Текст книги "Нелюди. Команда в зборі"
Автор книги: Дарина Петюшка
сообщить о нарушении
Текущая страница: 12 (всего у книги 16 страниц)
Раптом пролунав дзвінок міжгалактичного зв'язку. На екрані з'явилося обличчя секретаря Глави Співдружності систем нелюдей. Тен Йонссон дзвонив особисто тільки в особливо важливих випадках:
– Доброго здоров'я, тене Натан. Наша розмова конфіденційна? – я похитав головою та попросив зачекати.
Дістав з шухляди столу артефакт, який встановлює непроникний купол, який захищає від прослуховування, і увімкнув його.
– Доброго здоров'я, тене Йонссон. Слухаю вас.
– У тена Хельге надстрокове секретне повідомлення для Правителя Тунни, але це надовго. Будь ласка, повідомте мені, коли можна буде підключити канал особистого зв'язку.
Я підняв голову та оглянув присутніх, прийдеться їх позбутися.
– Шановне панство, прошу Вас залишити приймальню. Час відвідування буде повідомлено додатково, – під невдоволені висловлювання виставив з приймальної демонів і зачинив на замок двері.
Не гаючи часу, швидко пішов до кабінету Правителя:
Ваша Величносте, до Вас по особистому зв'язку тен Хельге. У нього довга розмова. Можна з'єднувати?
Кроулі Шостий
Ця новина обвалилася на мене, як каміння на голову. Я отетерів! Мене хочуть повалити! Знищити Династію! І хто? Дочка мого найкращого друга! А він у цьому замішаний? Та ні, на нього це не схоже. То мабуть, Ролель тайкома робить. Сподіваюсь, що так і є…
Провокацією або підставою це бути не може, оскільки епізод з нападом на лінкори ПИЛОСМОКа добре вписується в цю картину.
Чи варто запрошувати Хулана та Іриса? На скільки мені відомо, вони зустрічаються з Ролель Гаївською одночасно або по черзі. Хто їх розбере?
Що робити?..
Напевне, потрібно сам на сам поговорити з Логегом. Він мені не збреше!
Я натиснув кнопку зв'язку із секретарем:
– Тене Натан, на сьогодні всі зустрічі й прийом скасувати. Прослідкуйте, щоб у приймальної не було нікого, так само й у коридорі, який веде до приймальної. Я підкреслюю – нікого, оскільки справа дуже серйозна. Викличте до мене мера Лекенбау. Нехай його непомітно проведуть у кабінет. На телефонні дзвінки відповідайте, усім бажаючим повідомте, що я вивчаю бюджет і дуже злий.
– Ваша Величносте, там під дверима тен Хулан. Він просить аудієнції.
– Тене Натан, я сьогодні встав не з тієї ноги, тому ви просто боїтеся до мене заходити. Я зрозуміло говорю?
– Абсолютно! Усе буде так, як скажете.
Айкен
Смарт неголосно пискнув. Прийшло повідомлення від Ілсієло: "Бойовий збір. Виліт о 17.00." Ось і закінчився відпочинок. Прогулянка по місту з Внсі відкладається на невідомий час. Шкода. Мені він сподобався. Будь-яка дівчина оцінить таке трепетне ставлення до себе. Я відчуваю що дуже подобаюся йому. Подзвоню, попереджу його, що їду. Натиснула виклик, пішли гудки. Біп, біп, біп ... Не відповідає. Ну що ж, тоді напишу: "У мене терміновий виліт. Прогулянка відкладається. Айкен."
Кинулася збирати рюкзак, поклала чисту білизну, потрібні дрібниці. Що ж трапилося? Куди нас відправляють? Дивно, на виклик зазвичай летить черговий импет, а ми тільки другий день як повернулися з чергування. Може це якось пов'язано з Внсі і його зниклою подругою-феєю? Пройшла на половину батьків. Вони так рідко мене бачать.
– Мамо, у мене терміновий виклик. Після обіду вилітаємо, – я поставила рюкзак у коридорі. – Не хвилюйся, нічого серйозного. Бойових дій не передбачається.
– Доню, бережи себе, – мама обійняла мене, а в очах, як завжди, миготить страх утратити.
– Ну що ти! Я ж працюю не в п'ятірці захоплення, тому ризику ніякого немає. Матусю, стільки років усе добре й зараз проблем не буде.
– А я говорив, що треба її заміж видати й тоді не буде пропадати невідомо де, – сказав тато, входячи на кухню.
– Ось як знайду ідеального чоловіка, так і вийду заміж, – звично відповіла я.
– Ідеальних немає, ти ж знаєш, – з посмішкою заперечив тато. Ця розмова повторюється в нашій родині регулярно останні тридцять років. Наша релігія зазначає про об’єднання всього живого. Дуже цікава конфесія, яка не збігається із релігійним баченням тих, хто прославляє Космос. Також у нашій релігії є одна з догм про те, що молоде створіння жіночої статті має бути під захистом сильнішого. Ми не маємо права залишати свою душу самотньою, і чим раніше возз’єднання жіночого життя відбудеться з чоловічим, тим краще. Мені, якщо чесно, це здається дивним і старомодним, адже зараз у суспільстві вже ніхто й нікого не змушує виходити заміж.
Після смачного обіду, тато відвіз мене в космопорт і побажав щасливої дороги. Біля військового терміналу я зустріла Ірму й Дору. Дівчата весело базікають.
– Вітання! Як життя молоде? – заразилася їх життєрадісністю.
– Вітання! Згадуємо вчорашню вечірку, даремно з нами не пішла, – відповіла Ірма.
Тут підійшов Бернт, шляхетно підхопив наші рюкзаки, і всі разом пішли до зорельоту. На борту Ілсієло велів зайняти всім свої місця й повідомив, що завдання й мета польоту будуть озвучені після виходу у відкритий космос.
Тен Гаївський
Знову терміновий виклик. Знову через секретаря. Минулого разу приводом став "Непокірний вітер", відправлений Ролель у погоню за Кровменем, що ж буде зараз?
Якесь не добре передчуття стиснуло груди. Щось я упустив у розмові з донькою. Останнім часом у неї з’явилися секрети, я б навіть сказав – таємниці. Постійні завдання для "Десмоса" за межами нашого виміру. Про все це треба подумати й серйозно поговорити з Ролель.
Біля палацу мене зустрів Джарган – особистий камердинер Правителя, і провів бічним ходом відразу в порожній коридор біля приймальної. Джарган постукав у двері й після того, як сказав хто це й з ким, двері відчинилися. Виглянув секретар, окинув поглядом коридор, а потім подивився на мене:
– Проходьте, тене Гаївський. Джарган, чекайте в покоях Правителя.
– Тене Натан, що сталося? – спробував з'ясувати обстановку.
– Тене мере, Його Величність Вам усе пояснить, – секретар відвів очі й пішов до кабінету.
Таке враження, що він відчуває себе винним. Може зміщення з посади? Розтрат у мене немає, прориви усуваються, з цього боку все гаразд. Епізод з дредноутом?
Проходьте, – тен Натан пропустив мене в кабінет Правителя й щільно зачинив двері зовні.
Його Величність Кроулі Шостий Правитель Тунни сидить за столом і читає папери. Я низько вклонився й завмер, чекаючи поки він зверне на мене увагу. Знову здавило груди й стало важко дихати. Кроулі ніколи не ігнорував мене. Нарешті Правитель підняв голову й втупився прямо в очі. Погляд важкий, кулаки стиснулися, аж кісточки пальців побіліли, золоті вени на шиї яскраво спалахнули. Чим я міг так його розлютити?
– Логеже, ти зовсім страх утратив? В антимагічний нашийник захотів? – прогримав він.
Від несподіванки коліна у мене здригнулися і я мало не впав на підлогу. Кроулі схопився й за пару кроків опинився поруч зі мною.
– Сто копанок чортів тобі в печінку! Розтерзаю на шматки й розкидаю їх по пустелі! Заб'ю зуби тобі в глотку, щоб ти більше не смів пащу роззявляти на те, що тобі не належить! – оскаженілий демон насунувся на мене.
Я впав на коліна, волаючи:
– Помилуй, Правителю! Клянусь, я поганого нічого не робив! У чому моя провина? – з цими словами я відчув холодний подих смерті.
– Де ритуал проводити зібрався? Бодай тебе чорти вхопили! Куди фею сховав? – прогарчав Кроулі.
Я очманів. Хто з нас збожеволів? Навіженій Правитель чекає відповіді.
– Я й гадки не маю про що ти, Кроулі! Пошкодуй мене, жалюгідного, – на мене напали дрижаки, так і голови можна лишитися.
Погляд Правителя став важким і гострим. Виникло відчуття, що в мозок штрикнули розпеченим прутом.
– А-а-а! Ой лишенько! Правителю милосердний! Змилуйся! – я зіщулився біля ніг скаженого демона й чекав смерті.
– Логеже, встань, – пролунав спокійний голос Кроулі.
Я не повірив своїм вухам і не ворухнувся.
– Устань і поговоримо, – він пішов і знову сів за стіл. Я підняв голову й подивився на його обличчя:
– Кроулі! Я розповім тобі все, що ти захочеш, тільки скажи ЩО тебе цікавить, – поки говорив, повільно піднявся, готовий знову впасти на підлогу.
– Сідай, – він махнув рукою на стілець біля столу, – і розкажи мені, навіщо Ролель відправила "Непокірний вітер" у систему Фомальгаут?
– Вона хотіла помститися Кровменю Найтону за образу й підпал нашого будинку. Для чого дала наказ загону моїх найманців "Десмос" під командуванням Депорона схопити Кровменя, а капітану "Непокірного вітру" Ганбаатору – доставити в Тунну.
– Це вона тобі розповіла? – дочекавшись мого кивка, запитав. – А що кажуть ці демони?
– А я їх не питав, – у грудях зав'язався важкий вузол. – Це був обман? – чекаючи нового вибуху люті, я втягнув голову в плечі.
– Це ошука, Логеже. Ролель тебе ошукала, – співчутливо дивився на мене друг.
– Ти розсердився на те, що Кровменя покарали двічі? Або знову виникли проблеми з тими, лінкорами, яких обстріляли? Запропонуй їм компенсацію, я готовий виплатити, щоб загладити свою провину.
– Ох, Логеже, та най тебе качка копне! Дитину потрібно виховувати, а не тільки плекати. Твоя дочка вирішила стати Правителькою Тунни, – промовив Кроулі й вп'явся поглядом у мене.
Я дивився на нього й чекав, коли він засміється. Час минає, ми дивимося один на одного, і я розумію, що це не жарт, але, чіпляючись за останню надію, прошепотів:
– Ти жартуєш? – Правитель похитав головою.
І тут до мене дійшло: стати Правителем можна тільки прибравши чинного, а значить моя маленька дівчинка збиралася скоїти вбивство коронованої особи? Ні! Ні! Горенько моє!
Щоб я краще зрозумів, що відбувається, Кроулі дав мені для ознайомлення матеріали, що йому надіслали.
Магія робить дива
Внсі
Помаранчевий будинок ми покидали з першим заступником Ковена магів Зедором Адлером, який заходив у своїх справах у комітет магії. Невисокий худорлявий молодий чоловік з яскравими синіми очима, світлим волоссям і довгими білими вусами, які звисають нижче підборіддя. Невеликі прозорі крила на світлі переливаються райдужними кольорами, як мильна бульбашка. Вільний одяг блакитного кольору, як квіти волошки, дуже пасує до його очей.
До будівлі Ковену їхали на автобусі, досить далеко за місто. Як пояснив нам Адлер, маги спеціально розташувалися подалі від усіх, оскільки в них там не тільки адміністративна будівля, а й навчальні корпуси, й полігон для виконання магічних вправ.
Карай нарешті знайшла джерело інформації про магію! Питання сиплються з неї, як крупа з дірявого мішка. Однак, сто тисяч чому й навіщо, зовсім не злякали фея. Відгукнулося педагогічне минуле. Адлер докладно й детально відповідає на всі питання, навіть, самі безглузді й абсурдні, як, наприклад, чи можна оманою змусити фею допомагати або чи відчує верховний дракон злочинця, якщо той буде про себе рахувати до ста.
Феї влаштувалися в райському куточку. Традиційно верхній ярус рослин складають велингтони, а під ними розташувалися дерева, ліани, кущі та трава. Усе цвіте, частина вже покрита плодами і ягодами. Власне будівель і не видно, квітучі ліани оплели всі вертикальні поверхні. Ми йдемо по вузькій доріжці зі світлого каменю, яка петляє між кущів, зустрічається з точно такими доріжками, які тікають у різні боки, і запам'ятати в якому напрямку рухаємося практично не можливо.
Раптом Адлер зупинився перед стіною з темно-зеленого листя із срібною обвідкою, між якими виднілися ніжно-рожеві невеликі квіточки, й гостинно показав рукою на темний отвір, що виник перед нами. Я з дівчатами встав як укопаний. Варда потягнула носом, кивнула й увійшла першою, Карай за нею, потім я. Останнім йде фей. У середині виявилося велике гарне приміщення. Тута прохолодно й світло завдяки яскравим магічним кулям, що висять під стелею, оскільки вікна, оповиті ліанами, майже не пропускають світла.
Уздовж стін стоять плетені з лози меблі: столики з мереживними серветочками, диванчики й крісла, на сидушках яких лежать різнокольорові вишиті подушечки. На самих стінах висять гобелени з пейзажами, а на підлозі – плетені з тканини килимки. Усе дуже мило й майстерно вироблено.
– Сідайте, відпочиньте. Зараз Вам принесуть напої та частування, а я поки повідомлю колегам про Вашу справу, – проказав Адлер і зник у глибині приміщення за дверима.
– А тут затишно, – протягнула Карай. – І як у них вистачило терпіння все це вишити, вив'язати, виплести.
– Еге, це не драконівське золото, – протягнув я.
– Даремно ти так, – мовила Варда. – Феї, коли займаються рукоділлям, вплітають у роботу магічні побажання здоров'я, довголіття, щастя. У нас на Клавіантусі кажуть: «Маєш фейську саморобку – вважай, тобі поталанило». Вона несе щедрий позитивний заряд і працює як амулет, дивлячись яке побажання в неї вплетено.
– Ух ти! – радісно вигукнула Карай. – Чим довше ми тут сидимо, тим менше будемо хворіти, довше жити й будемо більш щасливими?
– Також розвинуться Ваші таланти, відвідають геніальні думки й Ви точно зустрінете другу половинку, – оксамитовим голосом підхопила перерахування Карай невисока білява фея в довгому темно-фіолетовому сарафані та з тату на плечі у вигляді пір’їнки. Вона посміхнулася нам і продовжила. – Оскільки мої колеги просять пройти в лабораторію духа Утсі Внсі, то в дівчат є гарна нагода почекати свого друга в нашій вітальні, – вона махнула руками й на столи з повітря плавно опустилися графини з різними напоями, вази з фруктами й таці з канапками й солодощами. – Пригощайтеся.
– Якось не справедливо: хтось працює, а хтось ласує всякими смаколиками та поправляє здоров'я, – тихенько пробубонів я.
Однак слух у феї виявився гострий:
– Не хвилюйся Внсі, феї завжди обдаровують того, хто їм допомагає.
– Інша справа! – повеселішав я.
Ми з Айлеен, як назвалася фея, пішли по напівтемних коридорах. Напевно тут феї не вважають за потрібне розвішувати магічні кулі, і світло проникає тільки з переплетених вікон. Біля широкої покритої рунами двері дівчина зупинилася й засторогою проказала:
– Коли зайдеш в лабораторію не дивися вгору, а то втратиш зір.
Мені різко розхотілося допомагати феям і кому б то не було. Хотів було піти назад, але Айлеен відчинила двері й запросила мене. З розчинених дверей ударив сліпучий сніп помаранчевого світла. Я з острахом глянув туди й зрозумів звідки йде світло. Стеля лабораторії – це високий кришталевий купол. Зовні даху не має або він зсувається в бік і тому, через блискучу поверхню сяють помаранчеві промені Ровелли. Я зайшов і Айлеен представила мене чотирьом феям. Вони всі в однакових довгих зелених сукнях вільного крою, схожих на форму. Може це форма магів? Феї відчувають науковий інтерес, передчуття цікавої роботи, очікування втоми.
По середині кімнати стоїть дерев'яна кушетка, застелена плетеним картатим покривалом, під яким лежить щось безформне.
– Юначе, я – професорка Зуттер, буду проводити сеанс, – назвалася старша фея. – А зараз лягайте на кушетку, розташовуйтеся зручно. Там настелено свіже сіно, Вам будемо м'яко.
– А чому не просто матрац? – цікавість Карай заразлива.
– Наша магія працює найкраще поруч з природними матеріалами.
Айлеен вийшла в коридор. Феї підійшли до кушетки та стали півколом біля узголів’я й взялися за руки. Я ліг на кушетку й відразу заплющив очі. Тиша. Пролунав спокійний голос професорки Зуттер:
– Внсі, прошу Вас згадати, що відбувалося уві сні Кровменя Найтона, коли Ви в нього вселилися. Згадувати треба дуже ретельно: оточення, у чому був одягнений демон-вампір, що він говорив. Коли відновиться зв'язок між вашими свідомостями, я пройду в сон Кровменя для його визволення звідти та надання інструкції для визволення феї Студенко Вікторії, – вона говорить тихо, лагідно переконуючи мене розслабитись. – У вас не виникне неприємних відчуттів, можливо Ви взагалі не відчуєте моєї присутності. На зв’язку з Кровменем ми зможемо бути поки сил вистачить. Починайте.
Моя увага зосередилася на спогаді там, де я опинився біля Найтона. Згадав фіолетовий краєвид, який я побачив та те, як Найтон у розпачі розповів мені про те, що Ролель його не кохала.
Відчуваю тепер якусь прохолоду, ніби крізь мене віє неіснуючий протяг. Не саме через мене, а через мою пам’ять. Я став тимчасово порталом для феї, що дала мені коротесеньку інструкцію. Нічого не чую, нічого не бачу. Лише намагаюся все більш детально згадувати мою зустріч з демоном-вампіром.
Найтон
Не знаю скільки я тут уже. Ця підступно зроблена пастка, давить на мене. Здається пройшло багато часу з того моменту, як опинився тут. У світі снів неможливо зрозуміти коли день, коли ніч. Відчуття часу зникає миттєво. Годинника, завдяки якому ми з Ролель розуміли, що треба розходитися, зараз немає.
Темно. Чим довше я тутечки, тим більш непрозорою стає сфера. Допевне моя свідомість довго вже перебуває в цьому світі. За цей час я змирився з усім і, можливо, я вже тут навіки. Мене ж ніхто визволяти не буде. Цим персонам я наробив багато поганого. Безперечно, я про це шкодую, бо влада дістанеться не нам з братом, а Ролель, що мене зрадила. А мої почуття були справжніми, та…який сенс це прокручувати в голові.
Вшших – мене осліпило промінням. Що за..? Сфера розкрилась!!! Вона розпадається в мене на очах. Хто це? Ще одна забавна фея!
Добрий день, мало часу пояснювати все. Тепера я Вас звільню звідси, потім мій голос буде у Вас у голові, розповісте, що бачите, що відбувається, де фея Студенко Вікторія, я буду Вам допомагати.
Ви сюди прийшли, щоб врятувати Віку? Добре, а мене ви також заберете із собою?
Цього ми ще не знаємо, але якщо операція буде успішною і Ви допоможете врятувати фею Вікторію, то Вам це зарахується, хоча буде призначено покарання.
А без покарання не можна? Я же також жертва.
Усе буде по закону, – твердо відказала мені фея. А раптом заберуть мене на Клавіантус? Було б добре.
Я згоден, – утомлено посміхнувся я. Фея, почувши мій дозвіл, узяла мене за руки, після чого я побачив яскраве світло, бо не встиг закрити очі. Прокинувся! Я живий! Не прикутий до одного місця назавше! Я – можу бачити, чути, відчувати, що навколо мого тіла! Як же давно я не відчував себе!
«Що навколо?» Ця фраза, ніби моя, відноситься до думок, але водночас це достеменно та фея задала питання. Як невидима особиста частина мого розуму говорить до мене й хоче, щоб я все розповів. Повільно повернув голову й озирнувся:
Кімната. Велика світла кімната з трьома величезними вікнами. Це, певне, кабінет. Уздовж стін шафи з книгами, як у бібліотеці. Посередині стоять три великі столи, на яких так само лежать книги. Крісла у столів і стільці біля вікон. Я лежу на широкому дивані вкритий пухнастою зеленою ковдрою. Віку не бачу. О, чекайте! Ось вона забилася в куток!...Агов! – я спробував піднятися, але по всьому тілу закололи голочки. Як довго я лежав? Усе тіло затекло й здається чужим. Усе ж таки сів. Голки закололи сильніше, але кров весело побігла по венах. Спустив ноги на підлогу й ледве встав. Стояти можу, хоча злегка хитає, але це дрібниці. Підійшов до Віки, яка якогось дива сидить на підлозі. Вона сидіть у кутку одразу з права від дивана. Не звертаючи уваги на її, м’яко кажучи, здивований погляд, присів біля неї та продовжив: – Судячи з того, що Віка досі тута, двері зачинені, а через вікна вона не допетрила втекти…и чого? Усе добре?
Віка ще хвилину просиділа, здивовано дивлячись на мене, тоді почала сміятися.
Як…ти прокинувся?.. Зі мною все гаразд, не дивлячись на те, що нас оттут наказала закрити Ролель. Я просто люблю сидіти на твердому. І ще раз: як так ти взяв і прокинувся після пари тижнів нетями?! З ким ти говориш? Найтоне, як ти встав?! – перебуваючи в шоці, закидала мене питаннями фея.
Мене із світу снів витягнула така ж фея, як ти. Чекай, я пролежав кілька тижнів?! – стільки подій пропустити! І все із-за Ролель. – Уставай, нам потрібно вибиратися звідси, тим паче, що ми не самі – у мене в голові сидить фея, яка мене пробудила.
Я простягнув їй руку й допоміг піднятися. Дівчину ніби осяйнуло в цю мить:
Як добре, що ти прокинувся! – Віка радісно схопила мене за плечі й почала трясти. – Ти ж демон! Ти можеш зняти з мене цей нашийник, і до мене повернеться магія, справді! А ти ще й на зв’язку з феєю, нас зможуть витягнути! Точніше, ми втечемо, ще й магія повернеться!
Проговорила вона це тихо, але дуже емоційно. Що тут відбувається? Усе йде якось не зрозуміло й шалено швидко. Мені здається мій мозок ще досі не працює...
«Потрібно все упорядкувати. Зараз звідайся у Віки, чи знає вона в якій частині галактики ви знаходитеся? Що це за планета? Де розташовано приміщення? Хто там ще є? Чи є ще ув’язнені?»
Не все відразу, а то я заплутаюся, – попередив фею в голові й знову звернувся до Віки. – Заспокойся, – я демонстративно зробив вдих та видих. – Де ми? В якому вимірі.
Припускаю, що в Тунні.
На якій ми планеті?
Космос її знає, – розгублено протягнула Віка.
Скільки тут охоронців?
У замку бачила тільки двох слуг: Церен та Гоньд. Ще тут була Ролель, але потім вона кудись пішла.
Вона тут? – забувши про все, спитав я.
Ні.
Добре, ще когось забрали сюди?
Тільки я, ти та твій сплячий двійник.
Який двійник? Ти про Найона? Де? – фея пройшла біля мене й повела до іншої кімнати, де на дивані лежить мій брат. Я опустився до нього та спробував розбудити. Точно, він у світі снів.
Ви його можете витягнути? Ні? Шкода. Ех, Найоне, і в що ти нас вплутав!
Я обійняв брата: «Ми ж мали бути командою, а ти…навіть, не знаю, я гадав, ми з тобою за одно, хоча, щоб зекономити сили я також подумав би, що тебе можна використати одразу за дві жертви». Поклав його назад: «Найоне, але я ж не зробив це!» Ще пару секунд дивився на брата, тоді повернувся до Віки:
Я спустошу цей замок! Ми вийдемо звідси й Найон отримає по заслугам!
Треба чекати, – мовила Віка, – поки що в нас безвихідь, бо привид бабці Ролель з’явиться тільки вночі, а зараз ще ранок. Через вікна вилізти із замку не можна, бо він – це зачарований камінь, у якого нема ні вікон, ні дверей зовні.
Стоп-стоп-стоп, який привид? При чому тут бабуся Ролель? Про що ти говориш? Що за камінь?
Ми зараз у зачарованому камені, у середині якого знаходяться приміщення. До замку-каменю можна ввійти тільки з дозволу господаря, цей господар, має бути роду Хашат’єрс. Ролель, як раз, з цього роду. Її бабуся Оюун також з цього роду. Вона тут ходить привидом. Ми з нею говорили всю ніч. Як почало світати вона розвіялась, тому нам потрібно чекати до ночі, щоб вона сказала, як звідси вийти.
Ааа, ну так вона нас і виведе, раз також господиня, – тепер усе набагато простіше. – Поки що можна допитати тих слуг, думаю буде не важко вибити інформацію…
Ні з кого нічого вибивати ми не будемо! – обурилася Віка.
Добре, можна просто оглушити Церен, а з чоловіка вибити інформацію, раз усі такі добрі? Жінку зв'яжу, щоб не заважала бити чоловіка, а так чіпати не буду. Це ж найкращий варіант! Мені все одно отримувати покарання, чи що там на Клавіантусі мене чекає. Добре, згоден-згоден, не треба мене лишати Тунні!
Я згоден! Добре, ми не буде нікому завдавати болю! – мені взагалі не хочеться відбувати покарання тут, тим паче, що обвинувачення серйозне. Хоча, вважаю, Правитель усе ж зволить залишити мене в нашому вимірі. – Слухайте, я буду дуже корисним, я допоможу врятувати Студенко, буду виконувати все, що скажете, тільки добийтеся того, щоб я з братом попав у систему Ровелли, чи в якусь іншу систему Співдружності! Вам же зовсім не складно цього добитися, так?!
Віка глядить на мне, як на божевільного. Мені байдуже. Наші зі мною за участь у заколоті таке зроблять! «Вогняний сон» – майже єдине покарання зрадникам та тим хто зазіхає на Династію. Це жах!
«Час йде. У нас закінчуються сили. Де знаходиться приміщення?»
Так…добре, дізнатися де ми.
Де ми знаходимося ти не знаєш? Привід тобі не казав?
Вона розповіла, що це замок у чорній пустелі, – злякано відповіла Віка. – З тобою все добре? Розумію, що не весело, але мені здається, ти трохи з’їхав з глузду.
Назва, мені потрібна назва, – пропустив її запитання повз вуха.
Веєрінська пустеля, замок Хартаавр Шааґа.
Назва замку ні про що не говорить, а ось пустеля відома. Вона на планеті Булган.
"Місцезнаходження у нас є. Чекайте на допомогу. Зв'яжімося при необхідності". Голос у голові зник, аж полегшало.
Я підійшов до феї та без труднощів зняв нашийник. Від моїх різких та швидких рухів Віка ще більше оторопіла й злякалась. Та що її не влаштовує в тому, що я говорю й роблю?
Дякую, – вона повільно почала відходити.
Що таке?! Куди ти йдеш?
У тебе істерика, ще й такий злий та знервований вигляд, – дуже обережно сказала дівчина.
Бо мені лячно! – я впав на коліна. – Мені й у голову не приходило, що я буду в такому скрутному становище. Ти розумієш? Розумієш? Правитель Кроулі мені за таке повільно зламає кожну кістку в тілі. Його слуги замордують нас з Найоном! Ми абсолютно беззахисні, якщо тут залишимося – це буде кінець! Мені страшно за свою шкуру, ти розумієш? Якщо до мене спрямували фею, щоб визволити тебе, логічно, що Співдружність знає про нас й знає про наші з Найоном минулі наміри. Співдружність уже напевно повідомила про це Правителю, щоб той допоміг витягнути тебе. Він звичайно ж припинить усе це, зупинить Ролель, а мене…
Гей, тихо, – заспокійливо обронила фея. Вона повільно й чомусь перелякано опустилася на підлогу й простягнула руку до моєї скроні й лівого вуха. Відчув тепло. Воно враз мене заспокоїло. – Ось й очі вже людські…
Так ось чому… – тихо пробурмотів я й видихнув. – Вибач. Я вже взяв себе в руки. Паніки більше не буде. Чесно, усе добре.
Тен Гаївський
Кроулі, я здається здогадуюсь, де Ролель збиралася проводити ритуал. У замку Хартаавр Шааґа, що розташований у Веєрінській пустелі. Це єдине місце, в яке я не маю доступу без її дозволу. Замок належить роду Хашат’єрс і передається у спадок. Ролель він дістався від бабусі Оюун, – врятувати дочку від страти можна, тільки не давши їй зробити спробу вбивства. Моє повне й беззастережне співробітництво з Правителем дасть шанс зберегти Ролель життя.
А хіба Сарнай не має прав на замок? Вона ж пряма спадкоємиця Оюун? – спокійно поцікавився Кроулі. Його очі знову мають райдужку, а золоті вени зникли.
Сарнай ніколи не прагнула володіти замком і тому відразу передала його Ролель, не вступаючи у спадок. Магічно замок належить Ролель і вона є його господинею, – я знов-таки розсердився на дружину, яка зовсім не цікавиться справами нашого роду.
– Тоді думаю варто відправити до замку загін, щоб перехоплювали всіх хто до нього підійде або вийде з нього, – Правитель натиснув кнопку виклику. – Тене Натан, зайдіть.
Секретар відчинив двері, як ніби стояв під ними й чекав.
– Слухаю, Ваша Величносте, – низько схилив він голову.
– Прийшли до мене Тумурзоріна. І принеси чогось перекусити.
Порятунок тих, хто тоне –
справа рук тих, хто тоне
Віка
– Давай поміркуємо, що ми можемо зробити до темряви. Може якось підготуватися до втечі? – хочу направити Найтона в конструктивне русло. – Пішли у вітальню, там можна зручно влаштуватися.
Я пішла в сусідню кімнату, Найтон за мною. Коли зайшли у вітальню, то вхідні двері відчинилися й увійшов Гоньд із підносом у руках. Він подивився на нас. Ми завмерли й дивилися на нього. Якось не здогадалися придумати щось на такий випадок.
– Доброго ранку, – спокійно промовив демон. Він пройшов і поставив піднос на один із столиків. – Вибачте, юначе, але ми не знали, що ви прокинетеся. Чекайте. Сніданок буде готовий через півгодини. Тено феє, даремно ви зняли нашийник. Чужа магія все одно в замку не діє, а тена Ролель може розсердитися.
Убивчо-спокійний демон повільно зник за дверима.
– І що це було? – пробовкнув Найтон. – Я ниньки погано кумекаю. Він би ще вибачився за те, що потурбував нас.
– Він дуже хороший. Ні Гоньд, ні Церен не винні в тому, що їм дісталася така паскудна господиня, – почала я захищати цю подружню пару.
– У цьому є один позитивний момент – з голоду не помремо, – Найтон підійшов до столика й схилився над підносом. – Так, що тут у нас? – його обличчя скривилося, схилившись над салатами, – суцільні вітаміни! А харчі де? Я голодний, як демон!
– Тобі ж сказали – чекай! Напевно, слуги тут знають, як годувати голодних демонів, – засміялася я і присіла до столика.
Дійсно, через якийсь час до нас зайшов Гоньд і заніс істотно більший піднос, на якому пахкотять різні м'ясні страви. Найпаче вражає величезний рум'яний біфштекс з кров'ю. Помишляю, що без крові був би їстівний! Подякувавши, ми прийнялися за їжу.
Відкинувшись на спинку крісла, Найтон із задоволеним виглядом потягнувся:
– Ну ось, поїли можна й здрімнути, – він засміявся, побачивши моє обурене обличчя. – Жартую! Я відіспався на найближчі пару місяців. Може розкажеш, що я пропустив?
Другий раз за останню добу я розповідала про наші пригоди на Дагоні, у космосі. Передусім демона-вампіра вразило, що Внсі вселявся в його тіло, купав його, одягав і годував.
– Чудово, що ви послухалися Варду й не стали цього більше робити. А то як це так, щоб якийсь дух у демона вселявся! Брр!
Коли я закінчила, Найтон кілька секунд дивився в одну точку, допевне переварював інформацію.
– Дякую за розповідь. У тебе хист оповідача, – мені приємно від схвалення, бачу що хлопець щирий. – А зараз було б не погано озирнутися й поміркувати, як найкраще підготуватися до втечі. Які є пропозиції?
Найтон серйозно дивиться на мене.
– Пропоную, спочатку спробувати пройти по замку: поки світло, може знайдемо вихід, а потім знайти якісь ємності та запасти їжу й воду в дорогу.
– Пропозиції приймаються.
Демон-вампір попрямував до дверей і смикнув ручку. Двері відчинилися. Ми, як діти, які грають у розбійників, скрадались по коридорах замку, завмерали й прислухалися до тиші. Обстежили перший поверх, але виходу не знайшли, хоча я точно запам'ятала дорогу до покоїв, де нас закрили. Подружжя Тсеренгів ми так і не бачили, тому повернулись назад.
Опівдні двері покоїв відчинилися й на порозі знову з'явився Гоньд із величезним підносом. Цього разу ми весь хліб і м'ясо заховали в лабораторії. З рідини вирішили взяти просту воду з карана, оскільки через спеку сік може скиснути.
Після смачного обіду мої очі почали злипатися. Я згадала, що не спала добу, а попереду знову безсонна ніч.
– Найтоне, я відпочину, а то сил не має, – позіхаючи, попередила демона, прямуючи в спальню.
– Лягай спати, а я поки обміркую нашу втечу, – погодився зі мною хлопець і пішов до кабінету.
Мені снилися Карай і Варда, які сиділи біля багаття й смажили на вертелі величезного носорога. Внсі ходив навколо й намагався його поперчити, але дув сильний вітер і перець ніяк не міг потрапити на м'ясо. Дух засмучувався, а дівчата сміялися. Потім Карай повернулася, подивилася мені в очі й сказала:
– Уже темніє, вставай. Скоро привид прийде.
