Текст книги "Впіймати Яструба"
Автор книги: Ольга Горова
сообщить о нарушении
Текущая страница: 15 (всего у книги 17 страниц)
38
Перед внутрішнім поглядом встала вчорашня вечірня розмова з коханим. Покінчивши з показом її документів та розʼясненням нового сімейного статусу, Влад вчора все ж розповів більше по справі.
– Я додатково зустрічався сьогодні з Демоном. Знаєш, хто це? – обравши собі їжу, він сів поруч.
Поставив на стіл і два бокали. А також пляшку вина приніс, яку зараз повільними рухами відкорковував. Не звично для нього, якось не типово. Це вперше Влад їй алкоголь пропонував, здається. І, помітивши її здивування, чоловік… в самому «сімейному» значенні цього терміну, широко посміхнувся.
– Ми ж маємо наш офіційний шлюб відсвяткувати, моя кохана, – відкоркувавши, він наповнив її бокал на третину та взяв свій. – За нас, моя кохана Княгиня! – торкнувся своїм бокалом до того, що вже взяла Василина. – За твоє нове життя!
Якщо чесно, її в той момент розривали геть протилежні емоції. Тому вона просто потягнулася до нього та сама на мить притислася до губ Влада. Василина кохала його – це було головним і основним на зараз. Про це намагалася і памʼятати.
А потім зробила ковток. Вино було збіса смачне! І вона вирішила приймати це чудовим знаком. Бо таки дійсно почала життя наново. І зараз не час важити те на вагах моралі.
– Так, я більш-менш орієнтуюся хто такий Демон, – не стала сперечатися, ковтнувши дійсно вишукане вино. – Хоча й не можу сказати, що детально вивчала його сферу інтересів. Він більше підпадав під увагу інших відділків Управління, – вона відкинулася та, трохи знахабнівши, взяла та вклала ступні на коліна Влада.
Він посміхнувся та накрив її ноги рукою, теж смакуючи своє вино.
– Власне, це добре, що ти такими справами не займалася. Так чи інакше. Отже, ми маємо кілька спільних справ з ним. І він мені скинув повідомлення, коли я почав моніторити ситуацію. Є підозри, що ці новачки намагалися на нього вийти. Чи то підтримкою заручитися, чи то ще якісь божевільні ідеї просунути, – Влад почав їсти, додавши вина їм обом. – Демон хоче теж розібратися. Ми не любимо такої метушні. На зараз він майже певен, що їх покриває хтось з нового обласного керівництва поліції. Начебто він щось чув, але ще також збирає інформацію. Попросив і мене дещо перевірити, – Влад нахилився та, не піднімаючись зі стільця, взяв з іншої стільниці ще якісь папери та простягнув Васі.
Вона швидко проглянула кілька рядків з іменами та прізвищами. Ого… це було для неї неочікуваним. Ці прізвища…
Скинула очі, уважно подивившись на чоловіка, який повільно тягнув вино. І з цікавістю спостерігав за нею. А потім обхопив її стегна та потягнув на себе, змусивши Васю цілковито йому на коліна перебратися.
Обхопив обома руками, притиснув до себе міцно.
– Тобі так зручно їсти? – хмикнула вона трохи розгублено, ще обдумуючи все, що він сказав.
Яструб криво посміхнувся.
– Однозначно, – заявив трохи зухвало. Хоча й вона по очах помітила, що роздумує.
Коханий знову підсунув до неї бокал.
– Це не точні дані. Поки підозри. Мої, Демона, ще кількох людей. Треба перевірити, – додав, підсунувши до неї й тарілку, якої Василина поки навіть не торкнулася, натякаючи, що пора і до їжі добиратися. – Цікаво от що: в день, коли ми зустрілися, мене один тип дуже вмовляв за нього перед Демоном вступитися… Нахабний такий. Я врешті відмовив, бо твоїм здоровʼям був зайнятий. Але… дивний збіг.
Що ж, Влад, схоже, дійсно був готовим обговорювати з нею все. Це тішило.
Однак зараз, переспавши ніч з цими думками та тривогами… Сидячи вже поруч з Тамарою Михайлівною перед столом, заваленим картами Таро – Василина раптом зрозуміла, що й сама ладна заради Влада на все.
Навіть коли достеменно не певна у загрозі.
Моральні сумніви та докори наздогнали її вночі. Коли Василина не змогла заснути, геть нетипово для себе. І замість солодких снів, дивилася на риси сплячого Влада.
Чомусь спливло, що тепер у неї офіційно нове імʼя. Вочевидь, «Василина» – було занадто помітним. Тож тепер вона значилася «Ліною». Ну… Вася ще не знала, як саме до цього ставитися. Наче він і зберіг частину її імені, а разом з тим… Владу те ніколи не подобалося.
Добре, це не суттєво. Куди гостріше питання, чи мала вона право передавити список тих прізвищ Нікіті, використовуючи Тамару Михайлівну?
Звісно, вона ретельно спланувала і пояснила жінці, чому варто купити додаткову нову картку та саме з неї відправляти повідомлення колишньому напарнику Васі. Так, він працював в СБУ, та вона все одно не хотіла ніяким чином підставляти Тамару Михайлівну, навіть якщо ту цілковито захопила ідея пограти в шпигунів.
Врешті-решт, у неї сімʼя та онучка…
Додала вона й позначку наприкінці, щоб Нікіта знав, що цім даним можна вірити. І ось це було найризикованішим. Бо він тепер може її вирахувати. Тобто те, що Вася жива. Після того, як Влад доклав достобіса зусиль… Ось що її мучило найбільше. Та все ж додала вона й дані по справі з нафтобазою, які Влад їй розповів. Уникаючи згадки про коханого.
Хоча, можна удавати, ніби дані були передані до загибелі. Це ж реально? Цілком. Якщо вірити Владу (а вона йому вірила), «її тіло» тільки сьогодні знайти мали.
А натомість Влад буде позбавлений необхідності самотужки розгрібати проблеми з такими людьми.
Не те щоб вона в коханому сумніви мала, ні. Просто… ці прізвища її лякали. У цих людей мало бути серйозне прикриття, яке б сягало найвищих кабінетів, аби так спокійно кермувати справами та роздавати якимсь знахабнілим новачкам гарантії недоторканності. І, вочевидь, вони таки його мали… Або ж самі збиралися організувати злочинний синдикат, який лякав ймовірними масштабами.
І це зачепило її поза тим вибором, який сама Василина зробила. Окрім того, створюючи подібні угруповання, вони точно будуть прагнути усунути конкурентів. А Демон (судячи з того, що вона про нього знала) та Влад якраз такими і являлися.
Тож вона обирала відоме «зло». Своє. Рідне та кохане.
І сподівалася лише на Те, що:
Нікіта повірить невідомо кому;не буде шукати її, якщо здогадається, хто ці прізвища роздобув; зможе щось висунути проти цих людей;не зачепить Влада…
Занадто багато припущень у плані, ага. Не кажучи вже про те, що навіть уявити страшно реакцію самого Влада, якщо він дізнається про її вчинок. Та все ж вона воліла ризикнути, аби його убезпечити. Хоча б так.
Між злом та злом вона обирала те, яке не прикидалося праведністю.
Кілька днів потому
– Я отримала вхідне повідомлення на той номер, що ти мені сказала завести, – Тамара Михайлівна нахилилася до неї ближче і прошепотіла це, явно зрозумівши, що Вася приховує деякі моменти від своїх охоронців.
А вона аж захолола вся, відірвавши погляд від карти Таро, яку витягла, та її трактування у посібнику. Ну треба ж, Вася дійсно цим захопилася… Проте зараз в її думках не було жодної дивної картинки з колоди.
– І що там написано? – так само тихо прошепотіла, скосивши очі вбік, де за сусіднім столиком сидів Арсен.
Влад вперто відмовлявся довіряти її охорону комусь іншому, попри зауваження самої Василини. Обіцяв, що сам буде брати вдвічі більше охорони, якщо вона вже так турбується, але її може довірити лише другу.
Зараз Арсен щось продивлявся в телефоні. Це не значило, що Василина без нагляду, позаяк тут було ще зо пʼять охоронців навколо. І він був точно незадоволений.
– Власне, повідомлень було два, – Тамара Михайлівна пересунула карти, ніби щось їй на тих показувала.
І поклала під них звичайний папірець. В косу лінійку…
Грані аспиди! Їй треба з цим завʼязувати. Найшвидше.
Вася не має жодного права втягувати цю жінку у власні заплутані шпигунські ігри! Тамара Михайлівна ж точно цей папірець з зошита онучки вирвала!..
І ось на цих косих лінійках акуратним почерком було переписано:
«Є. Я вияснив і отримав ордер. Завтра будемо брати тих «нових», коли вони на ще один обʼєкт поїдуть висувати вимоги. Мережа СТО. Дякую»
«Я витягну тебе. За будь-яку ціну!» – вочевидь, це було друге повідомлення.
І Васю в крижаний холод кинуло! Нікіта зрозумів, трясця! Попри все. Вирахував… і не повірив у докази Яструба.
– Напишіть йому, будь ласка: «Не треба. Це мій вибір», – відкашлявшись, тихо попросила Вася. – Це все. Більше нічого. І просто вийміть картку. Краще взагалі викинути. Більше вона не знадобиться.
І знову озирнулася на Арсена. Він все ще подивлявся на екран смартфона та виглядав… стривоженим.
– Коли прийшли ці повідомлення? – не обертаючись, перепитала.
– Вчора ввечері.
Вася напружилася. Влад сьогодні збирався зустрічатися з тим, кого називав Демоном. А потім, можливо, поспостерігати за зустріччю Кульгавого з цими вискочками, яка мала відбутися пізніше. І на яку ті вже не приїдуть, якщо вона вірно зрозуміла послання Нікіти.
Але… На фіг! Їй щось дуже не подобалося у виразі обличчя Арсена! В тому, як охоронець стиснув зуби, від чого його щелепа немов окреслилася прямими кутами.
– Сидіть тут, – попросила вона Тамару Михайлівну.
А сама піднялася та пішла до Арсена.
– Що сталося? Де Влад? – вчепившись пальцями у стіл, вона напружено присіла на край стільця біля Арсена.
– Бляха, Княгиня! – охоронець ніби ще більше закамʼянів. – Чи ти дійсно відьма?! Чи ті карти тобі щось таки підказали? – аж просичав те крізь зуби.
– Що в біса відбувається?! – повторила Вася голосом, який захрипів від напруги. Чомусь стало надто страшно за Влада.
– Нічого не має, як я розумію, – підібгав губи Арсен.
Та їй не сподобався його погляд при тому.
– Але?
– Але вони мали зустрітися з Демоном у того в офісі, а не на якійсь граній СТО! – раптом немов обурився Арсен, хлопнувши долонею по столу! – Я сто разів казав Владу, щоб він не робив ризикованих кроків, коли мене немає поруч! Але Демон набрав Влада та попередив, що на його СТО хтось наїхав і він поїхав розбиратися. А Влад вирішив доєднатися…
– Що?! – вже дійсно прохрипіла вона від жаху.
Шматочки пазла ніби стали на свої місця в її голові! Повідомлення від Нікіти опалило череп зсередини! Вона нізащо б не стала підставляти Влада…
– Ні! Ми маємо його зупинити! – підскочила вона. Глянула на Арсена та рявкнула те так, як сам Яструб не завжди на друга голос підвищував.
Немов не розуміла, чого Арсен й досі сидить, трясця?!
39
– І куди ти хочеш, щоб я тебе відвіз? – Арсен здавався скептично налаштованим, але ж таки вів її до авто після того, як Вася швидко попрощалася з Тамарою Михайлівною. – У Демона цих СТО біля десятка…
Вона підозрювала, що частина його скепсису варто віднести на рахунок зобовʼязань Арсена щодо її охорони. Бодай як сильно він не хотів би бути поруч із другом, це не зменшувала його намірів захистити Василину за будь-яку ціну. Хоча закластися могла – він знав, де саме Влад!
– Нумо! Я не вірю, що у вас нема цих додатків з передачею координат чи чогось на кшталт, не розчаровуй мене, Арсене! Невже мені треба вас навчати, як організувати безпеку одне одного? – пирхнула Вася, впавши на сидіння авто.
Вона розмовляла різко, напружено, буквально вимагаючи, аби вони рухалися на межі можливостей! Ще швидше!
– І сильно то тобі допомогло? – пробурчав Арсен, таки наказавши водію вирулювати з паркінгу.
– Я ж не дурепа, щоб з чимось таким до вас соватися, агов?! А ну як ви б мене обшукували? Хто зна ваші збочені методи? У нас не було даних за це, – стенала вона плечима, трохи жартуючи, звісно.
Намагалася хоч якось стряхнути тривогу, яка охопила, стиснула серце! Жерсть, як боялася не встигнути!
Попри очевидну напругу, Арсен розсміявся.
– Схоже, настільки «збочені» методи Яструба, аби тебе дружиною зробити, – навіть найхитріші в Управлінні не передбачили, – пирхнув він, таки відкривши якийсь застосунок з картою та під'єднав смартфон до системи авто, щоб водію було легше.
Василина лише криво посміхнулася. Бо з чим тут сперечатися? Такого ніхто й уявити не міг! Сама вона в першу чергу.
– То чому ти певна, що Владу щось загрожує, Княгиня? – знову повернувся до неї Арсен.
– Окрім очевидного, про що й ти думаєш? – заломила вона брову. Проте Арсен не повівся. – Якщо я скажу, що Тамара Михайлівна мене попередила, прочитавши то по картах Таро, для тебе буде достатньо вагомо? – підібгала вона губи, знервовано глядячи на дорогу, ніби авто від того буде рухатися швидше.
Охоронець розгубився. Щиро.
– Не певен… – дійсно із сумнівами простягнув.
– От і дарма, вона саме так і сказала мені, – схрестила Вася руки на грудях. І не брехала ж!
– І для тебе цього достатньо, аби всіх на вуха підійняти? – із сумнівом хмикнув Арсен.
– Будь-якої загрози для Влада – для мене завжди достатньо! – вона не була певна, що варто йому про Нікіту та все інше розповідати.
– Він вміє за себе стояти. Та й мої люди – не дилетанти, зауваж, – Арсен все ще не здавався переконаним.
– Окей, тоді просто допусти, що я не вмію делегувати безпеку коханого комусь іншому, ясно?! Достатньо вагомо для тебе?! – трохи зірвалася все ж. Гиркнула на нього! – То коли ми вже приїдемо?! – кинула, вимагаючи відповіді.
– Скоро, – Арсен задумливо подивився на неї. Як зважуючи щось. – Та тобі все одно не варто буде виходити, Княгиня. Інакше Влад мене живцем зʼїсть, – категорично зауважив Арсен, точно не збираючись відступати у цьому.
Ну це вони ще подивляться. Спірне твердження…
Та вона не стала вступати у дискусію. Нехай вірить у що забажає. Їй так легше.
– Нам бажано Влада б взагалі перехопити ДО того, як він там зʼявиться, – пробурмотіла натомість. – Це реально?
Арсен нахмурився, глянувши на неї уважніше, немов з якоюсь підозрою. Витягнув сигарети, але не став підпалювати.
– Спробуємо, – кивнув він водію з наказом, щоб прискорився.
А Вася дістала телефон, набираючи коханого.
– Просто не йди туди. Хіба я багато прошу? – вона сама розуміла, що рівень її аргументації не витримував жодної критики.
– З якого боку глянути, Княгиня, – хмикнув Влад, точно відчуваючи значний скепсис. – Якщо ти мені зараз скажеш, що то твоя ворожка тебе наумила… Вибач, але я таки не дослухаюся.
Яструб був точно не з тих чоловіків, хто на таке міг купитися, це не Арсен. Як і навряд піддасться маніпулюванню з її боку.
Він потребував аргументів та логічних фактів. Не туманного скиглення жінки. Навіть якщо ту й назвав офіційно дружиною та коханою.
– Ні. Тебе прошу я, – Вася повільно видихнула. Арсен подав знак, що вони вже ось-ось прибудуть. Добре. – Або принаймні не заходь туди, поки я не приїду, будь ласка, коханий! Це нічого тобі не буде вартувати, – спробувала навести ж адекватний довід.
– Що, бляха?! – Влад натурально вибухнув! Ніби до цього не зрозумів, що вона дійсно поруч. – Якого біса ти тут робиш, Княгиня?! Я точно не збираюся тебе пускати сюди! Ні на яких умовах! – вона, мабуть, і не памʼятала, щоб він до неї таким тоном звертався.
– А я і не рвуся, Владе! – огризнулася Вася, спіймавши себе на тому, що стиснула ручку дверцят авто так, що пальці побіліли. – Я тебе прошу не йти туди, трясця! Дочекайся мене! – рявкнула вона з не меншим тиском.
І тут авто похитнулося, а потім різко почало гальмувати. Так, що вона здригнулася від вереску шин по асфальту.
Вони опинилися в типовій складській зоні посеред міста, де винахідливі майстри обладнали якісь різноманітні ремонтні майстерні, мийки та те саме СТО. Яке, вочевидь, й належало Демону. Або ж було під його захистом. Заїзд туди знаходився за парканом, ворота наразі були зачинені. Тільки величезні плакати вказували напрямок.
Автівки Влада та охорони стояли неподалік, у розширені дороги, але так, щоб не заважати проїзду.
– Схоже, у мене й не залишилося вибору, чи не так, кохана?! – рикнув Влад у телефоні, коли вона побачила, що вони біля його машин завмерли. – Якого довбаного біса ти тут робиш?! – прогуркотів він, вже смикнувши дверцята з її боку.
Глянув при тому на Арсена з темною обіцянкою, що ще опісля про все це поговорять… Охоронець прочистив горло та вийшов з авто. Як і водій. Вочевидь, щоб дати їм «усамітненість».
– Не йди туди! – не звертаючи уваги ні на його незадоволення, ні на загальну напругу, яка ніби вибухнула зараз в повітрі, прохрипіла Вася, вхопивши його за руку.
– Чому?! – просичав Влад крізь зуби, нарешті перевівши погляд на неї.
І біс зна, як там зараз Вася виглядала, але у Яструба щось невловиме моментально змінилося на обличчі.
– Бо…
А вона вся зіщулилася. Варіантів не було. У брехню він не повірить. Занадто розумний. А правда… наведе його на єдино можливі висновки.
Все це пронеслося у голові за миті. Та хіба Василина мала вибір? Вона будь-що готова було врятувати коханого. Навіть ціною втрати його довіри.
– Бо…
– Бо там зараз буде облава, – видихнула, немов стрибнувши у річку.
Дивиться йому в очі, напружена вся так, що поміж скронь аж дзвенить. І реально бачить, як Влад в секунди все прораховує.
Його очі темнішають, віддаючи якимось демонічним блиском. Жорсткі жовна прорізають щоки від вилиць і до кутів щелеп, настільки Влад зуби стис. А сам стоїть… нависає над нею у дверях. Чи то закриває від зовнішнього, щоб не побачив ніхто, чи то не дозволяє вийти… аби не втекла.
Не витримала, опустила очі. Погляд впав на його руки, які Влад стиснув у кулаки так, що суглоби хруснули.
– Звідки знаєш? – просичав він хрипко та тихо.
– Це не зовсім так, як виглядає, Владе. Геть не так! І трохи важко для розуміння… – трясця!
Вона й не уявляла, як все зараз розповісти та сформулювати?! Як йому те пояснити, що призвело до цієї миті та ситуації?!
– Гадаю, я не дебіл, Княгиня. І таки можу скласти два плюс два. Тож спробуй пояснити, будь така ласкава, – його тоном можна було скло різати, от правда. Зла іронія аж сочилася.
Вона пересмикнула плечима від того, як крижані сироти розійшлися шкірою під светром. Вася не боялася Влада… ні. Але…
– Слухай, я все поясню. Все дійсно не так, як ти міг надумати, – підібгала вона губи, все ж не думаючи здаватися цим побоюванням. І змусила себе скинути голову. – І я нічого не знала ще сорок хвилин тому! Присягаюся! – здалося, в його очах промайнув сумнів. Неначе він дуже хотів повірити. – Але зараз тебе тут не має бути, Владе! Будь ласка! Поїхали звідси! – вона стріла його погляд, сподіваючись, що її кохання видно по очах. – Я готова благати, якщо ти хочеш. Поїхали звідси, – вона вхопила його руку, огорнувши тремтячими від напруги пальцями стиснутий кулак.
– У мене зустріч тут, – він буквально карбував слова. Ті можна було виймати з її тіла, немов дротики. – Я не можу поїхати, залишивши Демона, якщо те, що ти говориш – правда. Я не зраджую своїх партнерів, – бляха! Васю немов вдарили.
Їй не мало бути боляче. Бо вона його теж не зраджувала! Ані на краплину!
– Вас обох НЕ мало бути тут, дідько! – рикнула вона натомість, розпалюючи в собі обурення, аби тільки не зламатися.
Влад поважає силу. І вона здатна довести, що й не думала його зраджувати! Ніколи!
– Якщо він вже там – тобі туди соватися марно! Зараз з тим нічого не вдієш. Але не він їхня мета! А от для тебе це може стати катастрофічним, бо вони тільки й шукають, де до тебе причепитися! – міцніше стиснувши його кулак, знову почала благати. Можливо, трохи піддаючись власній паніці.
Потягнула його, змушуючи нахилитися ближче до себе, вже нічим не гребуючи. Влад немов з каменю витесаний був. І піддавався з таким опором, що вона ледь скрегіт тієї брили не чула, їй-бо!
– Будь ласка, коханий. Поїхали звідси! Витягнеш Демона потім, я допоможу. Та й ти зі своїми юристами сам вправний. Але зараз…
– Гей, ви! Ану всі завмерли! Інакше ми стріляємо! Руки на машини та не ворушитися! – раптом, перервавши її, прозвучав різкий наказ з боку території СТО.
40
Влад застиг, вхопивши її за плече та ніби ще більше затуливши собою. Та Василина не збиралася ховатися! Не зараз, трясця!
Тим більше голос агента не був їй знайомим, тож…
– В чому, власне, справа, чоловіче? – хмикнув Арсен доволі спокійно. – Ми не знали, що тут щось відбувається. Ви б поставили пост якийсь, що сюди їхати не можна, чи що. Нам просто треба…
– Замовкнув і руки на авто! – рявкнув агент, якого їй все ще не було видно.
Стиснувши пальці Влада, немов намагаючись його впевнити, що вона розуміє свої дії, Вася прослизнула на вулицю. Хоч і довелося для того посунути його боком. Влад не те щоб був цим задоволений. Трясця! Здавалося, він готовий спопелити її поглядом!
Але й влаштовувати боротьбу саме зараз – було б дуже не розумно. І він те сам знав. Проте це не завадило йому обхопити її за пояс та міцно притиснути до себе.
– Княгиня, бляха! – прошипів Влад дуже…. дуже роздратовано! Та розвернувся разом із нею.
– Перепрошую, – Вася змусила очі сфокусуватися на агенті, якого не дуже чітко бачила.
Дідько! Найменше хвилювання – і зір підводив капітально! Але вона таки була певна, що його не знала. Тому… можливо, і він не в курсі, хто вона. Головне, щоб Влад зараз не втручався.
Чоловік, здалося, трохи розгубився, побачивши тут жінку. Він був один…. можливо, охороняв ворота. І, скидалося на те, що нормально так нервував, тримаючи на прицілі більше як семеро людей.
Всі інші мовчали та не рухалися, вочевидь, чекаючи розпоряджень від Влада.
– Це все величезне непорозуміння! Це моя провина, що ми тут зупинилися! – вона взяла й скинула руку, щоб точно до себе привернути максимум уваги. – Я вагітна. І мене почало нудити. От ми й змушені були всі зупинитися. Розумієте? Дуже не хотілося заляпатися самій чи салон… – вона зробила максимально відкритий, але при тому й трохи втомлено-нещасний вираз обличчя. – А мені ще на конференції з доповіддю виступати. Власне, туди ми і їхали зараз з командою. Поспішаємо. Думали трохи затори обʼїхати по цих провулках… Але тут я лише більше захиталася. Цей клятий токсикоз, розумієте? – і вона так посміхнулася, ніби якийсь мужик під два метри зростом дійсно міг зрозуміти, що відчуває вагітна.
Хоча, пропрацювавши з ними купу часу, таки знала, що сильних чоловіків подібна до цього слабкість жінки – може легко збити з пантелику! Тому й обрала саме цей варіант.
Рука Влад ній у ту мить стиснулася до неможливого… а потім раптово захват ослаб! Ні, він не відпустив її. Але тепер тримав, пригорнувши до себе якось навіть… бережно?! Якого лисого?! З ним що?!
Але вона зараз дійсно не мала на це часу та резерву. Потім розбереться.
– Оу… – агент натурально розгубився. Вгадала! – Так, звісно. Перепрошую. Тут зараз спецоперація СБУ. Вам не варто їхати цим шляхом. Краще розвернутися та проїхати там, – хлопець вказав напрямок позаду них.
– О, так! Звісно! Дякую! Ми вже їдемо! – вона посунулася назад, чіпляючись за руку Влада, який трохи отетерів, але не влазив, за що вона була щиро вдячна. – Мені ще на виступ треба встигнути, – «нагадала» вона, рукою показуючи, щоб їхні хлопці хутко розсілися по авто.
І сама розвернулася до салону, потягнувши за собою Влада. Їм вдалося! Неймовірно! Їм…
– Вася?!.. – з-за спини пролунав непевний, розгублений вигук аж надто знайомим голосом.
– Вася! – хтось… з голосом Нікіти, точно до них наближався. – Чекайте! Всім завмерти, бл*! Не рухатися! Вася!
Бляха. Залишалося молитися, що він сам вийшов на вулицю, а не вивів весь спецзагін.
– Ви помилилися, агенте. Це – моя вагітна дружина, – Влад відрізав різким, жорстким тоном, обхопивши та закривши її собою з усіх боків, здалося. І захочеш, не розбереш, хто тут. – Ніякого Василя тут немає! – додав так, що всі навколо зглитнули, здалося.
– Ти! Ти, бляха! – аж гаркнув її колишній напарник, немов від ярості не міг дібрати слів. Він явно був накручений. – Я тебе зараз повʼяжу!..
Схоже, Нікіта впізнав Влада. Що й не дивно. Вони ж всі досліджували його справу багато років.
Але Яструб тримав її так, що Вася аніяк не могла розвернутися. Та й сама розуміла – не варто. Дійсно не варто.
– Серйозно, агенте? – пирхнув Влад, глянувши через плече. – Давно з моїми адвокатами не спілкувалися? Скучили? Хіба я не маю права їздити шляхами нашого чудового міста, на податки якому я щороку виплачую чималу суму? – трясця! Їй ще варто було б повчитися у чоловіка такому рівню сарказму.
Тут дійсно мало що можна відповісти. Та й затримати його немає за що.
– Вася! – попри це, Нікіта сунувся до них, здається.
Ясна річ, Арсен та інші у ту ж мить «зімкнули ряди». Не нападали, о, ні! Тут всі точно знали, як варто поводитися, аби силовики не мали жодного шансу причепитися! Але й наблизитися до неї стало нереально.
Вона ж просто похитала головою, не обертаючись.
– Ні. Це мій вибір, – ледь чутно кинула, навіть не знаючи достеменно, чи він почує. Та мала це зробити, аби він не підставлявся. – Мені погано, – додала вже гучніше вона, «підвищуючи градус» і даруючи Владу додатковий важіль. – А ще виступ… Нам час їхати, коханий, – вона сама сіла в авто, як показуючи діями, що це її вибір.
– Як бачите, ви помилилися, – хмикнув Влад її колишньому напарнику.
Нікіта, на якого вона лише зараз змогла глянути крізь затоновані вікна авто, виглядав роз'ятреним до неможливого. Але, на щастя, він таки вибіг до них сам. Та й до авто більше ніхто не підходив.
Навіть той другий агент стояв у воріт, де й мав бути. Хоча і витріщався сюди, здається, намагаючись розібратися.
– Отже, це моя дружина, і вона погано почувається через токсикоз вагітних. Тож, вибачайте, але ми поспішаємо. Ваш колега вже підказав нам шлях. Дякуємо, – трохи таки знущаючись, Влад, однак, тримався досконалої лінії ввічливості.
До нього неможливо було причепитися. І Нікіта це також розумів, вона бачила то на обличчі друга. А в нього, скоріше за все, було не так багато людей, щоб всіх утримати. Бо й за парканом мало бути чимало народу.
І зараз він просто випромінював розпач. За що Вася відчувала гірку провину… Дідько! Її з усіх боків це кляте відчуття провини зараз стиснуло! Перед ними всіма!
– Як знайдете аргументи, приїжджайте. Самі. Поговоримо тет-а-тет, агенте, – хмикнув Влад, з якимось натяком глянувши на Нікіту.
Вона не була певна, що зрозуміла. А потім чоловік сів поруч з нею і закляпнув двері. Всі інший так само швидко завантажилися і вже за кілька митей вони здавали назад, вивертаючи на інший шлях.
Нікіта… не ворухнувся, дивлячись вслід їхнім автівкам. Але Вася не озиралася. Не розпалювала додаткове полумʼя у Владові.
Бо в цей момент він, ляснувши по кнопці, що підіймала перетинку, вирячився на неї таким страшним поглядом!.. Грані аспиди! Аж грудка горло перекрила.
– Ти, бляха, вагітна, додумалася прискакати сюди?! Я вже не питаю про цю всю фігню. Окей, опустимо, звідки СБУ має інформацію!.. – він глянув так, що якось ставало відразу зрозуміло, що ні фіга «не опустимо», а просто «повернемося» опісля. – Але це?! ТИ як посміла так ризикувати?! Якого біса, Княгиня?! – просичав її чоловік, схоже, вже встигнувши себе накрутити.
А вона здивовано на нього вилупила очі, тепер й сама очманівши.
– Що?!.. О, дідько! – застогнала Вася, затуливши обличчя долонею.
– Ти знущаєшся?! – вона пирхнула від обурення.
Навіть очі закотила, притиснувши пальцями скроні. У голові пульсувало від напруги досі. Він про що, взагалі?!
– Ти вагітна, Княгиня?.. – здається, її реакція трохи спантеличила Влада.
– Та я не знаю! Я просто використала першу більш-менш вагому причину, яку змогла вигадати! – раптом розсміялася, здається, просто впавши у щось, на кшталт істерики.
І тут вона завмерла, поглянувши на нього з пересторогою.
– Тепер ти мене вбʼєш? – скинула вона брову.
А Влад аж ухнув, здається, ледь не розкришивши зуби від того, як щелепи стиснув!
– Ні! Почекаю, поки ти тест зробиш! – просичав він, схопившись однією рукою за пачку сигарет, які тут у шафці залишилися. У нього аж губи побілішали від напруги.
– А якщо він буде негативним? – скинула вона брову, якось затурбувавшись.
Влад просто пропік її гнівним поглядом! У нього в горлі щось немов зарокотіло.
– Затягну в ліжко і зроблю все, аби наступний – точно мав дві риски, дідько! – прогарчав він так, ніби готовий її струснути! – Може, хоч тоді ти перестанеш свою голову у петлю сунути?!
Він різко зірвав плівку з пачки, як підкреслюючи міру свого гніву! Але коли достав сигарету, не прикурив. Просто підніс до носа та глибоко вдихнув.
– Бляха! Ти мене доведеш до інсульту, сто відсотків!.. Або до божевілля, Княгиня! – прогарчав він, закривши очі.
І навпомацки іншою долонею обхопив її потилицю. Стиснув так, що коротке волосся немов обвилося навколо його пальців. З силою притягнув на своє плече.
Вона б могла помітити: «Бачили очі, що брали», бо таки свою вдачу від нього від початку не приховувала. І що підло використовувати вагітність, як аргумент для її… Що? Поневолення?.. Ну, відсунення від справ, як мінімум.
Але… здалося, що таки краще зараз промовчати.
– Припини лізти мене захищати, жінко! Заради всього святого! Просто припини це! Це моя справа – захищати тебе! Ти ж себе підставляєш кожен раз, дідько! Мало було струсу?! Чи проблем з очима?! – він знову перевів очі на неї. І ще раз глибоко вдихнув, стискаючи сигарету у жмені. – А якби справді вагітна, а вони тебе обличчям в землю вклали? Гадаєш, хтось би носився з тобою?! Що б тоді сталося?! З тобою, з дитиною?!
Взагалі, не здавалося, що він заспокоюється. Влад ніби з кожним словом себе тільки більше роз'ятрював.
Та вона не встигла й рота відкрити!
– Я знайду вихід з будь-якої ситуації! Звідусіль! – аж горлом рикнув він у підсумку. – Але тебе втратити… – сигарета розкришилася та посипалася на підлогу, частина тютюну осипалася на його штани.
Та Яструба це не турбувало, схоже. Він якось яро продовжував розтирати залишки сигарети поміж пальцями.
– Це не те, що я зможу… або схочу здолати, Княгиня! Тож зважай на мою волю, бляха! Будь така ласкава! – буквально прочавив він крізь зуби глухим, важким тоном. – Навіть попри те, що я достобіса злий зараз, – додав так, немов впустив на неї плиту вагою в тону.
Повільно повернув голову, змусивши її скинути обличчя, та охопив всю Васю нелегким, темним поглядом, в якому неначе блискавки вибухали. Трясця! Вона реально відчула присмак озону. По хребту поповзли колючі, холодні сироти.
– І ми ще про ці твої дії поговоримо, – додав він гуркітливим, хрипким тоном, сповненим гострого попередження.
Так, що відразу ставало зрозуміло: Влад все зрозумів. Можливо, без нюансів, але загальну тему прорахував. І дуже… дуже сердитий на неї.
– Але для початку я заспокоюся… Хоча б трохи! – рявкнув під кінець Влад, струхнувши залишки тютюну собі під ноги.
Вона аж здригнулася… проте не наважилися сперечатися. А він її тремтіння немов всотав гарячою, важкою долонею, що так на потилиці Васі й тримав.
Машину огорнула важка, напружена тиша.
Коли повернулися, це продовжувалося. Влад зайнявся тим, що викликав адвокатів та телефоном керував якнайшвидшим звільненням Демона. Оскільки того не планували спочатку арештовувати, Вася була майже певна, що Влад переграє аргументи прокурорів, які просто не могли нормально підготуватися. Не ті це люди, які б залишали очевидні зачіпки, вона це знала, як ніхто.
