Текст книги "Впіймати Яструба"

Автор книги: Ольга Горова

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 17 страниц)

8

До того ж вона відчувала якусь дивну напругу, що точно кожного разу починала вібрувати між ними, варто було Владу наблизитися. Жарку, палку… незрозумілу, як на логіку зважити.

У Василини подих перехоплювало від його дотиків та тихого голосу… Спеціально ж притишував, трясця! Бо знав, помітив, як ховається від галасу, позаяк голова вибухала, здавалося, болем через струс. Влад це враховував… А вона не могла не визнати, що від такої уваги в неї солодко щось завмирало за ребрами.

Хоча їй точно не варто було захоплюватись цією людиною! Повна ж дурня! Вони вороги одне одному, хіба ні?.. Вона ж це знала.

І ось тепер вона сиділа посеред його кімнати, як вірити Яструбу. І це геть не нагадувало просто вдячність! А Василина досі не розуміла, хто вона наразі?

І хто цей чоловік у її житті?

Бо чого б це така людина її до себе в життя ввела, замість того, аби «дякую» сказати?

Раптом, перериваючи трохи плутані думки, вона почула кроки, які тепер з-поміж тисячі впізнала б, здавалося. І геть не тому, що слух гострішим став, на жаль… Хоча й це грало роль. Але надто вже сконцентрувалася вона на Владі.

А потім розрізнила і звук прочинених дверей.

– Ну давай, чого завмер, тепер не такий шустрий, га? – хмикнув Влад… точно не їй. Але голос такий, ніби йому дуже весело…

Василина повернулася в бік голосу та навіть опустила ноги на підлогу, але далі піднятися не встигла.

– Няв! – на коліна їй вскочило… вочевидь, те саме кошеня.

І Василина мимовіль розсміялася, чи не вперше за ці дні. Навіть попри те, що у скронях досі нило. Бо цей пухнастий бешкетник вперся лапками у її груди та ткнувся мордочкою у ніс Васі. Немов цьомав, скучивши за дівчиною.

– Хоч ти й казала, що не твоє, а диви – чекало. Хлопці кажуть, що повсякчас біля дверей крутилося. Та не вискакувало більше. Зрозуміло, що Грім не жартує, мабуть, – реготнув Влад. – Ніби просто на тебе чекало. А як речі твої старі привезли вчора, то в куртку стрибнуло. Схоже, цей бешкетник таки сам обрав собі хазяйку, – як судити з голосу, весело резюмував Яструб.

Він взагалі ці дні був до неї… приязним? Лагідним? Жодного разу його голос, здавалося, не ставав отим владним та різким, як їй було відрізав якось напочатку. Чи таким, яким з Кульгавим розмовляв.

А ще вона помітила, що коли до тварин звертався, Яструб теж звучав дуже… тепло. Навіть ось до цього кошеня, на яке ж мав привід злитися. Саме зараз стала звертати на це увагу, коли не на очі покладалася.

І такі ось дрібнички, нюанси… зовсім по-іншому розфарбовували для Василини портрет цього чоловіка. Що трохи напружувало.

Позаяк він ставав для неї все більш привабливим. І геть не таким, як вона уявляла собі Влада, коли вивчала з позиції слідчого.

– То як його назвеш, моя княгиня? – все ще з тими самим веселими нотками у голосі, цікавиться Яструб та… схоже, сідає поруч.

Овва!..

Вона відчуває, як прогинається матрац під вагою його тіла. І як її окутує дуже специфічний, суто його аромат: суміш гострого перцю, апельсину та моху з парфуму, а ще – домішок табаку і теплого бурштину від шкіри самого Влада. Вже запамʼятала цей аромат за два дні, що він весь час був поруч.

І варто визнати, Василині до біса важко стало удавати, ніби вона на цей аромат не реагує! Брехня! Як і те, ніби вона не вихоплює кожен раз дрижаків, коли цей конкретний чоловік опиняється поруч!

І то геть не було тремтінням від страху!

Хіба від того, що вона НЕ має так на нього реагувати! Мусить памʼятати, хто Яструб такий… Та правда в тому, що її солодка напруга кожен раз пронизувала! Гостре відчуття забороненого тяжіння до цього небезпечного чоловіка.

І оце його звертання «моя княгиня» – аніяк не допомагало вставити клепку у голову! Можливо, Вася ту десь під час струсу остаточно загубила… Бо що він мав на увазі, га?!

– Не знаю, – вийшло хрипко від грудки, що перекрила горло, коли він сів поруч. Довелося прочистити горло. – Можливо, Йоль? Раз вже ми вирішили, що він дуже на йольського кота-пустуна схожий, – хмикнула, удаючи, ніби з нею все нор-маль-но!

І жодна зрадлива слабкість не скувала мʼязи…

Або ж то, взагалі, від всіх тих ліків, що їй призначили, а зовсім не від присутності Влада! Непоганий варіант, аби себе виправдати, чи не так? Ліки…

А зовсім не через те, що відчуває у цю мить жар його гарячого та дужого тіла поруч! Вельми надійного, як вже точно знала, кілька разів хапаючись за Яструба, як за свою єдину… та найбажанішу опору, поки наново світ навпомацки пізнавала. І хай йому грець, але Владислав кожного разу при тому поводився так, ніби насправді саме так і є! І він однозначно займає це місце – стовпа її нового всесвіту, бо саме він так бажає!

Це дуже спантеличувало. Очманіти як, просто.

Саме тому вона зараз вчепилася у кошеня трохи занадто міцно. Намагаючись згадати про реальність. Та ось це все дуже погано працювало, коли всі її органи чуття були ним заповнені до відмови! Легені, що його ароматом наповнюються; шкіра, що немов всотує його жар. Саме сприйняття простору, зараз ніби всебічно зайнятого Владом! Його владою над її життям, яку Яструб захопив геть самовільно! Василина цього точно не дозволяла!

– Оригінально, – стиха хмикнув Влад на цю пропозицію прізвиська для кота.

– Ну не Мурчиком же його назвати! З такою то вдачею! – пирхнула вона трохи обурено…

От тільки не його зауваженням, а через власну слабкість… Вона почувалася зараз безпорадною перед Яструбом! Хоча все ще була певна, що зможе заїхати йому в носа за потреби, а може, і знову поцілити у щелепу. Та справа ж не в тому! І Вася була б поганим агентом, якби не могла те проаналізувати навіть у такому стані.

А ще вона почувалася дуже залежною від Яструба… Навіть у такому простому питанні, як схвалення прізвиська для кошеняти, яке ж випадково в її руки втрапило. І геть паршиво, що їй це починало подобатися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Від цієї думки в грудях щось натурально захололо, стискаючи легені ребрами. І спроба вдиху не допомогла, тільки сильніше наповнила її запахом цього чоловіка. На біса! Наскільки ж він близько всівся?

– То я можу його залишити? – натомість запитала, почесавши кота за вухом.

Той вже звернувся клубочком на її руках та задоволено муркотів.

– Якщо ти цього хочеш, – все ще так само весело відгукнувся Влад. – Тільки треба буде, щоб хлопці відвезли його до ветеринарки та там всі вакцини зробили й обробили. Не вистачало мені тут ще якусь заразу рознести, – пирхнув чоловік доволі поблажливо.

І це прозвучало так…

– А… я хіба тут залишуся? – ризикнула запитати Василина, направду, взагалі не розуміючи, які плани Яструб стосовно цього собі набудував і чому.

– А куди це ти зібралася, княгиню? – він точно нахилився.

Вона відчула його гаряче дихання біля своєї щоки. Тепло та тиск кремезного тіла, яке немов оточило її собою. І цей голос! Святі небеса! У неї гаряча грудка у животі набухла!

Тонкі волоски на шкірі стали дибки, і щось у грудях стислося… немов від солодкого жаху, трясця!

– Ну… додому? – закинула вона вудку голосом, який надто явно тремтів. Але ж треба було вияснити, що йому відомо.

– Навряд ти бажаєш повернутися туди, звідки так важко тікала. Та й нема куди, СБУ-шники накрили те кубло капітально. І добре… Бо ти навряд будеш за ним побиватися, чи не так, княгиня? – було таке відчуття, ніби він давав їй зрозуміти, що все вияснив та знає.

Схоже, якраз ту легенду, що й мав, принаймні.

Василина на це сподівалася… дуже. Але таки вся стиснулася чомусь. Немов побоювалася, що Яструб більше вияснив і ось зараз…

– Ти залишаєшся тут. Ну і цей твій Йоль, як так хочеш, я не проти. Ти вже – вдома, – натомість, додав Яструб так владно та остаточно, що вона трохи отетеріла від цього тону!

Проте в неї малися питання! І зауваження. І… купа нерозуміння, якщо чесно!

– Я не розумію, – щиро визнала Василина. Та й за легендою мала право бути недовірливою. – За які такі звитяги, ти мене селиш у себе? – могла б, примружилася б з підозрою. Але від того все ще було боляче.

– Ти мені життя врятувала. Можна сказати, постраждала через мене, – простягнув Владислав… якось підозріло, на її думку. Ніби сміх приховував, чи ще щось…

– Так Арсен он кожен день заради тебе ризикує, але…

– І він також тут живе, – реготнув Яструб з якогось дива.

– У цій кімнаті?! – Вася сама не знала, чому підскочила.

Але… грані аспіди! Мало які у цього Влада збочення на умі! І до чого він звик долучати власного охоронця… Багато з чим стикалася по роботі.

Йоль обурено нявкнув, вочевидь, незадоволений тим, що йому спати заважають. Вася дозволила коту зістрибнути з рук, все одно не бачачи нічого. А ще розгублено зіщулилися, відчувши, що втратила орієнтування. Розкинула руки…

– Ні! – от тут голос Владислава зазвучав різкіше та саркастично. – Арсен має власну кімнату, – чоловік… знову опинився поруч. Піймав її долоню та мʼяко смикнув Василину на себе.

Вочевидь, встав слідом за нею. І от вона не могла б категорично заявити, що то зайве. Попри всі свої спроби стати самостійною. Поки це не дуже вдавалося.

– А чому ж я тоді тут? – запитала, підібгавши губи.

Але ж правда в тому, що вчепилася в його руку. І дозволила Владиславу притягнути себе до сильного, великого тіла.

– А ти дійсно хочеш опинитися деінде? В пустій, незнайомій кімнаті? Наодинці? – прогуркотів Яструб їй на вухо.

Дідько! Таким голосом!.. Святі небеса! Чому в неї піт під волоссям на потилиці виступив? Кинуло у жар!

Йому б лише демоном-спокусником працювати, їй-богу! У неї сироти нервами розбіглися! І геть не від того, що у ту ж мить уявила, наскільки… незручно та лячно то буде – опинитися в пустій кімнаті на самоті! А мала б якраз про це думати!

Та замість того майже відчула, як його оксамитовий голос розтікся її шкірою! Дідько, дідько, дідько! У Василини дещо дивне з тілом трапилося… Ніколи в неї коліна не слабли просто від того, щоб чоловік щось на вухо видихнув!

Ще й ні фіга ж чуттєвого! Можна сказати, підступно намагався залякати! А у Васі від того тембру – в животі важкий, гарячий вузол! Ще й груди здавило, в роті враз пересохло… чи то вже наслідки струсу?

Краще б поцілував!..

Йой! Про що вона?!

– А тут ти плануєш повсякчас зі мною бути? – їй би то хмикнути із сарказмом.

Нагадати самій собі, що не має настільки прагнути від нього залежати. А вийшло скоріш розгублено. Бо вона таки ніяк не могла адаптуватися до власної сліпоти. Може тому, що категорично відмовлялася те мозком усвідомлювати.

І… попри логіку, тягнулася до Владислава… якого радше варто було тепер ще більше стерегтися. А у Василини те не виходило.

Навіть зараз вона вчепилася в його плечі так, ніби сама нікуди відпускати не планувала. Йой!

– Є такий задум, княгиню, – а от Владислав ще більш медовим тоном то прогарчав, обхопивши її за пояс. – Бачу, що тобі важко поки. Та й нормально це, неможливо за два дні до такого адаптуватися, навіть тому, хто неймовірно сильний.

«Це він про неї?»

Їй не мало настільки від того гаряче всередині ставати! Не мало… А йому не варто було настільки наближатися, що Василина відчувала губи Яструба на своїй вилиці. На бога! Вона зір втратила, а не слух! Хтось тут явно користується ситуацією…

Але чому вона його не штурхнула хоча б?

Навпаки, чи не сама припала більше до його груди. Так, звісно, завжди можна списати на сліпоту. Але ж… Він майже цілує її. Привчає потроху до своїх дотиків, рук, губ… Вона ж не повна ідіотка, розуміє. І їй вже більшого хочеться! А це ж маячня, ні?!

– А як же важливі справи? – таки виліз характер, слава-тобі-господи! Трохи додалося колючок. – Впевнена, в тебе є куди час витрачати! – і сама заклякла, коли зрозуміла, що ось тут в ній острах говорить, що таки залишить на самоті.

Мати Василева! Коли це вона безоглядно почала Яструбу довіряти?! І чому досі стоїть у щільному та сильному оберемку його рук?!

9

Це було до біса влучне запитання! І таке, що спантеличувало. Бо Влад мав визнати хоча б для самого себе, що йому збіса важко довірити комусь іншому допомогу… О, ні! Турботу про цю вперту та трохи колючу княгиню!

Проте він точно був не з тих, хто вагався чи піддавався сумнівам.

Дилема існувала, дівчина права: справи Влада навряд міг хтось перебрати на себе. Власне, він навіть не міг цього допустити, бо на фіга Яструб тоді буде потрібен? А він надто довго та наполегливо йшов до свого положення. Не дочекаються.

Позатим, правда й те, що те самісеньке Владислав міг зауважити й про Василину! Він навіть у думках нікому не бажав передоручати цю дівчину! Трясця! Та він привіз її до себе додому, хоча міг спокійно залишити у лікарні, забезпечивши професійне лікування та піклування досвідченого персоналу.

Але ж ні! Йому більш «зручним» видалося притягти її сюди, до себе! Розуміючи, що тепер кожен день до них має приїздити медсестра для маніпуляцій, або ж Василину завозити до лікарні… Тільки б не залишити її там. Бо власні справи Яструб таки більше не міг відсувати.

Позатим… це породжувало нові питання – яке її місце тепер у житті Владислава?

І чим швидше Яструб на ті собі відповість, тим швидше він розробить стратегію, яка захистить і Василину, і саме його положення.

Бо в тому світі, де жив Владислав, не пробачали промахів чи помилок. Як і слабкостей.

Чи стала для нього такою ця княгиня, як він сам волів її називати?

Влад не був дурнем та розумів – так. Навіть попри те, що він жодного бісового разу ще не цілував цю дівчину! А кортіло то далеко не цілунків! Не тільки їх, бляха! Здоровий же мужик.

От тільки куди на це спантеличене та розгублене диво, най і бойове до «не можу», зараз ще й це вивалювати, га? Не дурень, міг зважити доречність та тримати себе у руках.

От тільки охрініти, наскільки не здогадувався навіть, що його може накрити ось так. Не знав про себе такого… А це ж явна прогалина, хай йому грець!

А ще сміявся над Тимуром, своїм партнером та другом, який чи не з першого погляду та зустрічі влип у Женю[2]2
  Тимур та Женя – про всяк випадок, якщо хтось не читав, герої книги «Варвар». Книга повʼязана з цією ЛИШЕ цими героями, НЕ подіями)).
  Женя була фіктивною дружиною Владислава, після того, як він її врятував. Між ними ніколи не було романтичних почуттів.
  Але там теж цікаво))) якщо не читали ще – заглядайте!


[Закрыть] по саму печінку. Влад вважав, що його самого залізна логіка рятує від таких от вибриків емоцій. Та наче ж так і було.

До цього моменту. До того, як зазирнув у ці… сліпі нині, але точно не пусті очі, тоді ще сповнені вогників.

Хоча вона і зараз все навколо тими очима підпалити могла, хай йому грець!

Ха! Можливо, саме Василина ту «прогалину» в його логіці й протаранила? Бо наче до того ніколи збоїв не було.

Але ця бойова, войовнича княгиня чи не з ноги пробила йому груди. Угризлася кудись, у самісенький спинний мозок за відчуттями! Але сама при тому штопорить колючки та ніби не помічає, що Владу аж нерви скручує біля неї.

Цікаво, звісно. Як з боку дивитися. Але ж він у граному епіцентрі! І термосить його не по-дитячому! Усіма її загадками, силою волі та характером. Навіть цим невмінням визнати власну потребу у допомозі…

Та все це усвідомлення не анулювало основного: він має захистити. Її, в першу чергу, але і своє місце та вплив. А для цього треба стати сильнішим. І свою княгиню – своєю силою обернути.

– Подивимось. То моя задача, – хмикнув рівно, хоч голос і просів, видаючи його реакцію на її близькість.

Губи вже тупо по вилиці її ковзають! Дихає теплом ніжної шкіри! Аж вкусити кортить! Чи хоч притиснути до себе міцніше. Але тримає… і їх, і себе в сталевій хватці, по ходу.

– Тобі на відновленні зосередитися варто. А треба, буду тебе з собою на зустрічі брати… Як талісман, – хихотнув, аби перевести все в жарт.

Вона роздумувала над цією його заявою навіть дві години потому. Коли Влад пішов на якусь зустріч… Яку, до речі, проводив вдома.

Цікаво, що у Василини зʼявилося кілька зауважень та застережень для Яструба стосовно цього… Та вона тримала ті при собі. Поки.

На бога! Хіба її справа вчити когось, рівня Яструба, як варто свій «бізнес» вести? Він точно мав все продумати та зважити. Але… Чи не впливає на його рішення її присутність і самопочуття? Цікаве питання, на які Василина не мала відповіді, самі лишень здогадки після доволі неочікуваних заяв.

Але… всередині таки підпікало зауваженнями!

– Я теж буду каву, якщо можна, – зронила, відчувши, що Арсен, який сидів десь неподалік, піднявся та включив машину.

Якщо, звісно, це був не ще хтось з охоронців, які час від часу на кухню заходили. Капець! Наскільки ж важко їй було наново вчитися орієнтуватися у просторі!

Можливо, якраз через те, що розум ніяк не бажав визнавати власну неспроможність. Заперечував…

– А тобі можна? – перепитав керівник охорони Яструба.

Не відмовляючи, а ніби дійсно турбуючись стосовно цього питання.

– Та наче не забороняли, – знизала вона плечима.

– Добре. І зараз будеш подвійний? – не став сперечатися Арсен.

– Так, – вона підтягнула під себе ноги. Ти диви, запамʼятав.

Насправді охорона ставилася до неї дуже добре. Навіть з тим першим днем не порівняти. Тоді вони просто були до неї поблажливі, чи що. Зараз… її оберігали, це відчувалося. І допомагали, навіть коли Влада не було поруч, як ото зараз. А Арсен – так взагалі немов з… повагою.

– Тримай, – він зупинився поруч, Вася відчула присутність. Обхопив її руку та допоміг чашку взяти.

– Дякую, – запах кави трохи стряхнув. Але… – Хіба не було б правильніше, якби ти був там, з ним? Хіба, взагалі, розумно проводити якісь зустрічі у своєму будинку?! – зробивши перший ковток, не витримала Василина, таки обурилася. – І чому ти – тут, а не там, з ним?! – здається, забувши, на чиєму вона боці, пирхнула так, немов сварила їх.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ І права ж не мала, і не в її інтересах його захищати… Чи таки в її? А як щодо того, аби зберегти підозрюваного?..

Та чи агент вона ще?.. Сама не знала відповіді. Тим більше після того, що передувало її відпочинку на цій кухні…

Власне, на кухні вони сиділи через її «забаганку».

Вася дуже попросила не залишати її в спальні, коли Влад уходив. Навіть дурню була готова нести, що не зможе дати відсіч, якщо хтось з його охоронців почне знущатися з неї. А Яструб же точно своїм людям повірить, а не їй… Ну хіба не триндець?! Жалюгідно!

Добре, вона сама не знала, чому її так лякала перспектива залишитися без нього!

Оу, ні! Вона знала… але ж цього не могло бути, правда?! Вона не мала права ним захоплюватися! Чи прагнути уваги та компанії Влада!

І все ж…

На ці закиди Яструб щиро розсміявся, до речі. Так, немов аргументи дитини вислухав та намагався переконати, не образивши.

– Ніхто з моїх людей ніколи й пальцем не посміє тебе зачепити чи якось образити, моя княгиня! – прогуркотів чоловік їй в самісеньке вухо так палко, що вона забула як дихати треба!

У грудях запекло!

А сам при тому ж стискає її, ніби й підтримує, а насправді – згріб в оберемок і тримає! Василина ж навіть не пробує звільнитися!

– Ніколи! Навіть не сумнівайся. Вони радше помруть, аби захистити тебе, – додав Влад… обпікши гарячим подихом її вуста. І… немов вловивши тремтіння та стаз, який на неї напав, тихо хмикнув. – Дихай, дорогоцінна моя. Кисень потрібен навіть войовничим валькіріям, – хрипко та іронічно додав… А потім напав на її губи!

Жадібно, вимогливо! Владно! Так, ніби повне право мав її цілувати! І саме його повітрям змушував її дихати!

А Василина замість того, аби відстрибнути чи йому поміж ніг врізати коліном… захлинулася тим жарким повітрям з присмаком сигарет! Встала навшпиньки, щоб і самій міцніше до губ Влада припасти нарешті!

Якесь затемнення розуму, їй-бо… сама не зрозуміла, як вже її руки обхопили його шию, вивчаючи навпомацки шкіру Влада, його волосся… пучками пальців ту нову, спокушаючу текстуру всотала. Як довбаний опік, що відбитки випалює, стираючи її особистість та самоідентифікацію!

Що сам лише дотик цього чоловіка робить з нею, агов?!

Грані аспіди! Їй би злякатися! Але таким зачудуванням вкотило, що навіть осягнути не могла: чи то насправді вона це утнула та йому дозволила? Чи то просто мрії?..

– Раз не хочеш тут сидіти, Арсен побуде з тобою у кухні, княгиня, поки я проведу зустріч, – а от Влад сумнівів не мав, судячи з усього.

І дуже навіть задоволено прогуркотів то їй у рота, ще раз коротко втиснувши губи Василини у свої.

А потім пішов… відвівши її сюди та доручивши керівнику своєї охорони, з яким вона тепер і пила каву. З рук на руки передав, можна сказати.

А їй досі здавалося, що губи палають від того поцілунку! Як кляте тавро Яструба!

І всім навколо це ясно.

10

Отже, вони пили каву. Йоль, який за нею прибіг на кухню, спав у Василини на колінах.

І от Василина… що? Розслабилася настільки, що поділилася власними думками та страхами з охоронцем?! На бога! Заради чого?!

У Яструба тут дім, повний охорони! Вони точно знають, як з будь-чим справлятися!..

Хоча, як згадати минулий раз, то вона таки мала зауваження до їхньої вправності!

Але Арсен над її сумнівами у їхній стратегії не розсміявся і не пирхнув.

– Не можу заявити, що я не вважав би за необхідне бути поруч з Владом, – задумливо простягнув Арсен, здається, запаливши сигарету.

Цей аромат нагадав їй про Влада! Губи запекло! Ну що за прокльон?!

– Позатим, оберігати його безпеку найкращим чином можна різними способами. І захистити те, що… кого він безперечно найбільше цінує – один з цих шляхів, – судячи зі звуку, видихнувши дим, зауважив чоловік доволі… багатозначно.

І Василина, здається, доволі нетипово для себе, зашарілася, ледь не вдавившись кавою!

Це він натякає на те, що вона – багато важить для Яструба?! Навіть після їхнього поцілунку… вона ще не готова була це осягнути повною мірою. Чи себе зіставити з таким визначенням.

Мабуть, саме тому Вася посовалася, ледь не розливши каву та викликавши обурення свого теплого, волохатого кошеняти.

– То навіщо він проводить такі зустрічі тут? У себе вдома? Там, де має бути найбезпечніше місце? – відкашлявшися, удала, що натяк не почула.

Бо. Просто. Гадки. Не. Мала…. як реагувати, трясця?!

І чому їй у грудях стало так тепло та палко від того?! Бо чи не мала б вона якнайдалі триматися від Яструба? Хіба забула, хто вона?!..

Чи… можливо, Василина вже й не може агентом вважатися?

А Влад весь час поруч та дійсно… дуже уважний… Жінка у ній, про яку частіше й не згадувала, неначе скинула якесь заціпеніння та зненацька усвідомила, що вона дуже гостро на нього реагує! Геть невірно, як для агента…

І ці розбіжності просто підривали свідомість, яка й так ще не адаптувалася до того, що з нею трапилося. Не говорячи вже про дійсно неординарне ставлення Влада, яке все ж не могла не усвідомлювати.

– Гм… дай-но подумати, – хмикнув Арсен, знову видихнувши дим.

Вона так яскраво раптом це уявила – немов таки побачила! Аж кліпнула! Але ні… то лише свідомість працювала, схоже, почавши в розумі заміщати механізм, що на зараз не працював.

– Можливо, через те – що ти тут, га? – у голосі охоронця не було злоби чи осуду, скоріш якісь веселі нотки. Ніби він її трохи шпиняв, але взагалі без сарказму чи осуду.

– А Влад не готовий наразі залишити тебе на кілька годин, але й не готовий тягнути кудись, побоюючись погіршення, – закинув, ніби знову підштовхував її до того самого висновку, Арсен.

Відставив чашку, як на звуки опиратися. Але все ще курив сигарету.

Проте… Чи здалося їй, що він таки трохи напружений? І то не має відношення до неї?

Трясця! Наскільки ж важко опиратися на сам лише слух та загальне сприйняття! До крику не вистачало можливості бачити.

Тому Василина мовчала. Дихала. Аналізувала. Тримала Йоля на колінах. Та пила власну каву. Подвійне еспресо. Треба ж, Арсен запамʼятав з того разу, як вона у перший день попросила…

– Наскільки існує вірогідність, що ти мусиш бути на цій зустрічі й ті, хто приїхав до Влада – небезпечні? – нарешті, зробила те, що й завжди – почала збирати інформацію.

Бо як інакше вона може проводити аналіз? Агент чи ні, а навички роботи головою точно не можна втрачати! То її перевага у будь-якій ситуації!

Арсен якось зацікавлено хмикнув та… можливо, затушив сигарету у попільничці? Слух дійсно нагострився, але не всі звуки вона ще достеменно розпізнавала.

– Що? Я вмію думати. Інакше б не дожила до своїх років, – відрізала Василина, вловивши цей інтерес. І так, за фактом, мала повне право на це акцентувати.

Були б в неї тільки сила та навички бойових мистецтв – стільки років у підпільних боях не протягнула б.

Схоже, Арсен з такими доводами згодився.

– Щось завжди може піти не за планом… як от та поява Кульгавого чи… весь бедлам з тваринами, який потім гримнув, – хмикнув Арсен врешті-решт, таки з іронією натякнувши на її минуле «втручання» у справи Влада. – Ці люди начебто на нашому боці. Але… вони й трохи наїжачені. А ще – забобонні до біса. Це повний триндець, якщо чесно. Вбачають у будь-чому знак долі. Що бісить, – пирхнув охоронець. – Тож… Завжди існує якесь «але». Бо в них свої інтереси є. І то може переважити. Тим більше їх може зацікавити така незвична поведінка Яструба… Тому, якщо ти питаєш, чи вважав би я більше обґрунтованим бути там, з ним – так. Але може, то лише моя особиста звичка все контролювати? – Арсен хмикнув.

Він взагалі здавався розумнішим та куди більш ерудованим, ніж вона очікувала б того, як направду.

– З Яструбом вправні охоронці, яких я сам готував. Я маю більше довіряти власним людям, еге ж, – чоловік немов поворухнувся.

Знизав плечима, можливо?

Трясця! Василину бісила власна неспроможність! Але що вона могла з тим вдіяти? Тому зосередилася на іншому…

Бо раптом вхопила трохи дурне та божевільне осяяння!.. Яке все ж таки могло й прокотити…

– А що як дещо зробимо, аби ти таки зʼявився там? – простягнула вона задумливо, ще зважуючи варіанти… – В тебе є темні окуляри? – поставила раптом питання, якого Арсен, мабуть, не очікував аніяк.

Мабуть, варто таки визнати, що попри весь власний досвід розрахунку можливого розвитку подій, до такого – Яструб не підготувався!

Бляха! Та він взагалі жодного разу не зміг передбачити поведінку та рішення цієї княгині! А цього ж разу, вона й Арсена перетягла на свою «темну» сторону, судячи з усього…

Він відкинувся у кріслі, спостерігаючи, як процесія увійшла в кабінет після короткого застережного стуку. Хоча Арсен надіслав повідомлення одному з хлопців і ті йому передали…

Та все ж… Яструб виявився до цього не-го-то-вим, їдять його мурахи! І зараз не знав: чи почати реготати, чи виставити геть співрозмовників, чи оцих розумників відправити якнайдалі?!

Що вони в біса вигадали?!

Ні, він геть не був проти, аби Арсен знаходився поруч на цій зустрічі. Позатим, зваживши все, обрав найкращий варіант. Але точно ЇЇ не передбачив!

Отже, коли Арсен відкрив двері, обережно та з повагою провівши крізь ті Василину… Яструбу вартувало деяких зусиль, аби не вирячитися на них та втримати на обличчі рівний вираз.

Вона не ввійшла – впливла у кабінет! Ніби на голові точно є вінець. Ну княгиня ж, як є!

При тому, що її очі закривали чорні окуляри, а Влад точно знав – то не бутафорія і його княгиня дійсно не бачить – виглядало дуже ефектно! Він сам не спродюсував би краще!

Тим більше на руках у неї лежав Йоль… геть же чорний! Влад тільки зараз вловив аналогію… бо дівчина немов кожним рухом та самим нахилом голови – той «магічний» контекст транслювала. До біса показово!

А пієтет Арсена… От вже не знав, що його керівник охорони вміє аж так грати на публіку! До того ж цілком ймовірно, що саме він повідомив Василині про забобонність та паскудні характери цих його «партнерів».

І от вони всі ввійшли, немов якась грана верховна відьма зі своїм котом-фаміляром та супроводом. Арсен обережно провів Василину до стільця, який вже хтось з охоронців у кутку підготував. Всадовив так, ніби вона з кришталю… що Влад схвалював, звісно.

– Пані вважає, що вам варто дослухатися до поради та не покладатися на доброчесність тих, хто вже одного разу підвів. Знаки та руни радять бути напоготові, – нахилившись до нього, ніби ж потайки, але своїм басом прогуркотів йому «пояснення» його головний охоронець.

І блиск в очах Арсена натякав, що він кайфує від цієї вистави, як ніколи в житті!

Дитячий садок, як направду! І Владу дуже кортіло очі закотити. А ще пару разів пальнути Арсену під ноги, аби пострибав і оце не ви*обувався… Але… варто було глянути на обличчя чоловіків, які приїхали на перемовини, та те, з яким страхітливим захватом вони стали поглядати у бік Василини… Не кажучи вже про те, з яким видом вона у тому кутку сиділа!..

І важко було не визнати, що витівка того вартувала!

Щобільше, тепер точно ніхто не буде дивуватися тому, що він тримає у себе «сліпу провидицю»… Те, що Яструб ладен використовувати будь-які методи заради гарантування результату – всі знали.

Щоправда, він ніколи не вірив у грану містику та не збирався до чогось подібного звертатися… Але ж його візаві цього не знали. А з їхньою вірою… і самі оно поваги додали у позах, і всім точно рознесуть, знявши з його плечей цю проблему.

От так дівча… Вміє й головою думати, вочевидь, а не лише кулаками махати. Розумна, спритна, логічна та непередбачувана…

Трясця! Просто все у ній до нього волало, їй-богу! І дуже кортіло послати всіх на фіг, та розгадати, вивчити, дослідити свою Василину… Але таки існували справи, які не варто відкладати, у їхніх же інтересах.