Текст книги "Впіймати Яструба"

Автор книги: Ольга Горова

сообщить о нарушении

Текущая страница: 13 (всего у книги 17 страниц)

32

Через годину вона все ще перебувала у тому ж шоковому стані.

Проте, можливо, саме це глухе ошелешення таки допомогло втримати себе та розкришитися, поки Вася мовчки одяглася та вийшла з тієї квартири не обертаючись.

Вона нічого не взяла, хоча Влад не забороняв. Навпаки заявив, що вона може забрати всі речі. Але… бляха, тупо не змогла навіть усвідомити цього! Причини, наслідки, його логіку, яка зараз від неї сховалася! Надто розгублена та… ображена, виявляється.

Тільки куртку натягла поверх. Власну. Ту, в якій на нього тоді й звалилася. Різко, рвучко. Вхопившись з-за того столу і майже не дивлячись тепер на Влада.

Хотілося зникнути. Втекти з тієї квартири якнайшвидше! Від Яструба, який настільки… що? Легко відмовився від неї та власних присяг? Якого біса?! Вася взагалі не могла зрозуміти, що відбувається!

Просто якнайшвидше прагнула опинитися на самоті. Загубитися у великому місті

Почувалась так, немов він своєю рукою забрався в її грудну клітину та затис серце Васі сильною, жорсткою долонею настільки дужо, що от-от лусне! Боляче, дідько! Вона не очікувала, що буде настільки боляче. І це відчуття нерозуміння, оглушливості. Та що в біса з нею?!.. З ним?!

Хіба не цей чоловік всю ніч гарчав їй на вухо, що Вася йому належить?! Хіба не він вчора гримів, що нікуди й ніколи її не відпустить?! То що, бляха, тепер сталося?!

Всередині щось болісне натягнулося, немов скрутившись у тугу пружину!

Але… принижуватися та стогнати вона теж не збиралася! Як і благати його щось пояснити. Не дочекається!

Що ж, він зробив вибір за неї.

Так само мовчки вона сіла на заднє сидіння величезного авто та втупилися у вікно. Арсен теж не поспішав щось говорити. Навіть поглядом з нею не зустрічався. Виїхав з паркінгу.

Та й Василина не прагнула розмов. Дивилася навколо, на машини, людей, що поспішали кудись у своїх ранкових справах. Зір майже повністю повернувся. Не можна сказати, що відновилася чіткість та ясність, вдалині вона бачила лише обриси. Схоже, стріляти тепер буде важко… Все тепер буде не так, як раніше… Чи то від напруги та сліз, яким не дозволяла навертатися, реальність розпливається?

– Я все ще чекаю адресу, – раптом подав голос Арсен з-за керма.

І це чомусь спровокувало геть неочікувану ланцюгову реакцію в її голові! Немов все те, що нагніталося, тисло ще від слів Влада – надірвалося та вибухнуло!

– Тут! – буквально рикнула вона, побачивши якийсь парк.

– Княгиня, я відвезу тебе додому… – почав було сперечатися охоронець.

«Додому?!», – це слово підірвало розум.

Ні! Їй не можна туди! Власне, вона навіть не могла б наразі сказати, яке місце домом вважає!

Та вона зараз була не в тому стані, аби просто головою подумати, мабуть!

– Ти висадиш мене тут, ясно?! І котись подалі! На всі, дідько, чотири сторони! Зупини!!! – гаркнула вона раптом так, як сама б від себе не очікувала.

Можливо, це була істерика. Або якийсь нервовий зрив від напруги, що вирувала у розумі від намагання все прорахувати та обчислити… а воно не виходило, бляха! Взагалі! Ніяк! Розгубленість та якась глуха пустота в голові не дозволяли їй нічого спланувати чи хоча б усвідомити.

– Зупини негайно! – знову рявкнула, бачачи, що Арсен не зупиняється.

Ще й смикнула пасок безпеки, відстібаючись.

– Добре… – охоронець глянув на неї так, наче побоювався, що Вася зараз на ходу вистрибне. Заскреготав зубами. Але авто зупинив просто у канту, посеред… якогось проспекту.

Вона серйозно не зуміла наразі розібратися, де саме знаходиться. Але Василині було по фігу!

Вискочила на вулицю, відчуваючи незвичну задуху. Повітря у легені немов не потрапляло, хай як глибоко вона намагалася вдихнути! Рвонула комір куртки, неначе той її душив!

І не обертаючись, швидким кроком пішла в напрямку громади темних дерев, верхівки яких було затягнуто туманом через вологу погоду. Парк, який крізь вікно авто побачила до того.

Треба просто видихнути. Посидіти кілька хвилин на свіжому повітрі. Голова проясниться. Як і очі. Зараз то просто сльози. Ну й грець з ними! Проплачеться! Вона зрозуміє, де знаходиться. І вирішити, що робити далі.

Бо додому їй таки не можна… це Василина розуміла навіть у такому стані.

Вона не мала жодних особистих речей, а тож – і ключів від квартири також. Тупо було йти на завдання з такими речами. Її речі досі знаходилися в Управлінні. Ще комплект є на охороні. Та варто Васі буде зʼявитися там – як приїдуть співробітники. Вона не сумнівалася, що Нікіта за цим простежив, розшукуючи її. Про те, щоб в Управління соватися – й мова не йде… бо треба буде відповідати на надто багато питань. А чи Василина до того готова?

Лояльність та відданість. Це завжди було про неї. І зараз також.

От тільки… здається, обʼєкт, якому тепер все те було присвячено, змінився кардинально.

Ніколи б не повірила, що з нею таке може трапитися! Ніколи б не згодилася. Але ж зараз опинилися обличчя до обличчя з цією правдою. І від того – ніби в ній щось зламалося. Вона сама надломилася.

Дідько!

Дійшла до частини парку, де майже нікого не було. Впала на першу лавку, підтягнувши ноги до грудей. Було на все по цимбалах! Навіть холоду як такого не відчувала. Хіба що руки мерзли… вже судомило трохи пальці, немов спазм. Знову подумалося, що от зараз би спробувала ті кляті сигарети, що Влад вічно палив. Треба було в Арсена попросити… а раптом, допомогло б зігрітися? Чи збило б отой пекучий біль, що нині палав за ребрами, душив?

Бо в неї навіть грошей при собі не було. Нічогісінько. Але це не змінювало впевненості, що зʼявлятися у відомому місці не варто. Але ж де зачаїтися?

Полізла в кишені, перевіряти. Та все, що надибала – помʼята реклама магазину таро й супутніх товарів, де від руки був написаний номер телефону. А, так. Це та навіжена бабка, що колодязь їй і нагадала, залишила. Треба ж, Вася й забула вже. Та що з того користі? А більше не мала при собі нічого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍От якого біса вона ось так виперлася? Влад же нічого не забороняв брати…

Образилася? Ну так. Капець, наскільки сильно.

Та образа і зараз душу ятрила, як направду. Бісилася, не розуміючи, що насправді відбувається. І начебто мала б зрадіти, що він її думку почув та не тисне, а при тому… Бісить, бляха!

Але вона все одно не могла навіть уявити, що зараз повернеться в Управління і все розкаже. Що здасть всі його таємниці, які таки ж дізналася, справи, локації… Буде відповідати на якісь особисті питання про його звички, вподобання… Вона НЕ ЗМОЖЕ!

Просто не зможе його здати! І це повний триндець. Бо що тепер робити? Куди йти?

Хто вона, врешті-решт: капітан СБУ чи таки його Княгиня?

Повний злам матриці та уявлень про світ навколо та саму себе.

Ще й ці дурні сльози, які не втримала, побігли щоками, від чого Вася ще більше мерзнути почала. Потягнулася витерти ті… холодний метал торкнувся щоки. Браслет… Ну треба ж, настільки з тим звиклася, що й не помітила, як пішла у ньому!

Схлипнула. Притисла очі, які знову поводилися так-сяк, але все ж таки сприймали оточення. І нарешті роздивилася напис всередині: «моя княгиня»…

Ну так, Влад її повсякчас так називав… коханою став пізніше. І от як тепер зрозуміти те, що він її прогнав? Як прийняти те, що сама в нього… закохалася настільки сильно?! Нічого більше не потрібно, хай як вчора спорилася!

А варто було втратити – і повною мірою усвідомила, що і хто насправді для неї важить!

Від тієї думки, від осяяння, наскільки сильно вона кохає Влада, і ніколи ж йому про те не казала, стало ще більш паршиво! Аж захлинулася холодним повітрям та своїм плачем. Скрутилися у клубочок на тій лавці посеред парку, спершись плечем на спинку.

– Дівчино, вам погано? – запитав хтось… якийсь літній чоловік, що йшов повз зі спортивними палицями.

– Ні, – навіть не піднімаючи голови, відрізала. Вона точно зараз не хотіла нікому нічого пояснювати! – Ні…

– Дякую. Йдіть, ми самі впораємося, – раптом відрізав…

Влад?! Що, трясця?!

Вася навіть не встигла скинути обличчя та погляд, вирішивши, що в неї галюцинації почалися! Як її миттю згребли в оберемок та здерли з тієї клятої лавки! А потім чоловік впав на ту сам і Васю вмостив на своїх колінах, обертаючи власним пальто!

– Бляха, Княгиня?! Ну от як тебе хоч на десять хвилин залишити, га?! – рявкнув Яструб так, що в неї у вухах дзвеніти почало.

Було відчуття, ніби він весь вибухав всередині! Але ж при тому вчепився в неї так, немов прикувати до себе прагне! І сам почав гарячими руками витирати її щоки, забираючи ті холодні сльози.

А вона вирячилася на нього, як навіжена. Протягнула пальці, які закрижаніли, здавалося. Обхопила його напружені щоки, на яких жовна грали жорсткими тяжами… І навіть зараз не могла вʼїхати в те, що відбувається?!

Може, ввижається?

– Ти такий теплий, – прошепотіла, уткнувшись в його шию.

– Зате ти вже встигла себе заморозити! – прогарчав він геть незадоволено. – Не вистачало ще пневмонію тобі отримати, для повного щастя, в біса! – рикнув яро.

А її то неочікувано розсмішило. Не втримала пирхання. Чим його тільки сильніше розʼятрила, здається!

Влад аж загарчав, як збісившись!

33

– От якого біса ти сюди поперлася – пояснити мені можеш?! В парк?! Серед зими?! Серйозно?! Навіщо куртку розстібнула?! Чому не у своє кохане грьобане Управління помчалася, га?! Чому хоча б не додому, бляха?! – продовжував ревіти Влад їй на вухо яро. – Ти мені можеш це пояснити, Княгиня?!

Аж вирувало то у ньому, її охоплювало його незадоволенням та обуренням! Але ж наскільки міцно він її при тому тримав! Немов дихати не міг, якщо його руки її не стискали! І як же ніжно витирав нові й нові сльози, яки вона зараз просто не здатна була зупинити!

Розрив шаблону! І то тільки змушувало ридати сильніше! Якась довбана істерика, до яких Василина взагалі не звикла!

– Бо це тебе я кохаю, а не Управління, довбень! – схлипнула вона ледь чутно та знову спробувала сховати обличчя між його плечем та шиєю. – І не могла я нікуди піти! Я не збираюся відповідати на жодні питання про тебе! – додала роздратовано, неначе він дурний.

Але Влад не пустив, стиснувши долоню навколо її щоки.

Буцнула його головою у плече. Бо як можна бути таким тупнем, серйозно?!

А Яструб завмер всім тілом, немов камʼяний. І тільки рукою тисне, примушує її на нього глянути! Довелося таки скинути очі, подивитися… Він жадібно вдивлявся у її обличчя, спіймав погляд своїм напруженим, темним, владним.

А потім в його очах натурально виблиснуло тріумфальне полумʼя!

– Бляха, нарешті! – буквально прогуркотів Влад.

Та щільніше обхопивши її обличчя, всю Васю притиснувши до себе, напав на її губи у невимовно власницькому цілунку! Навіть для нього.

«Серйозно?! Йому настільки подобається, коли вона його тупнем називає?», – промайнула трохи сардонічна думка… але так само швидко зникла, випалена жаром цього неочікуваного вибуху Влада.

Він цілував жадібно, жорстко, вимогливо.

Немов ставив на ній власний відбиток. Власне так, як то завжди робив. Проте нині кожна його дія була ще і якоюсь пропасною. Немов він майже повірив, що вона дійсно піде назавжди, обере Управління. І зараз натурально святкував…

– Гадав, що вже не дочекаюся від тебе зізнання, жадана моя! – прогарчав Влад їй ледь не в горло, їй-богу.

Та, відпустивши рота, обхопив долонею її потилицю і ніби сам сховав Васю у себе на грудях. І від нього натурально бриніло вдоволенням та перемогою! А вона…

Зараз, як оце все трохи вляглося, і біль розсипався вщент від жару його тіла, від явної палкої тяги до неї Влада… Нарешті почала аналізувати, трясця!

– Ти це все спеціально підлаштував?! – гаркнула тепер Вася, розпрямившись у його обіймах.

Глянула на Яструба з підозрою та звинуваченням, крок за кроком відновлюючи його слова та дії, починаючи зі вчорашнього дня…

– Ти сама в цей парк пошурувала, кохана моя. Я тут геть не до чого! Ледь Арсена до інфаркту не довела, – і не подумав якось застидатися Влад.

Хоча вона заприсягтися могла, що він чудово зрозумів, про що вона веде мову!

– Ти знаєш, про що я! – обурилася Вася, з тиском впершись йому в плечі. – Ти й не думав мене відпускати!

І тут Влад скинув брову та знову жадібно, вимогливо втупився в її очі.

– Хіба тебе хоч колись тримали силою, Княгиня? – запитав він повільно, з присмаком сміху, що вібрував у низькому тоні. – От тільки чесно?

– Хто і коли тобі кудись йти забороняв, кохана? – перепитав Влад, коли Вася аж рота роззявила від обурення на його зухвалу заяву!

І сидить же на цій клятій лавці, посміхається!

«Та вона зараз йому купу прикладів приведе!..»

Але… фактично, так і не змогла нічого пригадати. Як так зважити, сама Василина і не рвалася нікуди тікати. Що на початку, типу через завдання, сліпоту, що потім, вже через власний потяг та почуття до Влада.

– Але ти мене утягнув до Варвара, коли Нікіта мав зʼявитися! – нарешті нагадала чи не єдине, чим дійсно могла дорікнути. – Хоч я сказала, що це нерозумно.

– От саме це ти й сказала, Княгиня – «нерозумно», – хмикнув Влад, і не подумавши розгубитися. – Але ти жодного разу не казала: «Владе, відпусти мене. Я не хочу бути поруч з тобою», – пропік її трохи смішливим, але таки багатозначним поглядом.

І цей самовпевнений тон! Немов виклик їй кидає!

– І ніхто тебе до Варвара не тягнув. Не дуже ти й опиралася, моя люба. Навіть не вдарила нікого, – додав, продовжуючи її так само міцно обіймати.

– Та я боялася, що ти мене пристрелиш й в тому колодязі прикопаєш трясця! – огризнулася Вася аж збісившись. Бо він таки її ошелешив ось цим! – Ти себе збоку бачив в той момент?! Чи репутації власної не знаєш?!

– Хіба у вас у файлах є хоч якісь докази, що я – маніяк-вбивця? – скинув Влад брову, здається, реально насолоджуючись її спантеличенням.

– Та ти ж такий вправний у прибиранні місць злочинів! Звідки мені знати?! – буркнула Вася радше ображено.

У неї дійсно аргументи виглядали геть не вагомо, коли він про це так розповідав.

Влад розсміявся, знову примусивши її влягтися щокою йому на плече.

– Добре, врахую це за комплімент, – підморгнув він, глянувши на неї зверху вниз. – І я таки був злим, бляха! Аж ніяк не очікував, що моя кохана жінка от такі таємниці має, – пирхнув він. І раптом вмостився підборіддям на маківці Васі, потерся щокою об волосся. – Але, ну правда, ти вважаєш, що я такими словами чи визначеннями направо й наліво розкидаюся? Чи такий вибуховий та неконтрольований, на твою думку, що, назвавши тебе коханою, потім спробую вбити?! – Влад уважно у неї вдивлявся.

А навколо його охоронці, куди не кинь око! Не те щоб обступили, але натурально багацько. До них нікому й не підійти. Вона тільки зараз це усвідомила…

– Ну… не те щоб дуже дивне, якби ти вважав мене зрадницею, ні? – закинула вона думку…

Хоча насправді зараз дійсно усвідомила, що він продовжував всебічно піклуватися про її комфорт та здоровʼя, навіть коли очевидно злим був. Завжди.

І зараз чоловік лише мовчки скинув брову. Іронія аж бриніла в тому жесті!

– Отже, це все цікаво, але пропоную продовжити у теплому авто, – Влад підійнявся, скориставшись її розгубленістю. Ніби вважав, що тут й коментувати нема чого.

І хоч поставив Васю на ноги, але від себе не відпустив, міцно обіймаючи.

– І у нас ще пʼята крапельниця за розкладом, там лікар вже має ось-ось приїхати, – додав він, повівши її кудись в інший бік.

І тут Василину осяяло! Вона ще раз подивилася на цей натовп охоронців, пригадала, наскільки швидко він зʼявився…

– Ти мене взагалі не збирався відпускати, чи не так? – вона навіть певна не була, що здатна на нього сердитися зараз.

– В сенсі? – хмикнув він. – Я відпустив тебе, кохана. А далі все вирішували твої власні дії, – Влад скосив на неї погляд. – Ти мала сама обрати, що для тебе важливіше і де ти хочеш бути. З ким. Це виключно твоє рішення. І воно таким і мало бути. Ти мусила сама обрати, кохана, – його машина доволі нахабно виявилася на одній з пустих алей парку.

Біля дверей стояв Арсен, який дивився на неї доволі стривожено. Та Васі зараз було не до охоронця.

– Чи міг я спрогнозувати твоє рішення? – вів далі коханий, вже всадовивши її в авто, де було блаженно тепло. – Скажімо так, після сьогоднішньої ночі, я на це дуже сподівався, але… рішення приймала ти! – схилившись до самого її вуха, прогарчав Влад, обпаливши її шкіру палким цілунком!

– А якби я сказала Арсену відвезти мене додому чи в Управління? Що було б тоді? – їй не дали сісти окремо.

Влад притягнув її до себе, варто було обом влаштуватися в салоні. Обхопив знову руками, ніби й зараз не був певен, що вона не втече. Ще й після цього питання!

– Вочевидь, то був би інший твій вибір. Але він був би саме твоїм, – стенав напруженими плечима Влад.

– І ти б просто дозволив? Враховуючи все це, – вона обвела помахом руки машину, натякаючи заразом і на супровід охорони, і на те, що він був максимально наближеним до неї, най і удавав відсторонення. – Вочевидь, ти чи не відразу поїхав слідом та був поруч…

– Бо як тебе залишити одну, як ти тут же потрапляєш у якусь халепу, дідько?! – прогарчав Влад різко та так глянув…

Ніби реально очікував, що на ґанку Управління на неї могла чекати бандитська засідка чи зграя шалених псів. Ха-ха!

– Ти маєш навчитися більше довіряти моїй здатності розвʼязувати проблеми! – пирхнула Вася з деяким обуренням.

– Я безмежно вірю у твою здатність ті проблеми створювати, кохана! – реготнув Влад.

Але щось у його тоні підказало, що він просто намагається їй допекти… Аби вона менше зосереджувалася на серйозності вибору, який Василина таки зробила, як не крути. Тому вона відкинулася йому на груди та підтисла губи, роздумуючи.

– І все ж таки, що б ти зробив, якби я обрала не тебе? – ну може вона побути дівчинкою та дізнатися те, що справді цікаво?

Влади глянув на неї зверху вниз з якимось дивним виразом в очах.

– Ймовірність такого варіанту була не надто високою, враховуючи те, що вчора ти взагалі не протестувала проти сексу без презерватива. А значить, підсвідомо той вибір був зроблений на мою користь, і ти мені до всього довіряєш. Позатим, якби ти все ж вирішила піти в Управління… Я б переконався, що ти безпечно туди добралася. І точно не полишив би спроб підштовхнути тебе змінити думку. З'являвся б раз у раз у твоєму житті… Бляха! Можливо, навіть дозволив би раз себе на допит викликати, з умовою, що його ти проводитимеш, – посмішка Влада стала буквально демонічною. – Бо був майже впевнений, що ти таки мене кохаєш. Але я ніколи б не примушував тебе…

– ТИ, бляха, ЩО ЗРОБИВ?! – відмерла нарешті Василина, яка отетеріла на фразі про відсутність презерватива вчора.

І так, вона заорала. Ясна річ, перетинка була піднята, але все ж…. Можливо, не варто було аж настільки підвищувати тон. Та її накрило якоюсь обуреною панікою.

– В сенсі – незахищений секс?!

– Люба моя, не варто удавати, ніби ти не відчула різницю. Таки це не те, що можна непомітно провернути, – хмикнув Влад, скинувши брову та з подивом глянувши на неї.

Але вона не відчула!.. Правда ж?!.. Чи зараз обманює саму себе?!

Пригадалася вчорашня ніч: як направду, їй було в той момент геть все одно, аби тільки він був на ній, в ній! Щоб обіймав та вривався в тіло так сильно та пристрасно, як їй було в той момент потрібно! Щоб змусив забути…

Відчувала? Трясця! Можливо…

Чи зупинило б її те усвідомлення? Навряд чи…

– ТИ мав мені сказати! – гиркнула з усім тим.

– Цікаво… я маю до тебе геть схоже зауваження від самого моменту нашого знайомства, кохана, – Влад клацнув запальничкою та прикурив сигарету. – Ти б мала повідомити мені власне звання до того, як спокусити та звести з розуму, – додав він, скинувши свою кляту брову та продовжуючи при тому міцно обіймати Васю. – Будемо вважати, що квити?

34

– Агов! Це ти мене спокусив! – рикнула вона, стиснувши кулаки.

– Та невже?! – хмикнув цей нахаба, натомість мʼяко та ніжно занурившись пальцями у її волосся. Що дуже відвертало увагу, направду. – Не те щоб ти була проти, наскільки я памʼятаю. І я таки перепитував, – багатозначно закинув Влад.

– А якщо я тепер завагітнію?! – рикнула, геть іншим наразі обурена.

Бо про що вони говорять, взагалі?! Хіба не це нагальне?!

Влад зазирнув в її очі та стиснув щелепи так, що вона знову побачила, як в нього грають жовна.

– Я не буду починати тобі брехати, кохана, та стверджувати, ніби б мене це розстроїло, – він відкинувся на підголів'я та видихнув дим, продовжуючи курити та одночасно з тим тримати її волосся іншою рукою. – Для мене, то з багатьох причин було б виграшем та явним важелем впливу на тебе. І ти це також можеш прорахувати. Бо збіса розумна, моя княгиня, – цей чоловік був нереально небезпечним!

І зараз вона те ще краще зрозуміла. Бо навіть в такому розкладі – він знаходив чим її влестити, дідько! А він дивився так, немов це чудово розумів.

– Але я б ніколи не примусив тебе до того, чого ти не бажаєш, – продовжуючи тримати сигарету, додав. – Навіть попри те, що сам дуже позитивно ставлюся до думки щодо наших дітей. Проте ти маєш повне право вето. Я не буду тебе примушувати, – Влад зробив нову затяжку та подивився на неї надто уважно, відвівши руку з сигаретою вбік. – Ти завжди матимеш право на власну думку, кохана. Якщо мова не йтиме про твою безпеку, звісно, – твердо та прямо проговорив він.

І, трясця! Вона йому повірила! Попри всю двозначність та непевність ситуації. Попри таки ж наявну ймовірність вагітності… Повірила, що зможе сама визначити порядок дій, а Влад стане на її бік у будь-якому випадку.

І це було повне фіаско та крах найостанніших думок, які тільки могли в неї залишитися про Управління, як направду.

– Бляха! – простогнала вона, закривши обличчя руками. – Ти не міг би бути трохи менш ідеальним покидьком, га?!

Влад глянув на неї так, що в животі гаряче стало, дідько!

– Я до біса авторитарний, направду. І палю, наче паротяг, – розсміявся Влад, схоже, вмить прорахувавши її складнощі та вирішивши трохи своїх вад підкинути. – Та в мене купа недоліків!

– От з палінням таки згодна, треба щось вирішувати, – тяжко видихнула Вася. – То який у нас тепер план? – знову скинула на нього погляд.

– Зараз в тебе крапельниця. Потім ти відпочинеш. І потім у нас розмова з Віктором, – затушивши сигарету у попільничці, поінформував Влад.

Ух! Вона, взагалі-то, питала про його план стосовно її зникнення та Управління… Але і це було цікаво.

– Про яких дітей може йти мова, взагалі, коли ти ось-ось від рака легень помреш? – пробурчала Княгиня, змірявши його незадоволеним поглядом. – Можливо, я ще подумаю, та таки піду назад в Управління, – закинула йому.

Влад так зрозумів, що це через сигарету, яку він тільки-но витяг з пачки.

Завмер, поки не підпалюючи, та уважно вдивився у кохану, яка лежала під крапельницею.

– Я сьогодні пережив шалений стрес, між іншим. Майже повірив, що втратив кохану, спостерігав, як вона намагається себе заморозити, а потім таки дізнався, що й вона мене любить… То може вже маю право трохи на послаблення? – сардонічно заломив брову Влад.

– От тільки не кажи, що твоя стресостійкість настільки низька, Яструбе! – пирхнула його саркастична кохана.

Бляха! Він від неї шаленів!

– В тебе завжди псується настрій після крапельниць, – пирхнув собі й він. – Добре, що це остання поки, – постукав сигаретою, яку так і не підпалив.

– Ти уникаєш розмови про шкоду паління? – втупилася Вася в нього зацікавленим поглядом. – Невже всемогутній Яструб не може здолати таку собі паршиву звичку?

Не те щоб він не мг…

– Але може в чоловіка бути хоч якась слабкість, серйозно? – простягнув Влад, знову постукавши сигаретою об пачку.

– Хіба не я – твоя слабкість? – хмикнула Княгиня, іронічно скривившись. Ще й таким поглядом його пропалила!..

– Твій сарказм можна зцідити та флаконами продавати, як зброю масового знищення, – розреготався Влад. Можливо, не так вже й погано їй сьогодні, що таки тішило.

Або ж… це все буркотіння – прикриття чогось геть іншого, що вона поки не наважується в голос виказати.

– Я серйозно, Владе! Не можна стільки палити, – підтисла вона губи, немов образилися.

– От звісно, – закотив очі, – тільки скажи жінці про кохання, як вона відразу береться встановлювати власні правила, – весело штрикнув він, направду, насолоджуючись. – А най так, хіба тебе не вабить перспектива стати молодою удовою з шаленими статками та всіма важелями впливу на кримінальний світ, Княгиня? Компромат, звʼязки, домовленості та гроші… Станеш на моє місце, будеш тримати всіх міцною рукою… Донна мафії, га? – закинув, не маючи сил стримати широку посмішку.

– Та щоб тебе мурахи зʼїли, Владе! – а Княгиню аж перекосило, от правда! – Навіть чути такого не хочу! На фіга мені ваші розборки, коли я навіть по мішені зараз попасти не можу? Яка з мене «донна»? – пирхнула напружено. – Як я того ж Кульгавого на місце поставлю, коли на прицілі його не втримаю, бо в очах все пливе?!

Ага. Ось воно що.

– Дідько, знову стало гірше із зором, кохана?! – він відклав ту кляту сигарету, яку вже пальцями зімʼяв, та пересів до неї, слідкуючи за тим, як краплі ліків стікають трубкою.

А сам розʼятрився на себе зсередини! Бо йому ж лікар казав за стрес, курво! Вочевидь, все, що сталося зранку, не було для його Княгині приємним!

Лікар чекав за дверима. Там же мав знаходитись й Арсен, який мусив прослідкувати, щоб їм привезли обід та підготували безпечну зустріч з Віктором.

– Не знаю. Я у парку знову фокус втратила, – вона примружилася та відвернулася до стіни.

Її голос вмить втратив ту войовничість, з якою вона до теми сигарет чіплялася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Влад простягнув руку та переплів їхні пальці.

Ця жінка вміла вибісити й довести його, як ніхто інший. Щира правда. І вона ж могла достатися до таких глибин його душі, про які Яструб сам вже встиг забути. То як вже добився того, що й вона обрала його важливішим за все інше у своєму збіса правильному житті – точно збирався дати їй максимум!

– Я вже казав тобі, що це не суттєво, Княгиня. І нічого не змінилося, – тихо, але з тиском прогарчав, піднісши її пальці до губ. – Мені потрібна ти, і по цимбалах, наскільки добре ти будеш бачити. Бити влучно то тобі не завадить. Потренуємося, – знову поцілував кісточки на її кулаці. – Але я тебе почув, хоча б хтось з нас має бути максимально здоровим, аби дітей виховати, – розплився в лукавій посмішці, щоб знизити напругу.

Хоч і розумів, що в неї зараз переоцінка всього відбувається. І Василині геть не комфортно до того всього ще й себе слабкою та непевною почувати, коли житті переламує.

– Доведеться мені шукати іншу розраду від стресу, – підморгнув їй, так і тримаючи її долоню у своїй. – Хоча тепер то на двох ділити, тож легше буде, – знову весело вколов. – От зараз одружимося тільки, і відмовлюся від сигарет, – кинув, спостерігаючи.

І був щедро винагороджений, коли вона вирячилася на нього, отетерівши. Точно забувши по всі свої страхи наразі.

– Я думав, ми справи будемо вирішувати, але ти не казав, що будуть ще й розваги, – Віктор крякнув та з порога застиг, глянувши на Княгиню таким зацікавленим поглядом…

Вочевидь, не впізнав її з новим кольором волосся та стрижкою. Та Яструбу то по цимбалах!

Влад відчув ядерний вибух поміж скронь. І в самій кімнаті ніби крижана тиша повітря скувала.

Не типово для нього… Хоча з появою княгині, всі «типовості» та патерни змінилися кардинально, дідько! Тож за мить цілковито розрахував, як саме може стерти в порох цього смертника.

Хоча цього не було помітно по його очах, звісно. Він встав та напів розвернувся до коханої, вставши поміж нею та Кульгавим.

Василина пирхнула, підбігавши губи та скинувши брову так, немов сама готова була зараз вмазати Кульгавому. Не те щоб Влад заважав би.

Чудово. Йому подобалося, що хандра відступила.

– Щось я маю сумніви, що твій план спрацює, Княгиня. Деякі люди навіть заради власної вигоди не здатні оцінити ризики й ввімкнути голову, – точно не для коханої, помітив різко та зневажливо.

А потім таки глянув на цього… Як там Вася сьогодні його самого у парку називала? Тупня?

Той таки явно докумекав, що почав не з того. Ти диви, у повітрі присмак гніву Влада вловив, чи що?

– З усім тим, ми все ще можемо бути корисні одне одному, – тихо зауважила Княгиня, відкинувшись на спинку крісла. – І це твій план також.

Вона не захотіла відлежатися після крапельниці. Як і сидіти в кімнаті. Схоже, вирішила повною мірою статус його дружини використовувати, від моменту самої пропозиції.

– Якщо я швидко зміню план, ти впевнишся, що я – безжальний вбивця? – реально зацікавився Яструб, згадавши її закид про маніяка.

Кульгавий знервовано почистив горло та зблід.

Сюди його пропустили одного та без жодної зброї, ясна річ. Окрім впертої тупості та нахабності. Що інколи все ж спрацьовує, варто визнати, і що їм якраз було потрібно від Віктора зараз, на жаль.

– Бля… здається, я якось не так почав, – таки проявив Кульгавий дива кмітливості, здавши назад. Але двері за ним вже зачинила охорона.

– Здається, – згодився Влад із сарказмом, таки пожалкувавши, що саме сьогодні дав їй слово завʼязати з палінням. – Ми будемо справи вирішувати, Вікторе, – з крижаним холодом глянув на нього, нагадуючи, хто тут кому і що винен. – Але для початку, ти таки перепросиш у моєї дружини за те, що вона тепер сумнівається у власній здатності до біса влучно стріляти… Або, як бажаєш, можеш стати її тренувальним обʼєктом? – якби відразу розставив крапки над «і».

Віктор гучно та якось зневірено зглитнув.