Текст книги "Впіймати Яструба"

Автор книги: Ольга Горова

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 17 страниц)

«Це, бляха, геть несправедливо, що він настільки їй підходить! Навіть своїм довбаним гумором!»

А потім він раптом зник, залишивши її одну на ліжку!.. Якого дідька?!

14

Мабуть, ще жодного разу в житті Василина не почувалася настільки спантеличеною! А ще… розгубленою, най як неприємно було це визнавати.

Якого біса?! Де цей клятий чоловік подівся?!

Руки хапали лише пустоту!

Вона ні чорта не зрозуміла! А опинитися на самоті зараз, з цим пекучим вогнем у венах, – відчувалося майже катастрофічно спустошуючи!

Вперлася ліктями у матрац, наполовину піднявшись. Якось судомно повела з боку в бік головою. Мабуть, це виглядало збіса безпорадно – те, як сліпо вона озиралася, намагаючись зрозуміти, куди він подівся. Василина не визнавала будь-які свої слабкості! Просто терпіти не могла це робити! Та все ж тут важко щось заперечити… вона його потребувала!

– Владе?

Вона ненавиділа себе тієї миті, але голос Васі цілковито видавав всі її довбані неможливі почуття! ЇЇ немічність! Жадливу потребу! Спустошену розгубленість.

– Я тут, жадана, – прогуркотів Влад… трохи весело звідкись збоку.

Очманіти! В неї тремтіння шаленого полегшення хребтом прокотилося. Немов жар від вогню, їй-бо!

– Один момент, – додав чоловік.

І в цьому хрипкому голосі чулася така потужна темна, чуттєва та шала обіцянка, від якої все всередині неї напружилося! А потім тріснуло від напруги, як дрова у вогні розсипаються ворохом гарячих іскор!

У неї ті іскри немов у животі вибухнули!

– А тобі, маля, точно не місце на цьому ліжку… Не зараз, – додав раптом Влад… у супроводі нявкання?!

Трясця! Точно! Вона забула про Йоля зовсім! Вони його хоч не придавили, коли оце на ліжко падали у своєму запалі?!

Розсміявшись власному спантеличенню, вона знову впала на подушки, чуючи, як Влад відкрив, а потім причинив двері. Вочевидь, виставивши кошеня у коридор.

А потім клацнув замок.

Хтось точно замкнув двері. А їй від того не страшно, як мало б бути по розуму, а тільки гарячіше стає у грудях! Бо вона точно знала, хто саме повернув той довбаний замок!

І… збіса дивно, та цим він ніби звільнив її!

Позбавив необхідності мучитися вибором. Бо… що Василина може наразі зробити, окрім як піддатися?.. Владу?.. Якоюсь мірою Але ж як щиро – власному бажанню, здебільшого.

Бо насправді, могла заприсягтися, що Влад не чіпав би, вияви вона хоч ту грану дещицю страху чи незгоди!

Тільки де ж то знайти? Жінка в ній – точно агента перемагала. Принаймні, сьогодні. А докори сумління… про них вона згадає завтра.

– Більше тут нікого зайвого нема? – скинула брову, най і не бачила, де саме зараз Влад. Знову трохи піднялася, спираючись на лікті.

І, варто визнати, пишалася, що їй вдалася легка та грайлива іронія, тоді як легені горіли, а серце тріпотіло, немов навіжене!

– Оце можу гарантувати, княгиня! Я надто жадібний, аби ділити тебе хоч з кимось! – рикнув Влад низько та потужно.

Так, що вона відчула відлуння цього гарчання у себе в горлі, немов присмак диму від його сигарет.

А потім він знову опинився зверху! В мить! Оточив її своїм тілом майже з усіх боків. Обхопив величезними долонями її кісті, скинув у Васі над головою. Обхопив однією рукою… Змусивши відчути бісову безпорадність! І це було настільки незвично… що ще більше збуджувало, трясця!

І при цьому його рот так ввіпʼявся в її губи, немов ще не цілував жодного разу, на хрін!

– Така невимовна солодка! – рикнув він, прикусивши її губу.

І тут друга його рука ковзнула вниз, розстібаючи застібку її кофти, а потім… офігезно нахабно забралася в штани!

– Присягнутися можу – тут ти таки медова, моя княгиня! – вона відчула, як його великі, шерехуваті пальці накрили її вологу, палаючу промежину, та натиснули на клітор.

Очманіти!

Він, трясця, вже зсунув її білизну вбік! А вона все ще хапала повітря розчахнутим ротом від чуттєвої судоми, що пронизала все тіло!

Просто. Від. Цього. Клятого. Тиску!.. його долоні.

– Вл-а-аде!

Василина сама б не розібрала, був то стогін, наказ чи обурення! Але вона просто не могла більше нічого адекватного видати зараз! В голові ніби раптом випалена пустеля! Сахара, трясця!

А він ще й руки її тримає! Пальці ж, здавалося, палають від того, як їй вчепитися в його волосся кортить! Змусити Влада цілувати себе! Чи її шию пестити… Чи груди! Чи…

О. Святий. Боже.

Раптом, немов почувши весь цей хаос її думок та жару, Влад відпустив її руки та… обхопивши стегна Василини, різким, рвучким рухом зірвав з неї штани разом з білизною! А їй від того аж солодкою судомою нерви у сонячному сплетінні звело!

– Бляха! Я хочу, щоб ти тепер тільки так моє імʼя і стогнала! – чи то над собою сміючись, чи то натурально гарча.

Але їй по цимбалах! Бо від голосу Влада – у самої сироти йшли всім тілом!

– І знаєш що, моя княгиня? Я таки не буду гадати – я, бляха, спробую тебе! – заявив він все тим же темним, низьким тоном.

Та скинув її стегна ще вище, змусивши Василину вигнутися дугою і…

– Вла-а-аде, трясця! – вона таки вчепилася в його волосся, коли він гарячим, збіса жадібним цілунком раптом ввіп'явся між її стегнами!

Притиснув губами клітор вмить, захопив. А потім нахабно дряпнув зубами, ніби дражнячи!

Сили небесні! З ким вона звʼязалася?! Це демон-спокусник чи хто? Якщо так, не дивно, що вона ладна й душу, й совість і службовий обовʼязок забути! Віддати все за можливість бути з ним зараз!

В очах – темно, а при цьому натурально ж іскри бачить в цій темряві! Граний салют! А Влад і не думає зупинятися! З таким захватом, неначе зжерти її задумав, лиже, притискає, проштовхує язика у піхву. Губами, зубами прихоплює клітор. Знову, дідько, й знову!

Ще й гарчить при тому, немов дикий звір!

А їй забагато того натиску! І мало водночас! Якась ненажерлива пустота розчахнулася всередині, вимагаючи більшого! Всього цього чоловіка!

Влад тримає за стегна з такою силою, неначе вважає, що Василина вириватися буде. А вона ж сама вчепилася у його волосся та притискає сильніше… Бо зараз взагалі уявити не може, як без цих жарких, геть гріховних рухів губ Влада дихати зуміє?!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍Як жити далі без зажерливого дотику дихання, що обпікає неймовірно чутливі точки, доводячи до реального божевілля?!

– Стогни, княгиня, мені це подобається! – прогарчав, з таким наказом, що її струснуло! І раптом відірвався та… поцілував її стегно зсередини, аж засмоктуючи! Обпалило!

Твою наліво! Він їй і там засмокт поставив?!

Відсторонився і знову перемістився до центру. При цьому вилизуючи її розкішницю так, ніби Василина натурально була солодкою там!

– Вл-а-аде! – ніби хтось його імʼя у неї на язиці зациклив. У голові! У грудях!

Він немов під шкіру її забрався! Нічого більше не могла навіть простогнати!

І тут він трохи опустив її стегна, перехопив однієї рукою, не припиняючи всі ті розкішно-розпусні рухи язиком! І раптом вона відчула, як його пальці розсувають, штовхаються у її плоть! Наповнюють ту невимовну, пожираючу пустоту, що вимагала вгамування!

Один, як перевіряючи її. А потім відразу другий! Так солодко розтягуючи, що Василину трясти почало безупинну!

Та тут Влад третій палець проштовхнув у її піхву й знову злегка дряпнув клітор зубами та міцно стиснув губами!..

За-ба-га-то! Цього виявилося занадто! Вона не витримала! Захлинулася його імʼям, насадила сама стегна на його руку! Втисла голову Влада між своїми стегнами чи не з усієї сили, їй-бо! І рухнула у такий оргазм, якого в житті не проживала!

Жодного, бляха, разу!

– М-м-м, – прогарчав Влад, без якихось труднощів відхилившись. Обдав жарким диханням всі надчутливі точки! – Я мав рацію – медова! – рикнув, цілуючи тепер її живіт.

Боже! Її знову скрутило солодкою судомою! Просто від того, що та як він говорив!

Вона чула його важке, хрипке дихання, що зі свистом проривалося крізь зуби, хоча в голові ще гуло від задоволення. А він опустив її на ліжко та прийнявся повільно підійматися тілом Васі, цілуючи пупок, груди…

Але її витримка луснула.

– Роздягайся, Владе! – тепер гарчала вона!

Орієнтуючись лише на свої вміння та звук, на відчуття тіла у просторі, Василина обхопила тремтячими ногами стегна Влада, вчепилася у плечі.

І ривком перевернулася разом з ним, перекотившись. Опинившись зверху. Чи то він дозволив?

Чоловічі руки з силою стиснули її стегна!.. По цимбалах!

І хай вона ніц не бачила, та її руки судомно смикали його сорочку. Навпомацки теж впоратися можна!

– Я хочу тебе всього! – прохрипіла Вася голосом, який сама не впізнала.

Йой! Здається, горло зірвала.

А ще точно зірвала йому кілька ґудзиків…

– Будь-яке бажання, княгиня! – прогримав Влад їй у вухо, немов задихався. І перевернув її знову на спину, цілковито накрив собою. – Але зверху буду я!

І Василина завмерла, стиснувшись…

Він був на ній! Весь!

Його гола шкіра під сорочкою, яку вона розірвала, терлася об її живіт, дражнила груди якимось геть незвичним, шорстким відчуттям! Надто гостро, бо тіло намагалося зір компенсувати!

Твердість його мʼязів тисла на її тіло. А його збуджений член, навіть через штани, збіса владно втискався у її вологу, ще сповнену насолоди розкішницю, що досі пульсувала від тільки-но пережитого оргазму! Змушуючи вигинатися від несамовитого бажання, якого ще не знала по силі!

Але… Відсутність можливості бачити, млосна слабкість у всьому тілі, пекуча потреба унизу живота – все це робило її майже безпорадною! Залежною…

І цим – лякало. Вона не звикла таке відчувати! Губилася у цьому чоловікові!

– Мені потрібен контроль, Владе! – прошепотіла ледь чутно кудись у район його підборіддя.

Усе його величезне тіло, що накривало її, немов завмерло. А потім вона відчула, як його руки міцно, та невимовно дбайливо при тому, обхопили її, ще більше підімʼяли під Влада. Він обхопив її підборіддя долонею, трохи скинувши обличчя.

Вона відчула його губи майже на своїх губах

– Контроль завжди буде у мене, медова моя, – він немов простромив її тими словами! Цим низьким, шорстким голосом.

Розіпʼяв на матраці. Ще й владно розсунув своїм стегном її ноги ширше.

– Але я присягаюся, що ніколи не ображу тебе! Зі мною – ти завжди в безпеці, жадана моя! У повній! – буквально проштовхнув ці слова в її рота своїм хтивим, вмілим язиком!

А Василина… Як же їй кортіло в це повірити! Як раптом запекло від бажання – просто бути! Бути тією, якої він, як думає, знає її! Просто дівчиною, що одного дня впала на голову Яструбу…

Настільки сильно, що вона низько застогнала, вигнувшись під ним, немов хотіла злютуватися з тією грубою шкірою, сильними мʼязами, всім ним! Закусила губу від буревію емоцій!

Проте Влад, вочевидь, її стогін та все це – сприйняв як повну капітуляцію та згоду! І накинувся на губи Василини з такою жадливістю, немов взагалі ще не цілував!

І… вона просто втратила точку опори. Просто віддалася цій бурі, на імʼя Влад! Загубилася в ньому.

А сам чоловік тим часом вже стягнув якось свої штани, відчула його несамовиті, різкі рухи. Вперся колінами в матрац. Відхилився…

– Я не зникаю, жадана, презерватив дістав, – прогарчав Влад, пояснюючи. Мабуть, запамʼятавши, як вона минулого разу налякалася.

Знову ковзнув гарячим ротом по її шиї, здається, ставлячи новий засмокт.

А Василина… Її натурально захлеснуло. Так, як вона й не знала, що може. Всі доводи та аргументи кудись змело потребою в цьому чоловікові! Всі рубікони, які складали її, як особистість!

В цей момент Василина просто забула про все!

Зате вона надто добре відчула, як важка, набухла головка його члена вперлася туди, де була настільки необхідна! Влад обхопив її стегно, змусивши Васю зігнути, а потім і скинути ногу. Обхопити його довбані накачані сідниці, які збуджували її навіть ось так, поки «мацала» литкою!

І одним владним, вимогливим та сильним рухом він ввігнав себе в неї вщент! До самого хребта, за відчуттями!

– Вл-а-аде! – це знову виявилося єдиним, що вона була здатна стогнати, вигинаючись до нього всім тілом!

Її руки чіплялися за його плечі, дряпали спину, мабуть, лишаючи червоні смуги. Але то було непоганим розрахунком за всі ті засмокти, що Влад наставив їй. Її тавро на ньому!

– Так, моя княгиня? Кажи, як тобі краще? – немов підштовхував він голосом, яким можна було б ножі заточувати, їй-бо! Настільки хрипкий, шорсткий.

А губами при тому ковзав по її губах, по щелепі, по шиї! І рухався! Рухався так, немов навіки її в той матрац намагався втиснути! Під себе виґартувати! По собі… Він був якимсь геть нереальним! Неймовірним!

І вона піддавалася, бляха!

– Ти – мій! – обхопила його й лівим стегном, поки Влад праве змусив зігнути та закинути ще вище, відкриваючи її для себе ще більше.

Ще глибше увірвався дужим, великим членом, який наповнював її саме так, як кортіло!

Здалося, що він від тієї заяви відкинув голову трохи та точно розсміявся! Не припиняючи ривків стегон, від яких його тіло з вологим ляскотом вдарялося об її стегна!

До біса розпусний, хтивий звук, який ще більше збуджував, робив сам простір навколо них несамовитим! Кров у неї гуділа у венах, пульсувала між скронями! Розривала ребра!

Дідько! Якби Василина дійсно була відьмою – точно не втримала б силу, щось, та утнула б! Хоча б громовицю! Або дощ із жаб…

– Навіть не сумнівайся в цьому! Моя медова! – рикнув Влад у відповідь, жорстким поцілунком припавши до її шиї! Прикусив!..

І вона цього не витримала! Вдруге за неоціненно короткий термін – вибухнула оргазмом! Що розсвітив навіть її темну реальність!

Та безпорадно вчепилася у плечі Влада, хапаючи повітря обпеченими губами! Обхопила його шию, поки чоловік, низько, горлом застогнавши, одним потужним ривком встромився у її піхву!

Другим! Струшуючи всю її тим! І, нарешті, третім – наздогнав у задоволенні, судячи з потужної судоми, що ніби вигнула його крижі! Та стогону, який він втиснув у її горло…

Що просто забрав душу Василини назавжди!

Очманіти?.. Як тепер зібрати себе наново?..

15

Через два дні

– Можу я взяти твою сорочку? – Василина стояла біля гардероба.

Власне, вона вже намацала рукав чоловічої сорочки, яку й планувала одягти. Але тут Влад вийшов з душу. Почула його кроки за спиною. Ну й… подумала, що треба б у власника запитатися. Так… чисто через виховання.

… Не те щоб він їй щось забороняв, до речі. Але з нового одягу в розпорядженні Васі за ці дні зʼявилися лише кілька футболок, ще пара спортивних костюмів, як вона зрозуміла, та джинси… Біс його знає, які. Зручні, це вона могла констатувати доволі впевнено. А, ще білизна.

І так ніби забагато, куди їй то вдягати? Та й вдячна ж. Але все це було «домашнім», чи що.

А от піжам не було… чи чогось на кшталт… Зайвим вважав? Можливо, можливо…

Ну, а з «парадно-вихідного» – у неї на руці тепер був якийсь браслет… Навіщо? Питання залишилося без відповіді.

Явно ж коштовний, бо вона могла визначити перехід металу та каміння. Щоправда, з якостями – теж неясно.

На її питання про ту прикрасу, Влад відповідав тільки:

– Точно для тебе недостатньо гідне… Та я над цим думаю, княгиня.

От і піди його зрозумій!

Взагалі, він ще хотів їй і на шию щось повісити, але тут вона почала сперечатися, справедливо зауваживши, що у бійці то може стати великою проблемою, яку обернуть проти неї.

– Тобі більше не доведеться битися, жадана. Ніколи! – гримнув на це Влад. – Хіба що заради задоволення та зі мною, на тренуванні.

Але все ж не наполягав поки, врахував її думку.

А Василині й з браслетом було якось дивно та незвично. В тому сенсі, що це лише поглиблювало дисонанс у її розумі стосовно власного положення. Не в уяві Влад, тут якби більш-менш можна здогадатися. А в її особистому всесвіті. Хто вона? На які точки тепер спертися?

Тому повсякчас крутила браслет на руці та обмацувала.

Сподіваючись, що там каміннями не викладено щось на кшталт «приватна власність Яструба», як ото на ошийниках собак пишуть. Ну… це жарт, звісно. Та все ж…

– Звісно, ти можеш брати, що завгодно, медова моя, – прогарчав Влад їй на вухо, обхопивши ззаду сильними руками. Потерся вилицею о плече. – Та хіба тобі буде у ній зручніше, ніж у кофті? – здалося, йому було дійсно цікаво.

Реально не розуміє? Чи це прямий натяк?..

Його шкіра відчувалася ще гарячою, ледь вогкою після душа, а волосся вологим. І попри те, що вони тільки-но вибралися з ліжка, де останні два дні проводили чи не половину вільного часу, трясця!.. Часу чоловіка, звісно, бо Васі то чим займатися? Хіба що уколи зранку, і все…

Йой! Та годі! Кому вона бреше!

Було відчуття, що вони кохаються чи не весь час, коли разом! Що, звісно, було не так… але відчуття – ніби просто нездатні розліпитися! Якесь гране божевілля! Лякало.

Так от, попри це все, і два шалено-насичені оргазми, які він їй забезпечив менш як пів години тому – Василину пробило! Просто від дотику шкіри, від відчуття міцних рук! Від запаху його шкіри!

Твою дивізію! Ну от що на ній за прокльон?!

Та ігноруючи дихання, яке вже стало гарячим, і те, що стегна смикнулися назад та притислися до його паху… прикритого жалюгідним рушничком (!), вона зуміла втримати тон рівним… Більш-менш.

– Гадаю, як твоя «штатна ворожка», – зробила жест «лапок» у повітрі. – Я буду виглядати на зустрічі більш вагомо не у спортивному костюмі. Тому одягну твою сорочку та джинси… вони хоч не рожеві? – хмикнула.

Попри те, що відчула, як Влад моментально напружився. І мова йшла не про член… На жаль?..

– Ти залишишся вдома, княгиня! – владно та вагомо відкинув Яструб її ідею.

І щось у тоні чоловіка підказувало, що краще б з тим не сперечатися.

Ага… Не на ту натрапив, Яструбе! Що тут ще сказати?..

– Тобі там нема чого робити! – додав він так само жорстко.

– А тут мені є що робити? Серйозно? Що саме, перерахуй? – скинула брову Василина, хоч і не могла бачити його реакцію. – О… – вона зробила свідому драматичну паузу, – чи, може, для тебе моє призначення – тільки трахати? – повільно повернулася обличчям до Влада, хоч і не виривалася з обіймів.

Вона не бачила його обличчя, це правда. Але вона чудово відчула, як він всім тілом закамʼянів.

Так, Василина тиснула на точки, які точно були небезпечними. Позатим… правда в тому, що навіть, як винести за дужки те, ким вона є?.. Була?.. Так чи інакше, навіть, як не згадувати про її звання, – Василина ніколи не відносилася до жінок, які радо сидять вдома та нічого не роблять. Це взагалі не про неї!

«Вона б не стала тим, ким є, якби гаптувати рядно полюбляла, нє?! От тільки про це не варто згадувати, мабуть…»

І якщо вже Яструб хоче, щоб вона була з ним поруч… ну, йому доведеться це враховувати. До того ж здавалося, її минуле, про яке вона, звісно, не дуже воліла балакати, давало Василині фору. І вона дійсно могла… бути корисною, хіба ні?

Святі небеса!

Що саме значили такі думки у розрізі її відданості Управлінню, наразі Василина воліла не думати. Вона себе не розуміла. Та й як можна обирати між роками служби, правдою та… кількома днями з чоловіком та… хтивістю? Ганебно!..

Але ж серце пронизала тупа голка болю від самої лише думки, що Влада можна викрити й заарештувати…

Хоча… за ці дні вона не дізналася анічогісінько, щоб можна було використати проти нього, до речі.

– Ти ж розумієш, що це не так, княгиня?! Дідько, Василина! – Влад вхопив її за плечі та буквально смикнув до себе!

І він те рикнув так напружено та яро, що її струснуло. А ще й на ім'я, що робив вкрай рідко…

– Серйозно?! А з чого я маю це зрозуміти, Владе?! – і не подумала відступити… Тут треба було тримати до кінця. Інакше швидко засунуть на задні позиції.

Хоча Яструб у гніві – то було лячно. Навіть попри те, що вона його не бачила. Тут і чути було достатньо. А ще – відчувати напругу, що навколо нього віхолою завертілася.

О-о! Здається, вона таки точку тиску обрала вірно…

Не те щоб це дуже порадувало. Та все ж. Зброя буває різною… іноді – то слова та вірне розуміння людини навпроти.

– Бляха! Медова, я не збираюся везти тебе туди, де буде хоч найменша небезпека! – тим самим тоном знову гаркнув Влад, зарившись у її волосся жадібними долонями. Відрубав.

– Це – кумедно. Я пів життя провела там, де було дуже небезпечно, – підібгала вона губи. Не брешучи ж у суті.

Він аж загарчав. Зло.

Згріб у жмені її локони. Натягнув, вигинаючи Васю під себе. Скинув її обличчя, здається, завмерши над самими губами Василини. І дихав дуже обурено, треба відзначити. Вона вже на слух навчилася відмінності у його ході, диханні, пирханні розрізняти, так.

Хоча ж вона й так до нього притиснута, немов розпластана! Кожен вгин-вигин збігаються! Немов під нього вистругана… А він для неї.

Хіба так буває?! Що за мана? А що як це він – відьмак?! І то на неї наведено Яструбом якісь чари?..

Отетеріти можна! Що. За. Маячня, трясця?!

Вона сама себе лякати почала цими пошуками магічного пояснення, ага… Але… не могла інакше пояснити свої невимовно-величезні почуття до Влада, які спалахнули буквально за лічені дні! За миті, здавалося.

І ніяк не бажали вщухати. Вза-га-лі!

Направду, Василину все більше лякало те, наскільки він почав здаватися їй – ідеальним для неї. Характер, темперамент, твердість. Але й вміння знаходити компроміс, домовлятися, врівноважити її вибухову вдачу.

Але й вона потроху намацувала шлях до нього.

– Добре. Якщо там небезпечно, якого біса ти їдеш туди?! – пирхнула, допустивши у голос не менше обурення, ніж він їй демонстрував. – І для чого тоді Арсен та весь цей загін твоїх охоронців, га?! Вони ж мають безпеку гарантувати, чи ні?!

Хай там як, а не збиралася дозволяти йому думати, що вона не має права про нього турбуватися! Бо… Василина таки турбувалася.

А не мала б. Дідько!

Влад завмер. Стиснув щелепи. Вона, трясця, чула той скрегіт!

А потім повільно видихнув… Так, що Василині довелося вдихнути його свіже дихання, що пахло мʼятою, бо він тільки-но почистив зуби.

– Я – знаю, на що йду! І розумію ризики! – тоном «я-тут-найкрутіший-чувак», рубанув Яструб.

«Нє, ну ясна ж річ, соколе мій! Хто сперечається? Але ж і я – розумію, не вихованка недільної школи!», – подумки закотила очі.

– Всі, до останнього. Бляха, та це моя сфера впливу, врешті-решт! А тебе я тут світити не хочу! Як і демонструвати комусь! – рикнув Влад із роздратованим гарчанням у голосі.

Ага-ага. Вона ж тому і не думає перечити. І на авторитет його не зазіхає. Навпаки, навіть. Пропонує ще більш разючий антураж створити.

– Так про мене і так вже знають, – спокійно відкинула вона той аргумент. – Думаєш, новину не рознесли? Впевнена, що на всіх кутках розтрубили, – знизала плечима.

І де тільки впертість взяла, аби з Яструбом сперечатися? Він все ж лякав оцим своїх ярим гарчанням та буквально крижаною напругою навколо, яку вона таки відчувала.

Хоча… мабуть, у його ж відношенні відшукала ключик до дій. Бо він їй то дозволяв, на відміну від усіх інших, як проаналізувати.

Жодного разу не чула, аби навіть Арсен наважувався сперечатися з босом, хіба робити власні спостереження. А вона… таки час від часу намагалася.

– Не з моєї волі! – різко пирхнув Влад, жадібно притиснувшись губами до її скроні.

Як нагадуючи, що то був їхній з Арсеном вибрик! А він точно про це не забув. І, можливо, ще плекає плани покарання.

Йой! Щось колючі, морозні сироти на потилиці виступили.

А ще – вона відчувала, що він таки реагує на неї… та ніяк цього зараз не виказує. Зачепила тим звинуваченням?

Трясця. Наче й добивалася того, але… в горлі розлилося гірким присмаком провини. Хіба її саму постійно не трясе у лихоманці по ньому, немов навіжену? То чим і кому допікає?

Васі взагалі не хотілося сперечатися… Чи хотілося?

Вона не знала. Але сидіти цілими днями вдома – точно не те, що вона б витримала. Навіть якщо ніколи більше не побачить… чи не почує власного командира. Не в тому справа, здається.

Тому вона трохи доклала зусиль, аби потягнутися вперед, попри захват Яструба. І навпомацки дібралася губами до губ Влада, ковзаючи по його підборіддю ледь відчутними дотиками. Легко притиснулася. Та влаштувалася на його плечі щокою до того, як це перейшло б у щось потужніше.

– А от якщо ти будеш мене приховувати тепер – швидше виникнуть питання та збільшиться зацікавленість. Бо чутки вже точно є, – помітила ж зважено та розсудливо.

І вона знала, що права. І він це знав.

Хіба не на це й був розрахунок… От тільки зараз від того, що все спрацювало – радості геть не відчувала! А все ж те саме кляте почуття провини!

– Дідько, княгиня! Ну чому тобі вдома не сидиться?! – прогуркотів Яструб, хруснув суглобами… Але згріб її ще міцніше в оберемок та притиснув до себе так, що аж трохи боляче було.

Більше на бойовий захват схоже, їй-бо!

– Серйозно, Владе, що я тут можу робити, коли тебе нема? – прохрипіла вона з того захвату. – Сидіти чи лежати? Ну… ще гладити Йоля?

– Ти можеш слухати аудіокнигу. Чи фільм! Чи якийсь ролик на… – знову пробував її переконати?

Вони вже про це проговорили.

– Ти чудово знаєш, що я нічого слухати не буду! Бо так до мене підкрастися легше, коли я й так ні чорта не бачу! – огризнулася.

– Тобі треба навчитися довіряти…

– Серйозно? Це мені ТИ кажеш? – підібгала вона губи та помахом руки немов обвела пустий будинок…

Знову нечесний прийом, від якого саме Василина почувалася зрадницею.

Чому?! Хіба вона не свій обовʼязок виконує?

– Ти ж знаєш – я ніколи не залишу з тобою тих, хто зрадить, жадана моя! – Влад заявив то настільки рішуче та твердо. І терпляче, намагаючись переконати.

– Але я довіряю лише тобі! – кумедно те, що отут – ні на йоту не брехала. – Ну й, можливо, трохи, Арсену… Але він має їхати з тобою! Інакше я вже взагалі заперечую! – заявила вона трохи абсурдно.

Ну, дівчина Вася, чи хто? Має право на нелогічні примхи!

І потім, може й дивно, але Вася дійсно… нервувала, якщо Влад намагався поїхати кудись без Арсена. Хіба мало знала, скільки в нього небезпечних контактів?

І прямо відчула зараз, як Влада просто таки пробило від тих її слів трохи самовдоволеним, ледь зухвалим жаром! Аж випростався та обійняв її інакше! Біда в тому, що й це ні на дещицю не зменшувало його довбаної привабливості та чарівності для неї!

– Мені нудно тут, Влад, – тяжко видихнула, взагалі не брешучи, до речі. – Смертельно. Взагалі не той характер, аби просто сидіти, ще й під наглядом. Не звикла… та й не мріяла про таке. А ще… тебе… якось важко комусь довірити, після того, як бачила, як вони діють, – скривила єхидну гримасу.

Контрольний. У голову. Ага.

А він раптом шумно та тяжко видихнув, немов крізь зуби. Та притиснувся своїм лобом до її чола.