Текст книги "Впіймати Яструба"

Автор книги: Ольга Горова

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 17 страниц)

Вона на це уставилася, якось не розуміючи. Кліпнула очима. Владислава реально зачепило. Нічого собі!

А він лайнувся та стряхнув сміття на підлогу.

– Так, добре. Поговоримо, як приїдемо, – кинув трохи напружено чоловік. І відвернувся до вікна.

4

Отже, Яструб таки дійсно жив у приватному будинку. І ця інформація про нього відповідала дійсності.

Хоча, подейкували, що мав чоловік і квартиру десь у столиці. А може й не одну, та те житло не світив. Власне, вони й про цей будинок дізналися геть нещодавно!

Навкруги розкинулися декілька пустих ділянок, вочевидь, щоб охороні легше було виконувати свій обов'язок. Та Василину наразі більше цікавило те, що ховалося за високим забором.

А тут таки було цікаво!

Подвір'я розчищене від снігу, широка під'їзна алея вела до самого ґанку. Той, виконаний з масивних дерев'яних балок, надавав будинку якогось геть заміського вигляду. Кілька широких сходинок вели до дверей.

Та вона застигла біля авто, стискаючи кошеня і не рухаючись далі. Бо на ґанку лежало двійко величезних собак… І вони точно її як загрозу сприймали. Навіть попри те, що охорона відразу тих на повідець взяла, ще до того, як Василина вийшла з машини.

От що в неї за день такий сьогодні?! Прям у «світі тварин», трясця її матері!

Ну ці хоч не гавкали. Але гарчали дуже страхітливо, низько, гулко… Аж по нервах то віддавало напругою, хоч вона й не з лякливих.

– Не бійся. Вони тебе не скривдять… – схоже, Яструб вирішив, що вона ось-ось знепритомніє. – І кота твого теж.

– Ви то й про себе казали, – хмикнула Василина натомість, із сарказмом зустрівши зосереджений погляд.

– Хіба обманув? – скинув брову Влад.

– Та наче ні… Проте, будьмо відвертими, у вас поки й часу вільного не дуже було. А цим двом вистачить й миті… якщо ви накажете, – знову не відводячи обережного погляду від псів, – знизала вона плечима. Більше з іронією.

– А я маю для цього привід? – Влад на те хмикнув якось теж весело.

Дивний характер для людини, яку вона собі доволі похмурою уявляла.

Василина лише знизала плечима.

– Добре, пішли, познайомлю вас, щоб не думала, що вони тебе зжеруть, – хмикнув її неочікуваний «благодійник».

І попрямував до ґанку. Не особливо маючи вибір, бо ворота вже зачинили, Вася почимчикувала за ним, озираючись. І… навіть трохи перепнулася на рівній плитці, коли побачила за рогом будинку… колодязь?!

Та ні… мабуть, примарилося.

Чи то декоративна бутафорія? Воно наче популярне було серед дизайнерів ландшафту, ото, може, і Яструбу набудували…

Але спиною пройшли холодні сироти.

Не так давно ворожила їй одна бабка… Щоб ту стару пранці зжерли! І пророкувала вона Василині опинитися у колодязі…

А ну як Яструб саме там тіла ворогів ховає?! Аж руки затерпли раптом, ні з того ні з сього.

– Що шукаєш? – Влад все помічав.

Вони зупинилися перед сходинками, чоловік подав знак і охоронці підвели собак, дозволяючи їм її обнюхати.

– Не чіпати! – було наказано тваринам.

Але Вася якось не була певна, що вони так і послухають. Проте промовчала, міцніше обійнявши кошеня, яке притихло та залізло під її куртку.

Зайшли в середину холу… яке зустріло гулкою порожнечею. Ні, меблі були. Все сучасне та модне. Але якось до дзвону тихо і безлюдно.

– Натовп, – ляпнула перше, що на думку спало, у відповідь на його питання.

– Який? – пирхнув Владислав, немов не зрозумівши.

– Ну всіх тих, кого ви рятуєте. Самі ж про хобі казали, – подивилася на нього з усією можливою «наївною простотою».

Але, здається, десь таки перегнула…

Чи то примарилося? Бо надто вже швидко щось промайнула в очах Влада, аби зрозуміти. Якийсь вираз… Він сам немов перемінився в момент.

Чоловік хмикнув. Його лінія щелепи стала різкою та жорсткою.

– Я не казав, що в мене тут притулок, – і хоч хмикнув, але то прозвучало доволі жорстко. Як рубанув.

І от в цю мить Василина готова була повірити у той психологічний портрет, який малював їх профайлер! Очманіти, метаморфоза!

Перед нею стояла сталева людина з твердою, а місцями й жорсткою силою волі та характером. Той характер аж забринів навколо нього! Чим зачепила? Що тригер? Розібратися – питання виживання!

В цей момент йому щось надійшло на телефон, вочевидь. Яструб відразу відкрив файл і почав читати.

І… ок, мабуть, добре. Бо оте все дезорієнтувало на фоні першого враження. А тепер Василина отримала пару митей, що допомогло їй внутрішньо зібратися, що не кажи. Бо така відразу атмосфера – Василину струхнуло!

І тут з вулиці зайшов його керівник охорони.

– Арсен, покажи людині, де у нас кухня, – тим самим різким тоном звелів Владислав. – Раптом вона чаю чи кави захоче. Я туди підійду опісля. Маю зараз закрити ще деякі питання, – кинув він, не відриваючи погляду від смартфона.

І… пішов кудись вперед коридором. Залишивши Василину, кошеня та… Арсена, вочевидь, посеред холу.

– Сюди, – рівно звелів керівник охорони, вказавши напрямок.

А через те, що Вася взагалі досі не дуже зрозуміла, за які такі звитяги Яструб її аж до себе додому притяг (хоч це перевершило всі сподівання), мовчки туди й сунула. Не коментуючи й факту появи ще одного охоронця за спиною.

Вони не трималися до неї ворожо… от і вона не наривалася. На кухні попросила мисочку, куди пересипала залишки корму з пакетика для кошеняти. Для себе – міцної кави. Але не нахабніла, завела про то мову, коли чоловіки собі почали готувати.

А загалом – її тільки більше здивувало, що немає ніякої обслуги чи чогось такого. Ні, було скрізь чисто, не скидалося на те, що той натовп чоловіків, який вона засікла у дворі, сам тут хазяйнує… або ж вони неймовірно вправні господарі! Але нікого, хто не відносився б до охорони. Цікаво…це могло б свідчити багато про що, якби Вася мала трохи більше фактів… Чи змогу прогулятися по кімнатах.

Але… не нариватися – на зараз – її девіз. Вона вмилася та трохи привела себе до ладу у маленькій туалетній кімнаті, що була біля кухні. В супроводі охорони, звісно, яка чекала під дверима. Вікон там не було.

Та і якби були – не полізла б нікуди. І так велика дяка, що не з тими псами залишили, а все ж з адекватними охоронцями… Ну вона на це сподівалася. А ще намагалася прикинути, що від неї може бути потрібно Яструбу, та яку їй стратегію варто обрати? І що в нього за справи таки, до речі? Чи не з тих, які і їхній відділок цікавлять?

Проте просто сиділа на невеличкому дивані, що стояв в кутку, та потягувала свою каву. Смачну, це не могла не відзначити, значно смачнішу за ту, що їй були купили. Кошеня поїло та знову до неї під бік залізло. Так пройшло хвилин тридцять. Арсен кудись вийшов. Натомість приходили й уходили інші охоронці, яких Вася вже бачила… Її не зачіпали, тільки ніби приглядали.

Проте тут сталося те, чого вона не очікувала… І невідомо, чи весь цей натовп – також! Хоча те, що готувалися до чогось подібного – відразу стало ясно.

У холі завила якась сирена, всі чоловіки, що наразі були у кухні, повскакували, витягнувши зброю, та ломанулися в напрямку виходу. А на вікнах почали опускатися металеві ролети!

Ну а Василина сама б не пояснила, що саме витягло її у коридор слідом за охороною, трясця?! Сиділа б собі у кухні, горя не знала. Вона тут хто? На якому праві?

Та розумні думки навідалися пізніше. Зараз діяла на інстинкті.

– Якого біса?! Хто?! – Яструб рвучко та стрімко йшов коридором в їх бік.

На обличчі чоловіка застиг вимогливий, роздратований вираз. Та вона побачила і зосереджений погляд, і стиснуті щелепи, через що від його вилиць пролягли глибокі заломи до кутів напруженої щелепи.

І це наштовхувало на підозри, що ситуація була… позаштатною.

Звісно, звертався Владислав не до неї. Щобільше, він зараз буквально пронісся повз Василину, схоже, не вважаючи її за щось вагоме в цьому моменті, та зупинився біля Арсена.

– Я так розумію, що Кульгавий, – рівно відгукнувся керівник його охорони, стежачи за чимось у вікні, куди Вася підступитися не могла за їхніми широкими спинами. Хоча відчувалося, що й Арсен напружений.

Триндець! Василина не розуміла, чому вона не в курсі?! Де їх аналітики були? Як проспали конфлікт, що назрівав між угрупованнями?!

– Хіба не твій Богдан давав девʼяносто вісім відсотків, що не наважиться? – хмикнув Яструб із сарказмом.

– Або нам час змінювати аналітиків, або це ті самі два відсотки, – знизав плечима Арсен, дістаючи пістолет з кобури.

– До яких ми максимально готові, сподіваюся? – дивно, на її погляд, але Яструб теж протягнув руку, і його охоронець дав йому інший пістолет. Чоловік той сховав за піджак.

– Ясна річ. Я довіряю на сто відсотків тільки власним прогнозам. Як і ви, – хмикнув Арсен.

Вона собі інакше уявляла охорону важливої персони, яким точно мав бути тут Яструб. Центрова фігура. Арсен не мав права його допускати до відкритого конфлікту!

Чи Яструб з тих, хто сам на перед лізе? Так у неї малися зауваження, щоб їх пранці зʼїли! Вася збиралася Яструба до відповіді за законами притягти. І він точно для того мав бути живим!

Саме тому вона таки наблизилася. За вікном не було видно бучі. Власне, взагалі важко було, на перший погляд, помітити різницю… Але люди були. І кожен точно розумів, що робить. Всі займали явно визначену заздалегідь позицію. Навіть ті пси.

– Що у вас відбувається? – тоном, ніби має право тут знаходитися, поцікавилася вона.

– Ти тут що робиш?! – звісно на це не купилися ні Яструб, ні Арсен. Вирячилися на неї обидва. Гаркнули то чи не в унісон.

Ну типу вона не з лякливих. Тому підібгала губи та скинула брову… Дарма. Синець болів, звісно. Постарався її колега знатно. Може, який камінець за пазухою на Васю зачаїв, а тут шанс відвести душу випав?.. Та розтирати зараз скроню – точно не найкращий вибір тактики, аби цих двох у чомусь переконати. Тому навіть не зморщилася.

Проте Яструба її перфоманс не переконав.

– Давай, царице, шуруй на кухню! Там зараз найбезпечніше, і носа звідти не висовуй! – рикнув Яструб, чомусь роздратовано глянувши на Арсена. Ніби його звинувачував у її появі тут.

Цікаво, через самому факту нападу він, здавалося, дратувався менше.

– Я сама за себе відповідаю! – відрізала Вася цим двом розумникам, так зрозумівши, що тут головне не пасувати та триматися на їхньому ж рівні. – Я чудово вмію битися, – не відступала вона і від легенди.

Щось змінилося в очах Влада. І він глянув на її синець, точно.

– Тут не буде спарингу, – вже іншим тоном, мʼякіше, додав він. – Тут будуть перемовини… – він помовчав.

І раптом на дворі пролунав металевий скрегіт! Ніби хтось в'їхав у ворота! Вона аж смикнулася!

Вірогідно, так і було. Та Яструб навіть не здригнувся, на відміну від Василини.

– Або почнеться стрільба. І тоді тобі там тим більше нема чого робити, – спокійно завершив чоловік свою думку.

І пішов до дверей разом з Арсеном, дідько!

Агов! Він реально вважає, що вона тут тепер залишиться?! Ну, Вася мала, чим їх здивувати, трясця їм в печінку!

5

Вислизнути за ними виявилося складніше, та все ж чоловіки не очікували такого кроку з її боку, вочевидь. Тому Вася опинилася на ґанку та миттю присіла навпочіпки, аби не привертати до себе увагу. І… опинилася ніс до носа з одним з тих самих псів.

– Привіт, – прошепотіла вона більше від розгубленості та… остраху, чого вже!

Але собака ткнувся писком у її бік, глибоко втягнув повітря… і просто залишився поруч. Навіть не дзявкнув… ну або не гримнув, враховуючи його габарити.

Добре. Таки чудово надресовані. Взнав її моментом.

– Ти порушив межі моєї території, Вікторе. Після прямого попередження. Сам знаєш, що такого я можу і не пробачити. І мене всі зрозуміють, – почула вона рівний, але настільки владний голос Яструба!..

Дідько!

У Василини сироти шкірою пішли! Крижані, дряпаючи… а це ж він не до неї звертався і не в її бік бриніла лють! Немов полумʼя, прикрите геть тонким прошарком каменю. Це дійсно звучало лячно. І вражало.

Мимовіль порівняла, наскільки це відрізнялося від того, як він спілкувався з нею.

Її пробрало.

Та попри це Вася мала розібратися в ситуації, бо вона таки посеред всього цього опинилася, і мала власні плани. Тому, не звертаючи більше уваги на собаку, підібралася до поручнів огорожі ґанку та обережно висунулася поміж стовпчиків. Її не мали помітити тут.

Погнуті ворота відсунули в бік. Якась машина, що, вочевидь, і пошкодила ворота, стояла на межі двору та проїзду. Біля неї знаходилося троє людей. Два охоронці та той, кого Арсен з Владом, мабуть, і називали Кульгавим. На них було направлено чимало зброї від охоронців Влада. Проте і за машиною Кульгавого ще стояли люди, ті, що з ним приїхали, схоже. Теж озброєні. Паритет сил.

Тому цей чоловік, вираз обличчя якого не наштовхувало на думки про дуже високий розвиток та інтелект, таки слухав Яструба. Ну, добре, можливо, Василина зневажала цього типа, але навіть у порівнянні з Владиславом…

Трясця! Та їх не можна було навіть порівнювати! Це просто різний клас людей, хай обидва і належали до криміналу, який вона ж апріорі поважати не могла! Але… Грані аспіди!

Вася аж сіла на дошки ґанку від усвідомлення… Їй дуже імпонував Владислав! Ну, у порівнянні з ось цим, ясна річ…

Їй у щоку ткнувся вологий ніс. Собака явно зацікавився, що вона таке робить. Та Вася зараз була настільки спантеличена, що… просто скинула руку та почесала цю громадину за вухом. Суто автоматично.

Бо не очікувала від себе ось таких реакцій на… підозрюваного, хай там як!

– Ти мусиш мені допомогти, Владе, – тим часом озвався на той докір Кульгавий. Таким тоном… що вона тільки впевнилася у власних висновках.

Брр! Класика, просто класика! Хоча зазвичай не Василина з такими працювала, то частіше на поліцію припадало… Але вона й там відслужила деякий час, тому таки мала досвід. Чому й перевелася, довчившись.

– Я ж нормально, ну, без наїзду, бл*. З повагою! Ти мусиш це зрозуміти, Яструб! – нелегко підбирав слова Кульгавий.

– Я нічого не мушу, – хмикнув Влад, ясно вказуючи, на чиєму боці тут сила. Та й влада, вочевидь, якщо цей допомоги Яструба шукає навіть в такий спосіб. – Тим більше коли настільки хамська поведінка. Це твоя основна проблема, Вікторе. Через це з тобою і не хочуть мати справу у цій…

– Бл*! Я тебе не питаю, чому! Я хочу, аби ти вирішив це! Я ж до тебе по нормальному! І заплатити готовий, навіть з надлишком!.. – перервав його Кульгавий, скинувшись аж занадто бурхливо, як для людини, на яку безліч зброї направлено.

І Василина якось інтуїтивно з Владом погодилася – Арсену варто свого аналітика змінити. Якнайшвидше. Бо цей тип в принципі не здавався прогнозованим!

Власне, здавалося, Арсен думав про те саме. І так потроху, непомітно висувався наперед перед босом. Інші охоронці також трохи змістилися.

Василина теж подалася трохи вперед, так і не піднімаючись. Обережно спустилась на одну сходинку, продовжуючи слідкувати за ситуацією. Погано, що в неї не було зброї… Рукопашні навички тут зараз не дуже то у пригоді стануть.

І тут позаду пес почав гарчати…

Не зрозуміла, у чому справа: чи тварина була проти, аби Вася кудись рухалася, чи що? Тож вона озирнулася… і здивована вирячилася на те саме кошеня, яке сьогодні вже затягнуло її в одну халепу! І зараз мало б спокійно спати на диванчику у кухні!

Якого біса воно тут робить?!

Схоже, у пса таке саме питання пульсувало у голові. А ще справедливе обурення, що «несанкціонована» тварина шастає його територією…

– Ні-ні-ні!.. – прошепотіла Вася знервовано, потягнувшись було до малого.

Сама не знала, кого намагалася заспокоїти, чи то собаку, чи то кошенятко до розуму призвати… Та вона не встигла ні першого, ні другого стримати!

Кошеня засичало та вигнуло дугою спину, так, що шорстка стала сторчма! Пес загарчав сильніше…

«Триндець!», – ось і все, що встигла подумати Вася, трохи змістивши фокус з ситуації у дворі.

Хоча Владислав щось таки продовжував впевнено пояснювати, а Кульгавий огризався. І їй би послухати, бо здавалося, що Яструб у чомусь ту горилу таки переконує. От тільки назріваюча «котострофа» заволоділа усією увагою! Василина навіть встигла руки простягнути, збираючись вхопити маля…

А потім все полетіло шкереберть!

Це навіжене кошеня додумалося вдарити величезного собаку кігтями (а керівник Васю вважав несамовитою! Пфф! То він цього не бачив!). Пес зайшовся гуркітливим гавкотом!

Кошеня зірвалося з місця та проскакало по Васі, подряпавши руку, якою та спиралася о дошки ґанку…

– Ні! – мимовіль вигукнула вона, коли тим же шляхом пронісся собака… Важкий, капець!

Але, на ходу струшуючи постраждалу кисть, вона підскочила та кинулася рятувати кошеня. Знову…

І це, здається, привернуло до їхньої трійці увагу всіх навколо!

– Ні! Стій! – гаркнула Вася своїм найкращим капітанським тоном, намагаючись наздогнати пса.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍Схоже, такого варіанту не проєктував ані всемогутній Яструб, ані його компетентний та вправний керівник охорони. І точно на таку виставу не розраховував той нестриманий Кульгавий… Але ж Вася теж такого не планувала, щоб їх всіх пранці зʼїли! І того кота в першу чергу!

– Бляха! – просичав Яструб, до якого неслися тварини чомусь.

– Вашу дивізію! – гаркнув Арсен, перегрупувавшись, і точно збираючись ловити тварин…

Або Василину, яка від них не відставала, і набрала зараз швидкість!

– Бл*! – заорав чомусь і той довбень, що приїхав влаштовувати розбирання. – Це що за підстава?! – заволав він та… скинув пістолета!

– Заспокойся! – гаркнув йому Владислав, точно намагаючись взяти ситуацію під контроль. – Це просто тварини…

Василина тим часом спробувала вирватися попереду собаки та перехопити кошеня. Але їй завадив Арсен, що з таким самим наміром кинувся з іншого боку.

Вони боляче врізалися одне в одного, пропустивши цю бісову тварину повз ноги! Але Арсен її підхопив, не дозволивши впасти.

– Вибач! – видихнула Вася, озираючись.

В голові гуркотіло від метушні та шуму, що здійнявся: гавкіт, нявкання, крики! Бедлам. Знову. Але ж хіба вона винна, що те кошеня її сьогодні переслідує?!

В очах рябило від кількості озброєних людей навколо та спроб виявити можливу траєкторію руху кошеня! Владислав, здалося, теж приготувався те бісове створіння вхопити… а може свого пса.

Але тут вона з жахом зрозуміла, що тварини різко звернули та помчали… до машин «гостей».

– Грані аспіди! – вона встигла лише скинути голову та простежити, як той Кульгавий таки наводить пістолет!

Але ж при тому й відскакує… чи він тварин боїться? Але тут один з охоронців Кульгавого вискочив наперед, штурхнувши боса. А її таки треноване око цілком охопило траєкторію вірогідного руху кулі… І Вася кинулася вбік одночасно з тим, як гуркіт пострілу струснув повітря!

Вона врізалася у Влада, уяви не маючи, чи він на те розраховував? Чи зрозумів її дії? Та їй цей тип був потрібним живим!

Вони впали обидва, перечепившись, прямо на бруківку двору! Вона згрупувалася… та він чомусь перекотився, немов намагаючись її натомість прикрити…

«Треба б було з ним відпрацювати командну роботу», – промайнула остання думка, коли Вася боляче стукнулася головою о каміння. І вирубилася.

– Вона тебе з лінії пострілу відкинула. Дідько, не хочу визнавати, але мою роботу краще за мене виконала, – хмикнув Арсен, розтерши голову руками.

Скинув погляд на нього з-під брів.

– Не телепень. І сам те зрозумів, – глухо кинув Влад, направду, чи не вперше в житті вибитий з сідла вчинком іншої людини.

– І вона розуміла, що сама може опинитися мішенню, здається, – додав Арсен, немов не бачачи, що на його нервах грає, бляха!

– Я це також знаю! – гиркнув. Різко скинувся на ноги та пройшовся кімнатою взад-вперед.

– І от мені цікаво…

– За-мовк-ни! – по складах прогарчав Владислав, глянувши на свого керівника охорони так, що Арсен дійсно заткнувся та ще й у кут цієї кімнати очікування відскочив.

Він і сам все розумів! Все… окрім того, за яким бісом ця дівчина таке утнула?! А той факт, що на зараз вона була непритомною, і її оглядав найкращий з «його» лікарів, запросивши до консиліуму ще і якогось невропатолога… Не додав Яструбу рівноваги.

Він не звик бути зобовʼязаним. Не тонкій, сухорлявій дівчині, якій і так по життю чимало дісталося, судячи з усього. Ще й не раз, що вже довів попередній огляд лікаря, до речі. Кілька давніх переламів ребер та ще на руці – тільки підтверджували ці його здогадки.

Так, ясна річ, її вже просвітили з усіх ракурсів. Бо… вона лише раз на кілька хвилин приходила до тями! І тоді навіть на жодне його питання не відповіла до пуття!

Це остаточно вивело Яструба з рівноваги!

Бляха! Він роками вчився прораховувати людей! Це було його граною роботою та способом життя, врешті-решт! Але Владислав мав визнати, що він взагалі не міг передбачити дій цієї, конкретної дівчини… як і знайти пояснення тому, що вона вже утнула!

От на біса їй було його відштовхувати?! Почувалася винною, що спровокувала пальбу? Так то довбень-Кульгавий винен, від нього якраз Влад і не такого міг очікувати. Та й не тільки він.

Розумом Віктор не був обтяжений, а от сили та нахабства – вище голови. Тому деякий авторитет мав, але жоден їх представник, що себе поважав та мав вплив – з ним не хотів мати нічого спільного. Як і Влад, власне, скільки б грошей Віктор не пропонував. Є речі, де вище голови Кульгавому не стрибнути.

Так що тут було все зрозуміло, якраз. Як і дії охорони Віктора, яку той підбирав… ну, по собі.

Звісно, Віктора вже обламали, скрутили та виставили геть. Як і повідомили про борг, а також сповістили інших. Він точно буде довго розгрібати та жалкувати про те, що до нього сунувся. Та все це Влада наразі геть не цікавило!

А от ця дівчина… Василина… Він ще з таким не стикався, і це не давало спокою. Як і відчуття провини, що вона таки через нього зазнала серйозної травми. І не тому, що сама десь допустила помилку, а, бо він їй не зміг забезпечити захист…

Звісно, можна було заявити, що Василині взагалі не було чого робити на вулиці. Він велів їй сидіти на кухні, у найбільш безпечному та захищеному місці на той момент. А вона з якогось дива знову з тим своїм кошеням вв'язалася у пригоду… І після цього, ніби теж прорахувавши наслідки своєї метушні, до того ж блискавично, його відштовхнула з траєкторії пострілу… В чому граний сенс?! Його все у цьому термосило!

Відчувала провину?

Він довбаної здогадки не мав! А коли вона прийшла до тями… ну, здавалося, що Василина навіть не розуміє, що відбувається навколо.

Її знудило. У дівчини точно був струс. Не найкращий момент розпитувати, еге ж?

Та й він думав лишень про те, аби дотягти її до лікарні.

Вигляд цього тендітного, худорлявого тіла на каміннях його двору – ще довго буде приходити Владу у нічних жахіттях, однозначно!

І щось таке від того усвідомлення стискало за грудиною…

– Дай сигарету! – простягнув руку до Арсена. Свої він вже викурив.

Охоронець без питань дістав пачку. Та Влад навіть прикурити не встиг.

– Є проблеми, – лікар зайшов до кімнати очікування, глянувши на нього якось тяжко.

І Яструб ось так і завмер, як довбень тримаючи сигарету у зубах.