Текст книги "Пригоди на Шостому континенті"

Автор книги: Фолько Квілічі

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 18 страниц)

ЯК МИ ОТРУЇЛИ АКУЛУ ЧАЄМ ПІД ЧАС ГРОЗИ

Сьогодні видався надзвичайно щасливий день: ми веземо з собою безліч нового матеріалу та багату здобич. Наші два човни роблять перехід від Гундабілу до Великого Дахлаку.

За човном Чекко тягнеться «трал» – довгий міцний трос, на кінці якого прив'язано великий гак з наживою. У такий спосіб ловлять велику рибу у відкритому морі.

В небі збираються густі хмари, погода псується, сильний вітер, здіймаючи все вище і вище сердиті хвилі, заважає руху човнів. Хвилі раз у раз накочуються на нас і обдають з голови до ніг бризками. Вода підмочує зібрані матеріали, мало не заливаючи човен. Усі без винятку, хто чим може, вичерпуємо воду. На носі старий Ідріс голосно скаржиться вседержителю, молиться по-арабському, торохкотить своїми амулетами і, певно, в душі шле прокльони не тільки нам, – бо ми «втягнули» його в цю авантюру, – а й всім нашим предкам до самого чотирнадцятого коліна.

Розірвалася небесна запона, і почався справжній біблейський потоп. Під нами люто вирує море, а зверху січе злива.

Раптом серед цієї колотнечі човен Баск'єрі зупиняється і починає крутитися на місці. Ми хочемо дізнатися, що там трапилося, і кричимо, та вітер забиває наші голоси. Треба підійти ближче… Бачимо, що Чекко надіває маску та ласти й кидається у воду.

– Що трапилося? – питаємо, коли відстань між човнами скоротилася до кількох метрів.

– Трал заплутався між коралами!

– Рубайте трос!

– Сказилися ви, чи що?! Іншого ж немає!

І ось саме в цей момент серед хвиль з'являється голова Чекко, який кричить: «Акула!» А момент, я б сказав, був справді драматичний – розбурхані хвилі кожну мить могли позаливати мотори, і тоді їх нізащо не заведеш, бо наші перевантажені човни глибоко осіли у воді і їх кидає з боку на бік, наче трісочки.

Почувши такий крик, важко було зрозуміти спочатку, чи то Чекко тільки побачив у воді акулу, чи трапилося ще щось. Потім з'ясовується, що на гак з наживою попалася акула, а трос намотався на великий риф. Щоб розплутати трос та витягти здобич, треба зробити велике коло човном. Не інакше, як нам допоміг якийсь святий, бо мотор заводиться з першого разу, човен без пригод описує велике коло, і трос звільняється. Чекко залазить у човен, а акула тим часом починає сильно смикати. Джіджі Стюарт і Чекко «водять» трос, щоб рибина втомилася, поки її підтягнуть до човна. Б'є хвиля, смикає акула… я дивуюсь, як Чекко та Джіджі не попадали досі з човна в море.

Наш човен з останніх сил тримається поблизу, щоб подати допомогу в скрутну хвилину. Ось під ударами велетенського хвоста починає кипіти вода – акула! її обережно підтягають до човна; Джанні Рогі, вхопивши важке весло, б'є рибу щосили по голові. Та акули продовжує пручатися і бити хвостом з такою силою, що ми вже втрачаємо надію на перемогу. Баск'єрі пробує накинути акулі на хвіст петлю. Розбурхані хвилі накривають човен, крізь дощову завісу ми бачимо тільки окремі епізоди боротьби. Джорджо кричить мені, що течія несе човен у відкрите море, і якщо мотор здасть, дійти до берега на веслах буде дуже важко…

Лунає переможний крик… Акулу подолали! Баск'єрі накинув петлю на хвіст, і тепер залишилося тільки добити хижачку ударом по голові за всіма правилами мисливського мистецтва.

Акула лежить впоперек човна, але хвіст ще рухається, значить, вона ще жива. Кажуть, що досить налити акулі в пащу трохи прісної води, і вона негайно здохне… Цікаво, чи правда це? Зараз ми маємо чудову нагоду переконатися на власному досвіді!

– Води, швидше…

Та де її взяти! Остання пляшка вже давно порожня, і нас мучить спрага.

– В мене… є чай… – Присцілла висунула голову з-під просмоленої парусини.

Спочатку ми трошки ошелешені її пропозицією вбити акулу чаєм! Але води все одно немає, і старина Баск'єрі каже: «Спробуємо!»

Він бере флягу і виливає увесь чай в пащу акулі. Рибина негайно засинає, наче після доброї порції ромашкового настою. Але це особливий сон – вічний сон смерті!

Так доконавши акулу чаєм серед розбурханого моря, ми повертаємось на свою базу.

Мерса-Назі, 15 лютого

Вранці Джорджо і я біжимо стрімкою стежкою униз до маленької бухти, щоб провести тут деякі досліди з підводним освітленням.

НЕБЕЗПЕЧНІ ДОСЛІДИ

Намагаючись вибратися з планктонової хмари, ми виходимо далеко у відкрите море і зупиняємося в нерішучості. Клятий планктон руйнує наші плани. Ми сподівалися провести випробування на мілкому, спокійному місці, а тепер доведеться працювати далеко у відкритому морі. Це аж ніяк не гарантує безпеки.

Нам треба точно визначити діафрагму та фокусну відстань для кольорових зйомок при штучному освітленні й без нього. А для цього треба співставити результати сьогоднішніх дослідів з даними, одержаними на острові Понца, врахувавши різний ступінь солоності води. Досліди забирають майже годину. За цей час нас ні на хвилину не залишає бажання якнайшвидше завершити роботу. Всі нервували, нас підганяв страх. Під час роботи спадає на думку, що люди, які дивитимуться на підводні знімки, навіть не уявляють собі, як ми рискуємо, щоб зробити хоч один з них. Треба на власні очі побачити умови, в яких ми працюємо тепер, щоб зрозуміти нас. Словами всього не перекажеш.

Зненацька відчуваю позаду небезпеку і обережно оглядаюсь. Вірніше, тільки злегка повертаю голову і бачу акулу, яка, роззявивши пащу, поволі наближається до нас. Ліктем штовхаю Джорджо, і ми пірнаємо. Акула йде своєю дорогою над нашими головами, ніби не помічаючи нас. Форма, забарвлення, рухи недвозначно свідчать, що це мільбертова акула. Довжина три з половиною метри, фах – риба-людожер.

Кидаю погляд на Джорджо. Той спокійнісінько щось ворожить над фотоапаратом. Мій апарат заряджений чорно-білою плівкою. Швидко розробляємо план дій на випадок повернення акули. Досвід підказує нам, що коли пливти акулі назустріч або енергійно рухати ногами та руками – хижачка тікає. Через це ми спускаємося ще глибше і намагаємось зовсім не ворушитися. Цікаво, на яку відстань підійде до нас наша «приятелька»?

Шкода, що на нас прості, а не автоматичні респіратори.

Трохи згодом з'являється тінь ще більшої акули довжиною в чотири метри. Вдихаємо стільки повітря, що аж груди розпирає, і спускаємося ще глибше. Апарати правлять нам за баласт, і тому, опинившись на глибині шести метрів і переставши рухатися, ми не випливаємо на поверхню, як це звичайно буває, коли легені переповнені повітрям.

Хижачка наближається. Ніколи в житті я не бачив такого лінивого створіння! Акула, мабуть, гадає, що ми утопленики, і через це сподівається на легку здобич. Але вона ще не цілком переконалася…

Ну ж бо сміливіше, приятелько!

Коли відстань між нами скорочується до чотирьох метрів, акула наважується і кидається просто на нас. Ми рвучко піднімаємо апарати, Джорджо дає сліпучий спалах. Коли акула опиняється зовсім близько біля мене, я також блимаю лампою. Фотографував я, певно, заплющивши очі. Акула злякано відскакує і тікає вгору. Нас довго не залишає відчуття, що при цьому вона трохи доторкнулася до нас.

Ні Джорджо, ні я до кінця життя не забудемо цього випадку. Зате ми маємо два знімки, заради яких варто пожертвувати цілим ранком.

Ентендебір, 16 лютого

Сьогодні Бруно Вайлаті на наших очах зробив ще один цікавий експеримент.

Наші вчені вирішили збільшити свою колекцію коралових рибок. З цією метою Чекко Баск'єрі, Стюарт, Вайлаті та я поїхали на острів Ентендебір. Для того щоб здобути маленьких коралових рибок, найзручніше оглушити їх, кинувши в море пакет вибухівки. Але від вибуху неодмінно гинуть і більші риби, якими охоче ласують акули. У зв'язку з цим науковій групі надається «озброєна охорона» в особі Вайлаті. До нього приєднуюсь і я, сподіваючись зняти що-небудь цікаве.

Під'їхавши до острова, хвилин тридцять шукаємо зручного місця, де було б якнайбільше мадрепорових та коралових утворень. Нарешті нам здається, що кращого накати вже не треба, і ми кидаємо пакет. Гуркотить приглушений вибух, піднімається стовп води, і ми, наче по команді, кидаємося в море. В каламутній воді плаває сила-силенна оглушеної риби, а ще більше її лежить на піщаному дні. Через кілька секунд акули вже тут! Вони збігаються з усіх боків, з'являються перед самим нашим носом, звиваються біля ніг, підпливають ззаду. Нічого не скажеш, ситуація не з приємних!

Акули блискавично, на льоту хапають оглушену рибу (вибираючи найбільшу) і негайно зникають, щоб зробити новий захід. Десяти хвилин їм вистачить, щоб зжерти всю здобич, але нам теж нема часу чекати, бо течія віднесе коралових рибок, і ми приступаємо до роботи.

Коли б хто подивився на таку сцену збоку, вона здалася б йому кошмаром, хворобливим маренням… Троє людей метушаться, розмахують, наче божевільні, жовтими сачками, ретельно виловлюючи рибок завбільшки з ніготь… А поміж них блискавками шугають акули і зголодніло клацають пащами, хапаючи мертвих риб. А оглушеної риби плаває кругом сила-силенна. Люди, озброєні сачками, та акули ледве не налітають одне на одного, розходяться і трудяться бік у бік далі, не звертаючи уваги на незвичайне сусідство.

БРУНО ВИГАДУЄ ЗАБАВУ

Таке явище ми спостерігали і раніше, правда, в поодиноких випадках, а тут, плаваючи серед безлічі акул, ми маємо досить фактів, щоб зробити перший цікавий висновок.

Ми встановили, що не можна вважати цілком достовірним поширене твердження про те, ніби акули хапають здобич, тільки перевернувшись на спину. Як правило, вони заходять зверху, роззявляють пащу і хапають свою жертву. А коли здобич на поверхні, акули висовуються з води настільки, щоб схопити її, не перевертаючись на спину.

Вайлаті будує свій експеримент на тому, що акули люблять ласувати трахінотами. Їх тут плаває дуже багатої Бруно вирішує підстрелити одного, а потім одплисти трохи від того місця, де працюють Баск'єрі та Стюарт, і подивитись, чи не попливуть за ним слідом акули.

Не гаючи часу, підстрелює трахінота і відпливає вбік. Кілька акул (самі тільки білоперки) помічають, що Вайлаті тягне за собою на гарпуні поживу, смачнішу від плаваючих навкруги риб, і повертають за ним слідом.

Дослід Вайлаті примусив нас з великим недовір'ям поставитись до розповідей, які видають акул за виключно кмітливих риб.

Отож ми побачили, як Вайлаті підстрелив трахінота, відплив убік і акули кинулися за ним слідом. Він сів на виступ скелі, виставив рушницю вперед, наче вудлище, до якого замість волосіні прив'язано лінь, а за гачок править гарпун з настромленим на нього трахінотом. Бруно водить рушницею, і наживка рухається у воді. Акули бачать трепетливу жертву, кружляють навколо неї, і, нарешті, одна з них, переборовши страх, кидається вперед, щоб схопити здобич. У цей момент Бруно відсуває принаду вбік. Акула не змінює напрямку, летить вперед. Нас дуже тішить така забава: кожного разу акули пошиваються в дурні.

Хижачки нездатні розгадати немудрі хитрощі Вайлаті. Вони не зупиняються і не міняють обраного напрямку. Акули навіть не намагаються зрозуміти, куди зникла мертва риба. Вони знов і знов кружляють і. розкривши пащу, кидаються стрімголов на принаду… та неодмінно залишаються ні з чим. Дурна курка, що біжить поперед автомобіля, й та виявляє якісь ознаки кмітливості. Хоча треба окремо сказати, що білоперки – це своєрідні парії серед акул, бо вони мають зовсім невеликий мозок. А щодо зустрінутої вчора мільбертової акули, то про неї не скажеш, що вона зовсім нетямуща.

Баск'єрі подає криком сигнал, що роботу закінчено, і Вайлаті більше не смикає рушницю. Найбільша акула, покружлявши трохи, клацає зубастою пащею і зриває принаду з гарпуна. Експеримент закінчено і вона одержує свій сніданок.

17 лютого

Сьогодні нарешті повернулася «Форміка», яка п'ять чи шість днів тому пішла в Массауа, залишивши нас у затишній арабській хатинці.

І ось тепер, коли ми вже сидимо в човнах, долинає гудіння сирени, яка вітає нас, а потім показується і сам корабель. Не встиг капітан Саларі провести складний маневр, щоб поставити «Форміку» на якір серед протоки напроти Мерса-Назі, де течія не така бурхлива, човни вже опинилися біля борту, і ми деремося на палубу.

Зустріч була така зворушлива, ніби ми не бачилися принаймні багато років, а не кілька днів. Усі, хто залишався на Дахлаку, горохом розсипаються по кораблю. Хто ласує свіжими фруктами, хто, сховавшись у тихому закутку, читає листи, а декілька чоловік кидаються на розшуки Цекки, який відповідає за розподіл продуктів… Адже ми вирішили повісити його на грот-щоглі за те, що він залишив нам на всі ці дні тільки по одній пляшці мінеральної води на чоловіка.

Швидко минає час… Їхати на коралову мілину вже пізно. Влаштуємо собі відпочинок! Чудова думка!.. Кожному підуть на користь кілька вільних годин, за цей час підсохнуть подряпини, яких безліч на шкірі в кожного, м'язи добре відпочинуть перед дальшими роботами.

КРОПИВНІ КОРАЛИ

До речі про подряпини (в зв'язку з листами з Італії)… Наші численні друзі заздрять нам і щиро непокояться за нашу долю. Але вони навіть уявити собі не можуть, скільки нам доводиться терпіти через різні дрібниці, перед якими зустрічі з акулами здаються дитячими забавами. Там порізався, там обпікся, подряпався або здер шкіру.

Тільки доторкнешся злегка до мадрепорового чи коралового поліпа, зачепиш ногою водорості або вдаришся спиною об який-небудь виступ – одразу ж з'являються глибокі й болючі ранки. Їх роз'ятрює солона вода, вони сильно запалюються, гнояться і загоюються дуже довго. Вночі ці проклятущі подряпини (і задушлива спека) не дають нам спати.

Важко уявити собі, до чого боляче жалять кропивні корали та медузи. І ті й другі мають жалкі клітинки. Коли доторкнутися до такого корала або медузи, вони пускають їх у хід, і це викликає дуже неприємне подразнення шкіри.

Порізи, подряпини, опіки… «Форміка» тихо гойдається на хвилях між островами Нокра та Дахлак Кебір, а ми полягали в холодку і з усіх сил намагаємося заснути.

Завтра – знову до роботи.

Нокра, 18 лютого

Втретє зустрічаємося з велетенським багатоколючником!

Цього разу настала черга Джорджо. Дія відбувається десь близько четвертої години дня в протоці Нокра. Сильна течія притискає нас до берега, де є кілька затишних бухточок.

ПРИГОДА В ПРОТОЦІ

Понад самим дном, посеред протоки, де течія не така сильна, пливе Джорджо з респіратором. Тримаючи «Роллейфлекс» напоготові, він шукає об'єкт для зйомки. Довго не може знайти що-небудь цікаве. Йому набридло нишпорити понад дном, і він зупиняється, оглядаючись навколо себе. Балони повітряного респіратора, якими ми вже не раз користувалися на такій глибині, напівпорожні.

Джорджо розчаровано повертає назад, коли раптом з'являється велетенська тінь. Вона наближається, і вже добре видно, що це багатоколючник!

Величезний багатоколючник! Таких ловили Вайлаті, Букер та Цекка. Джорджо зупиняється, розмірковуючи, чи варто плисти назустріч рибині. Та вона переймає ініціативу і сама прямує до водолаза.

Джорджо спокійно залишається на місці й цілиться в неї фотоапаратом. Велетенська голова, широчезний рот, двоє скляних очей… Риби-лоцмани, а їх більше десятка, наче ескорт винищувачів біля бомбардувальника, супроводжують багатоколючника. Вони утворюють щось схоже на зірку навколо велетенської рибини, яка на глибині тридцяти метрів повагом наближається до людини. Одна риба-лоцман очолює процесію, пливучи перед самою пащею багатоколючника.

Джорджо клацає апаратом. Велетенська рибина у ту ж мить збільшує швидкість і летить просто на нього.

Людина, яка опинилася віч-на-віч з таким страховиськом на великій глибині, похапцем тікає на поверхню. Багатоколючник зменшує швидкість, підводить морду вгору, потім ще швидше кидається за втікачем.

На щастя, Джорджо не панікує і діє напрочуд розсудливо. Він зупиняється, повертає назад і пливе назустріч потворі, якнайенергійніше розмахуючи руками. Багатоколючник зупиняється спантеличений. А Джорджо невпинно наближається, ось він зовсім близько. Рибина описує широку лугу і поволі віддаляється.

Але на цьому пригода не кінчається. Треба добре наполохати рибу, щоб спокійно піднятися на поверхню. Та, як на гріх, в цю мить у балонах закінчується повітря. Джорджо висмоктує останні ковтки. Треба виринати.

Джорджо старанно працює ластами, намагаючись попередити можливі маневри рибини, але течія зносить його вбік, і він задихаючись виринає на поверхню далеко від нас.

Ми чуємо крики і бачимо, як стрімка течія несе його далі й далі. Мазіно і я кидаємось у воду і поспішаємо на допомогу.

Джорджо переживає кілька неприємних хвилин. Його вимучив підйом, вже непотрібні балони тягнуть на дно, і він боїться, щоб знизу раптом не виринув багатоколючник.

Одночасно з нами підпливає на човні Ідріс, який цього разу виявився напрочуд спритним.

Допомагаємо Джорджо сісти в човен, забираємося туди самі і по дорозі на «Форміку» першими слухаємо розповідь про пригоду.

Ентеара, 19 лютого

Наш острівець виблискує сліпучо-білими барвами і нагадує гірську снігову вершину. А насправді ніяких снігових гір та й взагалі гір тут немає, є величезні купи білого коралового піску. Опівдні у воді тридцять градусів тепла, а в повітрі – сорок два (з холодку). Сьогодні виконуємо заплановані роботи. Було кілька зустрічей з маленькими акулами, але головною подією дня стала зйомка рідкісних порід риб. Деяких ми вже зустрічали раніше, але більшість абсолютно невідомі нам.

РИБА-КЛЮЧ

Уявіть собі рибу, схожу на ромб, поставлений вертикально. У передньому куті міститься рот, що трохи нагадує хобот, зверху, над ним, справа і зліва – великі очі, булькаті й надзвичайно рухливі. Хвіст яскраво-жовтий, а тіло сіре в голубу смужку. Довжина тридцять сантиметрів, висота – близько двадцяти. Це риба-свиня. Вона належить до сімейства щетинозубів, яке об'єднує безліч видів. Риба-свиня цікава не тільки своєю формою, але й надзвичайною властивістю задкувати. Такого мені не доводилось бачити в жодної риби.

Коли ця чудернацька істота побачить щось підозріле, вона негайно ховається в нору, таку вузьку, що сама ледве залазить туди. Цілком зрозуміло, що повернутися у такій норі неможливо, і риба-свиня, коли їй потрібно вилізти, спокійнісінько дає… задній хід! І тільки залишивши свою схованку, починає рухатись нормально. Така її поведінка цілком доцільна, бо зброя, якою захищається риба-свиня, – це своєрідний цвях, що під час небезпеки настовбурчується на спині, вістрям назад. Форма риби – теж засіб захисту, її неможливо. витягти з нори, доки не натиснеш у певному місці на м'яз, який тримає цвях. Інакше цю рибину називають риба-ключ. Друга назва походить від того, що мисливець, вбивши рибину, може витягти її з нори тільки тоді, коли вдало поверне її. Ось чому ця істота живе у вузьких норах, звідки можна вилізти тільки задкуючи, завдяки чому ворог не може витягти її.

Та не тільки рибу-свиню (вона ж і риба-ключ) ми бачили сьогодні.

«ТРУБА», «НОСОРОГ», «КУЛЯ»

Ось з'явилася риба-труба, або риба-голка. В неї тоненьке, наче олівець, жовтувате тіло сантиметрів п'ятдесят завдовжки. Своїм витягнутим у вигляді трубки ротом вона нагадує один з джазових інструментів. З іншого боку пливе велетень на тридцять-сорок кілограмів. Це різновидність риби-папуги. Ми охрестили цю тварину «носорогом». Біля Діссею Букеру вдалося підстрелити одного такого «носорога», але, на жаль, мене тоді там не було. Шкіра цієї риби відрізняється темним забарвленням. Зуби, що нагадують дзьоб, споріднюють її з рибами-папугами. Ось цих велетнів уже четверо, вони урочисто маневрують біля коралового бар'єра на глибині п'ятнадцяти метрів, вишикувавшись у колону по одному. Їхній ватажок важить не менше п'ятдесяти кілограмів, а в довжину має цілий метр. За лідером впритул рухається інша риба, трохи менша, а за нею пливуть ще дві середнього розміру. «Носороги» надзвичайно полохливі риби і нікого не підпускають до себе. Але й тікаючи, вони не порушують військового строю.

У своїй книзі про Червоне море Кусто розповідає, що він бачив цих риб тільки здаля і, як не намагався, не зміг підкрастися ближче, щоб сфотографувати їх. У «носорогів» темні, навіть чорнуваті тіла, над очима гуля з білуватими вершечками. Через цю гулю ми й назвали їх «носорогами».

Наблизитись до них неможливо, а мені дуже хочеться сфотографувати їх, і я заздрю Букеру, якому вдалося підстрелити таку рибу. Зараз «носорогів» тільки чотири, але, кинувшись за ними слідом, ми зустрічаємо їх ще, мабуть, з сотню.

Нарешті я побачив двох дивовижних риб-куль! Дві зовсім круглі «кулі» сірого кольору, з довгими «носами» та жовтуватими, наче в сови, очима. Чудернацька форма, маленькі плавці та недорозвинений хвіст роблять їх, коли дивитися з поверхні, незграбними І. вайлуватими. А насправді – навпаки.

Під великою мадрепорою причаїлася одна риба-куля. Ну, тепер, здається, можна її сфотографувати! Спускаюся на дно і обережно підкрадаюсь… Мені залишається якихось метра півтора, я вже наближаю око до візира апарата… Хто тут казав про незграбність та вайлуватість? Риба стрімко описує зигзаги і вмить щезає. При цьому вона з круглої стає овальною. Надимається риба-куля тільки в разі небезпеки.

Ми ще раз переконуємося в справедливості наших висновків, що докладніше вивчити морських тварин можна, тільки спостерігаючи їх у природних умовах. Усі ми, і в першу чергу наші «вчені», так і робимо. Багатюща фауна Червоного моря дозволяє нам провадити найрізноманітніші безпосередні спостереження.

Ані хвилини перепочинку не мають Баск'єрі та його підлеглі. Вони збирають, аналізують, порівнюють різноманітні дані. Товариші з групи Баск'єрі показували мені сьогодні грубезний зошит із записами спостережень, примітками, кресленнями і малюнками, все це пересипано безліччю найскладніших назв.

– У мене таке враження, – каже Баск'єрі, – що ми вже переробили силу-силенну роботи, стільки побачили! А насправді ми тільки нігтем колупнули велетенську гору, яку треба просіяти, щоб здобути бодай зернину істини. Ми, пихаті й самозакохані «володарі Всесвіту», тільки тут, у мовчазних коралових джунглях, починаємо розуміти, що не маємо навіть поверхового уявлення про свої «володіння»!

Ентеара, 20 лютого

Кілька днів тому Джіджі Стюарт поділився з нами однією дуже правильною думкою. Він вважає, що не треба поводитися з акулами так легковажно, опираючись тільки на висновки, зроблені зразу ж після перших зустрічей з ними. Ми ще не мали справи з великими небезпечними хижаками, такими, як голуба і тигрова акули.

І, наче навмисне, наступного ранку після цієї розмови Джорджо і я зустрічаємося з мільбертовою акулою, про яку вже розповідалося. А сьогодні Букеру, Вайлаті та мені довелося зустрітися з грізною тигровою акулою. 1 в першому і в другому випадку акули не виявили агресивних намірів і тому здалися нам не страшнішими від інших.