Текст книги "Ім'я рози"

Автор книги: Умберто Эко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 38 (всего у книги 40 страниц)

ОСТАННІЙ АРКУШ

Обитель горіла три дні і три ночі, й останні зусилля були марні. Уже вранці сьомого дня нашого побуту в тому місці, коли ті, що уціліли, зрозуміли, що жодної будівлі не вдасться врятувати, коли завалилися зовнішні мури найпишніших споруд, а церква, немов згортаючи сама себе, проковтнула власний шпиль, нікому вже не хотілося боротися проти кари Божої. Дехто ще бігав по останні відра води, але дедалі млявіше, а тимчасом розмірено горіла капітулярна зала разом з розкішними абатовими палатами. Заки вогонь досяг віддаленого краю майстерень, челядники вже давно винесли скільки могли начиння та реманенту, а тепер бігали по пагорбі, щоб виловити бодай частину тварин, які в нічному сум'ятті втекли за межі мурів.

Я бачив, як дехто з челяді пробував проникнути у те, що залишилося від церкви: вони, мабуть, намагалися дістатися до крипти зі скарбницею, щоб перед тим, як утекти, прихопити зі собою дещо з коштовностей. Не знаю, чи їм це вдалося, чи крипта завалилася і разом з нею під землю запалися й ці невдатні мародери, силкуючись пробратися в неї.

Тим часом надійшли люди з селища, щоб допомогти або щоб і собі спробувати розжитися на якесь добро. Мертві здебільшого зосталися під усе ще охопленими вогнем руїнами. На третій день, перев'язавши поранених, похоронивши трупи, які не були привалені руїнами, ченці та всі інші зібрали своє добро і покинули це прокляте Богом місце, яке все ще диміло. Не знаю, куди вони подалися. Ми з Вільямом покинули ці місця, осідлавши двох коней, які загубилися в лісі і яких можна було вважати res nullius [313]313
  Нічиєю річчю (лат.).


[Закрыть]. Ми вирушили на схід. Діставшись знову до Боббіо, ми отримали лихі новини про цісаря. Коли він прибув до Риму, народ коронував його. Вважаючи, що всяке замирення з Йоаном неможливе, він обрав антипапу, Николу V. Марсилія було призначено духовним намісником Риму, але чи то з його вини, чи через його слабкість у тому місті стали коїтися речі, про які сумно розповідати. Вірних Папі священиків, які не хотіли відправляти месу, тортурували, настоятеля монастиря августинців кинули в острог на Капітолії. Марсилій та Жан де Жанден проголосили Йоана єретиком, а Людовік звелів винести йому смертний вирок. Але імператор надуживав своєю владою, налаштував проти себе місцевих синьйорів, забирав гроші з громадської скарбниці. Чуючи ці новини, ми зволікали з поїздкою до Риму, і я зрозумів, що Вільям не хоче бути свідком подій, які зводили нанівець його сподівання.

Діставшись до Помпози, ми прознали, що Рим збунтувався проти Людовіка, він повернувся до Пізи, а до папського міста тріумфально повернулися Йоанові легати.

Тим часом Михаїл Чезенець усвідомив, що його присутність в Авіньйоні нічого не дала, ба навіть почав боятися за своє життя і втік, приставши в Пізі до Людовіка. У той час імператор втратив також підтримку Кастручча, синьйора Лукки і Пістої, який помер.

Коротше кажучи, передбачаючи події і знаючи, що Баварець подасться до Мюнхена, ми змінили напрям своєї подорожі і вирішили дістатися туди ще перед ним, та й зрештою Вільям відчував, що в Італії йому стає небезпечно. У наступні місяці та роки Людовік зрозумів, що союз синьйорів-гібеллінів розпадається, а через рік антипапа Никола здався Йоанові, з'явившись перед ним з мотузкою на шиї.

Коли ми прибули до Мюнхена, мені довелося з великими сльозами розлучитися з добрим моїм учителем. Доля його була непевна, а родичі мої воліли, щоб я вернувся до Мелька. Від тієї трагічної ночі, коли Вільям перед руїнами абатства розкрив мені свій відчай, за мовчазною згодою ми більше не говорили про цю історію. І не згадали про неї під час нашого болісного прощання.

Мій учитель дав мені чимало гарних порад щодо моїх майбутніх студій і подарував лінзи, які зробив йому Никола, адже він повернув собі свої. Ти ще молодий, сказав він мені, але колись вони тобі знадобляться (і справді, зараз, пишучи ці рядки, я маю їх на носі). Відтак міцно, з батьківською ніжністю обійняв мене, і ми розсталися.

Більше я його не бачив. Багато пізніше я дізнався, що він помер під час великої пошесті, яка лютувала в Європі в середині цього століття. Я завжди молюся за те, щоб Бог прийняв його душу і простив численні чини гордині, до яких його штовхало інтелектуальне високодумство.

* * *

Через багато років, вже цілком зрілим мужем, за наказом мого настоятеля я мав нагоду здійснити подорож до Італії. Я не міг опертися спокусі і, вертаючись, зробив велике коло, щоб відвідати те, що зосталося від обителі.

Два селища на уступах гори знелюдніли, навколишні землі лежали перелогом. Я піднявся аж на колишнє дворище, і перед моїми очима, зволоженими слізьми, постало видовище спустошення і смерті.

З величавих споруд, які колись прикрашали це місце, зосталися розрізнені руїни, як це сталося з давніми поганськими пам'ятниками у Римі. Плющ укрив залишки мурів, колони, нечисленні архитрави, що залишились на своїх місцях. Повсюди росло дике зілля, і важко було вже зрозуміти, де колись був город і сад. Лиш кладовище легко було впізнати завдяки кільком могилкам, які все ще виглядали з землі. Єдиним знаком життя були хижі птахи, які полювали на ящірок та змій, котрі, немов василіски, таїлися між камінням або ковзали по мурах. Від порталу церкви залишилося лиш вкрите пліснявою румовище. Половина тимпану збереглася, і я побачив роздовбане негодою і заросле лишаєм ліве око Христа на престолі та частину лику лева.

Вежа, за винятком напіврозваленого південного муру, здавалось, все ще трималася, всупереч плинові часу. Дві зовнішні башти, які виходили на урвище, виглядали майже неторкнутими, але вікна зяяли повсюди порожніми очницями, з яких стікали в'язкі сльози напівзогнилих в'юнких рослин. Всередині зруйновані витвори людського мистецтва перемішалися з витворами природи, а в більшій частині кухні погляд сягав відкритого неба, через проломи в покрівлі та у верхніх поверхах, звергнутих донизу, наче упалі ангели. Усе те, що не позеленіло від моху, все ще чорніло від кіптяви кількадесятирічної давнини.

Нишпорячи по румовищі, я знаходив подекуди клапті пергамену, які випали були зі скрипторію та з бібліотеки і витривали, наче скарби, зариті в землю; і я став підбирати їх, немов бажаючи зібрати докупи вирвані сторінки якоїсь книги. Тоді я помітив, що в одній із башт все ще височать хисткі, але майже неторкані гвинтові сходи, що вели у скрипторій. Видершись ними на схил руйновища, можна було дістатися на поверх, де була бібліотека: але тепер од неї лишилась хіба що галерея вздовж зовнішніх мурів, яка з кожного боку виходила у порожнечу.

При одному з мурів я побачив шафу, яка невідомо яким чудесним чином вистояла перед дією вогню, води, гниття та хробаччя. Всередині було ще кілька аркушів. Ще трохи клаптів пергаменту я знайшов, покопирсавшись у руйновищі внизу. Жалюгідним був сей мій здобуток, але я збирав його цілий день, немов ці disiecta membra бібліотеки мали передати мені якесь послання. Деякі шматки пергамену поблякли, на інших було видно тінь якогось зображення, іноді привид одного чи кількох слів. Часом я знаходив аркуші, на яких можна було прочитати цілі фрази, а ще частіше – майже неторкнуті палітурки, захищені тим, що колись було металевими скобами… Примари книжок, зовні на позір цілі, але цілковито випорожнені всередині; утім, іноді вигулькував шматок якоїсь сторінки, проступав зачин, назва…

Я зібрав усі реліквії, які тільки міг знайти, і наповнив ними два дорожні мішки, покинувши потрібні речі, аби лиш врятувати убогий сей скарб.

На зворотньому шляху до Мелька я годинами намагався вчитуватися у ці останки. Часто з якогось слова або решток мініатюри я впізнавав, що то за твір. Коли з часом до рук мені потрапляли інші списки цих книг, я вивчав їх з любов'ю, немов доля залишила мені це у спадщину, немов упізнавши в цій книзі давно знищений примірник, я діставав виразний знак з небес, який говорив мені: tolle et lege [314]314
  Бери і читай (лат.).Ось як св. Августин у своїй Сповіді оповідає про своє навернення: якось, будучи в пригніченому настрої, він почув голос, який сказав йому: «Бери і читай». Він відкрив навмання Біблію, прочитав слова з Рим 13,13–14, і душа його умиротворилася.


[Закрыть]. Врешті, завдяки моєму терплячому відтворенню переді мною вималювалась своєрідна мала бібліотека, символ тієї великої, зниклої – бібліотека, складена з уривків, цитат, недописаних речень, фрагментів книжок.

* * *

Що більше я перечитую цей перелік, то дужче переконуюсь, що він не містить ніякого послання, бо породив його випадок. Та неповні сі сторінки супроводжували мене ціле життя, яке відтоді мені ще судилося прожити, і не раз я питав у них поради, як в оракула, і мислиться мені, що все те, що я написав на сих сторінках і що ти тепер читатимеш, мій незнаний читальнику, не є нічим іншим, як компіляцією, алегоричним кантом, величезним акростихом, який знов і знов мовить лиш те, що підказали мені сі фрагменти, і я вже навіть не відаю, чи то я оповідав досі про них, чи то вони глаголили моїми вустами. Але яка б з цих можностей не була істинна – що далі я сам собі оповідаю історію, яка з цього вийшла, то менше розумію, чи є у ній якийсь замисел, який виходив би за межі природної вервечки подій та часів, що в'яжуть їх між собою. Тяжко не відати сьому монахові ветхому на порозі смерті, чи послання, яке він тут списав, містить якийсь прихований смисл, а може, й не один, чи багато, а чи, може, не містить жодного.

Але ся моя неспроможність бачити породжена, мабуть, тією тінню, яку велика темрява, западаючи, відкидає на посивілий світ.

Est ubi gloria nunc Babylonia [315]315
  Де тепер слава Вавилона? (Лат.)Цитата з поеми Бернарда Клюнійського (XII ст.) «De contemptu mundi», гіркої сатири на занепад і зіпсутість церкви.


[Закрыть]? Tо де ж тепер торішній сніг [316]316
  Цитата з відомого вірша Франсуа Війона (1431–1463) (переклад Григорія Кочура).


[Закрыть]? Земля танцює танок смерті, іноді мені здається, що Дунаєм пливуть кораблі, повні дурнів [317]317
  Натяк на твір німецького гуманіста Себастьяна Бранта (1458–1521) «Корабель дурнів».


[Закрыть], націлені на темну землю.

Мені зостається хіба мовчати. О quam salubre, quam iucundum et suave est sedere in solitudine et tacere et loqui cum Deo! [318]318
  Як хосенно, як приємно і як солодко сидіти на самоті, мовчати і розмовляти з Богом! (Лат.)З твору Томи Кемпійця «Soliloquium Animae».


[Закрыть]Лаштуючися поєднатись зі своїм началом, я вже не думаю, що се Бог слави, про якого повідали мені старші мого чину, чи Бог радості, як почитали тодішні мінорити, а може, навіть і не Бог святобливості. Gott ist ein lautes Nichts, ihn rührt kein Nun noch Hier… [319]319
  Бог – чисте ніщо, його не торкається ні «тепер», ні «тут»… (Нім.)– цитата з німецького поета Анґелуса Силезіуса (1624–1677).


[Закрыть]Небавом я заглиблюсь в ту неозору пустиню, досконало рівну і безмежну, де воістину побожне серце знемагає од блаженства. Западуся в божественну темінь, у німу тишу і в несказанну цілість, і заникне всіляка однакість і відмінність, і в безодні сій затратить дух мій самого себе, і не знатиме ні однакого, ніже відмінного, ані іншого: і забудуться всі різниці, я ж бо занурюсь у просту основу всього, у німотну пустиню, де ніколи не було розмаїтості, у глибини, де ні для кого нема місця. Порину в мовчущу, безлюдну божественність, де нема ні твору, ні образу.

Зимно в скрипторії, пальці мені болять. Зоставляю се писання, та не знаю ні для кого, ні про що воно: stat rosa pristina nomine, nomina nuda tenemus [320]320
  Вчорашня роза зостається в імені – голі маємо ймена (Лат.).Цитата з поеми Бернарда Клюнійського (див. вище).


[Закрыть].

ГЛОСАРІЙ

Абеляр, П'єр(Pierre Abelard, 1079–1142) – французький філософ і богослов, послідовник поміркованого номіналізму, т. зв. концептуалізму. В богослов'ї зробив спробу примирити віру і знання. Один із засновників схоластичного методу, прихильник діалектики, яку опрацьовує у творі «Так і ні» (Sic et non).Славнозвісна історія його кохання до Елоїзи, небоги каноніка Фульберта в Парижі, який помстився йому, звелівши його каструвати, описана у творі «Історія моїх страждань».

Абул Асан аль-Мухтер ібн-Ботлан(Еллукасим Еліміттар, Убубхасим з Бальдаха) – християнський богослов і лікар з Багдада. Крім трактату «Театр здоров'я» (Theatrum Sanitatis),уклав компендіум гігієни і макробіотики у формі таблиць.

Авсоній(Decimus Magnus Ausonius, 310–395) – римський поет і ритор, автор низки віршів та епіграм.

Аверроес(Абу аль-Валід Мухаммед Ібн-Ахмад Ібн-Мухаммед Ібн-Рушд, 1126–1198) – видатний арабський філософ, правник, лікар і математик, походив з Кастилії. Коментатор праць Арістотеля; великою мірою вплинув на схоластику в Європі.

Авіценна(Абу Алі Ібн Сіна, 980-1037) – арабський філософ і лікар, за походженням перс; поєднував доктрину Арістотеля з неоплатонізмом; значно вплинув на схоластику, сприяв поширенню арістотелізму в Європі; автор праць із багатьох галузей тогочасної науки, його твір «Канон лікарської науки» впродовж багатьох століть був основою медичної теорії та практики.

Адсо з Монтьє-ан-Дер(Adso Dervensis, 910/15-992) – настоятель монастиря у Монтьє-ан-Дер. Відомий гагіограф, Адсо залишив чимало житій святих, але найбільше відомий своїм посланням до королеви Ґерберґи, дружини короля Лотара, «Про походження і час пришестя Антихриста», де він, зокрема, твердить, що пришестя Антихриста збіжиться в часі з падінням Священної Римської імперії. Цей його твір був дуже популярний, часто переписувався і перероблявся, дуже вплинув на апокаліптичну літературу та есхатологічне вчення тієї доби.

Алан Нільський(Alain de Lille, лат. Alarms ab Insulis, 1120/28– 1202) видатний французький богослов, проповідник і поет, цистерціянець. Відомий своєю вченістю, удостоївся титулу Doctor universalis. Розвиваючи свою еклектичну філософію, в якій поєднувався схоластичний раціоналізм та містицизм, Алан написав богословський трактат, «Мистецтво католицької віри» (Ars fidei catholicae),де він застосував математику для доведення істин віри. Автор твору «Проти єретиків» (Tractates contra haereticos),де виступив проти вальденсів, альбігойців, євреїв та сарацинів. Йому належить також низка поетичних творів, зокрема філософсько-моралістична поема «Плач природи» (De planctu naturae),сатира на людські вади, і алегорична поема «Антиклавдіан» (Anticlaudianus),своєрідна енциклопедія знань тієї доби.

Альберт Великий, св.(Albertus Magnus, 1193–1280) – видатний філософ, богослов і природознавець німецького походження, домініканець. Викладав у Кельні та Парижі, де найздібнішим його студентом був Тома Аквінський. Сприяв засвоєнню християнською думкою грецької (насамперед Арістотеля) та арабської філософії, зокрема доробку Авіценни; один з перших арістотеліків серед християнських мислителів, він, однак, був відкритий і до неоплатонічної думки. Першим зрозумів, що філософія і природничі науки не мусять бути лише знаряддям богослов'я, а мають свою власну цінність. У своїх наукових дослідженнях ґрунтувався на експерименті та прямому спостереженні природи. Данте у своїй «Божественній комедії» поміщає його в раю біля Томи Аквінського. Альбертові Великому приписують авторство «Книги таємниць», відомої також як «Великий Альберт», де описано магічні властивості трав і каменів.

Альбігойці(від м. Альба, центру руху альбігойців) – секта катарів, поширена на півдні Франції (XII–XV ст.).

Альгазен(Абу Алі Аль-Хасан ібн аль-Хайтам, бл. 965-1039) – видатний арабський учений, насамперед в царині оптики. Його праці було перекладено латиною на початку XIII століття («Скарбниця оптики», «Opticae thesaurus»). На відміну від греків Евкліда та Птолемея, які вважали, що світлові промені виходять з ока, Альгазен довів, що їх породжують світляні об'єкти.

Альґірдас Клюнійський…Doctor Quadratus – історичного персонажа з таким іменем не існувало. Це алюзія на колегу професора Еко, Альґірдаса Греймаса (1917–1992), французького семіотика, лінгвіста, літературознавця, який писав про так званий «семіотичний квадрат».

Альдгельм з Малмзбері(Aldhelm of Malmesbury, 640–709) – англійський церковний діяч і письменник, автор збірки «Загадки».

Алькінді(Alkindi, сер. IX ст.) – арабський філософ і вчений, його твори збереглися лише в латинських перекладах.

Аль-Куварізмі(Al-Kuwarizmi, бл. 780–850) – видатний арабський метаматик і астроном. Був знайомий не лише з грецькими, але й з індійськими творами з математики та астрономії. Латинські переклади його творів запровадили в європейській математиці арабські цифри, а також термін «алгебра». Від його імені походить також термін «алгоритм».

Альфред з Сарешеля(Alfred of Sareshel, жив бл. 1210 p.) – англійський вчений, автор коментарів до Арістотеля. Також написав працю про серце як головний орган душі і осідок життя.

Амфісбена(лат. amphisbaena) – казкова отруйна змія, яка має по голові з обох кінців тіла.

Ангел Кларенець(Angelus Clarenus, 1255–1337) – італійський францисканець, непримиренний борець за строге дотримання францисканського правила та реформу чернечого життя з метою повернення первісних цінностей, пов'язаних з євангельською убогістю.

Ангела Фоліньянка(Angela da Foligno, 1248–1309) – італійська францисканка, містик. Свої містичні переживання описала у творі «Книга про правдивий досвід віри».

Апостоліки(або апостольські брати) – загальна назва різних християнських єресей, що повставали проти світського духу в Церкві і проповідували повернення до апостольської простоти.

Апулей, Луцій(Lucius Apuleius, бл. 125 до Р.Х.) – римський ритор, філософ і письменник, найбільш відомий фантастично-сатиричним побутовим романом «Метаморфози», званим також «Золотий Осел» (Metamorphoseon sive de asino aureo libri),зі вставною оповідкою про Амура та Психею.

Ареопагіт, Діонізій– відомий також як Псевдо-Діонізій Ареопагіт, християнський неоплатонік, який опублікував у V ст. твори під іменем Діонізія Ареопагіта, афінянина. Ці твори широко вивчалися і коментувалися в середні віки.

Арістотель(Aristoteles, 384–322 до Р.Х.) – видатний грецький філософ та вчений. Народився в Стагірі, в Тракії, був учнем Платона в Афінській академії. Творець найвідомішої грецької філософської системи, учитель Александра Македонського. У своїх творах («Органон», «Метафізика», «Фізика», «Про душу», «Етика», «Політика», «Поетика», «Риторика») виклав свого роду енциклопедію тодішнього знання. Його вчення мало великий вплив на філософів та богословів пізнього середньовіччя, на його твори написано безліч коментарів. У його «Поетиці», як вона дійшла до наших днів, розглядається лише трагедія. Існування другої частини «Поетики», присвяченої комедії, довго піддавали сумнівам, одначе в 1839 році в Парижі було знайдено рукопис X ст., який містив уривок з цього твору.

Арімаспи(лат. arimaspi) – легендарний одноокий народ, що замешкував Північну Скіфію.

Армілярна сфера– стародавній астрономічний інструмент. Складався з кілець, що зображали основні дуги небесної сфери, навколо розміщеної в центрі кулі, яка зображала Землю. її метою було відтворювати відносне положення екватора, екліптики, горизонту та інших небесних кругів. Вона також зображала рух планет.

Арнальд з Бреші(Arnaldo da Brescia, бл. 1100–1155) – релігійний реформатор і політичний діяч, навчався в Парижі, був учнем Абеляра. Завзятий противник світської влади Папи, прибічник віднови римської республіки, він мріяв про повернення до способу життя первісних християн. Талановитий проповідник, він збирав навколо себе цілі натовпи людей. Церковні собори і церковна влада не раз засуджували його вчення як єретичне, його було відлучено від церкви. Врешті в Римі його було страчено, тіло спалено, а попіл розвіяно над Тибром.

Арнальд з Вільянови(Amaldo de Villanova, бл. 1240–1310) – іспанський алхімік, філософ, лікар. Практикував медицину в багатьох місцях, був лікарем Боніфація VIII, Климента V та низки монархів. Займався астрологією та алхімією, співчував церковній реформі, через що мав проблеми з інквізицією. Автор низки праць з медицини.

Арнальдисти– італійська секта прихильників Арнальда з Бреші. Їх часто плутали з катарами та альбігойцями. Остаточно засуджені на Веронському соборі (1684).

Артемідор з Ефеса(Artemidorus Daldianus, II ст. до Р.Х.) – грецький письменник, автор трактату «Тлумачення снів» (Oneirocritica),який містив також чимало відомостей про старожитні звичаї, міфи та забобони і про мистецтво символічного тлумачення.

Асасини(ар. hashshashin) – європейська назва членів таємної шиїтської секти ісмаїлітів, що виникла в XI ст. на Близькому Сході. Застосовували проти своїх противників терор, часто у стані наркотичного сп'яніння, підкорялися дуже суворій дисципліні, були фанатично віддані своїм зверхникам.

Атаназій Кірхер(Athanasius Kircher, 1601–1680) – німецький вчений, єзуїт, займався природничими науками, фізикою, лінгвістикою, математикою, богослов'ям, музикою, медициною. Один з найосвіченіших людей свого часу, автор багатьох трактатів на різні теми. Іноді його називають останньою людиною доби Відродження.

Аюб аль-Ругаві(Ayyub al-Ruhawi, бл. 760–835) – сирійський письменник і перекладач.

Байлек аль-Кабаякі(Baylek al-Qabayaki, бл. 1215–1285) – мінералог з Каїра. Описав властивості магніту у творі про коштовне каміння.

Беатус з Лієбани(Beatus de Liebana, бл. 730–798) – іспанський чернець-бенедиктинець, автор коментарів до Одкровення Йоана Богослова у 12 книгах (Commentaria in Apocalypsiri).Він вірив, що у 800 році настане кінець світу, тому хотів приготувати вірних до нього і до Страшного суду, який настане невдовзі. Пізніше встановлювалися нові і нові дати гіпотетичного кінця світу, тому коментарі мали величезну популярність впродовж всього середньовіччя, їх не раз переписували, пишно оздоблюючи мініатюрами. Досі збереглося близько 30 багато ілюстрованих списків цього твору.

Беґіни(фр. beguines) – так іноді називали францисканців-спіритуалів, оскільки вони, рятуючись від переслідувань, знаходили притулок у спільнотах беґінок. Беґінки– світські жіночі спільноти, що виникли в Нідерландах наприкінці XII ст. Вони не складали чернечих обітів, але ставили собі побожні цілі, як-от молитва, благодійництво, догляд за хворими, виховання сиріт. Через зв'язки з братчиками їх підозрювали у єретичних тенденціях, і В'єнський собор заборонив їх. Подібні чоловічі спільноти – бегарди(beghards) – не були такі поширені, як спільноти беґінок.

Беда Велебний(Baeda Venerabilis, 674–735) – визначний англосаксонський хроніст, богослов та історик, бенедиктинець; учитель церкви, батько англійської історіографії, автор історії англійської церкви «Historia ecclesiastica gentis Anglorum».

Бекон, Роджер(Roger Bacon, 1214–1292) – визначний англійський філософ і вчений, францисканець, прозваний Doctor mirabilis. Вчився в університетах Оксфорда та Парижа, де вивчав природничі науки. Реформатор науки й освіти, критикував сучасну йому структуру знання і проголошував програму розвитку науки, яка спиралася на математичні методи доведення та експерименти. Автор великої кількості праць на різні теми.

Бенедикт з Нурсії, св.(Benedictus, 480–547) – визначний релігійний діяч, засновник чину бенедиктинців. Спорудив у Монте Кассіно монастир, де організував спільне життя ченців, наповнене літургійними молитвами і працею під гаслом «Молись і працюй» (Ora et labora). За Правиломсвятого Бенедикта впродовж багатьох століть жили всі монастирі Західної Європи. Вважається патроном Європи.

Бенедиктинці(лат. benedictini) – могутній католицький чернечий орден, заснований у VI ст. Бенедиктом з Нурсії в Монтекассіно (Італія), хронологічно перший з католицьких орденів; поєднують спільну молитву з фізичною і розумовою працею (за основним принципом Бенедикта – Ora et labora); впродовж історії їхня діяльність мала велике господарське (землеробство), культурне (ремесло, архітектура, музика) і наукове значення. Роль бенедиктинців у формуванні обличчя сучасної Європи важко переоцінити.

Бертран з Пуже(Bertrand du Pouget, 1280–1352) – французький кардинал, небіж папи Йоана XXII, який послав його до Італії із завданням зміцнити там позиції ґвельфів і виступити проти ґібелінів. Одначе ця його місія зазнала невдачі, з огляду на надмірну суворість і непримиренність кардинала Бертрана. Між іншим, він засудив до спалення трактат Данте Аліґ'єрі «Про монархію», де той обґрунтовував позиції ґібелінів.

Бернард з Клерво, св.(Bernard de Clairvaux, 1091–1153) – видатний французький богослов і філософ, цистерціанець, засновник нового напрямку в богословсько-філософській містиці. Ініціатор II Хрестового походу (1147–1149).

Блемії– нубійське кочове плем'я, що замешкувало землі у Верхньому Єгипті. їхні розбійницькі набіги наводили пострах на сусідні народи.

Богомили– болгарські єретики-дуалісти. Рух богомилів виник в X ст. в Болгарії (тому їх часто називали булгарами або болгарами), одначе невдовзі поширився по цілій Європі. Вони не визнавали християнської церкви, її таїнств та обрядів. Проповідували суворе аскетичне життя і відмову від земних благ. Богомильство породило в Європі цілий ряд інших єресей, що сповідували подібні засади, як от патарини, катари, альбігойці.

Боецій, Северин(Severinus Boetius, 480–524) – християнський філософ-неоплатонік, логік, теолог, дипломат, автор перекладу логічних робіт Арістотеля та коментарів до них; намагався узгодити віру і розум; його роботи до XII ст. становили джерело знань у різних галузях науки, він був одним з перших активних поширювачів ідей грецької філософії. Дехто вважає його предтечею схоластичної філософії. Найзнаменитіший свій твір _ «Розрада від філософії» {De consolatione philosophiae)– він написав у в'язниці в очікуванні близької страти, цей твір справив величезний вплив на культуру європейського середньовіччя та Відродження.

Бонавентура Баньореджієць, св.(Bonaventura da Bagnorea, 1221–1274; спр. ім'я – Giovanni Fidanza) – італійський богослов, один з найвидатніших представників схоластики, генерал ордену францисканців, кардинал і єпископ Альбано, учитель католицької церкви. Був найбільшим представником августиніянського богослов'я, яке протиставлялося вченню його сучасника Томи Аквінського. В дискусії про універсали стояв на позиціях реалізму. Загалом вважався уособленням католицької ортодоксії. Автор «Життя святого Франциска». Був ключовою фігурою на II Ліонському соборі, під час якого і помер. Удостоєний титулу Doctor seraphicus.

Бонаґрація з Берґамо(Bonagrazia da Bergamo, t 1340) – італійський францисканець, богослов. Брав участь у полеміках з приводу спіритуалів, спершу виступаючи проти них, а потім ставши на їх бік. За послідовну критику папства був відлучений від церкви і вигнаний з ордену.

Боніфацій VIII(спр. ім'я Benedetto Caetani, 1235–1303) – Папа Римський з 1294 р. Прагнув до верховенства над світськими правителями. Зазнав поразки в боротьбі з французьким королем Філіпом IV, був взятий у полон в містечку Ананьї неподалік від Риму. За переказом, помер від приниження через ляпас, який дав йому Шарра Колонна, прихильник короля.

Брандан, св.(Brandanus, VI ст.) – напівміфічна особа, настоятель одного з ірландських монастирів. Збереглася про нього ціла низка пісень і легенд, в яких оповідається про подорожі в казкові країни, здійснені ним і ченцями його монастиря. Дехто бачить в цих легендах одне з джерел «Божественної комедії» Данте.

Брати Вільного Духа– представники низки пантеїстичних єретичних сект, що діяли в XIII–XIV ст. Вважали, що нема різниці між людиною і божеством, не визнавали церковних приписів, не вірили у воскресіння після смерті.

Братчики(іт. fraticelli) убогого життя – так називали деяких францисканців, які, під впливом спіритуалів, покидали свої монастирі і блукали по Італії та Франції, навчаючи, що необхідною умовою спасіння є відмова від власності і повернення до євангельської убогості. Термін цей мав досить розмите значення, ним часом називали дуже різні угруповання жебрущих ченців.

Булгари– див. богомили

Буридан, Жан(Jean Buridan, бл. 1300–1358) – французький філософ-схоласт, прибічник Вільяма Оккама. Стояв на позиціях номіналізму. В 1327 і 1348 pp. – ректор Паризького університету. Автор коментарів до творів Арістотеля. Багато уваги приділяв питанню свободи волі, яку фактично заперечував. Як ілюстрацію до своїх розмірковувань він буцім наводив оповідку про осла («Буриданів осел»), який не може зробити вибір між двома абсолютно однаковими в'язками сіна і гине з голоду. Цим він доводив, що за браку критерію, на основі якого осел може надати перевагу одній із в'язок, його абсолютно свобідна воля не може зупинитися на жодній з них.

Вальденси– прихильники секти, що виникла в 1175 р. в Ліоні (засновник – купець П'єр Вальдо, звідки й назва). Вальденси проповідували відмову від приватної власності, повернення до засад раннього християнства, виступали проти офіційної церкви, переклали Новий Завіт народною мовою, дозволяли проповідувати жінкам. IV Латеранський собор засудив вчення вальденсів. Певна кількість послідовників цієї секти існує досі в Італії.

Василій з Анкири– єпископ Анкирський (суч. Анкара), християнський письменник IV століття, лікар за освітою. Виступав проти аріанства, одначе його самого звинувачували в напіваріанстві.

Вергілій Граматик з Тулузи(Virgilius Grammaticus Tolosanus) – загадковий автор VII століття, сучасні дослідники вважають, що він походив з Ірландії, а освіту здобув в Іспанії або в Галлії. До нас дійшли два його твори – згадані тут «Витяги» і «Епістули». Він був, очевидно, людиною дуже добре освіченою, однак твори його насправді важко назвати науковими, і тепер багато хто дотримується погляду, що його писання – пародія на закостенілу, задогматизовану тогочасну граматичну науку, вони повні вигаданих цитат з реальних і вигаданих авторитетів, чудернацьких історій, химерних каламбурів, загадок і т. п. Дехто також твердить, що його твори належать до езотеричної традиції і мають прихований сенс.

Вечеря Кипріяна(Coena Cyprіаnі) – анонімний пам'ятник «сміхової культури» середньовіччя, написаний у IX ст., гумористична оповідь про весільний бенкет в Кані Галілейській, на який запрошено персонажів зі Старого і Нового Завіту.

Вільгельм Мербеке(Guillaume de Moerbeke, 1215–1286) – французький чернець-домініканець, богослов, великий знавець греки, перекладач, згодом – архієпископ Коринфа. Приятель Томи Аквінського, на його прохання переклав цілий ряд праць Арістотеля, також з царини математики – це були перші переклади математичних праць Арістотеля з оригіналу, а не з арабського перекладу.

Вільгельміти– ідеться, мабуть, про таємну секту шанувальників беґінки Вільгельміни Богемської, яку вони вважали втіленням Святого Духа. Поширена здебільшого в Мілані, ця секта була придушена на початку XIV ст.

Вінсент з Бове(Vincentius Bellovacensis, бл. 1190–1264) – французький богослов, домініканець, автор величезної енциклопедичної праці «Велике дзеркало» (Speculum maius).

Гебдомадарій (лат.hebdomadarium, від hebdomada«тиждень») – чернець, відповідальний за проведення богослужінь протягом тижня.

Гібернія– стародавня назва Ірландії.

Гільдегарда з Бінґена, св.(Hildegard von Bingen, 1028–1179) – видатна німецька бенедиктинка, містик, релігійна мислителька і письменниця, абатиса монастиря в Рупертсбергу, який вона сама заснувала. Славилася своєю вченістю, святістю і містичним даром, її поради питали навіть високопоставлені вельможі і прелати. Займалася також природничими науками та астрологією. По собі залишила велику спадщину, зокрема містичний твір «Пізнай шляхи світла» (Liber Scivias),де вона описала свої видіння, трактати з медицини, дидактичні твори, гімни, листи та ін. її твори характеризуються яскравою середньовічною образністю.