Текст книги "Нелюди. Команда в зборі"

Автор книги: Дарина Петюшка

сообщить о нарушении

Текущая страница: 16 (всего у книги 16 страниц)

Навколо нас ліс, шалені краєвиди на гори, що так до нас близько! На цю красу природи неможливо надивитися. Гірні ліси, круті схили, голі скелі ваблять до себе. Відчуття, що можна простягнути руку й доторкнутись, але потім розумієш, що йти до вершини набагато довше ніж здається! Неймовірно…

Серед цієї зимової фантастики ми будемо жити сто п’ять годин! У затишній заброньованій хатині ми оселилися швидко й одразу пішли шукати Найтона.

Ми підійшли до поста з щіками. Троє саней із запряженими в них щіками стоять один за одним. Біля перших саней стоїть високий широкоплечий погонич у довгій досі й погладжує щіку по волохатій шиї, а та смішно смикає довгим вухом. Інший більш кремезний щіка риє копитом сніг та мотає головою.

– Найтон! – тихенько проказала Віка, упізнавши погонича. Несподівано вона підбігла до демона й гойкнула йому на вухо:

– Привітик, тене Найтоне!

– Тено Віко! Який я радий Вас бачити! – повернувшись, жартома обізвався він.

Найтон схилився до обличчя Віки та поцілував її, а потім заглянув в очі й протягнув:

– Тобі дуже пасує синій.

Вікторія чарівно посміхнулася й мовила, коли він ще раз обійняв її:

– Дякую.

Після привітання з феєю, Найтон підняв голову й вдумливо оглянув усю нашу компанію.

– Урешті-решт, команда в зборі: дух, перевертень, дракон, фея й демон. Як у старі добрі часи! А що то з вами за дівчата?

Сана, маненька смуглява красуня, на обличчі якої карі очі з вузьким розрізом повік, носик з горбинкою та лагідна посмішка, тримає за руку Варду. Айкен, карколомна брюнетка з шоколадним кольором шкіри в бузковому комбінезоні з випадною поставою поряд із Внсі. Дух тримає її ніжно за руку й дивиться на Найтона ревнивим поглядом.

– Привіт, – вигукнула Варда. На ній коричнева дута куртка, з-під якої видно сірі блискучі штани лижного комбінезону. Голова подруги захищена від холоду коричневою шапкою. – Сана – моя дівчина.

– Найтон. Вельми приємно, – поздоровкався кивком той.

– Айкен, – оксамитовим голосом промовила уродливиця.

– Найтон, – почоломкався й весело всміхнувся до неї.

– Вітаю вас у нашому секторі, – звернувся демон одразу до всіх.

– Привіт, – дух підійшов до нього, й все ж потиснув руку, – Як тобі живеться?

– Нелегко… – демон поглянув на колегу, тоді знову подивився на нас. – Вибачте, але за розмовою ми можемо посидіти лише під час ланчу або після роботи. Зараз пропоную Вам прокататися на щіках.

Вирішили розділитися на пари: Віка з Карай, Внсі з Айкен, Варда із своєю дівчиною. Я з Вікою сіли в сани до Найтона. Він насунув нам на ноги теплий хутряний полог й ми одразу рушили з місця. Варда із дівчиною сіли в сани колеги Найтона, а от духу з парою довелося зачекати.

Вууууухуу, – заверещала я, пар вирвався білими клубами з мого рота, а білосніжна дорога добре стелиться під копита щіка. – Коли ти навчився ними керувати?!

Курси на роботі! – відповів демон. – Давайте справді поговоримо під час ланчу, або ж о чотирнадцятій годині Ровелли, тоді робочий день завершується! Я маю концентруватися на маршруті.

Без проблем! – гойкнула Віка й голосно засміялася. Так, кататися дуже весело!

Найтон

Ми розташувались у вітальні в заброньованому будиночку. Горить камін, м'які крісла та дивани, товста шкіра білого матакада на підлозі, смачний запах шашликів, що лежать на невеликих столиках – оце файно тут жити, якщо ти є туристом! Затулили важкі щільні штори з темного оксамиту, щоб була атмосфера зимового вечора. Усі вмостилися – Карай на крісло, інші на дивани, а я на килим з білого матакада. Зручненько розташувався біля колін Віки.

– Розкажи, будь ласка, що з тобою сталося після того, як вас упіймали й Віку відправили на Ровеллу? – поцікавилася Карай.

– Захопивши нас біля замку Роллель, військові доставили всіх трьох в Лекенбау. Віку відразу забрали, а нас із Найоном відправили до в'язниці у різні камері. На жаль, я його більше не бачив, – мій голос затремтів. Хоча у нас з братом не було особливої любові чи дружби, але ми з ним з одного роду й важко знати, що більше я його не побачу ніколи... Так, спокійно, продовжуємо далі:

– Наступного дня мені на руку одягнули «Опік, що ріже» й наказали готуватися до зустрічі з Його величністю. Кроулі Шостий власноруч збирався мене катувати, але я одразу видав йому всю правду, навіть не ризикнув пом’якшувати свою провину…

– Що таке «Опік, що ріже»? – запитала Сана із кумедним акцентом.

– Це такий браслет, що надягають злочинцям. Він зазвичай холодний дуже, а коли підозрюваний каже неправду, то стає настільки студеним, що обпікає шкіру. Плюс до того, уверх на передпліччі починають з’являтися довгі подряпини, завдяки яким й розуміють, що нечесний бреше, – я зробив паузу та оглянув своїх слухачів: Віка наново переживала мої страждання і я ніжно погладив її по коліну, заспокоюючи; Карай дивилася на мене широко розплющеними очима й, очевидно, уявляла всі події в подробицях; Варда була спокійна, на відміну від Сани, яка з жахом слухала мене; Внсі й Айкен, обнявшись, дивилися на мене співчутливо. – Так ось, з мене витягли всю необхідну інформацію, тому більше не чіпали. Лише охоронець, щоб мені «краще» спалося, крикнув потім, що я та мої співучасники відвідають «Вогняного сну». Це найгірші кілька днів мого життя!

– Якщо тобі не важко, розкажи про «Вогняний сон», – попросила Айкен. – Я про нього десь чула, але не розумію що це.

– «Вогняний сон» – це одне з найжорстокіших покарань нашого виміру, яке застосовується переважно до зрадників. Полягає воно в тому, що зрадника доставляють у каньйон Адра, на дні якого завжди тече лава. Приреченого демона кидають у лаву й до нього приходить справжня Смерть, оскільки тіло гине, а у душі не вистачає сил вирватися з проклятого каньйону.

Душа демона живе вічно, якщо тіло поховано по Туннському обряду. Після смерті тіла, вона направляється на переродження й, відродившись у малюку, передає йому свої здібності, риси характеру, кмітливість.

Мої слухачі ошелешено дивляться на мене. Тунна та території Співдружності – різні світи, не тільки тому, що ми в різних вимірах. Нелюди занадто сильно піклуються про гуманність.

Ти заслужив на покарання, але це ж занадто жорстоко. А якщо замислитися, то це, як ти сказав, лише одне з найжорстокіших! – мовила Сана.

Співчуваю. Це сумно втратити брата, – очі духа, справді співчуваючи, дивляться на мене. Я кивнув на знак подяки.

Інших теж помилували? – з надією запитала Варда.

Ні. Лише Ролель залишили життя, але їй доведеться жити тисячу років у в'язниці, знаючи, що потім її особистість буде стерта.

Жах! – прошепотіла Сана.

Давайте змінимо тему? Розкажіть краще, що з вами трапилося після всіх бурхливих подій? – аж надто гнітюча атмосфера у вітальні ні до чого.

Кожен розповів свою історію. На обличчях присутніх з'явилися посмішки. Ми посиділи, посміялися, приділили увагу смачній вечері. Коли всі почали розходитися до своїх кімнат, я затримав Віку й запропонував поїхати в мою хатину. Вона не відмовилася.

Епілог

– Чого ти стоїш? У нас норма не виконана, – роздратований голос Травела відбився луною в тунель.

– Та ти подивися, що я знайшов! – чомусь пошепки радісно відповів Дірк. Він присів і набрав у руку жменю піску, що лежав у купці під стіною. Коли демон піднявся й простягнув руку з піском напарнику, Травел не витримав:

– Мені плювати, що ти там знайшов! Нас оштрафують, якщо вагонетка не буде повною до кінця зміни, а часу лишилося всього нічого, – він нервово схопив у руки кайло й ступив до стіни, але був зупинений найобурливішим способом: Дірк схопив його за комір куртки, струснув і зашипів в обличчя:

– Заткнись! А зараз швидко йди, знайди майстра й тихенько приведи його сюди, але так, щоб ніхто не звернув увагу. Я буду чатувати тут, – у голосі демона була справжня погроза, яка подіяла на Травела, як цебро холодної води. Він кинувся шукати майстра.

Коли майстер з Травелом зайшли у відгалуження тунелю, Дірк легенько бив кайлом у ліву стіну.

– Тобі доведеться постаратися переконати мене у важливості знахідки, інакше крім штрафу ще й у карцер потрапите, – майстер був злий.

– Травеле, встань на сторожі – не відповідаючи, сказав Дірк. Коли напарник зник біля виходу з тунелю, він повернувся до майстра. – Пункт 14 Інструкції ще діє?

– Невже? – злість пропала й майстер з нервовим збудженням оглянув стіни. – Де? – пошепки запитав він.

– Сюди, – пройшов уперед за вагонетку шахтар. Він знову набрав у жменю пісок і простягнув майстру так, щоб руку висвітлило світло. На сірому піску ясно було видно синій відлив.

– Не може бути!

– Може, – пошепки мовив Дірк. – Ось тут кам'яна поверхня, думаю, що це метеорит, а ось ця тріщина йде в глибину й через неї висипався сюди реголіт, який усередині.

– А його там багато?

– Треба проводити дослідження, я на око не визначу, – зітхнув Дірк.

– Ясно. Рот на замок, твого напарника я попереджу, – майстер швидко пішов на вихід.

На планеті Сайгон у зоряній системі Турійна у вимірі Тунни були відкриті поклади реголіту, насиченого геліумом 3. Цей газ є цінним елементом, що використовується в енергетиці, ядерній фізиці, кріогенній промисловості та медицині. Зорельоти, які використовують геліум 3 в якості палива, можуть роками літати без дозаправки й до того ж позбавлені від нещасних випадків пов'язаних з радіацією, оскільки при аварії реактора з розгерметизацією активної зони радіоактивність викиду близька до нуля.

Такий цінний газ потрібен усім, але в природі він практично не зустрічається, отримують його шляхом складних дорогих хімічних реакцій. Іноді в космосі зустрічаються метеорити, що містять реголіт, насичений геліумом 3, але це відбувається, на жаль, рідко. Колись у незапам'ятні часи такий метеорит упав на планету Сайгон. За мільйони років навколо нього утворилися гори й уже ніщо не нагадувало про космічного прибульця. Пізніше в цих горах була знайдена жила срібла, яку почали розробляти господарі родовища.

За вартістю один літр геліума 3 прирівнюється до центнеру срібла. За розрахунками геологів метеорит, що лежить у горі, містить двадцять тисяч літрів геліума 3. Тобто, фактично, власник родовища ставав найбагатшим демоном у Тунні.

Незважаючи на вжиті заходи безпеки та обережність керівництва шахти, про знайдений реголіт дізналися шпигуни Правителя й донесли цю вість куди слід.

Тен Натан

– Ваша величносте! Це необхідно! Економіка Тунни тріщить по швах. Якщо найближчим часом ми не вирішимо питання з поставками геліума 3, то відстанемо років так на п’ятдесят, а то й сто, – йойкав тен Чагатай, наш міністр економіки.

– А як до цього ми справлялися з цією проблемою? – голос його величності міг заморозити навіть спекотну пустелю.

Міністр економіки, міністр енергетики, Головний генерал оборони й Глава міжгалактичної розвідки разом відступили на крок, намагаючись зберегти на обличчях спокій. Я пригнувся за своїм столом і прикинувся меблями, щоб, не дай Космосе, не привернути увагу шефа.

Засідання Малої ради з безпеки Тунни тривало вже дві години. Керівники відомств намагалися донести до Кроулі Шостого загрозливу ситуацію, що склалася в енергетичній сфері через припинення дії договору поставки геліума 3 Співдружністю. П'ятнадцять років тому Тунна почала оновлення своїх військових космічних сил. Частина зорельотів була закуплена в Співдружності, частина будується на верфях Булгана. В якості палива в сучасних зорельотах використовується геліум 3 і саме зараз настав час розміщення цієї речовини на суднах. Але, на жаль, нині усе що було на складах пішло в кріогенну промисловість, крихти підібрала медицина, тож забезпечити паливом зорельоти розраховували з наступної поставки, яка не відбулася.

– Більшу частину геліума 3 ми отримували із Співдружності, частину через посередників купували у людей і зовсім невелику частину добувають у Тунні в сузір'ї Рогу Достатку, – дуже шанобливим голосом промовив, кланяючись, міністр економіки. – Оскільки договір із Співдружністю не був пролонгований, ми опинились у безвихідному становищі, – уже зовсім тихо додав він.

– І хто в цьому винен? – очі Правителя стали чорними, як ніч, і метали блискавки, у голосі прорізалося гарчання, а одяг почав тріщати на зростаючому тілі.

Присутні демони впали на коліна, сховали очі й мовчки молилися всемогутньому Космосу, оскільки сказати було нічого: договір не продовжив сам Кроулі Шостий, посварившись із Головою Співдружності. Ні у кого не вистачало сміливості вказати розлюченому демону на його помилку. Правда правдою, а жити хотілося всім.

– У мене є інформація, що в Тунні на планеті Сайгон знайдені поклади реголіту, насиченого геліумом 3, – тихо, але переконливо заговорив тен Хулан. – Зараз складно сказати про коефіцієнти насиченості й кінцевий обсяг видобутку геліума 3, оскільки проводиться оцінка ресурсу й геологічна розвідка, але там точно більше тисячі літрів, – Правитель прислухався й навіть повернувся до людської подоби. По приміщенню пронісся тихий подих полегшення. Запрошені на нараду відчули в поведінці шефа цікавість і, відповідно, зрозуміли, що гроза пронеслася повз. Мене самого попустило і я випростався, а то спина затекла в скорченому положенні.

– Ця сировина могла б, – продовжив Глава міжгалактичної розвідки, шанобливо дивлячись в очі його величності, – задовільнити потреби Тунни до поновлення договору зі Співдружністю.

– Кому належить родовище? – запитав Кроулі.

– Ронору Кровменю.

– Ти хочеш, щоб моя величність спілкувалася зі злиднем, який виростив двох синів-зрадників? – загарчав Правитель. – Недоумки, геть із зали!

Міністри, кланяючись на ходу й задкуючи спиною вперед, швидко покинули приміщення. Я не відстав від них ні на крок, залишитися в одній залі із розлюченим Правителем – нема дурних. Тихенько прикрив двері й пройшов до свого робочого місця в приймальній. Сів за стіл, відкинувся на спинку крісла: тепер є годинка для того, аби залишитись із думками. Не відаю, що думають у цей момент поважні міністри, але Кроулі Шостий не заради забави вигнав нас. І не заради того, щоб виказати категоричне «ні»…

Ой, про що це я? У голові нічого крім роботи. Коли я останній раз був удома? Уже й не пам’ятаю, бо геть увесь час папери розбираю, частенько на столі засинаю вночі. Та то нічого, коли Тунні стане краще, тоді й полечу додому на день. У мене ж гарний затишний дім, розміщений на урвищі червоної скелі. Протягом багатьох десятиліть я створював там затишок. Лем тепер він став справді ідеальним. Він дарує мені розслабленість на кілька тижнів. Головне лише, щоб Тунні було добре.

Тен Гаївський

Лекенбау святково прикрашений. Кольорові стрічки, прапори, рухомі голограми. День сходження на престол правлячого монарха завжди відзначається з помпою. Кроулі Шостого люблять й поважають у народі. Можливо найближче оточення й страждає від його скаженого норову, але водночас він править справедливо, дбає про добробут своїх територій, податки не підвищує, свята відзначає пишно й щедро пригощає підданих безкоштовною їжею. А що ще треба простому народу для щастя?

Правитель Тунни Кроулі Шостий приймав вітання у Великому тронному залі. Володар у церемоніальному одязі, що складається з шкіряних штанів червоного кольору й того ж кольору високих чобіт з великими вилогами. Торс оголений, перевитий золотими венами, які піднімаються на шию. Перший демон виміру вражає своєю могутністю і красою. Здоров’ям і міццю жил, мускулів, тіла віє від нього. Чорні, як у духа темряви, очі випромінюють велич і мудрість. Потужна аура сили тисне оточуючих до низу, змушуючи нижче схиляти голови, згинатися в поклонах, а найбільш слабких – падати на коліна.

На початку церемонії з'явилися посли Співдружності (усі духи), щоб засвідчити повагу й дружні наміри, а також вручити подарунки. Незважаючи на сварку з Кроулі, Леннарт Хельге – Глава Співдружності систем нелюдей вважав недипломатичним не привітати Правителя войовничо-налаштованих демонів, хоча сам не приїхав. Прозорі духи схилилися в поклонах згідно дипломатичного протоколу й ні на палець нижче, мелодійними голосами озвучили привітання від імені Співдружності і, махнувши руками, покликали слуг-демонів з чудовими скриньками, в яких лежать подарунки. Дочекавшись ледве помітного кивка Кроулі Шостого, яким його величність показав, що помітив їх старання, прозорі посли синхронно розвернулися й пішли геть із зали.

За ними вітати потягнулися делегації місцевих аристократів, голови родів, керманичи планет виміру, мери міст, представники магічного співтовариства, чиновники всіх мастей, старійшини общин.

Правитель відкинувся на спинку трону й велично кивав у відповідь на проголошені привітання. Зліва, біля ручки трону, виник келих з напоєм на підносі. Кроулі простягнув руку, взяв келих із задоволенням випив прохолодний сік авакуса, поставив порожній келих на піднос, який одразу забрали. Я стояв за спинкою трону справа.

– Ваша величносте, може оголосити перерву? – звернувся я до Правителя пошепки. – Там черга до вечора.

– Логеже, най пройдуть керманичи планет, а потім перерва, – тихо відповів Правитель.

Відійшов у бік і дав завдання своїм підручним, щоб наступну делегацію поки не пускали в тронну залу. Гінці кинулися виконувати доручення. Я повернувся до трону й знову став за його спинкою.

Неперевершено одягнені високі демони помпезно йдуть по залу, улесливо посміхаючись. Жовті, помаранчеві, червоні кольори, які символізують стихію вогню, химерно переплітаються в живому потоці. Велика кількість коштовностей, запах вишуканих парфумів, приглушений гомін голосів. Видовище вражає уяву своїм багатством і розкішшю.

Його величність слухає вітання, схвально киває подарункам і люб’язно відпускає керманичей. Коли останні вийшли, церемоніймейстер вклонився й вийшов із зали. Охоронці закрили двері й застигли біля них, перекриваючи вхід.

– Фух! – Правитель схопився з трону й, потягуючись із задоволенням, пройшовся по залі. – Це добре ще, що я на подушці сиджу, а то б усе собі відсидів, – тихо буркнув демон.

Слуги внесли накритий стіл з високими ніжками, біля якого можна їсти стоячи. Смачний запах їжі привернув увагу Кроулі.

– Що у нас новенького? – з набитим ротом звернувся він до мене.

– Усе чудово: народ задоволений Вашим правлінням, чиновники бояться красти, аристократи відчувають сильну руку й не намагаються інтригувати, військові майже не обурюються, – бадьоро почав перераховувати новини.

– Майже? – демон перестав жувати й втупився поглядом у мене. – Їх щось не влаштовує? – голос Правителя металево дзвякнув.

– Вони віддані Династії, готові померти за свого Правителя, вірні інтересам Тунни, надійні солдати, непідкупні воїни ... – здається мій співрозмовник починає сердитися.

– Логеже, досить! – перебив мене володар. – Я не сумніваюся в їх відданості, але розкажи про їх невдоволення, – наказав Кроулі.

– Ваша величносте, як Ви, звичайно ж, знаєте із Співдружності доставили сім нових зорельотів класу АА. Були призначені капітани суден, підібрані екіпажі, які стали освоювати нову техніку, але ... – я зніяковіло замовк і почав з інтересом розглядати шматочки м'яса в густій підливі.

– Логеже, ти не дівчинка, так що не ламайся, а говори далі, – з усмішкою промовив Кроулі.

– Немає геліума 3 для палива, бо Ви не продовжили договір, – з острахом повів гірку правду.

– Ти сам дійшов цього висновку чи тобі підказали? – запитав Правитель.

– Не тільки підказали, а й показали, й попросили це донести до Вашої Величності!

– І що вони пропонують? – поцікавився володар.

– Поки не пролонговано договір із Співдружністю – домовитися про поставки геліума 3 із Сайгону.

– Сини Кровменя – зрадники! – гніваючись, сказав Кроулі.

– Але ж старший заплатив за це життям, а молодший уже 180 років страждає від морозу, працюючи погоничем щіків. Помилуйте його заради потреб Тунни.

– Я подумаю, – замислено відповів володар.

Кроулі піднявся східцями й сів на трон. Я махнув рукою охороні, щоб запустили наступну делегацію.

Тен Натан

Нарешті! Міністри й інші поважні демони ледь не рік просили Правителя погодитися зустрітись із Кровменем Ронорем, аби домовитися про спільну розробку родовища геліума 3. Нині наші зорельоти готові до захисту нашого виміру, бо палива вдосталь. Кроулі Шостий заради нашої безпеки підписав договір про співпрацю, в якому обумовлено, що Династія отримує сімдесят відсотків продукції, а за це Кровмень Найтон отримує помилування та дозвіл повернутись у вимір.

Кроулі Шостий

Проблема вирішена. Мій план спрацював – геліума 3 вистачить на багато десятиріть, навіть, без пролонгації договору із Співдружністю, й ніхто бодай не посміє замислюватися про те, що помилування після зради дуже легко отримати.

Я раніше всіх дізнався про відкриття родовища на Сайгоні, але якби я одразу погодився на підписання договору пішли б плітки по виміру. Мої піддані почали б вважати, що від вироку можна відкупитися круглою сумою. Нині ж кожен знає, що Правитель заради безпеки Тунни наступив на горло своєї гордості й тільки надзвичайні обставини штовхнули його на розмову зі зрадниками.

А що до Кровменя-молодшого – побачимо чи вистачить йому сміливості сюди повернутись.

Червень 2018 – 31 серпня 2020