Текст книги "Впіймати Яструба"

Автор книги: Ольга Горова

сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 17 страниц)

27

– О-хрі-ні-ти!

Вона аж здригнулася. Ти ба, не очікувала хіба?! Чи просто надто напружена після всього, що впало на неї за цю добу? Але оце гарчання з боку Влада…

Він немов це єдине слово крізь зуби з такою силою проштовхнув, що саме повітря в кімнаті неначе стало важким та густим. Впало на плечі нервовим передчуттям.

Вона його відчула ще раніше, як би дико то не звучало. Вловила вібрацію, варто було Яструбу в коридор зайти. Реально могла його кроки вирізнити поміж всіх інших.

Та все одно не встигла підготуватися.

Майже неможливо зараз в легені кисень втягти від тієї напруги, що накрила простір між ними. А Вася навіть не може нормально на нього глянути. Хоча за ці пару годин неначе трохи видихнула.

Чи то просто намагалася переконати себе? Але ж, попри все, не збиралася ні на йоту відступати у власних позиціях!

– Так подобається моя нова зачіска? – заломила брову, примружившись при тому.

– Ошалів просто, – процідив Влад все ще таким тоном, ніби йому щелепи заціпило. – На честь чого такі перетворення, моя люба. Можу поцікавитися?!

– Чи не ти хотів відповідей та правди про мене? – ну, може, зовсім трохи огризнулася. – Ну ось, я така…

Не те щоб сама могла адекватно оцінити результат наразі, але їй точно стало легше: волосся не плуталося, та й весело оточувало обличчя… лоскотало щоки, принаймні.

Майстер, якого запросила Женя, сказав, що зупинився на подовженому каре. Ну й колір… він точно став куди ближчим до її справжнього. Що прямо таки якусь розраду подарувало.

Та чи про це наразі варто розмовляти? З одного боку: він хотів знати більше про неї справжню? Ну так ось! Та з іншого…

Все якось не так складалося. Не про те вони говорили й не так! І це породжувало внутрішнє відчуття якогось гіркого надлому! Ще більше підсилювало напругу. Горло немов перекривало тугою грудкою.

Їй кортіло схопитися зі стільця та кинутися до нього! Обійняти, обмацати, щоб впевнитися, що неушкоджений, бо роздивитися деталей не могла. Розпитати б, як і що там було… Та чи саме це вона має робити, як за розумом? НЕ знала…

«Він по інший бік. Хіба забула?»

Тож, замість цього обидва наїжачилися та готові були вогнем дихати, здавалося. Та ще й було відчуття, що занадто багато інших людей навколо. Вона точно бачила якісь силуети…

Влад у цей момент глянув на неї, Вася точно напрямок погляду не могла переплутати, і взагалі вилаявся ледь чутно!

– Що з твоїми очима, княгиня?! – рикнув він хмуро, діставши сигарети.

– З вечора стає гірше. Плюс, є підозра, що вона майже не спала… зачіску корегувала, – швидко відзвітував Арсен, допоки вона й рота не встигла відкрити.

І це її остаточно збісило на загальному нервовому тлі!

– Триндець! Ти ж казав, що твоя задача – мене охороняти, а не шпигувати, нє? – пирхнула роздратовано Василина, трохи по-дитячому.

Та ледь повернула голову в напрямку голосу охоронця. Відкривати очі ще й на нього поки не наважилася.

– Так я й охороняю. Від твоєї ж рвучкості у першу чергу, княгиня, – видав Арсен. – Немов би ти зізналася сама, – важко було зрозуміти, чи він хоч трохи відчуває докори сумління. Але щось таки у голосі натякало на…

– Пропустіть! – а от голос лікаря вона точно не очікувала почути. – Що ви влаштували?! Їй взагалі нервувати не можна! Ніяких стресів! Ви мені весь курс лікування зламаєте!

– Не з нашим життя, док, – хмикнув Влад, проте якось геть не весело. – У нас без стресу не буває, вже вибачайте, – він рушив нарешті з місця та пройшов чи не впритул до неї. – Але ми будемо дуже старатися, – немов пообіцяв.

А Вася відчула, як гаряча, суха долоня Влада опустилася на її потилицю. Пальці обхопили шию у якомусь збіса власницькому, жадібному жесті! Він не питав, просто брав. Ніби вважав, що має право кермувати її життям та самою Василиною. І це таки бісило!

Але, попри все роздратування та незгоду, у неї відібрало мову на мить та щось стиснулося у грудях до задухи!

– Ставте крапельницю, не варто відкладати, – розпорядився тим часом Яструб, трохи потягнувши її вверх, немов натякаючи, що краще лягти на ліжко.

Все було геть не так, як він планував чи хотів би.

Дідько! І це ні на дещицю не допомагало вгамувати роздратування Яструба! Воно ніби тільки зростало.

Звісно, він тримав те під контролем. Зараз точно не місце та не час, аби вибухати! Не посеред купи народу.

Влад відкрив вікно на провітрювання та запалив нову сигарету, не виходячи з кімнати. Хай там що, а він точно не збирався зараз залишати свою княгиню наодинці!

Бляха! Та він навіть Тимура й Женю ще не бачив, коли приїхав… Трохи не чемно, авжеж. Та йому було не до правил ввічливості в той момент! Тож просто нахабно скористався тим, що господарі були зайняті з сином, який народився нещодавно… Звелівши охороні поки не пускати в кімнату нікого… з міркувань умов лікування Василини.

Хіба ж він збрехав? Лікар чітко сказав, що їй потрібно як можна менше стресу, чи не так?

Навіть попри те, що вона сама з тим не дуже була згодна, здавалося. Княгиня пирхала та чи не весь час підібгала губи, виказуючи свою роздратованість. Ніби її наручниками до батареї прикували, їй-бо!

Хоча, заради правди, можна було відзначити, що до її руки таки була приєднана крапельниця. І це, авжеж, обмежувало Василину.

Та не це дратувало дівчину найбільше, здавалося.

Власне, зараз вона не могла бачити навколо нічого не через свої очі, а через те, що лікар, якого він притяг аж до Варвара додому, закапав їй очі краплями, що привіз із собою. Та звелів зробити їй якийсь компрес. І заборонив знімати годину.

Не дивно, що Вася бурмотіла щось незадоволено собі під ніс та час від часу обурено, шумно видихала крізь зуби.

Мабуть, їй теж кортіло зʼясувати нарешті ситуацію, Влад то по виразу її обличчя зрозумів, коли прийшов. Та ніхто з них не палав бажанням робити то при лікареві. Ну й Арсен тоді точно був би зайвим.

Влад помітив напругу, що хоч і послабла трохи від учора, але явно не згасла поміж цими двома…

О, трясця! Йому просто в якийсь момент закортіло розрубити цей клятий «Гордєєв вузол» одним помахом! Заявити цій впертій, хитрій та підступній княгині, що нікуди він її не відпустить, про що таки чесно попереджав! І чхати він хотів на її звання та минуле! Все, Влад прийняв рішення. Її завдання – змиритися.

Ну яке СБУ з такими проблемами із зором, серйозно?! Чи йому хтось хоче сказати, що Управління на себе такі витрати з відновлення та лікування візьме? Ага, типу Влад – лох, який в таке повірити ладен! Коли в неї від стресу може в момент стан погіршитися?

Смішно! Та й хто буде тепер доручати їй справи?

Трохи розбирався в структурі та темі. І в тому, як у них там все облаштовано – теж сік. Мав звʼязки й там. До речі… варто б звʼязатися та пробити тему.

Бо як серйозно глянути – тут нема про що й говорити! Не повернеться вона нікуди. Йому належить!..

А ця перекірлива та норовлива княгиня вигадала постригтися та пофарбуватися за одну-єдину ніч, коли його поруч не було! Збісило!

Йому в пику?..

Хоча, відсунувши трохи емоції та звернувшись до аналізу, Влад не міг визнати, що цей колір… здавався більш гармонійним для неї. Якимось… природним, чи що.

Зараз здавалося навіть дивним, що він вважав блонд відповідним. Ось цей… що навіть не мав в його уяві якоїсь певної назви, немов робив всі її риси яскравішими та виразнішими, як не дивно. А Влад не звик бути спантеличеним.

Вона сказала, що це і є її справжній колір… Здивувала. Дідько! Що він насправді про неї знав, що так відчайдушно готовий вчепитися в цю жінку?! Збіса мало! Та хіба то його зупинить?!

В цей момент, перериваючи його роздуми, у двері постукали.

Влад розвернувся якраз тоді, коли Арсен підійшов до дверей та прочинив. Василина напружилася, то було помітно навіть попри її доволі безпорадний стан.

– Перепрошую, тут… – почав було охоронець, що чергував в коридорі.

Але Яструб побачив знайомий силует ще до того, як його тихо окликнули:

– Владе.

– Я зараз повернуся, – він відійшов від вікна та провів рукою по маківці княгині, щоб знала, що він поруч.

– О, ні, можеш не поспішати! – трохи сардонічно пирхнула вона. – Я ж так цікаво проводжу час! Та й мені все одно звідси наразі нікуди не подітися, – не пропустила можливості штрикнути його шпичкою.

А Влад мимовіль посміхнувся. Її характер – його бісив… Але й так заводив, що кров починала у венах палати! Дідько! Дійсно шкода, що зараз не може її навіть до пуття поцілувати! Пальці самі на мить сильніше стиснулися у такому незвичному нині волоссі.

І хоч спробувала його вколоти, але ж тим і свою потребу у ньому видала!

– Я надто скучив, моя люба, аби довго тепер триматися вдалині, – хмикнув Влад в тон, та таки пішов.

– Арсене, – очима вказав, аби охоронець знаходився біля Василини.

Кому ще її довірити?

Загасив сигарету у попільничці, яку точно принесли виключно заради нього. Знав, як Тимур ставиться до паління. Та таки вийшов у коридор.

– Тимуре, – кивнув, вітаючись з господарем.

Вони, вважай, однією «родиною» тепер були… Доволі своєрідною, та все ж. Тому і відправив Василину саме сюди. Знав, що тут її захистять від будь-якої загрози… І не видадуть, раптом що. Нікому.

– Отже… капітан СБУ? Ворожка? Серйозно?! – Тимур говорив спокійно. А от дивився так, що відразу ставало зрозуміло, наскільки йому «цікаво» та весело зараз за ним спостерігати.

– Ти ж не думаєш, що я буду це коментувати? – скинув він брову.

– Ні! – таки реготнув Тимур та похитав головою. – Навіть не мріяв. Хоча це доволі цікаво… Особливо, як ви таки стрілися? – хмикнув друг.

– Вона на мене з дерева впала, – на це його питання Влад таки міг відповісти.

– Охрініти! – щиро розсміявся Тимур.

– Так. Трохи є, – не міг він з тим не погодитися. Втомлено провів по брові великим пальцем, натискаючи на пульсуючі точки надбрівʼя.

Як не крути, а втомився за цю добу. І оце чи не вперше видихнув, починаючи трохи витискати з грудей напругу.

– Я, власне, хотів сказати, що якщо треба, можу й свої звʼязки в СБУ залучити, – нарешті перейшов до суті Тимур. – Не дуже орієнтуюся у суті вашого питання, але ти ж в курсі, що свої люди є. І якщо потрібно…

– Я дам знати. Ще сам не розбирався, якщо відверто. Не встиг. Це все… сталося доволі неочікувано. Мені треба розібратися в ситуації, – Влад стиснув руки, хруснувши суглобами. – Але дякую. Можливо, дійсно, звернуся.

– Чудово, – Варвар задоволено кивнув.

– То як ваші справи, молоді батьки? – все ж таки вирішив трохи додати ввічливості Влад. – Справляєтеся?

– Інколи я думаю, що керувати бойовим загоном легше, аніж замінити йому підгузок, – реготнув Варвар. – Але є надія, що таки непогано вправляюся, принаймні Женя таки довіряє мені його тримати та глядіти час від часу. Так що надія відточити майстерність таки є, – кепкуючи над самим собою, пирхнув Тимур, змусивши й Влада посміхнутися.

28

– Повертатися у будинок небезпечно, – Василина відкинулася на спинку сидіння авто, радіючи, що вікна затемнені.

Як і завжди після крапельниці, їй було не дуже добре, але… очам точно стало легше. Та й вона ж до того, ще в темних окулярах. То навколо, здавалося, взагалі сутінки! Лікар наполягав, щоб вона дуже берегла зір від подразників. Влад сприйняв то геть серйозно, ясна річ!

– Не повіриш, але я можу це вирахувати, – хмикнув іронічно Влад, захопивши її руку в міцний полон власної долоні.

– То куди ми тоді їдемо? – напружено запитала вона.

Він відповів?! Ага, як же! І це таки бісило… трохи!

Вони нічого не вирішили. От жодного, трясця, питання! Та й коли б? Якщо, тільки-но лікар завершив свої маніпуляції, як Влад потяг її в авто. Вона ледь встигла попрощатися з Женею, яка ж таки багато для неї за цей короткий проміжок часу зробила. Та лише похапцем змогла побачити їхнього з Тимуром сина!

Арсен так само швидко забрав її речі. Ну й ось вони – тут, кудись їдуть.

І вся ця напруга немов закрутилася між ними в замкненому просторі салону авто! Настільки насичено та гостро, що вона майже реально відчувала поколювання розрядів роздратування Влада на шкірі.

Власне, сама Василина теж не могла назвати себе спокійною. Аніяк!

– Що Управління знає про інші мої обʼєкти нерухомості? – поцікавився натомість Влад доволі відсторонено.

Насправді настільки, що Вася навіть обернулася: такий голос стриманий, аж завидки беруть! Ніби це не його рука стискала її запʼясток до того, що Васі пальці майже поколювало нестачею крові. І геть не він крутив її браслет, немов запевняючи себе, що той на місці!

Ага, вона майже повірила…

До речі!

Вона наполегливо потягла руку та чи не вперше почала розглядати, а не обмацувати цю прикрасу.

– Княгиня? – здається, його трохи звеселила її реакція. Ну й хай собі! Може хоч перестане злитися. – Що було відомо агентам про мої інші обʼєкти? Чи ти будеш мовчати та радше помреш, аніж видаси таємниці свого відділу? – саркастично додав, вочевидь тому, що вона не поспішала з відповіддю.

От вже… жартівник. Ха-ха!

– Нічого вагомого, насправді. Щось про квартиру, яка в тебе є, але де саме – адреси не було, – стенала вона плечима, розуміючи, що не може розібрати напис.

Таки в салоні було темно, а ще й окуляри. Ну й очі ще наповнювалися сльозами.

– Добре, – ото й все, що він кинув.

Ну й ок, сама не дурепа, зрозуміла приблизний напрямок, що вони в інше місце їдуть.

Влад знову обхопив її руку так міцно, ніби від цього щось реально важливе залежало. Заховав її долоню у своїй жмені настільки пожадливо, що у Васі немов вся громада небес на груди впала, стискаючи ребра!

Бо оце власницьке відчуття, якась жадібність, яку він тим транслював – вона охоплювала Васю не гірше за наручники. Прикувало до нього.

А потім він відкинувся на спинку сидіння та примружив очі. І вона чи не вперше помітила, що він збіса втомлений! Ніби взагалі не спав цю ніч. А зараз зміг видихнути лише тому, що її руку тримав. Та й саму Василину біля себе…

І груди стисло ще сильніше.

А сама ж відповіла йому, не замислившись… Лояльність. Вона точно обирає не той бік для її проявлення, хіба ні? Душу рвало…

– У нас проблеми, – Арсен розвернувся до них хвилин через пʼять тиші.

Влад не підіймав перетинку між частинами салону.

– Бляха! – вилаявся крізь зуби Влад, не розкриваючи очей і не відпускаючи її руку. – Що тепер? – поцікавився навіть з якоюсь філософською втомою.

– За нами хвіст, як мені здається, – охоронець час від часу поглядав то у дзеркала, то на екран смартфона.

Здається, в нього туди виводилися дані з камер, можливо, встановлених по периметру авто, та якесь листування… З підлеглими?

– Хто? СБУ? Курво! Ми тричі міняли авто та маршрут, коли їхали до Варвара! – обурився Влад доволі щиро. – Вибач, княгиня, та я не вірю, що люди, яки загубили тебе, можуть бути настільки вправними!

– Я й не думаю, що це силовики, – втрутився Арсен, коли вона ще не встигла навіть рота відкрити.

І, можливо, то було непогано, бо Вася могла б і штрикнути Влада в бік… з усієї сили.

– Хлопці кажуть, що той пост, який СБУ облаштувало під будинком, на місці та вони не виказують ніякої підозрілої активності… – тим часом докладав охоронець.

Його пальці шниряли екраном, поки він швидко писав відповіді, а може, запити до своїх.

– Не думаю, що нас вважають настільки вагомою загрозою, аби збільшити кількість людей… Хоча, якщо вони таки вирішили, що ми княгиню вбили та прикопали десь у фундаменті… – реготнув Арсен, підморгнувши їй.

Вася аж зубами заскреготала!

Але Влад лише потягнув її руку на себе, як перемикаючи увагу.

– Як гадаєш, кохана, це з твого відділу? – привідкривши одне око, Влад роздивлявся її, скинувши куточок рота у кривій усмішці.

Він говорив ніби ті ж слова, що й завжди, але воно таки звучало інакше. Його роздратованість та злість не вляглися. Хай він і не міг себе змусити випустити її руку.

І це зачіпало, попри всі очевидні нюанси. З багатьох сторін. Серце затисло… Але й боляче було… багато через що.

Та як би Василині не кортіло їм вʼїдливо відповісти, аби не принижували її Управління… була змушена дивитися на речі реально.

– Не думаю, – процідила крізь зуби. – У нас непогані ресурси та все ж не настільки. А коли мова за тебе заходить, так і зовсім купа перепон зʼявляється! – глянула на Яструба навіть зі звинуваченням.

Яке той крізь її окуляри не побачив, звісно ж. Але не міг не відчути в тоні.

– До речі… про це ми ще поговоримо, – хмикнув Влад навіть з якимось вдоволенням, але немов на останок. І різко випрямився, шумно видихнувши повітря крізь зуби. – А тепер до справ, – геть іншим тоном підвів риску Яструб. – То хто ж це може бути, якщо наш власний капітан СБУ вважає, що то не її друзі, га, Арсене?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍– Ти не міг би бути ще більш саркастичним та колючим, навіть якби постарався, – пробурчала Вася крізь зуби, але таки теж підібралася.

– Та як я і не стараюся поки, моя люба! Купа інших справ, – реготнув Влад з вбивчим сарказмом, змірявши її всю просто таки вогняним поглядом!

А потім в секунду перемкнувся. Ніби просто клацнув пальцями. Чи тією своєю запальничкою! Клац! І поруч з нею зовсім інший чоловік: зосереджений, ледь роздратований нахабністю тих, хто посмів його зачепити, та до біса готовий давати відсіч!

Від нього буквально віяло тепер зосередженістю та геть іншою напругою… як від величезного аналітичного комп'ютера чи щось на кшталт. Ніби Влад аналізував та прокручував у голові ті дещиці інформації, які вони мали.

– Що там по точці прибуття? – запитав він в Арсена тим часом.

– Чисто. Вже дізнався, – відзвітував охоронець.

– І біля будинку метушні нема… – не стільки питаючи, скільки просто проговорив вголос Влад. – Хто знає про наші міцні звʼязки з Тимуром?

– Точно не Управління, – роздратовано кинула Вася, трохи на те навіть ображена.

– І ми це враховуємо, – спокійно кивнув Влад.

– Серед наших кіл чимало тих, хто здогадується, принаймні. Після того, що рік тому було.

– А отже… треба шукати тут. Що у світлі ситуації з Валентином, наштовхує на деякі висновки, – Влад витяг свої довбані сигарети.

– Скільки можна палити?! Ти хочеш здохнути від раку? – роздратування проривалося крізь найменші прогалини у тому мурі, яким вона намагалася відгородити свої до нього почуття.

Виходило паршиво.

– А тебе це хвилює, моя Княгиня? – розплився він у посмішці, прикуривши.

– Що там взагалі за ситуація з тим Валентином? – натомість яро запитала Василина, схрестивши руки на грудях.

Здається, все загострилося менш як добу тому…

Мимовіль згадалася їхня палка пристрасть у ванній кімнаті та холодний дотик дзеркала до спини, коли він впер її, палко та спрагло вриваючись у тіло Васі!.. Але у світлі власних пертурбацій, здавалося, що минули тижні…

Арсен глянув на Влада, немов мав сумніви, що вона має право про це дізнатися. І це викликало нову хвилю обурення! Нерви щось зовсім її зраджували.

– Серйозно?! Ви тут з себе таких крутих мачо удаєте?! – пирхнула вона вже дійсно зі зневажливим роздратуванням! – Геть тупо не використати мої знання та досвід, бо я таки теж орієнтуюся у цих ваших ситуаціях! Мене у поліцію та СБУ потім не за гарні очі взяли, між іншим! – бляха, її дійсно зачепила недовіра Арсена!

До хребта, як то кажуть.

Його думка була для неї важлива? Обросла тут «друзями»?.. Оце влипла…

Та й охоронець на неї вирячився, немов отетерівши. Схоже, теж здивувався, що Васю зачіпає його думка.

Але Влад, на диво, розплився у посмішці та кивнув.

– Княгиня цілком права, Арсене. Гадаю, навіть її удар правицею не так вплинув на послужний список, як такі чималі здібності до аналізу та вміння використовувати інформацію та ситуацію… Подивись, як вона нас всіх навколо пальця обкрутила, – хмикнув Влад, але не те щоб люто, на відміну від нещодавнього зауваження. – Хоч і не можу поки виключити, що й очі її, або інші принади зовнішності, не вплинули, – видихнув він дим.

Ну все. Сам нарвався. Не можна її постійно доводити, на одну добу – занадто багато тригерів!

Василина сама не зрозуміла, коли з замахом втисла йому кулак під ребра. Просто… для акценту, що так з нею не варто!

Арсен… ну хіба трохи сіпнувся, але що ж він зробить? А може, вирішив, що краще не влазити поміж ними, бо потім сам винний й буде. Ще й вишкірився.

Влад, звісно, теж зреагував. І навіть спробував перехопити… але частина інерції таки до його мʼязів дісталася.

Очманіти! Що вона робить?! Не боїться хіба?.. Виходило, що таки ні. Вочевидь, підсвідомо була певна, що фізично Влад їй не завдасть шкоди.

– Бляха! – він закашлявся… чи то від сміху, чи то від її удару. – Натяк почутий, кохана, – чоловік розреготався, немов відпустивши всю напругу, що між ними зранку закручувалася у тугу спіраль.

А сам міцно тепер знову вхопив та тримав її руку, розчепіривши пальці Васі та змусивши переплести з його.

Хоча й нічого не вирішено ж, але…

– Арсен, давай, нагадай нам свої деталі, введемо в курс княгиню. Бо це раціонально. Дурне: мати свого капітана СБУ і не користуватися її навичками, еге ж? – таки не до кінця Влад видихнув, судячи з гострої іронії. – Все одно їй від нас нікуди не подітися тепер, – ще раз реготнув.

Але від його шпичок вже хоча б не кололо потилицю крижаним вогнем. І це вже було непогано. Щоправда, в неї малися зауваження до останнього твердження.

Проте Василина навіть рота не встигла відкрити.

– Окей, – хмикнув Арсен так, ніби його справа маленька. Проте, здавалося, в його погляді таки клубочилися якісь сумніви.

І вона вирішила не перебивати, а то так нічого і не розкажуть.

– Загалом, ти в курсі суті справи Валентина, сама на зустрічі була, – Вася кивнула, намагаючись ігнорувати те, як Влад великим пальцем вимальовує якісь спіралі на внутрішній поверхні її зап'ястка. З тиском, непримиримо.

Це було збіса чуттєво! І забирало левову частку уваги.

– Я вчора мав зустрітися замість Влада, який залишився через твою крапельницю, з його заступником та ще з партнером. Завдання було забрати документи, якими Яструб і мав займатися, – провадив Арсен, глянувши на водія… Здалося, той трохи прискорив рух їхнього авто.

Перевіряють, чи дійсно стеження?

Вона ж знову кивнула, бо і про це, що зараз розповів, була в курсі.

– Але нас там чекали лише три тіла. Ніяких паперів. І довелося викликати команду це все підчищати, – трохи з досадою пирхнув Арсен, своєю чергою потягнувшись за сигаретами.

Вона промовчала… ну якби Арсен хай сам за себе та свої легені думає. Їй тут хоч з одним розібратися б.