Текст книги "Впіймати Яструба"

Автор книги: Ольга Горова

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 17 страниц)

11

– Добре. Хто з вас до цього додумався? – він дуже намагався, аби голос був рівним.

І зазвичай у Яструба з цим не було проблем… Але зараз він докладав максимум зусиль, аби не розреготатися у голос. Досі. Його досі це капець, як веселило.

А ці двоє поводилися так, ніби це він порушив всі правила та вдерся на зустріч, яка б мала проходити доволі втаємничено. Не те щоб він комусь тут не довіряв. У всьому будинку не було такої людини, яка б не заслужила на це. Тим більше – у цій кімнаті.

– Не розумію, в чому претензія? – схоже, цю княгиню було важко спантеличити будь-чим.

Чи то неможливість побачити вираз його обличчя та очей – змушувала почуватися безсмертною?

Так чи інакше, Яструбу подобався її бісів характер! Точно, що відьма!

– Можливо, в тому, що тебе тут не мало бути, княгиня? Бо для чого я тоді намагався убезпечити тебе від всього?! – хмикнув Яструб, все ще не дозволяючи власному реготу прорватися назовні.

– Я все ще вважаю, що все склалося напрочуд вдало, – хмикнув Арсен, здається, теж ні крапля не розкаюючись. Ще й ніби на захист поплічниці кинувся, ти диви. – У нас тепер є чудова легенда, яку залишилося лише підтримувати. Ну і все ж волію на таких зустрічах бути поруч з тобою… Аби виконувати свою пряму роботу! – хмикнув охоронець.

– Здається, хтось пустився берега та забув, що його основна робота – то виконувати мої накази, – пирхнув Влад, поки зосередившись на Арсені… Йому тоді не настільки сміятися хотілося.

Бо ті двоє… в сенсі ця «відьма» та кіт… Він просто не міг це сприймати серйозно! І був досі трохи здивований, що Анатоль з Германом це схавали за чисту монету… Хоча вони завжди відрізнялися дивакуватою прихильністю до віри у містику та теорії змов. Позатим… і не погодитися з Арсеном – не міг. Це дійсно грало їм на руку.

– Так я й виконував! – хмикнув Арсен, задоволено хлопнувши долонями. – Василина була під моєю цілковитою опікою та увагою! Весь цей час, – вперто дотримувався власної версії охоронець.

– Загалом, я тут сиджу. І сама теж непогано можу про себе подбати… – раптом втрутилася Василина.

«Дурдом, а не організована та злагоджена команда, їй-бо! Чи то вони проти нього «злагодилися»?», – подумки таки розсміявся Влад.

– Можеш… Бачу я, як ти дбаєш про себе! – пирхнув. – Хіба не тобі рекомендовано відпочивати більше? А натомість? – підібгав губи, щоб не так посмішка на обличчя лізла. – Може подбати. Я вірю! – таки хихотнув. – Як і вигадати шалені та нахабні плани. От що я вже добре зрозумів, княгиня! – таки розсміявся Влад.

Точно при тому знаючи, що він правий – це вона вигадала цю аферу та Арсена підбила. Бо раніше охоронець хоч і миг виявити ініціативу, але не настільки… епатажно? Щось типу того.

– Слухай, ми з Арсеном обидва дійшли згоди, що тебе не варто залишати з тими хлопами наодинці, – знизала вона плечима, ніби трохи її зачепив той його сміх.

Ще й поправила темні окуляри, які у когось відтиснула. Така серйозна, зібрана… Явно налаштована хоч і у бою власну правоту доводити!

Капець! Це б не мало настільки йог заводити.

Позатим – сюрприз! Так і було! Він зараз кайфував від її спротиву! Настільки, що було вже доволі незручно сидіти від напруги у паху, дідько!

– Якщо хочеш, я можу навіть удати, що на цих… як їх? – тим часом продовжувала Василина, ясна річ, не маючи змоги побачити жадливий погляд, яким він її пожирав.

А от Арсен точно цього не міг пропустити.

– А, згадала! На картах Таро знаюся! Якщо для цієї легенди потрібно, – позатим, вона трималася доволі впевнено, войовничо.

Та він помітив, як підібралася. І пальці у шорстку кошеняти міцніше заглибилися. Василина немов зіщулилася… очікуючи випаду? Удару, можливо?..

Це в момент для нього епіцентр всього змістило!

Яструб встав та повільно наблизився так, аби вона почула його кроки. А потім обхопив її плечі та притиснув до себе цю валькірію. На мить опустив обличчя в її волосся, жадібно втягуючи аромат шкіри під ним, тепло цього тіла в себе всотав! Ковзнув підборіддям по її вилиці, притиснувся щелепою до її щоки…

– Гадки не маю, що на мене найшло, але якщо тобі потрібні ті довбані карти нащось – то ми їх знайдемо, княгиня! – реготнув, прошепотівши то низько та насичено, аби відчула, що він точно її наказувати не збирається. – І будь-які легенди вигадувати – також, валяй! Розважайся! – запустив долоню у її волосся, вловивши напружений, розгублений видих.

Проте на охоронця глянув з натяком, що на нього така поблажливість не поширюється. Хай все ж таки має клепку та планів дотримується.

Після чого знову зосередився на своїй княгині, простягнув іншу руку, обхопивши підборіддя, та пальцями трохи потягнув, натискаючи. Щоб вивільнити губу, яку вона встигла прикусити.

А потім не втримався та… власними губами спіймав та притиснув. Проковтнув тихий зойк, буквально спиною відчуваючи, як Арсен тихо вийшов.

Цінував його за це. Тому, мабуть, сьогодні не покарає.

– Не роби так більше, моя княгиня. Не ризикуй собою… Не певен, що витримаю знову побачити тебе непритомною, – прогуркотів, випиваючи її новий стривожений подих.

А потім на мить сильніше напав, аж з гарчанням! Буквально зім'явши ці вперті губи голодним цілунком! Але ж таки не збирався нахрапом свого добиватися.

Відступив… розуміючи, що цього разу вона не стиснулася, як раніше. А це вже – перемога.

– Вона мені подобається, – Арсен швидко та вправно їв, при тому споглядаючи через вікно, як хлопці відпрацьовують маневр на задньому дворі.

Яструбу не треба було перепитувати, кого його охоронець та друг має на увазі. Позатим, він тільки скинув брову та хмикнув.

– Прямолінійно, – він подумав, що треба буде переконати й Василину перекусити.

Бо дівчина таки соромилася поки їсти при інших, помітив. Він те розумів. І поки намагався підбирати їй максимально зручні продукти, щоб звикла та адаптувалася. А також годувати її у кімнаті або приводити сюди, коли всі виходили. Бо прагнув дати якнайбільше комфорту!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍– Та… доволі швидкі висновки, хіба ні?

– Це мені говориш ти?! – реготнув Арсен, засунувши тарілку у посудомийку.

Ввімкнув кавомашину та витяг сигарету, прикурюючи. А потім так виразно глянув з-під брів, що Яструб сам пирхнув.

Ну добре, добре, важко було не помітити, наскільки швидко, потужно та глобально його накрило! Тут Влад мало що міг зауважити.

Арсен це теж мав відстежити. Робота така, та й знає його достобіса років!

– Ми зараз говоримо не про мене. Хіба не ти, як керівник моєї охорони, мав би зберігати розважливість та страхувати мене від наслідків мого ж неочікуваного та трохи шаленого захоплення? – знову хмикнув Яструб.

Так, він не був дурним та чудово бачив всі недоліки того буревію, що вибухнув у його ж грудях, розтрощивши на друзки граний здоровий глузд та логіку! І все це розумів, попри шалене бажання, що поглинуло його адекватність, здавалося. От тільки опиратися – ніц не кортіло!

– А ти готовий дослухатися до попереджень? – ще більше саркастично реготнув Арсен, запиваючи сигарету кавою. – Отож! – пирхнув друг, щось таки побачивши в очах Яструба. – Мені жити доволі приємно і помирати я не поспішаю, Владе. На хіба то мені потрібно – вставляти тобі клепку, коли, по-перше, ти нарешті довів, що таки людина і нічого людського не цураєшся? А по-друге, мені ця Василина подобається. Як твоя супутниця! Вик-люч-но, – швидко додав, можливо, щось вловивши у позі Влада…

Бо той і сам відчув, як випростався більше та примружився, пронизавши друга крижаним поглядом. Бляха! Один натяк на цікавість, якого ж і не було насправді – і у голові щось аж яро загуло! Жадібністю, ревнощами… сказом! Треба б навчитися цьому раду давати.

Видихнув.

Трясця! Наново вчитися керувати собою, враховуючи нові реалії – виявилося не так легко, як він міг би розраховувати.

– Що, навіть більше за Женю? – пирхнув, аби дати собі трохи паузу на відбудову рівноваги.

– Їх не можна порівнювати, – знизав Арсен плечима.

Влад був згоден на всі сто. Але цікавили сторонні аргументи.

– Детальніше?

– Почнемо з того, що Женя тебе ніколи не цікавила. Як жінка, маю на увазі. Ну і ти їй в цьому плані був глибоко фіолетовий, – Арсен докурив та затушив сигарету.

А от Влад тільки тепер достав власну, слухаючи.

– Тобто для мене, як для охоронця, все було значно легше. Та і важіль тиску на тебе – з неї був посередній.

– Але ж Женя тобі подобалася? – Влад таки розсміявся, визнаючи аргументи.

– Як друг – так. Як одна з команди. Але не для тебе… – друг глянув вагомо.

– І чим же Василина тобі так до душі припала? – вже дійсно цікавість розібрала.

– Вона за тебе турбується, – якось різко та… вагомо видав раптом Арсен.

– Так і Женя турбувалася, – закинув він, спостерігаючи.

– Ні. Тут інакше. Навіть доволі сторожко ставлячись до мене, вона першою чергою почала небезпеки для тебе виясняти та прораховувати варіанти. Не кажучи вже про те, що одного разу вже прикрила собою. Ну і вправна, явно тренована…

Влад мимовіль розсміявся.

– То імпонує, що вона може твою роботу полегшити? – із веселощами поцікавився.

А от Арсен на цей тон ошкірився.

– Ні, бляха! І ти сам це чудово знаєш. Вона грає на тебе… Ця от історія з ворожкою… Ну дідько! Ідеально ж, щоб прикрити навіть оцю трохи навіжену ману з твого боку. Тепер питань нема, що це за дівка у нас крутиться, еге ж? – хмикнув Арсен, але погляд його залишався зібраним. – От що головне: розуміє сама чи ні, а вона грає на тебе і за тебе, Владе. Інтуїтивно. А це таки врівноважує твою навіжену реакцію на неї, як на мене, – друг дозволив собі іронічно вишкіриться.

12

– Це я, – перше, що він сказав, переступивши поріг кімнати. Щоб княгиня точно знала, хто заходить.

Кивнув Арсену, який за ним двері причинив.

І, трясця(!), все одно ж обпекло кислотою стравохід, коли побачив, як вона зіщулилася та мимовільно приготувалася до бійки. Нікому не довіряє. Очікує нападу чи підстави.

Поруч сопіло кошеня. Ну звісно! Де б цій тваринці ще бути, як не біля своєї «верховної відьми»?! Дідько, пробило знов на посмішку, попри все.

Та навіть не промайнуло, бо знову на Василину глянув і… Все розумів, тут питання не були потрібні. Але… їдять його мурахи!

Яструбу хотілося це змінити! Хотілося, щоб навіть у разі, коли зір до неї не повернеться, першою реакцією Василини на будь-що – були впевненість у безпеці та посмішка! Бо він то збирався їй гарантувати!

Він був раціоналістом та розумів, що то дуже складна робота, враховуючи її минуле. Позатим, Яструб так само був і з тих, хто ніколи руки не опускав. І не відпускав з них своє – також.

– Подумав, що тобі вже варто поїсти, – він притишив голос, побачивши, як напружилися мʼязи в неї на скронях та вилицях. Хоча в цілому дівчина розслабилася, здалося. – Голова болить? – зробив очевидний висновок, поставивши тацю з їжею на столик, який сюди вже перенесли.

– Так. Трохи, – вона сіла вільніше і навіть нахилилася вперед, до нього.

Довіряла? Сумнівався, та все ж точно рухалася в цьому напрямку. І Влад збирався її тут підштовхувати, їй-бо! Вести…

Василина ж поки втягнула повітря, немов принюхуючись до того, що він приніс.

Тут би зауважити, що не варто було влаштовувати ту виставу, а краще б відпочивала, як і радили лікарі. І голові б було легше. Однак, вже ж і так вишпетив.

– Чому таблетку не випила? – якщо чесно, нетипово для себе, трохи поспіхом сказав, навіть трохи нахмурившись.

І у ту ж мить сам себе осмикнув. Бляха! Довбень!

– Там три пачки лежить. Розсипані, – його княгиня повернулася вбік тумби, де він залишив її ліки. – Я не знаю, яка мені потрібна. На всіх є позначки для сліпих… проте, я не знаю їх… Поки що, вочевидь, – додала вона з сарказмом, за яким чулася й гіркота. А ще – острах.

– Не варто себе програмувати, – відразу хмикнув він, відкидаючи її тривогу. – Я продумаю, як це виключити на майбутнє, – Яструб стиснув зуби так, що дивно здалося не почути їхній скрегіт. – Так, таблетки зсунули, вочевидь, – глянув із засудження на кошеня, яке на те навіть очей не відкрило.

Але що з того взяти? Тварина… Мабуть, гралося. А от він має це врахувати та запобігти.

– Ось, тримай, – підійшов, вичавив пігулку. Простягнув дівчині воду, підстрахувавши.

Василина випила, взагалі не сперечаючись. Важко відкинулася на подушки.

Ну ти диви, таки її саму вимотала власна витівка, най як храбрилася. Але і тепер він втримався від зауважень. Знав, як і коли краще натиснути. І зараз то точно не дало б йому переваги. Бувають моменти, коли мовчання – голосніше та виразніше.

До того ж її теж міг зрозуміти – не той у цієї княгині характер, аби цілими днями валятися в ліжку.

– Нумо я тебе нагодую, – хмикнув Владислав тихо, і самому було відчутно, що голос до біса ніжний…

Навіть не був певен недавно, що вміє так, ти диви. Ніякого сарказму. Але йому капець, як допікав її стан! А особливо те, що при всьому своєму впливі та положенні, при всіх можливостях – не може знайти швидкого рішення. І змушений чекати, спостерігаючи сумніви та страхи жінки, що раптово продерлася у самісеньке нутро, навіть не в груди!

– Дивно, що в тебе немає в будинку нікого, – відгукнулася на його пропозицію Василина.

Але сперлася на його руку та пішла до столу.

– В сенсі? – не зрозумів він спочатку.

– В тебе немає персоналу, прислуги… чогось такого, – знизала вона плечима.

Але як закляпнулася, немов вже жалкуючи, що підняла цю тему.

– Немає, – згодився Влад та… піддавшись якомусь імпульсу, розстібнув піджак.

Та сів на стілець сам, а дівчину всадовив собі на коліна.

Ага, якби це було так легко, як він сам собі вигадав! Влад, мабуть, навіть розчарувався б тоді, пфф…

Тож, попри все, Василина відразу смикнулася, немов збиралася йому зараз добряче всипати. Але він втримав, обхопивши її за талію. Не доставляючи болі, просто притиснувши до себе.

Бляха! Його ця норовливість та характер в ній – до біса заводили!

– Був неприємний інцидент у минулому. Тепер у цьому будинку постійно знаходяться тільки ті, кому я довіряю, – хмикнув він.

А Василина чомусь на мить завмерла після того, як припинивши опір. Немов зависла.

– І мені? – перепитала з дивною інтонацією.

Яструб не зміг ту вловити до пуття. Але широко посміхнувся.

– Ну ти не гірше за Арсена довела, що точно заслуговуєш, – хихотнув Влад, не акцентуючи на тому, що з великою цікавістю подивився б, як вона, сліпа, зуміла б йому нашкодити?

Та й для чого? Вивчив її минуле, і той ривок, яким прикривала його від кулі – до кінця життя не забуде ж, точно!

Вона знову сіпнулася… але вже не так інтенсивно, ніби просто для форми.

– Так що прибрав з дому обслугу. Тепер двічі на тиждень привозять прибиральників, хлопці за ними стежать. Кожного дня доставляють їжу. Ти можеш обрати, до речі, якщо маєш якісь вподобання. Я додам страви в замовлення, щоб ти поласувала, княгиня моя, – прогарчав він майже їй в шкіру, опустивши обличчя в чутливе містечко між шиєю та ключицею.

Пройшовся губами, шаленіючи від того, як її шкіра вкривається сиротами на очах. А потім нахабно зубами дряпнув!

Від чого вона здригнулася та завмерла таки на його колінах, немов наїжачена та готова до будь-чого. А ще помітив, що стала очі прикривати. Мабуть, щоб легше зосередитися та марно не сподіватися на зір.

– То що ти полюбляєш з їжі? – поцікавився, поки спіймавши одну її долоню та поклавши на «шаурму», яку часто хлопці обирали, та й він не гребував.

Зараз вирішив, що дівчині то легко буде зʼїсти. Направив, підказуючи рухом, як зручніше взяти. Та Василина все ще здавалася занадто напруженою… Можливо, через те, що він так і обіймав її, тримаючи на своїх колінах. А Яструб же не залізний, трясця! Хіба що оце в паху зараз… куди її офігезні стегна й були втиснуті!

Дідько! Він з кожним новим подихом, здавалося, все сильніше на неї реагував! Все жорсткіше скручувало нерви у сонячному сплетінні! Все міцніші лещата член стискали!

Тупо хотілося посоватися, аби знизити тиск… І не хотілося в той самий час! Бо від того – теж свій особливий кайф!

Чи відчула вона його шалену ерекцію, що вмить змусила член стати колом?.. Скоріш за все.

Хоча й відкусила від запропонованої страви, почала жувати… Але швидко відклала на тацю знову. Щоб руки були вільні, га?

– Смачно, – помітила з іронією. – Це мені подобається, – але знову посунулася, немов пташка, що намагається з гілки спурхнути.

– Княгиня… краще б ти не рухалася, – прогарчав напружено Влад, прикусивши їй шию там, де в плече переходила, реально починаючи втрачати контроль… Чи то бажання його зберегти?..

– Чому? – її голос ніби в секунду зламався та охрип. Став низьким, немов весь скотився в груди.

А його це лише більше вкочувало хтивою напругою!

– Бо я не хочу тебе лякати, – визнав Яструб. – Але і стримати цей шалений потяг до тебе – точно не ладен, – прошепотів то хрипко, зарившись в її волосся.

Але… руки розтиснув, щоб не суперечити самому собі. Давав їй змогу встати, якщо вона хоче. Бо хто його зна, які в її свідомості міни залишилися з минулого.

І Василина цей момент не пропустила – відразу підскочила!

Ну звісно, пфф! Най він і помітив, як червень покрасила вилиці, а груди дівчини стали здійматися вище від того, що дихання почастішало. Перелякав? Не скидалося на те.

А от на відлуння його збудження – навіть дуже було схоже! Бо бачив жаркий блиск в очах, хоч вона ті й прикривала час від часу. Чи то Яструбу так кортіло саме це побачити?

Василина тим часом відступила два кроки до стіни, у котрої цей столик і стояв. Та сперлася на ту спиною, притисла долоні… Немов убезпечувала тил.

Ти диви, раз обійшла кімнату з ним, а чудово ж запамʼятала позиції. Розумниця його! Попри все, його в ній все заворожувало!

Влад повільно підвівся слідом, скинувши піджак, який зараз лише заважав, кинув його на спинку стільця та зробив крок в її бік. Лякати не хотів.

Але й привчити не тікати від нього – було в його ж інтересах.

– Це що, теж із вдячності?! – якось нервово та навіть… обурено (?) пирхнула вона, зірвавшись під кінець в якийсь трохи напружений сміх. Махнула рукою… майже вірно вказавши на його пах.

13

Кутики рота у Влада смикнулися в іронічній, але ж збіса веселій посмішці! Тож збудження його помітила і цілком вірно ідентифікувала. Спостережлива, най і не бачить.

– Не думаю, – реготнув Яструб, завмерши буквально впритул до неї. Оточив її своїм тілом. Та поки не притискав… давав звикнутися.

– Я точно не через вдячність шаленію від тебе з такою силою! Сама бачиш – не можу руки відірвати, моя княгиня! – низько прогарчав, опустивши губи на її шию, де шалено бився пульс, видаючи напругу Василини.

Жадібно вдихнув, насолоджуючись тим, як аромат його гелю для душу пасував її шкірі. Бо після повернення з лікарні відразу попросила їй ванну кімнату показати. Немов слабкість з себе змити кортіло.

Він те також чудово розумів.

– Але я… допускаю, що у твоєму минулому багато що бути могло. І не хочу скривдити, кришталева, – потерся підборіддям о її щоку, зловивши сполоханий видих.

Дівчині знадобилося кілька секунд, щоб його слова осмислити, схоже. Вона при тому трохи звела брови та навіть округлила губи, в цілому виражаючи спантеличення.

А потім:

– Оу… Ні, – повільно хитнула головою Василина, втягнувши в себе повітря так, немов задихалася.

І він відчував, як її груди упираються в його торс через те стривожене дихання.

– Ні! Я не… Мене не ґвалтували, якщо ти про це, – хитнула вона головою, хоча голос і звучав все ще глухо та непевно. – Я можу дати відсіч. Ну і… іншим була цінна, – пояснила.

А у Влада раптом жарево по венах розтеклося! Бляха!

У голові вибухнуло! І полегшення, хоча вона б для нього від того не стала менш коштовною чи цінною. Не її провина. Але ж щастя, що не довелося проходити через ці знущання!

Позатим, було і ще дещо…

– Тобто, я не злякаю тебе і не змучую, якщо зроблю ось так? – прогарчав він різко, впершись руками у стіну по боках від її голови.

Та, обхопивши долонями щоки Василини, буквально жадливо та вимогливо напав на жадані губи, вдавивши її в стіну всім своїм тілом! Так, що твердий, немов налитий бетоном пах, нахабно та хтиво устромився в її живіт!

Розумів, що варто б тримати то все в якихось межах, але граний контроль випарувався остаточно! І не допомагав весь його досвід!

Це був шал! Божевілля, яке неможливо жодною логікою пояснити! У нього просто в момент всі запобіжники зірвало! Аж рикнув від того, наскільки її губи йому солодкими здавалися! Медовими!

– Грані аспиди! – видихнула вона в його рота шалено хрипко.

Напружилися всім тілом та…

У ту секунду, коли Влад вже підсвідомо підготувався до нового їхнього «бойового спарингу», хоч і не міг припинити цілунку… Як несамовитий дорвався, їй-бо! Сам не розумів, що з ним коїться, що ніяк не виходить опанувати цю шалену потребу…

Так ось, саме тоді, коли він був певен, що зараз вона знову йому в щелепу спробує поцілити… Василина раптом сама скинула руки, відпустивши ту грану стіну! Обхопила його шию та… Смикнула Влада на себе!

Ні, не намагаючись придушити, а явно вимагаючи глибшого цілунку!

Янголам чи демонам йому за те дякувати?!

Хоча Василина зробила то з такою силою, що на шляху потрапляння кисню до його легень таки виникли перешкоди. Але… Кому те довбане дихання потрібне, в біса?! Не Владу!

Зарився однією долонею в її волосся на потилиці, іншою обхопиш її обличчя, змусив повернутися жадану ще зручніше та – напав ще глибшим цілунком! Дідько! Він вже ніби кохався з нею язиком!

І судячи з тогу, як палко та вимогливо вона відповідала – Василину накрило так само жорстко!

– Очманіти, яка ти солодка! – рикнув він, натурально прикусивши її нижню губу.

А Василина від того здригнулася всім єством, тихо застогнала та… вигнулася! Припала до нього тісніше всім своїм офігезним тілом яке й так розжарювало його! Закинула ногу, обхопивши стегна Яструба. Так влучно, що його член, який й так вже вимогливо прагнув волі та її жару, опинився у розвилці промежини дівчини. Занадто вдало, бляха! Яструб аж загарчав, втиснувшись ще сильніше.

У нього реально ревіло поміж скронями!

Вся логіка, здоровий глузд та роками відшліфоване вміння прораховувати найкращі варіанти – вибухнули та вигоріли вщент від сили цієї жадібної потреби володіти!

Щось невідоме до цієї миті! Щось настільки потужне, що він, бляха, тупо не міг цього здолати чи чинити хоч якийсь опір!

Вона була йому потрібна! ВСЯ! Негайно…

Але все ж, чи не надто він напирає?! Їй може бути все ще погано…

І голова боліла ось тільки. Треба б натиснути на гальма та трохи здати назад…

Та він не встиг анічогісінько!

– Дідько! Скажи, що ти нічого мені в ту воду не підмішував?! – раптом простогнала Василина в його ж рот, не перериваючи їхнього навіженого цілунку! – То ж дійсно була таблетка від головного болю?! – запитала вона, вчепившись в його потилицю короткими нігтями так, ніби у спинний мозок Владу намагалася внадитися.

В першу мить Яструб навіть не зрозумів.

Застиг, так і стискаючи її волосся, щоки, плечі. Його ерегований пах все ще поштовхами втискався у її промежину.

А вже наступної миті – подумав, чи йому не образитися часом, га?! Це що за закиди, агов?!

Він точно не звик аби у слові чи честі Яструба сумнівалися!

Але відразу зрозумів, звідки ростуть ноги у тієї недовірливості. І її острах бути здоланою – теж вже помітив. Навіть в такому інтимному!

Тому грубо прочистив горло. Бо голос у Влада зараз теж був десь в районі паху, хай йому грець! Відхилив трохи голову та подивився прямо їй в обличчя, най жадана і не бачила того.

– Хіба в тебе зараз болить голова? – охрініти! Він навіть зумів додати у це питання веселого сарказму!

Ну чи не красень?! Має право пишатися!

А його княгиня кліпнула очима. Помовчала, немов реально це питання обдумувала… і зареготала! Уткнувшись при тому лобом йому в підборіддя.

Ну, схоже, їй дійсно було НЕ погано наразі.

– Ні! – майже простогнала від того реготу. – Взагалі!

– То звідки ці сумніви? – хмикнув Влад, прихопивши губами мочку її вуха. – Чи я хоч раз дав тобі привід сумніватися у власній порядності? – зубами прикусив ніжну плоть.

– Н-і-і-і… – вона то так простогнала, здригнувшись всім тілом. Трясця йому в печінку!

Вигнула шию, проїхавшись губами по підборіддю Влада. Пропекло до кісток! Гаряче, бляха! Немов він пацан.

– Але в мене зараз все всередині настільки болить від якогось шаленого бажання негайно отримати тебе! Дідько, Владе! Я просто не можу зрозуміти, що зі мною коїться?! Хіба таке може бути?! Жодного разу нічого схожого не відчувала! – Василина здавалася щиро спантеличеною!

І майже з обвинуваченням то простогнала, все ще дозволяючи йому її вухо ласкою мучити.

А Яструбу…

В очах багровим серпанком лютої потреби та жадоби до неї затягнуло від того простого зізнання! Спалахом такого бажання, що вмить випалювало вщент будь-які заперечення чи аргументи!

Не можна таке сказати чоловіку та розраховувати, що він стримається! Не-ре-аль-но!

Все! Вона мала бути його! Крапка.

– Чому ж, княгиня? – низько прогарчав він, натягнувши її волосся. Намотав локони на кулак.

Змусив ще більше вигнути шию. Спустився губами туди, де дівочий пульс бився, немов навіжений! І втягнув в себе!

Цілуючи?! Так. Але й ставлячи власний слід!

Дідько! Міг би – вкусив би жадібно, щоб тавро залишити! Аби ж тільки болю їй не завдати!

– Вважаю, це цілковито справедливо – якщо ти хочеш мене хоч на дещицю ж так сильно, як я зараз потребую тебе! – здається, в його рику теж вібрувало звинувачення.

Це так. Яструб не звик бути від когось залежним!

Але ця жінка творила з ним щось божевільне самим помахом тонких чорних вій! Кожним притишеним, настороженим подихом! Коли? ЯК? ПО цимбалах! Біда в тому, що він навіть не бажав з тим розбиратися!

То що вже за це зізнання казати? Визнання, що й вона немає сил опиратися цій незрозумілій, потужній потребі бути його?!

А Василина у відповідь лише застогнала, вигнулася вже сама, наново ковзнувши промежиною по його паху. Який і без того додаткової стимуляції не потребував, ото вже правда, бляха!

– На дещицю?! – прохрипіла вона, пирхнувши. – Та я тебе зараз готова сама завалити на підлогу та зґвалтувати!

Воу-воу! Когось зачепило порівняння їхніх відчуттів?!

Яструб не втримався – фиркнув! І навіть реготнув.

А потім підхопив жадану під сідниці та скинув вгору, упер спиною у стіну позаду. Так, що тепер її руки лежали на його плечах. А сама Василина була змушена ще ширше розвести ноги та вже обома обійняти його… цілковито відкриваючись для Влад!

От тільки одяг тут був збіса зайвим!

– Я щиро поважаю твій удар правою, княгиня моя, – прогудів голосом, грубим та різким від збудженої напруги. – Але ти точно тут не переможеш, вже пробач, – ввіпʼявся в її ключицю, ставлячи нову мітку. – Та я присягаюся, що зроблю все, аби ця твоя поразка була настільки солодкою – що ти жадатимеш програвати мені знову й знову! – скинув на неї шалий погляд, зараз до болю шкодуючи, що вона того побачити не може!

– Та ти тільки себе послухай! – не втрималася вона від іронічного смішка. – Чи не занадто хтось впевнений у власних силах, га?!

Хоча в тому сарказмі більше було від шаленого збудження та повної, цілковитої розгубленості!

Вона знала, що при цьому трималася за його плечі надто сильно. Ніби ніколи не збиралася відпускати!

Або пробувало залишити тавро. Таке, якими він, хай йому грець(!) всіяв шию та груди Василини. Вона не бачила – але ж відчувала кожен з тих засмоктів!

Але зараз Василина нічого не могла з тим поробити! Горіти їй в пеклі – та вона взагалі не могла опанувати власного тіла, яке буквально палало! І ще чогось, геть незнайомого, жаркого та тиснучого, що ніби величезною кулею розширювало груди! Здавалося, ребра от-от почнуть рипіти від тиску зсередини, трясця!

Якого біса вона взагалі настільки впала в оману цього чоловіка?!

Через сліпоту? Що ж, варто було визнати, що темрява навколо та відчуття повної залежності від його сили, рук, влади… Охрініти, як гостро фокусували все внутрішнє на цьому божевільному бажанні!

Ніби Влад став граним епіцентром її життя!

Вона нікого в житті, здавалося, не хотіла настільки! Всіх своїх… хм, трьох… не те щоб надто вдалих партнерів.

Тож те, що зуміла розбірливо виштовхнути з себе це зауваження, та ще й і з сарказмом – ну майже перемога над цим дурним шаленством та потребою, яку вона не мала б відчувати, чи не так?!

– Сумніваєшся у моїй спроможності цілковито задовольнити тебе? Я майже ображений, – реготнув на це Яструб, здається, ніц не зачеплений її сарказмом, не дивлячись на слова. – Ще ніхто не смів…

– О, дідько! – простогнала вона, стиснувши пальці сильніше. – Затули пельку! Я точно не хочу чути про твої звитяги серед якихось там дівок! – аж рикнула Вася, здається, ще й занадто сильно стиснувши стегна, якими обхоплювала його.

Це вже скидалося на бойовий захват…

Чи зачепило то Влада?! Ні на дещицю!

Він знову пирхнув. Реготнув. І напав на її рота в новому граному поцілунку, який ніби вижирав її душу… Довбана прелюдія язиком!

– Не памʼятаю жодної, медова! Як тебе вперше обійняв. Навіть не сумнівайся. Якась грана амнезія… Ти мене ніби зачарувала… Може, й дійсно, відьма? – самовпевнено хихотнув цей нахаба!

Але ж щось у тоні Влада пройшло її хребтом, немов важка, темна та трохи порочна присяга! Повʼязуючи…

А потім він відступив, все ще тримаючи її на руках та розвернувся. І… кудись поніс її. Можливо, до ліжка?

– Як ти почуваєшся, моя княгиня? – голосом, який буквально гуркотів шаленим бажанням трахнути її у всіх доступних позиціях, поцікавився!

І Василина мала визнати, що спочатку в неї жарка хвиля сиріт пройшла тілом від цього довбаного тону! Він немов пронизав її! Кожну, трясця, клітинку!

Ніхто не мав права бути настільки гарячим! Ніхто! Навіть бісів Яструб! І це при тому, що вона зараз не могла його бачити – лише відчувати та чути!

Але ж, диво-дивне – Влад саме таким обпікаючим й був! Реальна пожежа для її органів чуттів! У Василини долоні пекло, які вчепилися в плечі чоловіка. Хто кого тут таврував?

І тільки потім до неї дійшов сенс питання. Оце так дисонанс!

А від того пронизало такою розгубленістю та теплом! Геть іншим! Ця його довбана турбота!..

– Якщо тебе цікавить, чи не виблюю я на тебе свої нутрощі, коли ти вирішиш мене спокушати – то не можу цього гарантувати, Владе. Мене від шалого бажання – дійсно зараз нудить! – пирхнула вона, все ще сподіваючись, що цим сарказмом приховає від нього свою потребу.

– Бляха, жадана! – розреготався Влад та плавно опустив її на… матрац. Здалося, нависнув зверху. – Ніколи не думав, що згадка про блювоту може містити хоч щось сексуальне! Але цим зізнанням тобі вдалося змусити мій член так пульсувати, що мошонці боляче! – прогарчав він їй в рота, ковзнувши язиком поміж її губ, що застигли у подиві.