Текст книги "Впіймати Яструба"
Автор книги: Ольга Горова
сообщить о нарушении
Текущая страница: 1 (всего у книги 17 страниц)
Ольга Горова
Впіймати Яструба
1
– А-а-а! Грані аспиди!
Удар був відчутним, та він вправно зреагував… Руки схлюпнулися вчасно та надійно, немов кайданки. Проте крик такий, що в нього аж вуха заклало!
Щоправда, все одно рухнув через інерцію. Благо, що у сніжний замет, міцно стискаючи волаючу від переляку… дівчину.
Попри ситуацію, він такого не очікував. Ще ніколи на Яструба дівчата з неба не падали! В буквальному сенсі, як сніг на голову!..
Снігу, до речі, також насипало разом з нею чимало! Крижаний холод колов у волоссі, за коміром сорочки та у роті. Оце вже наївся!
Десь поруч шалено заходився гавкотом собака, якого тримали його люди. Треба підійматися. Але в голові аж дзвенить… Давненько з ним такого не ставалося.
– Босе? – запитався Арсен, керівник його охорони. – Ви як? – підскочив.
Та Влад не встиг відповісти підлеглому.
– Їдять тебе мурахи! – гаркнув від душі, коли гострий лікоть вгвинтився йому під ребро. Навіть пухка куртка дівчини не помʼякшила удару.
– Вибачте! – вона заметушилася на ньому ще активніше…
От ніколи не любив позу, коли жінка зверху, ага. Зараз тільки більше переконався. Волів сам контролювати дійство.
Хоча мова ж не про секс. Хіба про те, що йому всю самоповагу, авторитет та голову витрахає зараз оце «чудо небесне»!
Бляха! А навколо ж його люди. Та й десь тут поруч потенційний замовник, на зустріч з яким і приїхав Влад… Що там від репутації Яструба залишиться, коли всім навколо розтрублять, що він рятує дівчат та звірят?
І тут, ніби всього іншого було недостатньо, йому на обличчя стрибнуло щось мале, пухнасте та до біса дряпуче! Вилицю обпалило гострим болем!
– Йой! Ні! Тримайте його! – заволала дівчина.
Мала ж скотиняка тільки жалібно занявкала, гарцюючи на його обличчі.
Влад міцно примружив очі… захищаючи хоча б зір від кошеняти, яке вже й так на ньому своє тавро залишило.
«Чим він має його тримати, цікаво?!», – хотілося поцікавитися, якщо обидві руки зайняті нею? ЇЇ ж ловив… – «Таке відчуття, ніби бог його за щось наказує, от чесне слово.»
Але ж хіба Яструб на таке заслужив? Ясно, що не святий, ніколи й не прикидався. Але ж жив за поняттям совісті та честі… Просто своєї, трохи модифікованої під обставини. Проте не переходив основних, базових якихось правил, які сам давно для себе встановив.
– Ти ціла? – поцікавився, коли дівчина все ж вхопила свою тваринку.
– Так! Лише завдяки вам! – трохи все ж знітившись, відгукнулося ось ця чудасія.
– То може ти з мене вже злізеш? І кота свого забереш? – прозоро так натякнув Яструб, зараз взагалі не схильний до дипломатії чи інтриг.
Хотілося простого людського – щоб з нього злізли та дали самому видертися з крижаної кучугури…
Ха-ха! Мабуть, ось вона старість – на нього впала принадна дівчина, а Влад бурмотить собі, немов старий дідуган. Охрініти! Докотився! Ще й цей собачий гавкіт поруч… у голові дзвенить!
– Так! Так, звісно! – дівчина завовтузилася, тепер заїхавши йому коліном по стегну.
Влад глухо видихнув лайку крізь зуби, та міцніше стиснув щелепи. Дякувати долі, що не в пах, вочевидь.
– Вибачте! – мільйонний раз пробурмотіла дівчина, та таки скотилася з нього вбік, намов куль з картоплею.
Бо ж обома руками своє дорогоцінне кошеня до грудей притискала! Ну ти диви! До нього пієтету біло менше, а Влад їй життя врятував, поміж іншим! Ну або пару кісток, як мінімум.
Але він промовчав і замість обурення, сам підскочив зі снігового замету, струшуючи сніг. Штани та піджак потроху просочувалися вологою. Бляха…
– Ти б тримала своє кошеня міцніше. Або хоч на повідець садила, як воно так гасає по деревах, – порадив від душі, струснувши головою, щоб позбавитися снігу у волоссі.
А дівчина раптом завмерла та якось винувато витріщилася на нього. Влад аж скинувся. Щось смикнуло…
– Оу… Ні! Воно не моє, – ховаючи кошеня у куртку, пробурмотіла так, що він ледь почув. – Просто побачила, як мале від собаки ховається. Шкода стало, ото й полізла…
– Що?! – Влад уставився на неї, як на навіжену, забувши на мить про те, що в нього купа справ і вже нема коли базікати з усілякими пришелепкуватими. – Ти може головою вдарилася десь раніше? – хмикнув, саркастично підсмикнувши…
Але рівно до того моменту, як помітив, що на щоці дівчина та на скроні таки дійсно є синець. І він точно не свіжий! Вже пару днів цвіте, гарантовано…
Ну ти диви, як у воду дивився…
Курво! Не варто було відкривати рота. Він це знав. Не варто було взагалі підходити до цього сраного дерева і відганяти пса!
– Бляха… Що в тебе на обличчі?! – аж просичав.
Взагалі ж не його справа! Але Яструб не переносив, коли хтось ображав жінок. Для нього це було тригерною точкою. Планка в голові якась падала, роблячи його геть навіженим!.. А все, що знаходилося на його території, автоматично підпадало під знову впливу Яструба, дідько!
Дівчина від його питання немов наїжачилася, скинулася вся. Примружилася, подивилася на Влада з-під брів. Схоже, вона теж вважала, що то не його то грана турбота. Ну сюрприз, мала. Не так сталося, як гадалося!
І все ж…
– То нічого. Вдарилася. Дверима. Вночі не побачила, що відкриті… – пробурмотіла крізь губи, які підібгала. – Яка вам різниця?!
Ага. Гарне питання. А відмазка в неї – взагалі ніяка. Класика, трясця!
І у нього взагалі часу зараз немає! А ще те довбане кошеня нявчить. І собака, якого ледь вгамували, знову дуріти починає…
А Яструб стоїть та дивиться, тільки зараз помітивши, що вона, мабуть, старша, ніж йому на перший погляд здалося.
Надто очі дорослі. І видно по тих, що бачила чимало… геть не добра! Ото й полізла до звіряти, рятувати.
Ясна холера!
– Ще раз запитую, звідки синець? – рівно повторив. Але так, що його хлопці витягнулися навколо, підібравшись.
А цій – хоч би хни! Просто стиснула щелепи, він бачив ті лінії, та висунула вперте підборіддя вперед. Хм… цікаво.
– Арсене, її – до нас. Обігріти, напоїти чимось смачним, нагодувати, поки я зустріч проведу, – звелів помічнику. – Нема в мене зараз часу ще й з цим розгрібатися.
І, проігнорувавши витріщені очі дівчина, а також її обурене:
– Гей! Постривайте, за яким правом?!
Пішов нарешті до входу у будівлю, куди й тримав напрямок десять хвилин тому, поки не побачив цю чудасію на дереві та шаленіючого знизу собаку. Стосовно виконання наказу не переймався. Від Арсена не втече. Та й скоро зрозуміє, що Яструб сам собі права встановлював та розширяв. Виходячи виключно зі свого розуміння та побажань. Таке життя, мала.
Але їй точно його стерегтися не варто. Та то їй вже хлопці пояснять.
– Пане Владиславе, проходьте, прошу! – адміністратор цього офісного центру, кинувся до нього ще до того, як Яструб наблизився до дверей.
Після торішнього факапу, коли на «дружину» Влада та їх потенційного партнера було скоєно напад в офісному центрі іншого «колеги», Яструб довіряв лише собі та Варвару… Тому самому новому партнеру, який у підсумку увів у нього «дружину», падлюка!
Ні, не мав претензій до Жені. Вона заслуговувала на щастя. Та й між ними ніколи насправді нічого не було, окрім якихось теплих, родинних почуттів. Колись він її врятував та щиро любив, немов сестру. Дав статус, аби захистити, та радів, що тепер вона з коханим чоловіком та народила дитину. Але от економічною складовою їхнього бізнесу Жені тепер не вистачало часу займатися, а вона в тому була збіса вправна!
Отже, Владу знову доводилося самому тягнути все.
І хто тут винен, як не Тимур (Варвар), га?! Хіба не він відправив його головного економіста у декрет? Але й не враховувати того, що сам Варвар впахував тепер за двох – не міг. Так що то було більше буркотіння подумки.
Так ось, саме тому тепер всі зустрічі Яструб призначав на обʼєктах, які належали йому особисто, або Тимуру.
Почекайте-но…
– Давайте піджак в очисник? – запропонував адміністратор будівлі. – Ми зараз все швидко виправимо та підсушимо. А вам приготовлять новий костюм. Кава вже подана, – тараторив адміністратор, підлаштувавшись під його кроки.
Але Яструб лише різко кивнув головою. А сам розмірковував над питанням, а як саме на його, трясця, території, опинилася ця дівчина?.. Дідько, не дізнався, як її звуть! Добре, потім.
Де охорона була, га?
Ні, не закритий обʼєкт, але ж мали засікти оте неподобство, що творилося! Що це за підхід?! Треба буде Арсена напружити, щоб всім муштру влаштував. Розслабилися тут!
Ну і з дівчиною побалакати. Таки щось у ній було загадкою, яку мозок намагався розгадати.
2
Все пішло геть не за планом! І Василина зараз дійсно не знала, як то все тепер буде. Але, здавалося, те, що Яструб звелів своїм людям її забрати, підтверджувало її дії.
Розрахунок був трохи зухвалим, це факт. І її керівник той… не те щоб схвалив. Яструб був надто небезпечною персоною, аби настільки «в лоб» намагатися проникнути у його святиню.
Її майже всі застерігали. Але Вася таки наважилася на свій страх і ризик. Бо деякі факти та джерела, які надавали їй інформацію, стверджували, що є у Яструба одна слабкість. Чи не єдина точка найменшого опору, куди варто націлити весь удар – він був граний лицар в тому, що стосувалося жінки у біді!
І, вона сама собі досі не вірила, та схоже – це таки дійсно спрацювало, еге ж?! Бо Вася таки сидить в одному з крутезних позашляховиків цього чоловіка, якого всі вважають одним з найвпливовіших людей кримінального світу столиці. До того ж – пʼє каву з печивом, які їй купили його охоронці… Отетеріти можна!
Мабуть, єдиний, хто їй повірив би – їх програміст, який непогано знався на аналітиці. Власне, саме він, Степан, і підтримав план Васі. Чи не єдиний у відділку.
Вони цікавилися Яструбом давно, та все ніяк не могли на хоч якусь адекватну інформацію по ньому вийти. Рік тому їх навіть загальмували та звеліли зупинити розслідування… біс його знає чому. Та керівник Васі потроху таки копав, ну і їх підбивав. Аж надто цікавою була постать Владислава, аби просто закрити на нього очі. Надто багато ниточок немов тягнулися до нього звідусіль та… неначе розчинялися у повітрі, не досягаючи чоловіка на якихось пару кроків, дідько! І їм реально не вдалося його привʼязати до жодної справи, жодної обґрунтованої підозри! Як він так викручувався?!
І це бісило! Бо так не буває! Зі всі ті роки, що пропрацювала у Службі Безпеки країни, вона точно знала, що просто так не сходяться всі стрілки навколо однієї особи! Просто цей Яструб, вочевидь, надто розумний, не проколюється у справах, не залишає зачіпок, які прямо на нього можуть вивести.
І що робити? Очевидно ж! Треба шукати дотичні або хоч мінімально повʼязані факти, зачіпки… та будь-що! А краще за все це робити у безпосередній близькості до об'єкта вивчення – це ж теж аксіома.
От вони всім відділком й ламали собі мізки, як засунути в оточення Яструба свою людину кілька місяців. І тут ця інформація… яку й не перевірити ніяк. І вона, єдина жінка у відділку…
Керівник дуже не хотів саме Василину використовувати. Все ж таки досвіду польової роботи в неї не багато, нема куди правди діти. Але й у них варіантів – катма. От і вирішили таки ризикнути.
Звісно, десь поруч було підстрахування, яке мало висмикнути Васю, раптом хоч щось буде загрожувати. Та й вона зовсім не так мала б привернути увагу Яструба…
Але ж хіба Вася винна, що це кошеня на дерево гайнуло і так жалібно нявкало?! Ну як його було полишити на поталу величезному псу?! Ото й полізла…
«Дурне й несамовите», – як про неї завжди керівник відзивався, хапаючись за голову від нових ідей Василини. Але ж вони чи не з частотою у девʼяносто пʼять відсотків спрацьовували. Тому й дозволяв.
І от хто стане сперечатися, що так вийшло й зараз, коли Вася гепнулася точнісінько на їх потенційного кримінального авторитета?! Хто повірить, що так підлаштувати було можна? Експромт – її зброя!
Зробила ковток кави та скосила очі на кошеня, яке мирно спало в неї на колінах. Охоронці виконали всі розпорядження боса, й ще спокійно та рівно заявили їй, аби не нервувала, ніхто її не скривдить. Та навіть погодилися разом з печивом пакетик корму купити. Дивина! Вася такого не очікувала.
Що ж, тепер вона мала вичікувати та грати свою роль… а там – по ситуації! Якось точно розбереться!
Добре, що охорона до неї віднеслася доволі… зверхньо. І зараз вона фактично була залишена на самоті. Звісно, не те щоб Вася збиралася тікати. Та й зовні таки стояло кілька осіб, доволі цупко тримаючи периметр, не могла цього не відмітити. Але її ніхто не чіпав, чого б вона, мабуть, таки очікувала від цього… кгхм, «прошарку» суспільства.
Ні, її оглянули та навіть обшукали, але Вася не була настільки дурною, аби зброю тягнути у лігво такої людини! Очевидно ж, що відразу спалиться.
І, правду кажучи, дуже вже пораділа цьому, коли ще вперше з поглядом Яструба зустрілася. Бо…
Люди милі! Її аж до кісток пробрало від того владного та повного оцінки погляду цього чоловіка! І дивився він на неї не як на жінку, а як на потенційний обʼєкт… біс його знає чого!
Відчула себе під «десницею божою» прямо! Коли ні на що вплинути – не владна, бо все у його волі.
«Тебе зважено на вазі та знайдено дуже легким» – так, здається, було в Біблії про царя Валтасара?
Ото в неї такі самі відчуття від погляду Владислава, їй-бо! Ніби її на якихось невидимих вагах зважували. От тільки наче ж пройшла перевірку?..
Проте Вася таки захвилювалася, аби Яструб в мить не просік хто вона та звідки. Аж серце захололо в грудях! Він немов рентгеном сканував!
Може, варто було підіграти? Промимрити щось, розплакатися? А вона дурний характер випнула! Коли жінки рюмсають, чоловіки ж їх охоче захищають, ще й ті, які у довбаних лицарів гратися звикли!
Так ні! Дурний характер Васі й тут виліз!
Ну от хто просив батьків називати її чоловічим імʼям?! Все життя тепер шкереберть! Вічно її на звитяги тягне, на досягнення якісь! І не у шитті чи кулінарії, а саме там, де лише з чоловіками й доводиться конкурувати. Дідько!
На мить навіть злякалася, що зараз її пошлють кудись далеко… Але ні, Яструб навпаки неначе більше зацікавився… не нею, ситуацією. Так що свого Вася таки добилася. Тепер треба було ту цікавість втримати… Ну й самій по сторонах оглядатися, щоб зрозуміти, чи не дарма ризикує своє впертою головою.
Кошеня на її руках завовтузилося та зручніше вмостилося, змусивши Васю на мит відкинути інші думки. Любила тварин, тому й не могла пройти мимо. А тепер, схоже, треба ще й переконати Яструба малого кудись прилаштувати… Раз Владислав вже вирішив її у своєму авто «увʼязнити»… Як-то кажуть, сам винен, вона не навʼязувалася.
Ну, майже, але ж він про те не в курсі.
Вася теж зручніше вмостилася на сидінні, відчуваючи, як тепло кошеня та гаряче повітря від пічки огортають тіло. Це було небезпечно, враховуючи, що вона останні дві ночі майже не спала, з усіх сил готовлячись до операції. Страшенно втомилася! Щоки зараз горіли від того, що нарешті зігралася, а очі замружувалися самі собою, ігноруючи волю Васі.
Але… яка різниця, як очікувати того граного Яструба? Та й скільки він ще буде відсутній? Може, вона й має право перепочити. До того ж її легенді це також не мало завадити, здавалося…
Дві години перемовин – мабуть, трохи занадто після такого початку дня. Особливо, коли вилицю досі пече від подряпин. Бляха!
Яструб навіть уявити не міг після всіх своїх спарингів по життю, бійок та колотнеч, куди встрявав, після купи спроб його фізично усунути, – що довбані подряпини від кошеняти можуть спричинити стільки дискомфорту! Якась кара небесна прямо!
І це точно не покращувало ні настрій, ні бажання розбиратися в ситуації того типа, який сидів навпроти.
Добре, що хоч перевдягнувся в сухе та зміг перекусити за цей час, взявши паузу на «обмірковування». Це хоч трохи, а поліпшило настрій… Ну і перспективу для цього довбня, який шукав його допомоги. Бо після того, як вислухав запит – хотілося послати на хрін, і може ще навіть парою влучних пострілів по пʼятах прискорення додати. Наштукарять самі, а потім біжать до нього, аби розрулив, дідько! А подумати заздалегідь, коли лізеш до одного з найвпливовіших авторитетів, у якого взагалі гальма не працюють – слабо було?!
Ну бляха! Ну всі ж знають про репутацію Демона! От якого милого було взагалі до нього лізти?! І з чого б тепер Владу ризикувати власними відносинами з цією, геть непростою людиною, та повагою, яку Демон до нього має?! Заради кого?
Тут ще точно треба зважити, чи братися за таку справу, хай скільки цей тип пропонує заплатити. Справа тхнула. І не було жодного бажання туди влазити.
Загалом, Влад не звик страждати від меланхолії, депресії, сумнівів, чи що це в біса взагалі таке на нього накотило раптом?! Він звик керувати ситуацією навколо, своїм настроєм та самою реальністю, дідько!
Бо саме Яструб міг залагодити та врегулювати будь-яку ситуацію! Частіше за все взагалі без зброї! За це його й поважали, тому й досягнув таких висот, граний фіксувальник!
Але сьогодні його щось все більше смикало та дратувало… починаючи з того незрозуміло дівчиська, що рухнуло Владу на голову зранку. І розібратися в її загадці, яка ж точно була – інтуїція про це просто волала – кортіло куди більше!
– Я зважу все. Відповідь дам за два дні, – кинув коротко, дав знак помічнику, щоб вивели хлопа.
– Але мені треба терміново вирішити ситуацію! – рвонув цей телепень до нього.
Ясна річ, охорона його відразу вклала мордою у стіл. Ага… це вам не гарненькі дівчата з кошенятками, до яких вони не можуть підступитися… Пфф!
От Яструб завжди щиро не розумів таких людей: чи хлоп не допетрав, куди прийшов? Чи недостатньо клепки у голові, аби зважити, хто навпроти?
Не те щоб хтось серйозно цього йолопа загрозою вважав, але ж для суворості варто «гримнути», так би мовити. Аби клепка в голові таки стала на місце. І цей бевзь остаточно зрозумів, у чий бік занадто гучно дихає.
– То йди до Демона сам, як такий борзий та поспішаєш. На хіба до мене прийшов? – хмикнув зневажливо, відкинувшись на спинку крісла та спостерігаючи, як хлопці йому руки викрутили, не дозволяючи розпрямитися.
Достав пачку сигарет, витяг одну. Помічник відразу клацнув запальничкою. Яструб затягнувся та випустив клуби диму в напрямку цього дурня.
– Перепрошую, пане Владиславе… – здається, трохи таки той охолов, познайомившись ближче зі стільницею. – Я просто нервую… Не розраховував, що так все обернеться…
– В тому й біда, що ви всі не прораховуєте власні дії хоча б на два кроки уперед, – клацнув язиком Яструб, знову затягнувшись. – Вільний. Чекай, з тобою звʼяжуться і повідомлять мою відповідь, – махнув охоронцям, щоб вивели цього. А сам повернувся до помічника. – Нехай обід принесуть, – розпорядився, подумавши, що дома в нього зараз одні сигарети й лишилися з харчів.
Степан кивнув та пішов слідом за юрбою.
– Чекай! – раптом згадав Яструб. – Нехай ще зроблять якийсь великий сендвіч та спакують мені його зручно, – звелів, згадавши про ту свою снігову чудасію.
Він точно збирався розгадати її загадку. Чисто для тренування мізків. Але ж не планував додатково дівчину мучити.
Коли через двадцять хвилин, вже у кращому настрої, Влад наблизився до свого авто, охорона так і стояла по периметру, тримаючи все під наглядом. Він кивнув Арсену, який виглядав наче спокійно. Вочевидь, розібрався з охороною центру та вияснив, як і коли дівчина забрела сюди.
Та це послухає потім, коли додому доберуться.
Вказав на авто, як запитуючи, чи дівчина тут. Водій та Арсен кивнули синхронно. І Влад спокійно смикнув дверцята, тримаючи той сендвіч у коробці…
– Йой! А-а-а!
Та він точно не очікував, що вона на нього вивалиться трясця! Знову! Як той самий куль, з яким вже порівнював, ще й махаючи руками так… що смачно заїхала Владу у щелепу.
– Бл-я-ха! – аж зірки в очах замиготіли!
Оце так удар…
Бо він, граний джентльмен, її у мить ловити кинувся! Ще й так, щоб врятувати її ж обід… А вона знову у своє кошеня вчепилася!
3
– Пробачте! – заволала дівчина, коли зрозуміла, на кого… випала. Та й кому у щелепу вцілила.
Очі в неї немов півобличчя зайняли. І зіниці величезними стали, затопивши світлу райдужку.
– Я заснула, зігрілася просто… І втомлена була… Заради всього святого, не хотіла… То інстинктивно, – здається, вона справді налякалася.
І то трохи остудило голову Яструбу. Бо таки в скронях почало вже бурлити та тиснути роздратування. Ніби йому подряпин від котячих кігтів було мало, бляха!
Але… достатньо було одного цього її погляду та тону, аби притихло. Позаяк таки достатньо досвіду, і міг так-сяк прикинути, що життя її не балувало, і це ще слабо сказано.
Щоб отак заснути у чужому авто, коли чорта лисого не маєш уявлення про своє майбутнє, треба або дуже йому довіряти, чого ще, ясна річ, бути не могло. Або просто до такого ступеня втомитися від усього, що вже не вистачає сили тривожитися і про базову безпеку.
І щось Яструбу здавалося, що тут якраз другий варіант. Та й оця реакція, коли відразу починає бити, захищаючись… доволі красномовна.
– Добре. Видихни. Проїхали, – буркнув, відчуваючи, як ниє щелепа.
Допоміг їй всістися назад, бо так і тримав же за плечі. Ну й прилаштував той клятий сендвіч.
– На. Поїж. Тобі зайвим не буде, – кинув трохи таки зарізко. Та всунув їй ту коробку у руки.
– Оу… дякую, – здається, йому вдалося здивувати дівчину не менше, ніж вона його зі своїми падіннями.
– На здоровʼя, – пирхнув.
А сам плюнув на все та пішов на інший бік авто.
– Поїхали, Арсене, – звелів керівнику охорони, вирішивши, що дома вже з нею поговорить.
Зараз взагалі настрою не було. Розтер знову щелепу рукою, бо нила, просто капець! Все ж таки удар в неї чудовий. Та й відпрацьований, відчувалося… і це таки чіпляло.
Та поки… достав сигарету й закурив, сівши в авто. Дівчина забилася у свій куток та жувала, ще кошеня своє гладячи при тому. Влад побачив на сидінні між ними відкритий пакет корму. Вочевидь, хлопці купили.
Треба буде якось преміювати, що по-людськи поставилася. Хоча у нього інших і не було. Тварин, що скидалися на людей, ніколи не брав до себе.
Погляд знову впав на кошеня, яке нахабно спало на руках дівчини… Тварин справжніх – Яструб теж додому зазвичай не тягнув. Власне, як і всіх, кому міг допомогти. Завжди вистачало місця та варіантів, де прилаштувати нужденних.
Але її чомусь не відправив нікуди, передоручивши помічникам. Теж питання… але вже до самого себе. Чому це так розібратися самому у її загадці кортить?
Власне, Влад вперше отримав можливість хоча б її роздивитися до пуття оце зараз, поки дівчина швидко, мовчки їла.
Білявка, це перше, що впадало в очі. Чи то він на це увагу звернув, бо таки мав до білявок слабкість?.. Ото вже довбень! Знайшов до кого прицінюватися. Очевидно, що її зараз від будь-якого чоловіка вивертати буде. Не дебіл же, знав, через що таким дівчатам часто доводиться проходити. Та й він наче не голодний до уваги…
Власне, останнім часом навіть лінь напружуватися було, якось не до дівчат, роботи по горло! Та й цікавіше справами займатися. А тут ось таке дурне полізло у думки раптово!
Змусив себе зосередитися.
Трохи занадто худа… але скоріше жилава, як по силі того удару оцінювати, аніж тендітна. Хоча побачив і тіні під очима, і заломи навколо рота… І той бісів синець! Знову щось засмикало у скронях.
І тут він з її поглядом зустрівся. І аж підібрався весь від сторожкого очікування, з яким дівчина на нього у відповідь дивилася. Зосереджена. Вже доїла. У всьому тілі відчувається напруга, з якою стежить за кожним його рухом.
Як вовченя. Зле, побите, але точно не зломлене. І готове вкусити. Битися за себе до останнього…
Зачепило, їдять його мурахи! Чогось продрало аж до хребта! До кісткового, бляха, мозку!
– Як тебе звуть? – рикнув грубіше, ніж хотів.
Лише від того, що реально притиснуло груди.
У неї була легенда.
Ґрунтовна та пропрацьована, попри те, що у них було не так і багато часу. І накрите спецпідрозділом кубло, де активно процвітала торгівля живим товаром заради сексуальної втіхи чи інших «розваг», і бекграунд нещасливої долі, яка нібито Василину у те кубло колись і привела, шляхом підступного викрадення. «Примус» до участі у підпільних бійках на ставки.
При палкому бажанні, Яструб навіть міг розкопати «її сімейну» історію, та те, як Вася «сиротою» стала при живому батькові, який потім таки в алкогольному угарі сконав.
Все було продумано, з паперовим та цифровим слідом… Та біда в тому, що зараз, дивлячись у темні, зосереджені та трохи роздратовані, здавалося, очі Яструба, Василині стало лячно. Страшно до дрижаків, що він її наскрізь бачить! У саму душу заглядає, підозрюючи підставу.
І хоч це було майже неможливо, бо всі ризики зважені та прораховані… почало внутрішньо підкидати.
Дуже незвичне відчуття власної невпевненості. Капець!
Вона такого з третього класу школи не відчувала, здається, коли її оточили троє місцевих шестикласника-хулігана, збираючись кишенькові гроші забрати. А вона слабачкою бути не звикла. От тоді Вася теж такий присмак страху відчувала. Але ж не відступилася – полізла у бійку зі старшими хлопцями.
Порвала светра, їй розбили нижню губу та в око поцілили… Але вона свої гроші нікому не віддала. Та й сама добряче тим довбням всипала. Ха! Знала болючі місця… Зате після того її до випускного всі десятою дорогою обходили, як навіжену. Ну а Васю то влаштовувало. Та й вмовила батьків її на боротьбу віддати, тренувалася.
Саме тому, вона й зараз висунула вперед підборіддя та не відвела погляд, попри непевність та страх. Бо хижаку не можна показувати переляк. Ніколи.
Проте і зуби шкірити – не варант, коли навпроти точно сильніший.
– Василина, – зронила, притиснувши до себе міцніше кошеня.
Його тепле тільце чомусь давало незвичне відчуття підтримки.
У Яструба очі округлилися.
– Як?! – нахмурився він, наче не повірив.
– Василина, – таки трохи спалахнула, повторивши напружено.
– Охрініти! Оце тебе батьки не любили… – пирхнув цей… довбень!
– Між іншим, це старовинне імʼя, і походить від візантійського Василевс, тобто – «цар». А жіночий варіант – «цариця»! – не втрималася, огризнулася Вася, скинувши вперту голову.
Оце буде їй ще «решала» щось стосовно імені чи батьків казати, дідько!
А Владислав те роздратування її вловив, здалося. Подивився уважніше та хмикнув. Куточок його рота смикнувся, ніби чоловік ледь стримав сміх.
– Ну… це ж докорінно все змінює, ясна річ! – його голос просто вібрував веселою іронією. – І як це буде скорочено, царицю? Вася? – у його очах виблискував неприхований регіт.
– Можна і «Вася», якщо увійдете в наближене коло! – і не подумала скинути градус вона. Схоже, цьому хижаку подобалося, коли не стелилися. – А вас як звати? – натомість заломила брову.
Ну, Вася звісно знала, але ж не мала права то демонструвати.
– Владислав. Але для тебе, Васю – можна й Влад. Або Яструб, – таки розплившись у широкій посмішці, клацнув язиком чоловік, ясно давши зрозуміти, що чхати він хотів на її дозволи.
Сам визначає, хто і що для нього собою являє.
– З таким ударом правою – заслужила привілей! – таки реготнув, знову щелепу розтерши.
Здивував… Оцим настроєм, тоном, підходом. Не такого очікувала.
– Я дійсно не хотіла, – їй реально стало незручно. – Воно автоматично…
– Та нормально все. Розумію, – махнув рукою Влад, як закликаючи її не париться. І це теж було дивно. – Займалася чимось з бойових? – глянув з цікавістю.
– Так, – вони це додали в легенду, бо були дані, що й Влад полюбляє тренування й спаринги, а значить, відчує професійний стиль. – Ходила майже до девʼятнадцяти. Вигравала змагання… та й потім… доводилося, – уставилася на свої коліна, бо тут починалася легенда. Ну й настрій в неї точно не мав бути ейфорійним.
– Куди ми їдемо? – замість того буркнула Вася. Як би згадавши, що за тією самої легендою вона не дуже то має прагнути до оточення Яструба пробратися.
Це капітан СБУ туди нагострилася, а не ось ця дівчина, що вже чимало поганого у житті від чоловіків отримала. Треба б поводитися відповідно. Та й вияснити не завадить.
– До мене, – наче й рівно хмикнув Влад.
Та от дивився при тому дуже уважно, відстежуючи її реакцію. І Вася розуміла, що не має права його розчарувати. До того ж… трохи таки здивувалася. Вона була готова, що Яструб зацікавиться її долею. Власне, на те і працювала. Але ось так зненацька незнайому людину до себе тягти?..
А тому напружено зіщулилася, притиснувши кошеня до себе, різко відсунулася до дверей, ніби на ходу збиралася вистрибнути, та скинула підборіддя! І власний подив тому лише допоміг.
– Спокійно, мала… – чоловік помітив все. – Трясця, вибач, але не можу тебе Васею називати, то для мене якось занадто. Асоціації не ті, – раптом реготнув Яструб. – Позатим, слово даю, що тебе не трону та не скривджу, бойова ти царице, – він навіть скинув долоню, немов посилюючи свої слова. – Та й силою твого удару – вражений… у всіх сенсах, – ще одна широка посмішка.
От це варто було б йому припинити. Посміхатися настільки часто.
На біса?! Він ставав надто привабливим. І геть не схожим на кримінального боса. Принаймні не таким, як то Вася собі уявляла. Влад в принципі поки слабо збігався з тим образом, який вона собі у голові заготовила на основі психологічного портрета та доповідей. І це дуже насторожувало. Бо… так не мало бути!
Так що його оці посмішки – геть не допомагали справі!
– Нащо вам тягнути до себе якусь дівчину, яка ще й впала на вас?! І вдарила?! І… – все ще набурмосившись, почала наводити логічні ж докази людини, яка вперше цього владного типа бачить.
Та він зупинив її помахом руки. Таким владним та різким, що вона навіть трохи очманіла. Що він собі думає, взагалі?!
– Я чудово памʼятаю всі деталі нашого недовгого знайомства, – все ще явно приховуючи сміх, запевнив її Яструб. Та потягнувся за новою сигаретою. – Та уяви… що в мене, скажімо так, – він немов замислився на мить, – є хобі.
Отут Василині вже якось дійсно стало недобре.
Бо вони чортзна-куди їдуть, група підтримки вже точно залишилася десь далеко позаду. А навіть, якщо вони й продовжують стеження, то як дізнаються, що тут відбувається? І хоч битися вона таки вміла, та й навичками чималими володіла… Але ж! Інформатори багато чого могли й не знати, або промовчати! Яке ще гране «хобі»?!
– Що вам в біса від мене надо?! – рявкнула Вася, прикриваючи від нього ще й кошеня ліктем, про всяк випадок. Хто зна, що він за збоченець?!
Те почало нявкати, схоже, незадоволене тим, що його тискають та трясуть.
Яструб витріщився на неї зі здивуванням. Та то тривало недовго.
– Не нервуй, – раптом він повністю прибрав сміх з голосу. Ніби зрозумів, що міг… налякати. Не її, звісно, але ж за легендою …
Він дивився зараз на неї рівно та… залучено, якщо можна так сказати про цього чоловіка.
– Нічого погано я тобі не зроблю. Навпаки, допомогу… вважай, хобі у мене таке – рятувати тих, хто потребує допомоги. Скажімо так… Не переношу, коли жінок кривдять, – процідив крізь зуби та так стиснув пальці, що аж зламав сигарету.
