Текст книги "Впіймати Яструба"
Автор книги: Ольга Горова
сообщить о нарушении
Текущая страница: 12 (всего у книги 17 страниц)
29
– Валентин в паніці. Виразних пояснень надати не може, – доєднався Влад, продовжуючи дражнити її запʼясток.
На бога! Вона уявити не могла, що в неї настільки чутливі запʼястки! Васю охопив трем, який вона чимдуж намагалася опанувати.
– Ти довіряєш його фактам? – повернулася Василина до Влада.
А потім не витримала та стягнула окуляри з обличчя вільною рукою. Вона теж не могла нормально через них його вираз очей бачити!
– Княгиня! – у ту ж мить обурився Яструб. Насупився, підібгав губи. Суворий, що капець!
– Вони мені тут заважають, якщо я вже намагаюся дивитися, – і не подумала змінити рішення. – Я ж не на вулиці зараз. І буду прикривати повіки, – додала, подумавши, що таки й перевантажувати зір не варто.
– Пʼять хвилин. Потім знову надягнеш, – він зміряв її незадоволеним поглядом усю.
Ну, дяка, що хоч на стільки погодився! Та більше не бурчав стосовно цього, принаймні.
– Я взагалі мало кому довіряю просто так, кохана… Як і Арсен, до речі. Ти унікальний випадок. Прям натурально замислююся, чи ти дійсно не відьма? – хмикнув Влад, вертаючись до розмови, поки водій змінив напрямок руху.
Арсен ухнув так, ніби йому груди стисло… приховуючи посмішку.
А вона… ошаліла, мабуть! З одного боку – продрало до кісток, так приємно! Та з іншого… хто зна, чим їй цей сарказм Влада ще відгукнеться?..
– Так що і тут зараз все перевіряють. Але поки немає причин йому не довіряти. Хоча… таки допускаю, що він щось знає, про що не повідомив позавчора. Тому так нагально й шукав зустрічі та моєї підтримки. Справа здавалася надто простою, навіть з усіма юридичними нюансами, як для ускладнень на три тіла, – він струсив попіл у попільничку та видихнув дим. – Або хтось зʼявився на небокраї зараз, зацікавившись тією граною нафтобазою. І намагається відтиснути її у Валіка. Варіант, який ми не можемо виключити на даному етапі, – авто різко хитнуло у бік, коли водій зробив занадто ризикований маневр, встигнувши розвернутися майже на червоний.
Василина напружилася, але чоловіки трималися так, ніби все йде за планом.
– Надягни окуляри, – різко наказав Влад до того, як вони б продовжили. І навіть сам їх взяв.
І тут авто заїхало в паркінг якогось торгового центру посеред міста.
– Хутко! – він впихнув їй в руку окуляри та різко відстібнув пасок безпеки, поки водій мчав занадто швидко для такого місця, здавалося. – Зараз пересідаємо, – «пояснив» Влад.
І буквально через мить вони дійсно різко зупинилися, не глушачи двигун! Охоронці вискочили, прикриваючи їх вихід, а поруч відкрилися двері геть іншого авто, куди Влад її затяг чи не за долі секунди! За кермо минулої машини хтось також сів і автівка майже миттєво поїхала далі.
Це все зайняло секунди!
І Василина з прикрістю мала визнати, що люди Яструба працюють блискуче. Не дивно, що вони у відділі так довго нічого знайти на нього не можуть.
– Власне, на зараз, це все. Як приїдемо, буду читати звіти. Було трохи не до власних справ, коли виявилося, що ти свої секрети від нас маєш, – відкинувшись на спинку та пристебнувши її новим паском, хмикнув Влад. – То що, пані капітанка, маєте якісь пропозиції? – хмикнув іронічно.
– Власне, так, – вона поправила окуляри, які ледь втрималися на носі при їхньому шаленому переміщенні, та глянула на Влада прямо. – Кульгавий, – видала те, що спало на думку.
– Що?! – пирхнув Арсен, котрий вже встиг повернутися до водія та був давав якісь вказівки щодо напрямку руху.
Вони вже знову опинилися на дорозі, але немов виїхали з іншого боку паркінгу.
А от Василина, вже відкривши рота, на мить завагалася. Що вона в біса робить?! Обурюється, коли вони кажуть, що їй нікуди не подітися, а сама допомагає… що?.. Розробити план якоїсь схеми, яка точно не буде законослухняною?..
– Княгиня? – ніби відчувши ці її вагання, Влад повернувся та уважно глянув на неї.
Чекав тепер і Арсен.
А їй, вочевидь, таки кортіло вразити їх, трясця.
– Отой навіжений, що ломився до тебе у перший день. Коли перестрілка була… Не дуже точно орієнтуюся у суті, це в той момент було цілковито неочікувано для мене, та все ж. Після того випадку, він тобі зобовʼязаний чи щось на кшталт? – повільно почала «розвивати», як він і просив.
– Щось на кшталт, – хмикнув Влад. І в його очах такі палахнув якийсь вогник.
Виникло дивне відчуття, немов він вже зрозумів, до чого Вася хилить. Прорахував по одному натяку. Вона не звикла до такого сприйняття себе кимось чи власного розуміння якоїсь геть іншої спорідненості другою людиною. І справа не у фізичному тяжінні, а в тому, що вони думають однаково! Це майже жахало…
– Отже… – вона була змушена прочистити горло, щоб повернутися до основної думки. – Постав його. Ну, як того, хто нібито прикриває Валентина та його бізнес. А сам «відійди» у бік. Начебто є лише сильна та зухвала фігура, яка спирається на фізичне. Він не скидається дуже… м-м-м, хитрим.
– Тонке спостереження, – реготнув Арсен, поки Влад продовжував буквально пожирати її очима.
Якось збіса спрагло та прискіпливо.
– Віктор… не найлегша людина в керуванні. Надто імпульсивний, – хмикнув Влад іншим голосом. Проте відчувалося, що він прораховує подальші кроки.
– Але йому була потрібна твоя допомога і він точно у тобі зацікавлений, то може докласти зусиль. А ти, прикрившись підставною фігурою, зможеш більш вільно «озирнутися» навколо та спробувати вирахувати, звідки йде загроза… Ну й мати на своєму боці ще одну зацікавлену особу. Най емоційну, але ж таки груба сила інколи буває теж корисною…
– Сподіваюся, ти зараз не про себе оце додала, з усією тією емоційністю та силою удару, – реготнув Арсен.
Ще й відсунувся далі, немов побоювався, що вона і йому в бік зараз вмаже. Власне, Вася б цілком могла. Та лише зміряла охоронця зневажливим поглядом натомість, трохи спустивши окуляри.
Позаяк він дивився серйозно, насправді. Ще й на Яструба короткий погляд кинув. А Влад дивився на неї.
До того так, що коли Василина стрілася з ним очима, знову вже цілком знявши окуляри, у неї горло немов наждаком хтось зчесав! У грудях щось незвично стиснулося лещатами!
– Мені дуже подобається, наскільки збігається наш хід мислення, княгиня, – повільно простягнув Влад з таким схваленням, ніби вона курсант, який тільки-но успішно склав свій перший іспит, бляха!
Але найгірше було навіть не це. А те, що її від цього його зарозумілого схвалення – прошило шалим тріумфом! Неначе отримала все, чого тільки могла прагнути… І геть не через завдання Управління.
Твою ж дивізію, га!
– То як відділ економічних розслідувань докотився до того, аби під мене своїх співробітниць підкладати? – Яструб повернувся роздратованим.
Це було грубо. Та жорстко. Навіть попри те, що мала здогадки щодо причини.
Мабуть, поки його люди не змогли дізнатися все, що Влад від них вимагав. Або ж отримана інформація була недостатньою. Вона буквально відчувала, наскільки він незадоволений, хоча не звикла ще до всіх виразів обличчя Влада.
Цікаво. Вася навпомацки знала, як він хмуриться, як приховує напругу у мʼязах щелеп або затискає зуби. «Знала» пальцями і як Влад посміхається, і як вираз його обличчя змінюється від пожадливого бажання робити її своєю… А от очима поки не встигла побачити всі ці вирази чи їх завчити.
Але от зараз вона точно мала можливість вивчити його злість та роздратування.
Вони приїхали сюди годину тому. Стеження більше не було, мабуть, спрацювала ця їхня фішка, тож добралися без нових пригод. Квартира Влада… «одна з», як вона зрозуміла, знаходилася на верхньому поверсі новобудови. З вікон відкривався чудовий огляд на місто, і в нього навіть малася власна тераса, на яку можна було вийти з вітальні. Та зараз погода до того не схиляла, направду.
Влад відразу почав про щось розмовляти з помічниками у тій самій вітальні, яких вона також вперше «бачила». А її Арсен провів вглиб величезної квартири, бо Яструб нагадав про наказ лікаря відпочивати. І залишив у відкритій кухні.
– Тут має бути повний холодильник, все підготували, – повідомив охоронець, та сам це пішов перевіряти. – Поїж.
Але Вася підійшла до великого панорамного вікна, роздивляючись зимове місто. Потім Арсен пішов до боса, зробивши їй каву. А Вася залишилася тут. Все збиралася хоча б на диван сісти, та не могла відійти.
І ось Влад увірвався сюди! Напружений, шалений! Навколо аж повітря немов закручується у роздратовані клуби! Вихрами невдоволення його дужу постать окутує!
Та й попри те, що вона це розуміла, зачепило ось це дурне звинувачення. Отже, дійшли таки до початку розмови про головне? Окей, вона теж готова буцатися!
– Взагалі, такого завдання у мене не було, – саркастично пирхнула, заломила брову та схрестила руки на грудях.
– То… це твоя власна ініціатива в імʼя Управління? – саркастично хмикнув Влад, включивши собі приготування кави.
– Телепень! – обурено пирхнула Вася, і не думаючи в ступор впадати.
Так, можливо, він мав право сердитися за той обман… Але вона теж, може, більшого розуміння очікувала від чоловіка, який її «коханою» називав! І бути нестерпною – вміла так чудово, що могла б отримати за це медаль!
– Наскільки памʼятаю, саме ти був тим, хто притяг мене до себе додому та вклав в ліжко, – випрямила сильніше спину та підібгала губи. – Нікому з нас і в голову не приходило, що ти таке утнеш, – Вася глянула на нього з таким виразом, ніби дуже не схвалювала настільки необережну поведінку. – Я взагалі не могла зрозуміти, на хіба ти мене додому повіз, якщо чесно?! – стенала вона плечима. – План був просто попасти в оточення та зблизька спробувати поспостерігати за тобою… щоб зібрати більше інформації. Бо надійшли дані, що ти… – спробувала сформулювати це якось, міцно тримаючи власну чашку. – Трясця! Не знаю, маєш співчуття до білявок з важкою долею чи щось на кшталт, – втомлено закінчила, якщо чесно, таки вимотавшись.
Ще не відійшла після крапельниці. Сьогодні так і не зуміла після тієї поспати ж. Притисла очі, які все ж бачили краще.
Влад достав сигарету, але поки не поспішав підпалювати. Ковтнув кави. Покрутив у пальцях сигарету, посткуючи по пачці. І дуже прискіпливо дивився на Васю. На її останніх словах він якось роздратовано хмикнув.
– А якого біса ти під кулю тоді полізла, княгиня? – рикнув, взявши сигарету зубами. Але і зараз не підпалив. Памʼятав її докір в авто? – Що збиралася для себе тим виграти?!
30
– А що мені було дивитися, як тебе застрелять?! – не залишилася у боргу Вася. Палахнула на нього власним роздратуванням. – Я ж бачила траєкторію, а твої охоронці були собакою та кошеням зайняті!
– Твоїм кошеням, – кинув Яструб, трохи наблизившись.
Типу її у тому гармидері звинуватив?! Не те щоб Вася не доклалася, звісно. Та все ж!
А Влад зробив ковток, вийнявши так і не підпалену сигарету. Допив каву та відставив чашку на стіл.
– Та не був Йоль моїм тоді, я ж тобі казала! – рикнула. – Сам творив, що хотів!
– Я маю після всього вірити? – Влад так вигнув губи, немов його це дуже бавило.
Вася почала реально психувати. Він вже теж вмів у ній вже потрібні точки зачепити, щоб допекти.
– Так з чого б тобі мене рятувати було, якщо ти проти мене інформацію збирала? – скинув він брову, зробивши ще крок вперед.
– А на хіба ти мені мертвий був?! – аж рикнула Вася. – Це зовсім тупо, нє? Яке тоді розслідування та покарання?! І потім, ти виявився геть не… – вона замовкла, тільки зараз усвідомивши, що він вже майже впритул.
А сама Вася, не розуміючи того, щільно притиснулася спиною до холодильника, відступаючи від його роздратованої люті.
– І яким я виявився?! – гаркнув Влад напружено та глухо, спершись рукою з сигаретою на той самий холодильник вище голови Васі.
А іншою долонею обхопив її обличчя та шию. Немов змушував на нього дивитися. Хоча ж вона й так не зуміла б погляд відвести, мабуть. Ледь натиснув гарячими пальцями на чутливу шкіру.
Не стискає, не душить – ні! Наче всотує її пульс.
Й так тримає, що вона себе перед ним абсолютно беззахисною відчуває, попри всі навички та вміння.
Схопленою у пастку, з якої немає виходу!
– Геть не таким, як я уявляла собі… – хрипко видихнула вона, відчуваючи, як пучки його пальців потирають її підборіддя з легким, але збіса жадібним натиском!
– Гіршим?! – хмикнув сардонічно, скинувши брову. І так уважно в неї вдивляється!
Це було підступне питання.
Вона повільно хитнула головою, відчуваючи тиск його долоні та тверду опору холодильника позаду. Його тіло немов оточило її!
Взяв у полон – нікуди не подітися. І обоє ж бісяться: відчуває його злість, що немов бурлить під тонкою сорочкою в грудях. Своє роздратування – проковтнути у живіт не може, душить! Але ж при тому всьому – їх немов магнітом одне до одного тягне. Нічого з цим поробити не здатні! Наскільки б не були роздратовані!
– Не таким… кращим, – ледь видихнула, направду. Якось складно було це визнати, попри все.
Бо тоді має також признати, що помилялася… Раніше? Чи таки зараз?
– То за що ж ти мене наказувати збиралася, княгиня? – поцікавився рвучко, ледь притиснувши великим пальцем її нижню губу.
А вона стоїть і не може очі відвести! Чи не вперше має змогу роздивитися всі його риси, колір очей, якісь золотаві крапки навколо зіниці…
– Не памʼятаю… – видихнула. Аж насупила лоба, дійсно спробувавши пригадати.
Але в цей момент Влад різко та шумно видихнув.
– А й в пекло! – процідив крізь зуби та напав на її рот у пожадливому, жорсткому цілунку, стиснувши пальці!
Він був злим, це правда.
Нутрощі розривало від роздратування, ярості та люті, які так і не вляглися з учора. Загальна довбана та незрозуміла ситуація з новими невідомими гравцями – також не дуже допомагала тримати себе в руках.
Але єдине, що реально підірвало розум – ось це відчуття її поруч!
Дорвався, дідько! Він вперше цілував її більше ніж за добу!
І мав чесно зізнатися хоча б собі, що більше нічого наразі й не потребував. Охрініти встряг, звісно. Але вже навіть з тим змирився.
Життєва потреба: зацілувати, затрахати її рот своїми губами, язиком так, аби вона забула не тільки привід розслідування по ньому, а й власне імʼя та звання, бляха! Нічого, крім самого Влада не памʼятала вже ніколи!
Сигарета впала, розторощена його жменею, коли Влад обхопив кохану й іншою рукою. Стиснув її потилицю під коротшим тепер волоссям, потяг на себе!
На підлогу щось дзвінко рухнуло з плескотом… Її чашка кави, вочевидь, розбилася на друзки… Ну й грець з тим! Бо Василина тепер сама обхопила його шию руками та відповіла на цілунок так, ніби душу Влада випити намагалася…
Пусте прагнення, бо й так вже всі його нутрощі собою заповнила! Вени, легені, навіть мозок, хай йому грець!
Влад рикнув, буквально вгризаючись у її губи з усіма цими ярими, бурхливими поривами, сповненими геть не притаманних йому суперечностей! Підхопив її під сідниці, втискаючи свій пах між стегнами коханої… най й сповненої стількох сюрпризів, жінки!
– ТИ – моя! Я попереджав тебе, княгиня! – прогарчав так, немов перед цим проковтнув жменю битого скла. Голос був грубий, гострий, жорсткий. – І знову кажу! По цимбалах мені на СБУ, ваш відділ чи якісь там розслідування! Не знайдуть нічого. А ти – не повернешся, кохана. Не відпущу! – прикусивши її нижню губу, рикнув. – Зроблю так, що про тебе навіть згадка з тих довбаних архівів та відомостей щезне! Немає ніякого грьобаного капітана більше! Все. Лише моя жінка! – буквально втискав ці слова губами, зубами, ротом у її шию, залишаючи сліди цих ярих поцілунків-укусів.
Таки надто злий ще. Пригальмувати б. Взагалі самоконтроль втратив.
Тримає її, не розуміючи, ще регулює силу захвату пальців, чи вже переступив грань. Але від однієї думки, щоб відступити зараз – ще більше жадливою судомою кожен мʼяз зводить! Міцніше тримати, не дати й шансу зникнути…
А Василина застигла, хоч і не відштовхує, сама міцно чіпляється. Але і як закрижаніла вся у його руках.
– Але Влад… то все моє життя. Ти можеш уявити, скільки я до цього йшла і вклала зусиль?! Я не можу просто… зникнути, – хрипко та ледь чутно видихнула йому в рота.
Не менш обурено, ніж ото він їй ричав тільки що.
І Яструб застиг, вдивляючись в її очі, які тепер весь час впертими вогниками палали. А відчуття таке, немов за грудиною йому колючим дротом всі нутрощі обмотали, і стискають. Крушать легені, серце, ламають ребра…
– І як ти собі це уявляєш, кохана моя?! – процідив крізь зуби Влад.
В грудях повільно розгоралося полумʼя. Зле та трохи навіжене. Пропікало грудину, обвуглюючи кістки якоюсь дурною, злою образою, здавалося.
Контроль поруч з нею весь час був примарним. Наразі ж просто випаровувався від того, з якою силою його нерв бити почав!
– Що тебе Арсен на роботу в Управління зранку відвозитиме, де ти цілий день будеш імітувати проти мене справи, а потім вертатися і допомагати вже мені тут все прораховувати?! – рикнув. – Чи заарештуєш мене та будеш навідувати з кексами? – нависав над нею, втискав у той клятий холодильник.
Не дозволяв ні відступити, ні з оберемка його божевільного захвату вислизнути. Точно перегинав із силою, але зараз взагалі не міг те опанувати!
Але Василина була не слабкою, ото вже точно! І не скидалося, що буде від цього ламатися. Навпаки, войовничо скинула підборіддя та сама стиснула пальці, якими чіплялася за його плечі!
– Ні! Трясця! Ні!.. Але я… Я просто ще не знаю! – з якимось злим відчаєм крикнула вона, важко дихаючи.
І ляснула долонями йому по грудях. НЕ боляче зовсім. Не зло. Скоріше з відчаю та безпорадності перед всім тим, що між ними вибухало, намагаючись стати нездоланною перешкодою.
Вочевидь, і коханій груди рвало від усього, що зависло між ними тяжким вантажем.
Розумів її гордість та амбіції. Навіть захопитися міг тим, що таки чимало ж добилася власними силами та впертістю. Та й силою волі, якщо згадати її обмовки про бої, шлях від поліції до Управління. І явно непростий підйом службовими щаблями, як зважити, наскільки її зачіпає найменший закид в бік впливу зовнішності на просування. Так що дійсно міг зрозуміти.
Та й сам хіба особисто не настільки ж амбіційний та цілеспрямований?!
Вони збіса схожі, от у чому біда!
Це його пʼянить сильніше за будь-який алкоголь чи наркоту! Вабить у ній, бо вона йому відповідає силою характеру. Тим і спіймала на гачок, мабуть. Відчував це у своїй княгині… не дарма ж так кликати почав.
Але це ж і бісить! Бо знає, яким впертим сам може бути. І судячи з виразу очей Василини, а також з того, що не полохалася з ним сперечатися навіть тоді, коли ж точно була в позиції програшу – легко не вийде домовитися.
Чого ото тільки її підібгані губи варті, які тільки-но ж зацілував так, що припухли та червоніють на блідому обличчі. Наставив нових засмоктів на шиї… Знов підсвідомо намагався «привласнити» навіть на такому, фізичному, рівні?
Жодної адекватної думки в голові. Стоять, дивляться очі в очі, тяжко дихаючи. Між обличчями – сантиметри. А відчуття, ща настільки далекими одне від одного ще не були жодного разу.
Ще й ці нові проблеми… ніби всесвіт вирішив відразу всі грьобані складнощі йому на плечі скинути.
І… Як це, бляха, вирішити?!
Не впевнений в тому, що зараз дійсно здатен собою керувати й не нашкодить, не образить її різким словом так, що сам себе потім клясти буде, Влад різко відступив. Буквально примусив власні руки розтиснутися. Суглоби занили від спротиву, але…
– Ти мусиш щось поїсти, – рикнув, витягнувши нову сигарету. – І лягай вже, дідько, відпочинь!
Та пішов геть звідси, щоб хоч якось перевести дихання та пару випустити.
31
Сил нормально причинити двері ще вистачило. А ось тут ледь не вмазав кулаком по стіні! Врятувала тинькування… або його кісточки, лише наявність Арсена, який ніс охорону під дверима.
Тому Влад вилаявся крізь зуби та різко, рвучко підпалив сигарету. Шумно затягнувшись так, що аж в очах потемніло. Затримав дихання в грудях на кілька секунд, намагаючись нікотином випалити ту ярість та злість на неї, ту безпорадність, до якої взагалі ж не звик, трясця!
Сто років такого не відчував! Ніби знов над відкритими могилами стояв. Сестри… Потім батьків… І від одного тільки спомину – підкинуло зсередини таким сказом, що аж вилиці судомою звело! У скронях пульс почав відбивати шалений, злий ритм.
Ні хріна! Нікому він її не віддасть! Обламається все це довбане Управління!
– Бляха! – видихнув він нарешті дим відкритим ротом, коли у грудях пекти почало.
А потім переніс вагу тіла вперед та таки вперся кулаками у стіну, вдавлюючи кісточки у той клятий тиньк! Хоч так намагаючись скинути напругу! Прояснити відчуттям болю та тиску розум, який біснувався у затісному черепі, не бачачи поки виходу.
Бо як її в тому переконати – ось головна проблема! А не те гране СБУ!
Він міг просто закрити її, звісно. Тримати під цілковитим контролем… Нікуди не випускати. Міг… багато чого.
Але ж йому ця жінка потрібна, з усім її вогняним характером, з усіма гостротами та іронією, а не зламана бранка, дідько!
– Знаєш, ми коли молодими були… вважали, що коли написати імʼя своєї зазноби на сигареті та викурити ту – все пройде. Як рукою зніме, – ніби як в пустоту коридору кинув Арсен напруженим голосом. – Позбудешся її.
Сам дивився при тому також в бік.
І так то прозвучало… дико, що Яструб на нього вирячився, навіть трохи забувши, що між зубами сигарета продовжує жевріти. Очманіти!
– Ти зараз серйозно?! – прохрипів він голосом, яким можна було б метал шліфувати, здавалося. Оце так докурився, курво! – Ти мені ще зараз скажи, що реально в усі ці карти, відьомство та іншу маячню повірив раптом?!
Навіть брову скинув, роздивляючись охоронця. Арсен, здалося, трохи застидався, але ж таки вперто висунув вперед підборіддя.
– Гей, я просто варіант запропонував. Можна спробувати. Чому ні? – стенав плечима друг.
Він навіть не збирався це коментувати, збіса! Але друг дивився так, ніби зараз вважав його максимально небезпечним. Власне, Влад і сам почував себе саме у такому стані.
– Бо я, бляха, не хочу і не збираюся від неї позбуватися! – рикнув Влад те, що йому здавалося очевидним. – І нікому не дозволю княгиню у мене відібрати! Навіть їй самій! – відрубав то з крижаною ярістю, ніби на Арсені й вирішив зірвати всю свою злість.
Охоронець трохи назад посунувся, поглядаючи на нього з пересторогою. Вловив настрій. А Яструб знову глибоко затягнувся та… таки поглянув на недопалок, здуру уявляючи те, що Арсен… «запропонував».
І не зміг. Якась херня, як направду. Здавалося, зробить так – і вона, навпаки, в кожну клітину його легень пробереться! Хоча… вже й там є.
Позбутися? Ні! Ні за що!
Але як зробити те, що Влад хотів – поки не бачив варіантів.
Треба відступити. Зробити крок вбік та оцінити все на ново. Запроторити ці занадто потужні емоції у кут та зважити все це так, як на замовлення оцінював би будь-яку чужу проблему.
І знайти той грьобаний шлях! Бо «позбуватися» Василини він точно не планував!
Вася притисла лоба до холодного скла та прикрила повіки, відчуваючи, як сльози повисли на віях. В голові та грудях гула незвична пустота. Скроні ломило від болю напруги.
Вона не знала… Ні відповіді на його питання, ні того, як все це вирішити. І від того почувалася геть розгубленою та безпорадною – зовсім незвичне для неї відчуття. А втома аніяк не допомагала.
Він сказав поїсти, але вона навіть уявити не могла, щоб зараз взяти в рота хоч щось. Навіть кави вже не хотілося. А от чого дуже кортіло, до болю в грудях буквально, – це якогось вирішення збіса складної ситуації. Дива?.. Хіба що…
Вперше в житті їй спало на думку спробувати почати палити. Може, це так чудово мізки прочищає, що якось стане у пригоді? Бо чого тоді Влад стільки тих сигарет викурює за день? Не дарма ж він такий популярний фіксер!
От тільки дуже сумнівалася, що та димна гіркота хоч чимось допоможу у її випадку. «Та й вона не Яструб – для її бюджету то може стати вагомим обтяженням», – промайнула гірка, сардонічна думка.
– Ти так і не поїла, княгиня, – незадоволений голос Влада прозвучав неочікувано для неї.
Різко розвернулася, не розуміючи, як його кроки пропустила? Налаштована ж на нього немов всім тілом, кожним нервом… Та зараз, мабуть, надто іншим перевантажена.
– Я не голодна, – голос вийшов надто хрипким, відразу видав сльози.
Але Вася скинула підборіддя вище, не бажаючи те йому демонструвати.
– Навіть чути цього не хочу! – пирхнув Влад. – Ти від ночі нічого не їла, думаєш, я не в курсі?
Завмер впритул біля неї та обхопив долонями вологі щоки. Напружений. Все ще злий. Жорсткі жовна прорізали щоки. Вдивляється в неї темним, важким поглядом. І в тих очах теж видно, що біситься. Але й ніби шукає щось, вглядається у неї.
– Зараз разом поїмо, – безапеляційно заявив він, великими пальцями витираючи її щоки.
І так глянув при тому в її очі, ніби мовчки забороняв плакати… біснувався від того, що нові краплі зіслизнули з вій вологими стежками.
Різко видихнув та смикнув її на себе, неначе ховаючи Васю в оберемку. Занурився пальцями в волосся, мовби сам навпомацки тепер її нову зачіску вивчав.
Все, що сказали та що не встигли – бриніло між ними. Відчувалося реальною напругою та крижаними шпичками на шкірі. Але зараз жоден не починав наново. Надто гостро. А вирішення, схоже, навіть Яструб поки не знайшов.
Залишок дня та ніч радше нагадували тортури.
Влад розбирався зі справами. Частину з його розмов вона могла слухати. Як от телефонний дзвінок тому Віктору, котрий Кульгавий. Вочевидь, через те, що вона вже й так була в курсі цієї справи та й сама доклалася. Влад домовився з ним зустрітися наступного вечора.
Частина ж його розмов, а може, й зустрічей, пройшла за зачиненими дверима кабінету. В принципі, він і до сьогодні далеко не до всього їй дозволяв долучатися, але саме тепер чомусь зачепило та почало муляти душу. Що, звісно, взагалі капець!
Дурна-дурна! Хіба сама не розуміє, що тепер про довіру йти не може? Та й з якого дива їй стало хотітися не заради Управління дізнатися подробиця, а чисто як акт його прийняття – ту довіру мати?!
Ну божевілля ж, з якого боку не подивись! Хіба ні?..
Відчуваючи роздратування та відчай, вона після обіду сховалася у спальні. Тут вже знайшлися приготовані для неї речі, котрі, мабуть, перевезли з будинку. А ще – була ванна кімната з величезною ванною. У будинку та теж малася, здається. Та через обмеження зору Вася сама не купалася. Вони щодня разом з Владом душ приймали…
Від спогадів, чим то нерідко завершувалося, кинуло в якусь тужливу, майже болючу потребу, трясця! Засудомило за грудиною, стиснуло в животі чи не реальним болем… Немов хтось натягнув її нерви на кулак та стискав так, що вдихнути не виходило!..
«І де її витримка, питання? Що за внутрішнє скиглення?!», – спробувала себе до тями привести. Та копняки у думках не допомагали зібратися.
Вона вичерпала свої механізми адаптації. І зараз оголеною, без усіх своїх щитів та робочих виправдань, – стояла перед тим граним вибором! Настав час вирішити: залишиться по цей бік, чи зробити крок на сторону Влада, поховавши під почуттями все, що ціле життя будувала. Всі свої ідеали та принципи.
Проте Василина не відчувала себе готовою. Тому відсунула ту думку. Все одно їй зараз звідси не вибратися: охорона чи не за кожними дверима стоїть. Набрала настільки гарячої води, що всі дзеркала запітніли, та залізла туди, немов ховаючись у цій парі. Просиділа майже годину.
Після чого її розморило, ясна річ. Закуталася у рушник та ледь дійшла до ліжка. Накрилася ковдрою з головою й вирубилася. Надто багато накопичилося втоми…
Прокинулася тоді, коли було вже темно. Від того, що опалило полумʼям!
– Моя! – Влад обхопив її двома руками, втискаючи у власне тіло, та підгріб під себе, немов дракон, що ховає свій скарб. – Ти – моя! – хрипко рикнув в її шию, прикушуючи, втягуючи в себе тонку шкіру.
Злий. Роздратований. Жадібний.
Її немов в мить занурило в киплячу лаву!
Він завжди був неначе одержимий нею. А тепер і Василина відчувала себе цілковито та навіжено захопленою ним! Дурман!
Від гарячих, жадібних дотиків рук Влада, від його ненаситної потреби злютувати їхні тіла… самі сутності на всіх рівнях, здавалося! Застогнала, вигинаючись! Обхопила його тіло стегнами, так і не встигнувши спросоня вхопити здоровий глузд.
Губи чоловіка були різкими, пожадливими. Він ніби похапцем намагався добратися до кожної її чутливої місцини, які вивчив за ці тижні. Втискав Васю в себе, тріпав сильними пальцями соски, пестячи. Стискав груди.
На ходу скинув з себе сорочку, рвонув пасок, стягнувши й штани. Вона сама тягнула, рвала тканину на ньому, здається!
Ця потреба одне в одному – вона була якоюсь божевільною! Не усвідомленою чи продуманою! Вони немов один в одного вгризалися. Так і не позбавившись тієї купи претензій та питань одне до одного. Всіх тих розчарувань та дорікань…
Він увірвався в її тіло різко, може, навіть, трохи зло. Та Василина була сама в такому стані, що кусала і вганяла нігті в його плечі, спину. Тепер вона лишала на ньому жорсткі засмокти та відмітини. Немов змушувала Влада бути ще різкішим, ще більш владним та вимогливим до її тіла! Віддати їй всього себе.
Вони неначе боролися… тільки не одне з одним, а проти всього, що між ними зненацька опинилося. І при цьому намагалися втриматися ось так – сплетеними, зшитими разом! Втриматися у цій точці руками, губами, тілами та надто гострою насолодою, що нерви надривала.
Вона застогнала, коли він довів її до піка. А Влад випив цей стогін, проковтнув, аж прикусивши її губи. І сам наздогнав Василину у три різких, сильних поштовхи.
Застигли, не маючи сил розплести руки, ноги. Не в змозі розірвати губи… Його диханням – вона легені наповнює, і навпаки.
Якби можна було навіки у цій темряві залишитися. В цьому ліжку. В його руках…
Якби ранок ніколи не наступив… Вона не розуміла, уявити не могла, як зуміє зробити вибір?!
А ранком, який прийшов занадто швидко, Влад поставив перед нею за мовчазним сніданком каву. Та накрив гарячою, напруженою долонею потилицю під тим подовженим каре, яке стирчало у всі боки зараз. Не варто було засинати з мокрим волоссям…
– Ти вільна, княгиня. Арсен відвезе тебе… куди захочеш, – раптом зронив він таким холодним та відокремленим тоном, що вона застигла.
Рука здригнулася. Кава розтеклася плямою по столу.
Крижаний холод стиснув серце за грудями. Отетеріла, вирячившись на нього. Такого від Яструба точно не очікувала.
