Текст книги "Пригоди на Шостому континенті"

Автор книги: Фолько Квілічі

сообщить о нарушении

Текущая страница: 18 (всего у книги 18 страниц)

ДЖОРДЖО Б'Є АКУЛУ ГОЛОВОЮ В ЧЕРЕВО

Епілогом до нашого перебування у водах Зебергеду була пригода Джорджо з ще одною акулою, яка з'явилася через хвилину.

Ми знімаємо сцену за участю Вайлаті та Цекки, а в цей час біля нас нишпорить акула. Глибина – метрів двадцять. Закінчивши «планову» зйомку двох водолазів, шукаю очима акулу: якось незручно ображати її.

Боже милосердний!

Акула торпедою летить прямо на Джорджо. А мій товариш, схилившись і не відриваючись од свого «Роллейфлекса», фотографує щось. Хижачка, здається, настроєна не агресивно, вона пливе трохи вище Джорджо, поступово зменшуючи швидкість. Мабуть, її просто непокоїть цікавість, але на відстані трьох з половиною метрів сцена здається похмурою до краю. Не зовсім приємно дивитися, як акула наближається до людини.

Події розгортаються блискавично. Тінь акули зненацька накриває Джорджо, він здригається і, второпавши, що «якась бестія» пре на нього ззаду, стрибає вгору, рвучко обертається і… головою б'є акулу в черево! Хижачка лякається до смерті й зникає. Акулу «буцнула» і примусила втекти маленька беззахисна людина-амфібія!

Спантеличений Джорджо дивиться на мене, не вірячи власним очам.

Тут, під водою, розмовляти не можна, та воно й краще – все одно для таких подій не підбереш слів. Ми користуємося мовою Шостого континенту – знизуємо плечима і розводимо руками: краще «висловитися», мабуть, і не можна.

ВЧЕНІ МУЖІ

Від Зебергеду до Кусейра один день та одна ніч ходу. Цього разу моя вахта на капітанському містку припадає між дванадцятою та четвертою годиною ночі. Чому це вночі так повільно минає час? Щоб не закуняти, пригадую всі подробиці спуску біля Зебергеду.

– Котра година? – питає Джіджі, несподівано з'являючись поруч мене.

– Скоро третя.

– Ще ціла година!

Джіджі несе вахту біля машини і на хвилинку вискочив на палубу. Він теж бореться зі сном.

Щось балакаємо, аби прогаяти час, а «Форміка» торохкотить мотором і суне по Червоному морю, залишаючи лискучий слід – фосфоруючу стрічку, яку розмотує під водою гвинт.

– Ось і кінець, друже мій Джіджі!

– Ти задоволений роботою?

– Надзвичайно! А ти?

– Вчора ми разом з Баск'єрі, приблизно впорядковуючи матеріал, зробили деякі підсумки…

– Ну й як?

Джіджі в загальних рисах розповідає про перші підсумки. Картина, звичайно, далеко не точна. За його словами, вивчення та аналіз матеріалів, що містяться в цинкових ваннах, потребує щонайменше двох років праці спеціалістів і не тільки італійських.

До тих численних експонатів, які зібрала наукова група, треба приплюсувати найважливіше: результати безпосередніх спостережень за життям морських істот – від загальновідомих до маловідомих, від маленьких до найбільших. Найцінніше в цих спостереженнях те, що вони проводилися під водою, в природних для морських організмів умовах.

Найцікавішими матеріалами я вже поділився з читачами в попередніх розділах, а зараз наведу кілька цифр.

У трюмі стоїть сорок одна цинкова ванна, наповнена вщерть найрізноманітнішими експонатами. В розчині формаліну лежить близько трьохсот видів риб. Серед них значна кількість представників видів та різновидностей досі не відомих, стільки ж видів молюсків; тридцять п'ять видів кишечнопорожнинних (мадрепор та коралів), п'ятнадцять видів губок, десятки видів оболоночників, черв'яків, ракоподібних та велика кількість проб планктону, взятих на різних місцях в різний час і на різних глибинах.

Це все – важка праця та відвага Чекко Баск'єрі, Джіджі Стюарта, Джанні Рога та Присцілли Гастінгс.

Так ми розмовляли з Джіджі, доки не дійшли до теми повернення додому. Тут нас раптом огорнули мрії, і ми замовкли, заздалегідь переживаючи радість зустрічі з рідними та близькими, радість повернення до цивілізованого життя… Раптом приглушений зойк повертає мене до дійсності.

– Масло! Масло! – і Джіджі прожогом кидається в машинне відділення. На мотор напала якась нежить, він чихає і кашляє. Джіджі кляне себе на чому світ стоїть.

Господи, ні на хвильку не можна відвернутися!

Я знову сам біля штурвала, уважно слідкую за стрілкою компаса і терпляче жду четвертої години, щоб лягти на свою койку.

ПІСЛЯ ВИХОДУ З КУСЕЙРА

Прийти в Кусейр – це значить «настроїтися на повернення». Друзі – італійці та єгиптяни, з якими ми познайомилися тут, ще коли прямували на Дахлак, – влаштовують нам бучну зустріч, цілий день минає у розмовах. Друзі наввипередки твердять, що ми дуже змінилися. І справді, на наших обличчях бороди та вуса, а людський склад експедиції втратив у вазі загалом півтора центнера!

Підраховував Цекка – найхудіша в світі людина, вилитий Дон-Кіхот. Він єдиний серед нас не тільки не схуд, а навпаки, набув ваги. На запитання, як йому вдалося поправитися, Цекка відповідає непевно, манівцями. А ми хором кричимо: «Так він же наглядав за продовольчим складом».

Наступного дня закінчуємо вантаження і виходимо в море. Тридцять шість годин через неполадки у моторі ми простояли над мілиною біля острова Гіфатін. Я не гаяв часу: ганявся за чудовими медузами і «накрутив» ще кілька кадрів для фільму.

А взагалі нічого цікавого не відбулося, тільки й того, що наша вимушена стоянка перетворилася на символічне прощання з кораловими бар'єрами. Запам'яталася лише одна сценка: Баск'єрі та Джорджо, «усунувши пошкодження», вискочили надвечір з машинного відділення чорні, мов чорти, перемазані з ніг до голови маслом. Згодом ми довідалися, що вони робили в трюмі: мотузками та залізними дротами перев'язували і скріпляли якусь деталь. І якщо «Форміка» тут же, не сходячи з місця, не злетіла в повітря, то це справжнє чудо!

Після аварії швидкість «Форміки» – нудні та тягучі дев'ять кілометрів на годину – ще зменшилася.

Тримаючи в руці хронометри, стоїмо на кормі й старанно виловлюємо галети, що їх кидають у воду з носа, а потім, закликавши на допомогу квадратні корені та складні алгебраїчні викладки, я визначаю швидкість. Підрахувавши час, за який галета пройшла довжину судна, та порівнявши час і відстань, я оголошую, нарешті, що «Форміка» дає тепер дві з половиною милі на годину. При такій швидкості буде ще одне «справжнє чудо», коли я не запізнюся на літак, який 27 травня вилітає з Каїра!

ОПЕРАТОРСЬКА ГРУПА

Останні дні нашої подорожі використовуємо для оцінки результатів праці третьої групи експедиції, тобто моєї групи.

Наша група – Джорджо, Мазіно та я – з допомогою Баск'єрі, яку важко переоцінити, зняла все, що тільки можна було зняти, все, що ми вважали цікавим і потрібним для майбутнього фільму про роботу Національної підводної експедиції. Сімдесят тисяч метрів кольорової кіноплівки, на якій зафіксовані хвилюючі епізоди наших пригод.

І ось ми маємо фільм, який допоможе розповісти про працю та успіхи експедиції і сприятиме широкому розповсюдженню знань про Шостий континент, мабуть, успішніше, ніж усе інше, що було зроблено під водою.

Крім фільму, цій же меті служитиме велика серія фотографій. Ось наш баланс: Джорджо Равеллі і я зробили разом щось з п'ятсот кольорових та чорно-білих фотографій (під водою і на поверхні). Крім нас, виявилися завзятими фотографами Букер, Рогі, Стюарт та Присцілла. Отже, можна вважати, що наша експедиція везе з собою близько чотирьох тисяч фотографій.

Говорячи про знімки Джорджо Равеллі та мої, треба підкреслити, що ми мали на меті якнайточніше і правдивіше відбити підводний світ, який поступово розкривався перед нашими очима, намагалися показати його в усіх видах.

Повертаючись на батьківщину, кожний з нас несе в собі почуття радості не тільки від того, що він – один з небагатьох у світі, хто бачив незабутні, прекрасні картини підводного життя; кожного з нас переповнює почуття задоволення від чесно виконаної праці, від того, що ми веземо з собою результати своєї нелегкої роботи – документальний фільм, який дасть можливість всім глядачам побачити ті картини, які бачили ми, і взяти участь у наших підводних пригодах.

Три з половиною милі на годину… Здається, що ми стоїмо на місці, а тим часом ось уже й вогні Суеца!

Вони підпливають все ближче й ближче. Вже можна бачити прожектори і ліхтарі в порту та на кораблях, які стоять на якорях біля входу у гавань. Зібравшись на капітанському містку, ми прощаємося з Червоним морем!

Червона цяточка вдалині поступово збільшується, стає яскравішою. Це – маяк біля входу у канал, той самий маяк, який п'ять з половиною місяців тому сповістив нам про початок наших пригод. Сьогодні, 26 травня 1953 року, він сповіщає про кінець наших пригод.

Під колесами комфортабельного літака компанії «Аліталія» швидко зникає довга злітна доріжка. Піднімаємось у повітря.

Промайнули піраміди, десь унизу залишився Каїр.

Під нами лабіринт гирла Нілу. Через деякий час і він зникає під крилом. Летимо над морем.

Високо в небі літак ніби занурився у блакить: синя безодня зверху і синя безодня внизу. Немовби ще раз повторюються хвилини, коли тіло, прорізавши хвилі, падає в глиб того світу, який зветься «Шостим континентом».

Мотори ревуть: «Шостий континент… Шостий континент». Чи замислиться людина, яка завжди мріє про нові завоювання, чи замислиться вона над тим, що й тут можна добитися перемоги? Вершина Евересту – останній клаптик землі, не завойований людиною до вчорашнього дня – вже подоланий. Тепер людству залишається шукати нових невідомих світів. Мріють про далекі, незбагненно далекі Місяць та Марс… А чому б не подумати про підводний світ, такий неосяжний і багатий? Адже можливість використати його вже доведена. Земля вщерть заселена, Земля голодує… Коли море буде завойоване інженерами, вченими, робітниками, коли вони відкриють його простори для людей, перенесуть діяльність людини в глибину, скерувавши її на освоєння багатств моря та закладеної в ньому енергії, тоді страшна примара голоду, яка тепер стає з кожним роком страшнішою, перестане лякати нас… Дехто може сказати: є ще багато тисяч квадратних кілометрів суші, які можна обробити. Сахара, Мату-Гросу… Перше зовсім не заперечує другого, до того ж, за нашими підрахунками, просторів, які на сьогодні не обробляються, скоро не вистачатиме. Хіба вчені, які займаються цією проблемою, не пропонують за допомогою атомних вибухів звільнити Антарктиду від її льодової броні, щоб відкрити людству ще одну нову область для застосування його здібностей та енергії?

Не можна заперечувати жоден з цих шляхів. Невблаганні цифри підганяють людство. Сьогодні нас два мільярди двісті мільйонів. Якщо швидкість приросту залишиться такою ж, в двохтисячному році нас буде три мільярди, а ще через чотириста років – десять мільярдів.

Ви скажете – утопія? Але ще настане час, коли голод примусить світ втілити цю утопію в життя. Голод – це значить війна, смерть, розруха. Такі слова ніхто з нас не хоче більше чути.

Кожен, хто прагне усунути загрозу війни, повинен замислитись над тим, як перемогти голод. Хай він подивиться довкола себе і затримає свій погляд на трьох п'ятих нашої планети, вкритих морем.

Людина-амфібія за роботою на морському дні – можливо, саме це і означатиме перемогу Миру.

Літак легко торкається землі колесами – історія нашої подорожі закінчилася. Але вона – тільки початок іншої великої історії – історії підкорення Шостого континенту.