Текст книги "Пригоди на Шостому континенті"

Автор книги: Фолько Квілічі

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 18 страниц)

ЩО СТАНЕТЬСЯ, КОЛИ КИНУТИ БОМБУ

Підготовка закінчується, через кілька секунд маленька «бомба» вибухне під водою. Ми (Джорджо та я) в напруженому чеканні сидимо в човні поруч з Баск'єрі. Справа в тому, – я вже розповідав про це, – що кожного разу після вибуху звідусіль налітають зграї акул та інші великі хижаки, щоб поживитися оглушеною рибою.

Джіджі розкурює сигарету і підпалює нею коротенький гніт. Присцілла мерщій заплющує очі, а в цей момент підводна «атомна бомба» падає у воду і, булькаючи, йде на дно. Деякий час її добре видно у воді. Зграйки різноманітних цікавих риб весело кружляють навколо неї. Вони і не підозрівають, що несе їм цей пакунок.

Сильний, приглушений водою удар зловісно прокотився по дну затоки. Зразу ж після цього ми чуємо різкий плескіт на поверхні – з моря вискочили риби найрізноманітніших видів. Вода навколо нашого човна в радіусі п'ятдесяти метрів на мить з голубої стає сріблястою.

Менше ніж через три секунди після вибуху ми всі у воді. Присцілла теж з нами, незважаючи на те, що Баск'єрі просить її залишитися в човні, лякаючи жінку грізною тигровою акулою. (Якщо вірити словам Баск'єрі, то тигрова акула – не акула, а якийсь вовкулака-перевертень). Та коли Присціллі заманулося спуститися у воду, її не стримають навіть десять тигрових акул. Джорджо і я, – обидва в респіраторах, – сідаємо біля самої підошви бар'єра спиною один до одного. Кілька секунд над нами гасають тільки «вчені мужі», збираючи оглушену рибу.

Потім з'являються великі дентекси з суворими заклопотаними мордами та білуваті, дуже великі багатоколючники. Вони урочисто, з незалежним виглядом підпливають, хапають яку-небудь умбрину, що лежить на дні догори черевом, і мерщій зникають.

Над нашими головами пропливають трахіноти. Своєрідну сцену заповнюють нові дійові особи. Увага! Зграями і поодинці підходять барракуди. З лівого боку суне якась темна маса. Обертаюсь… Ось вона, перша акула! Креслячи зигзаги, риба мчить понад самим дном і раптом завертає назад.

Як виявляється, хижачка шукала своїх подруг, і тепер вони повертаються втрьох. Три… потім ще одна – чотири! Четверта акула, товста і довга, привертає до себе нашу увагу. Очевидно, це акула «мако». Три метри довжини, міцно збудоване тіло, У велетенській пащі враз зникає оглушена риба-папуга.

Ми з Джорджо користуємось тим, що акули старанно полуднують, і робимо один знімок за другим – виходить ціла серія фотографій. Раз у раз спалахують фотолампи. Як і слід було чекати, акули лякаються і кидаються врозтіч, сцена знову пуста.

Трохи віддаляємося від берега, і мені видно, як одна з чотирьох акул (але не найбільша) смілішає і повертається туди, де працює наукова група.

Стюарт теж помітив її, пірнає і намагається підкрастися до хижачки на постріл, поки вона нерухомо стоїть перед трьома дохлими рибами, вибираючи, яку з'їсти. Я став свідком найкращого «підхідного маневру» за все наше підводне життя у Червоному морі. Зіщулившись, Джорджо скрадається між скелями і кожного разу завмирає, коли акула повертається до нього боком.

Але мисливцю не везе: коли він хоче прицілитися, рушниця чіпляється за коралову галузку, шум лякає хижачку і вона кидається у відкрите море.

Акула втекла від Джіджі, але не врятувалася! Налякана небезпекою, вона шарпнулася вперед, та страх засліпив її. Зопалу хижачка опинилася біля ніг Баск'єрі, просто під гарпуном. Чекко натискає на спусковий гачок, і сталевий спис проколов акулу наскрізь позаду зябер (саме там, де в риб містяться життєвоважливі органи). Кінець гарпуна стирчить з другого боку.

Кров б'є товстою цівкою; здобич піймана. Усі події займають не більше хвилини, але в цій хвилині – і підступність, і страх, і відвага, і несподіванка, і рішучість, і агонія – одне слово, всі переживання «великого полювання».

АЕРОДРОМ МОРСЬКИХ ДИЯВОЛІВ

Ми з Джорджо продовжуємо рухатись у напрямку відкритого моря і зупиняємося від несподіванки!

Перед нами аеродром! Двадцятип'ятиметровий аеродром на морському дні. На дрібному пісочку розташувалося з десяток морських дияволів – наче винищувачі перед вильотом. Дияволи невеликі в порівнянні з тими, на яких ми полювали біля Ду-Ріг-Ріга і яких бачили біля Дур-Гелли, але все ж таки солідних розмірів – метрів два від плавця до плавця.

Ми вже сфотографували дияволів на «аеродромі», тепер непогано б «клацнути» їх у «польоті». Я кричу, страшенно галасую, але скати спокійнісінько продовжують дрімати на піску і не подають жодних ознак життя.

Вирішую плисти назустріч цим опудалам, поки Джорджо наводить апарат. «Підпливу ближче, – думаю собі, – і вони прокинуться». Між нами залишається два метри… метр… півметра. Ось я вже над першим дияволом… Простягаю руку і торкаюся хвоста, тільки тоді риба прокидається, робить кілька рухів, ніби обтрушуючись, і починає набирати «висоту». Решта прокинулись теж і потяглися за першим.

Дияволи всі враз б'ють плавцями по воді, здіймаючи густу хмару дрібного піску, яка огортає мене і засліплює очі.

Але скоро вода навколо прояснюється і мені добре видно, як Джорджо прикипів до візира і знімає кадр за кадром.,

У цей самий час Сільверіо Цекка на протилежному краю острова переживає таку саму пригоду. Тільки закінчується вона інакше.

Помітивши зграю морських дияволів, він кидається навздогін, відбиває од гурту одного і ранить вдалим пострілом. Риба чинить скажений опір, але Цекка застосовує «гнучку» тактику, він щедро травить лінь і йому вдається підняти «свого диявола» на борт.

Браво!

Цекка має підстави пишатися таким чудовим пострілом.

Але і цей день, – день біля берегів Шумми, – закінчується. Сонце зникає за островом, там, де розтинає небо струнка біла вежа маяка.

ВІДВАЖНА АКУЛА

Дійові особи останньої пригоди – Джіджі Стюарт, Чекко Баск'єрі, крім них, у головних ролях – макрель і акула.

Макрель безтурботно гралася в останньому промінні сонця. Раптом вона помітила, що до неї наближаються дві невідомі істоти. Доки риба второпала, що це люди (створіння небезпечні!), сталеве вістря гарпуна вп'ялося їй у тіло. Стріляв Джіджі. Коли він, напружуючи м'язи, стримує рибу, у нього з-під ніг, мов метеор, вилітає велика акула. Кілька секунд тіла людини, акули і пораненої риби переплітаються в складних комбінаціях; в цій грі всі троє рискують життям. Жодний маневр Джіджі не дає результатів: акула нічого не боїться, вона вирішила за всяку ціну оволодіти макреллю. Поранена риба спливає кров'ю, вода навколо стає рожевою. Кров ще більше дратує сміливу хижачку.

Баск'єрі намагається відігнати розбійницю, але й він нічого не може зробити: акула не звертає жодної уваги на уколи гарпуна.

Це саме ті хвилини страху і відваги, які збагачують наші знання про глибоководних акул та їхні повадки. Раптом, підкоряючись тільки їй самій зрозумілим обставинам, акула забирається геть. І ми спокійно вантажимо в човен вечерю, завойовану такою дорогою ціною. Трохи згодом Шумма подарувала експедиції ще один незабутній день.

З самого ранку ми працюємо в складі спортивної групи. Наукова група проводить роботи за кілометр від нас. Вона закінчить свій день, записавши в графу «прибуток», крім усього іншого, ще велику рибу-носорога. Її підстрелить Джіджі Стюарт. Це третій екземпляр риби-носорога, здобутий нашою експедицією.

Вайлаті, Букер, його дружина та Цекка тут, з нами, точніше – над нами. Мазіно та я на дні ладнаємося знімати сцени підводного полювання.

До початку вистави, яка ось-ось мала розпочатися, Шумма вирішила прикрити сцену своєрідною завісою, яка відділила нас двох на дні від наших товаришів на поверхні. Над нашими головами, приблизно насередині між поверхнею та дном, проходять хмари блакитних риб-папуг. Їх сила-силенна. Вони поволі пливуть за течією, закриваючи промені сонця, яке ще невисоко піднялося над обрієм. Сонячне світло перетворює риб на якісь тіні, лише плавці та хвіст прозорі, яскраво освітлені, вони здаються сяйвом навколо кожної риби. Так хочеться, щоб якнайповніше відбилося на плівці це вируюче через край багатство життя. Нарешті в хмарі риб відкривається світле віконце. Вайлаті, Цекка (він ближче до мене) та Букер з дружиною (вони ближче до Мазіно) пірнають і проривають завісу, яка нас розділяла. Полювання починається.

НЕ БІЙТЕСЯ МОРСЬКОГО ДИЯВОЛА, КОЛИ ЗУСТРІНЕТЕСЯ З НИМ ВІЧ-НА-ВІЧ

Ми слідкуємо за ними, готові кожну мить почати зйомку. Пролог закінчився, починається вистава. Навколо – скільки завгодно великих риб різних порід і видів. Акули (теж великі) та морські дияволи вже зробили нам візит ввічливості. День обіцяє бути цікавим.

Морські дияволи (ті, середніх розмірів, про яких я вже розповідав) крутяться навколо нас зграйками, піднімаючись з глибини і зникаючи там, звідки випливли. Трохи далі від берега плавають великі зграї – кілька десятків дияволів у кожній.

Негайно розпочинаються бойові дії. Вайлаті підпливає на постріл і натискає на курок.

Він поцілив у найбільшого з усієї групи – метрів два довжиною. Підстрелений морський диявол зразу починає шалено борсатись. Зібравши всі свої сили, він шарпається вбік. Рушниця, з'єднана з держалном гарпуна, який уп'явся в тіло рибині, вислизає з рук водолаза, і здобич швидко тікає. Найкраще було видно цю захоплюючу сцену Джорджо. Він плавав метрів за сто від нас. Не встиг він занурити голову у воду, як побачив морського диявола з гарпуном в спині. Диявол блискавично промайнув у нього під ногами, тягнучи за собою довгий лінь і прив'язану до нього рушницю.

Приголомшений Джорджо не встиг слова вимовити, коли до нього, щосили працюючи ластами, підлетів Вайлаті. Булькаючи під маскою, кленучи увесь світ, він спитав, який маршрут обрав диявол-грабіжник. Джорджо тільки рукою махнув у відповідь, мовляв, «прямо й наліво», і вирішив не заважати Вайлаті продовжувати переслідування.

Іншу групу морських дияволів побачив Мазіно просто в себе під ногами – вони мирно лежали на дні. Мазіно хоче сфотографувати риб і обережно наближається, щоб не сполохати їх. Ось він уже за кілька метрів від них, але в цей момент крилоголові скати зриваються з місця і пропадають в глибині. Дияволів, як виявилося, налякав не Мазіно, а загін велетенських незграбних черепах (штук п'ятнадцять-шістнадцять). Видовисько надзвичайне і цілком несподіване. Досі вважали, що черепахи подорожують тільки поодинці.

Мазіно не скаржиться – така заміна його цілком влаштовує. Він в захопленні «крутить» величний парад черепах.

У ці хвилини я знімаю полювання Цекки на досить великого ската. Під воду повертається Вайлаті з новою рушницею. Він сповнений рішучості взяти реванш у морських дияволів.

А ось і вони – з'являється ще одна зграйка. Дияволи поволі посуваються вздовж коралового бар'єра. Великі очі, схожі на темні плями, розташовані біля кривих рогів, дивляться просто на нас. Очевидно, постріли Вайлаті та Цекки їх не схвилювали, хоча від рук мисливців уже загинуло двоє їхніх родичів. Інші риби після такого уроку ніколи б не підпустили людину до себе.

Вайлаті, Цекка і Букер, наче домовились раніше, кидаються вперед… Усі три постріли досягають мети, і три морських дияволи опиняються на палубі «Форміки».

Але вистава на цьому не закінчується. З ран трьох скатів витекло дуже багато крові, вона приваблює численну зграю акул. Три з них кілька разів швидко пропливають перед самим об'єктивом апарата. Можете уявити собі, як ми з Мазіно радіємо! Знімаємо, доки акули не зникають.

АКУЛА БІЛЯ МОЇХ НІГ

Над скелею коливаються щупальця – це актинія з червоною м'язистою підошвою. Між щупальцями вільно плаває одна з тих оранжових у небесно-голубу смужку рибок, які ховаються всередині м'ясоїдної рослини і залишаються при цьому непошкодженими. Я лагоджуся «накрутити» актинію, а Мазіно сідає на великий мозкоподібний корал, щоб зняти мене під час роботи.

Через півхвилини випадково помічаю, що Мазіно припинив зйомку і дивиться кудись позад мене. Раптом його руки і ноги починають божевільно сіпатись, чується приглушене виття.

Неабияк перелякавшись, я різко поворухнувся і зразу ж відчув, як щось штовхнуло мене в спину, одночасно помітно змістилася вода… Охоплений жахом, обертаюся назад: маленька акула – метра півтора довжиною, щодуху тікає від мене.

На поверхні Мазіно розповідає мені, як було діло. Коли я стояв на колінах і знімав, нас помітила акула. Побачивши, що ми не рухаємося, вона вирішила наблизитися. Мазіно почав було «крутити» цю сцену, та, пересвідчившись, що акула невпинно підпливає до моїх ніг, спробував прогнати її, розмахуючи руками та голосно кричучи. Але тільки мій різкий рух в той момент, коли хижачка була вже за кілька сантиметрів від мене, налякав акулу та примусив утекти.

Інша акула, цього разу більша, наближається до групи людей, які спустилися під воду біля мадрепорового бар'єра. За свою сміливість вона дорого заплатила: тут акулу зустріли не мої ноги, а гострий гарпун Букера. Раймондо стрімко пірнув їй назустріч, одна мить – і він біля хижачки. В ту секунду, коли акула, відчувши небезпеку, скручується в кільце, збираючись втекти, гарпун впивається їй у бік, біля зябер.

Читач, можливо, запитає, чому це ми залишили через кілька днів береги Шумми, адже там було теж багато цікавого матеріалу.

Це пояснюється дуже просто: прибережні води Шумми, як і інших островів, де ми побували, які буквально кишіли рибою всіх порід та видів, після кількох наших спусків раптом спорожніли. Нечисленні коралові рибки – от і все, що ми зустріли під водою назавтра після насиченого драматичними подіями дня, який я щойно описав. Морські дияволи, риби-носороги, барракуди, черепахи – зникли.

Мабуть, під водою є свій телеграф, і не встигаємо ми прибути на нове місце, як риби передають одна одній сигнал: тривога!

Обхід «кордонів» не закінчується роботами на Сегілі, Мадоті, Муджунії, Ашекарі, Шуммі та на сусідніх мілинах (в цілому – більше тисячі підводних спусків). Про заключну частину обходу я розповім окремо. А зараз спробую зробити висновки на основі спостережень, проведених під час цього рейсу.

Праця вчених під водою збагатила їхні колекції та досвід. Передусім я маю на увазі спуски, під час яких вдалося спостерігати «суспільне життя» деяких морських тварин, до цього часу ще не вивчене. Зустрічі з барракудами, морськими дияволами та черепахами мали особливу цінність з цієї точки зору. Мені здається, що Баск'єрі зібрав багато даних для порівняльного вивчення «групового» та «поодинокого» життя цих риб і задоволений (хоча, звичайно, не зовсім).

Крім того, праця на підступах до великих глибин дала вченим можливість зробити цілу низку не менш цікавих біологічних спостережень іншого характеру. Тут, на кордонах Шостого континенту, вони познайомилися з найцікавішими «прохідними рибами», небезпечними піратами відкритого моря. Сторінки зошитів Баск'єрі вкрилися нотатками, а ванни з формаліном заповнилися екземплярами риб, кишечнопорожнинних організмів, молюсків, пробами планктону.

Доля не обійшла і спортсменів: вони зробили немало влучних пострілів. П’ять з них справді чудові. Результат – три морських дияволи, здобуті Букером, Вайлаті та Цеккою, черепаха і акула-годувальниця.

Мазіно, Джорджо і я за допомогою кінокамери, фотоапаратів та спеціальних олівців зібрали чимало документальних матеріалів. Найцікавіший серед них – кіноплівка з польотом морських дияволів. Ще ніхто в світі не знімав під водою нічого подібного!

Якщо все це скласти докупи, можна сказати, що ми просунулись ще на один крок у вивченні Шостого континенту в цілому. Три маленьких розвідницьких загони, три групки людей у масках, з ластами на ногах і респіраторами на спині, невтомно працювали на самому краю безодні – невідомого людям світу. Передові дозори вийшли на кордони Шостого континенту. Далі підводний світ зникає в таємничих проваллях моря, в його неймовірній глибині, нездоланні сили природи перетинають людині шлях вперед і вглиб. Отже, першим результатом цього походу було точне визначення глибин, доступних людині. Вони складають максимум шістдесят-сімдесят метрів. В межах від нуля до шістдесяти метрів глибини людина може діяти цілком спокійно і впевнено. Крім того, експериментальним шляхом ми встановили різницю між умовами підводних зон, розташованих біля берегів архіпелагів або материків, де дно поступово опускається до великих глибин (я маю на увазі глибини більше п'ятисот метрів), і зон, розташованих біля островів та мілин відкритого моря, які мають безпосередній контакт з життям великих морських глибин. Підводний світ, який ми спостерігали, спускаючись на дно біля берегів Африки та островів Дахлакського архіпелагу, безумовно відрізняється від того, який ми бачили під час наших спусків останніми днями. Цю різницю я відчув ще в Середземному морі при спусках на Лігурійському і Сардінському узбережжях і на похилих карнизах навколо островів Понца та Лампедуза, що, мов справжні гірські піки, здіймаються з глибин моря. Повертаючись назад, ми зробили стоянку в північній частині Червоного моря, і дані, зібрані на кораловому бар'єрі Мерса Халіб (біля самого африканського берега) і на бар'єрі Зебергед (у відкритому морі), підтвердили наші міркування.

Таким чином, зони Шостого континенту, доступні людині, можна розділити на дві категорії: перша – прибережні райони материків та архіпелагів, і друга – райони островів та мілин відкритого моря. Умови зон першої категорії дозволяють людині виконувати які завгодно роботи в повній безпеці та спокої. Спуски в зонах другої категорії вимагають ґрунтовнішої підготовки і обережності під час перебування під водою. В залежності від розташування цих глибин в кожному конкретному випадку постають додаткові перешкоди, які обмежують види і обсяг робіт. Дуже заважають людині під водою, в першу чергу, течії, які досягають інколи неймовірних швидкостей. Вони або виснажують водолаза при пересуванні, або не дають йому зовсім можливості досягти потрібного місця. Шквали, сильні бурі (мова йде про відкрите море, де хвилі мають велетенську силу) ще більш ускладнюють перебування під водою.

Заглядаючи в майбутнє, можна сказати, що праця в підводних рудниках або на плантаціях водоростей буде не зовсім легкою. Сусідство акул та інших риб, яких вважають ворогами людини, створюють додаткову небезпеку для водолаза.

У зв'язку з цим настав час зробити остаточні висновки щодо акул і взагалі хижих риб, які нападають на людину. Всі випадки, про які розповідається на сторінках книги, дозволяють твердити, що існує певна різниця між поведінкою цих риб у прибережних водах і на границях великих глибин, де вони почувають себе господарями.

Але ми впевнені, що людина під водою має перевагу навіть тоді, коли зустрічається з хижаком на межі відкритого моря. Адже всі несподівані атаки хижаків, про які вже розповідалося, закінчувались втечею агресора негайно після найпростіших протидій. Проте «випадки агресії» трапляються, і на них не можна не звертати уваги, а тому водолаз повинен завжди бути напоготові.

Отже, роботи в цих «прикордонних» глибинах Шостого континенту провадити можна, але за характером вони будуть трохи відрізнятися від робіт у «внутрішніх» його районах. Там на порівняно невеликих глибинах поблизу берегів є всі умови для впровадження «сталих робіт», а тут, навпаки, є більше можливостей для промислової діяльності. Наприклад – раціональна організація ловів. Немає сумніву, що у відкритому морі більше риби, ніж у прибережних зонах. Тут можна зустріти і «мігруючі» зграї, і косяки «прохідних» порід, і окремі великі екземпляри різних видів. Метою спусків під воду в цих зонах може бути вивчення методів та прийомів промислових ловів і керівництво ними, що зробило б працю рибалок майже досконалою.

Підходячи до підводних течій з точки зору джерел електроенергії, треба сказати, що розвідка таких течій у відкритому морі, де вони найбільш сталі, може дати конкретні результати.

Але тут необхідно мати на увазі, що кількість небезпек, які чатують на людину під водою в цих глибинах, значно зростає і що акули та подібні до них хижаки можуть накоїти багато біди, коли недооцінити їхні сили.

Ось ті висновки, які ми зробили, спираючись на досвід останніх тижнів.

Морські велетні

умма залишається за кормою, а «Форміка» іде все далі й далі у відкрите море. Зацікавлені розповідями Бенедетто та накуди, ми прямуємо до острова Гурум-Шаш – там провадяться лови акул. Ми хочемо зняти тубільців за роботою і ознайомитися з методами використання акулячої туші. А головне – ми збираємося спуститися під воду саме в тих місцях, де рибалки закидають сітки з своїх самбук. Тут ми сподіваємось зустріти акул різних видів та більших розмірів і перевірити, чи не відрізняється їх поведінка від звичайної. Одночасно маємо намір підстрелити кілька штук з підводної рушниці.

Букера охопила нетерплячка скоріше взятися до роботи, і він стурбовано розглядає обрій, де з'явилися передвісники «камші» – поривчастого вітру, який може поламати наші плани. Цей вітер несе з пустель Єгипту на південь хмари піску. Сірувата завіса поступово здіймається аж до неба, поки не закриє сонця, перетворивши його на блідий, ледве помітний диск.

Камші піднімається спочатку високо в небо, а потім скажено обрушується вниз… Море раптом змінює свій колір, закипає білими бурунами, ніби під ударами безжалісних батогів.