Текст книги "Впіймати Яструба"

Автор книги: Ольга Горова

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 17 страниц)

22

– Так. Був. Він розбився, – Влад повів її на кухню, міцно тримаючи за руку.

А Василина не могла не оглядатися навколо. Все ж таки більшу частину його будинку не бачила ще, най і не дуже добре, а все ж.

– Вочевидь, коли ти впала. Мої програмісти його дивилися, я думав зберегти інформацію для тебе, але він виявився пустим, – в голосі чоловіка вона вловила зацікавленість.

Тобто, вона йому має все доповідати, а він тільки те, що сам вирішить?! Як типово! Аж бісить!

Захотілося вмазати йому в щелепу з усієї сили. Навіть попри те, що ще пʼять хвилин тому мліла від кохання до цього авторитарного типа. Ти диви, які контрасти! Може, від ліків?

Та все ж, поки не наважилася обрати якийсь варіант розвитку подій, пояснити, мабуть, вартувало. Тим більше вони на кухню зайшли й Влад всадовив її за стіл… А ось це нетипово. Можливо, тепер вважав, що їй тут зручніше буде.

Поставив щось грітися.

Це було… мило. І досі дивувало її в Яструбі: те, як спокійно він робив все сам, та піклувався про неї весь цей час. Цей чоловік небезпечний, дідько! Він цілковито її підкорював!

Змусила себе зосередитися. Ясна річ, телефон був пустий. Вона ж не дурепа, соватися в лігво Яструба з якимись даними. Він міг той змусити її віддати, навіть якби не сталося… те, що сталося.

– Ага, він новий був. Я його тільки й встигла… купити перед тим.

Пауза була розрахованою.

І Влад відреагував саме так, як вона й припускала.

– Княгиня? – розвернувся до неї обличчям Влад, уважно вдивляючись. Це вона і без різкості могла зрозуміти. – Ти його вкарала? – без засудження, скоріше, з якоюсь внутрішньою напругою запитав Влад.

Вона то звісно ні. Але ж, за легендою, у «спонтанною» втікачки під час облави СБУ таких грошей бути й не могло. А «там» їй ніхто не мав дозволяти мати спосіб звʼязку зі світом.

– Позичила, – Василина просто відвернулася до вікна, підібгавши губи. Грати треба було дуже правдиво.

Але ж… дідько! Брехати йому ставало збіса складно! І не лише через те, що Влад таки неймовірно розумний та просікти може найменшу похибку…

Їй просто не хотілося йому брехати. Та що робити з правдою… не знала. Уявити його реакцію – теж поки не здатна була. Чи навпаки, якраз, тому й боялася?.. Він може просто її вбити, чи не так? І то не оборот мовлення.

– Через годину, максимум, в тебе буде телефон! – Влад хруснув суглобами, немов присягаючи. Щось у своєму написав. – І я давно пропонував, до речі…

– Так, – перервала вона його справедливий докір, відчуваючи гіркоту у роті. – Та я лише тепер нарешті можу адекватно скористатися твоїми порадами витратити час… Раз вже ти не дозволяєш мені бути корисною для тебе, – все ж закинула Василина, натякаючи, що не готова з цим змиритися.

Але до того, як Влад встиг би наново їй вивалити своє владне «ні!», у кухню ввійшов Арсен. І най вона ще погано бачила, проте відразу вловила, що настрій у керівника охорони – паршивий.

Щобільше, сама атмосфера у кухні немов моментально змінилася. Неначе температура впала на кілька градусів. І це точно було повʼязано з настроєм Влада, який глянув на Арсена та теж зчитав настрій друга. Ясна річ, навіть краще, ніж то вдалося Василині.

– Владе… – почав було Арсен.

– Мені потрібні всі дані, що ти встиг вияснити, – різко обірвав його Влад, здається, хитнувши головою. І ще… – зупинився, немов раптом згадав, – записи з центру, де у нас була зустріч учора з Валіком. Всі, особливо з входу та лобі, – додав, поставивши перед нею тарілку.

А у Василини мороз пішов потилицею – навіщо йому ті записи?

Телефон виявився геть дурно витраченим часом та… мабуть, грошима Влада. Про що вона, звісно, йому не сказала. Бо після наказу Яструба їй чи не моментально притягли останню модель найкрутішого гаджета, трясця! Майже відразу за Арсеном зайшов хтось з хлопців та приніс.

Могла б здогадатися, звісно, що він не зверне увагу на те, який обрала сама Вася тоді. Але ж, дідько! Що їй з цим навороченим флагманом робити?! До нього ж не те що флешку, навіть провід нормальний не підʼєднати!

Чи вже підʼєднати?! А, по цимбалах!

Головне, для її потреб він точно не підходить! От тільки Владу того ніяк не пояснити.

Так що вона… подякувала. Дуже. Здається, трохи знервовано, бо й так вся на нервах. Після короткої, сповненої недомовками розмови двох чоловіків на кухні під час їжі – її досі трохи судомило.

Намагалася ж зрозуміти, навіщо Владу ті записи з центру знадобилися? Там десь точно хлопці були, чи не через їх появу? Щось детальніше перевіряє? Навіщо?

Чи таки щось по Валентину дізнатися треба, з яким точно зараз якісь проблеми були у Влада повʼязані…

А цей впертюх так і відмовляється щось пояснювати! Ще й Арсену заявив, щоб і не думав Василині нічого розповідати!

– На твою думку, раз я тепер бачу так-сяк, то мізками користуватися вже не здатна? – образилася Василина майже щиро. – Чи мені ці патли обрізати? Одна морока з ними! Через блонд не сприймаєш мене серйозно? – закинула йому… більше через те, що це блонд вже дійсно остогид.

Ну і варто якось готувати Яструба до факту, що ніяка вона не блондинка, ментально – так точно. Та й фактично…

Трясця! Вася що, реально думає залишитися тут? З ним?..

Може, хоч спробує дізнатися, що там їй Нікіта передав?.. Але як? На айфоні? На бога!

Арсен вийшов, подалі від їхніх розбирань, на ходу щось жуючи. Вона не змогла роздивитися, що саме. Розумний, чортяка. Вловив, що назріває скандал?

– Княгиня! – аж гримнув Влад на цей закид. – Тільки спробуй! Справа взагалі не в волоссі! Я ж сказав, що зроблю все, аби ти була у безпеці!

– Не у волоссі, але його чіпати не можна… Цікаво, – підібгала Василина губи.

Насправді вона контролювала себе, хоч і дуже не до душі була така позиція Влада. Проте… у неї свої цілі. І поведінка наразі має бути такою, щоб ті досягти. І ось ця необхідність – теж бісила. Маніпулювати, прикидатися з ним – ставало все огидніше. І їсти знову не хотілося.

– Кохана моя, – Влад наблизився та обійняв її за плечі.

А Василині – немов постріл! Контрольний. У скроню.

Схоже, він також зумів її больові точки визначити, свідомо чи ні, а натискав їх до біса влучно!

– Я казала, що не з тих, хто покірно вдома сидітиме, – нагадала крізь зуби.

– Та ти навіть нормально ще бачити не почала! – раптом рявкнув Влад, схоже, теж тримаючись з останніх сил…

Дідько. Вони одне одного чудово доводити навчилися. От тільки вона взагалі цьому не раділа, хоча мала б, з точки зору керування емоціями такої людини. Бляха! Цікаво, а можна якось дистанційно звільнитися? Просто пощезнути з всіх списків Управління…

– Чудово! – натомість гримнула і Вася, вскочивши на ноги.

Хитнулася. Вхопилася за… щось. Можливо, стіл. Але не бажала погоджуватися з тим, що він правий.

– Значить, буду дивитися твій граний ноутбук! Передачу, про вимираючого носорога, який не може знайти свою самку! – вона навіть не знала, звідки то у неї в голові спливло!

І коли взагалі чула таке, звідки? Але зараз чудово на загальний напружений фон лягло. І на її обурення! Яке лише частково було награним!.. Погано.

– Я не голодна.

Але тепер вона пояснила, нащо їй ще й ноут, окрім телефона. Можливо, хоч там щось з флешкою зможе зробити… Якщо то флешка, звісно. Бо досі ж не мала можливості глянути.

– Княгиня, – попри те, що вона встала, Влад заступив їй дорогу.

– Ти ж такий зайнятий… важливими НЕ жіночими справами, – скривилася вона. – А я тільки й здатна, що ліжко гріти. Чи то раковину, – додала єхидно та пішла в бік коридору, виразно демонструючи, що її не варто зупиняти.

А Влад… він би міг. Але ж сам не хотів у цьому питанні поступатися. Вона розуміла, насправді.

Повернувшись до спальні у супроводі охоронця, який допоміг їй знайти дорогу, Вася першим ділом випустила Йоля. Його вони тут закрили випадково. Кошеня, здалося, трохи навіть образилося на це поневолення. Нявкнуло обурено та завіялося кудись коридором. Можливо, їсти побіг. Його миска знаходилася у кухні.

Сама ж кинула на ліжко ноутбук, який їй дозволили взяти з кабінету Влада… не його, на щастя. І роздратовано дочапала до гардероба. Знайти свої джинси було трохи важко, бо таки вона все це бачила вперше. Але й варіантів поміж явно жіночих речей було небагато. Тому Василина обережно розправила їх та полізла в кишеню.

Але… там нічого не було, трясця! Вона ще раз перевірила всі варіанти та навіть інші кишені, хоча точно памʼятала, що заховала у найменшу. І тут їй у голову сяйнула жахлива думка! Вася згадала, що тоді, коли вони повернулися, в будинку ще працював клінінг. Але їй було так погано, що перевдягнулася та дозволила Владу себе годувати чи не з рук. Поки в кімнаті прибирали… але не могли ж вона й в речах копирсатися?!

Чесно кажучи, вона до цього не стикалася з клінінговими компаніями, тож і гадки не мала. Може тому, в якійсь трохи навіженій відчайдушній надії, почала обстежувати навпомацки полиці та підлогу гардероба.

– Дивись. Ось, – Влад зупинив запис з камер клініки та вказав Арсену пальцем на екран, де якраз завмер у русі той тип. – Майже впевнений, що це – той курʼєр, який торт привіз. Один з них. Той, що княгиню притримав, коли перепнулася, – пояснив свою здогадку другу, який не коментував ту сварку. Але дивився немов з іронією.

Влад стиснув зуби, подумавши про кохану. Від ноти, на якій закінчилася їхня розмова, було гидко всередині. Бляха! Він точно не хотів ані ламати характер цієї жінки, ані засувати її кудись у комору. Ба більше, Влад чудово розумів те, що спонукало її сперечатися та огризатися. Вона була бійцем до кінчиків своїх нігтів… які навіть бувши сліпою, просила його допомогти їй обрізати. Щоб не заважали, раптом що.

Він її чудово розумів, дідько!

Саме тому, мабуть, і відчував зараз цей гидотний присмак у роті.

Але так само чудово він розумів, що просто не може собі дозволити ризикувати цією жінкою! Вона стала неоціненною!

Скарбом, який він ніколи не шукав, але тепер, отримавши, ні за що у світі не зумів би відмовитися!

А саме через цей її характер, Василина однозначно весь час буде ризикувати, навіть не задумуючись. І хоч Яструб розумів, що не планує все життя провести у стані конфронтації з нею, та й не витримає просто – поки не розробив стратегію. Для цього він потребував часу. А його увага наразі й так розривалася між новими проблемами з боку Валіка та ось цією метушнею навколо ж Василини, якраз! І це напружувало!

Він вже був певен, що вона під ударом. І найперше Яструб має тут розібратися та владнати. Миритися з княгинею він буде потім. Як і розробляти варіант дій, який таки трохи потішить її гордість.

В тому, що зуміє все залагодити, навіть тіні сумніву не мав.

– Зараз. Не певен, але, можливо, ти й маєш рацію, – не здогадуючись про думки Влада, Арсен перемотував запис на прискоренні, поки на моніторі не зʼявилися записи з лобі бізнес-центру. – Ось! Зараз вони входять… Цей? – запитав, спостерігаючи за рухом. Та Влад не встиг відповісти.

В цей момент у прочинені двері кабінету постукали та на порозі застиг один з охоронців.

– Вибачте, босе, – звернувся він до Арсена, коли вони обидва скинули голову. – Я вчора забув, бо мав відігнати машини на техогляд. Але ось, – хлопець підійшов та поклав щось на стіл. – Прибиральники вчора знайшли на підлозі, не знали, куди подіти. Віддали мені. Не прослушка наче. Якась флешка, схоже, – додав він, коли й Влад, і Арсен з подивом поглянули на предмет.

23

Тієї граної флешки ніде не було! Василина облазила всю цю довбану величезну кімнату! От навіщо Владу були такі простори, запитання?!

Вона тяжко опустилася на пʼяти, всівшись на підлозі гардероба.

Серце напружено билося в грудях, а пульс тарабанів у голові, оглушаючи її. І страх, до якого таки не звикла, звився у животі холодним, напруженим, пульсуючим вузлом.

Вона загубила те, що передав Нікіта. І навіть не дізналася, що там було! Це довбаний провал! Повний!

Тяжко видихнувши, вона потерла очі. Голова вже боліла від перенапруження. Але ж вибору не було. Можливо, Василина таки щось пропустила? І варто ще раз перевірити…

Вона нахилилася, заглядаючи під нижні полиці, де стояло взуття, підсвічуючи собі ліхтариком на телефоні. Хоч для чогось це наворочене диво техніки придатне… і так на тому зосередилася, що запізно почула кроки Влада у коридорі. Встигла тільки випрямитися, так і сидячи на підлозі, коли двері прочинилися.

Яструб завмер на порозі, здається, уважно роздивляючись її. Це було якось так нетипово, що вона просто завмерла, скинувши до нього обличчя знизу-вверх, намагаючись розібратися.

Влад тим часом дістав сигарету та затиснув губами. А потім якось повільно клацнув запальничкою і глибоко затягнувся у повній тиші.

Вона не бачила точно виразу його обличчя, надто перенапружила очі, мабуть, аж сльози виступили.

І тільки після того, як видихнув дим повним ротом, ще більше ускладнивши їй огляд на своє обличчя, чоловік наблизився.

– Щось загубила… княгиня? – поцікавився Влад.

І… Василині навіть питати не треба було.

Аж здригнулася від цього тону! Неначе крижані кристали ввіпʼялися у шкіру, боляче поранивши.

Цей тон!.. Цей бісів тон! Тільки за нього можна було б зненавидіти!

Якби її при тому стрілами провини не простромило.

Та Василина сильніше випростала спину, не дозволяючи собі навіть погляд сховати, най і погано вже бачила деталі від втоми та пульсуючого головного болю у скронях.

– Вочевидь те, що ти вже знайшов, Владе, – змусила себе піднятися, спершись на полиці. Най не зрівнятися з ним ростом, але хоч якось.

Їй було до біса лячно зараз! Але вона точно не збиралася йому цього демонструвати! Хоч і відчула раптом пустоту, що ошелешувала.

Лише від того, що зараз не відчувала тієї підтримки від цього чоловіка, до якої вже базово звикла, як виявилося.

Навпаки, у цей момент він промовив оту єдину фразу до неї так… немов вирвав її серце з грудей та затис у свої долоні, роздивляючись з презирливою цікавістю.

Ще й наново видихнувши дим сигарети поверху.

– І хто ж ти насправді, моя княгиня? – простягнув він з колючою, крижаною іронією, роздивляючись її так, немов мураху під мікроскопом.

Це не було приємно. Це було лячно!

Влад же випустив з рота нову хмарку сигаретного диму. А потім дістав пачку, витяг нову сигарету та… прикурив від недопалка, який у зубах тримав. Так і дивлячись в упор на Василину.

Кинув недопалок кудись на комоді. Можливо, там була попільничка?

У неї від цих його дій аж в животі все закрижаніло від страху, чомусь. Геть інша людина! Чоловік, яким вона його біля себе ніколи не бачила, най і зараз не дуже то добре мала змогу очима користуватися.

Але саме той, про якого стільки років у звітах читала.

– Що було на тій граній флешці? – замість цього запитала вона, вперто виставивши вперед підборіддя.

Наскільки б зараз Василина не стереглася Влада, який лише годину тому змушував її стогнати від насолоди та погрожував самим тільки коханням, вона не збиралася ламатися. Навіть попри пекучий біль у грудях.

Не зараз ще.

Але… вона була надто дорослою, аби вірити в казки, хіба ні?

– На твоєму місці, я б не ставив зайвих питань та відповідав на мої, – саркастично цокнув Влад язиком.

– Ти не на моєму місці, – відрізала вона, ще сильніше випроставши спину.

– І то правда, княгиня! – реготнув чомусь Яструб так, що майже шкіру їй зранив цим сміхом.

Вона не знала, що від почуттів буває настільки боляче, дідько!

– То що там було? – вперто повторила, намагаючись тримати й голос, і обличчя.

Яструб скинув брову настільки виразно, що навіть вона це вловила. Знову затягнувся.

– Ці-ка-во, – простягнув він те, що зазвичай вона говорила.

Його голос все ще здирав їй шкіру над хребтом. От правда.

– Мені теж цікаво. Бо я так і не дізналася, чи то взагалі флешка, – вона схрестила руки на грудях, просто щоб приховати, що вони трясуться.

– Тобто, ти хочеш мене переконати, що не знаєш, що там було? – Влад видихнув в її бік сигаретний дим.

А вона аж пирхнула. Хоча, може, то істерика.

– Ти при собі?! Я навіть не бачила нічого адекватно до сьогодні! І це не мої вигадки, бляха! – кинула в його бік дійсно обурено, притупнувши ногою.

Не мала права зараз злякатися. Яструб цінує силу волі – це знала точно.

– Хіба ти й лікарю своєму не віриш?! – поцікавилася натомість.

Яструб промовчав.

– І де б я перевірила? У мене якась техніка була, чи що?! – вона аж очі закотила, їй-бо! Роздратовано видихнула.

Він перевів на мить погляд кудись за її спину. Можливо, на ноутбук, який лежав на ліжку вимкненим. При цьому Влад продовжував стояти впритул, нависаючи над нею всією своєю міццю.

– Але ти геть вправно підскочила до того типа, який ту флешку тобі й передав, чи не так, княгиня? – не те щоб по його голосу можна було впевнитися, що вона переконала Влада.

– Я впізнала його голос, – не стала заперечувати те, що й так скидалося доволі очевидним.

На обличчі Влада не змінився вираз. Він не ворухнувся. Проте… здалося, що відповідь йому не сподобалася. І температура навколо впала ще на пару градусів.

Вона зараз просто не мала на це часу, серйозно! Але чіплялася за якусь грану надію…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ – То що було на флешці, Владе? – не в її позиції вимагати, проте…

– Ці-ка-во, – знову повільно повторив він, затиснувши сигарету між зубами. – Пішли, – кинув раптом так, немов до розстрілу її присудив.

А потім він зробив якийсь різкий рух рукою, який вона не розібрала та… розвернувся до неї спиною.

І пішов коридором! Вочевидь, очікуючи, що вона піде слідом?! Василина ще не йшла сама. Навіть сюди її провів охоронець, коли вона удавала, що дуже сердита на Влада. Але зараз… вибору не мала.

І заштовхавши кудись у живіт той біль, який намагався розірвати серце, ступила непевними кроками у коридор.

Тут було напівтемно, що дуже заважало. Вона геть не орієнтувалася, але попереду крокував Яструб і… їй нічого не лишалося, як йти за ним. На чистій, дідько, впертості!

Вона перепнулася на третьому кроці, і навіть до пуття пояснити не могла, що сталося. Заплуталася у власних ногах? Невже таки кортизол дається в ознаки? Нервує? Здалося, коліна оніміли.

Зупинилася, вирівнюючись. На мить примружилася, сподіваючись, що це допоможе втомлені очі прояснити. Вона не мала жодного права скиглити.

Та коли відкрила… виявила, що Влад стоїть прямо перед нею. І все ще тримає у роті недопалок, що жевріє.

– Бляха, – яро просичав Яструб крізь зуби та… раптом схопив і міцно стиснув руку Василини, якою вона тільки-но терла очі. Смикнув її на себе. – Пішли. Не витрачай дарма наш час! – кинув він грубо та так, немов вона тут вже три години стовбичила.

І він скидався дуже розлюченим.

Але що їй зауважити? Безпечним здалося просто вчепитися в ті сильні пальці та йти слідом.

Відчуття було таким, ніби у голові вибухнула бомба. І цей вибух ніяк не вщухав, обмежений граними кордонами його довбаного непробивного черепа!

Розум випалювало ядерним спалахом.

І це повторювалося. Знову. І знову.

Гране. Довбане. Пекло.

Рука стискалася надто сильно. Він це розумів. І на керування власною кінцівкою витрачалися останні дещиці його хрінового самоконтролю! Але й попри це, Влад розумів, що стискає тонкі жіночі пальці надто сильно. Чи витримає?

Неусвідомлено смикнув на себе, відчувши тиск браслета, який сам на неї одяг. Немов нагадування про її належність.

Вона не була тендітною. О, трясця, ні! Але все ж вона значно поступалася йому статурою та міццю кісток в першу чергу. Він памʼятав ті бісові КТ-знімки так, ніби хтось випалив їх на його рогівці.

І все ж вона була достатньо сильною, щоб витримати цей його спалах, здавалося.

Але лишалося одне маленьке питання – ХТО ВОНА, в біса, взагалі ТАКА?!

Зміст тієї граної флешки цього не пояснював. І якоюсь частиною свого палаючого розуму Влад навіть шкодував, що ту знайшли. Він не хотів цього знати, бляха!

Чого саме? Того, що його ось так можна навколо пальця обвести? Чи того, що вона йому брехала? Чи того, що не була тією, ким Влад її собі зобразив?!

На хрін!

Він не знав відповіді на жодне з цих питань. І це також підривало мізки.

Але одне Влад знав так само точно, як відчував зараз кислотний опік за грудями: він не міг розтиснути жменю і дати волю її руці. Так чи інакше, а їй від нього нікуди не подітися.

Дідько! Він навіть не зміг тримати подалі від неї, поки вони коридором йшли! І як би сильно він зараз не намагався не завдати їй болю, Влад не знав відповіді на ще одне питання: був цей контакт більше потрібний йому, чи напівсліпій дівчині?..

Коли вони ввійшли до кабінету, Арсен, що стояв біля вікна, поворухнувся та відкрив рота, ніби щось хотів сказати Василині. Але одного погляду на Влада йому вистачило, аби засунутися назад, ще глибше в тінь. І промовчати.

Проте дівчина все одно здригнулася, хоч і спробувала це приховати навіть від нього. Забула, що він таки тримає її бісову руку?

В повному мовчанні Влад довів (дотяг?) її до свого столу та різким рухом розвернув ноутбук сюди екраном. Клацнув запальничкою, що прозвучало надто оглушливо у тиші, яка тисла на всіх тут. Запалив нову сигарету… Збіса, яку на рахунок за останню годину! Не памʼятав!

А потім включив на відтворення звуковий файл.

«Ми тебе витягнемо. Дві доби максимум. Тримайся.», – прозвучав голос того самого курʼєра. І все.