Текст книги "Впіймати Яструба"

Автор книги: Ольга Горова

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 17 страниц)

24

Треба було визнати, що інформації намагалися дати мінімум. Щоб її не підставити?

Не те щоб спрацювало. Довбні!

Насправді Влад був навіть злий на цих недоумків! Хто так працює, взагалі?! Він їх спалив протягом доби, попри купу інших завдань!

Якщо вони були в лікарні й вивчили її файл, то мали зрозуміти, що так чи інакше, а підставляють оцим Василину. Як вона, на їхню думку, мала це прослухати?!

Вона ж… ніби напружилися ще більше.

– Це все, що було на флешці? – доволі впевнено запитала.

Хоча він чув, наскільки зараз відрізнявся її голос від того, як дівчина розмовляла з ним лише пару годин тому.

І це трощило йому серце не менше, ніж її зрада. Щоправда, це Влад заштовхав кудись на задній план того пекла, що продовжувало в голові вибухати. Він має право бути дуже злим!

– Ні. Є ще той самий текст у вигляді документа. Схоже, твої люди таки не до кінця повірили у твою сліпоту, га, Княгиня? – хмикнув з отруйною іронією.

І сам не зрозумів, чому прізвисько тепер прозвучало інакше, як імʼя. Немов цим таврував та привʼязував її до себе, хай там хто вона насправді була!

Арсен у кутку шумно видихнув, помітивши. І зрозумівши.

Друга не менше обурила, що ця дівчина зуміла обійти вже його внутрішній радар! Арсена це збісило. Вочевидь, не міг собі пробачити симпатії, що спалахнула миттєво. І того, як піддавався на її авантюри.

Та Яструб наразі надто лютував, щоб на це зважати.

– То хто ж ти, княгиня? – рубанув крижаним тоном.

Відсутність інформації про цю жінку, яка тільки дві години тому так стогнала в його руках, що у Влада розтинало ребра від потреби бути ближчим, – зараз просто влаштовувала у грудній клітині ядерну зиму!

– Як тебе звати? Насправді! – додав різким, жорстким тоном.

А вона підібгала губи.

– Василина. Це моє справжнє ім'я.

– Триндець! – чомусь хрюкнув Арсен збоку.

Та Влад зараз надто намагався втримати хоч якусь подобу контролю, аби відвернути свою увагу від цього зблідлого обличчя. Цікаво. Він таки думав, що це для легенди вигадано.

Їй точно стало гірше, він бачив набряк на очах та червоні лінії судин на білках. Вона надто перенапружувала очі. Але чи його це біда, бляха?

– І хто ти є, Василина? Представишся, нарешті? – процідив крізь зуби.

Задушивши бажання просто запроторити її в темну кімнату та накласти якийсь компрес на ці довбані очі!

А вона відкрила рота і:

– Самойленко Василина. Капітан СБУ. Відділ економічних злочинів, – відтарабанила якусь, бляха, нісенітницю!

– Що?! – здається, той граний «вибух» таки щось пошкодив у його мізках. А може, у вухах. Влад не вловив звʼязку.

Але Арсен збоку тихо ухнув та навіть присвиснув.

– Капітан СБУ?! – повторив друг так, ніби не повірив.

Власне, Влад теж. Не повірив.

– СБУ?! Якого біса?! Ти – капітан СБУ?! – повторив він так, ніби зараз розрегочеться.

Бо таки справді був до того близьким! Він багато чого встиг прикинути за цей час. Але не ось ЦЕ.

А її аж підкинуло! Ти диви! Справді зачепило?! Схоже на то.

Бо княгиня стиснула руки, скинула своє чортове вперте підборіддя та зімкнула щелепи так, що жовна перерізали вилиці. Ще й вперед посунулася, як напираючи на нього… І це при тому, що була нижче за Влада на голову!

Шалена жінка! Він не міг притишити цього довбаного захоплення нею навіть зараз, бувши злим до біса! Навіть попри те, що готовий був в цей момент її придушити!

Ярість таки переважала!

– В це складніше повірити, ніж в те, що я билася на підпільному ринзі? – прошипіла ця навіжена, немов на нього образилася.

– Так! – пирхнув Влад, затягнувшись сигаретою до того, що в нього зараз спалахнуть легені, здалося.

Але… якось таки підібрався, згадавши її удар правою.

– Ну то ти не такий і розумний, Яструбе, як всім пилюку в очі пускаєш! – пирхнула ця самогубця та схрестила руки на грудях.

Очманіти! Вона реально не розуміє, в якій він ярості, що кидає виклик?! Очі хворі заважають?! Чи зовсім пустилася берега?!

Та перше, що він спитав, виявилося не це.

– А чи ти билася, княгиня? – прогарчав зневажливо та фиркнув.

– Уяви собі! – рявкнула раптом ця навіжена. – Билася! – прозвучало так, ніби вона якраз його не спосібним до того вважала. Чи не боягузом…

Але Влад не від того зараз палахнув так, що перекусив ту грану сигарету!

– Де, бляха?! – рявкнув він, вихопивши недопалок з рота. – З яких це пір відділ економічних злочинів відправляє співробітників на бої?! – він нависнув над нею, стиснувши кулаки так, що у порох стер той уламок сигарети.

Немов збирався вчепитися у цю тонку, пихато вигнуту шию та витрусити з неї пояснення.

– З таких, що я не відразу в цей відділок влаштувалася! – рявкнула дівчина, і не подумавши від нього відступити.

Дідько, що?! То вона таки билася?!

Він зараз її придушить. Гарантовано! Якого біса вона розпалює його ярість?!

Усвідомлення того, наскільки він насправді наразі балансує на межі, змусило Влада шумно видихнути та хоча б спробувати повернутися до кордонів логіки.

– Це наразі не першочергове. Потім… послухаю, – кинув він та повернувся до Арсена, який стояв у кутку біля вікна, палив та намагався максимально злитися зі шпалерами.

Надто добре знав такий стан Влада.

– Дві доби? То це мусимо от-от на гостей чекати, як гадаєш? – процідив крізь зуби. – Варіанти?

– Мабуть, вони візьмуть ордер.

Його аж сіпнуло.

– Я тебе питав, моя люба? – на видиху повільно розтягнув те речення, знову глянувши на Василину.

Всім своїм виглядом натякаючи, що краще б їй постояти дуже… дуже тихо.

– Я тут більш кваліфікована, ніж Арсен, – знизавши плечима, заявила Василина, не звернувши на то уваги.

Охрініти! Він міг те забути, на її думку?! Серйозно?!

Влад повільно втягнув повітря в себе.

– Гадаю, вони заявляться вночі або рано зранку. То улюблена практика, – швидко втрутився Арсен, скосивши очі на Василину.

Точно намагаючись тим перемкнути на себе його увагу. Ти диви. Хоч і образився, а все одно прикривав? Цікаво.

– Так. Це найбільш ймовірно, – згодилася Василина.

Так. Ніби. ЇЇ. Питали! Трясця!

Яструб щиро не знав, на якій бісовій витримці не спалахнув!

– Що ж, залюбки з ними стрінуся та поспілкуюся. Шкода, що тебе вони не застануть, моя розумниця, – прогарчав Влад. І глянув на Арсена. – У вас пів години. Ти знаєш, що робити. Я все вирішу. Щоб ні єдиного натяку в будинку не лишилося, – витяг телефон та хитнув головою, щоб друг її уводив.

І Арсен мовчки кивнув, не ставлячи зайвих запитань.

– Ви здуріли?! Та спецзагін тут все догори дриґом переверне в пошуках мене! На біса нариватися?! – Василина буквально бігла за Арсеном.

– Так кортить від нас втекти? – грубувато пирхнув керівник охорони.

– Ні! – ляпнула Вася перш ніж подумала.

Він повернув голову, навіть трохи скинувши темп, та здивовано глянув на неї. А вона розсердилася сама на себе.

– Але ж на біса Владу так підставлятися?! Це реально небезпечно! – продовжила думку, бо дійсно нервувала. – Невже ви не розумієте?!

У них у відділку не було нічого, що реально можна було б Яструбу приписати, з доказами та фактами. Як і в інших. Він збіса вправно залагоджував свої справи. Але утримання співробітника СБУ – це вже зовсім інша пісня. І Вася точно не хотіла брати у цьому участь!

– Так тут ось у чому сіль, Княгиня. Тебе тут не буде. Навіть згадки, – клацнувши пальцями, хмикнув Арсен, промовивши це звертання, точно, як Влад в останнє.

І чомусь здалося, що це має якесь значення.

Але охоронець знову потяг її в напрямку спальні. Як не дивно, тут вже були якісь хлопці. Вочевидь, теж охорона. Влад же говорив їй, що постійно у будинку тільки ті, кому він довіряє… І вона.

Окей. Про це варто подумати потім.

Ці охоронці ретельно… перевіряли кімнату, здається. Вона не була певна.

– Бери з гардероба все, що хочеш взяти сама. Все інше ми заберемо, – підвівши її до дверей, велів Арсен.

– Але тут всюди мої відбитки! А вони будуть шукати!

Та охоронець не слухав вже ніяких зауважень. Схоже, він також був ображений на неї. Трохи менше за Влада, та все ж.

Ось так за тридцять хвилин Василина опинилася… десь під землею, їй-богу! І це трохи лякало. Сумку їй нести не дозволили, за її спиною хлопці почали чимось оприскувати всі поверхні… Невже відбитки прибирали? Капець. Вони орієнтуються краще, ніж вона думала.

Влада вона побачила лише на коротку мить, коли він кинув другу:

– Вас вже чекають, – та глянув на неї тим новим поглядом, вагу якого вона відчувала навіть наосліп у темряві… підвалу.

Так-так! Її притягли у підвал! На мить навіть лячно стало, що він… таки пристрелить її, ображений за цей зухвалий обман. Ну мало що там від нього «кримінальний кодекс авторитетів» вимагає? І навіть перелякатися встигла… Та тут Влад завмер майже впритул, нахилився до її волосся та якось так повітря втягнув в себе, немов намагався аромат її відчути… У Васі сироти на потилиці виступили! Величезні!

Але до того, як Вася зауважила б, що ховатися у підвалі – дуже нерозумно, Арсен кивнув та підійшов до якогось виступу. І… прочинив двері, ввімкнувши ліхтарик. За ними були сходи вниз.

Справжній, трясця, потаємний прохід! І вона трохи отетеріла! Але їй не дозволили затриматися, аби бодай щось запитати! Влад підштовхнув її до Арсена та охоронець повів Василину вниз натурально страхуючи власним тілом. Позаду йшли ще два охоронці.

25

– Що це таке? – ошелешено запитала вона, намагаючись роззирнутися у напівтемряві.

Хоча, ясна річ, її очі з тим майже не справлялися.

– Колодязь, – відгукнувся Арсен… трохи іронічно.

– Що?! – у Василини кудись голос впав.

І наче розбився вщент, так хрипко то вийшло. Аж ухнула.

Вони її в колодязь притягли?! Справжній?! В сенсі?!

Стало так страшно, як навіть не було тоді, коли зрозуміла, що флешка у Влада! Серце в горло підскочило, а на скронях виступив липкий піт!

І Арсен так легко на всі її питання відповідає, нічого не приховуючи… Чомусь згадалася бабка, що незадовго до цієї операції нагадала по руці Василині колодязь і якусь зламану башту. Та майже запевняла, що Василині смерть загрожує… чи повний крах, принаймні!

– Який колодязь, на біса?! – прохрипіла, вся напружившись. Так вирішивши, що тут або пан, або пропав.

– Так у нас у дворі стоїть, на вигляд, наче справжній. Там навіть вода є. Деяка кількість. Резервуар. А за фактом – прикриття для цього ходу. Відразу планували, про всяк випадок, – без вагань пояснив Арсен, продовжуючи рухатися, притримуючи її.

Василина пригадала колодязь, який побачила, коли вперше у двір Влада попала. Твою ж наліво! Вона ніяк не могла розгадати їхній план.

Вони вже спустилися і наразі пересувалися тунелем.

– І ти мені це все розповідає тому?.. – якби підштовхнула до відповіді.

Доволі абсурдно, бо була змушена чіплятися за його руку вже для того, аби просто йти. Арсен інакше тримав. Це геть не було схоже на захват Влада.

Акуратніше, навіть з… повагою? Та раптом до біса закортіло, аби поруч саме Яструб опинився!

– Бо ти вже нікуди від нас не подінешся, Княгиня, – реготнув охоронець. – Яструб тебе не відпустить. Ким би ти там не була. У своєму минулому житті, – Арсен озирнувся та глянув на неї…

Можливо, багатозначно. Але вона не стала б стверджувати, бо ні чорта не бачила! До того ж… Василина таки була шокована! Настільки, що зараз навіть не могла вигадати адекватну відповідь.

Але, здається, прямо тут її вбивати не збиралися. То можна трохи видихнути. Проте, що саме таки задумав Влад?..

Вони йшли ще декілька хвилин, можливо, десять. Достатньо, щоб вона зрозуміла, що тунель йде за межі ділянки Влада. Хоча… може, навколо все належало йому. Потім вийшли на вулицю.

Але навколо не було ліхтарів, а в темряві вона взагалі нічого не могла розгледіти. Очі боліли нестерпно.

Арсен всадовив її в машину, пристебнув. Сам сів поруч, але не торкаючись. І… вони кудись поїхали. Це тривало якийсь час, але Василина не могла розслабитися, все більше нервуючи через те, що може Влада очкувати за спробу викрадення співробітника Управління.

Очманіти! Їй би за свою долю перейматися! Але ж ні! Вона про нього турбується, трясця!

Схоже, серце свій вибір вже зробило. Проте розум мав декілька зауважень!

Проте, вона немов впала в якусь прострацію. Так, що скинулася, розгублено роззираючись та сліпо примружившись, коли вони десь зупинилися.

А потім хтось смикнув на себе дверцята.

– Охрініти! Мені що, всіх його жінок тепер рятувати до віку?! – пирхнув хтось з веселим сарказмом, викликавши новий напад спантеличення у Васі.

– Тимуре! – різкий жіночий окрик, здивував ще більше. – Ти нариваєшся!

Трохи відволік від незрозуміло злого, пекучого вогню, що спалахнув за грудиною у Василини від попередньої фрази.

– Та годі, Крижинко! Не ламай мені забаву! – пирхнув якийсь чоловік, що зʼявився біля машини та прочинив двері.

Арсен поруч так цокнув язиком, немов його дратував цей тип. Ще й пирхнув.

– Я тобі зараз носа зламаю, коханий, за такі жарти. Влад просив її не лякати, хіба забув? – поруч виникла… дівчина.

Вася не могла вже достатньо сфокусувати очі, аби її роздивитися. Але це точно була жінка.

– Вона не виглядає наляканою. Радше лютою, – хмикнув на це зауваження той, кого дівчина назвала Тимуром.

– Хм… ти правий, – схоже, дівчина теж зважила на вираз її обличчя.

Але Василина, навіть отримавши підтвердження, що не справляється наразі зі своїми емоціями, не могла ті прибрати.

– Якими ще, в біса, жінками?! – прогарчала вона, самостійно відстібнувши пасок безпеки.

Арсен поруч… ухнув, а потім… розреготався! Натурально.

– Тупо це визнавати, але ти все ще мені подобаєшся, попри твоє звання. Особливо в такому настрої, Княгиня! – ляснув охоронець долонею по шкіряній обшивці сидіння між ними. Після чого вийшов.

Вона не встигла на це відреагувати. Вася надто втомилася, якщо чесно. Від всього цього важкого дня.

– Привіт, крижинко, – привітався тим часом Арсен з дівчиною. – Маєш чудовий вигляд. Материнство лише більше це підкреслило.

– Охрініти, Арсен, та ти у нас жіночий улесник! – розсміявся Тимур.

– Варваре, – скупо обізвався на то охоронець, ніби вітаючись.

Василина напружилася. Це звертання мало якесь значення в її пам'яті. Вона щось знала про Варвара. Але охоронець відвернув її увагу.

І обернувся, протягнувши руку, щоб допомогти Василині.

– Тобі варто відпочити, Княгиня. І поберегти очі. Інакше мене живцем закопають у землю, – зауважив Арсен, потягнувши її з салону авто.

Зважаючи на те, наскільки злим був Влад, та як лютував, вона у тому дійсно сумнівалася. Скоріше її десь в тому проході прикопають. Та й до того ж Василину наразі інше питання аж надто цікавило!

– Що за жінки?! – рявкнула вона, майже прикривши очі, для яких яскраве світло ліхтарів цього двору здалося надмірним.

Роздивитися людей нормально було важко. Та все ж, здалося, вона їх… здивувала. От тільки Арсен знову задоволено крякнув.

– Не звертай увагу, – почала дівчина, яку Арсен кілька раз «крижинкою» назвав. – Гадаю, Тимур мав мене на увазі, але це дійсно не має значення, бо… – вона якось тяжко вдихнула, ніби її дійсно вже втомили всі ці чоловіки навколо. – Я – Женя…

– Дружина Влада! – таки вирячилася Вася, попри біль та сльози, що одразу виступили на віях. І чомусь спустошено відступила, впершись спиною в авто.

– Колишня! – рявкнув Тимур так… що нагадав їй раптом саму себе оце тільки що. – Вона моя дружина, дідько!

У голосі чоловіка таки відчувалися ревнощі, хоч і трохи вже стишені.

Капець… тобто, вони її почуття настільки ж легко зчитали? Тому Арсен так шкіриться, немов найкращу зброю урвав проти Васі?

А Женя посміхнулася геть інакше та простягла руку, у ту ж мить переплівши свою долоню з чоловіковою.

– Так, колишня. Але направду, ми з Владом ніколи й не були… Ну, ти розумієш?.. Ми не були чоловіком та дружиною. То все було фіктивно. Я йому за сестру радше, – пояснила Женя, навіть трохи посміхнувшись, здається.

Інформація в їх файлах про Женю була надто суперечлива. Жінка значилася його дружиною та партнером кілька років, а потім просто зникла. І… були різні версії. За ці дні Вася не почула жодного разу про неї й сама не згадувала навіть.

Проте Вася зараз була надто спантеличена не новими фактами, а тим полегшенням, яке ця звістка викликала всередині, затопивши груди обпікаючим теплом! Їй мало бути все одно, чи не так? Хоча… після того, як вона щиро зізналася йому, ким є і без будь-якого опору дозволила себе увезти… Хіба варто себе обманювати?

– То Влад тобі про мене розповідав? – запитала зацікавлено Женя, мабуть, так зрозумівши той її вигук.

– Насправді, ні… Я просто читала його файл вздовж та впоперек разів триста, мабуть… Е-м-м. Гадаю, мені таки варто відпочити, – обірвала сама себе.

Одна справа зізнатися Владу. Інша – його дружині. Колишній. Фіктивній.

Грані аспиди!

Якийсь повний триндець! Вона відчувала себе так, ніби щось в неї вибухнуло в голові ще у в кабінеті Яструба. І зараз там була суцільна каша.

Вона б не стала закладатися та було таке враження, що ті двоє вирячилися на неї. Але у Васі надто сильно боліли очі. Ага. Саме тому вона затулилася долонями.

– Так-так, – раптом доєднався до цього бедламу Арсен. – Княгиня у нас не з простого десятка, вона у нас – верховна відьма у штаті, провидиця, чтиця рун… Ну і капітан СБУ… в минулому, – реготнув іронічно охоронець, підштовхуючи Василину… кудись.

Мабуть, теж вирішив, що детальне знайомство варто відкласти до ранку. З боку господарів запанувало якесь ошелешене мовчання.

Але її раптом накрило іншою думкою!

– Йоль! – аж підстрибнула Вася, згадавши про кошеня.

– Влад про все подбає, – пирхнув Арсен трохи зневажливо.

– Курво! Три хвилини, а у мене вже повний безлад в голові! Я зрозумів, чому він до нас її відправив, – тихо пробурмотів Варвар. – Ай! – судячи зі звуку, він миттєво отримав від карми… точніше, дружини, в бік.

– Це було геть не ґречно! – обурилася Женя.

Проте, бурмотів він то недостатньо тихо, аби й вони не почули.

– Тимуре, ти ж розумієш, що зараз ходиш самим краєчком? – раптом крижаним тоном поцікавився Арсен. – Якби хтось зробив такий закид у бік Жені, га?

– Та все нормально, – тяжко почала було Вася, якби взагалі не плануючи, щоб через неї Влад ще й з друзями чи партнерами розсварився.

Але мовчання з боку чоловіка тривало лише мить.

– Курво! – дійсно у розпачі раптом вигукнув Тимур геть іншим тоном. Зібраним та похмурим. – Не думав, що все настільки серйозно! Я просто пожартував, але то було збіса не дотепно! Визнаю. Щиро перепрошую…е-е, Княгиня, – тільки зараз вона зрозуміла, що не називала їм свого імені.

– Добре. Бо у неї шалений удар правою, сам бачив. І, до речі, вона дійсно капітан СБУ. Тому варто таки менше ляпати, – хмикнув Арсен. – Власне, саме тому Влад і прислав її сюди. Бо є підозри, що колеги Василини спробують її витягти цієї ночі. А він своє не відпустить, ви ж розумієте…

– Влад утримує її силою?! – раптом розгнівано та з такими крижаними інтонаціями прошипіла Женя, що дуже самого Яструба й нагадала Васі.

Ось тут завмерли всі. А Вася навіть не може нормально подивитися навколо.

Та що за дурдом?! В неї було відчуття, що вона пропускає половину контексту!

– Ні! – обурилася вже Вася, шумно видихнувши. Навіть затиснула кулаки! – Ми можемо просто відкласти все це до завтра? Заради бога! Бо це в мене відчуття, що я збожеволіла! І очі болять…

Здається, їй вдалося достукатися до цих людей. Бо тепер схопилися всі.

І вже за кілька хвилин вона була в якійсь кімнаті, де точно можна було лягти у ліжко.

– Ти впевнена, що тобі більше нічого не потрібно? Вибач ще раз за цей… безлад. Ми можемо спантеличити іноді, – Женя застигла у світлому прямокутнику дверей.

Відчувалося, що в неї мільйон питань, але жінка стримується.

– Так… я це зрозуміла. Ні, дякую, – слабо посміхнулася Вася, направду, все більше хвилюючись за Влада. – Хоча… в тебе є ножиці? – раптом додала вона.

26

– Вийшло… жахливо, – вочевидь, Женя була не з тих, хто помʼякшує новини.

– Не дивно, враховуючи, що я робила це наосліп опівночі, ще й на піку знервованості, – пирхнула Василина, тряхнувши куди коротшими «косами».

– Влад… здивується, – Женя таки намагалася підібрати ввічливі слова? Цікаво.

Вона чомусь підозрювала, що це радше викличе в Яструба нову хвилю обурення. Виходячи з того, в якому він вчора настрої був.

– Мені по цимбалах! Я ж не прошу, аби він блондином став, ні?! Чи рудим! То чого я мушу підлаштовуватися? – роздратовано зашипіла Вася. – Хто, взагалі, може хотіти бути блондинкою?! Це збіса складно і виснажливо! – обурилася…

І тут же прикусила язика. Бо господиня, здавалося, була світлою… хоча певності не мала.

– Ну… я не обирала, то мій природний колір, – розсміялася Женя, здається, вірно зрозумівши її сконфужений вигляд.

– Дідько! – вона була надто втомлена.

Очі майже не бачили, доводилося їй постійно прикривати. І кілька годин знервованого, поверхневого сну – аніяк не поліпшували ситуацію. Скидалося, що їх засипало піском.

Посеред ночі Василина раптом виявила, що майже не здатна спати без Влада. Грані аспиди! Це було геть дивно для людини, яка донедавна взагалі не звикла спати будь з ким! Але ці дні, щось понад два тижні, немов зробили її кимось іншим. Тією людиною, з якою Василина не знала, що робити поки що.

Як і з хвилюванням за Яструба, яке вона не уявляла, як стишити хоч трохи! Саме через це довбане хвилювання Василина й відчикрижила собі половину волосся посеред ночі!

Бо її просто бісило те, що після вибілювання, довжина стала сухою та весь час плуталася. Попри весь граний, достобіса дорогий догляд! Хто взагалі міг то витримати?! От вона прийняла душ і не могла навіть розчесатися до пуття без кількох десятків засобів!..

Ну, добре, може, без двох…

Вона не мала на це часу, справді! Василину те дурне волосся змушувало закипати!

– Що ж… поки у нас все одне купа вільного часу… Думаю, ми можемо дати цьому хоч якусь раду… до приїзду Влада, – якось надто оптимістично заявила Женя. – Викличу свого перукаря, – заявила вона, витягнувши телефон.

– Хай він фарбу візьме… русяву, – пробурмотіла Василина, впавши на подушку.

– Стає ще цікавіше, – хмикнув Арсен… якого вона не помітила до цього моменту. А може, охоронець тільки-но зʼявився?

Гівняні небеса! Її очі взагалі колись зможуть адекватно бачити?!

На фоні майже безсонної ночі, нервового піка кортизолу та найвищого ступеня розпачу за останні дні, – це здалося катастрофою!

– Ти що тут робиш? – поцікавилася ледь чутно. – Краще б повернувся до Влада, – пробурчала обурено та… ну так, ніби йому вказує.

Не те щоб вона дуже вже хотіла втручатися, але трясця! Чим вони думають всі?!

– Він великий хлопчик і здатен про себе подбати, – хмикнув Арсен. Але куди привітніше, ніш вчора, дізнавшись про неї правду, здалося. – А от тобі допомога не завадить, здається. Тому я приніс тобі каву, Княгиня. Все, як ти любиш. І навіть готовий другу чашку приготувати. Ну і зараз моя черга стояти на охороні, – додав Арсен, вклавши в її руку якусь гарячу філіжанку.

Василина повільно сіла.

– Я що, під охороною? – отетерівши, перепитала. Зробила ковток напою, якого зараз точно потребувала. – Вважаєш, я звідси втечу? Та я навіть не уявляю, де що знаходиться, – шумно видихнула… і тут же вдихнула з насолодою, вловивши аромат свіжої кави.

– Цікава ідея… Взагалі, я маю тебе охороняти. Всі ми. Аби з тобою нічого не трапилося, допоки Влад не зʼявиться. Але, враховуючи твою вдачу… та нову зачіску… Можливо, варто попередити хлопців, що їх нічні чергування мають й іншу мету, – хмикнув цей невгамовний тип!

Хотілося чимось в нього запустити! Але… вона мала лише чашку, а кава зараз була надто потрібна самій Васі. Ну і… мати Арсена на своєму боці, все ж приємніше, аніж ворогувати. Він… був хорошим другом, як не дивно те визнавати.

Тому Вася тільки підібгала губи та пирхнула, роблячи новий ковток.

– Куди ти її запроторив, Владиславе?! – курʼєр, який, вочевидь, був зовсім не курʼєром, нервово та яро міряв кроками його вітальню.

Власне, чоловік навіть «представився» – ткнув йому в обличчя посвідчення, коли охорона без перешкод впустила цей загін у дім. І Влад навіть був певен, що згадає його звання та імʼя, якщо буде потрібно. От тільки зараз він тим себе не обтяжував.

Бо мозок палав, здавалося! І коштувало чималих зусиль зосередитися на поточному тоді, коли кортіло послати їх всіх на хрін та поїхати, забрати княгиню! І витрясти з неї відповіді на всі йог, трясця, питання! Ну… і поцілувати ще кілька разів, аби назавжди прояснити пріоритети та відбити охоту йому брехати. Але він мусив робити саме це натомість – розмовляти з силовиками!

Ясна річ, вони не знайшли жодного сліду Василини.

Серйозно! Люди Влада на цьому спеціалізувалися. Це – одна з основних послуг, яку він надавав замовникам: знищення будь-яких доказів про існування… будь-чого. Або будь-кого.

І вони були очманіти, наскільки справними в цьому! Влад слідкував та вивчав всі новинки криміналістики, щоб точно знати, як їм протидіяти. Тому… так, цим вправним, міцним хлопам нічого обломилося. Хоча вони дійсно докладали зусилля, він мав те визнати.

Звісно, на руку зіграло й те, що більшість часу Василина проводила в кількох обмежених місцях і завжди під їхнім наглядом.

– Про кого саме ми зараз ведемо мову? І кого ви шукаєте? Дозвольте акцентувати, що мені про це так і не було повідомлено. Так само як і не було дотримано норми виклику моїх адвокатів. В порушення всіх процедур, – спокійно відгукнувся Влад, витягнувши сигарети та прикуривши.

Він не дозволив прослизнути у голос сарказму. Щоб ніхто не мав жодного приводу звинуватити Влада у вчинені перешкоди.

Так само не дав нікому відчути й своє роздратування, яке повільно жевріло всередині. Не кажучи вже про гнів та ярість, які нікуди не поділися з учорашнього вечора! Проте, варто визнати, що він не очікував того, наскільки саме йому вже буде не вистачати княгині поруч. Це нагадувало одержимість. Якусь довбану залежність! Немов цю жінку вприснули йому в кров і за кілька днів вона встигла вбудуватися в його метаболізм не гірше нікотину! От тільки після однієї лише ночі нарізно, він став підозрювати, що позбутися саме цієї залежності буде куди складніше, бляха!

Ще й повна відсутність у будинку її слідів, що сам і організував, – робило ситуацію пекельно нестерпною! Ніби її й не було тут ніколи!

Влад дуже чітко усвідомив, що не готовий з цим погодитися, дідько! Ніколи!

– Ти чудово знаєш, про кого ми! – рявкнув цей сбу-шник, підскочивши до нього. Що, загалом, було таки теж порушенням. – Де Василина?! Наша співробітниця?!

– Мушу вас попередити, що в мене наразі ведеться відеоспостереження. І запис зберігається не тут, – поінформував Влад цього ініціативного правоохоронця. – Ввімкнули, як тільки ви у двір ввалилися, аби у моїх адвокатів був матеріал, – випереджаючи його можливі вимоги вилучити запис, в надії побачити там Василину, повідомив. – Так ось, до вашого питання, уявлення не маю, про кого ви, – спокійно видихнувши дим в бік, рівно посміхнувся.

– Ти забув, що ми бачили тебе з нею?! В тому грьобаному центрі?! Вона була з тобою! Куди ти її дів?! Якщо ти хоч пальцем зачепив… – здається, чоловік почав закипати.

Влад скинув брову.

– Зі мною на зустрічі була Княгиня. Сліпа ворожка, яка знається на рунах, картах, і такому іншому. Не те щоб я вірив у магію, звісно, – усмішка стала кривою. – Але… Вона хороший психолог, якщо ви розумієте, про що я, – Влад зробив багатозначний вигляд. – Дуже вигідно мати таку людину на бізнес-зустрічах. Особливо, коли люди не розуміють, що складають їх психологічний портрет, – він витяг сигарету з зубів і таки трохи глузливо постукав себе пальцем по скроні. Як ледь насміхаючись над цим силовиком.

– Де вона, бляха?! – рикнув цей… Нікіта, здається, спробувавши нависнути над ним із загрозою.

Не те щоб йому те вдалося. Він трохи поступався ростом Яструбу.

– Звідки я знаю? В колодязі дивилися? – поцікавився, все ж таки трохи саркастично.

Силовик аж зашипів, скрививши страхітливу гримасу. Ніби збирався на нього кинутися… Бо вони таки дивилися там, ага. І навіть зондували… Хрін зна, може, підозрюючи, що він приховав тіло у воді.

Довбні.

– Ти сам чудово це бачив! То де наша співробітниця?! – рявкнув цей Нікіта, заводячись не на жарт.

Хай там як, а Влад не міг не визнати, що вони дуже старалися врятувати напарницю від «злого та страшного» Яструба. І це трохи додавало їм бонусів в його очах.

– Слухайте, давайте серйозно: гадки не маю, про що ви, – пирхнув він, спостерігаючи, як у хол впевнено входять його адвокати. От і чудово. – Вона – людина вільна, а я, що б ви там собі не вигадали, не маю звички когось захоплювати чи утримувати силою. Доказів чому ви так і не знайшли, чи не так? – розвів Влад руками. – Ми приїхали після лікарні, бо я допоміг їй вийти на лікаря, поспілкувалися, обговоривши враження від зустрічі, і вона поїхала.

– Куди?! – з підозрою примружився Нікіта.

– Гадки не маю де вона живе, – і це ж чиста правда! Хіба він встиг те у Василини вияснити? Ні! Він взагалі ні фіга ще дізнатися не встиг!

Але він в цілому намагався дотримуватися максимально істини.

– Взагалі не розумію, якщо то ваша співробітниця, чому ви мене питаєте, де вона? Хіба вона б не побігла до вас відразу? Чи у вас немає звʼязку? Можливо, ви взагалі переплутали? – скинув він брову… взагалі без іронії, ага. – І то просто хтось, хто дуже схожий на вашу… Як ви сказали, перепрошую? Василину, чи не так? – ну так стібався. Але гл-и-и-боко в душі.

І агент вже було знов сунувся до нього, схоже, вловивши знущання. По цимбалах вже! Бо йому, бляха, просто життєво необхідно була хоч якась розрада!

– Ви не мали права влаштовувати таке в будинку нашого клієнта, – немов також відчувши цей настрій, перед ним виріс адвокат. Здається, геть не спантеличений тим, що його витягли з ліжка о пʼятій ранку.

Власне, за це Влад їм й платив. Ще й чимало. От хай і розгрібають. «Чимшвидше!» – очима на це другому юристу натякнув.

Бо його вже задовбало стирчати тут! У нього купа справ і питань до своєї княгині.

І ще одна крапельниця за розкладом. Яструб точно не збирався дозволити всім цім довбаним обшукам та її прихованим таємницям порушити план лікування княгині!