Текст книги "Ім'я рози"

Автор книги: Умберто Эко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 39 (всего у книги 40 страниц)

Гіпотипоза (гр.hypotyposis) – зображення, обриси. В риториці – фігура наочного зображення предмета.

Глоса (лат.glossa) – невживане або незрозуміле слово чи вираз, що трапляються в тексті, та пояснення до них.

Гомілія (лат.homilia) – пояснення читання із Святого письма під час служби Божої, де священик звертає увагу на біблійний контекст, зміст літургійних дій, ситуацію і потреби слухачів та моральні вказівки; відрізняється від проповіді тісним зв'язком із біблійним текстом.

Гонорій з Отена(Honorius Augustodunensis) – мислитель періоду ранньої схоластики, представник християнізованого платонізму. Писав на найрізноманітніші теми.

Гостія (лат.hostia) – жертовний хліб, який використовується для причастя в католицькій церкві.

Гуґо Вікторинець(Hugo de Sancto Victore, 1078–1141) – видатний саксонський філософ, богослов, містик. Поєднував релігійну містику з умоглядним мисленням.

Гумберт Романець(Humbertus de Romanis, 1194–1277) – п'ятий генеральний настоятель домініканського чину, різко критикував вади духовенства. Автор низки аскетичних трактатів.

Г'ю з Ньюкасла(Hugh of Newcastle, бл. 1280–1322) – англійський богослов, францисканець. Вчився в Паризькому університеті у Дунса Скота, був учасником Перуджійської капітули.

Ґален(Klaudios Galenos, бл. 129–200) – знаменитий лікар, анатом і натураліст з Пергама; жив у Римі і був придворним лікарем імператора Марка Аврелія. Медичні твори Ґалена мали величезний вплив на середньовічну медицину і анатомію.

Ґауфреді, Раймонд(Raymond Gaufredi, | 1310) – генеральний настоятель францисканського чину (1289–1295), учасник руху спіритуалів.

Ґвельфи і ґібеліни– ворогуючі політичні напрями в Італії XII–XV ст.: прихильники імперії – ґібеліни (від Вайблінґен, замку Гогенштауфенів), прихильники Папи – ґвельфи (з родини Вельфів, противників Гогенштауфенів у Німеччині).

Ґерард з Борґо Сан Донніно(Gerardo di Borgo San Donnino, |1276) – італійський богослов, францисканець, послідовник йоахимітських теорій. Написав «Вступ до вічного Євангелія» (Liber introductorius ad Evangelium aeternum),де провіщав пришестя третьої ери – царства Святого Духа. Книгу церква заборонила, а св. Бонавентура, який був тоді генералом ордену, засудив його до довічного ув'язнення.

Ґі, Бернард(Bernardus Guidonis, бл. 1261–1331) – домініканський єпископ та історик. Протягом довгого часу виконував обов'язки інквізитора в Тулузі. Проте нічого не свідчить, що історичний Бернард Гі справді був таким кровожерним фанатиком, як його описав у своєму романі Умберто Еко. Насамперед він відомий як талановитий і скрупульозний історик, його твори є одним з найважливіших джерел історії XIII ст.

Ґійом Овернієць(Guillaume d'Auverne, кінець XII ст. – 1249) – французький філософ і богослов, виступав проти єретиків, але й проти нагромадження багатств церковнослужителями.

Ґонфалоньєр (іт.gonfaloniere, прапороносець) – за правління Медічі – виборний голова міської управи, загалом – керівник виконавчої влади в місті.

Ґрадуал– біблійні стихи, що їх читають або співають на службі Божій між читанням Апостола та Євангелієм.

Декреталії– постанови Папи Римського стосовно спірних питань церковного права.

Делісьє, Бернар(Bernard Delicieux, бл. 1260–1320) – французький францисканець, богослов і дипломат, провадив боротьбу проти надуживань інквізиції у Ланґедоку. 1315 року його було звинувачено у заняттях магією та бунті проти інквізиції, а згодом засуджено до довічного ув'язнення.

Дипсада (гр.dipsas) – змія, укус якої, за уявленнями старожитніх, начебто викликає смертельну спрагу. Про неї згадують чимало античних авторів, напр. Софокл, Пліній Старший, Силій Італік та ін.

Діятриба(від гр.diatribe, бесіда) – різка, критична промова, суперечка.

Дольчино(Dolcino Tornielli) – вождь плебейського повстання 1304–1307 pp. на півночі Італії, спрямованого проти церковної влади. Був послідовником Герарда Сеґалеллі. Після розгрому повстання Дольчино був страчений. В романі досить детально описано його історію.

Домініканці(лат. dominicani, або брати проповідники, fratres praedicatores) – католицький чернечий орден, заснований св. Домініком Ґусманом 1216 року. Належить до жебрущих чинів. Його представники мали велику вагу в філософії й богослов'ї (Альберт Великий, Тома Аквінський та ін.). Одним з головних завдань домініканців була боротьба проти єресей, у їхньому віданні перебувала інквізиція. Домініканські монастирі були і в Україні.

Донатисти– представники течії у християнстві, поширеної в IV–V ст. у Північній Африці. Послідовники єпископа Доната і з Карфагена, вони домагалися надзвичайної чистоти звичаїв і суворої церковної дисципліни; типовим для них було прагнення мучеництва. Спричинили розкол в африканській церкві.

Драговицькі єретики(від фракійської місцевості Драговица, де був їх осередок) – відгалуження секти богомилів, яке сповідувало абсолютний дуалізм.

Дуран, Ґійом(Gulielmus Durandus, 1237–1296) – французький домініканець, учений схоласт, каноніст і літургіст, прозваний Doctor resolutissimus за вміння вирішувати найскладніші питання. Чимало уваги присвятив символізмові католицької літургії. Спочатку був прихильником Томи Аквінського, але відтак виступив проти його вчення.

Екгарт, Йоган(Майстер) (Meister Eckhart, 1260–1327) – видатний німецький містик-богослов, домініканець, представник надрайнського містицизму, його концепція давала підставу трактувати її як пантеїстичну. Деякі його тези були оголошені єретичними.

Екпіроза(гр. ekpirosis) – у стоїчній філософії, всесвітня пожежа, якою завершується кожен космічний цикл і починається новий (вічне повернення).

Елій Спартіян(Aelius Spartianus) – римський історик часів Діоклетіана. Автор біографій цілої низки цезарів – Адріяна, Септимія Севера, Каракалли та ін.

Ентимема(гр. enthymema) – скорочений силогізм, в якому опущено один із засновків, напр., коли він вважається очевидним або загальновизнаним. Іноді вживається також для одержання несподіваних висновків.

Етьєн Жільсон(Etienne Gilson, 1884–1978) – французький релігійний філософ-неотоміст, історик середньовічної філософії.

Єронім, св.(Ieronimus, 347–419) – учитель церкви, автор перекладу Біблії латиною (так звана Вульгата), яким католицька церква користувалася у середньовіччі.

Єфрем Сирієць, св.(поч. IV–V ст.) – християнський аскетичний письменник, родом з Месопотамії. Автор коментарів до Святого письма і цілої низки гімнів та дидактично-проповідницьких творів, славився насамперед своїм поетичним талантом.

Жан де Жанден(Jean de Jandun, бл. 1280–1328) – французький богослов і філософ-аверроїст, професор Паризького університету. Разом з Марсилієм з Падуї написав твір «Захисник миру» (Defensor pads),спрямований проти Йоана XXII, за що був відлучений від церкви і знайшов прихисток при дворі Людовіка Баварського.

Жебрущі ордени– католицькі чернечі чини, члени яких дають обіт убогості. Особливістю їх є те, що вони повністю зрікаються всякої власності, як індивідуальної, так і колективної, сповідуючи насамперед ідеал євангельської убогості. Названі жебрущими тому, що на початку свого існування їхні ченці здобували собі засоби до життя, збираючи милостиню. До жебрущих орденів належать домініканці, францисканці, тринітарії, милосердні брати, сервіти. До них також відносять августинців та кармелітів.

Ібн Газм(Ibn Hazm, 994-1064) – андалузький поет, психолог, філософ і богослов. Написав підсумок Арістотелевої логіки. Писав також про кохання і жіночу психологію.

Інвеститура (лат.investiture, від investio– одягаю, наділяю) – у середньовічній Європі, призначення на церковні посади.

Інкуб (лат.incubus) – злий дух, який обертається чоловіком і спокушає жінок уві сні, перелесник.

Іса ібн Алі(Isa ibn Ali, IX ст.) – арабський лікар-окуліст, писав про анатомію ока.

Ісидор з Севільї, св.(Isidores Hispalensis, бл. 560–636) – видатний християнський письменник і церковний діяч, архієпископ Севільський, учитель католицької церкви. Його ґрунтовна енциклопедична праця «Етимології» (Etymologiae)у 20 книгах, яка підсумовувала всі наявні на той час знання, божественні і людські, була дуже популярною впродовж цілого середньовіччя і мала великий авторитет.

Йоан XXII(спр. ім'я Jacques d'Euse de Cahors, бл. 1249–1334), Жак Кагорець – Папа Римський (1316–1334). В романі досить детально описано його правління. Син шевця, він викладав канонічне і цивільне право в Кагорі та Тулузі. Ставши Папою, одразу взявся переслідувати спіритуалів. Запровадив прямий продаж повних індульгенцій за гроші.

Йоан із Солсбері(Johannes Saresberiensis, 1115–1180) – англійський філософ-схоласт. Навчався в Парижі, згодом став єпископом Шартрським. Був приятелем св. Бернарда з Клерво.

Йоахим да Фйоре(Калабрієць) (Joachim Floris, бл. 1135–1202) – настоятель монастиря у Флорі (Fiore), в Калабрії, богослов, автор містичних творів. Він розвинув хіліастичне вчення про три царства (від сотворення світу до його кінця): перше царство, Отця, почалося від сотворення; друге царство, Сина, почалося від Христа; настання третього царства, Святого Духа, він пророкував на кінець XIII ст. Тоді на землі мало запанувати всезагальне щастя, а люди мали досягти прямого контакту з Богом. Він вважав, що церква зазнала крайнього зіпсуття, а тому з настанням нового царства вона повинна поступитися місцем новій церкві праведників, яка відречеться від земних благ і поверне собі духовну чистоту. Його вчення справило величезний вплив на тодішні єретичні і ортодоксальні течії в католицизмі. Дехто цю нову церкву праведників ототожнював з францисканцями. Хоч багато його тез на той час церква засуджувала, Данте поміщає його до Раю, в коло мудреців.

Йоахиміти– послідовники Йоахима да Фйоре; проголошували пришестя «доби Святого Духа», який покладе край хаосові. Здійснили значний вплив на пізніші єретичні рухи, зокрема на гуситів.

Капелла, Марціян(Martianus Minneius Felix Capella, V ст.) – пізньоантичний письменник, родом з Африки, жив у Карфагені. Автор енциклопедичної праці «Сатирикон» на тему семи вільних мистецтв.

Капітула (лат.capitulum) – у католицьких духовно-лицарських і чернечих орденах, колегія керівних осіб ордену.

Карл II Лисий(Carolus Calvus, 823–877) – король західно-франкського королівства, імператор з роду Каролінгів.

Катари(від гр.katharos, чистий) – послідовники поширеної в Західній Європі XI–XII ст. єресі, спорідненої з богомильством; проповідували аскетизм, не визнавали церковної ієрархії. В XIII–XIV ст. катари були знищені інквізицією. Вчення катарів покладено в основу єресі альбігойців.

Катон, Марк Порцій Старший(Marcus Porcius Cato, 234–149 до Р.Х.) – римський громадський діяч, оратор і письменник; ревний захисник давньоримської звичаїв і строгого патріархального укладу.

Квінтильян(Marcus Fabius Quintilianus, бл. 35-100) – видатний римський педагог і оратор, серед його учнів були Тацит і Пліній Молодший. Автор трактату «Виховання оратора» (Institutio oratorio).

Келар– монах, що відає господарством монастиря.

Кипріян, св.(Thascius Caecilius Cyprianus, бл. 248–258) – християнський письменник, єпископ Карфагенський, мученик. «Вечеря Кипріяна» не має до нього жодного стосунку.

Клара з Монтефалько(Chiara di Montefalco, 1275–1308) – італійська свята, містик, черниця монастиря Святого Хреста в Монтефалько.

Климент V(спр. ім'я Bertrand de Got, 1314) – Папа Римський (1305–1314), переніс апостольський престол до Авіньйона, започаткувавши так званий «авіньйонський полон». Головував у 1311–1312 pp. на В'єнському соборі, скасував орден тамплієрів, підкорившись Філіпові V. Данте у Божественній комедіїпоміщає його у пекло серед святокупців.

Климент Александрійський, Тит Флавій(Clemens Alexandrinus, бл. 150–215) – християнський письменник і богослов, перебував під впливом грецької філософії, зокрема Платона та стоїків, був близький до гностицизму, тому багато хто висловлював сумнів у його ортодоксальності. Його метою було через раціональне осмислення тайн християнської віри привести людину до істинної «гнози», тобто стану духовної досконалості.

Клюні (Cluny) – у цьому бургундському місті 910 р. засновано славнозвісне абатство бенедиктинців – центр чернечої реформи (суворе дотримання монастирського статуту, централізація, підпорядкування філіальних чернечих орденів). Клюнійський чин – відгалуження бенедиктинського органу.

Коломбан, св.(Columbanus, бл. 540–615) – ірландський чернець, проповідник християнства серед германців, заснував у Європі низку монастирів, які стали визначними центрами середньовічної вченості.

Контрфорс(від фр.contre-force – протидіюча сила) – вертикальний виступ стіни, призначений для збільшення її міцності і стійкості; поширений в середньовічній архітектурі.

Країна Кокань– за середньовічними легендами, казкова країна достатку.

Крайземна Туле (лат.ultima Thule) – стародавня назва таємничих земель на далекій півночі.

Крипта(гр. krypte) – каплиця під церквою для почесних поховань. Часто в крипті містилася і скарбниця з мощами та реліквіями.

Леґація (лат.legatio) – посольство Папи Римського, що направляється з особливою дипломатичною місією.

Лембик(від ар.al-inbiq) – дистилятор, пристрій для перегону рідин.

Лемур (лат.lemurum) – дух померлого.

Лікург(Lykourgos, IX або VIII ст. до Р.Х.) – напівлегендарний правитель Спарти, вважався першим законодавцем і творцем її устрою.

Ліонські вбогі– див. вальденси.

Ломбардські вбогі– італійські послідовники руху вальденсів.

Лукан(Marcus Annaeus Lucanus, 38–65) – римський письменник, небіж Сенеки, автор епічної поеми «Фарсалія» (Pharsalia).Засуджений на смерть Нероном як учасник у змові Пізона.

Лукіян із Самосати(Loukianos, бл. 120–190) – визначний грецький письменник, ритор, філософ-софіст і сатирик. Залишив по собі велику літературну спадщину, у якій висміював забобони свого часу. Тут згадано його сатиричний роман «Лукій, або Осел».

Лукрецій(Spurius Lucretius Tricipitinus) – римський сенатор за часів Транквінія Гордого (VI ст. до Р.Х.), батько знаменитої Лукреції.

Лупанарій (лат.lupanarium) – дім розпусти.

Людовік IV Баварський(1287–1347) – німецький король з 1314 p., імператор Священної Римської імперії з 1328 року, з роду Віттельсбахів. Провадив активну боротьбу з Римськими Папами, втручався у справи італійських держав.

Людовік IX Святий Французький(1214–1270) – французький король з 1226 року, з роду Капетингів. Очолив 7-й і 8-й хрестові походи. Був відомий своєю побожністю і милосердям.

Люциферини– одна із сект катарського штабу, які виникли в XII ст. і яких звинувачували у поклонінні Сатані. Дотримуючись пантеїстичного погляду, що Бог є все, вони вважали Богом також Сатану.

Мабійон, Жан(Jean Mabillon, 1632–1707) – французький бенедиктинець, історик. Уклав багатотомну наукову публікацію джерел з історії бенедиктинського чину.

Мантикора (лат.mantichora, від перського «людожер») – казкова індійська тварина, чотиринога, з людським обличчям і хвостом скорпіона.

Maп, Вальтер(Walter Мар, бл. 1140–1210) – англійський письменник-сатирик валлійського походження. Жив при дворі англійського короля Генріха II і був його представником на II Латеранському соборі, де брав участь у диспутах з вальденсами. Крім того, відомий своїми сатиричними оповідками з двірського життя, які є цінним історичним свідченням тієї доби.

Маргарита з Чітта-ді-Кастелло(Margherita da Citta di Castello, 1287–1320) – народилася сліпою, з дитинства виявляла тверду віру і пророчий дар. Беатифікована католицькою Церквою. Чітта-ді-Кастелло – містечко поблизу Перуджі.

Маргіналії(від лат.margo, край, межа) – малюнки, заголовки, зазначки, примітки на полях книжки або рукопису.

Марікур, П'єр де(Pierre de Maricourt, XIII ст.) – французький вчений і філософ. У нього навчався в Парижі Роджер Бекон. Властивості магніту описано у його посланні «Epistola de magnete», де вперше наведено метод наукового дослідження, який пов'язує теоретичні і математичні спекуляції з емпіричними спостереженнями.

Марки (іт.Marche) – область в серединній Італії

Марсилій з Падуї(Marsilius Paduanis, 1275/80-1343) – італійський богослов і політичний мислитель. У трактаті «Захисник миру» (Defensor pads)відстоював ідею суспільного договору. Найкращим суспільним устроєм вважав виборну монархію, а найвищим органом влади в церкві – собор. Виступав проти претензій папства на світську владу, за що був відлучений від церкви. Підтримував Людовіка IV Баварського

Мартин, єпископ Турський, св.(316–397) – християнський чернець-пустельник і проповідник. Вважається, що саме він навернув Галлію до християнства, тому його почитають як патрона Франції. Життєпис Мартина Турського написав його учень, Сульпіцій Север.

Масакра (фр.massacre) – винищення, масове вбивство.

Мелізми (гр.melisma) – невеликі музичні звороти, які прикрашають мелодію.

Мерлін– у кельтській міфології чарівник і провидець при Дворі короля Артура. Життя і пророцтва Мерліна у XII ст. описав Джефрі з Монмута.

Михаїл з Чезени(спр. ім'я Michele Fuschi, 1270–1342) – італійський францисканський діяч. 1316 року став генералом Францисканців, на Перуджійській капітулі підтримав тезу про убогість Христа та апостолів. Зазнав поразки у своїй боротьбі з Папою, був відлучений від церкви і вигнаний з ордену; закінчив життя, не замирившись з церквою.

Михаїл Пселл(Psellos, 1018–1078) – відомий візантійський письменник, філософ і політик, людина надзвичайно широких інтересів, до найвідоміших його творів належать коментарі до Платона та «Хронографія», літопис про сучасні йому історичні події.

Мімеза (гр.mimesis) – наслідування; категорія грецької філософії та естетики, яка розглядає пізнання й художню творчість людини як процес наслідування дійсності, але не як просте копіювання природи.

Мінорити(лат. fratres minores, менші брати) – так називали францисканців, які особливо строго дотримувалися правила і відзначалися аскетизмом.

Надір (ар.nazir) – точка небесної сфери, протилежна зеніту.

Невми (гр.neuma, знак) – стародавнє нотне письмо з безлінійною системою, яке застосовувалося в григоріанському співі; також мелодійні фігури в григоріанському співі.

Новіцій (лат.novicium) – послушник в католицькому монастирі.

Оділон Клюнійський, св.(Odilon, 961-1049) – 5-й настоятель бенедиктинського монастиря в Клюні, реформатор чернецтва. Обороняючи свої монастирі від зазіхань єпископів та мирських феодалів і створюючи нові монастирі клюнійського типу, фактично започаткував клюнійську конгрегацію. Був один з найвпливовіших людей свого часу.

Однонога (гр.Skiapodes, від Skia – тінь, і pous – нога) – легендарний народ, який, за Плінієм, жив в Індії; однонога мали лише одну ногу з велетенською стопою, якою вони, відпочиваючи, прикривалися від сонця.

Оккам, Вільям(William of Ockham, 1285–1349) – видатний англійський богослов і філософ-схоласт, францисканець, представник номіналізму і передвісник емпіризму. Твердив, що універсали – це лиш «імена», умовні знаки для реальних речей. Опрацьовував також питання розділу сфер компетенції віри і науки, церкви і держави. Відлучений Папою від церкви за радикальні погляди і антипапську діяльність, Оккам в кінці життя все ж примирився з апостольським престолом і одержав від Папи прощення. Прозваний Doctor invincibilis за блискучу вправність у діалектиці. Відомий також тим, що висловив принцип економії мислення, який дістав назву «бритва Оккама» – не слід збільшувати сутності без конечної потреби.

Ольє, П'єр(Pierre Olieu, 1248–1298) – французький богослов, францисканець. Брав участь у конфлікті між конвентуалами та спіритуалами, ставши на бік останніх. На його світогляд сильно вплинуло вчення Йоахима да Фйоре. Його не раз звинувачували в єресі, але він зумів уникнути відлучення, не зрікаючись своїх поглядів.

Оссарій (лат.ossarium) – сховище для кісток померлих, зокрема в монастирях.

Павликіяни– єретичний рух в християнстві, що виник в VII ст. в західній Вірменії. В основі їхнього вчення лежав дуалізм. Вони заперечували Старий Завіт, частину Нового Завіту, а також почитання Богородиці, пророків і святих, Церкву, духовенство і чернецтво. Догматика павликіян вплинула на богомильство.

Павлін, єпископ Ноланський, св.(Pontius Meropius Anicius Paulinus, 353–431) – християнський письменник, визначний пізньолатинський поет. Приятелював з св. Амвросієм, Єронімом, Августином, підтримував з ними листування, яке дійшло до наших днів.

Парацельс(спр. ім'я Theophrast Bombast von Hohenheim, 1493–1541) – німецький лікар, алхімік та філософ; професор Базельського університету; першим застосував при лікуванні хімічні препарати, запровадив багато ліків, встановив їх дозування; представник натуралістичної філософії доби Відродження.

Паренеза (гр.paraenesis) – заклик, звернення; напучення.

Парузія (гр.parousia) – прихід, пришестя. У Новому Завіті вживається насамперед щодо пришестя Ісуса Христа.

Пастушки(фр. pastoureaux) – французькі єретики, здебільшого селяни і пастухи, які у XIII та XIV ст. двічі збиралися зграями, щоб вирушити в хрестовий похід, одначе потім стали промишляти розбоєм, звинувачуючи багатих і церковників у їх небажанні відвойовувати Святий Гріб.

Патарини– відгалуження секти катарів, поширене в Італії.

Петро Півчий(Petras Cantor) – французький богослов і проповідник. Був професором богослов'я в Парижі, потім – півчим у соборі Нотр-Дам, насамкінець – деканом Реймського собору. Залишив обширні коментарів до Святого письма, а також цілу низку напучувальних творів для монахів.

Петро Пустельник(Petrus Eremita, бл. 1050–1115) – французький чернець, один з організаторів першого хрестового походу.

Піперн(Reginaldo di Piperno, 1230–1290) – домініканець, богослов, приятель, секретар і сповідник Томи Аквінського, упорядник його творів. Дехто вважає його автором Додатку до «Суми богослов'я». Наведена в романі фраза зустрічається в одному з творів св. Томи.

Платеарій(Platearius, XI–XII ст.) – прізвище кількох поколінь лікарів з Салерно, одному з яких, між іншим, належить дуже популярний у ті часи трактат «Про прості лікарські засоби» (De simplici medicina),де йдеться про цілющі властивості трав.

Плачідо, Беньяміно(Beniamino Placido, нар. 1929) – італійський журналіст і письменник, літературний критик, багатолітній оглядач часопису «Репуббліка», шанувальник творчості Умберто Еко.

Пліній Молодший(Gaius Plinius Caecilius Secundus junior, 62-113) – римський письменник, небіж Плінія Старшого, консул, автор промов і листів.

Пребенда (лат.praebenda) – прибуток від церковного майна, який надавався духовенству за виконання ними обов'язків, пов'язаних з їх посадою.

Пруденцій(Aurelius Prudentius Clemens, 348–410) – видатний римський християнський поет родом з Іспанії. В його поезії поєднувалася антична культура і християнські засади. Його «Peri stephanon» – це збірка з 14 поем на честь християнських мучеників.

Рабан Мавр(Rabanus Maurus, 776/784-856) – християнський богослов і письменник, настоятель Фульдського монастиря, архиєпископ Майнцький. Його вважають зачинателем німецького богослов'я, за його настоятельства Фульдська монастирська школа стала видатним інтелектуальним центром Європи.

Респонсорій(лат. responsorium) – церковний спів у вигляді діалогу між священиком і хором; антифон.

Роберт Англік(Robertas Anglicus, XII ст.) – англійський вчений; крім цілої низки наукових праць, переклав латиною також Коран. Автор трактату про астролябію.

Роберт Неапольський, інакше Роберт Анжуйський Мудрий(1278–1343) – неаполітанський король (1309–1343), чільний представник партії ґвельфів, супротивник Людовіка Баварського. Відомий також як покровитель мистецтв, укоронував лавровим вінком Петрарку і приймав у себе Боккаччо.

Роджер з Герфорда(Roger of Hereford, XII ст.) – англійський канонік і вчений. Крім згаданої тут праці «Про властивості металів», написав низку праць з астрономії, а також твір, присвячений порівнянню латинського та єврейського календарів.

Сардій —сердолік.

Святенники (іт.pinzocheri) – ще одна народна назва напівмирських ченців-францисканців, які проповідували убогість і закликали до оновлення церкви. Часто зливалися з рухами беґардів і беґінок.

Сеґалеллі, Ґерардо(Gherardo Segalelli, 1300) – італійський єретик. Вступивши у францисканський чин, заснував чернечу спільноту апостоликів. Надихаючись вченням Йоахима да Фйоре, проповідував пришестя царства Святого Духа і різко критикував церковну єрархію. Був вигнаний з ордену, ув'язнений, а згодом спалений як єретик.

Силій Італік(Catius Silius Italicus бл. 26-101) – римський епічний поет і державний діяч, автор епічної поеми про другу Пунічну війну.

Силос (ісп.Santo Domingo de Silos) – старовинний бенедиктинський монастир в Кастилії поблизу Бурґоса; заснований ще до X століття, є місцем прощі і одним з найстаріших монастирів у Європі.

Сильвестр І, св.(t 335) – Папа Римський (314–335). На його папство припав вихід християнської церкви з катакомб і її прийняття як офіційної релігії Римської імперії; за легендою, саме він хрестив Константина.

Симонія( лат.simonia) – або святокупство, купівля-продаж церковних посад або духовного сану в Католицькій та інших церквах, поширена у середньовічній Західній Європі. Від імені ворожбита Симона, який просив апостолів продати йому дар творити чудеса (див. Ді 8,9).

Симфозій(Symphosius, IV–V ст.) – давньоримський поет, автор коло ста загадок (Aenigmata Symphosi),написаних гекзаметрами. У них відображено античний світогляд автора, який ніде не проявляє свого знайомства з християнським вченням.

Синезій з Кирени(Synesios, 379–412) – філософ-неоплатонік, оратор і поет, єпископ Птолема'щський (Півн. Африка).

Скрипторій (лат.scriptorium) – майстерня в західноєвропейських монастирях, в якій переписували книги.

Спіритуали– радикальне крило ордену францисканців.

Стацій(Publius Papinius Statius, бл. 40–96) – римський поет і політик, відомий насамперед своєю епічною поемою «Фіваїда» (похід Сімох проти Фів). В «Божественній комедії» Стацій стає після Вергілія провідником Данте по Чистилищі – адже, за середньовічною легендою, Стацій навернувся в християнство.

Стефан Бурбонець(Etienne de Bourbon, 1190–1261) – французький проповідник, домініканець. Був інквізитором на півдні Франції. Його твір про сім дарів Святого Духа (De septem donis Spiritus Sancti),збірка взірців проповідей для проповідників, містить чимало цінної інформації про тодішні єресі.

Сугерій(Suger, Suitgerius, 1081–1151) – настоятель собору Сен-Дені, радник Людовіка VI, ревний оборонець сильної монархії. Був людиною широких інтересів, автор цілого ряду праць з різних дисциплін. Великий шанувальник мистецтва, керував також реконструкцією собору Сен-Дені.

Суккуб (лат.succuba) – злий дух, який приймає образ жінки і спокушає сплячих чоловіків.

Сульпіцій Север(Sulpicius Severus, бл. 363–420) – християнський письменник родом з Аквітанії. Був учнем св. Мартіна Турського і написав його детальний життєпис, який довгий час був взірцем, що його наслідувало чимало апографів.

Сумники (іт.bizochi) – одна з єретичних сект, згаданих в буллі «Sancta Romana» (1317) папи Йоана XXII, який не відрізняв їх від братчиків та беґінів.

Схолія (гр.scholia) – примітка, пояснення до тексту.

Тацит(Publius Cornelius Tacitus, 55-120) – визначний римський історик і політик, 97 консул, пізніше проконсул провінції Азія. Його твори, серед яких «Аннали», «Історія», позначені психологічною проникливістю й блискучими характеристиками героїв.

Тимпан(архітект.) – внутрішнє поле фронтону – верхньої частини будинку або портика у вигляді трикутної площини, обмеженої по боках двома схилами даху, а біля основи – карнизом.

Тома Аквінський, св.(Thoma Aquinas, 1225–1274) – визначний італійський філософ і богослов, домініканець, учитель церкви. Систематизатор схоластики на основі християнського арістотелізму. Сформулював п'ять доказів існування Бога. Основними його творами є «Сума богослов'я» (Summa theologiae)і «Сума проти язичників» (Summa contra gentiles).Був запрошений на Ліонський собор, але помер по дорозі, в монастирі Фоссанова. Його вчення лежить в основі філософських систем томізму і неотомізму.

Тома Кемпієць(Thomas a Kempis, 1379–1471) – справжнє ім'я Томас Гемеркен, німецький містик і релігійний письменник, августинець; йому приписують авторство найпопулярнішого в католицизмі після Біблії твору «Наслідування Христа» (Imitatio Christi).

Трагант (гр.tragacantha) – засохлий сік деяких кущів з роду астрагалів. Використовують у фармації, паперовій, текстильній, шкіряній промисловості.

Трансепт(архітект.) – поперечна нава або кілька нав, що перетинають під прямим кутом головні поздовжні нави будівлі.

Убертин Казалець(Ubertino da Casale, 1259–1328) – чільний представник італійських спіритуалів, францисканець, містик, критикував Церкву за нагромадження багатств. Його твір «Дерево хресного життя» протиставляє життя Христа і життя церкви-грішниці. У романі досить детально описано його погляди і життя.

Угучон з Фаджоли(Uguccione della Faggiuola, 1250–1319) – синьйор Ареццо, Пізи і Лукки. Відіграв важливу роль у боротьбі між Папою та імператором, був лідером Ліги ґібеллінів у Романьї. Відзначався жорстокими і тиранічними методами.

Уміліяти– релігійний рух, близький до вальденсів, що виник у Ломбардії в середині XII ст. Проповідували аскетичне життя в убогості, намагалися якнайточніше виконувати євангельські приписи. Частина уміліятів на початку XIII ст. утворила орден в межах католицької церкви, а решта пристала до Ломбардських убогих.

Фізіолог (лат.Fisiologus) – збірник відомостей про тварин і камені, вперше укладений в II або III столітті, набув великої популярності в середньовічній Європі. Він складається з окремих розділів, де подано опис різних тварин, птахів, комах, мінералів та їхніх властивостей. Крім того, дається їх символічне тлумачення. Фізіолог містить також опис таких міфічних тварин, як фенікс, сирени, кентаври, єдинорог, горгона та ін. Популярним «Фізіолог» був і в Київській Русі, у його церковнослов'янському варіанті.

Філіп IV Красивий(Philippe le Bel, 1268–1314) – французький король. Його довга боротьба з папством закінчилася перенесенням папського осідку до Авіньйона (так званий авіньйонський, або вавилонський полон, 1309–1378). Він також зміцнив королівську владу, підкоривши собі сусідні землі і укріпивши феодальні звичаї. Відомий також тим, що розгромив орден тамплієрів.

Філіп V Довгий(Philippe Le Long, 1291–1322) – король Франції з роду Капетингів, син Філіпа IV Красивого. Його правління позначено упорядкуванням у багатьох сферах державного правління, намагався також покінчити з багатьма зловживаннями, які мали місце за правління його батька.