Текст книги "Нелюди. Команда в зборі"
Автор книги: Дарина Петюшка
сообщить о нарушении
Текущая страница: 6 (всего у книги 16 страниц)
Ще через три години, протягом яких прекрасна половина нашої компанії закупила змінний одяг, засоби гігієни, косметику, продукти харчування та багато чого іншого по дрібниці, а сильна половина в особі Внсі вісім разів відвідала зустрічні забігайлівки, ми вийшли з торгівельного центру. Купили одяг не тільки собі, а й для Найтона, хоча він цього і не заслуговує. Однак, інакше смердіти він буде під нашим носом, а не десь інде.
Внсі, як справжній джентельмен, запропонував звільнити нас від перенесення важких предметів, й із задоволеним виглядом поїхав додому з покупками на таксі. Я на нього точно не образилася, оскільки з'явилася можливість без поспіху прогулятися містом. Дівчата також були не проти. Вирішили скласти програму розваг на завтра. Відвідати музеї, місцеві визначні пам'ятки й взагалі все, що порахуємо гідним нашої уваги.
Ми повільно йшли по площі й будували плани на завтра.
– Треба сходити в музей, – сказала Віка. – Я завжди відвідую музеї під час подорожей.
– Музей – це добре, але вони всюди однакові, а ось відвідати якесь історичне місце – це клас! Що-небудь таке, чого немає ніде! – захоплено відповіла Варда.
Хто б подумав, що наш перевертень така любителька історії.
А я от не люблю ці пам’ятки архітектури, але моя мама змушувала мене об'їздити з нею всі фортеці й замки на Мурярії. Потім мама розповідала, як у замках красиво, а я жалілася на те, що ми занадто багато ходили.
– Обов'язково треба відвідати що-небудь старовинне і, мені здається, що я навіть знаю що, – Віка тицьнула пальцем у велику голограму на даху музею.
На першому плані стояв могутній ящір у космічному скафандрі без шолома й передньою лапою велично вказував на вхід до печери, в якій починався спуск під землю. На другому плані білосніжні гори, чорне зоряне небо й стоїть на віддалі зореліт.
Таглар Бєйок – обйевител ну-нан плотребь, – прочитала я напис на голограмі, – Таглар Бєйок – першовідкривач нашої планети.
Нижче було написано про унікальний історичний пам'ятник – печеру, в якій Таглар прожив вісім місяців сам, досліджуючи планету й чекаючи прильоту перших переселенців.
– Вирішено, відвідаємо печеру Таглара, а ще непогано б поплавати в мінеральних джерелах.
Ми з Вікою з подивом дивилися на Варду: в яких таких джерелах?
– Ви що не чуєте, як екскурсовод вже п'ятнадцять хвилин розповідає про знамениті мінеральні джерела Бахарденської печери, в яких приїжджає лікуватися вся галактика?
Ми замотали головами, а потім простежили за рукою Варди, якою вона показала направо. Там далеко на лавочці сиділа товста ящірка, оточена різнобарвною юрбою підлітків-людей, і щось їм говорила. Як у цьому гаморі можна було почути подробиці про джерела не розумію!
Мінеральні джерела потрапили в перелік наших відвідувань разом із печерою Чихау, в якій росте мох, що світиться, про яку нам розповів старий дагонець, в якого ми винайняли самокати.
На Дагоні цей вид громадського транспорту дуже розвинений. Це не дивно, враховуючи той факт, що підлоги в печерах ідеально рівні, а самокати легкі й верткі. Ззаду в них кріпиться електромотор і пересування не доставляє фізичних труднощів.
Звичайно ж на Дагоні є електрокари, електропоїзди. Однак, для транспорту будують окремі тунелі, які проходять поруч з житловими печерами, оскільки не раціонально витрачати на це місце в самих печерах. А якщо хочеться прогулятися вулицями міста, то самокати – це саме те.
У готель ми добралися швидко. Я з Вардою включили моторчики, а Віка просто махала своїми крильцями й раділа можливості їх використати.
Внсі зависав в інеті у своїй кімнаті, зваливши всі пакети на стіл в кухні. Так що нам спочатку довелося розібрати покупки. Хитра Варда першою схопила шампунь, гель і закрилася у ванні. Я вирішила втішити Віку й поступитися їй чергою у ванну, а сама піднялася до Внсі. У нас відбувся обмін інформацією: він мені новини всесвіту, а я йому – наші завтрашні плани.
Внсі
Після водних процедур зібралися на кухні готувати вечерю.
– Якщо вже ми вирішили забрати Найтона із собою, то прийдеться підтримувати його тіло в доброму стані. Тому поки готується вечеря, Внсі вселиться в демона, піде покупається, переодягнеться, зробить зарядку, а потім і нагодує. І не дивись на мене так, це можеш зробити тільки ти.
Щоб тій Віці таке зробити, аби вже заткнулась, і не давала мені ці кляті накази! А то раз виконай те, що попросить, а потім сяде на шию і ніжки звісить. Карай вскочила зі словами: "Ми ж йому змінний одяг купили", побігла на гору. Одна Варда замислено розглядала продукти в холодильнику, ймовірно мудруючи щоб приготувати. Ясно, ніхто не проти повісити на мене турботу про сплячого Найтона з другого поверху.
– На вечерю хочу м'ясо й солодке до чаю, – сказав я, щоб останнє слово було за мною й зітхаючи пішов до своєї кімнати.
Карай
Я взяла складений одяг для Найтона й вийшла з кімнати. Знизу наверх летів Внсі.
На, – жбурнула я в нього речі. Одяг, пролетівши крізь духа, упав на східці. Внсі матеріалізувався, закотив очі й почав його збирати. Потім пройшов по коридорчику та зайшов у кімнату, а я навшпиньках підійшла до дверей та зазирнула туди. Внсі кинув речі на своє ліжко та став прозорим. Я, затамувавши подих, підглядала, і раптом відчула, що хтось торкнувся моєї ноги. Здригнувшись я глянула вниз. Навприсядки поруч з моєю ногою сиділа Віка і, витягнувши шию, заглядала в кімнату. З її спини туди ж дивився пітон.
Дух підлетів до Найтона та вселився в нього. Тут почалася вистава з підняттям зомбі. Руки здригнулися, голова стала підніматися й демон сів на ліжку. Опустивши ноги, Найтон спробував різко скочити, але враховуючи, що він спав на другому поверсі, тут же спікірував головою вниз. Пролунав дзвін: лоб Найтона зустрівся з підлогою.
Йой… – прошепотіла Віка.
Йох, ти ж блін! – скрикнула я і закрила рот долонею. Пітон і оком не змигнув.
Понівечений демон ворухнувся, підвівся і, схопившись руками за ліжко, почав вставати. Ми зітхнули з полегшенням: він не зламався. Піднявшись на ноги, Найтон повернувся до нас і показав великий палець вгору, ми з дівчатами, регочучі, втекли на кухню. Тут пролунав гуркіт і дрібний стук. Виглянувши у коридор, побачили демона, який сидячі на заду спускався вниз по сходах. З тіла, що загальмувало, випав дух.
Може краще, щоб він просто лежав? – з іронією запитав Внсі.
Оскільки ми промовчали, він зі стогоном вселився назад. Найтон піднявся й пішов у ванну. Через півгодини Внсі спускався вниз з одягом Найтона. Коли він встиг злітати на верх? Потім ще через якийсь час на кухню приперся намитий пахнючий демон у нових шортах та футболці та сів вечеряти. О, то була друга частина вистави: зомбі їсть. Затиснута в руці ложка, наповнена кашею, потрапляла в ніс, в око й тільки через раз куди треба. Добре що заправили рушник за воріт футболки та застелили коліна, а то довелося б знову купувати речі. Поївши та умивши залишки вечері з обличчя він пішов нагору.
Через пару хвилин Внсі спустився вниз.
– І як часто це треба робити?
– Думаю, що раз на добу вистачить, він все-таки спить, – сказала Віка.
– Ха-ха! Фізіологія демона влаштована так, що вони можуть тижнями лежати у відключці й нічого не їсти, і їм нічого серйозного від цього не буде. Заспокойтесь! – заперечила їй Варда.
– Навіщо тоді ви мене змусили вселитися в Найтона?! – ображено, заломивши брови, запитав Внсі.
– По-перше, щоб демон був чистий, а по-друге, щоб познущатися з тебе!
Кожен розважається як уміє
Дерія
Прямого рейсу з Альтаїру в систему Фомальгаут не було. Купила квиток до системи Шедді в сузір’ї Козерогу. Зореліт екстракласу "Золотий метеор" потішив шикарним сервісом і затишною каютою. Летіти три космічні доби. На борту навіть басейн є й ресторан з танцмайданчиком. Час пройшов непомітно.
В дорозі прийшло повідомлення від Ролель. В системі Шедді мені необхідно відвідати відділення пошти на планеті Ахта.
Просторово-часові тунелі були відкриті більше ста років тому. Як з'ясували вчені, вони пронизують весь наш всесвіт у різних напрямках. Найскладнішим є знайти вхід у тунель. Обчислити куди веде, з якою швидкістю переміщаються по ньому предмети – це вже справа техніки. Згодом навчилися підключатися до одного тунелю по всій його довжині. Такі тунелі пошта використовує для пересилання невеликих предметів, при чому як з планети на планету, так і з однієї галактики в іншу. Час пересилання займає від кількох годин до кількох хвилин.
Ролель надіслала шкіряну мотузку з шкури волохца-альбіноса – дуже рідкісного виду пустельної змії. Вони мешкають тільки у вимірі Тунни та знаходяться на межі вимирання. Адже така рідкість, як альбінос зустрічається один раз на десять поколінь. Ця безцінна мотузка має одну дуже важливу особливість: при дотику до тіла духу фіксує його в матеріальному стані та не дає перетворюватися. Без цього затримання всіх обдарованих не реально.
Із системи Шедді до сузір’я Південної Риби, де розташована система Фомальгаута довелося летіти на старому зорельоті другого класу "Кассіопея", оскільки тільки він вирушав через пару годин після мого прильоту. Решта пристойних суден за розкладом вилітали лише на наступний день.
І знову три доби в дорозі. Однак на цей раз у маленькій та незручній каюті, ніяких розваг, добре, що хоч вона одномісна. Я закрилась у себе й розробляла план операції.
По-перше, потрібні виконавці. Пощастило, що якраз на Дагоні пришвартувався військовий зореліт з найманцями, яких набрали для виконання бойових операцій у джунглях Тінторетто в системі Альджеді, сузір'я Козеріг. Поки командування займається підготовкою зорельота до перельоту, рядовий склад пропиває гроші в портових пивницях.
Знайомий контрабандист, капітан вантажного зорельота "Черево кашалота", який зараз завантажують в Дагонівському порту, Стів Чак, погодився знайти трьох-чотирьох найманців для затримання чотирьох об'єктів. Про те, що вони обдаровані їм знати не обов'язково, а то ще відмовляться.
По-друге, визначитися на місці, де влаштувати засідку, щоб місцеві не побачили застосування сили і не викликали охорону.
По-третє, необхідно знайти невелике судно, на якому можна буде вивезти спійманих з планети.
Карай
Будівля музею була розташована на Центральній площі й біля стіни печери. Як виявилося, це давало можливість розширювати музей по мірі збільшення експонатів: будівельники бурили в задній стіні нову печеру й оформляли наступний зал.
Ці відомості ми почерпнули із захоплюючої лекції гіда, яка супроводжувалася невеликими кінофільмами, що наочно показували найбільш цікаві події з історії освоєння Дагону.
Сама планета належить до групи твердотільних екзопланет, розташованих у внутрішній області зоряної системи. Екзопланети мають високу щільність і складаються переважно з силікатів і металевого заліза (на відміну від газових планет і кам'яно-крижаних карликових планет та комет). Екзопланети складаються головним чином з кисню, кремнію, заліза, магнію, алюмінію та інших важких елементів. У таких планет у центрі знаходиться гаряче ядро, далі шар мантії і на поверхні кора, що утворилася в результаті часткового плавлення мантії. Вважається, що екзопланети найбільш сприятливі для виникнення життя, тому їх пошук привертає пильну увагу громадськості.
Дагон має атмосферу й воду, правда у вигляді льоду й снігу, оскільки відноситься до холодних планет: на поверхні температура взимку на екваторі від мінус 8 градусів за Фаренгейтом (– 40 за Цельсієм) до мінус 78 градусів за Фаренгейтом (-110 за Цельсієм) на полюсах, влітку в цілому по планеті температура піднімається на 40 градусів, завдяки чому навіть іноді сніг тане на екваторі. На полюсах вічна мерзлота, яка проникає вглиб планети до півтори тисячі метрів. Навколо планети обертається двадцять шість супутників.
Коли славнозвісний мандрівник Таглар Бєйок натрапив на Дагон, уже була осінь і вся поверхня планети була вкрита снігом. Однак в інфрачервоному випромінюванні було видно входи до печер, які світилися помаранчевим, і вказували на наявність тепла. Життєвих форм на поверхні планети приладами виявлено не було, за винятком кількох видів мохів у входах у печери. Тоді Таглар відправив повідомлення на рідну планету Влашум у системі Тукан у Великій Магеллановій хмарі (відстань до неї 210 млн світлових років) і спустився в глибину: вивчати печери й чекати переселенців.
На своїй рідній планеті ящірки також жили в печерах, це пов'язано з тим, що постійна висока температура навколишнього середовища для них важлива, а на глибині її легше підтримувати. При освоєнні Дагону майбутні дагонці почали бурити печери на глибині близько кілометра. Вони дотримувалися зони екватора, оскільки освоювати вічну мерзлоту було не доцільно.
Сьогодні на планеті існує одна держава – королівство Дагон з королевою Фаунтбессен на чолі.
Я помітила, що Внсі з Вардою позіхають, практично засинаючи в м'яких кріслах, і тільки ми з Вікою із цікавістю стежимо за розповіддю. А що вони будуть робити в печері Таглара? Може завтра краще з'їздити на мінеральні джерела, відпочити, підсолодити пілюлю так сказати.
Пізній обід у піцерії підняв настрій усієї нашої компанії і було ухвалено рішення, що завтра вирушаємо на гарячі мінеральні джерела, а печера Таглара переноситься на пізніше. Туди і їхати довше, ще й теплі речі з собою тягти, оскільки вона розташована на глибині близько 500 метрів від поверхні, тому там набагато холодніше, ніж в облаштованих житлових печерах.
Віка
«Гарячі мінеральні джерела або термальні води Дагону – це прекрасна можливість не тільки відпочити, а й поправити своє здоров'я за вигідними цінами. Гарячі джерела використовують комплексно в програмах антистресової терапії, омолодження, лікувального голодування, корекції фігури й зміцнення імунітету. У великому басейні температура води – близько 70 градусів по Фаренгейту (31-33 градуси за Цельсієм), також у ньому функціонують гідромасаж, гейзер і два водоспади. А в окремому куточку басейну обладнані, так звані, джакузі, де температура води становить всі 80 градусів.
Перебування в гарячій мінеральній воді чудово очищає пори шкіри й практично на очах загоює дрібні рани. Цілющі властивості цієї води доведені багатьма дослідженнями лікарів і особистим досвідом відвідувачів».
Реклама бездоганна! Я замилувалася витонченими колонами навколо басейнів, на стінах є картини з життя морських глибин, що створювало відчуття підводного царства. Відвідувачів багато й більшість з них не дагонці: основна частина люди (а може нелюди, як наша компанія?), є і перевертні, тобто в них присутні волохаті вуха й довгі пухнасті хвости (в даному випадку кошачі), і різновид русалок (тулуб людський, а знизу риб'ячий хвіст).
Як розповіла Варда, у перевертнів є три іпостасі. Перша – звіряча форма: коти, собаки, вовки, ведмеді, змії та ін. Третя – людська. Друга – проміжна, тобто включає в себе елементи першої і третьої, наприклад волохаті вушка й хвіст при людському тілі. Другу іпостась перевертні зазвичай використовують тільки на своїх планетах, де не треба приховувати свою природу. В інших місцях прояв цієї іпостасі може відбуватися при наявності великої кількості позитивних емоцій, які важко тримати в собі, як, наприклад, тут.
Я зручно влаштувалася на шезлонгу, оглядаючи басейни, і попиваючи смачний холодний смузі. Варда завзято хлюпалася в гарячій воді й в ніяку не хотіла з неї виходити. Придивившись до неї, я із задоволенням побачила подовжені вертикальні зіниці й роздвоєний кінчик язика, що раз у раз визирав між усміхненими губами. Карай плавала у звичайному басейні, а Внсі катався на водних гірках. Коротше кажучи, кожен відривався як хотів.
Карай
На наступний день ми побували в печері Чихау. Вірніше, це не одна, а кілька печер, які з'єднані між собою й розташовані одна за одною. Мох дійсно світився й до того ж різними кольорами: блакитним, салатовим, рожевим, бузковим та жовтим. Це було неймовірно! Для кращого огляду штучне освітлення в печерах не вмикали й туристи бродили в темряві по спеціально обгороджених доріжках.
Після цього вирішили зробити день відпочинку, повалятися, нікуди не бігти й нічого не робити. Краса! Але теплий одяг все ж таки купили в магазинчику що поблизу, оскільки він міг знадобиться потім на Іншій Рідній.
Після смачного обіду (вміє ж Варда готувати!) ми сиділи в інеті й переглядали новини. Овва! Завтра велике свято – День народження королеви Фаунтбессен й з цього приводу карнавал. Усі присутні повинні бути в масках і при бажанні в маскарадних костюмах.
– Дівчата! Завтра така подія, гріх пропустити! Печера від нас не втече, а от карнавал буває раз у рік, – радісно защебетала Віка.
– То що, тепер пертися за костюмами? – визвірилася Варда.
– Думаю, що масок з вухами вистачить, і, напевно, вони будуть продаватися всюди, так що завтра з ранку й купимо. А поїздку в печеру відкладаємо на після завтра, – промовила Віка.
– Так маски розраховані на морди ящерок, а як ми їх на себе напнемо?
– Більше не менше. Не переживай, розберемося, – постаралася заспокоїти я перевертня.
Внсі
Свято обвалилося на нас як ящик із залізним посудом. Гучна музика, у кожній печері своя, привітальні крики дагонців, пісні, національні прапори, різної форми повітряні кулі, різнокольорові стрічки, величезні букети квітів у великих вазах, виряджені в костюми й маски дагонці, продавці солодкого з яскравими візками.
– Маски! – заволала мені у вухо Варда й кинулася до великого стенду з різноманітними масками.
Я смикнув Карай за руку та показав куди йти. Фея вже йшла до стенду, вона прослизає між перехожими не зачіпаючи нікого й майже не знижуючи швидкості.
Чого тут тільки не було! Тварини, птахи, комахи, розумні істоти, роботи, іграшки. Бажаючі могли стати ким завгодно! Дагонці підійшли до виготовлення масок дуже відповідально. Маски закривали повністю голову й були з матеріалів близьких до натуральних. Відчуття шкіри, волосся, пір'я було справжнім і дихати, бачити в такій масці було легко. Тут продавали маски тим, хто не встиг купити раніше, а загалом дагонці віддавали перевагу маскарадним костюмам. Через це, що маски були розраховані на голову ящірки, людям було особливо зручно.
Варда вибрала собі коричневого восьминога з чотирма очима, щупальці якого звисають аж до талії. Карай придбала байкерський шолом, і сказала, що цього вистачить. Віка перетворилася на ящірку із жовтою шкірою обличчя, над лобом стирчали пір’я ніжно-рожевого кольору, а вії та брови над отворами для очей були яскраво-блакитні. Мені сподобалася маска у вигляді голови слона з прикрасою із різнокольорових скляних камінчиків на лобі. Правда, важкувата та огрядна, але якщо вже розважатися, то по повній. Я попросив Віку сфотографувати мене в масці. Вона дістала смартфон і стала нас фотографувати. Заради таких фото варто було потрапити на Дагон!
Далі ми пішли в напрямку центру. Народу стає все більше й тепер нам доводиться рухатися за течією в колоні. У «Террарії» на Центральній площі натовп – голці ніде впасти! Мабуть з усієї планети збіглися!
Океан емоцій шквалом обрушився на мене. Я відчув, що скоро лусну як кулька, оскільки в мене потужним потоком вливалися радість, гордість, захват, екстаз, захоплення, розчулення, натхнення, здивування й обривки якихось інших почуттів, розібрати які складно через велику кількість. Так, на фестивалях завжди так, і все абсолютно законно й без додаткових зусиль, люди самі тобі створюють купу почуттів! Здається, я починаю п'яніти. Дихати стало важко, щоб не задихнутися, я стягнув маску з голови й крикнув Карай.
Карай, мені погано, якщо я впаду або буду виглядати п'яним, то краще відвести мене туди, де менше натовп.
Карай закивала й вчепилася мені в руку, напевно подумала, що я прямо зараз почну падати, а може я так виглядаю, не знаю.
Закрутилося колесо
Дерія
Усе йде за планом. На Дагон прилетіла ближче до вечора. При проходженні контролю особи в космопорту трохи нервувала через фальшивий міжгалактичний паспорт, але все обійшлося. Недарма я за цей документ стільки грошей сплатила! Із Стівом зустрілася в ресторані в печері поруч з космопортом.
– Я найняв чотирьох найманців, які чекають інструкцій, – сказав він, зробивши ковток з великого келиха зі спиртним. – Досвідчені хлопці, брали участь в операціях по звільненню заручників.
– Я вже знаю, що об'єкти проживають у готелі для туристів, але це не найкраще місце для викрадення. Там повно камер і поряд знаходиться ділянка охорони, – я спробувала коктейль незвичного блакитного кольору. От-то дивина! – Завтра свято, думаю вони підуть гуляти, спробую дізнатися про їхні плани, тоді можна буде визначитися із місцем засідки.
– Ти коли-небудь була на дагонському карнавалі на честь Дня народження королеви? – Стів поклав собі в тарілку салат і пару кружечків ковбаси.
– Я була на багатьох популярних фестивалях. Чого тільки не надивилася! – жартома відповіла я.
– Добре, у мене є ідея: можу порадити спостерігати за святом з висоти й виглядати в натовпі людей. Вони на половину вище, ніж ящірки.
– Думаю, що вони теж будуть у масках, але зараз на всю планету близько трьохсот людиноподібних осіб, не так уже й багато, – риба вище всіх похвал, я поклала на тарілку ще шматочок.
– Так, але дивись: відразу піти з площі вони не зможуть, прийдеться десь сидіти, тоді й треба б до них підібратися й послухати. Під спостережний пункт рекомендую будівлю музею. Вона майже в центрі, а ще там ззаду можна піднятися по пожежній драбині прямо на дах. Спостерігати зручно сховавшись під скульптурами на фронтоні, – Стів розрізав соковий кусень м’яса й полив його зверху соусом.
– Якщо я побачу схожу групу з трьох дівчат і одного хлопця, то їх потрібно буде перевірити. Мені потрібні помічники для стеження, які будуть знаходитися внизу й зможуть пересуватися крізь натовп.
– Без проблем. За окрему плату я дам тобі пару своїх помічників. Хлопці займаються конфіденційними дорученнями й відповідний досвід мають. Тільки виходити вам треба рано-вранці.
Вечеря закінчилася повітряним мигдальним тістечком, що тане в роті, і чаєм з орі-лимоном. Стів проводив мене до таксі і я поїхала заселятися в готель, де живуть об'єкти.
Карай
«Террарія»(центральна печера) зустріла нас гамором, криками, лементом, натовп такий величезний, що здається наче строкатий килим ворушиться й перекочується хвилями, а з нього стирчать будівлі. Одне добре, ми на півметра вище оточуючих дагонців, навіть незважаючи на їх маски. Хоча би бачимо куди ми йдемо!
Рух колони, в якій ми, триває. Усі рухаються до великого адміністративного будинку з високим ґанком, передня частина якого закрита парапетом, а сходи спускаються з боків уздовж стін, здається Будівля Уряду. Там стоять святково вдягнені дагонці й махають юрбі прапорцями. Можливо там іменинниця! Жодного разу в житті ще не бачила королеву, та й узагалі ніяких осіб королівської крові.
Тут почула голос Внсі, який просив про допомогу. Дух не брехав, шкіра в нього зблідла й блищала від поту, очі були розфокусовані, а руки вчепилися в зняту маску так, що побіліли кісточки пальців. Я схопила його за руку й стала кликати дівчат.
– Вардо! Віко! Нам треба виходити з натовпу! Внсі фігово!
Варда почула відразу і, обернувшись, подивилася на духа. Потім, різко рушивши в бік, підхопила його під іншу руку. Віку довелося кликати ще раз, оскільки через гомін вона не чула й натовп почав відтягувати її вперед. Я кинула в неї червоним камінчиком, який відірвала від прикраси на голові слона.
– Віко!
Фея вужем викрутилася з натовпу й опинилася за мить поруч з нами. Оцінивши стан Внсі й суцільний потік дагонців, вона, піднявши руки, почала рухатися по діагоналі до будівлі. Навколо неї утворився порожній простір, в який спробували втиснутися ми троє. Повільно, але впевнено наша процесія рухається до ґанку. Біля стіни Віка втомлено зупинилася.
– Більше тримати не можу. Давайте по стінці пройдемо вперед і звернемо за ріг, там поруч музей і вихід до транспортного тунелю.
– Думаєш сьогодні ходить громадський транспорт? – запитала Варда.
– Дівчата, йдемо куди завгодно, але подалі від натовпу, – попросив Внсі.
– Зараз підемо…казна-що! Не щастить нам на чоловіків: один спить як бабак, а другий непритомніє від натовпу! Дохляки якісь! – обурилася Варда.
Ми стали пробиратися вздовж стіни. Я підняла голову й зустрілася поглядом з потужним дагонцем, що перехилився через парапет. Він уважно розглядає нас. Напевно охоронець королеви й підозрює, що ми щось замислили. Я підняла скло шолома й посміхнулась йому, а потім помахала рукою, не хотілося б щоб нас затримали за підозру у тероризмі.
Дерія
Я відкрила очі й озирнулася. Треба ж, задрімала на пару хвилин, начебто й не втомилася. Підправила килимок, на якому лежала, і взяла в руки бінокль. Сьома ранку, світло. Карнавал починається о десятій.
Переді мною стелиться Центральна площа. Міська охорона займала ключові місця на площі: оточили ґанок у Будинку Уряду, де буде стояти королева, біля кожного виходу на площу організували пости, розосередилися по периметру біля інших будівель. Представники ЗМІ встановлювали апаратуру на дахах будівель та на металевих вежах, що встановили на всіх перехрестях.
Добре, що я влаштувалася на основі скульптури Таглара Бєйока, як раз під хвостом. Таглар стоїть на досить високому постаменті, ще й хвіст закруглюючись обвиває ноги, приховуючи що за ним. А то два журналюги й оператор, що залізли на дах музею, могли б мене помітити. Вони розташувалися на розі даху, звідки добре видно Будинок Уряду, метрах у двадцяти від мене, і почали встановлювати камеру на тринозі.
Я припала до окулярів бінокля й почала повільно оглядати печеру. Глядачі, які прийшли першими, уже бродили по площі, оглядали охоронців, репортерів, фотографували та робили селфі.
Акуратно дістала з кишені фотографії об'єктів. Дух високий, світловолосий; перевертень – висока брюнетка; фея – кучерява блондинка середнього зросту; дракониха – невисока стрижена блондинка. Але ж на них швидше за все будуть маски й колір волосся нічим мені не допоможе. Тільки й залишається виглядати групу з чотирьох осіб: двоє високих і двоє нижчих.
Ось іде група людей. Ні, це не можуть бути мої, оскільки їх аж семеро. Може я зробила дурість погоджуючись з порадами Стіва? Народ все прибуває.
– Роні, перевірка зв'язку, – тихенько сказала в мікрофон на комірі, хоча вже гомін такий, що мої сусіди не почують навіть якщо говорити в голос.
– Шеф, я на місці, – почула у навушнику.
– Відбій… Заку, перевірка зв'язку.
– Я на місці.
– Відбій… Жуане, перевірка зв'язку.
– Я на місці.
Чудово! Хоч би я їх не пропустила.
Внсі
Потік емоцій не слабшає, навіть здається стає сильнішим. Хоча куди вже сильніше! Частиною свідомості я відчуваю, що мене кудись тягнуть. У вухах стоїть галас і зовнішні звуки я чую як через вату. Перед очима літають зірочки й навести різкість ніяк не виходить. Залишається тільки сподіватися на те, що дівчата мене не кинуть. У всякому разі Карай дуже совісна, та й фея за своєю природою покликана допомагати стражденним.
Дерія
Карнавал йде повним ходом. Народу – хоч греблю гати. Усі радісно махають прапорцями, скандують здравниці королеві (невже вони її так люблять? Якщо так, то значить ящіркам пощастило з правителькою).
Усе частіше серед низькорослих дагонців миготять високі прибульці. Але, судячи по співвідношенню кількості осіб у групі і їх зросту, це не мої.
Ось четверо! Двоє високих, двоє нижче! У всіх маски у вигляді голови собаки.
– Жуане, з боку торгівельного центру наближаються четверо, від тебе метрів за п'ятдесят. Спробуй пробитися до них.
Жуан зіскочив з драбини металевої вежі, і, як криголам, рушив у напрямку об'єктів через натовп дагонців. Йому вдалося наблизитися до них. Він посмикав високого за руку й почав щось пояснювати йому розмахуючи руками. Низький, що йшов поруч, теж підключився до розмови. Потім вони потиснули один одному руки й Жуан попрямував назад.
– Шефе, це не вони. Це хлопці з нашого зорельоту, яких відпустили відпочити.
– Дякую. Повертайся на місце. Відбій, – сказати, що я була розчарована, нічого не сказати. Де ці поганці бродять? Може вони взагалі вирішили подивитися це неподобство в новинах?
Краєм ока вловила, що недалеко від ґанку Будинку Уряду виник окремий потік, який рухався до будинку, а не прямо. Придивилася уважно. Овва! Ось вони, голубчики! Попереду невисока дівчина в масці ящірки з піднятими руками, відразу за нею троє: по середині дух з маскою у вигляді голови слона в руках (добре, що обличчя хлопця відкрито і я можу переконатися, що це дійсно ті, хто мені потрібен), ліворуч висока в масці у вигляді восьминога – це перевертень, праворуч – дівчина в байкерському шоломі. Дівчата вчепилися в духа, як в рідного. Навколо них невеликий порожній простір, напевно завдяки зусиллям "ящірки".
– Роні, об'єкти поруч із ґанком Будинку Уряду. Прямують до будівлі. Підійди ближче, але так, щоб вони тебе не бачили. Хочу простежити, куди це вони так поспішають.
Карай
Один за одним ми протиснулись за ріг. На сходах щільно стоять охоронці і я крокую майже їм по ногах. Добре, що це не люди, а ящери, вони так міцно впираються хвостами в сходи, що через нас ніхто не впав. Тай добре! Уникли ми міжгалактичного конфлікту! Далі йти легше, тому що всі стоять обличчям до нас і дають пролізати крізь натовп. Варда, як трактор з причепом, тягне нас у бік музею. Чим далі від центру, тим більш жвавим стає Внсі. Ще трохи й вийдемо до тунелю.
– Пусти, я можу йти сам, – Внсі висмикнув у мене свою руку.
– Нема за що, капосник, – люб’язно відповіла я.
Ми зайшли в отвір тунелю й втомлено опустилися на лавку біля входу. Познімали маски й зітхнули з полегшенням. Сам транспортний тунель знаходиться на рівень нижче, а тут невеликий майданчик з лавками й початок сходів вниз. По сходах піднімається родина дагонців: тато – "крокодил", мама – "коза" й дитина – "равлик". Дивлюся, що мешканці цієї планети підходять до святкування з усією фантазією, на яку здібні.
З печери на майданчик похитуючись зайшов чоловік-людина. На голові маска у вигляді голови кабана, в одній руці напівпорожня пляшка спиртного напою, в іншій – на мотузочці смикається вгору рожева повітряна кулька у формі поросяти. Дурдом "Веселка"! Він зупинився поруч з нами, постояв, хрюкнув як свиня й пішов до сходів, сів на верхню сходинку, притулився до поручнів, притиснув до себе обома руками пляшку й завмер, мабуть, заснув.
– А народ уже святкує! – сказала Варда, – чуєш, Віко, може ми з тобою так відсвяткуємо твій перший візит на Ровеллу?
Варда подивилася Віці в очі та хитро їй підморгнула. Фея ж на фразу перевертня спантеличено випалила:
