Текст книги "Епік"

Автор книги: Конор Костик

сообщить о нарушении

Текущая страница: 17 (всего у книги 19 страниц)

– Гаразд! – вигукнув він наостанок через плече. – Втрачайте своїх персонажів у цій дурнуватій витівці. Проти вас діятимуть більші сили, ніж Центральний Комітет та університет. Всі ви загинете й почнете заново ні з чим! – злобно зареготав Рагнок.

Ці погрози спровокували бурю гнівних вигуків і кепкувань. Минув якийсь час, відколи Рагнок покинув арену, перше ніж Інгеборг знову змогла привернути до себе увагу збудженої юрби.

– Дякую. Здається, нам доведеться йти в бій. Ми маємо тут узяті з церков бойові корогви. Нехай наймогутніші й найвідоміші гравці кожного округу представляться мені й візьмуть по одній. Ми повинні організувати наше військо на основі округів, а в межах кожного округу – невеликих команд, як ми і звикли.

Тепер уже радісні, щирі оплески виповнили амфітеатр, усі враз загомоніли. Невдовзі по піщаній арені вже підходили окремі гравці, щоб поговорити з «Остерфіордськими гравцями» і взяти корогви, які Ерік приніс на стадіон.

BE радісно потер долоні, бо стало зрозуміло, що десятки, а може, й сотні тисяч присутніх мають намір узяти участь у битві. Він мимоволі стискав і розслаблював мечі в піхвах:

– Буде щось страхітливе. Найграндіозніша за всі часи битва.

Розділ 30
Війна

ва величезні війська заполонили долину між підніжжям Снігових гір і Ньюгейвеном. У полудневому небі висіли важкі чорні хмари, але між ними прозирали довгі смужки ясного неба. Крізь прогалини в хмарах яскраве сонце давало змогу побачити кожне військо в усій його пишноті: онде майорить яскраво-червоний бойовий штандарт, а на ньому видніє восьминогий, скручений кільцями дракон, вигаптуваний золотими нитками; отам велетень-канібал мружиться од яскравого сонця, на його величезному, наче миска, шоломі, що тьмяно полискує, вирізняються іржаві патьоки; далі гоблін-лучник натягує тятиву і на його зелених руках напнулись могутні м’язи.

«Остерфіордські гравці» стояли коло лісочка під бірюзовою корогвою із зображенням символу бога Мова. Навколо них громадилася велика юрба сірих персонажів і, становлячи яскравий контраст, дружина лицарів, чоловіків і жінок, що сиділи верхи на прикрашених гербами румаках, озброєні блискучими посрібленими списами і вбрані в яскраві панцерні обладунки.

– Я повторюю, – кричала Попеля з каменя, що давав їй змогу бачити ряди сірих голів. – Намагайтеся не купчитись, бо швидко станете мішенями поквадратного застосування чарів і зброї, що паралізує дихання. Старайтесь дотримуватися своїх місць у бойовому порядку, навіть якщо доведеться через це йти на бойовище кружним шляхом. Наші втрати будуть величезні. Та якщо ми зможемо скористатися своєю кількісною перевагою й оточити ворога, ми переможемо його.

Мабуть, Ерікові треба було завершити промову на оптимістичній ноті, бо персонажі почали розходитися по своїх окружних підрозділах без великої радості. Проте краще бути реалістичним: за однакової чисельності військо людей-гравців значно поступалося орді створінь зла. Люди могли сподіватися тільки на свою чисельну перевагу й командні зусилля. Команда цілителів, чарівниць і воїнів могла довше лишатись на бойовищі й завдати більшої шкоди ворогові, ніж сума їхніх здатностей як індивідів.

– А як щодо нас? – запитав Анонім.

– Ми чекатимемо, поки з’явиться сам Екзекутор. Тоді спробуємо взяти його. Бо інакше він сам знищить усе наше військо.

– Правда, – мовив Гаральд, натираючи свої короткі мечі густою червоною рідиною, краплі якої, падаючи на землю, сичали, випаровували траву й лишали невеличкі струминки пари.

– Не знаю, чи зможу я довго чекати, – пробурмотів BE, вже витягши з піхв обидва мечі – Грім і Блискавку.

– Слухай, Еріку! Що це? – зненацька обізвалася Інгеборг.

З боку Ньюгейвена долинали щоразу гучніші вітання. Ерік примусив Попелю вискочити на дуб, що стояв неподалік, вона легко стрибала з гілки на гілку.

– Це нові загони кінноти НІПів, що воюватимуть за нас, – радісно вигукнув він, спостерігаючи, як розступилися сірі маси, пропускаючи наперед довгу колону вершників. – Ні, – крикнув він, приглядаючись. – Ще краще, це лучники-кентаври.

Хвиля оплесків і привітань прокотилася лавами гравців, що виявляли свій захват, побачивши таких могутніх союзників. Попеля зіскочила вниз і невдовзі гордий молодий воїн-кентавр із луком у руці й сагайдаком за плечима прискакав у їхній табір, до його шкіряної кіраси і для людського, і для кінського тулуба були прив’язані пластинки металу. Він низько вклонився своїм людським тулубом, а його довге, чорне, ворушке заплетене в коси волосся опустилося до самої землі.

– Міледі Попелю, я, принц Гарборан, прийшов сповістити, що військо мого народу сьогодні воюватиме разом з вами й допоможе перемогти сили зла.

У сяєві кентавра потужно бився пульс Аватари.

– Ласкаво просимо, принце Гарборане, для нас, людей, велика честь воювати пліч-о-пліч з вами.

Кентаврові, мабуть, сподобалися ці слова, і він широко усміхнувся:

– Як ми можемо допомогти вам?

Ерік замислився і знову взявся вивчати розташування ворожих військ.

– Чи не мали б ви бажання воювати з сером Вореном? – запитав він.

– Це була б честь для нас.

– У такому разі, прошу, поведіть ваші війська на правий фланг. Сер Ворен чекатиме, аж поки вирішить, що його дружина, рушивши в атаку, дійде до отого особливого підрозділу коло каменів, – показала Попеля рукою на далекий гурт університетських персонажів, зібраних поблизу менгірів. – Будь ласка, допомагайте йому у спробах знищити їх; це буде нелегке завдання, бо серед них є багато чаклунів, цілительок і могутніх воїнів.

– Проте вони загинуть! – крикнув, немов заіржавши, принц Гарборан і помчав до своїх військ.

– Лицарю Ворене, прошу, займіть свої позиції, щоб кентаври могли приєднатися до вас, – повернулася Попеля до лицаря, що сидів верхи. Той замість відповіді підняв спис із прапорцем, потім опустив забороло і підострожив білого румака. Земля аж задвигтіла од важкого тупоту лицарської кінноти, що помчала на свої позиції десь на півдорозі до далекого правого флангу сірого війська.

– Ну що? – запитав BE. – Готові вже починати?

Чемний кашель, що долинув з лісу, змусив їх підскочити. Під деревом, випроставшись і піднявши передні лапи, стояли два великі ведмеді.

– Вибачте нас. Ми хочемо допомогти. Де нам воювати?

– Привіт! – радісно вигукнула Сігрид. – Це Ведмідь, що розмовляє.

– І його подруга. Бачу, ти таки знайшов її, – усміхнувся привітно BE, і ведмідь опустив очі, здається, збентежившись, що опинився в центрі загальної уваги.

– Чудово! – підбігла до них Попеля. – Бачите оцю відьму, Інгеборг? Вона повинна жити, щоб викликати вежу. Я хочу, щоб ви охороняли її під час битви, і то якомога краще. Ну, що на це скажете?

– Добре, – промовив ведмідь і, ставши на всі чотири лапи, підійшов до Інгеборг, яка погладила його.

– Готові? – знову запитав BE.

В Еріка все стислося всередині.

– Стривайте, зілля, – показав рукою Гаральд.

– Еге ж, – похитав головою BE. – Вибачте, я майже забув про нього. І яке, на вашу думку?

– Нам треба мати опірність проти скам’яніння, щоб витримувати погляд Медузи, – нагадала Інгеборг.

– І опірність проти страху, щоб не боятися меча Екзекутора, – додав Ерік. – А як третє я ще вип’ю зілля, щоб мене не обпікав вогонь.

– А як щодо зілля, яке дає змогу бути невидимим? – докинув Б’єрн.

– Добра ідея, – похвалив BE. – Знаєте що? – повів він палаючими очима. – Я ризикну й вип’ю четверте зілля.

– Ні! – крикнули всі водночас.

– BE, схаменися! – у розпачі од свого брата закричала Сігрид. – Уяви собі, що тебе розірве, або паралізує, або ще що-небудь, і ти пропустиш усю битву. Лишень, подумай, що майже кожен у світі воюватиме, а тебе не буде, бо ти пішов на безглуздий ризик, перепивши зілля!

– Не позбавляй себе шансу, – лагідно мовив Ерік. – Ми справді потребуватимемо тебе.

– Гаразд, – стенув плечима BE.

Коли всі вже випили барвисті рідини з принесених на битву кришталевих пляшечок і передали решту ведмедям та всім гравцям, що були поблизу, Ерік кивнув BE:

– Подавай сигнал.

BE завзято підняв із землі корогву і, зіперши її на плече, побіг уперед, аж поки проминув передні лави й опинився на нейтральній смузі між обома військами. Одна з великих прогалин між хмарами, ковзнувши горами, на мить яскраво, немов прожектором, освітила BE, тимчасом як обидва війська й далі стояли в затінку. Сотні тисяч очей навернулися до нього, і кожен знав, що вже починається битва.

Ген далеко на лівому фланзі і аж до пісків на узбережжі сірі воїни пішли в наступ. Так само й на далекому правому фланзі, аж до узлісся, зворухнулись і рушили вперед корогви різних окружних підрозділів. Центр тим часом і далі стояв на своїх позиціях.

То був найкращий план, до якого міг додуматися Ерік: спробувати скористатися чисельною перевагою і охопити, наче рогами бика, вороже військо. Він сподівався, що сіре військо зможе обійти ворожі фланги й буде здатне бити ворога збоку і, якщо все складеться гаразд, навіть ззаду.

Ті, що стояли в центрі, мусили довгенько чекати, перше ніж настане їхня черга йти в наступ; минуло більше години, поки хвилі руху, що почався на далеких флангах війська, докотилися до центру. Ерік повільно походжав разом із друзями й батьком, усі вони мали разом вирушати в бій. Навіть Анонім перейнявся тепер почуттям товариськості, що охопило їх. Ганьба, що Свейн Рудобородий, здається змінив свою думку, було б добре, якби й він боровся поруч з ними. Після зборів в амфітеатрі Ерік більше не бачив його. Промова Інгеборг на арені, коли вона заявила, що Epicus Ultima, напевне, покладе край грі, безперечно приголомшила Свейна і спонукала не брати участі в битві.

Попереду й ліворуч од них, досить далеченько, лави похитнулися, сталося перше бойове зіткнення. Сірі війська підступили до правого флангу гоблінів, і раптом той клаптик неба почорнів. Стріли гоблінів, немов сильна злива, затінили ту частину поля. До друзів долинули далекі крики, повітря раз по раз бриніло від пострілів туго напнутих катапульт. Ерік здригнувся. Сірі війська розтанули, неначе місце зіткнення перетворилось у розпалену піч, а його воїни були з масла. Праворуч армія швидко долала відстань до війська тролів, сер Ворен і принц Гарборан трималися позаду, даючи змогу сірим персонажам обганяти їх.

Усі відчули потребу діяти швидко, команди сірих гравців усюди кинулися бігти, долаючи останні кілька метрів. Армія велетнів-канібалів була просто попереду, і з незначної відстані, яка відділяла лави, над останніми острівцями кущів уже можна було помітити їхні насуплені обличчя.

– Поволі, поволі, нехай пройдуть! – крикнув Ерік.

BE і Б’єрн теж прискорили крок, коли навколо почало наростати відчуття неминучої битви. Поблизу від «Остерфіордських гравців» пробігали напівозброєні персонажі, дехто щось із запалом вигукував.

Заревівши, аж задрижало повітря, канібали й собі кинулись у бій, вимахуючи масивними шпичастими довбнями, й відкинули ударами першу лінію сірих постатей.

– Тримайтеся!

Обрій тепер заступили могутні м’язисті канібали, що височіли над військом сірих воїнів, якими аж кишіло навколо і які ледве досягали їм до грудей.

– Не видно! – стурбовано закричав Ерік. – Чи бачив хто Екзекутора?

– Стань мені на плечі, – обернувся Б’єрн і зімкнув долоні. Попеля, не вагаючись, скочила вгору, схопившись однією рукою, щоб не впасти, за величезний Б’єрнів шолом, а потім, коли Б’єрн піднімав її, було вже неважко підтримувати рівновагу, ставши лівою ногою на зімкнені долоні.

– Я бачу його! – з полегкістю крикнув Ерік. – Він отам.

Зазирнувши за лінію канібалів, Ерік одразу помітив Екзекутора, що їздив на великому чорному огирі, його темно-синій плащ маяв позаду, коли він нахилявся, розмовляючи з якимось персонажем… ага, друїдською жрицею. Дивна річ, Екзекутор витяг меча і вдарив її, вона одразу впала. Потім стиснув коня острогами і пробрався крізь лави людожерів.

– Думаю, він збирається йти в бій. Б’єрне, спускай. – Товариш ослабив руки, які міцно тримали ноги Попелі. – Сюди. Веди нас, BE, прорубуй дорогу! – показала Попеля рукою вперед і ліворуч, на місце, де, як вважав Ерік, Екзекутор досягне лінії зіткнення.

– Нарешті! – з гучним криком полегшення, насолоди, а водночас і люті BE кинувся вперед. Решта гравців бігли, намагаючись не відстати од нього, бо він швидко розштовхував убік сірі постаті. Глянувши через плече, Ерік усміхнувся сам собі: по обидва боки од Інгеборг перевальцем ішли ведмеді, пильно приглядаючись до всього.

– Гуп!

Зі звуком, немов ударилися дві величезні скелі, BE завдав свого першого удару Громом. Канібал попереду нього, приголомшений, покотився назад.

Торох!

Смужка срібного спалаху з другої руки BE, і канібал гепнувся на землю з величезним чорним рубцем на грудях, залізний обладунок розплавився вздовж усієї лінії удару.

– Ага! – тріумфально закричав BE, вивернувшись з-під довбні, а потім відскочив убік, щоб уникнути ще однієї, яка вгрузла в землю поряд із ним.

Знову заревів Грім і заточився ще один канібал, Б’єрн метнувся вперед, щоб добити його ударом своєї дворучної золотої сокири. Спалахнула Блискавка – і друзі відсахнулися, бо ще один канібал, хитнувшись уперед, упав поміж ними.

Під нищівні удари Грому і сліпучі помахи Блискавки друзі пройшли крізь лави канібалів, сірі війська ринули за ними, як вода у промивину. Б’єрн допомагав BE в битві. Анонім спокійно рухався одразу за двома воїнами, поглядаючи навкруги лихим поглядом і тримаючи в руках чорний арбалет, проте беріг стріли тільки для тих рідкісних випадків, коли якийсь канібал пробував чинити опір бійцям. Сігрид стежила за здоров’ям команди, але поки що їй не довелося нікого лікувати.

Так само й Інгеборг вочевидь не відчувала потреби вдаватися до чарів, вони з Еріком тільки обмінювалися швидкими поглядами й кивали одне одному головами.

Напрочуд швидко друзі проминули лави канібалів і вийшли на вільну частину поля; позаду них земля кипіла од битви, важкі довбні канібалів косили й розпорошували сірих бійців, що своєю зброєю намагалися завдати бодай хоч якоїсь шкоди тим страховиськам і зрештою коштом тяжких жертв таки повалили одного, що впав, як зрубане дерево.

Попереду було військо орків, яке з тривожною швидкістю проріджувало сірі лави, що поставали на його шляху, дарма що ці потвори були значно слабші за велетнів-канібалів. Екзекутор їздив поміж орків, вимахуючи високо над головою Міцнющим Місячним Мечем, військо гравців ціпеніло од страху і ставало легкою здобиччю для страховиськ, що пожадливо накидалися на них.

– BE і Б’єрне, тримайте орків далі від мене. Інгеборг, будь ласка, чари поквапності. Гаральде? – поглянув навколо Ерік.

– Я тут, – відповів голос із сутіні.

– Спробуймо взяти його.

* * *

Рагнок лютував. Як така сила людей наважилась відкрито виявити непокору Центральному Комітетові? Гаразд, вони ще пошкодують! Він був не в гуморі, щоб відповідати на плаксиві запитання Беки. Вона відмовлялася приєднатися до нього, поки він не розвіє її сумнівів. То була помилка: Рагнок не відповідав нікому. Він не мав потреби в Беці.

Розрубавши друїдську жрицю, Рагнок гордо помчав до жалюгідного сірого війська гравців, знаючи, що їхні очі спрямовані на нього – найзгубнішого воїна на бойовищі. Дивляться на свою смерть.

Місячний Меч паралізував гравців еманаціями страху, а потім, гаркаючи від насолоди, його орки стрибали й заслинювались, гасаючи поміж відроголовими сірими постатями і прирікаючи їх на життя в цілковитих злиднях. Після цієї битви світ зміниться без вороття, вже ніхто ніколи не наважиться кинути виклик якійсь постанові ЦК, бо ті спроби будуть зовсім марні. Від’єднавшись од битви, люди повернуться до свого життя з озлобленням, можливо, почасти спрямованим проти дітей-ідеалістів, чиє недоумство й стало причиною бойні.

Попереду Рагнок побачив кольорову латку на тлі тьмяного сірого війська гравців і чорних шкіряних обладунків орків. Ошкірившись, Рагнок упізнав тих персонажів. То був не хто інший, як самі «Остерфіордські гравці», й він розреготався, збагнувши, що вони, здається, шукають його.

Двоє воїнів влучними й сильними ударами розкидали орків, розчищаючи шлях до Екзекутора. Рагнок зареготав: яка ж їх чекає несподіванка, коли вони повернуть цю начебто могутню зброю проти нього!

Він підострожив свого огира, щоб зіткнутися з командою Еріка.

Попереду двох воїнів бігла проворна й надзвичайно жвава дівчина, яку контролював син Гаральда Еріксона і Фреї. У своєму інтерфейсі Рагнок спалахнув гнівом і заскреготав зубами.

– Сподіваюся, Гаральд у вигнанні швидко дізнається про твою смерть, і ти, може, приєднаєшся до нього після битви! – загорлав Екзекутор.

Дівчина видавалася якимось різновидом злодія і, здається, гнівно відреагувала на ці слова, стрибнувши до нього з рапірою в кожній руці. Недбалим рухом Екзекутор підняв перед собою Міцнющого Місячного Меча, і її миттю скував страх. Він зареготав:

– Надто слабка, щоб опиратись!

Друзі дівчини були досить далеко, щоб урятувати її, і Рагнок під’їхав до нерухомого тіла. Надто вона гарненька, майже гріх відтинати їй голову, але він усе-таки відітне майстерним ударом Місячного Меча, що завдяки своїй вазі матиме достатню силу, щоб пожбурити ті сяйливі коси на землю.

А втім, вона аж ніяк не вмерла. Тієї самої миті, коли Рагнок уже передчував легенький щем у руці від удару по її прегарній витонченій білій шиї, вона пригнулася. Коли Екзекутор розітнув порожнє повітря і втратив рівновагу, злодійка вивернула руку його з мечем, і раптом, приголомшений, він упав навзнак на землю й дивився на хмари, а уколи од ударів, завданих немагічною зброєю у з’єднання між частинами обладунку, почали знижувати рівень його життєздатності.

– Звідки вони дізналися? – Рагнок спливав потом – не від тривоги, а від ганьби. Вона одурила його! Її не стримав страх! З лютим ревінням він підскочив, лишивши Місячного Меча в траві до кінця поєдинку, й витяг Гострець.

А вона засміялась і глузливо вклонилася йому.

# ВИВЕРТ

Гострець розтинав саме повітря, з хрускотом розрізаючи навіть молекули, розриваючи саму матерію світу. Але дівчина пішла вперекидь, копнула ногою в обличчя орка, що підступив до неї, і скористалася тим поштовхом, щоб перескочити через Екзекутора, опинившись у нього за спиною. Він розвернувся, щоб зіткнутися з нею, проте відчув, що його рухи незграбні й повільні порівняно з її проворністю.

– Ох, я зламала ніготь. Подивись! – простягла йому руку Попеля.

Тієї миті Рагнок відчув, що Екзекутор заточився вперед, а поколювання в тілі дало йому знати, що він уражений. Його життєздатність катастрофічно зменшувалася, лишилося менше половини, ба гірше, вона падала й далі.

Персонаж-убивця Гаральда Золотоволосого, щойно виступивши з сутіні, устромив обидва отруєні мечі в спину ворогові і тепер пильно спостерігав, як діє отрута, ставши на безпечній відстані од помахів Гостреця. Крові та помсти! Екзекутор умирав. Покліпавши очима і прогнавши сльози, що раптом набігли на очі, Рагнок боровся з панікою. Може, від’єднатися? Ні, спершу треба спробувати зілля. Він почав задкувати до коня, тим часом його життєздатність невблаганно зменшувалася й далі. Вочевидь анітрохи не боячись його, злодійка знову почала завдавати йому нетяжких, але тепер уже дошкульних ран, знаходячи слабкі місця в латах на нозі й проштрикуючи їх рапірою. Він махав Гострецем над собою, щоб відігнати дівчину, але вона легко уникала леза. За мить чи дві до смерті Рагнок відкоркував пляшечку і влив синьої рідини в рот Екзекуторові. Його життєздатність миттю підскочила, а втім, однаково не сягала й половини і швидко зменшувалася.

Тремтячи од люті й страху, Рагнок від’єднався, невпевнений, чи буде Екзекутор живий, коли він спробує на свій ризик повернутися до гри. Хай там як, якщо він не матиме саме в цьому місці якогось університетського цілителя, готового вжити заходів, тільки-но він приєднається, Екзекутор і далі вмиратиме від сильньої отрути, якою скористався Гаральд. Доля битви вже не залежала од Рагнока.

* * *

– Добра робота! – в захваті закричав Б’єрн над плечем Еріка, великою замашною сокирою тримаючи орків на відстані.

– Вищий клас! – погодився BE.

– Чудово. – Анонім прицілився у ватажка орків, що вів їх у наступ, й вистрелив з арбалета, стріла влучила в рот і вийшла на потилиці.

– Еріку, що тепер? – запитала Інгеборг.

– Дай-но подивлюся.

Навколо панував суцільний хаос. Коли обидва війська зіткнулися, від первісних задумів битви майже не лишилося й сліду. Аж до самого моря небо заполонили срібні смуги й пишні вогненні сфери – то чаклуни й чарівниці насилали чари. Посвисти і падіння магічних набоїв, кульових блискавок, світляних стріл і здригання землі від падіння важких каменів глушили невпинний рев величезної кількості страховиськ, що весь час ворушилися.

Моторошно було дивитись, як мало лишилося сірих постатей.

– Ми програємо, – похмуро мовив Ерік. – І то катастрофічно.

– Тоді, може, рушаймо до вежі? – подав думку Гаральд.

– Так. Стривайте! – Лицарі праворуч від них були мов яскравий вогник надії. Хоча ці хоробрі войовники здебільшого вже були змушені битися без коней, вони й далі становили значну силу. Лицарів обступали навколо темні маси тролів. Але всі університетські гравці, здається, були повалені. – Туди! – показала Попеля. – Спробуймо приєднатися до них.

– Гиджга! – упевнено пролунав бойовий клич BE, і він помчав уперед, прорубуючи шлях на вершину пагорба крізь орків, які ненастанно напирали.

– Половини моїх цілющих засобів уже немає, – заявила Сігрид, укотре поновлюючи сили Б’єрна.

– Еріку, я піду виконувати своє завдання. Така боротьба мені не підходить. Дай-но я спробую вбити одного або двох спостерігачів, – мовив Гаральд і припав до землі, покриваючи леза мечів густим чорним сиропом та водночас пильнуючи, чи не надходять вороги.

– Добра ідея, батьку. Щасти тобі.

– Тобі теж. – Лісовий ельф безстрашно пробрався між двома велетенськими тілами канібалів і зник.

Тривалий час друзі насилу пробивали собі шлях, майже не розмовляючи одне з одним, хіба що гукаючи, щоб їх або зцілили, або наслали для допомоги їм якісь чари. Обидва ведмеді були вже добряче побиті, ведмедиця дуже шкутильгала.

Було видно, що BE й далі сповнений енергії. Його воїн був просто чудовий і майже не перепочивав між могутніми ударами своєї потужної зброї, відбивався, ухилявся, а потім валив орків, часто одним ударом. За кілька годин BE, напевне, вбив більше монстрів, ніж будь-який інший персонаж в історії гри, але й досі пашів завзяттям.

Злива дрібних біленьких спалахів влучила в Сігрид, і тієї ж миті вона загинула.

– Магічні набої! – крикнув Б’єрн.

– Де? – злякався Ерік. Суцільний вогонь, який щойно забрав у них Сігрид, був згубніший, ніж будь-який бачений раніше. Якийсь надзвичайно могутній чаклун був десь поблизу і, напевне, готував інші чари, може, й такі, що зітруть їх усіх.

– Онде! Ракшаса! – показала ліворуч Інгеборг. Гуманоїд з головою і хвостом тигра, вбраний у східні шовки, пильно дивився на них і насилав чари, махаючи пазурами.

Неймовірно люте гуготіння вогню пронеслося крізь їхню групу, миттю випаливши траву у великому колі навколо них. Але гравцям пощастило з чарами, які вибрав чаклун, бо зілля, випите для опірності вогню, ще не втратило сили, й вони зазнали мінімальної шкоди, натомість цей могутній спалах знищив усіх навколишніх орків, од них лишилися самі черевики, з яких здіймались у небо цівочки диму.

Ерік ще навіть не дав ніяких вказівок, а всі вже побігли до демона, сподіваючись перешкодити йому наслати на них ще якісь чари. Ракшаса став на всі чотири лапи і з гарчанням чкурнув од них. Цей Монстр був такий спритний і швидкий, що в Еріка опустилося серце. Навіть Попеля у своїх чарівних черевичках не піймала б його. Страховисько дочекається слушної миті і знову нападе на них, наступного разу з кригою або блискавкою.

Проте раптом Ракшаса уповільнив біг, кущі і трави поряд з монстром схилились до нього й почали обкручуватися навколо лап. Сердито заревівши, він шарпнувся, але насилу міг ступити один крок.

– Мерщій! Це довго не триватиме! – підганяла Інгеборг. Вона врятувала їх за допомогою чарів-пастки, і Ерікове серце сповнилося захватом і ніжністю.

Друзі оточили демона, і він, дарма що несамовито махав вільною лапою в бік Б’єрна, не мав жодного шансу врятуватися під зливою завданих йому ударів.

Ледь упоравшись із тигром-чаклуном, гравці знову заходилися пробивати собі шлях крізь військо орків. Неподалік попереду вже чулися брязкіт мечів об щити і бойові поклики.

– Лицарю Ворене, лицарю Ворене! – якомога гучніше закричала Попеля.

– Я тут! – пролунала відповідь, яка заспокоїла Еріка.

– До мене!

Відлетів геть останній орк, зметений Громом у могутній руці BE, і вони вже були разом. Лишилося всього три лицарі, всі вже піші, й кожен показував сліди зубів та пазурів на залитих кров’ю обладунках.

Сер Ворен привітав Еріка довгим мечем:

– Ваші накази?

Усюди на бойовищі сірі війська було знищено. Сотні тисяч гравців утратили своїх персонажів. Колись могутній корпус кентаврів поліг увесь, довга низка наполовину кінських тіл відтворювала їхній шлях на бойовищі. Темні сили вдоволено тріумфували, орди гоблінів і ряди мовчазних скелетів продовжували стояти в полі. Купи мертвих тролів поволі заворушились: адже, якщо є достатньо часу, ті з них, хто уник смерті від вогню, знову зведуться на ноги.

– Ми програли битву, – зітхнув Ерік, співчуваючи тим, зокрема Сігрид, хто втратив усе.

– Але ми однаково можемо пробиватися до вежі! – наполягала Інгеборг. – Тільки це й має значення.

– Тоді вперед! – загорівся BE. – Доведімо, що моя сестра загинула не марно!

– До каменів! – гукнув сер Ворен, ставши по праву руку од BE, Б’єрн став ліворуч. Обидві жінки-лицарі, що лишилися живі, охороняли групу ззаду від нападів решток орків.

Між гравцями і каменями було ще метрів двісті, й тепер уже проворні скелети зусібіч напирали й нападали на групу. Їхні удари були несмертельні, але ці солдати були досить вправні, щоб влучати значно частіше за орків. Усі гравці почали страждати од повільної втрати життєздатності.

– Мені потрібні ліки, – матеріалізувався серед них Гаральд.

– Батьку! Як ти там?

– Я вбив їх усіх. – Гаральд заточувався, тіло його вкривали рани. – Сігрид мертва? – запитав він, угадуючи відповідь.

– Так. Ліків більше немає, – констатував Анонім сумний факт, що непокоїв їх усіх. Чорний ельф уже викинув свій арбалет, бо скінчилися стріли, й тепер бився в другому ряду поруч із Попелею, маючи лише короткий срібний меч і невеличкий круглий щит.

– У мене лишилося зілля, – запропонувала Інгеборг.

– Збережи його для BE. На цьому етапі важливіше, щоб він ішов уперед, а не я, – відповів Гаральд.

Неохоче, бо Гаральд, безперечно, вже бачив свою смерть, Ерік був змушений погодитися.

Друзі йшли далі, п’ядь за п’яддю пробиваючись до каменів.

– Як близько ти повинна підійти, щоб викликати вежу? – крикнув Ерік Інгеборг, намагаючись пересилити дзенькіт зброї.

– Не знаю. Сігрид, здається, думала, що я зможу зробити це досить легко, добре було б, аби вона була тут, адже вона знала про це найбільше.

– Може, від’єднаєшся й запитаєш її, а ми поки постережемо це місце?

– Ні, так ми втратимо неоціненний час. Я просто намагатимусь.

Коли лишилося метрів п’ятдесят, одна з численних стріл гоблінів, що свистіли в повітрі навколо гравців, влучила Гаральдові в голову, й він загинув. Анонім вискочив з бойової лінії і спробував стягти з Гаральда черевики, проте вони не скидалися, а гравці не могли чекати. Щоразу, коли воїни попереду вбивали скелет, їм треба було ступати крок уперед, бо інакше вони виснажаться раніше, ніж дістануться до вежі.

– Лиши їх! – гукнула над його плечима Попеля, відбиваючись од скелета. Вбити скелет рапірою було майже неможливо, тож Ерік уже й не намагався, задоволений, що лишається живим і йде позаду воїнів.

– Мала життєздатність! – крикнув BE.

– Б’єрне, лицарю Ворене, прикрийте його! BE, вернися за зіллям! – крикнув Ерік.

Ще кілька митей – і BE успішно вийшов із сутички, квапливо підняв забороло у вигляді вовчої морди і влив собі в рот синьої рідини.

– Ох, так краще. Жахливо, правда? Ці мечі просто неймовірні. – Навіть не чекаючи на відповідь, BE відскочив, щоб знову ринутись уперед до прадавніх менгірів.

– Він божевільний! – зойкнула Інгеборг. – Ця битва надто важлива, щоб бути розвагою. Йдеться про майбутнє всього світу, а він думає про свої іграшки.

– Авжеж, але така його вдача. Ти тільки поглянь на нього – він дивовижний.

Трощачи й розмітаючи все навколо, BE вимахував Громом і Блискавкою, завдавав влучних, швидких ударів, ухилявся од мечів скелетів і відповідав їм з нищівною енергією.

Лишилося пройти сорок метрів.

Величезна тінь накрила їх, і водночас їхні вуха заповнив справжній вихор сичання. Над ними нависала Медуза, так люто дивлячись униз палючими червоними очима, що, попри захист, забезпечений зіллям проти скам’яніння, Попеля на мить заціпеніла од жаху. Медуза легко нахилилась і схопила в кулак Аноніма. Він махав ногами й відбивався мечем у її пальцях, аж поки вона піднесла його до свого обличчя, де сотні змій, що правили їй за волосся, накинулися на чорного ельфа. Він забився в корчах і затих. Віджбурнувши пожмакане тіло, Медуза обернулася знову – й цього разу потяглася до Попелі! Дівчина крутнулася, покотившись, мов колобок, нездатна уникнути ударів скелетів, що завзято штрикали мечами її в бік, поки вона знову стала на рівні ноги.

Хрусь!

BE влучив Блискавкою в зап’ясток руки Медузи, що намацувала свою жертву, й відрубав потворі кисть. Страхітливо зойкнувши, вона позадкувала, з рани полилася рідина, паруючи в повітрі, а її кислотні краплини, бризнувши на гравців, обпалювали їх. Хор змій засичав із новою силою, і Медуза спробувала схопити жертву другою рукою, цього разу загрожуючи Інгеборг.

– Ні! – відчайдушно заволав Ерік. – Вона повинна жити, щоб викликати вежу!

Сміливо, незважаючи на рани, обидва ведмеді зіп’ялися на задні лапи й заревіли навряд чи тихіше, ніж завивала Медуза. Вони відтягли її руку вбік, віддираючи пазурами та зубами величезні шматки шкіри з пальців. Медуза люто опустила голову всередину групи, змії шкірили зуби на всі боки. Відбиваючись од змій, Попеля здійснила найвищий стрибок, на який була здатна, вискочила Медузі на шию, і там увіткнула обидві рапіри в м’яку шкіру по самі руків’я. Водночас BE могутніми ударами відрубував шматки зміїного тіла. З Медузи лилася кислотна кров, її випари застилали гравцям очі.

Потвора нараз здригнулася всім тілом, потім ще раз. Її голова зі страхітливим пронизливим зойком опустилася, тулубом аж до хвоста прокотилася хвиля конвульсій, хвіст затремтів і забився об землю, і зрештою Медуза осіла на землю.