Текст книги "Впіймати Яструба"
Автор книги: Ольга Горова
сообщить о нарушении
Текущая страница: 16 (всего у книги 17 страниц)
Вона ж закрилася у спальні. Їй варто було відпочити, щоб не спровокувати погіршення зору. І сама розуміла. Але й подумати не завадило б.
Вклалася біля Йоля, який нахабно окупував ліжко. Кошеня… яке вже вагомо підросло, перевезли з будинку кілька днів тому. А вчора його забрали з ветклініки, де нещодавно провели кастрування. Улюбленець майже відновився… і вже готовий був гасати хатою. Та тут йому точно не вистачало простору і подвірʼя, до якого встиг звикнути.
Проте зараз охоче приймав її увагу, поки Вася намагалася переконати себе, що нічого страшного Влад їй не зробить. Сам же казав, що не витримає її втрати, чи не так?
Проте… було гірко від того, що так чи інакше, а зрадила його довіру. І чи буде він надалі довіряти їй, аби ділитися думками та життям? Чи відгородить від усього?.. А вона ж навіть не може сказати, що не зрозуміє його рішення, якщо що…
– Княгиня… – Влад раптом зʼявився на порозі спальні, дивлячись на неї важким, закритим поглядом.
І атмосфера вмить стала грозовою. Схоже, він збирався розібратися у питанні.
41
– Владе, я можу все пояснити, – вона сіла, спершися на узголівʼя ліжка.
Підтягнула під себе ноги, немов зібравши тіло до купи – і думками мала б легше оперувати.
Але він скинув долоню, як наказуючи їй мовчати. Між пальцями Влада знову була затиснута сигарета. Але він точно не палив, та не жевріла. Чомусь їй від того стало гірше: навіть явно лютуючи, він не порушив слова, яке дав їй. У той час як вона…
За грудиною плеснулося кислотою.
– Ланцюжок подій я більш-менш розумію. Як ти з ним контактувала, Княгиня? – його голос був тихим.
Але в тоні аж бринів тиск та вимога негайної відповіді. Він давно з нею так не розмовляв… Відтоді, як викрилося, хто вона, здається.
– Ніяк. Я не контактувала з Ніком… Не в тому сенсі насправді! – вона трохи знервовано сплела пальці рук. Дуже хотілося його переконати, пояснити! – Дідько, Влад! Я просто не хотіла, щоб ти сам вступав в боротьбу з тими людьми, розумієш?! Бо у них точно є надто вагоме прикриття. І цю гідру треба з голови рубати, а не намагатися відокремлювати мацаки…
– Як. Ти. Передавала. Дані? – ніби не почувши її, повільно повторив він, карбуючи кожне слово.
Він немов не потребував цих пояснень. І це неначе закляпнуло на ній ковпак. Як на запальничці. Гасячи полумʼя. Вася закрила очі, відчуваючи спустошення.
Йоль поруч з нею раптом зашипів, немов зчитав ті емоції. Піднявся, зістрибнув з ліжка та попрямував до дверей, немов йому тут було некомфортно. Влад випустив кота, не відводячи погляд від неї.
– Йому скинули список повідомленням. Все, – видихнула вона якось без емоцій. Ніби її огорнуло глухою пеленою у цю мить.
Якось зникли будь-які сили. Забагато вже резервів використала за цей день? Можливо.
– Твоя ворожка? – знову виправдовуючи її впевненість у його розумі, чомусь хмикнув Влад.
Вона все ще не відкривала очі. Тому не могла сказати, що там було у нього на обличчі чи в очах. Лише спиралася на вуха.
– Так.
– Як давно ви знайомі? – тим самим тоном закинув.
– Ніяк, насправді. Ми зустрічалися один раз перед Різдвом. Випадково. Я приперлася у твій торговельний центр. Думала, що зблизька зможу щось важливіше дізнатися. А Тамара Михайлівна раптом причепилася до мене, навʼязливо… навіть не пропонуючи, а тупо починаючи вивалювати оці всі передбачення, – чомусь посміхнулася.
Само так вийшло, як згадала себе та те відношення, всі почуття. Дивно було зараз те згадувати, озираючись, наскільки дійсно все у житті змінилося.
– Звісно, я не повірила. Вона пророкувала мені щось катастрофічне! – Вася пирхнула. – Якийсь колодязь, руйнування усього, в що я вірю, самого мого життя… «Серйозно?!» – не те що подумала, я в очі їй те сказала. Та я таких десятки бачила, поки в поліції працювала. Вона дійсно очікувала, що я в то повірю?! Ледь вирвалася, до речі. Ще й тебе побачила, треба було сховатися… Звісно, ти про те не знав. Але Тамара Михайлівна мені в куртку засунула візитівку з номером телефону. Я про ту забула. А потім… не можна сказати, що її передбачення не справдилися, еге ж?
Вася таки підняла повіки, подивившись на чоловіка.
А Влад уважно слухав та вдивлявся в неї тим самим темним поглядом, який важко було прочитати навіть їй. Все ще не було зрозуміло, чи здатен він пробачити її… Що?!
Зраду? Вчинок?..
– І?.. – немов підштовхнув він.
– Я знайшла той номер у кишені, коли в парку сиділа. Це була єдина контактна особа… по суті, геть не повʼязана зі мною. Не думала, що буду якось дійсно її використовувати, але… – Василина стенула плечима, тяжко видихнувши. Глянула таки на нього. – Коли спливли ці прізвища… Коли зрозуміла, що тобі доведеться з такими людьми боротися… Здалося, що краще таки залучити Управління. Нехай на себе перемкнуть увагу з тебе. От і попросила Тамару Михайлівну скинути повідомлення Нікіті з нового номеру. Це навіть було до того, як мали знайти «мене» мертвою, – додала пальцями лапки.
– Бляха! – Влад посичав крізь зуби, стиснувши на мить і пальці, від чого сигарета розломилася… знову. І примружив повіки.
Вона здригнулася.
А він, немов відчув те, знову втупився в неї поглядом, не мигаючи.
– Звідки про облаву тоді дізналася?
– Він їй відповів вчора. Написав про цю облаву. А вона мені сьогодні показала, – опустила очі, визнаючи власну провину. – Вочевидь, зрозумів, хто стоїть за інформацією… – їй вистачило розуму показати відчуття провини за те, що зламала його план.
– Вочевидь! – пирхнув Влад так… Дідько! Її аж підкинуло.
Уфф! Це вперше за цей час в ньому прорвалися емоції. І стало очевидно, що коханий всередині вибухає не гірше за вулкан! Просто стримує всю ту навалу гніву власною силою волі.
Та він, усвідомивши її реакцію, шумно видихнув, немов проціджуючи крізь зуби й повітря, й свій гнів. Й знову стиснув кулаки, як замикаючи те все всередині себе.
І Вася…. Ну, вона вирішила це сприйняти добрим знаком, направду.
– Слухай, зрозумій, будь ласка, коханий… Я хотіла тобі допомогти…
– Це моя робота! – гиркнув він. – Я тобі вже казав! Мій обовʼязок, привілей, та бляха, не суттєво що! Сприймай, як хочеш. Але це я буду закривати питання безпеки, Княгиня! – рявкнув натомість він знову. – І ти була попереджена! – він ткнув в її бик виразним жестом руки.
– О-о-кей, – вона глибше набрала повітря у груди. – Якщо тобі це не потрібно… не буду допомагати, – ну, все ж таки й вона знала його тригерні точки, на бога.
– Курво! – розʼятрено видихнув Влад крізь стиснуті зуби.
Притиснув пальцями брову, кинувшу зіпсовану сигарету на підлогу.
– Княгиня, я не те маю на увазі, і ти, дідько, чудово це розумієш! – пророкотав чоловік.
Вона ж підібгала губи, не приховуючи свого болю та хмикнула. Ніби Вася не має права турбуватися про нього!
– Але ти не можеш не розуміти, що я…. Добре, добре, сприймай це, як відкупне для Управління від мене! – пирхнула вона так само обурено, схрестивши руки на грудях. – Хоч то і не було моїм рушійним фактором. Вза-га-лі! Але… Мабуть, я все ж відчувала потребу щось дати своїм. Як вибачення чи відкуп за свій вибір… Ну і щоб вони тебе полишили в спокої, розумієш?! Зайнялися іншими, – визнала те, про що багато думала останні дні. – Бо я таки зрадила присягу, – видихнула вона, давлячи гіркоту, що підкочувала до горла.
Для Влада це її зізнання ніби щось змінило. Він наче застиг, зважуючи це одкровення. А потім тяжко видихнув.
Знову. Але цього разу це таки прозвучало інакше.
– Дідько, Княгиня! А може, не варто все аж так ускладнювати? – тепер його тон більше скидався на заклик до перемовин.
Влад посунувся до неї.
Але її надто захопило самокатування, аби на це зважити.
– Ти обрала кохання. Хто сказав, що ти не маєш на це права, Княгиня? – гиркнув Влад, сівши поруч на ліжко.
Та, не дуже звертаючи увагу на її спробу зачинитися, згріб Василину у міцні обійми. Як заховав собі в оберемок! Вочевидь, чималу частину у цій його впевненості та натиску займав той факт, що вона обрала кохання до нього. І Вася то навіть розуміла, проте… трохи боліло досі.
– Мій обовʼязок? – прошепотіла вона кудись йому в шию.
Насправді вириватися не хотілося. Сховатися б ще глибше в обійми Влада від усього, забути про те, про що надто тривожно та некомфортно думати. Але… вона була таки дорослою.
– Це я візьму на себе, кохана, – здається, Влад таки посміхнувся, уткнувшись їй в маківку. – Гадаю, з моїм досвідом, я зможу вдало провести перемовини з усім твоїм почуттям провини та тягарем якогось вигаданого боргу…
– Він не вигаданий! – не згодилася Вася, мотнувши головою. – Як та твоя необхідність допомогти Демону, до прикладу! Це ж теж борг, хіба не так Влад?! То чому твої зобовʼязання реальніші?! Чи твоє право діяти в інтересах безпеки нашої родини, до прикладу… – ну, як направду, трохи таки змішала все до купи.
Але вона дивно почувалася. Чи то перенервувала, чи то втомилася: в голові немов проносилося тисячі думок в секунду! І Вася просто не встигала все те проаналізувати до пуття. Чи хоча б зважити, що варто озвучити. Навіть боятися, чи не втратила довіру коханого – вже не вистачало емоцій. Забагато всього!
Влад обхопив її обличчя долонею та закинув голову. Чи не вгвинтився важким поглядом в її очі, немов читаючи весь той коловорот думок, що тиснув зсередини на череп Васі.
– Добре-добре! Я зрозумів натяк, – простягнув у підсумку Влад, хмикнувши. – Як з такого кута глянути…
Його пальці почали повільно обводити риси її обличчя, ніби чоловік не мав сили опиратися власній мані. А вона прям відчувала, як від того її власна шкіра теплішає, затоплюється червню. Немов Влад зігріває її тим легким дотиком.
Він же слідкував очима за цим рухом, немов зачарований власними діями, її реакцією на нього.
– Визнаю, що мені вкрай важко випусти з рук контроль, варто лише уявити все, що з тобою може статися, – криво посміхнувся він врешті-решт.
Але чесно зустрів її прямий погляд. «Серйозно?!» Він вмів відвернути її увагу.
– Я гадала, що ти вмієш прорахувати не лише можливі варіанти, але й вірогідність їх реалізації? Це ж сміховинні відсотки, реально! – скинула вона брову у спробі трохи розрядити ситуацію.
Трохи іронії їм зараз не завадило б, здавалося.
– Не тоді, коли це стосується тебе, як виявилося! – похмуро реготнув Влад, закинувши голову.
І вона прям розгубилася: чи то радіти цьому, чи обуритися, що він аж надто намагається огорнути її опікою. А Вася доросла та вправна людина з адекватними бойовими навичками, між іншим!
– Проте, я даю своє слово, що буду над цим працювати, кохана моя, – знову нахилившись до її маківки, хрипко промовив Влад.
– Я це вже чула, – пирхнула вона, насправді радіючи, що вони полишили тему її дій. Тому й не дуже давала волю сарказму.
– Цього разу я врахую нюанси, – вже легше посміхнувся Влад, ні на дещицю не зменшивши силу обіймів при тому. – Але й ти маєш пообіцяти, що більше не будеш такого робити, Княгиня. Ніколи! – він зазирнув у її очі.
І… вона кивнула. З усією своєю рішучістю та… розумінням його тригерів. Вдячна, що Влад її теж зрозумів. Їй не було легко прийняти та полишити власну моральну дилему. Але… якщо він на таке готовий, то і їй треба вже власний вибір сприйняти, вочевидь.
А судячи з того, як її всю немов пронизало присутністю Влада, як наповнювало життям його тепло, дотики, сам запах шкіри чоловіка – іншого варіанту для неї й не існувало.
42
Через день
«Я не хочу бути просто прикрасою будинку чи спальні, Владе. І ти про це знав від самого початку!»
Ця фраза крутилася у голові, коли Влад стояв біля вікна того самого кабінету у бізнес-центрі, де все це розпочалося, здавалося. Цю фразу йому сьогодні вранці сказала Княгиня і він не міг ту просто відкинути.
Так, він дійсно це знав. Ба більше, обіцяв, що буде долучати її багато до чого… Що принаймні тримається в межах закону. А таких справ у Влада було все більше. Тож є куди залучити.
Проте… коли справи доходили до реальності… Бляха! Йому було надто страшно ризикувати цією жінкою навіть в такому!
Смішно, трясця! Яструб боїться… Ха-ха! Ну хто повірить? Але від самої думки, що з Княгинею трапиться… та по хріну що! Будь-яка небезпека (а він таки міг прорахувати їх безліч) – все у грудях крижаніло!
Це починало нагадувати якийсь довбаний тривожний розлад. Можливо, час знайти собі психотерапевта? Бо він таки не телепень та розумів, що де в чому сам підштовхнув Васю до ось таких дії. Фактично відрізавши для неї інші варіанти впливу на ситуацію.
Але правда в тому, що ледь не втративши її на самому початку, Владу було надто легко уявити сто тисяч варіантів бід, які можуть трапитися. Бо в нього вже був грьобаний негативний досвід її знаходження у реанімації!
Проте… Так, він дав їй слово, тож мусив таки дотримуватися. Та й сам мав визнати, що Василина мала характер, вдачу та навички, які робили її рівною йому. Чи не тому й шаленів від своєї Княгині? Отже… мусив віддати їй належне. Але…втягувати її в ось це все?! Ризикувати найдорожчою людиною?
Ні, бляха! Він не був до цього готовим! І саме тому зараз зважував те, про що й не подумав би нещодавно.
Вона обрала його попри все? Він теж вмів обирати.
Можливо, якраз через це й погодився на зустріч, яка мала ось-ось відбутися. Власне, сам зробив все, аби вона сталася.
В цей момент двері за його спиною відчинилися.
– Бос? – один з охоронців позвав його, наче питаючи, чи можна гостя впускати.
Влад озирнувся та кивнув.
– Що ж, нарешті ми поговоримо без махання зброєю та натовпу силовиків навколо, – посміхнувся він, слідкуючи, як у кабінет зайшов той самий Нікіта. Колишній напарник Княгині.
Чоловік не виглядав щасливим, поправляючи светр. І хоч тримав обличчя, а відчувалося роздратування.
Хлопці мали його перевірити на наявність будь-якого прослуховування. Телефон також вилучили на час розмови.
Так що Влад міг зрозуміти обурення людини, яка точно звикла більшою мірою керувати обставинами, аніж це виходило зараз. Сам такий.
– Невже це було обовʼязково? – уїдливо поцікавився Нікіта у відповідь.
Влад лише розвів руками.
– Ви не можете не зрозуміти нашу пересторогу. Вірити чи ні, та я зараз ще більше поважаю ваше Управління, – без сарказму хмикнув Влад, в цілому налаштований миролюбно. – А поговорити хотілося саме з вами, Нікіто, а не з усім вашим відділком чи керівництвом.
Він широко провів рукою, як запрошуючи чоловіка обирати собі зручне місце. Сьогодні тут не було нікого. Княгиня навіть не знала, задля чого він сьогодні сюди поїхав. Та й охорона стояла за дверима.
Не те щоб Влад не вважав Нікіту спроможним все ускладнити… Та все ж, враховуючи, що чоловік, здавалося, вважав себе щирим другом Василини, варто було прояснити деякі моменти.
– І про що ж саме? – все ще наїжачено подивився на нього агент, але таки всівся навпроти.
– Про Василину, – тупо було прикидатися.
Нікіта її бачив і впізнав. Тож Влад мав залагодити це питання якнайшвидше.
– Ти мусиш її відпустити! – Нікіта стиснув кулаки. – Не маю гадки, чим ти тримаєш Васю і нащо, але…
– Нічим, – твердо та спокійно відрізав Влад, перебивши це обурення. – Я нічим її не тримаю. Це її власне рішення. Кожен раз вона сама обирала мене. Як і я обрав її тому, що це – вона. І не збираюся «використовувати» її в будь-яких цілях, якщо ти цього боїшся, – він прямо та вагомо глянув на співрозмовника. – Немає ніяких «але», Нікіто. За Василину можеш взагалі більше не хвилюватися.
Чоловік навпроти нього виглядав так, немов очманів.
Вирячився на Влада, навіть рота трохи роззявивши. І… мовчав. Що ж, не так і складно виявилося змусити його слухати, за фактом.
– Я не такого очікував, – раптом помітив Нікіта, трохи розгублено прочистивши горло.
Ну це не те, що турбувало Влада.
– Власне, я запропонував тобі цю зустріч тільки тому, що бачу – ти дійсно її долею переймаєшся. Не кинув і не забув, не здався. Це цінно, – провадив Влад те, заради чого й організував все. – Та й вона тебе щиро другом вважає. Проте… Ти мусиш відступитися. Ніяких пошуків, – перейшов до суті. – Мені не потрібно, щоб існували хоч якісь сумніви у тій легенді, яку я створив. Всі факти, докази та документи ту підтверджують. І не мені, ні Василині не потрібно, аби зʼявилися сумніви.
Влад весь цей час уважно дивився на Нікіту, який трохи прийшов до тями, начебто. Принаймні рота закляпнув.
– Вона хотіла, щоб ти зі мною побалакав? – хмикнув Нікіта з якоюсь гострою іронією.
Але при тому прискіпливо дивився на Влада.
– Ні. Вона гадки не має, що я зараз роблю. І я волів би, аби так було й надалі. Не хочу зайвий раз її турбувати, – Влад хмикнув, звичним рухом стиснувши пальці. Та сигарету не брав. – Після того струсу вона дуже гостро реагує на стрес, і це кожного разу впливає на її зір, хай як Княгиня те намагається приховати від мене. Позатим, її дуже гнітило те, як ти можеш сприйняти її рішення. І вона аж надто старалася то спокутувати… Сама перед собою, як на мене, бо особисто я геть не вважаю, що вона щось заборгувала вам, – Влад глянув на цього силовика трохи зверхньо.
В чомусь провокуючи, направду.
– Гадаю насправді ти більше боїшся, що вона не змириться з цим, – раптом заперечив Нікіта, обвівши руками простір навколо.
Але не зухвало, скоріш, силовик теж вивчав його на свій манір. Непогано, схоже він таки не дурень та зрозумів, куди все може вивернути.
– Перепрошую? – скинув брову Влад з холодним сарказмом.
– Вася надто правильна та справедлива, щоб закривати очі на ті справи, якими ти займаєшся, – закинув йому Нікіта та схрестив руки на грудях.
Та невже? Навіть так?
– Якби ти мав хоч один доказ, що мої справи порушують закон, ми розмовляли б на твоїй території, – хмикнув Влад, і не подумавши піддатися на цю дешеву провокацію. – Ба більше, ти б дуже здивувався, з яким запалом Княгиня наполягає на тому, щоб я рахував її за повноправного партнера, тож…
Ну добре, добре, він трохи провокував цього «праведника».
– Але ж вона дійсно не зможе перелаштовувати власну совість, як то робиш ти. І ти це знаєш не гірше за мене, – Нікіта знову витріщився на нього… Проте контекст тепер був геть інакшим, дідько!
Цей силовик таки не був тупим. Хоча Влад на це й розраховував, але мав підтвердити. І такий стан речей йому лише на користь.
– В іншому випадку б ми взагалі не зустрічалися, Яструбе, – треба таки визнати, що зухвалості цьому типу вистачало. – Тож в мене є пропозиція…
Стало зрозуміло, чому Вася його другом вважала. Та все ж Влад точно не збирався дозволяти йому перехоплювати ініціативу.
– Я теж не тупий, розумію, що ніхто не став би мене слухати та шукати Васю без жодних доказів, коли ти все так облаштував. Не прикопатися, я перевірив, бляха! – трохи незадоволено таки визнав силовик.
Не те щоб Влад сумніви мав чи потребував підтвердження. Він знав, як робити свою роботу і-де-аль-но… Поки хтось не кидався його самого рятувати, все крушачи!
Проте виклику у тоні Нікіти не поменшало. Як не змінився й погляд, з яким той дивився на Влада. Він все ще шукав якесь підтвердження. Яструб закластися міг, що й він так сам на Нікіту дивиться зараз.
Схоже, вони порозуміються.
– То що ж таке ти сподіваєшся мені запропонувати, аби я зацікавився? – скинув Влад брову.
І агент раптом ніби випростався, як ідучи в атаку.
– Співпрацю, – Нікіта глянув прямо, твердо витримавши його погляд. – Ти зможеш вивести всі свої справи в легал. Ми здебільшого закриємо очі на минуле, якщо ти нам в декількох напрямках допоможеш. І станеш… прийнятно чесним громадянином… Хіба не цього хотіла б Вася?..
– А ти маєш повноваження, аби такі гарантії роздавати? – хмикнув у відповідь Яструб, сівши та відкинувшись на спинку власного крісла.
Його влаштовував напрямок розмови.
Дідько! Справи складалися так, що він не міг спростувати цієї гучної заяви Нікіти. Вчора Влад усвідомив, що це – правда. Кохану завжди буде гризти провина, хай як сильно вона його кохає. В силі її почуттів Влад не мав сумнівів.
Та найпаскудніше, що все її самокатування впаде на саму ж Васю. А яким би вмілим перемовником Влад не був, й сам розумів – ніколи не зможе прочитати її думки та бути певним, що здолав ті сумніви.
Тож тепер його черга зробити вибір на зустріч коханій.
– То перейдімо до суті й сам оціниш, що я пропоную? – закинув натомість Нікіта, схоже таки не блефуючи.
І це теж влаштовувало Яструба. Йому був потрібен цей силовик. Бо зі своїми старими контактами в Управлінні Влад точно б не провернув нічого схожого. Не хотів. Не ті люди, які будуть у цьому зацікавлені.
А Нікіта, судячи з усього, що вдалося дізнатися, був багато в чому схожий на Васю.
Саме тому влаштовував Влада для його цілей ідеально.
– Ну давай, купляй мене з нутрощами, агент доброчесності! – розсміявся раптом навіть щиро, чим таки зумів наново здивувати Нікіту, здалося.
