Текст книги "Чорний іній"

Автор книги: Валентин Строкань

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 18 страниц)

Валентин Строкань
ЧОРНИЙ ІНІЙ

1

«Начальнику розвідуправління фронту.

Терміново.

Спецповідомлення.

Від 7 квітня до 15 липня 1942 р. органи радіорозвідки фронту зафіксували випадки навмисного входження в радіомережі та радіонапрямки фронту з боку супротивника, що має на меті імітувати роботу його радіопередавачів, передавати дезінформацію та хибні команди. Окрім того, групи радіоконтролю зафіксували випадки перекручення відомостей та позивних.

З інших джерел надійшла інформація щодо створювання союзницькій авіації й кораблям хибних пеленгів, відхилення їх від об'єктів удару шляхом ретрансляції помилкових сигналів, застосування фальшивих радіомаяків.

Наведені факти дозволяють припустити, що існує добре замаскований комплекс радіорозвідки та радіоелектронної війни супротивника. Місце виходу в ефір – південна частина архіпелагу Гострі Гори. Робочий діапазон частот – 200–1200 мегагерц. Видається вірогідною наявність у складі комплексу звичайних лінійних засобів радіовиявлення та придушення, а також і таких, що на даний момент не перебувають на озброєнні армії противника, та ще не відомих нам радіозасобів.

Вживаються всі можливі засоби щодо пошуку відомостей, які допомогли б встановити місцезнаходження комплексу засобів радіоборотьби. Радіолокаційні пости посилили стеження за ефіром, роблять усе, тільки б підвищити радіодисципліну, ретельно дотримуватися правил радіообміну. Ми зорієнтували всі органи радіорозвідки фронту.

Ляшко».

«Таємно!

17 липня 1942 р.

Серьогіну

З примірники

Прим. №2

Довідка розвідуправління

(для доповіді на Військовій Раді фронту)

Згідно з агентурними даними, на початок вересня Директивою Генштабу № 244 супротивник запланував операцію «Лахефанг» («Ловля лосося»): наступ армії «Норвегія» в районі Кандалакші, мета – захоплення Мурманської залізниці. Для ворога дуже важливо не допустити підкріплення до наших військ, для чого він намагатиметься будь-що блокувати морські підходи до наших портів. З цією метою силами флоту він планує на липень допоміжну операцію «Вундерланд» («Країна чудес»). Це рейдерська операція, до якої буде залучено крейсер та сім підводних човнів.

Як відомо, втрати союзників тільки за весну 42-го року складають 550 транспортів загальною водотоннажністю два мільйони тонн. У зв'язку з цим операція «Вундерланд» виглядає дуже привабливою. Тим більше, що після знищення останнього липневого союзницького конвою супротивник відчуває себе повним господарем у високих широтах. Відсутність у рейдера «Шеєр» засобів повітряної розвідки в умовах арктичного басейну робить усю ескадру сліпою: крига, несприятливі течії, шторми, тумани, що утруднюють пошук цілей та оцінку льодових умов. Виходячи з цього, по-перше: супротивник вживає заходів із метеорологічного забезпечення операції. Ще восени сорок першого року гітлерівська військова розвідка створила на Шпіцбергені кілька метеостанцій. Друге: аналіз подій свідчить про те, що німцям відоме пересування союзницьких кораблів, до того ж, ці знання ніяк не можуть бути наслідком ні повітряної розвідки, ні виявлення кораблів у морі. Про це свідчать такі факти: поява німецької субмарини, що рухається зі швидкістю шість вузлів, на курсі одинокого швидкісного судна, що дає п’ятнадцять вузлів та дотримується суворого радіомовчання від самого виходу з порту; неодноразові повітряні атаки на наші ескадри в умовах та за обставин, що виключали раннє виявлення; зосередження групи підводних човнів на шляху конвою, який ретельно дотримувався всіх правил маскування. Висновок: противник читає союзницькі шифри.

Ми оперуємо інформацією, яку можна взяти зі статистичних даних про радіообмін та з ретельного аналізу цих даних. Найважливіше значення має використовувана радіостанцією частота, яка врешті-решт дає можливість розпізнати передавач, його географічні координати, методи зв'язку, деталі адресної групи, черговість радіограми, з якої можна робити висновки про терміновість, важливість та обсяг радіограми і т. ін. Висновок: ворог одержує інформацію завдяки прекрасно оснащеному наземному комплексу радіозасобів. Ми визначили його приблизне місцезнаходження – це квадрат 17/11. Однак треба зважити, що місце визначене з точністю до ста – ста п'ятдесяти миль. І це майже на межі наших можливостей. Комплекс має у своєму розпорядженні засоби радіоперехоплення і РЛС. Звичайні німецькі радіолокаційні пости на Східному і на Західному театрі – це РЛС «Фрейя», два так звані комплекси «Великий Вюрцбург» та один «Васерман». Але те, що ми спостерігаємо зараз, виходить за межі можливостей відомих нам радіозасобів.

Крім того, ворог має засоби створення радіоперешкод, які знижують дальність дії англійської радіонавігаційної системи з 600 до 150 кілометрів, а отже, англійці не в змозі забезпечити достатню точність виходу літаків на ціль над Німеччиною. Німецька станція, напевне, багатоцільова та з комплексом перешкод: маскуючі шумові й імітуючі ретрансляційні перешкоди. Причому як у безперервному, так і в імпульсному режимі, одночасно й по черзі. Ми зафіксували виникнення прицільних за частотою перешкод у межах азимутального сектора 45 градусів із вірогідного району дислокації. Аналіз режимів випромінювання, оцінка загальних радіоелектронних умов змушують ставити питання руба: наявність у ворога подібного об'єкта приховує в собі небезпеку дезорганізації всієї радіолокаційної системи оборони материкового узбережжя й навіть розтину всієї системи союзницького радіозв'язку.

Третє: німецькі військові відомства розсилають понад дві тисячі радіограм на добу. На такий обсяг таємного зв'язку потрібно було б таку кількість відривних шифроблокнотів, що навряд чи вся поліграфічна промисловість Німеччини упоралась би з цим. Вважаємо, що німці звернулися до машинної системи шифрування. Це дозволяє їм досягти потрібної швидкості дії та легкості в поводженні з криптографічними системами.

Шифромашини забезпечують також високий ступінь безпеки таємного зв'язку...»

2

Майор Щербо відклав читання й, акуратно склавши папери, подав їх полковникові Зиміну. Втома домучувала його, але він зігнав з обличчя виснаженість і проказав:

– Цілий радіодивізіон... Як вони його туди доправили? Якусь мить помовчав і, коли наблизився до карти, почув осудливе:

– Сором, але цей момент ми проґавили. Тепер розплутувати треба. Дивись, ось цей район. Неподалік крутяться два їхні метеосудна. З вигляду – старезні посудини, погидуєш розмінятися на такий мотлох. Але здається мені, що це тільки зовні. І двигуни в них, мабуть, потужні, й начиння перший клас, маю на увазі апаратуру. Це допоміжні сили об'єкта.

– Вони є також силами забезпечення операції «Вундерланд». Отже, знайти й знищити? Одноманітні завдання ставиш ти переді мною, Борисе Володимировичу.

– Та справа не тільки у метеозабезпеченні, майоре, це ще не все. Дуже паскудна ця абверівська контора, що схована десь тут на острівцях. По-перше, це потужне радіоприкриття для всієї вовчої зграї на чолі з «Шеєром», по-друге, невідомі нам радіозасоби, по-третє, шифрувальна машина. Перехоплення цієї машини забезпечить наших криптографів матеріалом, що призведе до створення власних шифрів підвищеної надійності, це з одного боку, а з другого, – дозволить читати їхні шифри. Отже, необхідно (голос начупра набув твердості й офіційності) перше – захопити всю технічну документацію таємної апаратури – схеми, технічний опис, експлуатаційні карти, інструкції. Друге – захопити «живцем» шифрувальну машину. Третє – знищити весь об'єкт, причому так, щоб у їхні олив'яні душі ні на мить не закралася підозра, що все, що я перелічив, захоплене нами, а не злетіло в повітря внаслідок бомбардування об'єкта напівтонними бомбами. Інакше вся робота – псу під хвіст.

Щербо підібрав зі столу аркушики, що тільки-но прочитав.

Потім подивився в очі співбесіднику, начебто закликаючи оцінити складність завдання, що покладено на нього, й промовив з притиском:

– Важко сказати наперед, яким шляхом і наскільки повно це можна виконати... в такий термін. Хлопці не оговталися від попередньої м'ясорубки, ще не минуло й тижня. А це ж не руку випростати. Не бережемо людей...

– У тебе що, інститут шляхетних дівчат чи спецзагін? Група ж твоя – мо-бі-ль-на! Так що доведеться твоїм соколам і цього разу попотіти.

– Так вони ж у мене і так не бульварами швендяють! Ображаєш, Борисе Володимировичу...

– Нічого не вдієш, Павле, часу в нас нема.

Зранку, тамуючи тривогу й головний біль, знов зібрався було до штабу. Безліч запитань роїлося в голові, а на серці шкребли коти.

Зайду до полковника, прозондую...

Але буденні справи забрали весь час, нагальні клопоти без ліку вимагали саме його присутності, тільки його рішення, і, коли він врешті звільнився від тієї замороки, годинник вибив третю, і, хоча звичні турботи відволікли та дещо заспокоїли, він усе-таки вирішив поговорити з Зиміним.

Біля дверей штабу Щербо раптом зіткнувся з дивною процесією.

Двоє санітарів перевальцем, розкарячкувато тягли ноші, які важко прогиналися під небіжчиком. Поруч двоє офіцерів, похмурих і роздратованих, відмахувались на всі боки від надто допитливих роззяв. Солдатська ковдра, що нею було прикрито ноші, зсунулася, відкриваючи посиніле обличчя, в якому Щербо упізнав Орлюка. Вухо вловило тихий шелест перешіптувань: ...просто в кабінеті... прийшов о шостій... папери палив... з власного «тете»... Лише тепер Щербо помітив невеличкий отвір на почорнілій від пороху скроні й криваву скоринку навколо. Ноші, погойдуючись у такт крокам солдатів, що ніяк не могли узгодити зусилля і йшли врозбрід, пропливли в якомусь метрі. Помилитись він не міг. Вони разом училися у розвідшколі...

Офіцер з нерухомим обличчям, який ішов попереду, мабуть, дуже поспішав. Підозріливим поглядом втупився у Щерба, рішуче відсторонив його і знервовано осмикнув ковдру, прикриваючи обличчя мерця. Другий весь час роззирався навсібіч, наче чогось чекав чи боявся.

... Мабуть, слідчі. Щербо хотів підійти, розпитати, щось з'ясувати, але на нього глипнули так, наче сам він, Щербо, щойно власноруч пустив кулю в скроню того, хто лежав тепер на ношах, і він миттю здолав хвилинне бажання. Куди? Навіщо? Поставлять потім увесь штаб догори ногами, дошукуватимуться причин...

Ноші ніяк не вміщалися в нутро «санітарки», а носії, важко сопучи, все пхали, марно намагаючись зберегти рівновагу.

– То підваж чимось... – дратівливо кинув один з них напарникові. Той огризнувся матюком.

Щербо зібрався було піднятися, та його щось зупинило. Конвойні офіцери затрималися біля авто, закурили, і Щербо звернув увагу на шкіряні рукавички на руках одного з них. Наче в ката.

– І надала ж йому лиха година!..

– Здається, він був з прожиддю...

– Та ні, хахол...

– Я б таких у три шиї гнав з органів, – обличчя того, хто був у рукавичках, пересмикнулося, – гівнюк!.. – Під ноги йому втрапив худий зачуханий кіт з тих здичавілих, що лишилися без притулку після перших бомбардувань, і він копняком лискучого чобота бебехнув нещасну тварину так, що та, верескнувши, злетіла зі східців.

Щербо відвернувся.

Не пам'ятав, як опинився на узбережжі. Ноги самі привели його до моря.

... Самотність... самогубство... само... само... – стукало в скроні. Сам на сам з лихоманкою думок...

Довго блукав берегом.

Отямився, коли сонце вже хилилося на захід, його багряний диск потопав у вирі хмар, чорних, мов чиєсь нечисте сумління. Знову накотило гнітюче й щемливе відчуття глухого кута, а навсібіч – сірі мури, яких не здолати довіку, а обійти – назад не вернешся... У скорботі дивився на кривавий окраєць сонця, а коли чорнота заклубочилася понад самою землею, химерні пасма раптом зажахтіли, світляна окрайка запломеніла від краю до краю по всьому видноколу.

Був час обіду, і бійці, сидячи за вритим у землю столом під брудною маскувальною сіткою, енергійно працювали ложками. Щербо вийшов на ґанок і присів на вискоблені до блиску дерев'яні східці. Несподівано ласкаве сонце змушувало солодко мліти всі м'язи, навіювало дрімоту. Він знову подумки повернувся до трагічної події, настільки раптової, що таки вибила його, звиклого до будь-яких несподіванок, з буденного ритму. Навіть гранична зосередженість перед завданням, така звична досі, відступала перед вихором думок і почуттів. Хоч зовні він залишався таким, як завжди, обачним, розважливим майором, який, здавалося, випромінював спокійну непорушну гідність.

Неподалік весело кублилася зграйка горобців, і їхнє безжурне цвірінькання наче вселяло віру в життя.

Гаразд, сказав він собі, це – минуле, а зараз чи готовий ти до бою? Проти ворогів України! Проти гітлеризму! Кров'ю доведеться платити. Але не Сталіну! З горла вихопилося сумне зітхання. Як переплелося все у несусвіття, в химерії...

– Нехай, брате. А ми будем сміяться та плакать...

А далі, коли пощастить винести голову цілою... побачимо. Бог не без милості, козак не без щастя.

3

Щоденник начальника таємного експедиційного загону «Арктика» Абверабтайлунг [1]1
  Військова розвідка фашистської Німеччини.


[Закрыть]майора Йозефа Гревера:

«...Все йде за планом: зібрано з блоків і утеплено «обсерваторію», як я її називаю, встановлено генератор, налагоджено лебідки. Снігомірні рейки дуже оживили білий пейзаж. Стала на ніжки метеобудка. Сьогодні вкріпили опадомір. Доведеться розпорошувати зусилля, ділитися досвідом з обер-лейтенантом Ерслебеном, він в Арктиці новачок. Так що все облаштування на мені...»

«... В липні – п'ять повністю ясних днів, дванадцять– повністю хмарних, двадцять один день– з туманом, середнятемпература – мінус чотири й п'ять десятих градуса за Цельсієм. Швидкість вітру на висоті один метр– одинадцять метрів на секунду».

«... Зігріває думка, що ми не самотні у цих крижаних просторах, хоча про нас знають дуже мало людей. Наші гідрографи-метеорологи працюють зараз і на Новій Землі, й у Гренландії, й на Землі Франца-Йосифа. Але що писати рідним? Ми ситі, в теплі, при електриці. І найголовніше – тут не стріляють. А на фронтах нелегко... Й хоча належало б писати правду задля їхнього спокою, але правду неможна. Та й коли вони отримають мої листи? Звісно, тут не курорт, навіть пейзажі – не для розманіжених, та все-таки це краще, ніж у східній м'ясорубці. Ми – на периферії війни. А повітря свіжого тут!..»

«... Тут зовсім інша картина зледеніння, ніж у Гімалаях. А я, хвалити Господа, можу записати на свій «бойовий рахунок» такі льодові велетні, як Ганготрі та Зему, та й площина зледеніння масиву Нангапарбат – шістсот дев'яносто квадратних кілометрів! Але тут – справжня льодова феєрія! Альману та Свердрупу [2]2
  Полярні дослідники.


[Закрыть]було над чим працювати. Однак задовільного пояснення нагромадження основної маси льодовиків на периферії архіпелагу не зроблено й досі».

– Весь сенс – в цілковитій раптовості вашої появи. Вони за жодних умов не повинні встигнути знищити документацію й коди. Ви повинні звалитися, як сніг на голову.

– Гадаю, це не найкраще ваше порівняння, Борисе Володимировичу. Сніг там падає їм на голови регулярно, – невесело пожартував Щербо.

Зараз він лежав на вузькому ліжку й дивився у сіру сталеву стелю.

Його команду розмістили у двох кормових відсіках. «Ну й залізяка... Як вони на ній воюють?» – не пропустив нагоди зауважити Назаров.

Тепер, коли поспіх збирання залишився позаду й різко змінився ритм існування, до голови лізли тривожні думки. До звичних бойових небезпек додалася небезпека, пов'язана з жорсткими умовами Арктики. Хрестів на Півночі вистачає і без війни. Експедиції, що рушали сюди без належного матеріального забезпечення, не могли розраховувати бодай на якийсь успіх. Отже, ризик подвоювався. Та й на день полярний зважити треба. Спробуй таємність забезпечити, коли сонце цілодобово над обрієм. Хоч би гріло!..

– Про що розмріявся, філософе? – долинуло з-за переборки. – Думками себе замучиш! А чи не думалося тобі, що наймудріше солдатське заняття – то сон? Бо як до справи дійде, коли безноса прийде, дивись, а сили й не зосталося. Тож хропи, поки обставини дозволяють.

Це старшина Лукашевич напоумлював Смагу.

Думки котилися важко, мов вантажні вагони. Доведеться... доведеться... Що нам ще доведеться, не знає ніхто. І на все – чотири дні. Човен залишить район, який через кригу надзвичайно небезпечний для стерна. Тому човен відійде миль на п'ятдесят на південь, виконає своє завдання і повернеться рівно за чотири доби. Як хочеш, так і викараскуйся.

Нічого не забули?.. Спорядження – німецьке. Цілковитої ідентичності не досягли, але це й не ставили за мету. За основу взяли єгерську викладку есесівського полку «Нордланд»: маскувальні комбінезони, фуфайки з гагачим пухом, суконні штани й куртки, білизна фланелева, вовняні шкарпетки, светри, альпіністські черевики, сонцезахисні окуляри, спальники, термоси, лижі, льодоруби. Хоча цього разу схожість буде не такою важливою, хіба що допоможе виграти якісь секунди.

– Десь я читав, – згадував Щербо, – як мангуста перемагає кобру. Вона робить випад, а змія відповідає зі спізненням. Ще випад – реакція з більшим спізненням. Так різниця в часі між атакою та реакцією того, хто захищається, поволі накопичується. І виникає шанс. Крихітний, на межі життя й смерті, але шанс. Найчастіше мангуста цей шанс використовує. Спробуємо й ми. Але... спочатку треба цей шанс створити. Вони там усі знають одне одного в обличчя, жодного стороннього. Скільки їх може бути всього? І припустити неможливо, не знаючи всієї структури господарства. Може, двадцять, а може, й вісімдесят.

А на якого дідька нам термоси? Гарячого все одно брати ніде, сухпай. Хіба що на забезпечення до німців напроситися, «гаряченьким» обмінятися – ми їм свинцю добрячого, вони нам супчику горохового. Гаразд, там подивимося...

Краєм ока Щербо помітив, як Назаров штурхає в бік велетня-полтавця Чорного, що сонно втупив у простір зіниці, напівприкриті важкими повіками.

– Це ми вже під водою?

– Угу.

– Так просто? Кілька дзвоників, щось клацнуло... довгий видих...

– Задушливо у них тут... і спекотно, – втрутився Цвях. Чорний зненацька оглушив застудженим басом:

– Ось висадимося, там тобі буде свіжіше. Вітаміни в повітрі виснуть, на зубах тріщать.

... Хлопці всі перевірені, самостійні. Майстри рукопашного бою. І кожен – сам по собі. Будь-хто з них мав шосте почуття зв'язку з іншими членами групи, тренував у собі контроль загального перебігу сутички, що давало змогу безпомилково орієнтуватися й опинятися в тому місці й тієї хвилини, де було найнеобхідніше. Ось і зараз, ніякої знервованості, спокій та впевненість у рухах, неквапливість у мовленні. Люди знали собі ціну. Вони знали, як битися, щоб перемогти. Граничний ступінь ризику й відповідальності наклав на них тяжкий відбиток.

Хлопці – хоч куди. Тільки Сиротін мене непокоїть, новачок. Піврічну школу закінчив. Альпініст. Чи сходжувач? Не люблю слова «альпініст»... Молодий – лише дев'ятнадцять – необстріляний. І зразу в таке пекло. Око за ним потрібне. Добре, хоч Байда після шпиталю наспів. Про кращого заступника й мріяти важко. Надійний, швидкий, злий, обережний. І тямковитий. Ох, закурити б... та у підводників це не дозволяється...

Стримавши зітхання, Щербо повернувся на бік.

... Добу на есмінці, п'яту – у цій коробці... А що не взяли рацію – то правильно. При першій спробі вийти в ефір їхні «слухачі» нас запеленгують, що означає повний провал. Рація і комплект запчастин та запасні батареї – це кілограмів шістдесят зайвої ваги! Отже, ми – без зв'язку, сам на сам із цим радіотехнічним монстром Абверу, зусібіч наражаючись на смерть. І доведеться нам або розворушити цей гадючник, або залишитися там назавжди. Боже, як макітра тріщить! Від лоба до потилиці...

Щербові здалося, що він шкірою відчуває вагу водяної товщі. Дихати йому стало важко. Вранці, коли голився, він з відразою вдивлявся в чуже набрякле обличчя, що визирало з дзеркальної глибини. Зморшки позначилися різкіше й глибше, очі змучені. Підходяще для командира, який веде людей на смертельно небезпечну справу. Ще співчувати почнуть! Раптом болісно занили кисті – відгомін минулого сходження, коли скелями Скандинавських гір тікали від оскаженілих єгерів. «Ану, тихо! – наказав собі. – Настає час роботи, пружину заведено».

...Як там Зимін напучував словами однієї старовинної полярної інструкції? «Вельми ймовірно, що під час цієї справи зустрінете перешкоди, але минулий досвід керуватиме вами більше, ніж щось інше». Неначе для нас писано! Інформація про об'єкт – жалюгідна крихта припущень. А будувати плани на ймовірностях – непродуктивне заняття. Голки для примусу не забули? А ніпелі запасні?..

Він поринув у мутну сіру подобу сну. Йому снилося, що він не спить, а розмірковує про те, що життя знову пішло за новим, смертельно ущільненим графіком.