Текст книги "Пригоди на Шостому континенті"
Автор книги: Фолько Квілічі
сообщить о нарушении
Текущая страница: 7 (всего у книги 18 страниц)
ДВАДЦЯТЬ АКУЛ ПРОТИ ДВОХ ЛЮДЕЙ
З чужих слів переказую події, які сталися цього ранку. Було близько одинадцятої, Мазіно залишився в човні, Джорджо зійшов на берег, щоб зробити кілька знімків, а Бруно Вайлаті спустився під воду за кілька миль від нашої стоянки. Він помітив великого дентекса, підкрався до нього і вистрілив. Риба почала шалено битися, полилася кров. Через кілька секунд з'явилася велика акула і кинулася, щоб схопити пораненого дентекса. Поки Джорджо Равеллі встиг підплисти на заклик Вайлаті, налетіли нові акули, і на цьому місці море закишіло хижаками. Акули були не великими, але й не дуже маленькими, кожна мала два-три метри завдовжки, їх назбиралося штук двадцять.
Серед нас тільки Джорджо не зустрічався ще з акулами, в той день він прийняв бойове хрещення. Він і Вайлаті разом почали спускатися униз, озираючись навкруги. Вайлаті тримав рушницю напоготові, а Джорджо фотографував. Акули випливали з глибини і, мов блискавки, носилися навколо них угорі, внизу, праворуч, ліворуч…
Потім Джорджо розповідав мені:
– Я ніколи в житті не забуду цього видовища!
Мазіно сміючись додав: «Коли ці двоє божевільних були під водою, вода кипіла, мов у казані, від акулячих плавців, які розсікали поверхню».
Кілька хвилин пробули вони вдвох серед акул. Потім Вайлаті прицілився – і сталевий гарпун уп'явся в тушу одної з хижачок. Людина вперше вистрілила в акулу.
ПОЛЮВАННЯ НА АКУЛУ
Якщо бути точним, цей постріл не перший. Члени нашої експедиції вже зустрічалися з акулами – сам Вайлаті підстрелив рибу-гітару, Букер – невелику акулу, – і до нашої експедиції в багатьох морях земної кулі люди стріляли з підводних рушниць у малих або практично безпечних акул.
Але це був перший постріл у досить велику мільбертову акулу, представницю підрозділу риб-людожерів. Людина зробила цей постріл у дуже невигідних для себе умовах: в самій гущі хижаків, на досить значній глибині і в каламутній воді.
Ось як це відбулося. Вайлаті витяг з тіла дентекса гарпун, перезарядив рушницю і знову спустився під воду. Одна з акул підпливла на відстань пострілу. Бруно почав заходити збоку. Саме в цей момент Вайлаті, напруживши м'язи, різко повернувся… Забринів метал, хижачка з силою вдарила хвостом, щоб втекти… Влучив! Чудовий постріл!
Настав напружений момент. Що робитиме далі акула? Як поводитиметься решта хижачок?
Акула почала відчайдушно борсатися, вода порожевіла. Зараз втече, треба щось робити! Втече не тому, що має велетенської сили хвіст, а просто потроху почне тягнути вбік. Постріл вдалий (гарпун уп'явся на рівні зябрових щілин, саме проти серця і печінки), і все ж таки кожна інша риба опиралася б набагато завзятіше. Зразу ж після пострілу Вайлаті взяв Джорджо за руку, щоб той допоміг йому «гальмувати», коли акула, бува, дуже сильно потягне. Але потреби в цьому немає. Цариця моря тягне їх ще кілька метрів, потім слабне і, переможена, припиняє опір.
Тепер здобич треба підняти на поверхню. Настає момент «виплиття». Та невідомо, що робитимуть інші акули, які крутяться поблизу. Чи накинуться вони на вмираючу акулу, як про це часто розповідають, чи нападуть на людину, що вбила їх родичку?
І натяку немає на щось подібне. Акули продовжують спокійно плавати, наче нічого й не сталося, а потім лякаються чогось і зникають. Вайлаті живий і здоровий, сповнений гордощів, випливає на поверхню і спокійнісінько вантажить у човен свою здобич.
Сьогоднішній випадок має для нас виключну цінність, і не тільки з наукового боку. Поряд з цілою низкою питань експедиція повинна з'ясувати, наскільки акули небезпечні для людей, що працюють на Шостому континенті. Постріл Вайлаті не тільки ствердив наше припущення, що акули не нападають на людину першими, більше того, він довів, що вони не кидаються на мисливця і тоді, коли розтривожити їх і навіть поранити. А з цього можна зробити переконливий висновок, що славнозвісні хижаки не такі вже страшні для водолазів.
До того ж мисливець полював на дуже небезпечну представницю акулячого роду, та ще й на очах у цілої зграї родичок.
Вайлаті, Мазіно та Джорджо зв'язують кінці весел, приладнують до них гак, ставлять цю споруду на кормі і вішають на ній струнке і граціозне тіло акули. Надзвичайний трофей урочисто везуть на «Форміку».
Протока Нокра, 11 лютого
Вчора мене била, тіпала, мучила лихоманка, температура досягла сорока градусів, а сьогодні все наче рукою зняло, тільки ослаб трохи.
Обережно питаю у «начальства» дозволу поїхати разом з усіма при умові не спускатися під воду. При бажанні відповідь можна вважати позитивною, і я кваплюсь зайняти місце в човні, куди товариші вже складають спорядження.
Експедиція сьогодні знову вирушає в широку протоку між островами Великий Дахлак та Нокра. Під час цієї подорожі ми вперше знайомимося з Ідрісом. Це один з трьох відчайдушних човнярів, яких ми^тут найняли, йому років тридцять, обличчя завжди сумне, навіть скорботне. Великий ніс стирчить далеко вперед, домінуючи над усіма іншими рисами обличчя. На руці, біля ліктя, Ідріс носить браслет, на якому висять срібні та шкіряні коробочки. На моє запитання він відповідає, що там лежать молитви про щастя, здоров'я, любов та від сліпої кулі. Досить потрусити рукою такий своєрідний «автоматизований» молитовник – коробочки задеренчать, і молитви дійшли куди треба. Зручно – не треба витрачати зайвого часу, щоб читати їх по п'ять разів на день.
П'ЯТЬ ПОСТРІЛІВ ПО ВЕЛЕТЕНСЬКОМУ БАГАТОКОЛЮЧНИКУ
От ми й на місці. Товариші по черзі зникають у мінливих хвилях і тільки мені одному доводиться сидіти в човні, прикривши голову якимось чудернацьким ковпаком. Усі пірнули під воду, настала тиша. Та стояла вона недовго… Вайлаті першим порушує її, з'явившись раптом біля самого човна.
– Багатоколючник! Велетенський, кілограмів на вісімдесят! – кричить він схвильовано і зникає під водою.
Перехиляюся, зацікавлений, через борт, але нічого не бачу, – вода зовсім каламутна. Аж ось знову показалася голова Бруно:
– Є! Поцілив! Швидше другий гарпун… Треба його добити.
Похапцем подаю йому гарпун, і він пірнає. Дивлюсь, кого б покликати на допомогу. Видно тільки Цекку та Букера, але вони знаходяться метрів за п'ятсот від човна, і кликати їх марна річ, все одно не почують.
– Ради бога! Чи немає в тебе ще однієї рушниці? Ця тварюка важить центнер, аж ніяк не менше, вона поламала другий гарпун. Тільки швидше!
Я віддаю йому свою рушницю – іншої в човні немає, – і Вайлаті втретє пірнає в глибину. Та що ж це таке? Невже через якийсь там біль у животі я мушу пропустити таке видовище? Хапаю маску, ласти, надіваю їх і, забувши про поради друзів, кидаюсь у воду. Спустившись на дно, мало не луснув з досади, що не взяв з собою кіноапарат. А тут ще Мазіно, як на гріх, кудись заподівся разом з фотоапаратом.
Сцену, яка відкрилася моїм очам, справді треба було б сфотографувати. На восьмиметровій глибині вода набагато прозоріша, і я бачу майже біля себе якусь велетенську масу. Це багатоколючник. Завдовжки він такий, як Вайлаті, і відповідної товщини – справжній морський слон, тільки що замість іклів стирчать два гарпуни. Це Бруно встромив їх йому в голову. Але сталеві гарпуни для цієї потвори все одно що дві зубочистки. Риба й уваги на них не звертає. Коли Вайлаті стріляє в багатоколючника втретє, той ліниво б'є хвостом, наче даючи зрозуміти, що ця смішна мурашка-людина, яка вовтузиться поруч, Занадто вже докучає йому своїми голками, і відпливає на недосяжну відстань.
Вайлаті повертається на поверхню і відчайдушно лається. Пропало два гарпуни… з рук вислизнула така здобич! Навіть сфотографувати не вдалося! Сидячи в човні, ми деякий час дорікаємо один одному.
Раптом чуємо далекий крик. Він долинає з того місця, де полюють Букер та Цекка… Кричать ще, тепер вже голосніше. Що там? Вайлаті заводить мотор, і ми прямуємо на крик, який одразу ж замовкає.
Через кілька хвилин Букер вже тягне багатоколючника в човен. Це той самий велетень, на якого полював Вайлаті. Після останнього пострілу нашого начальника він втік, але, на своє нещастя, надумав сховатися у найнезручнішому кутку архіпелагу, де саме орудував Букер разом зі своєю групою.
На великій глибині рибу помітив Цекка і здаля не міг зрозуміти, що це за тварина. І не дивно, бо щоб впізнати в такому велетні багатоколючника, треба підійти до нього зовсім близько. А до того ж з голови рибини стирчать довгі роги! Важко одразу припустити, що це два гарпуни Вайлаті.
«І що за риба така дворога?»
Цекку мало не вхопив грець, коли він пірнув, підкрався ближче і переконався, що має справу з багатоколючником. Уявіть собі, будь ласка: в наших морях мисливець, коли зустрічає екземпляр багатоколючника вагою близько двадцяти п'яти кілограмів, негайно стає героєм сезону! А цей важить щонайменше…
– Букер! Букер! Раймондо!
Цекка кулею вилетів на поверхню і кличе Букера, який має надпотужну рушницю.
– Багатоколючник на цілий центнер!
– Що-о-о?
– Багатоколючник на цілий центнер!
Букер прожогом пірнув. Але, як він сам розповів потім, «ця субмарина зникла в каламутній воді».
Багатоколючник вдруге вислизнув з наших рук, але втретє… Знов-таки Цекка помітив його втретє у затінку під скелею. Негайно покликали Букера, і на цей раз битва закінчилася перемогою людини.
Не сходячи з місця, розробили план нападу, за яким Букер вирушає низом праворуч і атакує з флангу, а Цекка залишається над скелею, щоб слідкувати, куди сховається багатоколючник. якщо йому вдасться втекти.
Ось Букер підкрався до рибини… Постріл!
Влучив точно в голову! Букер хапає гарпун… і древко залишається у нього в руках. Воно переломилося саме там, де на. нього надівається стальне вістря. Багатоколючника поранено тричі! І жодних результатів. Букер наважується і рішуче проштрикує пальцями очі рибині, щоб хоч так витягти її на поверхню. Але в цей момент багатоколючник так б'є хвостом, що приголомшений мисливець летить шкереберть кудись убік, наче більярдна куля. Проте Букер, увесь подряпаний і майже непритомний, не здається.
Він виринає^наверх і хапає «секретну зброю» власного виготовлення. Це гарпун, у якого ратище і вістря суцільні, зроблені з одного шматка сталі – найдосконаліший з усіх гарпунів, сконструйованих Букером. Цей постріл буде смертельним, але все ж таки ще не останнім.
БАГАТОКОЛЮЧНИК ТЯГНЕ БУКЕРА ВГЛИБ
Раймондо знову під водою. З'являється і багатоколючник. Значить, не втік світ за очі, а тільки обігнув скелю і сховався в іншій ущелині. Букер прикладається до рушниці… Постріл! Гарпун глибоко впивається в тіло риби, і одразу ж ще один спис летить за ним слідом. Браво, Цекка! Він блискавично зметикував, що його слабенька рушниця не має такої сили, щоб пробити товсту луску та череп багатоколючника (череп, як виявилось потім, мав товщину три сантиметри!), і вистрілив у рану, зроблену букеровським гарпуном.
Тепер починається заключна фаза полювання – підйом здобичі на поверхню. Риба витримала п'ять пострілів і все одно не піддається зусиллям трьох дужих чоловіків. Залишаючись все такою ж величною, вона одним сильним рухом відкидає далеко від себе кожного, хто насмілюється наблизитись до неї. Букер з товстим канатом у руках кидається на багатоколючника. Той сильно б'є хвостом, намагаючись втекти вглиб, щоб сховатися там у щілині. Але мисливець міцно тримає гарпуни, що засіли в тілі риби, і поки вона тягне його за собою, вчетверо намотує канат навколо її голови біля зябрів.
Потім Букер вискакує на поверхню. І там він, Цекка та Енца, втрьох, починають щосили тягнути канат наверх. Минає кілька хвилин важкої і небезпечної праці (багатоколючник б'є могутнім хвостом направо і наліво), велетенську рибину вантажать у човен, і трохи згодом вона вже на борту «Форміки».
Нокра, 12 лютого
Краще, мабуть, іноді зовсім не докучати Всевишньому різними проханнями…
Спускаюсь я під воду і помічаю зграю досить великих акул-чорноперок – щонайменше по два метри завдовжки. З десяток їх крутиться майже на самому дні біля невисокого мадрепорового бар'єра, що тягнеться навколо острова Нокра.
Я пірнаю з наміром перехитрити їх і підплисти якнайближче. Та досить було тільки поворухнутися, і акули кидаються врозтіч, зникають у глибині. Тоді я прикладаю рушницю, стріляю у якусь рибину і напівмертву кидаю її на дно. Акули знов зацікавлено збіглися. Сильно відштовхуюсь і, чіпляючись за грунт, швидко пливу до колонії губок, які утворили на дні півметрову чашу.
Обережно підкрадаюся до трьох акул, які майже нерухомо висять над рибою, що лежить на піску догори черевом, зупиняюсь, приставляю до ока візир апарата і натискаю спуск. Тоненько дзижчить пружина. Акули сторожко прислухаються і, помітивши мене, наче діти, налякані бабою-ягою, тікають у непроглядну таємничу синь. За ними кидається решта їх родичок. Так повторювалося принаймні разів десять. Випливаю на поверхню, щоб зачекати, коли вони посмілішають і збіжаться знов докупи.
АКУЛА ПЕРЕХОДИТЬ В АТАКУ
Благаю господа бога, щоб яка-небудь двометрова акула пропливла в мене перед самим носом!
Почув-таки мене господь бог! Але я не зовсім точно виклав йому своє замовлення (забув підкреслити, що мені потрібна обов'язково не дуже хоробра акула) і потім шкодував, бо зустріч вийшла набагато неприємнішою, ніж слід було чекати.
Почну по порядку. Акули повертаються. Набираю в груди повітря і починаю складний маневр, щоб наблизитись до них. Тільки тепер я міняю тактику: спочатку трохи відпливаю від берега по поверхні, а потім пірнаю. Таким чином притискаю синьйор акул до берега, перешкоджаючи їм утекти у відкрите море. Вони ошелешено збиваються докупи, і я ловлю момент, щоб зняти їх на плівку.
Досягаю цього так: обережно просуваюсь по дну все ближче й ближче до них і починаю «крутити». Апарат дзижчить, і акул, тих, що ближче до мене, охоплює паніка. Це мені й потрібно! Продовжую підкрадатися до них, не припиняючи зйомки. Наближаюсь ще. Сцена швидко порожніє, бо акули кидаються врозтіч хто куди. Одна з них пропливає просто наді мною. А я все знімаю, бо залишилась ще одна акула.
Раптом я опиняюсь у загрозливому становищі. Коли я збагнув небезпеку, риба підпливає вже надто близько. Акула перелякалася смертельно, бо відчуває себе затиснутою між скелястим берегом та людиною. Вона завмирає на секунду, ворушачи хвостом і озираючись на всі боки. Потім з неймовірною швидкістю робить три-чотири маленьких «стрибки» до мене і пролітає повз моє обличчя на відстані, може, з півметра, не більше. Тепер я налякався. Припиняю зйомку і опускаюся на дно, ніби показуючи розбійниці, що шлях вільний на той випадок, коли їй заманеться пробитися силою і вона вважатиме моє тіло перешкодою. Акула негайно зникає, і пригоду можна вважати завершеною щасливо.
Ось тепер я маю усі підстави сказати, що «мене атакувала акула!»
Нокра, 13 лютого
Тільки три дні тому Вайлаті вбив акулу. Сьогодні Букер повторив його подвиг: за таких же обставин він загарпунив набагато більшу хижачку. І цього разу акула не насмілилася напасти на мисливця. Такий факт має величезне значення – наша теорія стає послідовною.
ХИМЕРНИЙ ТАНЕЦЬ
Сталося це майже так само, як і першого разу, тільки я мав повну можливість спостерігати полювання, бо знаходився під водою.
Цю акулу, очевидно, поранили легко, і вона одразу несильно потягнула вбік, намагаючись утекти від Букера. Лінь, прив'язаний одним кінцем до рушниці, а другим до поплавця, після пострілу напинається, мов струна. Букер негайно хапається за нього, потім Граціолі, потім я…
Ми висимо на канаті і кілька секунд виконуємо на глибині вісімнадцяти метрів якийсь химерний танок смерті. Та ось хижак слабішає і здається…
На нашому рахунку вже дві великі акули. Подивився б зараз молодий данкалець та ті рибалки, що вважали нас за божевільних самогубців, як ми тягнемо з води ще живу акулу, що клацає щелепами і витріщує жовтуваті очі… Та її вже ніхто не боїться… Ось вона, «цариця моря» – переможена людиною під водою, у її ж стихії.
ІСТОРІЯ З ЗАБАВНИМ КІНЦЕМ
Надвечір Джорджо вдалося підстрелити ще одну велику мурену. Не буду розповідати докладно, розкажу тільки, чим закінчилося полювання. Головна діюча особа в цій історії – бідолашний Ідріс, один з наших човнярів. Біля борту човна з'являється Джорджо, в руці у нього звивається мурена. Коли він кидає її в човен, лунає придушений крик, і щось важко шубовстає у воду; це Ідріс. Він солодко дрімав у човні, а коли побачив біля себе гидку зміюку, перелякався і кинувся у воду, забувши, що не вміє плавати.
Джорджо сміється, а ми ловимо бідолашного човняра, який тремтить з переляку, і садовимо на його місце. Ідрісові не до жартів. Човняр вимагає, щоб ми заприсягнися самим аллахом, що таких «жартів» більше не буде, інакше він і хвилини не залишиться з нами.
Гундабілу, 14 лютого
Колись страшенний вибух вулкана розкидав навкруги лавові бомби і утворив на поверхні Червоного моря Дах-лакський архіпелаг. Маленька крапелька магми залетіла за острів Ентендебір і перетворилася на острівець Гундабілу.
Минули тисячоліття, розпечена лава охолола, почала руйнуватись, і навколо острівця завирувало життя. Ще й досі над поверхнею моря здіймається рудувата скеля, дика та безлюдна, а у воді біля неї квітне мадрепоровий сад. Між галузочками плавають тисячі рибок, вони живуть і розмножуються у найсприятливіших умовах. Мадрепорові поліпи склали тут примхливий бар'єр, а на ньому виросли інші корали, і скелю з окам'янілої лави оточила широка мілина, яка піднімається з морського дна до самої поверхні.
ГУНДАБІЛУ
Не так легко дістатися до цього острова. Ми витратили на це чимало часу і спускаємося під воду, коли сонце пече вже просто в тім'я.
Нас негайно оточують зграйки веселих чорних великих риб з білими хвостами – представники роду риб-арбалетів. Спочатку занурюємося лише вдвох – Джорджо і я. Ніякої зброї, крім фотоапаратів, у нас немає, і все йде чудово! Риби впевнилися в наших дружніх намірах і зацікавлено крутяться недалеко від нас. Спустишся на дно, станеш на хвилину нерухомо – і сила-силенна цікавих до зухвалості істот підпливає до тебе так близько, що навіть фотографувати не можна, бо їхні хвости мелькають перед об'єктивом.
Але зроблено перший постріл, і підводна сцена змінюється наче по щучому велінню. «Статисти» зникають, і після кожного влучного пострілу над самим дном швидко пролітають акули. Коли хижаки попереду нас, вони завжди дотримуються безпечної відстані, а позаду пропливають близько. Акули бояться людини-амфібії, і цей страх перемагає навіть сильне бажання наблизитись до пораненої риби. Тому підстрелити її дуже важко, крім того, з'являються вони негайно після пострілу, коли рушниця розряджена. А коли рушниця напоготові, акули передбачливо не показуються!
Букер роздратований: руйнуються його мрії про нове вдале полювання, і він, шукаючи виходу, бере з собою під воду дві рушниці: маленьку і велику. З малої він підстрілює першу-ліпшу рибу, а велику тримає напоготові для акули… Але і цей дотепний захід не дає результатів – акули не підпливають до нього на відстань пострілу, хоча після кожного пострілу з'являються і поодинці і невеликими зграями. Джіджі стріляє в якусь «нору» і раптом усього за метр від себе бачить двох акул та велетня-багатоколючника.
Букер спеціально поранив черепаху, і одразу ж примчала акула. Вона крутиться недалеко, та все одно не підпливає на постріл. І так кожного разу.
ПОРАЗКА РОГІ (НЕ ГОВОРЯЧИ ВЖЕ ПРО БУКЕРА)
Я вже казав, що багатоколючник, який разом з двома акулами підкрався до Джіджі ззаду, був колосальний, не менший за того, що став здобиччю славетної трійки Вайлаті – Букер – Цекка, а може, ще й більший.
Джіджі витяг з нори чудового червоного дентекса і збирався піднятися на поверхню, коли помітив, що на нього нерухомо дивляться три здоровенних опецькуватих рила. Дві акули та багатоколючник вагою не менше центнера!
Джіджі Стюарт, ледве рухаючи ластами, щоб не наполохати їх, піднімається наверх і кличе Рогі. У того рушниця ще заряджена.
Рогі миттю пірнає, тримаючи зброю напоготові.
Його поява лякає акул, і вони тікають геть, багатоколючник ховається у своїй норі.
Та Джанні не з таких, щоб відступати. Він терпляче чекає. Ось з нори висовується здивована пика багатоколючника… Наш мисливець потрапив у скрутне становище. Стріляти? Але куди цілити? В голову? А що як гарпун тільки ковзне по черепу, навіть не подряпавши його?
Виходу немає, треба чекати, поки риба обернеться боком, і тоді цілити в зябра. Але багатоколючник второпав, що Джанні притискає його до скелі, відрізавши дорогу до відступу, і, наче кенгуру, одним стрибком вискакує з нори просто на людину.
Велетенська маса налітає на Джанні! На щастя, мисливець встигає уникнути удару цього розлюченого носорога. Але багатоколючнику все ж таки вдалося зачепити Джанні страшним хвостом, і той летить догори ногами на кілька метрів убік.
У цей драматичний момент з'являється Букер і кидається переслідувати страховисько, яке шугнуло поміж мадрепорами. А Джанні, контужений та подряпаний, повертається на поверхню.
Букер пливе під водою (без респіратора) близько двох хвилин. Він не відстає від велетенської риби і опускається на глибину двадцять п'ять – тридцять метрів. На це здатний тільки наш чемпіон.
Багатоколючник і на думці не має тікати від мисливця. Він тільки час від часу б'є своїм могутнім хвостом, щоб утримувати дистанцію, недосяжну для пострілу.
Така гонитва довго тривати не може, і Букер мусить повернутися на поверхню. Велетенська рибина остаточно вислизає з наших рук. Експедиція ще кілька разів приїздила на Гундабілу (на прикладі Середземного моря наші мисливці знали, що багатоколючник майже постійно живе на одному і тому ж місці), та скільки не шукали – все марно.
