Текст книги "Впіймати Яструба"
Автор книги: Ольга Горова
сообщить о нарушении
Текущая страница: 14 (всего у книги 17 страниц)
35
– Ми маємо продумати стратегію охорони! Бо це повний триндець!
Арсен знервовано метався кухнею. Здавалося, він переймався тим більше за них самих.
– Не можна просто взяти й заявити всім навколо: ось моє найуразливіше місце! Людина, життя котрої я ставлю вище за своє… Бийте, курво, з усіх боків! – Арсен скинув руки, немов звертався до неба по захист. – Чи ви думаєте, що Кульгавий зможе втримати язика за зубами та не рознести таку новину?! Чим ви, взагалі, думали, дідько?! – продовжував лаятися керівник… їхньої охорони. І в його голос додалися відчутні істеричні нотки.
Василина скинула брову, спіймавши веселий погляд Влада. Здається, Арсен був схильним до драми, ну хто б подумав? А ще до того, аби читати їм нотації, немов підліткам.
Охоронець тим часом нервово витяг пачку сигарет. Наштовхнувся на попереджувальний погляд Яструба. Той хитнув головою… Тож Арсен знов сховав курево, лайнувшись крізь зуби.
– З чого вирішили оголосити всім про важливість та неоціненність Княгині для нас, можете мені пояснити?! – він глянув на них так, немов вони собі смертний вирок підписали.
Що ж, не можна сказати, що вони все достеменно обговорили з Владом. Але деякі моменти такі встигли окреслити.
– Взагалі, я не те щоб цілковито безпорадна, – натякнула Вася, спостерігаючи, як Влад давить у собі сміх. – І навіть стріляти вмію чудово. Не кажучи вже про рукопашний бій. Та, головне, – підвищила голос, коли Арсен точно зібрався їй зауважити. – Я вмію думати головою. Можливо, не так феноменально, як Влад, і все ж, разом, ще й з тобою, – глянула щиро на Арсена, – ми точно щось вигадаємо! Але ховатися все життя я точно наміру не маю.
– Це я зрозумів, – долучився до бесіди й Влад. – Тому будемо розробляти стратегію. І вже вибач, але особистість тобі доведеться змінити, кохана. До того ж саме ви перші вирішили її світу явити, попри мою думку, – глянув тепер на свого охоронця зі звинуваченням. – Впевнений, Кульгавий не єдиний, хто буде язиком ляпати. От тільки на мою дружину зазіхнути – все ж інший рівень. Та й обовʼязки захисту серед друзів та партнерів, – додав, як плюсуючи позитивні моменти.
– Ну звісно! Давай, звинувачуй у всьому мене! – пирхнув Арсен, обурено схрестивши руки на грудях.
– І взагалі, нам зараз з цією справою розібратися варто, – вирішила Василина їхню увагу перемкнути на нагальне. – Оскільки тепер Віктор буде назагал демонструвати, що саме він бере під патронат ту нафтобазу, а Валентин не стане цього заперечувати й підіграє, у нас наче більше варіантів стежити за всім з боку. Але… що як ті, хто точно ще претендує на цю нафтобазу, мають своє вагоме прикриття? – запитала доволі очевидне, як здавалося.
Влад кивнув.
– Власне, це і будемо зʼясовувати, поки я організую тобі нові документи та життя… Ну й зітру старе з архівів Управління, – не забув наголосити, що назад вороття для неї вже немає.
І попри те, що наче ж з цим згодилася, відчула важкий поштовх у грудях. Це не було легким рішенням. Вона не звикла бути спостерігачем у власному житті. І зараз не знала, як притишити цей вихор внутрішніх емоцій.
Наскільки Василина зрозуміла, Яструб не дуже посвятив Валентина у власні плани. Роздав цінні вказівки, призначив Кульгавого за «головного» та відійшов у бік. Він взагалі ніби зачаївся в тіні… Власне, вона й сама то пропонувала.
От тільки якесь недобре передчуття заважало видихнути.
Чи то від того, що власне життя на поталу кохання віддала? Рішення було прийняте і вона не збиралася його змінювати. Та все ж щось муляло.
А через день стався перший «контакт» Кульгавого з тими, хто, вочевидь, стежив минулого разу за Владом.
– Вони абсолютно нахабні. Не здивований, що минулого разу просто тіла залишили. Ще й шкірилися, «дякували», що ми за ними прибрали, – обурено палахкотів Віктор, сновигаючи взад-вперед по кабінету Влада.
«Ти ж диви, навіть став слова добирати та розмовляти по-людськи. Це на її честь?», – Василина з цікавістю спостерігала як за цим їх партнером, так і за реакцією Влада. Та й сама замислилася.
– Вони поділилися, звідки така хоробрість? Наскільки відома ця група? Хто це взагалі такі? – Влад, який почав приймати якісь таблетки, доволі непогано переносив відмову від сигарет, на її погляд.
Чи то він біля Васі себе стримував. Так чи інакше, все одно приємно.
– Так в тому то й вся сіль! – Віктор аж кулаками хруснув від пересердя. – Це ніхто! Нуль! Пусте місце! Я вперше про них чую! – на обличчі Кульгавого проступили червоні плями від обурення. – Оно папери, що вони кинули. Можливо, ти щось знайдеш. Але це якісь нахабні новачки, які тупо зарвалися й забули своє місце! Ніякої поваги до кордонів чи традицій. Жодного уявлення про субординацію… – продовжував лютувати партнер.
Вони перезирнулися з Владом.
– І хто ж над ними стоїть? – поцікавилася Вася.
Бо навіть вона розуміла, що просто так, з нічев'я, такі нахаби не зʼявляються.
Яструб глянув на неї так, немов вона його думки прочитала. Явно задоволений тим, наскільки розуміють одне одного… І так, не могла не визнати, що це таки збіса допомагає у справах. От тільки ще місяць тому й уявити б не змогла, що стане такими справами займатися!
– В тому й фішка, що вони не зізнаються, а ніхто у відкриту чи навіть ось так, на прикриття, не озивається і на себе те не бере! – Кульгавий нарешті завмер посеред кімнати, немов втомився.
Ходив він цілком нормально, до речі. І Вася собі поставила подумки галочку запитати у коханого, звідки те прізвисько взялося.
– Але вони кинули пару закидів… ніби їх дах – хтось з силовиків. Щоправда, й тут не назвали жодного прізвища. Тож я маю сумніви, – додав Віктор зі скепсисом.
А от вони з Владом, навпаки, напружилися. Вася спіймала суворий погляд коханого, який вмить став темнішим.
– Навіть не думай про це! – Влад буквально прогарчав своє розпорядження, зминаючи у руках закриту пачку з сигаретами.
Віктор покинув їх лише десять хвилин тому, а їй вже заборонили брати участь у цій справі.
– Та ну триндець! – обурилася Вася, підскочивши з крісла, в якому просиділа всю зустріч, та встала навпроти нього очі до очей.
Вона б і на стіл ладна була залізти, якби це додало ваги її позиції в його уяві.
– Ми про таке не домовлялися, Владе! Я не збираюся бути окрасою кімнати! – скинула вона підборіддя так, що аж зірочки в очах палахнули. Перетисла судини, чи що?
От же, трясця! Після того струсу доводилося бути акуратнішою. Ще й від Влада приховувати ось такі сюрпризи, бо взагалі з ліжка не випустить. І най як їй подобалося все, що там між ними відбувалося, а вона не збиралася дозволяти себе перетворити на атрибут!
– Я не для того зараз крок за кроком затираю навіть згадку про тебе в Управлінні, аби якийсь помилковий крок зламав мені всі домовленості, Княгиня! – прогарчав Влад, схоже, якраз збираючись її цілковито від справ відсунути.
– А я не збираюся сидіти закритою вдома, тим більше тоді, коли реально можу тобі допомогти! Ми домовлялися! Хто мені пропонував взагалі очолити твої справи, га?! – і не подумала відступити Вася.
– Так і допоможеш тим, що вдома посидиш, трясця! – гиркнув Влад. – Ми домовилися, що питання твоєї безпеки – тільки мені вирішувати, Княгиня!
Ну… так, було таке. Але ж…
– Проте ж я тут не менше твого, а може, й більше можу зорієнтуватися, Владе! – спробувала достукатися до нього. – Якщо це дійсно хтось з силовиків, я можу закинути вудку серед своїх інформаторів, підійняти звʼязки…
– Ні! – рявкнув Яструб. І прозвучало то дуже категорично.
Авторитарно, можна сказати, ага.
– Ти не будеш більше ніяких справ мати з тими, хто тебе коли-небудь знав! Тебе – немає. Василина – померла. Її тіло знайдуть та засвідчать. Тебе не буде в Управлінні! Ніякого більше сліду чи згадки, Княгиня. І ти розуміла, на що згодилася! – Влад, здавалося, був непохитним. – То дочекайся, коли будуть готові нові документи, та не висовуйся туди, де тебе можуть впізнати! І не спілкуйся з минулим!
Дідько. І найпаршивіше – вона навіть розуміла, чому він це робить. Але ж… якщо до ситуації дійсно причетні нечисті на руку правоохоронці, вона може бути ефективною!
Грані аспиди! Тільки зараз до Васі дійшло, що хтось і її тепер до цієї когорти записати може… Стало боляче і трохи гидко. Але… життя завжди вимагає вибору, і вона свій зробила. І навіть розуміла доводи Влада.
Але ж йому ж допомогти хотіла! А ще трохи захистити, може. Бо характер таки не той, аби вдома сидіти…
І тут у голові ідея буквально вибухнула! Вона аж замовкла на півслові. Вирячилася на Влада.
– А в магазин мені хоча б можна?! – вичавила з себе, намагаючись додати сарказму, поки у голові думки неслися з шаленою швидкістю.
– Можна! – рявкнув Влад, схоже, теж не дуже задоволений тим, як все складалося.
Але глянув на неї з підозрою. Диви, який розумний.
Трясця, він надто добре її відчуває. Але ж і вона його, тому й готова попри все докластися, тільки б убезпечити!
Від тієї нещасної пачки сигарет в його жмені майже нічого не лишилося – одне сміття.
– НЕ гарчи, я у твій центр поїду. Треба ж мені хоч трохи гардероб розширити, – ляпнула найадекватнішу ж причину.
Хоча – де вона, а де шопінг?
І Владу таке саме питання на думку спало, мабуть. Та все ж не заборонив.
– Охорона з тобою буде.
– Я й не сумнівалася, – розтягнула вона губи у максимально примирливій посмішці.
36
«Вітаю. Ви робили мені передбачення перед Різдвом. У ТЦ. Колодязь. Башта… чи вежа, щось таке. Чи не могли б ми зустрітися у тому самому магазині вашого магічного приладдя завтра?»
Вася додала час та рішуче відправила повідомлення. Почуваючись при тому цілковитою дурепою!
Це була найдивніша її зустріч за все життя. І вона досі не могла повірити, що складає план, основна роль в якому відводиться трохи навіженій ворожці… Та в неї не те щоб мався інший вибір наразі, здавалося.
Влад вперся і ні в яку не хотів дозволити їй скористатися своїми можливостями. А ця бабця-ворожка – єдиний зовнішній контакт, який неї залишився, як так все зважити.
З одного боку вона розуміла коханого… та й сама ж прийняла рішення. І тут навіть дурню ясно, що її після того вибору всі друзі відкинуть та будуть зрадницею вважати. І… що ж, вона прийняла ці наслідки, хоч ще й не змирилася. Та поки що могла ж якусь інформацію роздобути?!
Хоча, була в неї така підозра, що коханий і тут намагається підстрахувати, від цього болю зневаги й убезпечити, від відторгнення. Якщо Вася просто зникне – ніхто не зможе її звинуватити у зраді, чи не так?..
І… вона навіть цінила таке його прагнення. Та все ж, і їй припікало, кортіло якось допомогти й Владу… і «своїм», най хтось скаже, що «колишнім», виявити зрадників.
Тому, витративши пару годин, зачепилася за єдиний зовнішній звʼязок, який хоча б гіпотетично могла залучити. Проте тут також малися нюанси.
Василина хотіла трохи більше зрозуміти, що та бабця з себе представляє. І, якщо це буде хоч якось можливо, збиралася використати бабцю як канал передачі даних. Це було ризиковано та авантюрно. Не для ворожки, а для самої Васі, швидше.
От тільки для початку треба, щоб чимало чинників збіглися. А ще вона має роздобути більше інформації про те, що це за силові структури, якими Кульгавого залякували, та звідки вони взялися.
Не була наївною, знала, що таке бувало, тому серйозно допускала ймовірність. Та їм точно подробиці потрібні, щоб нормально розібратися. А для цього треба Влада переконати. Здавалося, якщо вона пообіцяє не лізти на перед, коханий не буде проти того, аби тримати її в курсі того, що дізнається по своїх каналах. А вона то може перекинути далі… трохи допомагаючи коханому, хіба ні? Бо на перевертнів управу самому СБУ буде знайти легше.
Хоча тут у Василини таки малися зауваження, бо він їй обіцяв що? Активну участь у житті. У всьому їхньому житті, трясця!
Та поки вона має визначитися, чи можна тій жіночці хоч щось передати.
– На якого милого тобі сюди потрібно?! – Арсен не був задоволений, що Василина поперлася у цей торговельний центр.
Власне, вона теж не була рада, що саме він її супроводжує.
І де в чому їхні позиції невдоволення навіть збігалися: обидва вважали, що Арсену краще б було зараз знаходитися біля Влада! Але хто їх питав, трясця?! Яструб вирішив… і викручуйся тепер, як забажаєш!
Сам же Влад, саме зараз, немов скориставшись її вчорашнім рішенням про відвідування цього ТЦ (а Вася підозрювала, що саме так все і є!), поїхав «у справах»…
… – Я б все одно не взяв тебе туди, кохана. Це не обговорюється, – Влад навіть не дозволив їй вступити в дискусію.
І це обурювало! Рівень його авторитарності точно виріс у порівняні з тими днями, як він палив!
Вона прям замислилася, а чи було воно того варте, дідько?!.. Підозрювала, що він з кимось з Управління зустрічається. Можливо, саме через неї. Але ж Влад навіть на це не відповів!
Треба визнати, що ось ця його категоричність… таки розбурхувала її власний характер. Дарма Влад на те не зважав. Тим більше якщо сам натякав, що вона може кермувати ситуацією. Бо з покорою у Васі завжди була велика прогалина. І керівництво не раз і не два робило зауваження та виносило догани. А це ще ж був устав, якого вона хоч так-сяк, а дотримувалася.
Тепер же, як все одно пустилася берега… оті всі обмеження та небажання залучати – підбурювало норовливість її характеру. Хоча й не сказати, що робила щось зі зла, і близько ні! Навпаки, хотіла допомогти!
Позатим, тепер вони з Арсеном були тут, бо нікому б іншому Влад її не довірив.
Добре-добре, може, він таки щось і розумів у бурлінні думок в її голові, раз настільки ускладнив завдання Васі. Бо Арсен, треба чесно визнати, тепер д-у-у-же підозріло ставився до будь-яких її ідей.
Аж трохи образливо. Що такого незвичного він побачив у купівлі нових джинсів, чи навіть колоди Таро, як вже на те пішло?! Ти диви, який застережливий нині! А раніше й сам не проти був в авантюрі участь брати!
Краще б з Владом на ту таємничу зустріч і поїхав би, захищав би боса, як і має бути. А не їй ускладнював процес дізнання… про що вона, звісно, не могла й звуку вимовити.
– Ми ж самі вигадали легенду, що я ворожка, – стенала вона плечима на те запитання. Ніби взагалі не розуміла, що йому не подобається? – То треба ж хоч трохи ту підтримувати, ні? А для цього я маю поповнити теоретичну базу, як не крути. Ну й приладдям затаритися, про всяк випадок, – навела свої аргументи.
Доволі адекватні, як їй здавалося. Ну й потім, вона що, дарма накупила одягу перед цим? Хіба це не мало відвернути його увагу, га?
Проте Арсен дивився так, ніби взагалі не був переконаний у думці, що вона тут заради обновок. Навіть якось образливо.
– Ніхто вже не буде на те увагу звертати, враховуючи твій статус дружини Яструба, – пирхнув Арсен, підозріло озираючи усе навколо.
Ну так, у магазинчику була все та ж трохи містична атмосфера, притишене світло та чимось таємничим пахло так, що свербіло у носі. Їй все ще тут не подобалося. Тож здебільшого, вона розуміла реакцію Арсена.
Власне, у них багато стосовно чого збігалися думки та оцінка, тому й було зараз ще неприємніше, що він настільки недовірливий до неї… Хоча не те щоб вона не розуміла, чому все саме так відбувається. Варто визнати, що вона теж вплинула на таке становище справ.
Позатим, вертаючись до сьогодення… це було найзручніше місце, аби зустрітися з тією бабцею, враховуючи охорону. Про яку Вася попередила свою візаві у ще одному повідомленні, отримавши згоду на зустріч вчора.
І тут, немов відчувши її думки, та сама бабця зʼявилася на вході у магазин…
Вася ледь не закотила очі, коли жіночка вирячилася на неї в перший момент. Навіть сіпнулася було, точно не звикнувши й не вміючи втілювати всі ті інструкції, які вона їй написала.
Ледь помітно хитнула головою… Ну капець! Зараз погорять обидві, Арсен їх на раз-два спалить!..
Але в цей момент бабця кліпнула очима. Випросталася сильніше, схоже, таки пригадавши повідомлення. Та на всіх парах пронеслася мимо, удаючи, ніби їй щось терміново біля каси знадобилося.
Ну слава-тобі-господи!
– То що ти тут хочеш знайти? – Арсен знову причепився, оглядаючись навкруги.
Жінку він помітив та, вочевидь, не розцінив, як реальну загрозу її безпеці.
– Давай так: мені потрібні книжки про гадання на картах Таро та передбачення по рунах, які ти мені вже приписав, – пирхнула, ніби повноправно залучаючи його до цієї авантюри. А що він скаже, правда ж! – Дивись ось з того краю, бери все, що знайдеш. А я піду сюди, – вона вказала на різні кути крамниці.
Оскільки на вході стояв ще один їх охоронець, Арсен не мав бути дуже вже проти. Та й це – центр, який Владу належав. Перед її приїздом тут ледь не антитерористичну операцію провели, ще й зараз вся охорона стояла на вухах.
Мабуть, саме тому Арсен тільки закотив очі, точно не відчуваючи захвату, та пішов у вказаному напрямку. В принципі, магазин займав не такий вже великий простір, тож в разі небезпеки він точно зміг би всі кути перекрити, ось і піддався. Але ж вона на те й розраховувала…
Якщо Арсен якось це зрозуміє – він її вбʼє. І навіть гніву Яструба не злякається, це точно. Бо не можна так ускладнювати людині роботу, Вася й сама то розуміла. На його місці теж лютувала б.
А саме тому, щоб не дуже ускладнювати ситуацію, сама швиденько почала рухатися, ніби вивчаючи асортимент прилавка. Потроху наближаючись до бабці-ворожки, яка неподалік колоди переглядала. Вася ж по ходу руху набирала все, що під руку попадало, насправді.
Аж поки буквально не вперлася у бабцю, що дуже намагалася «непомітно» стежити за нею через плече.
– О, пробачте! – вигукнула, удавши, ніби врізалася у жінку. – Не помітила. Шукаю посібники… А ви в цьому всьому розбираєтесь, здається, – з трохи перебільшеним захватом помітила вона достатньо гучно, щоб це було чутно й Арсену. Завʼязала розмову.
– Так…. трохи досвіду маю, – посміхнулася жінка, вірно зрозумівши натяк.
– Оу, та це ж здорово! Чи не могли б ви дати кілька порад мені? – очима намагалася показати, щоб та відгукнулася саме на цю тему.
– Е-е-е… так, вовч… Звісно, я можу підказати, – радісно закивавши головою, згодилася жінка. – Рада, що ти жива, – додала стишено, але Василина губи підібгала, натякаючи, що не варто.
Тож бабця, вірно зрозумівши, круглила очі, як вибачившись та почала уважно роздивляється книжки, які Вася нагребла. Навіть не прикидаючись. В принципі, теж непогано, хоча їй від неї не лише поради про ворожіння були потрібні.
– Ось це взагалі не потрібне. Це краще не брати… бо якщо ти тільки починаєш, то воно тебе заплутає. А от це варто взяти, – здається, геть не удавала вона захвату від можливості Васю до всього цього таємничого світу долучити… Йой!
Жінка почала швидко перебирати ту стопку, розкладаючи книжки та брошури у різні боки. Василина дивилася на це трохи очманівши! Хоча… варто відзначити, що бабця тут чудово обрала стратегію. Арсен, на початку скинувшись, зараз навіть розслабився, здалося, краєм ока подивляючись в їх бік, але не виказуючи напруги.
– А яку колоду ти використовуєш, покажи? – додала бабця, насправді даруючи їй ідеальне прикриття для тривалої розмови!
Чудово пристосувалася! Це навіть краще, ніж вона сподівалася!
37
– Отже, ти знайшла собі наставницю з карт Таро? – Влад скинув брову, уважно вдивляючись у Василину, тільки-но увійшов в кімнату.
Вона підібгала губи.
– Арсен не думав, що я й сама б радо про це тобі розповіла? – підібгала Вася губи та піднялася з-за столу, котрий тепер було завалено картами та книжками з Таро.
Це прикриття виявилося неочікувано надто вдалим. І давало можливість дзвонити та зустрічатися, коли тільки виникала необхідність… Вони й сьогодні майже годину потеревенили над книжками, врешті-решт перейшовши в кафе… І Вася навіть зуміла поміж цим всім пояснити, що їй потрібно, аби бабця, яку звали Тамара Михайлівна, виступала для неї своєрідною «звʼязковою», якщо виникне потреба.
Нікіта, її… колишній напарник, точно жінці шкоди не завдасть. Але якщо Вася дізнається щось, що зможе використати, аби захистити Влада в цій справі… Вона хотіла мати для цього можливість. Та й, вірогідно, якоюсь мірою відкупитися від минулого, представивши хоч якусь інформацію.
Так, не по Яструбу – ні за що! Але й вивести Нікіту на тих «новеньких», яких прикривав хтось з силовиків, здавалося непоганою ідеєю.
Проте зараз варто було зосередитися на Яструбі, бо він її швиденько вирахує!
– Можливо, Арсен тепер має деякі сумніви у твоїй готовності бути відкритою, княгиня, – якраз розсміявся Влад, з цікавістю оглядаючи весь цей гармидер. – На фіга тобі це потрібно? – взявши одну з книжок, він з очевидною зневагою почав перегортати сторінки.
– По-перше, хочу продивитися та мати більш-менш уявлення, раз ми вже зробили таку заяву, – стенула вона плечима.
Наблизилася до Влада та обійняла його, направду досі не надивившись! Уткнулася носом в шию, смикнула краватку, розстібаючи комір сорочки, щоб до ледь колючої шкіри дістатися. І глибоко вдихнула, відчувши, як його руки закляпнулися на ній, немов капкан… От тільки вона й сама нікуди вириватися не хотіла!
– Припустимо, – хмикнув Влад, опустивши підборіддя їй на маківку. І з такою жадобою втягнув в себе повітря, що стало очевидно – не вона єдина скучила, трясця! – Хоча ніхто не зобовʼязує тебе цим займатися чи підтримувати той образ. Та й ти вже бачиш, на щастя, – додав він.
– Але мені цікаво, – вона не лукавила, от що трохи турбувало.
Ця Тамара Михайлівна зуміла в ній якусь іскру розпалити, хоча ж Вася взагалі не для того шукала з нею зустрічі!
– Нам точно не завадить мати ще один козир, аби спантеличити інших, – хмикнула. – До того ж можу я хоч якесь заняття мати, раз ти мене від усього усуваєш… – додала трохи звинувачення та іронії в голос.
Влад хмикнув, даючи зрозуміти, що те почув.
– Головне сама в те вірити не починай, Княгиня, – помітив він з сарказмом. – Бо це все – повна маячня!
– Подивимося, – загадково простягла вона, розвеселившись. – Може, карти мені ще всі твої таємниці та слабкі місця відкриють, а ти просто того боїшся, – пирхнула вона трохи «таємничо». – Що я почну кермувати… Ууу… – вона ще й рукою жест додала, немов насилала на нього невидимі сили.
А Влад відкинув голову та щиро розреготався.
– Ну що ж, спробуй, Княгиня, подивимося! – підморгнув він, коли трохи віддихався.
А сам тим часом міцніше стиснув та, відірвавши від підлоги, закрутив Васю у руках.
– Та поки що ти цілком можеш мені самостійно розповісти, що дізнався на цій твоїй зустрічі, куди мене не взяв, – вхопившись за його плечі, натякнула Василина. Не проґавивши можливості трохи докорити, ага.
Яструб зупинився, немов завагався.
– Агов! – вона вирішила відразу розставити акценти. – Я сиджу тут, нікуди не лізу, то май совість, Яструбе! Інакше нашу угоду буде розірвано! – додала з тонким натяком… ну, блефуючи, ясна річ.
Проте її у ту ж мить стиснули так міцно, що Вася аж захлинулася повітрям.
– І ти тоді мене проклянеш, моя особиста ворожка? – з усмішкою скинув брову Влад, але уважно вдивлявся в її очі, так і тримаючи Васю на руках.
– І я тоді натовчу тобі пику, пихатий ти тиране! – обурилася Василина, обхопивши своїми долонями його обличчя. – Ми про що домовлялися, взагалі?
– До речі! – Влад знову хихотнув. – Я все збираюся влаштувати з тобою спаринг… Позатим, варто б з лікарем проконсультуватися для початку, мабуть, чи можна тобі такі навантаження зараз після травми, – додав він, немов задумавшись.
– Владе! – не те щоб вона була проти побитися з ним, але!..
Він таки опустив її.
– Розповім, кохана. Все. Обіцяю, – ослабивши краватку, він стягнув ту через голову. Та й піджак скинув. – Пішли. За вечерею й обговоримо новини, – підгорнувши рукава, згодився Влад врешті-решт.
– Перше, я остаточно закрив питання з тобою, – Влад поклав на стіл між ними нову картку паспорта.
Він стояв з іншого боку стола, обираючи страву собі до смаку. І зараз трохи нависав над нею, будемо відверті.
Вона трохи очманіла. Бо це якось остаточно прозвучало. Як крапка.
Василина взяла паспорт рукою, що трохи тремтіла… Трясця! Документ був збіса справжній!
Вона, звісно, розуміла, що Яструб має шалені ресурси та можливості. Інакше б марно не намагалася стільки років його вхопити на гарячому. Та все ж побачити це на власні очі… Вражало.
Ще й з новою стрижкою фото вже.
– Змінено все: ідентифікаційний код, історія платежів, водійські права, карти, – Влад виклав на стіл і банківські кредитки. – Причепитися немає до чого, все прораховано.
– Чому в мене це прізвище? – хмикнула натомість вона, проковтнувши грудку у горлі.
Брова Влада заломилася так, що вона не була певна, чи це не порушує якихось законів фізики, дідько!
– Ти ж не розраховувала, що у нас будуть різні прізвища, кохана? – Влад раптом нахилився до неї.
Тепер вже реально нависнувши так, що між їхніми обличчями залишилося лише кілька сантиметрів. Його сильні руки вперлися у стіл, немов оточуючи її.
– Я взагалі не думала над цим, – видихнула, трохи стиснутим голосом. – Та й не памʼятаю, аби ти мене запитував про згоду… І де тоді свідоцтво?..
На її ошелешений подив, на столі у ту ж мить опинився ще один заламінований документ. Бляха! Оце так в нього швидкість розв'язання питань!..
– Я чітко заявив, що ти – моя дружина. І тобі, і всім навколо, – на його обличчі розпливлася підступна посмішка. – Та якщо тобі потрібна церемонія – організуємо, Княгиня! З врахуванням нюансів нашої ситуації, звісно, – прогарчав Влад це майже їй в губи та… ввіпʼявся жадібно цілунком!
Його рот атакував! Язик увірвався з таким напором, немов всі її заперечення (яких не було, власне) зруйнувати збирався! Неначе Влад збирався її замість вечері з'їсти!
Але то тривало лише мить.
– Обручка за мною, до речі. Не був певен у розмірі, – і Влад так само різко випростався, різко втягнувши повітря крізь зуби.
Жадібно до біса! Залишивши її спантеличеною та у вогні від його раптового вибуху.
Й до крику спантеличеною своїм неочікуваним «заміжнім» статусом.
– Окей, – з примусом відкашлялася, поки він повернувся до холодильника, ніби тут більше не було чого обговорювати. – А що стосовно другого питання? Про цих навіжених новеньких, які хочуть перехопити зону впливу на цій нафтобазі?..
– Тобі варто бути обережнішою, вовченя, – Тамара Михайлівна уважна вдивлялася в карти, які зараз розкладала на столики поміж ними.
«Вчила» її читати Таро.
– Знову? – не втрималася Вася, відкинувшись на спинку сидіння. – Але ж минулого разу я таки вижила, – трохи іронічно помітила, роздивляючись обручку, яка сьогодні зʼявилася на її руці.
Це було першим, що зробив Влад з ранку. Коли дізнався, що вона й сьогодні збирається в той центр, аби зустрітися зі своєю «наставницею». Приїхав сюди разом з нею та змусив обирати кільце.
Ну… змусив, мабуть, не зовсім те слово, бо таки Василина не була аж надто проти. Взагалі ні. Але все ж він дуже наполегливо підштовхнув її до цього.
Ба більше, він навіть згодився обрати перстень й собі, чим дійсно ошелешив Василину.
– Я обіцяв тобі рівноправні відносини, – реготнув Влад на її подив. – Майже, – додав, повівши бровами. Вочевидь, натякаючи на питання її безпеки.
Але зараз Вася не була готова у відкриту сперечатися. Ще й перед свідками.
Бо хоч цю індивідуальну «виставку» ювелірних прикрас і влаштували у його кабінеті, все ж тут були присутні охоронці та власник прикрас. Та й Арсен точно не був проти поділитися з нею своїми думками стосовно всього, по очах бачила його веселі коментарі.
Власне, вона з учора почувалася дещо розгублено. І зовсім не через те, що тепер, як виявилося, заміжня. Ні, вона все намагалася усвідомити, як їй використати ту інформацію, яку дізналася від Влада опісля.
Цю зустріч, з Тамарою Михайлівною, їй також пропонували провести у кабінеті Влада. Він вважав, що тут Васі буде затишніше. Але вона точно не була зацікавлена у тому, аби їх розмову слухав Арсен. Принаймні, знаходячись за сусіднім столиком, посеред гамірного натовпу відвідувачів центру, він не міг достеменно підслухати все, про що Вася розмовляла з Тамарою Михайлівною. І, вертаючись до цієї розмови та трохи затягнутої паузи з її відповіддю…
– Але ж того разу я вижила. Башта… хай що під тим малося на увазі. Колодязь… це було збіса страшно, погоджуюсь, – вона трохи нервово хихикнула. – Невже зараз карти обіцяють щось страшніше? – додала, змушуючи себе зосередитися на цій миті.
Остаточного плану поки не було, вона все ще зважувала ту інформацію, яку дізналася.
Тамара Михайлівна уважно подивилася на неї, готуючись витягти нову карту.
– Ні… Якщо ти пережила злам всього свого устрою та сприйняття, мабуть, ні, вовченя, – задумливо проговорила ворожка, похитуючи головою. – Але зараз карти застерігають, що ти можеш втратити те, що тільки-но знайшла. Щось, що для тебе неоціненно… Вочевидь, те, що тепер для тебе настільки важливе? – припустила вона, розглядаючи якесь зображення, яке Василині не було видно.
Першою її реакцію була іронія, от правда!
– Та годі! Занадто багато похмурих прогнозів на пару місяців мого життя! – пирхнула вона, перехилившись через столик.
Тамара Михайлівна лише знизала плечима.
– Я лише кажу те, що бачу, вовченя. Згадай, ти й минулого разу не дуже поспішала вірити. Але ж справдилося все…
Вона вже відкрила рота, аби заперечити, але… таки справдилося.
Завмерла, поглянувши на ескалатор, що рухався поруч. Саме там вона вперше побачила Влада «наживо», так би мовити. І… це було єдиним цінним, що зʼявилося в її житті за цей час, чи не так?
Не ескалатор, трясця! Влад… І його вона була готова захистити будь-що!
