Текст книги "Впіймати Яструба"

Автор книги: Ольга Горова

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 17 страниц)

19

– Ось записи. Скинули. Якість не мега, та все ж. Плюс, наші хлопці вже з цим попрацювали, щоб трохи покращити, – Арсен заглянув в кабінет, кивнувши головою на ноут.

Вочевидь, натякав, щоб Яструб перевірив.

– Дякую. Ти дивився? – Влад підійняв голову від паперів, що сьогодні йому Валік передав.

Перейшов сюди, коли Василина знову заснула у спальні після вечері. Таки для неї сьогодні виявилося забагато подій, вочевидь. Він вирішив дати їй спокій та зайнявся справами. Бо треба ж таки вирішувати й поточні завдання, а то геть захопився особистим.

– Так, – відгукнувся помічник, все ще стовбичачи на порозі. – Але ж тут у чому біда – ніякого злому чи проникнення не було. То лікарня, а не банк, який закривають на ніч. Тут кожен може прийти хоч і о першій ночі… Хоча, ніхто зараз взагалі не певен, що то вночі було. Може, й зранку, коли міняються зміни й метушня, – Арсен роздратовано клацнув язиком. А потім достав сигарету та прийнявся стукати по кишенях, шукаючи запальничку.

– Тримай, – Влад встав та кинув другу зі стола свою.

– Дякую. Так ось, – прикуривши, провадив далі Арсен. – Я запросив у лікаря ще й запис камер з поверху. Воно, звісно, не ідеально перекриває весь простір. Та все ж, буде з чим порівняти. Раптом, щось знайдемо, – видихнув він дим. – Але поки ми його ще не отримали, – розвів друг руками.

– Добре, – Влад підійшов, теж прикуривши. – Тоді я передивлюся, коли буде й той запис. Що по тому цирку у центрі? – теж видихнув дим, відчуваючи звичну та приємну гіркоту у горлі.

Налаштовувало на роботу, притискаючи до нігтя роздратування. Йому був потрібен контроль. І поки поруч не було Василини – це навіть працювало.

– Все скидається реально на випадковість, – хмикнув Арсен. – У сусідньому коридорі хлопці святкували заручини одного з них. Замовили сюрприз, так би мовити. Навіть попередили наших, тому охорона й пропустила, звісно, все перевіривши. Схоже, просто повернули не туди.

– Ок, – Влад зробив нову затяжку, прийнявши цю інформацію.

Ситуація дебільна. Можливо, в інший день – навіть посміявся б з цього. Але сьогодні… щось всередині муляло. Щось смикало. Можливо, звісно, проблема просто в тому, що ця накладка сталася, коли його княгиня була поруч.

Влад геть не хотів, щоб хтось дійсно усвідомив, наскільки вона для нього неоціненною стала. От і наклалося на фоні підозр лікаря про проникнення та спробу викрадення інформації? Інтуїція працює?

Чи Яструб просто параноїком стає? В принципі, більш-менш адекватно оцінюючи ступінь триндеця, в який його затягувало, немов у пекуче провалля в пекло, – не міг виключити й цей варіант. Та все ж волів все зважити та оцінити найменші, найхимерніші ризики.

Вона удала, ніби спить. Не уявляла, чи повірив Яструб, та наразі не була готова до розмов… Чи навіть до сексу.

Можливо, Влад це зрозумів. А може, й сам вважав, що їй відпочинок потрібен після всього, що за день сталося.

Але, як тільки влаштувався поруч, згріб її в міцні обійми та притяг до себе на плече. Ясно. Ніхто не повірив у її «сон».

Вона ж досі не звикла, до його присутності поруч під час сну. Василина до цього ні з ким не спала, якщо про відпочинок мову вести. Яструб же не питав. Підгрібав під себе кожен раз так, немов підозрював, що уночі вона кудись зникне.

Але її скидання від кожного його руху помітив. Довелося пояснювати, це наче нічим легенді не суперечило.

– Розумію, – хмикнув на те Влад. – І я не звик. Але є дивне відчуття, що тебе – як найдорожчу коштовність берегти варто. Щоб не зникла вночі, – немов жартуючи, розсміявся. – Тому й тримаю.

От тільки не була Вася певна, що жартував. А вираз очей не бачила ж.

Диви, який проникливий! Направду, це більше насторожувало.

Зараз від Яструба пахло сигаретним димом, його гострим парфумом та теплим, пряним присмаком шкіри чоловіка. Неочікувано це принесло Василині спокій, якого вона не знала останні кілька годин.

Та все ж, це було новим. Він не намагався занурити її в пристрасть наразі. Ні. Просто огортав міццю та підтримкою.

– Ти як, жадана моя? – поцікавився Влад, намотуючи її волосся собі на пальці.

Вона ж подумала, що варто попросити ще якогось бальзаму чи маску купити. Хоча Влад вже забезпечив її якимось доглядом, просила раніше. Цей клятий блонд надто сушив, волосся плуталося. Інколи кортіло просто відрізати довжину, стільки догляду то тепер вимагало!

– Це… виснажливо, – визнала тихо, поклавши долоню йому на щоку.

Провела по вилицях, по спинці носа, по бровах. Влад не заважав. Вона так кожен вечір робила. Вивчала пальцями його риси. Пробувала зіставити з тим образом, що відбився у памʼяті.

– Крапельниця? – припустив він, коли її пальці ковзнули по його губах. Обійняв Васю ще міцніше.

– Ні… надія, – ледь чутно видихнула, не відкриваючи очей та водячи пальцями по його обличчю. – Що, як зір не повернеться повністю? Так і залишиться лише світлими плямами? – тільки тут, в повній тиші його дихання, чомусь наважилася дати цим страхам оформитися словами. – Якщо це – максимум, який можна витиснути навіть цими ліками?

Дуже дивно, що вона могла довірити свої страхи та відчай лише тому, кому ж взагалі не мала довіряти по суті! Але, витративши останні кілька годин на те, що навпомацки намагалася зрозуміти, що ж саме їй всунув Нікіта, бо очі геть не стали працювати краще. А потім ще й гарячково вигадувала, куди сховати… Після всього цього, мабуть, трохи впала у відчай.

– Яка різниця? Ти моя. Бачиш ти своїми очима, чи довіряєш моїм – це нічого не змінить, – знизав плечима Влад настільки… твердо та впевнено!

Що вона навіть зависла на мить, отетерівши. Натурально піймала думку: «а, дійсно?!»

І це також не було притаманне Василині зазвичай.

Як у співробітнику Управління, у ній віталися швидка адаптивність, стійкість та незмінна готовність підлаштовуватися й досягати мету за будь-яких умов. Не звертаючи увагу на ціну. І Василина завжди намагалася відповідати цим вимогам. Навіть отримавши цю бісову травму.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍Проте зараз у ній щось немов надломилося після цього важкого та надто насиченого дня. Зміна веселощів, ейфорії, ревнощів та неочікуваних сподівань – вичавили до донця. І вона відчувала незвичну потребу у підтримці.

Чи це Влад її вже до себе приручив? Змусив відчути власну слабкість та залежність від нього? Або ж це не вада – розраховувати на когось?

Василина не знала, бо раніше не мала такої людини, якій все б довірити можна було. Тепер же… Яструб ставав надто сильною спокусою!

Та що вона може йому про себе справжню розказати?..

Не маючи на це відповіді, дозволила чи не вперше просто себе огорнути теплом та силою цього чоловіка. Приспати.

Хоча ж відчувала, що він сам незвично напружений та немов сторожко вглядається у темряву навкруги.

– Щось сталося? – поцікавилася крізь сон.

– Ні. Думаю. Відпочивай, – притиснувшись губами до її волосся, Влад сам похитав головою. Мабуть, аби вона відчула.

Наступного дня лікар приїхав до них. Це Яструб наполіг. Не хотів, за його словами, зайвий раз її за межі власної території вивозити поки що. І це лише підтверджувало здогадки Василини.

Щось сталося, вона була впевнена, але Влад не пояснив. Проте склалося відчуття, що були підвищені загальні вимоги до охорони. Вона не бачила, так. Але ніби у самому повітрі будинку це відчувала.

Та й це Яструб коментувати відмовився. А їй у кого питати? Не в Йоля ж. Всі інші навряд чи порушили наказ боса. От тільки кошеня лише нявкало та на її ноги прилаштовувалося.

Поки Василина лежала під крапельницею, Влад сидів поруч та щось дивився на ноуті.

Що саме – вона не знала. Звук він не вмикав або надягнув навушник. Та й про сам процес дізналася, бо Влад повідомив. Проте, все ж дуже сподівалася, що ці крапельниці принесуть накопичувальний ефект. Сьогодні зранку вона бачила ще трохи краще, але ж про якусь чіткість мова взагалі не йшла! Правду вчора сказала – надія геть вимотувала. Та вибору не мала, як і можливості діяти наразі. Тому слухняно виконувала приписи лікаря.

Влад не міг розібрати, що його зачепило.

Він вже втретє передивлявся записи, які передав Арсен. Сам керівник охорони їх теж вже кілька разів продивився, проте нічого конкретного не знайшов. Взагалі диво, що лікар помітив й зачепився за те, що хтось відкривав файл з документами по її історії хвороби у невідповідний час. Тоді, як ніхто не мав би.

Щоправда, зараз враження з другом не порівняти: Влад зранку трохи навантажив Арсена додатковими задачами. Треба було провести одну зустріч, а він не збирався лишати свою княгиню одну під час крапельниць. Памʼятав, як вночі вона у своїй вразливості зізналася. Тому й делегував Арсена на ту зустріч, наче ж нічого надважливого не було. Рутина по справі того ж Валіка.

Ну а сам ганяв цей запис взад-вперед.

І от тут щось таки зачепило погляд. Якийсь рух. Людина… Чоловік? Здається так, судячи з силуету, виходив з автоматичних дверей лікарні і якось так… Чи то повернувся, чи то… Цей рух зачепив. Проте Влад ніяк не міг зрозуміти, чому саме?

Та і ясно, що якість на камерах не була захмарною. Це у них можна було все до пікселя збільшити. Тут же явно економили на спостереженні.

От Яструб і ганяв цей уривок туди-сюди, поки крапельниця не скінчилася.

Василина заснула, кіт прилаштувався на ногах дівчини та теж сопів. Влад наказав її не будити.

Провів лікаря, вкотре вислухав запевнення, що покращення буде… Ну, це трохи таки виправило настрій. І тут подзвонив Арсен.

– Є ускладнення, – різко та уривчасто кинув друг.

Влад підібрався, з самого тону відчувши, що там дійсно проблеми.

– Що?! – напружено.

– Тут лише три тіла. Хтось приїхав раніше за нас. Паперів немає, – доповів Арсен, процідивши слова крізь зуби.

– Бляха! – просичав Влад, зламавши сигарету, яку тільки-но дістав з пачки.

Різко вдихнув крізь зуби, давши собі секунду на аналіз.

– Підчисть все. Хутко. І збери все, що зможеш. Нам будуть потрібні всі докази.

20

– Валік, що за підстава?! Куди ти, бляха, вліз?! І з чого вирішив, що я буду твою дупу прикривати, якщо ти мені навіть не повідомив подробиці?! – Влад здавався дуже злим.

Він завжди починав говорити тихим, крижаним тоном, коли його хтось вибішував, вона це вже відстежила. Але від того тону немов плоть з кісток здирало!

Щоправда, до неї він так не говорив… поки?..

– Я маю повне право просто послати тебе на хрін! З такою підставою, ясно?! – ані трохи не змінив тон Влад, судячи з усього, розмовляючи з кимось телефоном. – Або ти розповідаєш мені все, або…

«Валік»… це той, з яким вони вчора зустрічалися? Цікаво, що ж він зробив? Чим так розʼярив Яструба?

Голос Влада долинав притишено, немов з-за дверей, його точно не було у спальні.

Василина важко перевернулася на бік та притисла руками очі, намагаючись розліпити повіки. Поруч нявкнув Йоль, який спав на її ногах, здається. Кошеня було обурено спробою Васі встати.

Ліки допомагали, безумовно, але мали й побічні ефекти. І від млосної, гидкої слабкості зараз тремтів кожен мʼяз у тілі. Вона почувалася геть беззахисною через це! І Василині це відчуття ніц не подобалося!

А ще варто було б якнайшвидше відвідати вбиральню. Крапельниця…

Тому Василина таки відкинула покривало та важко відкрила очі й… різко випросталася! Бо вона таки бачила! Дійсно бачила! А-а-а!

Піднесла руки до обличчя, розрізняючи пальці… Так, не бачила ще дрібних шрамів чи ліній на долонях, але то вже не так страшно, їй-бо!

Озирнулася довкола, розрізняючи вікно, штори, навіть світлу пляму дверей у вбиральню на стіні навпроти! Дзеркало з іншого боку… де був гардероб, наскільки вона памʼятала!

Вважай, вперше дивилася на це очима, а не мацала руками!

Це навіть не порівняти з тим, що вчора сталося! Вона могла розрізнити предмети, хоч і без різкості! І зрозуміти, що то!

Але це вже не біда, правда? Різкість якщо й не повернеться… то для цього є лінзи, окуляри, операції, на крайній випадок!

Піднялася, дійшла до ванної. Ще й вмилася потім, немов тим сподівалася додатково прояснити очі. Підняла голову, мутно розбираючи своє відображення у дзеркалі над раковиною.

«Цікаво, Владу вона сподобається в окулярах?», – раптова думка спочатку спантеличила, а потім змусила трохи перелякано хмикнути.

За фактом, яка різниця, що Яструб подумає? Вона, можливо, скоро щезне з його життя і Влад чи його думка не будуть мати жодного значення!

Але… правда в тому, що навіть переконуючи себе в цьому, Василина, здається, собі й не вірила. Ні в тому, що перестане озиратися на думку Яструба, ні в тому, що він дозволить їй кудись пощезнути…

Так, добре, з цим потім розбереться. Все треба робити крок за кроком.

– Княгиня? Це ти сміялася? – щире здивування у голосі Влада та звук відчинення дверей, змусили її обернутися. Мабуть, через воду, яку вмикала, не почула кроки.

Яструб застиг на порозі вбиральні, схоже, уважно вдивляючись в неї.

– А я тебе бачу… Майже, – не стримала посмішку Василина, розпрямившись.

Дивно прозвучало, немов дражнилася. Можливо, так і було. І вона просто не зуміла втриматися.

Владу потрібно було зосередитися на справі. Все точно вийшло з-під контролю. І Валік не міг достеменно пояснити, що, трясця, сталося?! Чому його партнери, люди, які взагалі займалися суто економічним… «залагодженням» ситуацій, раптом не дожили до зустрічі з Арсеном?!

Що це в біса за справи на нафтобазі у них такі?!

Яструб не вірив. Бо не буває так.

Хто за цим стояв? Хто знав, що вони мали передати документи Владу та настільки був зацікавлений у паперах по нафтобазі, що ліквідував свідків?

Чи свідчило це про те, що Яструб міг їх упізнати? Ніхто ж не був в курсі, що замість нього поїде Арсен. Вирішили в останній момент.

Валік впав в паніку і готовий був благати, аби Яструб його прикрив та захистив від будь-чого. В бункер його заховати, чи що, цікаво?! Та головне, що Валентин не міг сказати, хто грає на тому боці. От що здавалося геть дивним. Як можна не знати своїх ворогів?

Проте ніяких погроз чи пропозицій Валік не отримував… Чи так стверджував, принаймні.

Не те щоб Яструб звик всім вірить на слово. Взагалі ні. Але ж не він тут найбільш зацікавлена особа, чи не так?

Граний триндець! Йому зараз лише таких розбирань не вистачало!

Але навіть на всьому цьому фоні, Яструб не зміг стримати широку посмішку у відповідь на ось цю заяву своєї княгині!

Хай навколо хоч весь довбаний світ летить у прірву! По цимбалах!

Його збіса радував її гарний настрій!

– І наскільки добре ти мене бачиш, жадана? – скинувши брови, він поки відклав телефон на комод та увійшов до ванної.

Причинив за собою двері, бо цей її кіт ладен був куди завгодно проковзнути та все перевернути догори дриґом! Не те щоб Влад чогось іншого від тварини очікував, проте… Яструб швидко робив висновки.

Підійшов та міцно обхопив Василину руками. Жадібно зарився у волосся обличчям та глибоко вдихнув. І от реально відчув, як грудна клітина немов розширилися. Неначе луснули ці тенета напруги, настільки звичної, постійної, давньої, що й не помічав здебільшого. Але ж саме поруч з цією жінкою, немов на повні груди дихати починав.

А вона ж нічого для того й не робила. Просто посміхалася у відповідь, обіймала з такою самою силою. Сама притискалася до нього так, немов Яструб – все, чого ця дівчина від життя бажала!

Охрініти, як пʼянко було таке відчувати!

Зараз же Василина скинула голову, озирнулася, сильно примружившись. Наче силуючись навести різкість в очах. Потім розвернулася, не звільняючись з міцного захвату його рук.

А він і сам не міг пояснити, чому в неї вчепився, як направду. Немов намагався себе врівноважити, не дозволити роздратуванню від робочої ситуації затьмарити розум.

Василина ж тепер подивилася прямо йому в очі найбільш зосередженим поглядом за останні дні. Так, що він дійсно повірив – бачить. Щось таки розбирає у навколишньому. Біля куточків її очей зібралися тонкі промені зморшок.

А потім вона підібгала губи.

– Достатньо, аби зрозуміти, що щось трапилося, – раптом заявила княгиня таким тоном, ніби збиралася зараз вибивати з нього інформацію. Ти ба, яка сувора!

І це чомусь змусило Влада щиро розсміятися.

– Не найкращий варіант, але я й такому повороту радий, – відкинувши голову з тим реготом, він притиснув її до грудей.

– Тоді я уважно слухаю, що ж тебе турбує? – скинула брову Василина, обхопивши його щоки мокрими долонями.

– Гарна спроба, княгиня, – аж реготнув Влад. – Але ти ж не думаєш, що я справді навантажу твою світлу голівоньку та погіршу результати лікування? – розплився він у лукавій посмішці, накривши її руки своїми поверх. – Лікар чітко сказав, що тобі не варто надто хвилюватися… – нахилився він та притиснувся губами до її вуст.

А Василина аж засичала! Натурально!

Прямо. Йму. В. Рота!

Яструб розреготався! Ця жінка вміла покращити йому настрій у будь-якій ситуації, трясця! Та у княгині, здається, мався інший погляд на ситуацію!

– Владе! Я не збираюся стояти осторонь, якщо тобі… – вона чомусь зненацька замовкла та немов наче запнулася. – Потрібна допомога, – додала через мить. Та він помітив, хоч і не зрозумів цієї паузи.

А Василина вже шумно видихнула, стиснувши зуби та притиснувшись лобом до його лоба.

– Я не з тих, хто буде вдома сидіти, Владе, – якось на саму себе не схоже, притишено видихнула Василина.

Але його немов підкинуло від впертості, яку в тому тоні почув!

– Ти НЕ будеш ризикувати! – процідив Яструб, навіть слухати це не збираючись.

Бо йому раптом сяйнула в голову думка, що він вже брав Василину з собою на зустріч з тим самим Валіком, бляха! А раптом там би якась підстава була?! І це її тіло Арсен знайшов би…

Як колись з Женею, яку ж на схожій на зустрічі вбити й намагалися! Добре, що тоді там Тимур був…

Хребтом прокотилася крижана хвиля просто від уявної картини, бляха! Розум ледь не знесло на фіг! Просто від того, що таку думку допустив!

Сіпнув на себе дівчину, ввіп'явся пальцями у потилицю, накручуючи її волосся на долоню. Буквально втиснув княгиню у себе всім тілом!

І напав на рот Василини якимось жадібним, навіженим цілунком, немов намагався переконати себе, що кохана ціла та неушкоджена! Поруч з ним!

Божевілля повне!

– Влад! Ти ж не збираєшся мені цим рота заткнути? – пробурчала вона в його губи… хоча не дуже то й виривалася, треба сказати.

– А діє? – хмикнув єхидно.

І тільки сильніше на себе потягнув, з новим запалом цілувати почав, увірвавшись поміж губ язиком! Буквально впиваючись її смаком!

Бо череп підривало злим шалом від уявної ситуації, коли вона б могла через нього загинути…

– Влад! – спробувала вона обуритися. Але то важко, коли його язик у її роті, ага.

– Взагалі – не збирався. Але якщо ти наполягаєш, – хмикнув, немов злизуючи солодкість її рота! Змушуючи себе перемкнутися!

Проте непрошені думки самі у голову лізли, дідько!

Так, в цих думках не було нічого від логіки чи адекватності.

Якоюсь частиною розуму Влад це все ж розумів. Бо він сам був з нею на тій граній зустрічі та все контролював, чи не так?..

Ні, бляха, ні! Тут же в голові спалахнула картина торта тієї довбаної стриптизерки та…

– Влад! Я не те мала на увазі! – обурилися Василина, але…

«Рух! Довбаний рух!», – як блискавкою вдарило у мозку! Рух того граного курʼєра, який підхопив Василину, яка перепнулася!.. «Рух!»

Він його вже бачив!

Та Влад зараз навіть сіпнутися не встиг, чи до кінця усвідомити. Бо саме у цю мить:

– А, грані аспиди! – різко видихнула Василина та…

В цей момент таки піддалася його полумʼю і якійсь дикій потребі, яка попри все вени Яструба пропалювала наскрізно! Потяглася сама назустріч, обіймаючи…

І здоровий глузд остаточно полишив голову Влада!

Якась шалена суміш страху за неї, жадливої необхідності… Немов вона була його довбаним киснем – це все розірвало вічний всебічний контроль! Вибухнуло у венах примітивною потребою впевнити себе в тому, що Василина – ціла! І він точно не дозволить їй більше жодного разу ризикувати собою!

21

Це було повним божевіллям! Абсолютним!

І не мало жодного відношення до того, бачить вона його настрій, чи ні!

Розум відступив перед натиском потреби та жадоби, яку ж ця жінка викликала в Яструбі самим своїм існуванням, диханням! Забирала всі адекватні думки.

Серйозно, здавалося, що Василині потрібно лише дихати, аби Яструбу голову зносило на фіг! І він ніяк не міг дати цьому ради! Хоча типу мав би вже трохи збити цього навіженого марення, чи не так? Якось притишити всіма тими попередніми спалахами їхнього нестримного, хтивого кохання.

Але ж ось він – в цьому моменті, коли сам не встиг зрозуміти, як вже іншою рукою підхопив її під сідниці! Тримає прикутою до себе, хоч ніби й всадовивши на раковину. Й так, неначе рік її не цілував, а не якихось жалюгідну пару годин, накинувся на губи княгині! Проковтнувши будь-які її заперечення.

Прикусив її підборіддя, виразно-сексуальну шию, відразу зализуючи. Але ж точно залишаючи нові тавра!

Геть її бісову кофту!

Стягнув і її штани… Та й Василина активно долучилася, схоже, також скучивши за цю добу, тож з цим управилися за лічені миті.

Влад розстібнув власний пасок та штани з такою спритністю, ніби від цього їхні життя залежали… та й почувався зараз саме так! Немов застрелить будь-кого, хто спробує тільки встати між ним та цією жінкою!

Вона ж тим часом його сорочку смикнула, здерши тканину, зірвавши ґудзики. Немов і нею заволоділо шаленство! А він лише більше божеволів від того, що не поступалася йому. Нічим, трясця!

Краватка залишилася на шиї Влада. Ну, дяка, що хоч не затягнула! Але по фігу! Ось це йому точно не могло зараз завадити!

Втиснув кохану в себе. Сам розсунув її ноги своїми стегнами, влаштовуючись так, що й повітрю не просочитися між тілами. Ні-чо-му! Ковзнув пальцями по обважнілих складках, кайфуючи від того, що вона вже його очманіло прагнула! Відчував це! Чув надривне дихання! Відчував вологу… Розвіз цю шалу м'якість, заводячи її сильніше. І сходу жадібно штовхнувся у жарку глибину відразу двома пальцями… Втрачаючи витримку та розум від того, що її рука вже міцно та впевнено охопила його член, що буквально стовбичив, пульсуючи потребою! Неначе сам намагався добратися до бажаної жінки.

– Презерватив! – задихаючись, потребувала княгиня.

Ковзнула вверх-вниз стволом його члена, від чого Владу крижу простромило чуттєвою судомою! Смикнувся до неї всім тілом.

– Ось! – прохрипів, витягши з шафки… Вони їх вже повсюди натикали, дідько, бо таки накривало повсякчас.

– Влад! – вона до нього припала всім тілом, вже не згадуючи про докори чи заперечення.

При цьому пальцями продовжуючи буквально творити щось неймовірне з його членом. Та клята краватка між ними затиснута, вносить різкий контраст між гарячою шкірою та холодним шовком. Гострі, збуджені соски коханої немов дряпають шкіру! Збільшують це гране божевілля, збуджують до нестями!

– Йди до мене! – рикнув, швидко розірвавши пакування. Розкотив тонкий силікон.

Схопив її руки, відвів від себе, щоб не кінчити завчасно. Та нарешті стиснув її стегна, скинув, підлаштовуючи. Щоб вперлася спиною у дзеркало. Та увірвався шаленим, потужним ривком, від чого Василина вигнулася всім тілом, обхопивши його шию, ввігнала нігті у мʼязи. Відчув, як схрестила сильні ноги у нього на сідницях.

Та застогнала від першого ж поштовху, закривши очі та закинувши голову. Чим він у ту ж мить скористався! Припав губами до пульсуючої точки на шиї. Втягнув в себе, ставлячи новий засмокт у ритмі своїх ривків в її гарячому тілі. Поки обох не накрило так, що буквально затрясло!

– Я ніколи тебе відпустити не зможу, медове моє кохання, – прохрипів, ще ловлячи прихід від цього дикого оргазму, що вхопили на двох.

Вона застогнала, всім тілом завмерши. Вчепилася в його волосся, немов очманіла від такого зізнання. І вирячилася крізь вії, не зумівши навіть до пуття очі відкрити.

Ну, Яструб міг зрозуміти. Сам від себе досі… очманівав.

– І насититися тобою – також. Ніколи! Це просто нереально, кохана, – хотів посміятися над собою. Але ж прозвучало, немов присяга, бляха! – І саме тому – ти нікуди не будеш соватися, де є хоч якась загроза, ясно?! – натурально гримнув голосом, хрипким від тільки-но пережитого.

Вона підібгала губи, немов зібралася сперечатися. Ага, зараз. Розігналася, його княгиня! Так він їй і дав!

Не втримався, припав губами до того граного соска, що продовжував дражнити його навіть в такому стані. Та замість обурення, вирвав з неї ще один солодкий стогін, хоч і відчував, як ще від минулого задоволення тремтить кожен мʼяз у тілі коханої жінки.

– Пішли. Треба тебе нагодувати. Ти на сніданок майже не їла нічого, – так і залишивши на підлозі понівечену нею сорочку, Влад нарешті дав волю її потилиці.

Стягнув з шиї краватку та відправив туди ж на підлогу, до іншого їхнього одягу. І, геть не соромлячись власної наготи… ну, як шкарпеток не рахувати (а вони геть не псували його грану красу!), відправився у кімнату.

Відчуваючи себе немов підсліпувата дівчина-підліток, яка не може відвести очі від свого краша, Василина зіскочила з раковини та пішла за ним. Власне, теж не дуже переймаючись тим, що зараз гола.

Проте це вона вперше таким Яструба… майже бачила. Без деталей, але ж основне! І це її заворожувало, дідько!

Хоча б і не мало!

Однак він був збіса гарним! Майже незаконно!.. Якби вже не закохалася в нього по вуха, зараз просто б пропала… От, бляха!

Тільки в цей момент Василина дійсно усвідомила, як глибоко та безповоротно вона влипла! Без шансів на порятунок!

Закохалася у чоловіка, навіть до пуття його не бачивши! Проте ж сповна відчувши, яким він вміє бути люблячим та надійним для тих, кого вважав близьким! Справжньою опорою та стіною, яка від усього вбереже та захистить.

І як далі жити з цим знанням та власними почуттями, як робити те, що мала б за обовʼязком – не уявляла! Тим більше, що зараз тупо не могла підсліпуваті очі від його збіса сексуальної дупи відірвати!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍– Мені зупинитися? Покрутитися? Бо є відчуття, що ти вже спину мені пропалила своїм поглядом, княгиня, – раптом таки завмер Влад та озирнувся. – Чи те, що нижче, – посміхнувся із сарказмом.

Вона не бачила виразу його очей та у голосі явно бриніла добра іронія. А ще – очевидне захоплення й… темний підтон бажання! Чорт! Він все це бачив у ній?! Як Вася ледь підлогу слиною не закапувала, плентаючись за ним сюди?!

– Так ми до обіду не доберемося, – його голос став хрипким та низьким. Яструб немов попереджав.

А ще – таки розвернувся та підійшов впритул до неї.

– Май совість, я чи не вперше тебе таким… бачу, – у неї голос зламався. Та швидше від того усвідомлення, яке ще пульсувало у грудях. – Маю право розглядати досхочу!

Вона не зможе. Просто не зможе проти нього виступити. Чи заарештувати.

Не тоді, коли він – ладен був бути її очима все життя Василини… Коли визнав, що кохає її. Прямо це сказав. Назвав її своєю «коханою», від чого вона досі до кінця не отямилася.

– Маєш таки, згоден! – реготнув Яструб. – І що? Подобаюся? – скинув темну брову Влад, нависнувши над нею.

І вона побачила цей жест! Нечітко, змазано, але ж!

– Достобіса як! – видихнула, припавши до нього всім тілом… бо таки трохи прохолодно було шастати голою, хоч і у спальні.

Чорт зна, як ото Влад не мерз. Укуталася його руками, які Влад моментально огорнув навколо її плечей. Уткнулася носом в його шию, поки взагалі не розуміючи, що тепер робити?

А він задоволено та жадібно припав губами до її скроні!

Зізнатися Владу? Розповісти, хто вона?

Але… як?! До незвичного холоду в животі страшно, що він на неї з отим крижаним холодом гляне, який вона не раз чула в його голосі, як злився на когось… Та й не просто ж так Яструб став… собою.

І тут у нього задзвонив мобільний, який Влад до того лишав на комоді, а дорогою сюди – забрав. Чоловік повернув кисть, якою смартфон тримав, та, здалося, підібгав губи. Мабуть, побачив щось з того, що вже викликало його невдоволення.

Згадала, як Влад виставляв претензії Валентину, від чого вона й прокинулася.

– Добре, княгиня, це мене тішить. Та ще буде час. Надивишся, – Влад потягнув її до гардероба, не відпускаючи від себе. – Зараз тебе нагодувати треба.

– То що сталося, Владе? – знову повернулася вона до теми, яку він так вдало перемкнув вибухом пристрасті. Але ж вона не забула.

– Нічого, щоб змусило мене змінити думку, яку я вже озвучив, кохана, – хмикнув Яструб трохи зверхньо.

І це таки зачепило, немов садно. Попри млосну солодкість у животі, коли це звернення почула знову від нього.

– У мене був телефон. Не знаєш, що з ним сталося?

Натягнувши білизну та спортивні штани, які він їй простягнув, вона взяла й… з деяким викликом дістала сорочку Влада з вішака, замість кофти. Нахворілася. Годі.

Так чи інакше, час братися до справ. Хоч зараз й уявити не здатна, що робити.

А він скинув брову, спостерігаючи за цим демаршем з… цікавістю? Але не заперечив і сорочку не забрав. Ну так, дозволяв же.