Текст книги "Нелюди. Команда в зборі"
Автор книги: Дарина Петюшка
сообщить о нарушении
Текущая страница: 10 (всего у книги 16 страниц)
Коли ми увійшли в зал, симпатичний темноволосий хлопець міцної статури, який одягав на штангу диск, присвиснув і штовхнув сусіда, показуючи на нас очима. Той втупився в нас неможливо аквамариновим поглядом.
– Це ж врятовані принцеси! – виголосив він приємним голосом.
– Теж мені лицарі, – відповіла Варда.
– Та ні, ми – дракони.
Пересмикнувши плечима, Варда повела мене до тренажерів.
– Давай спочатку розігріємося на біговій доріжці, а потім я тобі покажу вправи, – як досвідчена спортсменка сказала вона. Перевертень увімкнула дві бігові доріжки, налаштувала швидкість і час, при чому собі поставила ще й кут нахилу, щоб бігти в гору.
Варда
Коли все затихне, де будеш жити? – запитую замріяну Карай. Після фізичних вправ і контрастного душу накотило розслаблення. Третю добу в польоті. Після знайомства з екіпажом і бійцями импету нові враження вщухли. У космосі панує глибока тиша, яка змушує відчувати себе мікроскопічною піщинкою, що несе легким вітром у невідому далечінь. Ми сидимо в каюті й тягне говорити ні про що.
Карай десь півгодини вже сидить на підлозі між розкиданими речами, що витягла зі своїх сумок, коли шукала спортивний костюм. Розглядає кожну річ, ностальгує. Мені здалося, що вона мене не чує. Однак, зітхнувши, та перевела погляд на мене й відповіла:
Я рідну Мурярію ні на що не проміняю, жити буду там, але хочу відвідати Клавіантус і можливо не один раз, може навіть квартиру літом зніматиму. Яка там валюта?
Міжгалактична теж ходить.
Супер! Я ж тепер зможу запросто підробляти монети!
Тим паче, що на Клавіантусі це не заборонено.
Вардо, ти ж читала про те, що абсолютно любу речовину я можу перетворити на дорогоцінний метал! Це ж круто, мені б уже якнайшвидше цьому навчитися! – Карай взяла невеличкий пластмасовий дармовис – фігурку Таглара Бейока, що купила на Дагоні й почала напружено на нього дивитися та дивно рухати пальцями. Я засміялася, от смішна особа!
Дивись!! – раптово – ні сіло ні впало, вигукнула Карай. Глянула на те, що мені захоплено показує. Вау, на грудях Таглара й справді утворилася маленька срібна краплиночка, схожа на серце. Карай спробувала змусити її рухатися, але в неї нічого не вийшло. – Ти ба! Я перетворила частинку простої пластмаси на срібло!!!
Інша рідна – таємнича Ровелла
Карай
Навіть не віриться, що ми сюди потрапили! – повернулася я до Варди.
У нашій каюті дивлюся на екран ілюмінатора. Клавіантус досить великий. Я розгледіла на поверхні два материка, можливо ще є з іншого боку, велику купу островів різних розмірів, які розсипом розташовуються між материками, бірюзові води океану й білі спіралі хмар. По орбіті навколо планети рухаються дві невеликі помаранчеві кулі, що наздоганяють одна одну. Як пояснила Варда, це супутники – Карело ді Компра та Апле. За Клавіантусом ледве виглядає маленький шматочок Інферни (перша планета від зірки).
Прекрасна Ровелла світить помаранчевими проміннями. Я увімкнула ознайомлювальний ролик про цю зіркову систему.
«Навколо Ровелли обертається п'ять планет. З них заселені лише три середні: Клавіантус, Ріґіна та Мунтаґна. На Інферні та Фарфаллі – п’ятій планеті добувають корисні копалини.
Перша планета. Інферна обертається навколо своєї осі за 1 392 стандартних години. Рік складає 4 доби. Супутників немає. Пекельна планета, де у глибоких шахтах добувають корисні копалини, здебільшого метали.
Друга планета. Клавіантус обертається навколо своєї осі за 25 стандартних годин. Рік складає 364 діб. Має два супутники: Карело ді Компра та Апле. Клавіантус із спекотним кліматом і теплими морями є ідеальним місцем для морського відпочинку, занять серфінгом, дайвінгом, катання на катамаранах, водних лижах та мотоциклах і яхтах. Спокійне море гарантує чудові умови для круїзів та екскурсій. Відвідування барів, кафетеріїв, ресторанів порадує гурманів екзотичною південною кухнею. Шикарні різноманітні готелі та білосніжні піщані пляжі чекають на туристів та відпочиваючих з усіх планет Співдружності систем нелюдей.
Третя планета. Ріґіна обертається навколо своєї осі за 22 стандартних годин. Рік складає 497 діб. Має один супутник – Лампадаріо. Ріґіна – сільськогосподарська планета, житниця Ровелли. Помірний клімат, родючий ґрунт, достатня кількість опадів робить її незаперечним лідером у вирощуванні продуктів харчування. Невеликий розмір планети дає низьку гравітацію, яка призводить до великих розмірів плодів, що дозволяє на невеликих площах отримувати величезні врожаї. Тваринництво також розвинене на дуже високому рівні.
Четверта планета. Мунтаґна обертається навколо своєї осі за 70 стандартних годин. Рік складає 588 діб. Має сім супутників: Рока, Тулґ, Тапішо, Войо, Руті, Чакуль та Джаматольджо. Мунтаґна славиться своїми гірськолижними курортами. Це рай для лижників, сноубордистів, фігуристів, любителів бобслея, стрибків на лижах з трампліна, катання на санчатах і снігоходах. Зима тут сніжна, ближче до екватора м'яка. У середній смузі катають туристів на санях, в які запрягають флам, якаїв, шіків, ш’єн, білих матакадів. Ще вище на північ скульптори дають уроки майстерності всім бажаючим виліплювати твори мистецтва зі снігу та вирізувати їх з льоду.
П’ята планета. Фарфалла обертається навколо своєї осі за 17 стандартних годин. Рік складає 971 добу. Має п’ять супутників: XS 1, XS 2, XS 3, XS 4, XS 5. На замерзлій Фарфаллі феями було зроблено магічний щит, який при русі планети по орбіті розповсюджується навколо Ровелли й закриває її космічний простір від вторгнення чужаків».
Ролик вимкнувся і я побачила, що до нас наблизився невеликий зореліт. Ми зупинилися.
Зоряний патруль, – пояснила Варда.
Варда
Незважаючи на те, що ми знаходимося на зорельоті ПИЛОСМОКа, при вході в систему Ровелли нас зупинив патрульний зореліт. Такі запобіжні заходи прийняті на всіх планетах Співдружності домініонів. Зоряні патрулі введено більше чотириста років тому після Кассанданґського інциденту.
Лінкор "ПХ-5" прийняв на борт демона та дракона. Проста звичайна патрульна команда, яка зустрічає тих, хто сюди направляється. Дракон, щоб перевірити, кількість розумних істот на кораблі та отримати правдиву відповідь на запитання про мету прильоту. Демон, щоб взяти під контроль можливих злочинців або заколотників. Так, так. На планетах Співдружності також живуть демони. Це нащадки тих, хто свого часу переселився з Тунни й тепер вважає своєю батьківщиною планети нелюдів.
Усім розійтися по своїм місцям! Пасажирів прошу зайти у свої каюти. Перевірка документів! – лунає голос капітана Вєщели.
Чекаємо перевірку. Карай із цікавістю розглядає Клавіантус на екрані ілюмінатора. Там є на що подивитися! Помаранчеві промені Ровелли завжди справляють незабутнє враження! Кожен раз, як сюди потрапляю, затамувавши подих, дивлюся на це диво.
Двері каюти відчинилися й до нас зайшли дві чорних постаті.
Добрий день,– привіталася висока дівчина-демониця. Привабливі тонкі риси обличчя, великі чорні очі без білків, гарненький носик, високі скули, маленьке підборіддя. Волосся жовте та коротеньке. Чорна форма складається з блузки та брюк. На плечах погони із зіркою та гербом Ровелли. Від підборіддя вниз по шиї спускаються золоті вени, йдучи за комір блузки. У руках дівчини скляний планшет.
Мені потрібно вас ідентифікувати, – вона з посмішкою простягнула планшет Карай. Та з подивом дивилася на неї. Я зробила крок вперед і, взявши планшет у демониці, доклала руку до його поверхні. Екран засвітився світло-зеленим і згас. Віддала пристрій і пояснила:
Вона не тутешня.
Хтось ще є на зорельоті крім екіпажу та импету номер п'ять? – запитав дракон. Цей хлопець трохи нижчий за дівчину, стрункий, коротке волосся русого кольору, темно-зелені очі. Форма у нього така сама, як і у демониці, але замість блузки чоловіча чорна сорочка.
Пасажири: я, верховний дракон та дух. Вони раніше ніколи не чули про Ровеллу, як про заселену місцину.
Повірю на слово про те, що вони не люди, – із сарказмом відповів він.
Ваше ім'я? – звернувся до Карай патрульний.
Лано Карай Контриївна.
Звідки Ви?
Лондо, планета Мурярія.
Документи є?
Міжгалактичний паспорт, – Карай протягнула праву руку долонею донизу. На людських планетах малесенький чіп вживлюють у кисть, замість тих застарілих перстнів, що раніше надягали на пальці. Демониця дістала з невеличкої плоскої сумочки на плечі пристрій на кшталт збільшувального скла з пластмасовою ручкою та приклала склом до кисті між великим і вказівним пальцями. Скло мигнуло.
Дякую, – ввічливо сказала вона.
Добре. Раніше знали про Ровеллу? – продовжив дракон.
Тільки про те, що вона є.
Дух чи дракон?
Верховний дракон.
Мета прильоту в систему Ровелли.
Подивитися на Клавіантус, утекти від демонів-переслідувачів, що хочуть нас принести в жертву, та дізнатися хто я, – повільно перерахувала свої наміри.
Загрожувати спокійному життю населення Клавіантуса та інших таких планет збираєтесь?
У жодному випадку.
Ваші наміри на всі 100% можна вважати чистими та законними?
Так.
Після відповіді Карай, дракон Лучич Шиме (прізвище та ім’я написані на його бейджику) дістав із «розумного рукава» – пристосування, яким оснащений формений одяг держслужбовців, цифрову картку та активував її. Цікавий пристрій! Металева гнучка паличка товщиною в ніготь мізинця, що може носитися як браслет. Вмикається повільним проводженням пальцем по корпусу, після чого з'являється табло-голограма з інформацією. Зняти цю штуку може тільки носій. Цифровка видається інопланетянам на час перебування в системі Ровелли.
Лучич приклав картку до збільшувального скла у демониці та скопіював інформацію про Карай, після чого протягнув їй:
Це дозволяє Вам пересуватися на Клавіантусі. Якщо забажаєте жити тут, звернетеся в міграційний відділ Доміону. Будуть якісь запитання звертайтесь до гарячої лінії, номер якої на металічній основі карти.
Дякую, – Карай одразу почепила браслет на руку.
Зоряний патруль покинув нашу каюту.
Ролель
– Татку! Ти навіщо віддав наказ "Десмосу" відправитися в столицю? – злість просто душить. Чітко розпланована операція летить чорту під хвіст.
– У Центральній печері прорив з Інферно. Тільки Космосу відомо скільки чортів змогло пролізти до нас і розбігтися по всім катакомбам, – втомлено відповів батько.
– Так скажи про це Кроулі. Він дасть війська, – теж мені проблема!
– Доню, з цією проблемою я повинен упоратися сам. Інакше Правитель вирішить, що я ослаб і призначить нового мера. "Десмос" навчений відловлювати нечисть, ми швидко усунемо прорив, – у його голосі почулися владні нотки.
– Ну, тату! Мені найманці потрібніші! Давай я попрошу Мергена, щоб він дав тобі агентів, – заради такого можна ще на одне побачення сходити.
– Ні, Ролель! Ситуація серйозна. Мене викликав Правитель і зажадав звіту про політ дредноута в систему Фомальгаут. Я не зміг йому пояснити, що він там робив, – батько різко встав і пройшовся по кабінету. Спробувала вплинути на нього своєю магією.
– Дівчинко моя, ти забула, що твої здібності не діють на кровних родичів. Так що облиш! – батько глянув на мене. – Що забув «Непокірний вітер» у системі Фомальгаут? Для чого потрібен був "Десмос"? Останнім часом ти ганяєш їх по світу як вітер. Ні Ганбаатор, ні Депорон не говорять мені правду, посилаючись на твою заборону. Ролель, справа дуже серйозна. Якщо ти не даси мені розумного пояснення, мене можуть звинуватити в державній зраді, – батько важко опустився в крісло й стиснув руки перед собою. Навколо очей залягли тіні, куточки губ сумно опустилися. – У чому справа? Що ти задумала?
Ось це номер! Тільки такого ще не вистачало. Хай йому грець! Про фею слід мовчати, за таке по голівці не погладять, а ось Найтон підданий Тунни й скоїв злочин на її території, чим не привід для затримання?! Не має значення, що він уже покараний.
– Ну що ти, татусю! Я тільки хотіла помститися цьому нахабному Кровменю. Позбавлення вогню не достатнє покарання за підпал нашого будинку, він ще й образив мене. Тому я дала наказ "Десмосу" знайти його й захопити, а "Непокірний вітер" повинен був доставити в Тунну. Нічого особливого, просто доставка втікача– злочинця. Можна сказати добру справу зробила! – я постаралася чесно дивитися батькові в очі. Він пильно вдивлявся в моє обличчя, потім зітхнув і видавив:
– Якщо так, то добре. Але найближчим часом Ганбаатор і Депорон не зможуть виконувати твої накази, – побачивши як я набрала в груди повітря й відкрила рот, зупинив мене жестом, – не сперечайся! Мені посилено прийдеться доводити вірнопідданські почуття й найменша помилка дорого обійдеться нашому роду.
Треба все спочатку обміркувати. Я кивнула, підійшла та поцілувала батька в щоку й швидко покинула кімнату. Як невчасно ці чорти вдерлися, могли б день почекати! Нічого, на феї нашийник блокуючий магію, Найтон без свідомості, з ними упораються й слуги. Потрібно зробити пару дзвінків.
– Вітаю, тене Депорон.
– Вітаю, тено Ролель. Я отримав наказ від тена Гаївського, «Десмос» відправляється в столицю.
– Так, запам'ятайте, ви отримали від мене наказ знайти й повернути в Тунну злочинця Кровменя Найтона, який втік. Більше ні про кого не знаєте, нікого не бачили. Зрозуміло?
– Зрозуміло. Дякую за пояснення.
Так, з цим з'ясували. Тепер вказівку капітану й усе буде не так уже й погано.
– Тене Ганбаатор, добрий день!
– Добрий день, тено Ролель! На жаль ми встаємо на ремонт і точний його термін я не можу зараз визначити, – мені здалося або в його голосі прослизнула радість? Напевно, почулося.
– Я знаю. Тене Ганбаатор, для батька й усіх інших ви літали, щоб забрати й доставити в Тунну Кровменя Найтона. Більше пасажирів на дредноуті не було.
– Зрозумів.
– Будь ласка, надішліть шлюпку з пасажирами в Хотиг біля Веєрінської пустелі. Я сама їх зустріну, – вимкнула зв'язок. Шлюпка буде добиратися годин шість-сім. Час зустрітися з кравчинею є. Треба замовити нову сукню для балу.
Внсі
Вийшовши із зорельоту, я глибоко вдихнув свіже тепле повітря й подивився на небо. Яскраво-синє з рідкісними пір'їстими хмарами воно високо піднімається над нами. Помаранчеві промені Ровелли роблять навколишню місцевість святково-ошатною. Зореліт сів на льотному полі, що широко розкинулося навколо нас. Щільне світло-сіре покриття поля марить гарячим повітрям, яке піднімається вгору й створює міражі на обрії. Як виявилося, нас чекали. Недалеко стояла групка зустрічаючих. Серед них були представники преси. А цікаво, чиї це родичі або друзі?
Залишаєм зореліт не тільки ми з дівчатами, а й п'ятий импет. У аквамаринових комбінезонах з усміхненими обличчями бійці импету вишикувалися перед шлюзом. Я не відриваю погляду від гарної невисокої постаті з розсипаним по спині чорним, як ніч, волоссям. Потім її сховали широкі плечі Бернта. Ілсіело віддав наказ, импет повернувся направо й бадьоро покрокував у бік будівлі космопорту.
Дивлячись їм в слід, згадав як усе-таки набрався сміливості й вранці прийшов до дверей з номером Шість. Довго прислухався до емоцій усередині кімнати. Радість, гордість, усвідомлення добре виконаного завдання. Нарешті, стиснувши волю в кулак, постукав. Двері відчинилися відразу, як ніби Айкен стояла прямо за ними.
– Вітаю! – слово важко протиснулося назовні.
– Вітаю! Проходь. Я чекала, що ти зайдеш, – з посмішкою відповіла Богиня.
– Я дав обіцянку знайти фею і допомогти повернути її. Я не можу змарнувати її сподівання, але коли все закінчиться, я б дуже хотів тебе побачити, – замовк і з острахом прислухався до її емоцій: радість, надія і гарний настрій…
Варда
Висадилися в космопорті міста Пумасат. До мого штату звідси далеченько, але це не проблема. Я так скучила за дорогим моїм містом Луаідхе! Як я взагалі зуміла забути сказати моїй Сані, що зі мною все добре?! Ох, невже я ще забула подзвонити Латіфі та Іхлас! Шкода, вони ж тепер про те, що я жива дізнаються тільки з новин! Йой! Я ще й не знаю де мій годинник! А він такий дорогий, що то просто! А все із-за того демона й Найтона! До речі про Найтона – де він і як він?
Треба негайно подзвонити Сані!... А це що?! Он там біля кореспондентів? Сана! Там і моя сестра, Іхлас та батьки!
Я стрімко спустилася по сходах, вибігла вперед і обняла свою дівчину, тоді батьків, Латіфі та подругу!
Вардо! З тобою все добре! Слава Космосу, ти жива! – вигукнула Сабунон (я так інколи зву Сану). Це на кіарабійській мові означає «мила». Моя родина довгий час мешкала в кіарабійському тауні на планеті Фарма. Удома ми говоримо виключно на кіарабійській, а фармську та мурярійську я вивчила у школі. Та й на Фармі всі ж на фармській говорять, хіба що є різні діалекти.
Вибач, я зовсім забула подзвонити! Сама не знаю як!
Усе добре, головне, що з тобою все добре!
Ми за тебе так хвилювались! Як тільки почули, що ти врятована, аж на душі легше стало! Донечко, ти ціла! – радісно та дбайливо мати пригорнула мене знову до себе. Оглянувшись, я побачила, що до Карай і Внсі підійшли репортери.
Карай
– Вітаємо на Клавіантусі, дорогі гості! – радісно промовила в мікрофон руда дівчина в блакитній сукні. Оператор з камерою забіг з боку, щоб зняти з хорошого ракурсу її гарне личко.
– Ви щасливі потрапили на нашу чудову планету? – приторно солодко проспівала вона в мікрофон і сунула його мені в обличчя, при цьому посміхалася в об'єктив камери. Я хоча і не дух, але розрізнити справжні і зображені почуття можу.
– Ні! – противним голосом протягнула в мікрофон.
– Я дуже рада ...– радісно почала тараторити руденька й різко змовкла. – Що? – вона розгублено дивилася на мене, потім озирнулася на оператора й загарчала на нього: – Вимкни негайно!
– Ти з якого ведмежого кута з'явилася, якщо так розмовляєш з верховним драконом? – строго запитав Внсі.
– Ой! Вибачте! – дівчина часто закліпала віями й почервоніла. – Мені дали завдання зняти репортаж про врятованих ПИЛОСМОКом. Вибачте, я не хотіла вас образити! – вона благально заглянула мені в очі.
– Усе добре, але більше так не роби. Раптом на духа нарвешся, а він швидко прочитає твої емоції, – продовжив повчати кореспондентку Внсі.
– Так про що ви хотіли нас розпитати? – раз дух говорить, що все добре, значить вона хотіла зобразити із себе зірку через недосвідченість, але зовсім не є поганою. Дівчина повернулася до оператора, який з цікавістю спостерігає, за тим що відбувається, і дала йому знак знімати. Той підняв камеру на плече, націлився на нас і показав великий палець.
– Вітаємо вас на Клавіантусі! Розкажіть, будь ласка, про свої враження від нашої планети, – абсолютно нормальним голосом запитала руденька.
– З космосу Клавіантус гарний. Та й зараз погода мені подобається.
– Що з вами сталося, якщо довелося викликати ПИЛОСМОК? – мікрофон знову наблизився до мого обличчя.
– Ця інформація є таємною й ми повідомимо її тільки офіційним особам Клавіантуса, – промовила Варда, виринувши з-за моєї спини.
– Але ж вас рятували? – поквапилася задати питання кореспондентка. – Від кого?
– Так нас урятували й ми дуже вдячні бійцям ПИЛОСМОКа, які прийшли нам на допомогу. Більше коментарів не буде, – Варда схопила мене за руку й потягла до своїх, як я зрозуміла, родичів.
– До побачення, – встигла я кинути через плече представниці преси. Внсі з незалежним виглядом пішов за нами.
– Познайомтесь, це моя подруга Карай, це Внсі, – Варда підштовхнула нас уперед, щоб усі добре розглянули, потім зробила широкий жест рукою і продовжила, – Це мої батьки, сестра Латіфі та подруга Іхлас. А це моя Сана, – Варда ніжно обійняла за плечі невисоку смугляву дівчину з чорним волоссям, забраним у маленьку дульку.
– Ясного неба. Мене звати Тодор, – привітався високий кремезний засмаглий чоловік із світлим волоссям і карими очима, одягнений у все біле, що стояв поруч. – Вітаю на Клавіантусі Лано Карай, я – представник громади драконів. Ми ніколи не кидаємо своїх у важких обставинах, – він подивився мені в очі. І звідки він дізнався, що це я?
– Ясного неба! Дякую, що визнаєте мене своєю, – мені дуже приємно, що я належу до такої дружної раси.
– Ось запрошення в Хату драконів. Воно дає право на проживання на нашій території. А також ми пропонуємо отримати вам на час перебування в системі Ровелли фінансову підтримку.
– Я не відмовляюся від грошей, але прошу, щоб це була безпроцентна позика, яку я поверну, коли отримаю доступ до свого рахунку, – ось ще! Я заробляю сама, мені подачки не потрібні.
– Як побажаєте, – у голосі дракона прозвучало схвалення. Він дістав з кишені "збільшувальне скло" й простягнув мені руку:
– Можна вашу цифровку.
Я простягнула руку з браслетом. Спалахнуло зелене світло.
– Вам відкритий рахунок у банку, яким користується громада. Усього найкращого. Чекаємо в гості. Ваші друзі – наші друзі. Запрошення поширюється й на них, – Тодор кивнув усім, розвернувся й пішов на вихід, але перед тим дав мені металеву візитку.
– Думаю пора йти звідси, а то згорімо на сонці, – сказав Внсі й ми натовпом пішли до будівлі космопорту.
Хата драконів
Ролель
Тамінський шовк ніжного персикового кольору тече вниз м'якою хвилею. Загадковий блиск діамантів, що прикрашають ліф. Сукня по останній туннській моді сидить на мені ідеально. Точно такого ж кольору туфельки із замші на високих підборах на ногах як влиті, колодка зручна. У них можна танцювати всю ніч і не втомитись. А коли мені зроблять вишукану зачіску, думаю, що сам Кроулі не зможе встояти.
Пролунав сигнал смарта. Я махнула рукою служницям, виганяючи їх з кімнати. Коли залишилася сама, відповіла:
– Тене Ганбаатор?
– Тено Ролель, ми в Хотизі.
– Півгодини і я буду на південній околиці міста.
– Чекаю.
– Міна, – у прочинені двері заглянула моя покоївка, – негайно переодягни мене.
Через півгодини я зробила крок у портал і опинилася біля міського муру Хотига зовні. Ганбаатор зупинився на пагорбі, звідки шлюпку добре видно. Пораділа своїй передбачливості: тонкі черевички з щільною шнурівкою не дали потрапити піску всередину. Прямо на південь перед нами розкинулася Веєрінська пустеля.
Я пройшла в капітанську рубку й шлюпка, піднявшись у повітря, полетіла на південь. Турійн, який повільно опускається до обрію, дуже яскравий, у зв'язку із чим вікна сильно затемнені. Складається враження, що вже пізній вечір і в небі висить тьмяна зірка. Добре, що екіпаж мовчить, оскільки я маю змогу обміркувати ситуацію, що склалася.
У Хартаавр Шааґа мешкає двоє слуг. Старе подружжя Тсеренгів живе в замку вже більше п'яти тисяч років і весь той час віддано служить роду Хашат'єрс. Покладатися на них можна, тим більше, що покинути замок без дозволу господині вони не можуть. Для їх забезпечення було укладено договір із племенем суслаїв, що живуть у п'яти днях путі на північ. Суслаї поставляють м'ясо веруса, молоко горбалів, сичужний сир і сушені фрукти, які вирощують у своєму оазисі. Свіжі овочі та зелень Тсеренгі вирощують у теплиці, що встановлена у внутрішньому дворику замку. Проблем з тим, щоб нагодувати фею не буде.
Коли світило торкнулося небокраю, я побачила попереду знайомі обриси Хартаавр Шааґа. Ганбаатор, побачивши замок, повернув до мене обличчя. Я кивнула.
Здійнявши піщані бурунчики, шлюпка тихо сіла біля чорної громадини. Я вийшла назовні. Гаряче сухе повітря пустині боляче вдарило в обличчя. Фея дивиться з жахом на чорну стіну, що йде високо вгору. Найтон беззвучно висить на плечі матроса.
Підійшла до темно-сірої арки, що проступає на стіні, й доторкнулася до неї. Прохолода граніту приємно остудила долоню. Арка почала світлішати. Коли малюнок став білим, під аркою відкрився прохід. Зверху по сходам спускається Гоньд.
– Гоньде, забери це сміття, – я кивнула на Найтона, – а також тримай мотузку, якою зв’язана дівчина.
Вантаж перекочував до нового носія і той, намотавши мотузку на кулак, пішов у замок.
– Можете бути вільні.
– До побачення, тено Ролель, – вклонився Ганбаатор. Матроси вклонилися й мовчки зникли в шлюпці. Та злетіла й швидко щезла в темряві.
Карай
Високе синє небо, повітря наповнене смаком океану, яскрава зелень, розбавлена різнокольоровими квітами, що дарують дивовижні аромати, засмаглі люди в світлому вільному одязі. По-моєму, ми в раю!
Будівля космопорту у формі морської хвилі, що бере початок від льотного поля, сріблясто-блакитна. Ми ввійшли в скляні двері, що роз'їхалися перед нами. Усередині прохолодно, багато людей. Зручні крісла для пасажирів, що очікують свого рейсу, заповнюють майже весь внутрішній простір, величезні табло на стінах, двері кафе й кімнат відпочинку. Дуже сучасний космопорт!
Наша компанія пройшла будівлю космопорту наскрізь і вийшла на майдан. Мені здалося, зараз побачу море асфальту, купу транспорту й занурюся в атмосферу гарячого задушливого повітря. Але ні! Транспорт є: смішні білі, жовті, бежеві авто, без скла, є тільки лобове, що нагадують кабінки канатної дороги, які стоять на чотирьох ніжках, що закінчуються гумовими кульками. А ось асфальтового покриття нема! Узагалі! Майдан вкритий густою зеленою підстриженою травою, в якій видніються пішохідні доріжки з кольорових плиток нещільно пригнаних одна до одної.
На Мурярії машини теж літають, але за рахунок відштовхування гарячого повітря від поверхні, тому асфальтове покриття необхідно, а за рахунок чого літають тут? Побачивши мою зацікавленість, Варда пояснила:
– Авто на антигравітаційній подушці, тому поганого впливу на поверхню немає. Опорні ніжки спеціально роблять з гуми, щоб вони м'яко придавлювали траву й не псували її.
Як усе продумано! Мені подобається Клавіантус усе більше й більше.
Ми сіли в невеликий автобус і поїхали до центру. Як розповіла мама Варди, вони вчора приїхали в Пумасат і оселилися в готелі, й збираються сьогодні повертатися додому.
– Мама, я не можу поїхати, – Варда з ніжністю подивилася на матір. – Нам спочатку треба розв'язати одну проблемку, а потім я відвідаю вас.
– Це небезпечно? – схвильовано запитала жінка.
– Яка може бути небезпека тут на Клавіантусі? – безтурботно засміялася Варда. – Нам треба знайти нашу подругу, а для цього звернутися до фахівців. Звичайне ходіння по чиновниках.
– Тоді сьогодні ми залишимося ще тут, – вирішив тато Варди. – Ми тебе довго не бачили й не можемо відразу розлучитися. А додому поїдемо завтра. Ви можете оселитися в тому ж готелі, що й ми, – звернувся він до нас з Внсі.
– Гарно дякую, але я хочу познайомитися з драконами. Мені дуже цікаво, – відмовилася я.
– Дякую, але мені теж цікаві дракони, – на моє здивування відповів Внсі. Мені здавалося, що останнім часом він на мене тільки гарчить.
Віка
Я зробила крок під арку й почала підніматися по сходах слідом за високим, але сутулим демоном, що несе Найтона на плечі. Демон йде повільно й мотузка, якою ми з'єднані майже не натягується.
Та величезна чорна скеля, до якої привезла нас шлюпка, усередині виявилася замком. Ми піднялися на майданчик. Висока стеля, чорна мармурова підлога, безліч колон, темні стіни, на яких висять палаючі смолоскипи, усе ледь видно в темряві. Демон зупинився й повернувся обличчям до мене:
– Добрий вечір, господиня, – він схилив голову.
Я оторопіла. О це так номер!
– Добрий вечір, господиня, – стара демониця, яка вийшла з-за його спини, присіла в низькому поклоні. І що мені робити?
– Церен, цих закрити в тих же покоях, – пролунав позаду холодний зарозумілий голос. Я обернулася. – Фея повинна добре харчуватися, інакше швидко здохне, – дивовижної краси демониця піднялася на майданчик. Правильні риси обличчя, пишне завите в локони волосся, ідеальна фігура. Можна було б назвати її красунею, але все псує вираз обличчя: зверхній і зневажливий. Можна подумати, що демониця вступила ногою у лайно.
– Подобаюся? – її очі глузливо блиснули.
– Ні, Ролель. Мені не подобаються жорстокі істоти.
– Твої проблеми, а зараз заткни пельку й іди куди скажуть, – Ролель перевела погляд на демонів. – Головою за неї відповідаєте, – і пішла вниз на вихід.
Демони низько схилилися. Кроки внизу вщухли. Демон випростався, поправив на плечі Найтона й звернувся до своєї подруги:
– Церен, забери у мене мотузку.
Демониця піднялася й подивилася на мене:
– Добрий вечір, феє. Я – Церен, це мій чоловік Гоньд, – вона спритно розмотала мотузку з долоні чоловіка, потім зробила крок до мене й розв'язала мої руки. – Ми служимо роду Хашат'ерс уже майже п'ять тисяч років. Ласкаво просимо в Хартаавр Шааґа.
Її обличчя в такій темряві розглянути було складно, але голос спокійний і доброзичливий.
– Добрий вечір, Церен. Мене звати Віка. Я тут не по своїй волі. Мене й Найтона, це хлопець, якого несе твій чоловік, захопили в полон найманці й доставили сюди. Усе це за наказом Ролель, – якщо вона по-доброму розмовляє зі мною, то може допоможе?
– Вибачте, Віко, але ми ні з ким не обговорюємо дії своєї господині, – тихо мовила Церен. – Ми зробимо все, аби перебування в Хартаавр Шааґа було для вас зручним.
– Дякую, – зітхнула я. Вони підневільні слуги й ще не відомо, що ця гримза може зробити з ними за непослух.
Пройшовши дві великі зали, які погано видно у темряві, ми підійшли до широких шикарних сходок, укритих темним килимом. Сходки вели на другий поверх: спочатку по середині зали, а потім розходилися під стінами вгору з права та зліва. На широких перилах майданчиків, що ділили нижні сходки на три частини, стоять вази й світильники, що світять блідим синім світлом. Перед нами зверху на стіні проступає величезний темний вітраж. Гоньд, що йде попереду, повернув на право й почав підніматися на другий поверх. Ми з Церен йдемо за ним. Тиша приголомшлива. Навіть наші кроки зникли, оскільки килим має товстий ворс.
На другому поверсі Гоньд звернув ліворуч і беззвучно зник з наших очей.
– Тут така тиша, – прошепотіла я.
– Звикнеш, – тихо відповіла Церен.
– Ви посадите нас під замок? – треба ж дізнатися умови утримання.
– Навіщо? – спокійно знизала плечима демониця. – Звідси не втечеш. Із замку можна вийти тільки з дозволу його господині.
Щось мені це не подобається.
У коридорі ліворуч відкриті двері. Ми з Церен зайшли. Незважаючи на погане освітлення, кімната справила враження. Це велика вітальня багато й зі смаком обставлена. М'які дивани, крісла, столики й навіть великий білосніжний рояль, що стоїть на постаменті та загадково виблискує лаком. Три великих вікна, обрамлених оксамитовими шторами й закритих важкими, вишитими золотом тюлями. Нічого собі в них бранці мешкають!
Карай
Автобус зупинився біля довгої світлої двоповерхової будівлі з червоним черепичним дахом та з великою кількістю виступаючих балкончиків. Будівля сховалася в тіні великих дерев з товстими світло-зеленими стовбурами в три-чотири обхвати й різьбленим темним листям. Дерева такі високі, що дах ледь досягає їх середини. Це готель, в якому мешкає родина Варди та її подруги.
