Текст книги "Епік"
Автор книги: Конор Костик
сообщить о нарушении
Текущая страница: 19 (всего у книги 19 страниц)
Розділ 33
Святкування
еликий майдан у Гоупі підготували для святкування. Чималий простір лишили для танців, які мали відбутися згодом, а решту майдану густо заставили довгими рядами столів і лав. З лискучого даху бібліотеки до червоних черепичних покрівель сусідніх будинків спускалися барвисті стрічки, а нижче величезні юрби народу з усього округу заполонили майдан звуками ще нечуваного гуляння. Дорослим роздавали давні запаси питного меду, а діти були досить утішені своєю нещодавно набутою свободою, бо ввечері вже могли гуляти надворі, а не працювати над своїми персонажами з «Епіку».
«Остерфіордські гравці» не мали ніякої змоги не опинитись на почесних місцях, попри свої скромні спроби вмоститися на лавах, де сиділа решта жителів їхнього рідного села.
– Ну, Еріку, ти вже чув, що люди назвали це свято Днем Попелі. Твій персонаж ушановуватимуть щороку, – широко усміхався йому Торстейн, вимахуючи під час розмови шматком яблучного пирога на виделці.
– Ет, це добре, але насправді Попеля зробила в битві не так уже й багато, свято треба назвати на честь BE. Його воїн – справжній герой.
BE, почувши своє ім’я, урвав розмову з Юдною, дівчиною, що сиділа поруч:
– Що там таке?
– Ти під час битви був справжнім героєм, – повторив Ерік.
BE усміхнувся, згадавши тодішню битву:
– Які враження! Шкода, що «Епіку» вже немає. Такої розрядки ніколи не буде в реальному житті.
– Знаю, – погодився Ерік. – Бачив би ти місця, поєднані з Ефірною Вежею. Дивовижні! Гей, Торстейне, а ти не шкодуєш, що «Епік» скінчився? Адже, знаєш, усі ті знання в бібліотеках тепер непотрібні?
– Хлопче, – вдався Торстейн до лекторського голосу, проте суворості його тону суперечило підморгування й червоний рум’янець на щоках. – «Епік» становив менше одного відсотка інформації, що була в бібліотеках. Ми маємо незмірно корисніші знання про всі мистецтва й науки, і ти повинен скористатися ними – щоб стати корисним членом суспільства. Ні… – він замислився. – Я шкодую лише про те, що не витратив вчасно п’ятдесят тисяч візантинів. Ви всі мали попередити б мене, що збираєтесь покласти грі край. – Він усміхнувся сам собі й ковтнув ще меду. – А як ти? Що ти тепер збираєшся робити, відколи твоє вміння грати в «Епік» уже не потрібне?
Ерік зітхнув, удаючи розпач:
– Що ж, почну прибирати своє обійстя. Батько-мати вже скоро повернуться.
– А потім?
– Не знаю.
Легкий тон розмови трохи не узгоджувався з поважними думками, що тепер снувалися йому в голові. Він не звик мати можливість обирати своє майбутнє, але з «Епіком» скінчилися й переселення. Здобута свобода водночас і давала волю, і дезорієнтувала. Тепер перед ним був цілком відкритий вибір.
– Інні і я думаємо, що ми повинні лишитися в Гоупі й відпрацювати наступного року наші шість місяців на солярнях, – знаєш, покінчити з цим, та й годі. Тоді, може, університет. Інні й далі хоче бути дослідницею.
Їхні руки були під столом, і серце Еріка радісно забилося од щастя, коли вона легенько стиснула йому руки.
– Ага. Думаю, мудра думка. Це робота для молоді. Я радий, що вони запропонували нам, старшим людям, легші варіанти. А як щодо тебе, Б’єрне? Є якісь жалі про кінець «Епіку»? – запитав бібліотекар.
– Грім і блискавка, ні! – брат Інні заперечливо похитав головою з такою щирістю, що всі розреготалися. – Я ненавидів її. Знаєте, скільки годин я марнував до і після роботи, споряджаючи свого воїна? Як чудово мати досить часу для малювання! – Б’єрн замовк. – І все-таки я хотів би зустрітися з королем водяників і русалок. Якби вся гра більше скидалася на його царство, я не мав би таких заперечень.
– Знаєш, а мені не вистачатиме твого воїна з казаном замість голови! – пожартував Ерік.
– А мені – ні, – мовив Б’єрн, запихаючи до рота ще один чималий шматок торта.
– А мені справді бракуватиме Попелі, – говорив далі Ерік. – Вона допомогла зрозуміти, що я можу геть усе. Вона була така відважна, кмітлива, винахідлива.
– Ні, – глянула на нього Інгеборг, а її сині очі але світилися захватом. – Це ти такий був.
