Текст книги "Впіймати Яструба"

Автор книги: Ольга Горова

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 17 страниц)

16

Вона виглядала епічно.

І він наче розумів що треба б відвести очі, бо в нього своя роль… та й можна тупо спалитися. Але Влад поки не міг… Фізично не міг перевести погляд, дідько! Що було геть для нього незвично.

А вона ж навіть не бачить, як він її очима пожирає!..

Розум таки смикали якісь деталі. От тільки біда – він був надто охоплений жагою, аби за ті зачепитися!

Вона була такою… багатогранною! Настільки складною… Як бісова 3-д головоломка, заплутана у всіх можливих вимірах. І Владу б пригальмувати та добряче покрутити її, висвічуючи всі кути, вигини та темні боки… А він, трясця, не міг! Не мав сил та витримки, аби натиснути собі на горло, як бачив свою княгиню…

Тут вже дійсно варто замислитися про якийсь приворот. Чи прокльон. Але ж Влад ніколи не вірив у щось й приблизно схоже! То що ж за загадка у його княгині, що ні рук, ні очей від неї відліпити не може?!

Зараз вона сиділа в авто, тримаючи голову прямо. Очі розфокусовані, ну це й зрозуміло. Чорні окуляри, які знову приніс Арсен, тримає в руках на колінах. І просто дихає. Дуже контрольовано та спокійно.

Одягнута в його сорочку сталевого кольору, що їй неймовірна личила. Образ ставав вражаючим… Як вгадала наосліп, цікаво? Чи просто збіг і вона у всьому з його плеча так шикарно виглядатиме? Ото вже знак долі.

Так от, у сорочці, що ні ній взагалі чоловічою не скидалася, та джинсах. На шиї – сіра ж шовкова хустка, що Влад особисто завʼязав… Бо не фіг комусь чужому розглядати сліди його засмоктів!..

Ні йоти шкіри не видно, окрім обличчя та рук, а все одно ж, трясця! Його княгиня виглядала достобіса неприступно, зібрано, загадково та… Охрініти, як сексуально!

В нього в голові прям пульсує бажання звеліти зупинити авто, наказати всім вийти геть та… Оволодіти нею прямо тут, на задньому, бляха, сидінні! А потім, коли вона дихати не зможе від насолоди, та не матиме сил вимовити нічого, окрім його імені – відвезти напівпритомну додому.

І хай йому грець! Але Яструбу все подобалося у цьому плані!

Окрім однієї «дрібнички»: він був достатньо розумний та адекватний, щоб усвідомлювати – вона цього йому не пробачить.

Ні, швидше за все – не відмовиться, і навіть охоче піддасться спокусі. Але… він втратить в той момент чималу долю її прихильності, як особистості. А ще – зачепило оте звинувачення. Чи сприймав він її лише обʼєктом сексуальної втіхи? Ні, дідько! І близько не так.

Василина не була простою. Вза-га-лі.

А ще вона була геть не з тих жінок, хто пробачає, коли до них ставляться, як до речі. Навіть коштовної. Ось це Влад вже прорахував.

Вона ладна битися, переконувати, домовлятися та йти на компроміси, можливо, навіть із совістю (тут він направду ще точно не знав, та були підозри), – поки її саму цінують, як особистість. Але варто поставитися до неї, як до тієї ж утриманки… Чи, навіть, до супутниці, бажаної, але думка та вміння якої геть нічого не важать – і все. «Фініта ля комедія».

Василина закриється назавжди. Ще й втече… або ж буде намагатися те зробити, Влад міг заприсягтися у цих висновках.

І тим точніше він тоді втратить оцю незвичну, та трохи вибиваючу дух, неочікувану від неї турботу та «командність». Коли інтуїтивно стає на його бік. Не зважуючи, не замислюючись. Навіть тоді, коли він ще нічим не заслужив на те.

А це виявилося вже тим, що Влад цінував найбільше. Ну хто б здогадався, га?! Його довбана «пʼята Ахіллеса».

Взагалі, дуже цікаве питання, яким чином цей характер сформувався ось таким? Здавалося, вона б не могла мати достатньо для цього свободи. Хоча… можливо, Яструб і помиляється. Тут точно потрібен більш детальний аналіз. І Влад подумки поставив собі зарубку цим зайнятися. Йому хотілося знати кожну грань того діаманту, що так неочікувано на голову звалився. Чому зараз був щиро радий.

Та все це могло почекати, здавалося. А у справі завоювання її беззаперечної довіри та поваги, як її чоловіка – він точно не міг собі дозволити зробити хоч один хибний крок.

Саме тому княгиня зараз сиділа тут. І точно буде сидіти на зустрічі.

Насправді там не мало бути нічого критичного. Не найгірший варіант.

І той самий бізнес-центр, що йому належав. Навколо свої люди. Та й Арсен не заперечував.

Тому Влад майже переконав себе, що не станеться анічогісінько, якщо він дозволить цій княгині трохи розважиться від нудьги.

Все йшло непогано. Принаймні, Яструбу щиро так здавалося.

Сьогоднішня зустріч мала більше відношення до економічної сфери його інтересів. І хоч Валіка навряд можна було вважати цілковито легальним бізнесменом, він і точно не стане загрожувати Василині. Однозначно зрозумів, що кидати виклик Яструбу не варто, а будь-які рухи у напрямку «ворожки», будуть сприйняті саме як зазіхання на те, що Владу належить.

Сама Василина велично (трясця, він дійсно не міг підібрати іншого слова!) сиділа в кутку. І багатозначно мовчала. При тому в неї був такий вираз обличчя, ніби вона заздалегідь знала майже все, що тут буде проговорено.

Поруч стояв Арсен, немов почесна варта, їй-бо. Таки вони надто чудово спрацювалися.

Владу аж допікало, так кортіло розгадати, як вона то робить?! Знаходить ключик до нього? До його друга й охоронця? Де навчилася? Що змусило стати такою чудовою «акторкою» та знавцем людей?

Він хотів би розібрати її по молекулах… Ефемерно, ясна річ, та заглянути в найпотаємніші куточки розуму! Він просто достеменно все хотів знати про цю жінку! ЙОГО ЖІНКУ!

І основною проблемою виявилося саме те, що йому приходилося змушувати себе зосереджуватися на ділах та розмові, а не спостерігати за жаданою, дідько. Не ті ускладнення, які він очікував. Точно варто переглянути стратегію.

Та наче непогано справлявся… До того моменту, як за дверима раптом почався якийсь ґвалт.

Спочатку Яструб не вважав то за проблему. Тут всюди були свої люди в охороні. Та й в коридорі також стояла вже його особиста охорона.

Ну а центр працював, і тут багато що відбувалося. Проводилися конференції, зустрічі та події. А Яструбу й у голову не приходило то якось забороняти під час своїх візитів. Не вигідно.

Хоча, можливо, варто було б…

Бо в цей момент шум наблизився.

Валік, що розповідав про прогнозовану прибутковість власної нафтобази (не дуже легальної, взагалі-то) та обіцяв відсоток за те, щоб Влад допоміг йому то все юридично оформити та прикрив від інших, замовк. Озирнувся на двері.

Влад і сам вже підсвідомо напружився, хоч виду й не подав.

Випросталася сильніше Василина, нахмуривши брови. І… ні, дідько, бути не може! Але… йому натурально здалося, що вона до нього нахилилася… І чогось Владу здавалося, що точно НЕ в пошуках захисту. Сліпа…

Це аж злило, бляха!

Підібрався й Арсен, який якраз, за обовʼязком, і сунувся до дверей, поки інші охоронці виступили вперед, прикриваючи Влада та Василину.

І тут голоси немов під самим дверима завмерли.

– Почекайте! Це не той коридор! – здається, обурився керуючий центром. – Ні! Ні! Ні! Це точно помилка! – заволав хлопець так, немов його там різали…

Хоча ж охоронці точно стояли, тож нашкодити навряд хтось міг.

– Слухай, ну ми-то до чого? У нас замовлення. Нам просто доставити та звалити. Розумієш? Нам проблем не потрібно. І все ж ваші люди перевірили, сам бачив. Нічого не безпечного. Ми просто курʼєри, мужик. Відвали. Ну реально…

– Це не сюди! Ні! Це точно не сюди! – все ще волав адміністратор. Якось трохи істерично.

Бляха! Та що там таке?!

Влад скинув брову, взагалі-то, дуже незадоволений ситуацією. Арсен це помітив та розчахнув двері, визирнувши в коридор. Та…

– Якого біса?! – рикнув Арсен, немов трохи очманівши.

– Пане Арсен! Це якесь непорозуміння! – у ту ж мить ледь не завив адміністратор.

А на порозі, за фігурою керівника охорони застигли… два якихось хлопи з тачкою. За їхніми спинами маячили його охоронці, дуже спантеличені. Та той самий адміністратор.

Однак Влад витріщився не на це. А на… величезний картонний торт?!

Якого граного біса?!

Зʼявилися дуже погане передчуття, бо той торт нагадував…

– Геть! – рявкнув Арсен, здається, подумавши про те саме.

Але в цю мить верхівка вибухнула!.. Ні, не вибухівкою, а КОНФЕТІ, бляха! Заграла якась дебільна музика… А з того торта…

Дідько. Дідько! Бляха!..

– С-ю-ю-рприз! Юхууу, хлопчики! Хто у нас був поганцем та замовив мене?! – млосним голосом простягнула… СТРИПТИЗЕРКА?! яка вискочила назовні… – Воу! Це точно був ти, ведмедю! – послала вона у Влада професійно-палкий погляд та потрясла плечима… ну й грудями заодно, ледь прикритими блискучими клаптиками.

– Як цікаво… – промовила з-за його плеча Василина.

Немов вирок виносила. Аж відчув уявний дотик ствола пістолета на потилиці.

Охрініти! Щось надто часто з ним почали траплятися збіса не прогнозовані ситуації.

Чи не вперше в житті йму комірець сорочки тиснути став. І геть не від збудження!

17

На мить в залі повисла така тиша, що стало чути, як знервовано дихає адміністратор центра. Навіть та дурна музика у стриптизерки замовкла.

І всі стоять, немов отетерівши. Навіть кур'єри, вочевидь, второпали, що помилилися дверима. Вирячилися на охорону.

Арсен завмер, здається, не розуміючи, що робити: бо наче й загрози ніякої, а разом з тим… Засідка, не інакше!

На обличчя Валіка без реготу взагалі дивитися нереально… Аби тільки в самого Влада зараз була не така сама пика! Бо це якийсь повний треш!!

Кргггг!..

Судячи зі звуку скреготу ніжок стільця позаду, Василина піднялася… Дуже різко. Прозвучало якось… загрозливо, їй-богу! Хоча Яструб наче ніколи не відрізнявся вразливістю.

Вона дурною не була, він це знав. А те, що не бачить – кмітливість чудово компенсувала, вочевидь. Та й чи важко з того тону та голосу стриптизерки здогадатися про напрямок ситуації?

– І що ж тут?.. Цікаво.

Влад випростався, коли вона пройшла повз. Спіймав руку своєї княгині… бо було помітно, що їй нелегко тримати напрямок. Та й у приміщенні було надто багато сторонніх предметів. Не хотів, щоб поранилася.

Але Василина повернула до нього обличчя з таким крижаним виразом… Що він би позаздрив, якби зараз не намагався зрозуміти реакцію жаданої жінки. І наче ж не видно очей, бо в окуляр, а відчуття – ніби це його на молекули рознесло атомним вибухом. Ще й брову скинула.

А він тут до чого?! Що їй, бляха, цікаво?! Вона що, реально вирішила, що це було заплановано?.. І Яструб такий йолоп, що не скасовував би ось цей… перфоманс, трясця, дозволивши їй поїхати з ним?

Але, попри цю всю лірику, йому зараз теж багато чого було цікаво…

Що це за кордебалет взагалі, пранці їм всім в печінку?!

Позатим, Василина не поспішала пояснювати свої думки чи підкорюватися його волі. Просто смикнула свою руку. Та ще й так, що в нього встав вибір: або стиснути власні пальці до того, що синці їй наставити, або… Відпустити.

Сильна його княгиня.

А він їй і так достатньо міток вже натаврував. Та й сам же підставить, якщо видасть все, що зараз вирує за ребрами! Знає. Розтиснув пальці.

Проте Влад так глянув на Арсена, що всі раптом заметушилися! Адміністратор спробував втиснутися поміж курʼєрів. Охорона посунула з боків…

Щоправда, це не завадило Василині таки дійти до мети… Хоч і додало перешкод.

– Дуже цікаво, – вона якимось робом завмерла буквально за крок до того довбаного торта.

Проте таки трохи перепнувшись, коли ледь не врізалася в одного з кур'єрів, якого якраз відсували охоронці. Але Арсен її перехопив завчасно. Та й той хлопець, треба відзначити, таки підстрахував теж, мабуть, помітивши жінку. Спіймав, дозволив втримати рівновагу.

Що не зменшило ярості Влада на зараз! Він натурально скіпав всередині!

– Оу, кралечка! А, може, я для тебе? То я не проти! З дівчатами завжди цікавіше, більше фантазії! – тим самим граним голоском простягнула зненацька стриптизерка. Облизала пухкі червоні губи та нахилилася…

До. Його. Трясця. Жінки! Ще й руку до Василини простягнула!.. Камікадзе.

Вбити мало! Ніколи не думав, що може й до жінок ревнувати!

– Приберіть цей довбаний цирк! – процідив Яструб крізь зуби таким тоном, що в повітрі молекули води застигли у крижинки, здалося.

І… От всі ніби тільки його вибуху й чекали! Арсен просто тупо згріб всіх та випхав, разом з двома помічниками. Включаючи й адміністратора. Мабуть, щоб той у коридорі то все сам розгрібав.

А раніше не можна було ніяк?!

Випхав Арсен також і тачку. Стриптизерка ледь не брьохнулася на підлогу. А друг вже закляпнув двері з грюкотом, акуратно притримавши Василину, щоб вона не зачепилася.

У коридорі зчинився новий епізод ґвалту. Та, здалося, всіх швидко випхали.

Влад в секунду опинився поруч з княгинею, стиснув її руку наново. Та глянув на Валіка.

– На сьогодні – досить. Я зрозумів. Заберу папери, – рвучко, яро, крізь зуби видав. І відвернувся. – Їдьмо! – кинув Арсену.

Та взяв з його рук своє ж пальто, яке накинув на плечі Василини.

Вона більше не промовила ні слова.

Їй було страшно. І кортіло розреготатися одночасно з тим!

Долоні спітніли від спроб опанувати всі ці неочікувані, сполохані емоції та інстинкти.

А ще… вона розуміла, що треба якось не видати себе. І, можливо, кинути пару дорікань Владу. Бо він же не міг знати, що то все через неї, вочевидь…

Але, що ж за довбана вистава?! Там дійсно була стриптизерка? От би побачити… Дідько! Ні!

Точно не варто, здавалося. Бо… За ребрами щось пекуче вибухнуло.

Змусила зосередитися себе на здогадках та теорії. Через неї то все?.. Однозначно. Вона це зрозуміла ще тоді, як голос Нікіти, свого напарника з відділу почула в коридорі. Вочевидь, він видав себе за курʼєра. З ним був і Роман, також її колега. А от жіночий голос був невідомим Василині. Справжню стриптизерку десь знайшли та вмовили?

Більш-менш вона зуміла уявити й ту виставу, яку хлопці влаштували. А краще б не могла!

Це ж треба було таке вигадати?! Стриптиз?! Хто додумався?!.. Прибила б! Креативники, трясця!

Бо як уявить, на що Влад там витріщався – аж підкидати починало від димного, солодощавого та темного присмаку ревнощів у роті!

Чи то… Так, Яструб запалив сигарету і видохнув дим. Та справа не в тому ж!

– Княгиня… – це він вперше звернувся до неї, як вивів з центру та всадовив в машину. Ледь не з примусом.

Вона неусвідомлена поклала долоню на маленьку кишеню джинсів. Саме сюди хутко засунула те, що Нікіта передав, коли піймав Васю під час «падіння» та здавав на руки Арсену. Біс зна, що то було?! Малесенький прямокутник чи то металу, чи то пластику?

Можливо, флешка? Не ясно.

Вони ж зрозуміли, що вона наразі не бачить? Чи гадають, що то Василина по ходу вигадала для себе прикриття?

Відповіді не мала. Так само незрозуміло поки, як Василина зможе дізнатися, що на ній, якщо то флешка. Але… не так і багато варіантів. Одне ясно – команда про неї не забула та робить все можливе, аби витягти Васю, не порушивши її прикриття.

От тільки… чи розуміють вони, як змінилися її відносини з Яструбом? Про моральний аспект наразі намагалася не згадувати. Інше турбувало.

Бо… хоч хтось може допустити те, що тільки цієї ночі зрозуміла сама Вася?..

– Княгиня?.. – Влад промовив то гучніше, ніби вимагав звернути на нього увагу. І чоловіку точно не подобалося, що вона зосереджена не на ньому. – Сподіваюся, ти розумієш, що я не маю жодного граного відношення до цього довбаного цирку?! – прогарчав роздратовано крізь зуби Влад, клацнувши запальничкою.

Вона немов наяву той вогник уявила.

– Ти ж в мене надто розумна… – знов клацнув, як закривши кришку запальнички тепер.

Це компліменти в дію пішли? Аж цікаво. Він реально хвилюється через її думку та враження?..

Хоча вона це й раніше зрозуміла – коли Влад таки взяв її з собою. Вона для нього важила. І дуже суттєво.

І… це все ускладнювало ще більше! Особливо тим, що відгукувалося у Василині всередині! Ха їй грець!

– Владе… – помовчала, підбираючи слова. – Я злюся. Хоча чудово розумію, що, якби це ти замовив… стриптизерку, щоб розважитися, – вона таки додала у тон ярості… – То все це скасовував би тоді, коли мені дозволив їхати з тобою, – пирхнула роздратовано та яро.

Погано те, що навіть не дуже довелося старатися! Та грана ревність аж вібрувала у тоні! Дуже, дуже яскраво, трясця! І вона не могла цьому ради дати!

Може, й добре, бо для ролі – так і треба. От тільки біда – вона не грала. І одна думка, що Влад дійсно міг бути з кимось ще – вибішувала до темної, шаленої, та небезпечної ідеї цьому завадити за будь-яку ціну! Най і силою…

Триндець! Рятуйте, хто може!

– Чудово, – прогарчав Влад, видихнувши дим, судячи зі звуку та присмаку гіркоти в салоні авто. – Ти в мене таки розумниця…

– Але відразу скажу – терпіти такого не буду! Ні-ко-ли! – раптом, навіть себе здивувавши, рикнула Василина! Точно, як сам Влад нещодавно.

Ще й кулаки стиснула… ми-мо-віль!

Геть небезпечна реакція для капітана СБУ, що працює під прикриттям! Де її витримка?! Про що вона думає?!

Але Влад збоку дуже задоволено хмикнув, здалося. А потім він хутко звільнив її від паска безпеки, клацнувши замком та… смикнув Василину вверх! І всадовив собі на коліна!

Обхопив дужими руками, оточив собою з усіх боків! Вона загубилася у його ароматі та жарі! Влад же зарився однією долонею в її волосся, за своєю звичкою міцно намотуючи локони на пальці. Згріб у жменю жадібно!

Потягнув шовкову тканину хустки, яку сам завʼязав сьогодні.

– Я розумію, жадана моя! – прогуркотів їй в шию, немов втискаючи ті слова своїми губами! – Та ціную, – додав, здивувавши.

Зубами кожне відбив мітками на шиї, від чого її у гостро-солодкій, чуттєвій судові вигнуло!

– Бо мені, бляха, ніхто не потрібен більше, чуєш?! – обдав гарячим видихом з присмаком табаку. – Але й сам умову маю: ти – вся моя, до молекули! До найменшого зойку! До кожної граної вії! Лише моя! – він губами до її повік притиснувся, немов кожну ту вію перераховував. – До скону!

По хребту потужне тремтіння прокотилося від жорсткої, порочної та трохи лячної обіцянки, що вібрувала у цьому хрипкому шепоті!

Від навіженої сили, з якою він, здавалося, потребував всієї Василини. Це навіть лякало.

І… Так. Вона саме це зрозуміла нещодавно: Влад – не відпустить. Ніколи.

Уявити не могла, що має статися, аби Яструб раптом дозволив їй зникнути з його життя та не кинувся шукати?! І хоч це не дуже відповідало його портрету, з описом якого її відправляли на це завдання, – знала, що не помиляється.

Як то встигло трапитися?! Коли?! Не уявляла.

Але він немов схибився на ній!..

Такого вони точно від початкового плану не очікували.

Як і того, що і Василина… сама впаде в ману, на ім'я «Яструб»!

18

Він не мав би її настільки зачаровувати.

Просто. Не. Мав.

Але ж зачарував.

– Навіть відсунувши все інше, – спробувала вона додати гумору у голос.

Бо атмосфера в салоні авто точно почала тиснути. Він хоч підійняв перегородку з водієм?

– Як ти це собі уявляєш наразі? – обхопила руками його шию, влаштувалася щокою на плечі, удаючи, що сама не відчуває, як їй від того добре. – Що я кудись подінуся? Піду? Втечу? Що, Владе?.. – змусила себе широко посміхнутися, хоча ж сама промацувала ґрунт.

Цього не мало бути. Ось такого комфорту та гарячого затишку просто від його присутності. Але він був. І це жахало.

– Я цього взагалі уявляти не бажаю! Бо цього не буде! – рикнув Влад, притиснувши її до себе ще міцніше. – Ніколи! – заявив він твердо. – Ти – будеш зі мною. Все.

– Це… дивно, ні? – вирвалося мимовіль.

– Що саме?! – рубанув холодно Влад, немов відколов шмат криги.

Взагалі, вона мала на увазі оцю його дивну одержимість нею.

Але… щось у тому, як він проричав це питання, наштовхнуло на здогадку, що то наразі не найкраща тема для обговорення. А то ще й наручники на неї надягне, замість браслета. Прикує до себе.

– Що таке ось сталося, – вильнула вона темою. – І на твоїй зустрічі… випадково таке трапилося, – під кінець розсердилася на себе. Прикусила язика.

Бо геть тупо ж звертати його увагу на хлопців, які з нею намагалися звʼязатися! Вона починала робити помилки через своє захоплення ним. Що геть погано!

І тут у Влада почав вібрувати телефон. Чи то рятуючи, чи, навпаки, заважаючи їй виправити ситуацію. Яструб на мить закамʼянів, немов зважуючи, чи відповідати.

– Так? – все ж витяг телефон.

– Дзвонив лікар. Тебе чогось не дістав. Хоче оглянути Василину, – заговорив Арсен. Вона почула, бо в нього ж втиснута.

Вочевидь, Влад таки відгородив їх від охорони.

Але сама не зрозуміла.

– Для чого? Наче ж завтра мали? – Влад немов думки її прочитав.

– Не знаю. Передаю, що сказали. Якийсь препарат хоче замінити, як я зрозумів.

Це, мабуть, було важливо та виправдано для Влада. А може, він мав зараз вільний час.

– Добре. Поїхали у лікарню, – розпорядився він, не дозволяючи Василині пересісти.

І… вона не дуже виривалася, сподіваючись, що таки це допоможе відвести розмову від надто тонкої криги, на яку Вася була ступила.

– Лікар каже, що хтось намагався дістатися даних про неї, – друг очима вказав на Василину через скло.

Арсен підійшов впритул, поки Яструб на мить вийшов сюди, за скляну стіну палати, де Василина лежала під крапельницею. Тому Влад був певен, що їх не почують.

Усвідомлення зайняло менше миті.

– Конкретніше! – рикнув Влад, відчувши спалах гніву, не притаманний йому зазвичай.

Але Арсен був з тих, при кому він міг дозволити собі бути собою.

Власне, як і дозволити ось такі буревії емоцій, які вже тиждень рвали нутрощі, неначе хижі звірі! Бо охоронець і друг й без того надто добре знав його та сам все бачив.

А Влад тільки удавав, що дав тому раду, трясця!

Правда ж в тому, що зараз, від цих кількох слів, у нього в голові – все вибухнуло!.. І куди потужніше, аніж той бісів торт у центрі нещодавно!

Позатим, він змусив себе відсунути гнів та зосередитися на фактах.

– Хто?! І що їм було потрібно?! – натомість, процідив на дивовижу рівним, холодним тоном.

Ніби зараз не жеврів всередині бажанням повільно знищити тих, хто загрожував його жінці! Жінці, яка, вочевидь, нічим йому не поступалася! Навіть силою власної одержимості ним, Яструбом. Він те її зізнання в машині саме так волів сприймати.

І яку він точно мав захистити. Для себе.

Бляха! Саме цього він і стерігся чи не від початку. Чи не з першої ночі, яку у цій клініці з нею й провів. Що хтось прорахує, зрозуміє, наскільки важливою вона для нього стала.

А у Влада такої людини не було ні-ко-ли. Ніколи, з того часу, як дитиною він втратив всіх рідних. І він же знав! Знав, що не варто! Але не зміг княгині відмовити…

А це було все одно, що намалювати на ній величезну довбану мішень!

Проте Василину він не втратить. Нізащо!

Ніхто за дорослого життя не ставав для нього настільки неоціненним. Навіть Женя, яка була радше другом, чи сестрою… Майже такою, як та, що колись померла від раку ще малою.

Від тієї граної смерті все й почало рушитися. Все. Батьки… не витримали.

А Яструб вистояв. Єдиний. І поклявся, що ніколи не дозволить себе нічому зломити. Він буде сильнішим за все! Навіть за гране небо!

Бо ж навіть видерся на вершину життя так, як це зумів. Скориставшись розумом та тим, що батьки по собі залишили. Проте так і не зумів підпусти когось до себе. Вибудував крижаний мур навколо душі, надто рано усвідомивши, як боляче втрачати.

А Василина не питала, просто рухнула на нього. Проломивши ту кригу. Заповнивши все собою.

І він розумів, що вже ніколи їй зникнути зі свого життя не дозволить!

Хотів поговорити до того з лікарем, але зараз скинув уважний та гнівний погляд на охоронця. Буквально вимагаючи найменших подробиць.

– Це все наразі, що мені сказали. Лікар сам не дуже знається. Це сталося тоді, коли його на місці не було – розвів руками Арсен, однозначно, теж роздратований такою ситуацією. – Та й наших нікого тут на той момент не залишали, бо ми були вдома. Сенс? Зараз послав хлопців дивитися записи з камер, може, помітять щось. Думаю, варто ще й програмістів під'єднати, бо вся документація у клініці цифрова.

– Він вносив її в базу?! – рикнув Влад, хруснувши суглобами від роздратування. – Долучай негайно наших!

Арсен глянув з розумінням на те. Немов й сам уявив у тому кулаці Влада – шию довбаного лікаря, який би до такого додумався.

– Він змінював дані, ясна річ. Але…діагноз та протікання змін стану… – Арсен пересмикнув плечима все з тим же роздратуванням. – Власне, я так розумію, що він через це сьогодні нас і висмикнув, а не чекав до завтра. Хоча й ліки нові ж якісь прописав? – тут друг подивився на Влада.

Так, Арсен у палаті при розмові не був присутній. А Влад по очах бачив, що турбувався той про його княгиню щиро та від душі.

– Так. Каже, що прийшли ті ліки, що замовляв з закордону. Сподівається на прорив, – рикнув. – Подивимося.

А сам подумки вирішив, що тільки вдале лікування на цей раз лікаря і врятує, якщо раптом хтось таки щось дізнався про Васю.

– Ти як? – Влад здавався їй напруженим.

Його руки немов тримали її з усіх боків. І, скидалося, що він здогадується про відповідь. Та Василина не була певна, що варто йому відповідати правдиво.

Вона почувалася паршиво. Власне, всі ці дні їй було не те щоб дуже класно, та до головного болю й запаморочень вона вже майже адаптувалася. Зараз же… це було важко описати.

– Бувало й краще, – вичавила з себе слабку посмішку, чесно про себе визнавши, що сама б після крапельниці не дійшла. Нікуди.

Зараз і трималася лише на цьому захваті рук Влада. А він, здавалося, це відчував, як вона не намагалася удати протилежне. Сили небесні! А ще ж треба було памʼятати про те «дещо», що приховано в кишеньці джинсів, і не загубити…

Занадто багато задач для неї зараз! Тяжко видихнула.

Влад це почув. Сам щось ледь чутно просичав крізь зуби.

– Лікар обіцяє, що має стати краще, – неясно, кого він переконував у тому. Звучало так, немов стримувався, аби не повернутися та не влаштувати лікарю конкретного прочухана.

– Ну, я готова потерпіти, якщо що, – спробувала його заспокоїти новою слабкою посмішкою. – Якщо він вважає, що це нормалізує внутрішньочерепний тиск і якось вплине на зір… Варто дати шанс, еге ж?

– Дідько! – рикнув Яструб, раптом зупинився та перехопив її так, що майже тримав сам на руках. – Арсене, відкрий! Дивитися не можу, як вона непереможну удає, а при тому ж ледь тримається! – тихо, але дуже насичено, яро прогуркотів то над її вухом.

Але ж… Схоже, постарався, щоб його лише вона та голова охорони почули. І це було приємно. Василина навіть не виривалася з його обіймів – сил удавати незламну не лишилося.

– Це пройде. Просто насичений день вийшов, – прошепотіла йому у шию, коли Влад сів у авто разом з нею, влаштувавши Василину на собі максимально зручно.

Але ж таки пристебнув при цьому й пасок. І так від цього тепло стало всередині! Від його турботи, захисту, явного почуття!..

Проти волі! Ясна річ, розумом Василина розуміла, що влипла капітально! І треба б опиратися… тим більше тепер, коли точно знала, що команда намагається її витягти. Але… програвала.

– Тобі треба було залишитися вдома! – рубанув Влад.

«Я ж казав» не було проговорено, але немов пульсувало у тому його мовчанні.

– Зато точно не нудно день провела, – пирхнула Вася, не здаючись, хоча сама у сон провалювалася, не могла втримати реальність.

Щоправда, про це лікар попереджав таки.

– Спи, – помітив то і Яструб. Влаштував її голову у себе у згині ліктя.

А Василина вже не мала сил опиратися.

Таки заснула. Ще й так міцно, що навіть проспала, як вони додому добралися. Прокинулася, коли Влад, здається, збирався її нести в будинок, немов малу дитину.

Але не це її спантеличило та скинуло, направду. Вчепилася в його руку, можливо, навіть подряпавши!

– Що таке, жадана моя? – напружився Влад, намов очікував, що їй боляче.

Але ж ні! Все якраз було навпаки!

– Світло, Владе! Я… бачу світло! Погано ще, геть нечітко. Але щось є… І тіні! – геть не маючи ані різкості, ані спроможності ту навести, все ж щиро зраділа Василина, вчепившись у чоловіка.

Подивилася… ну, «на нього» – не сказати, бо на місці Яструба в її очах все ще була суцільна темна пляма. Най і рухома. Та все ж… чомусь уявила його обличчя. Таке, яким так недовго ж бачила.

І аж губу закусила, не наважуючись до кінця повірити. Виходить, вже навіть звикла до сліпоти.

А от він, здається, з деяким полегшенням видихнув.

– Добре… Трохи таки цей лікар ще поживе, медова моя, – прошепотів їй на вухо Яструб, притиснувши до себе з усієї сили.

Ну, вона сподівалася, що то він жартує на радощах.