Текст книги "Нелюди. Команда в зборі"
Автор книги: Дарина Петюшка
сообщить о нарушении
Текущая страница: 8 (всего у книги 16 страниц)
Коди летіти? – запитала Порматен.
Летимо на Фарму, – відповів за всіх Внсі.
Усі на Фарму, або кождого на якусь планету?
Усіх на Фарму, – підтвердили ми.
Еку ваше імє? – поцікавилася я.
Висівка.
Герне імє.
Висівка підійшла до протилежної входу стіни й постукала по ній пальцями. Частина стіни, яка виявилася дверима, від'їхала в бік й відкрилося невелике приміщення – одномісна каюта. У ній тільки відкидна койка, закріплений на стіні столик, маленька тумбочка, шафа-купе та санвузол. Ще чотири удари по стіні й у нас є п'ять кают!
– Якщо я стукну по стіні, то яка каюта мені відкриється: моя чи сусідня? – перейнявся питанням Внсі.
Виявляється загадку відгадати дуже просто. У своїй каюті необхідно прикласти палець до кола, що намальоване в ящику тумбочки й надалі, якщо хочеш відкрити двері зовні, то прикладаєш палець до стіни й стукаєш. Сенсорні датчики реагують на стук і відкривається саме твоя каюта. Якщо господар у каюті, то до нього можна зайти постукавши.
У каютах освітлення відрізняється від загальної кімнати. Зі стелі до середини стіни йдуть стрічки, що світяться білим денним світлом, але на відміну від блакитних стрічок вони вмикаються/вимикаються при ударі долонею по стіні. Мені подобаються порфоські технології! Суцільна економія!
Висівка показала переговорний пристрій на стіні, за допомогою якого можна зв'язуватися з екіпажем, коло нього віконце, закрите пластиковими дверцятами, через яке відбувається доставка їжі. На стіні екран із меню, нижче отвір, куди ставити використаний посуд. Усе показавши порфоска покинула кают-компанію.
Дерія
Порматен відкрила двері комори й запросила мене на зореліт. Ми піднялися на четвертий поверх.
– Капітанська рубка тут, а приміщення екіпажу на третьому поверсі.
– Спочатку до капітана, екіпаж – потім, – машинально відповіла я.
Вузький сірий коридор вильнув вліво й перед нами з'явилися зачинені двері. Я різко зупинилася та подалася назад. Ще не вистачало, щоб капітан побачив мене й заблокувався в рубці.
– Відкрий двері й тримай їх відкритими, поки я не ввійду, – веліла Висівці.
Порфоска зробила крок до дверей, дістала з кишені картку й приклала до зчитувального пристрою на стіні. Перед нею відкрився невеликий екран, на якому з'явилося обличчя білявого чоловіка.
– Висівко! Гості на місці? – життєрадісно запитав він і подивився вниз, після чого двері безшумно роз'їхалися в різні боки.
– Усе добре, – механічним голосом відповіла Висівка й зробила крок у проріз дверей. Я кинулася за нею. Прослизнувши всередину рубки, зловила погляд капітана. Його рука смикнулась до аварійної кнопки, але я встигла підкорити його розум.
– Спокійно! Не рухатись! Виконуйте мої накази. Ваше ім'я, капітане? – я сіла в крісло другого пілота й повернулася до нього.
– Яник.
– Так ось, Янику, зараз по одному запросиш сюди інших членів екіпажу, – я повернулася до дверей. Порфоска все також стояла в прорізі дверей і дивилася перед собою.
– Висівко, сідай у крісло штурмана й щоб ні пари з вуст.
Карай
Варда з Внсі насамперед запроторили Найтона в його каюту, не забувши прикласти палець демона до кола, та пішли до себе.
Моя каюта дуже маленька, як і у всіх. Усе темно-сіре: стіни, стеля, меблі, майбуть це улюблений колір порфосців. Я кинула сумки в шафу та пішла замовити їжу. Не одна я така голодна. Біля екрану вже стояв Внсі й тицькав у нього пальцем. Вийшли дівчата. Після не надто смачного, але ситного обіду всі розійшлися по каютах.
Я сіла на койку та щоб убити час вирішила послухати музику. Моя улюблена група «Квінта». Вони реально дуже класно переспівують пісні інших композиторів, або просто народні пісні, та ще й не використовують ніякі музичні інструменти – тільки біт-бокс!
Демони-пірати
Пролунав стукіт у двері й вони відразу відкрилися. До мене зайшла Варда, тримаючи в руці скляний пристрій розміром з долоню, схожий на звичайний смарт.
Слухай, мені Висівка в тимчасове користування дала скляний планшет. Я можу його підключити до інету Іншої Рідної.
Навіщо? – поцікавилася я.
Ну, ти тоді зможеш дізнатися більше про свої сили.
Клас, а на Ровеллі є свій власний інет? – це логічно, але я мала це запитати, щоб упевнитися в самостійності прекрасної Ровелли.
Це не інет Ровелли, це інет усіх зірок нелюдей. Програмісти фірми «Т.А.Н.Я.» ще пару тисяч років тому створили мережу, якою стали користуватися всі наші зірки. То дуже стара фірма, на якій і досі працюють програмісти-генії.
Фірма називається «Таня»? – з чого це така назва?
Це розшифровується як «Таємні аферисти невидимих ярликів». «Таємні» тому, що вони з’єднали наш інет з людським, провернули всі махінації з інетом, як програмою, таємно. «Аферисти», бо зламували й зламують усе нові й нові людські програми, як хакери. Вони роблять липові реклами, через які люди, натискаючи на хрестик, заражають свої гаджети вірусами. Віруси для того, щоб шукати таких як ми. "Невидимі ярлики" – думаю зрозуміло, ніхто не здогадується які саме символи використовують.
Ви читаєте їхні переписки?
Ні, ми беремо інформацію, яку вони самі викладають в інеті, а віруси вираховують де вони живуть. Наші агенти відвідують вказану вірусом адресу. При особистій зустрічі перевіряють виявлену людину спеціальними приладами, які відчувають чарівне, надприродне та природне: чарівне – феї, надприродне – вампіри, афрокерги, духи, куїри, природне – дракони, перевертні, русалки, водянки.
Дерія
Взяття під контроль екіпажу рятувальника пройшло в штатному режимі. Тепер залишилося найважче – чекати коли прилетить "Непокірний вітер". Згадала, що не їла з учорашнього вечора.
– Висівко, принеси обід: на перше – суп, на друге – обов'язково добре м'ясо із гарніром і десерт, – я відкинулася на спинку крісла й витягнула ноги. Коли все закінчиться, відсипатися буду пару діб.
Обід мене не вразив, оскільки зроблений із концентратів, але вибирати не доводиться. Змусила поїсти й порфосців тому, що голод може знизити ступінь контролю.
Зручніше вмостившись я задрімала в кріслі.
Карай
Варда сіла біля мене, увімкнула скляний планшет, натиснула на значок інету, приклала до екрану палець. Після цього екран засвітився темно-зеленим.
Як ти це зробила? – неабияк здивувалася я.
Ті, хто створив цей інет попіклувалися про те, щоби нелюди могли з не наших пристроїв також заходити в нього. Під «не нашими пристроями» я мала на увазі ті пристрої, які не були зроблені на планеті нелюдей. Програмісти зробили так, щоб у звичайному інеті була функція, яка дозволяє перейти на наш Інет. Для цього треба бути громадянином одної з планет нелюдей. Відбиток пальця громадянина активує включення нашої мережі миттєво.
А якщо в когось буде такий самий відбиток як у тебе? – може ж таке бути? Світ величезний, мільйони мільярдів розумних істот, десь може буди такий самий відбиток.
Неможливо, оскільки сучасні пристрої сканують не тільки папілярні лінії на шкірі пальця, а й вени в середині пальця, розташування яких унікально у кожної істоти.
От настільки точно?
Так, – відповіла Варда. – Про що ти хочеш знати?
Хто такі дракони? Першим ділом хочу дізнатися про це.
Дракони… – написала Варда. – У стародавні часи дракони були численною расою та мешкали на десятках тисяч планет, у тому числі й на тих, де пізніше з'явилися люди. Тоді вони мали дві іпостасі: звірячу форму та людську, але ця інформація не поширювалася далі драконівських кланів і люди не знали, що дракони такі ж розумні істоти, як і вони. Дракони були занадто гордими для спілкування з людьми й тільки у виняткових випадках приймали вигляд людини.
Життя не стоїть на місці. На протязі тисячоліть відносини між людьми й драконами змінювалися та ставали більш дружніми, тому все частіше траплялося, що люди й дракони в людський іпостасі одружувалися. На жаль, діти від таких шлюбів уже не могли приймати звірину форму й справжніх драконів ставало все менше. Нині вони залишилися тільки на планетах нелюдей, де ніколи не жили люди. Але, оскільки кров драконів не розбавляється з людською, то їх діти зберегли всі особливості драконів: володіння стихією вогню, відчування правди, здатність відчувати дорогоцінне каміння на відстані та здатність перетворювати будь-яку речовину на дорогоцінний метал.
Там де зникли справжні дракони, люди знаходять останки великих ящерів, яких називають динозаврами. Багато що про драконів йдеться у фольклорі людей, де описана не тільки зовнішність, а й більшість рис характеру драконів (деякі з них надумані): гордість, егоїзм, злопам'ятність, мстивість, жадібність, любов до коштовностей та інше. Термін життя драконів приблизно до трьох з половиною тисяч років.
Дракони народжуються з вогнем у крові, ця стихія живе в них. Загальноприйнята точка зору, що дракони магічні істоти й володіють магією вогню – не вірна. Вони – природні істоти й володіють стихією вогню, але не володіють магією.
Як це можна без магії володіти вогнем? – щось тут не збігається?
Наприклад, щоб створити заклинання вогню, маги використовують магію навколо себе. Для того, щоб користуватися магією їм треба давати щось взамін: силу, здоров’я, роки життя, душу. Більшість дає взамін свої сили, їх легко відновити. Ти думаєш, чому у фільмах, навіть не наших, після використання магії чаклуни деякий час слабкі?
Зрозуміло. Тобто я можу плювати вогнем направо й наліво та навіть не відчую втоми? – мені треба точно знати межі своїх здібностей!
Так! – трохи роздратовано відповіла Варда й продовжила читати, -… драконів вважають найкращими у світі детекторами брехні. Ця особливість робить з них ідеальних суддів, яких не зміг обдурити ще жоден злочинець (так ось чому мій тато став суддею – поклик крові!). У той же час дракони славляться своїм благородством, чесністю, бо завжди кажуть правду, ніколи не було такого, щоб дракон зламав своє слово чи не виконав обіцянку. Навіть під гіпнозом демона вони не можуть брехати, тому суди на планетах, типу Клавіантуса, завжди чесні та справедливі.
Наступна особливість це здатність відчувати дорогоцінне каміння на відстані. Алмази, рубіни, смарагди, сапфіри, олександрити, опали, аквамарини, топази, танзаніти, гірський кришталь, бірюза, малахіт, перли, сердолік, бурштин, яшма та інші дорогоцінні й напівкоштовні каміння – це непереборна пристрасть драконів. Як для людини – запах витончених парфумів – кружляє голову й змушує забувати про все на світі, так і для дракона – запах дорогоцінного каміння – зводить з розуму. Дракони відчувають їх на великій відстані й через товщу породи. Тепер цю особливість використовують у гірничодобувній промисловості. Розробки дорогоцінного каміння без участі дракона приречені на провал або будуть дуже дорогими.
Здатність перетворювати будь-яку речовину на дорогоцінний метал робить драконів дуже особливими істотами. Крім того, вони мають здатність керувати золотом, сріблом, платиною. Ці метали слухняно змінюють форму та агрегатний стан по бажанню драконів, тому вони неперевершені ювеліри. Метали – це для драконів, як подарований природою інструмент, що дозволяє створювати витвори мистецтва, з'єднувати між собою дорогоцінні камені й створювати розкішні оправи для останніх.
Як це робити? – аж цікаво стало.
Сила волі, а точніше – хотіння, – жартома сказала Варда.
Якщо це так, то я стану класним ювеліром! – погодилася я з цим влучним дотепом.
Та ще яким! Спробуєш потім, а зараз слухай, – перевертень повернулася до екрану, -… використовуючи дві останніх особливості, дракони для свого захисту можуть створювати діамантовий щит, який представляє із себе сферу навколо дракона, і не піддається ніякому впливу: ні фізичному, ні магічному. Називається "непробивний діамант".
Овва! Круто!
Дракони не можуть мати дитину не від кого, окрім, драконів, людей та фей… Карай, це означає, що дракониха не може завагітніти від демона, духа, русала, водяна… коротше ти зрозуміла.
Звичайно, зрозуміла. Може дай я сама почитаю – я що читати не вмію?
Як тільки я передам планшет тобі – інет Ровелли вимкнеться.
Ну тоді, читай.
Дерія
Відсиділа все що могла, навіть зарядку пару раз прийшлось робити. Раптом простір поруч з нами здригнувся, на мить пішов хвилею, і я побачила величезну чорну махину, яка насунулася на маленький рятувальник. Військові кораблі зазвичай чорні, щоб ставати практично невидимими на тлі космічних просторів. Під час битви в глибинах космосу, чорні кораблі складніше помітити. Навіть у бою в зоряній системі із світлом, тактична перевага в корабля, який зумів злитися з фоном.
"Непокірний вітер" нагадував велетенське веретено з обрізаним кінчиком ззаду, покрите лусочками як у риби. Це військовий корабель класу А – дредноут. На екрані зв'язку з'явився демон у військовій формі Тунни:
– "Ренка", прийом. З вами говорить капітан "Непокірного вітру" Бадма Ганбаатор.
– "Непокірний вітер", прийом. Говорить капітан «Ренка» Яник Аурель, – відповів порфосець.
– Підготуйтеся до стикування. Ми випускаємо еластичний шлюз.
– Екіпаж приготуватися до стикування. Випустити магнітні затискачі, – рівним голосом промовив капітан «Ренки» в мікрофон на пульті.
– Висівко, проведи мене в стикувальний відсік. Янику, провести стиковку й чекати подальших розпоряджень, – я вийшла з рубки слідом за порфоскою.
Карай
Варда продовжила читати:
– Усе сказане вище відноситься до всіх драконів, але є дракони, які мають додаткові особливості, так звані верховні та небесні.
Верховні дракони. Споконвіку на чолі кланів ставали найсильніші й більш здібні дракони. Влада давала не тільки переваги, а й покладала велику відповідальність творити правосуддя. З покоління в покоління сила цих драконів, названих верховними, росла. У нащадків драконів і людей ця сила також розвивалася та згодом знайшла вихід: з'явилася друга іпостась – вигляд людини з довгими чорними кігтями, палаючими крилами, очами кольору вогню, сильними міцними руками, які покриті червоною лускою. Одвічне прагнення до справедливості, штовхає їх до здійснення правосуддя щодо будь-якої істоти, яка вчинила злочин або навіть проступок. Вони можуть ставити мітку. Для цього їм потрібно видряпати кігтями хрест на шкірі істоти. Це сигнал до початку полювання на міченого. Страх і усвідомлення неминучості розправи є відповідним покаранням за скоєні злочини.
– Якісь невгамовні месники!
– Небесні дракони. Зазвичай жили високо в горах, вище хмар, і коли спускалися на полювання, то пронизували хмари й падали на землю з неба, тому з’явилася назва – небесні. Їх відмінною рисою є здатність створювати хмари, оскільки крім стихії вогню, вони трохи володіють водою… Давай про це почитаємо потім? – попросила Варда, – тобі це зараз ні до чого.
– Без проблем! Вардо, а скільки тобі років?
Мені 179, – з посмішкою жваво відповіла вона (179 років – 25 людських)
А ким ти працюєш?
Я – сушист.
Типу кухар?
Щось типу того.
Раптом, ми відчули поштовх, потім легку вібрацію. Подивилися одна на одну. За дверима тиша, але ми відчули, що там хтось є. Варда розгорнула блокнот на планшеті, і написала: «Спробуй зробити захисний діамантовий купол навколо нас. Просто уяви надміцний ідеальний захист, ти ж знаєш як виглядає діамант?».
Я гадки не маю, як це робити, але саме час спробувати. Почала думати про непробивний купол з діамантів, про те, як він утворюється та починає зростати…
Пірати дістали облизня
Віка
Після обіду розійшлися по кімнатах. Я вирішила помедитувати, оскільки останні кілька тижнів не до того було. Феї – істоти покликані творити добро, за своєю природою ми допомагаємо стражденним, що потребує духовного очищення. Медитації випрямляють потоки сили, оновлюють ауру й відновлюють внутрішній спокій, що для нас дуже важливо.
Сівши на ліжко, я поклала руки на коліна долонями вгору, заплющила очі, розправила крила й почала робити ними легкі махальні рухи. Зосередила увагу на русі: вперед-назад, вперед-назад. Легкі потоки повітря кружляли навколо мене. Поступово, переставши відчувати навколишню дійсність, я почала занурюватися у власну свідомість. Добре, що я зараз одна й ніхто мене не потурбує, оскільки при медитації впадаю в транс і він триває від кількох годин до доби, дивлячись як давно я очищалася перед цим.
Вперед-назад, вперед-назад, вперед-назад…
Різкий біль у правій руці вирвав мене з трансу. Що трапилось? Закликати магію не змогла: вона стала мені не доступна. Таке буває після поранення артефактом, який блокує магію. Так рука горить вогнем тому, що мене поранили? Навколо було темно, але не тому, що вимкнули світло, а тому, що мені на голову натягли мішок із щільної чорної тканини. Дихати важко. Я відчула, що хтось грубо заламав руки за спину й скрутив їх мотузкою, боляче притиснувши крила до спини. Мене підняли й перекинули через щось жорстке, можливо плече, оскільки я повисла головою вниз, а під коліна мене тримали чиїсь сильні руки.
Де інші ? Їх теж зловили?
Почула невиразний лемент голосів. Хто це? Нападники або наші захисники?
– Пустіть мене! Допоможіть! – про всяк випадок закричала я.
Внсі
Я лежу на величезному м'якому ліжку, зручно спираючись спиною на подушки. Велика кімната з високою стелею слабо освітлена. Тьмяне світло торшерів висвітлює ліжко й простір перед ним, застелений великим волохатим килимом. Посеред килиму звивається високий стрункий силует. Це – Варда. Одягнена в обтягуючий шкіряний костюм зі зміїної шкіри, вона, повільно танцюючи, наближається. Торкнувшись ліжка, різко стрибає вперед і за мить обвивається навколо мене вже змією. Я зойкнув від болю, почав задихатися й … прокинувся.
Сон триває! Тільки замість красивої дівчини на мені лежить здоровенний демон у військовій формі, а другий розтягує чорну матерчату торбу й збирається натягти її мені на голову. «Ґвалт! Пора вшиватися!» – промайнула думка, стаю нематеріальним і прослизаю крізь ліжко вниз.
Агов! Він зник! – закричав хтось з вояк.
Ще б пак! Такі теплі обійми! – глузливо шепочу, висунув голову з підлоги в кают-компанії: «Овва! Так у нас гості!» Височенні демони у військовій формі юрмяться біля дверей у наші каюти, які відчинені. Мія Лі, що б їй грець, стоїть біля входу в каюту Карай. До неї підходить темноволоса жінка у військовій формі, на руках якої одягнено безліч різнокольорових браслетів, а очі мають фіолетовий колір та без білків. Вони про щось говорять.
Один з військових вийшов з каюти Найтона, перекинувши останнього через плече та попрямував до дверей ліфта. З каюти Віки, також вийшов демон, несучи на плечі фею, що звивається, як черв'ячок.
– Пустіть мене! Допоможіть! – лунає приглушений крик. Я відчув її страх і метнувся крізь натовп демонів. Завдати шкоди їм, звичайно ж, не міг, як і вони мені (слава Космосу!), але хоч налякаю!
Коли я пролетів крізь демона, що ніс Найтона, то той з переляку кинув його на підлогу, а сам стрибнув у бік і збив ще одного вояку. Два демони, що побачили мене, кинулися вперед, витягнувши перед собою руки, абсолютно не дивлячись під ноги. Утворилася купа-мала, яка поховала під собою Найтона. Будемо сподіватися, що він виживе! Я, підлетів до Віки, матеріалізував долоню й схопив її за плече.
– Віко, це я – Внсі! Допомогти зараз не можу, але зроблю все, щоб тебе знайти й повернути.
– Дякую. Внсі, де дівчата? – фея як завжди турбується про інших.
– Я їх ще не бачив, тільки як забрали Найтона. До зустрічі! – кажу їй і починаю пролітати то через одного гада, то через іншого, щоб налякати якомога більше! Їм погано, а мені приємно! Піднявся неймовірний галас!
Карай
Незважаючи на мої сумніви, діамантовий купол з’явився та почав зростати. Виглядало це так, як ніби на відстані витягнутої руки від нас з'явилася тонка блискуча плівка, яка з кожною миттю ставала товстішою.
Тепер ми в повній безпеці.
У безпеці зараз тільки ми з Вардою, але як же ж інші?
Через купол побачила, що в каюту заходять двоє. Першою йшла темноволоса жінка у військовій формі із повністю фіолетовими очима. На її руках блищить купа різнокольорових браслетів.
Афрокерг! Стріляй!
«Навіщо й чим?» – встигла подумати я, як Варда схопила мою руку та приклала її долонею до куполу в напрямку жінки.
Уяви стрілу! – загарчала мені в ухо перевертень і я, з переляку, уявила великий спис, який летить у жінку. На куполі, у місці де я тримаю долоню, з'явилося потовщення, яке витягнулось і, перетворившись на сяючий спис, ринулось у ціль – горло афрокерга. Усе сталося миттєво, я навіть не збагнула як.
Що ти зробила?! – крикнула я. – О, Космосе! Вона мертва! Я її вбила!
Жінка стала падати спиною прямо на руки Мії Лі. «А вона-то тут як опинилася?» – промайнула думка. Спис стирчав з горла, а темна майже чорна кров потекла на підлогу. Варда, яка побачила Мію Лі, зі швидкістю кулемета почала щось строчити в планшеті. Вона що, збожеволіла чи шукає в інеті інформацію про воскресіння небіжчиків?
Мія Лі обережно поклала жінку на підлогу й потягла спис на себе. У цю ж мить він зник. Кров хлинула чорним потоком. Навіть мені стало зрозуміло, що рятувати там нема кого. Зеленоволоска вперла в мене лютий погляд чорних без білків очей, від якого в мене аж волосся дибки стало. У голові зашуміло, тому я уявила наш із Вардою щит непрозорим, щоб не бачити її. Сталося диво – щит став непрозорим. Про таке нічого не писали в тій статті. Може це мій винахід? Про що я думаю? Перед очима знову з'явилося обличчя тієї жінки-афрокерга, коли вона падала зі списом у горлі. Я – вбивця. О, Космосе! Я – вбивця! Так як же так? Навіщо?
– Вардо, навіщо? Ік! Якщо ніхто не може пошкодити купол, ік, то нас не дістануть. Навіщо було вбивати? Ік! Ти розумієш, ік, я – вбивця, – на мене напала гикавка, стало холодно, пробило тремтіння. Хотілося сховатися під ковдру й зробити вигляд що мене тут немає. Матінка моя рідна!
– Карай! Ти щойно врятувала два життя: моє й своє! У тебе не було вибору: або ми, або вона, – не побачивши в моїх очах розуміння, Варда продовжила. -Афрокерги – це страшні істоти. Вони можуть випивати пам'ять будь-якого розумного й мозок такого нещасного стає чистим, як у день появи на світ. Він нічого не пам'ятає, залишаються тільки інстинкти: дихати, їсти, навіть ходити треба вчитися заново.
Мене пересмикнуло від картинки, яку уявила.
– Вони що харчуються мізками?
– Ні, вони п'ють пам'ять, як духи – емоції. Ніякого фізичного впливу, – у голосі Варди прорізалися істеричні нотки, – я вже бачила, як це відбувається, оскільки на наших планетах немає смертної кари, у виняткових випадках, коли вплив мітки дракона призводить до незворотного божевілля, приймають рішення стерти особистість і дати істоті можливість почати життя спочатку. Афрокерг випиває пам’ять і життя дійсно починається з чистого аркушу. Бр-р! Ти уявити не можеш, як це жахливо бачити пусті очі… – Варда закрила руками обличчя.
Я обняла її за плечі:
– Твоя правда, я не бачила порожні очі істоти, що втратила пам'ять, але я, розумію тебе, оскільки бачила очі жінки, з яких йшло життя. Таке не забудеш.
Варда струснулася, як пес після купання, і підняла голову.
– Думаєш вона прийшла сюди, щоб випити нашу пам'ять? – звучало дико, сама розумію.
– Навіщо їм наша пам'ять, якщо для ритуалу потрібна наша кров? З огляду на те, що ми знаємо про Ролель, думаю саме це вони й збиралися зробити. Так що, Карай, не карай себе, – скаламбурила перевертень, – ти рятувала наші життя.
– Якщо афрокерги такі жахливі, навіщо їм дозволяють жити на Ровеллі й інших планетах нелюдей?
– Жахливим може бути застосування здібностей, але не самі істоти, які ними володіють. Афрокерги – розвинена раса, яка нічим не гірше за всіх інших. У нас вони приносять багато користі. Уяви, з тобою сталося щось погане й спогади про це псують тобі життя. Ти йдеш до афрокерга, він акуратно видаляє з твоєї пам'яті небажаний епізод, і, вуаля! – ти знову добре себе почуваєш і радієш життю!
"Гаразд, проїхали! Подумаю про це іншим разом," – вибила з голови думки про афрокерга.
Що будемо робити далі? – запитала я.
Дістати вони нас не зможуть, залишається чекати? – спокійно відповіла Варда. Вона точно з’їхала з глузду! Що чекати? Зі спокоєм вона точно перегнула палицю! Судячи з гомону в кают-компанії та по високим постатям військових, що бігали там – зореліт захоплений демонами й звідки ми можемо чекати допомоги? А ще враховуючи, що я вбила подружку Мії Лі, нам – каюк.
Хай йому грець, а як же ж Віка?! – спокій Варди розбився на друзки.
Її схопили демони й забрали на свій зореліт разом із Найтоном, – проказав дух, який щойно з’явився між мною та Вардою. Я від переляку всадила йому ліктем під ребра.
О Космосе! Блін, вибач! – схвильовано промовила я.
Та нічого, – відповів Внсі хрипким голосом. Після появи духа в нашому куполі стало надзвичайно тісно! Після кількох спроб у мене вийшло трішечки збільшити його об’єм.
Що відбувалося зовні ми не бачили, але через якийсь час відчули глухі удари по куполу. Потім затремтіло ліжко, пішла вібрація від стін. Що там діється? Може зореліт розламується на частини й ми всі помремо? Почала зароджуватися паніка. Потім усе вщухло.
– Дівчата, спокійно! Я піду на розвідку, – Внсі роблено бадьорим голосом підтримав нас і просочився крізь ліжко вниз.
Дерія
Сувдаа мертва. Ці тварюки сховалися під куполом з непробивного діаманту, ще й зробили його непрозорим. Взяти під контроль їх неможливо. Що робити?
Я заглянула до кают-компанії. Там твориться повний безлад! Частина найманців корчиться на підлозі, частина б’ється між собою, деякі, підвиваючи, бігають по приміщенню. Крізь них носиться дух, горланячи: «Ось вам гади! Ось!» та показуючи комбінації з пальців рук.
Божевільня!
Знайшла очима Депорона. Він стояв біля стінки й методично бив у неї кулаком. Отакої! Як би й мені не прилетіло в голову. Підійшла до нього ззаду, схопила за лікоть та надавила на больову точку. Найманець смикнувся в бік, протягнувши мене за собою, а потім завмер, повернувши до мене обличчя. По його очам зрозуміла, що він прийшов до тями.
– Забери руку, – глухо промовив чоловік. Я негайно пустила його.
– Сувдаа вбита, а дракониха й перевертень сховалися за непробивним діамантовим куполом.
– Що? Та я їх уб’ю! – прогарчав Депорон і кинувся бігти в каюту драконихи.
– Ти головне дістань їх з-під купола, а там подивимося, – тихенько проказала сама собі й пішла слідом.
Як і слід було очікувати, купол не піддався люті демона. Найманець бив по ньому кулаками, ногами, тумбочкою, намагався розрізати його лазером зі свого пістолета, але марно, тільки пошкодив ліжко та стіни. Довелося схопити його за руки й зупинити, а то б він ще й зовнішню стіну розрізав, тоді б усім була гамба!
– Депороне, заспокойся! Сувдау не повернеш. З куполом ми теж не впораємося. Треба подумати, як вийти з положення, а поки віднеси тіло на "Непокірний вітер" і приведи своїх солдатів до тями, – коли найманець пішов, я почала сушити голову: що ж робити і як доставити всіх до Ролель, – думаєте розумніші за всіх? – я зі злості теж стукнула купол ногою.
– Головою постукай, буде більше користі, – пролунав голос знизу й з-під куполу виринула голова духу.
– Вам від мене не втекти, усе одно зловлю, – я махнула ногою, намагаючись розвіяти голову, що з’явилася, але дух зовсім не злякався. Навпаки, він увесь виповз наверх і завис навпроти мене, дивлячись мені в очі:
– А давай перевіримо, чого найбільше бояться демониці? – загрозливо промовив він і… пролетів крізь мене.
Я впала в пекло, у саме пекельне полум'я! Біль пронизав тисячами вогняних голок. Раптово відчула удар у спину, за ним ще один. Насилу мені вдалося повернутися й волосся стало дибки: мерзенний, покритий рудою шерстю, з якої стікав смердючий слиз, чорт тикав у мене тризубом, киваючи рогатою головою та дурнувато посміюючись:
– Ми з тобою разом навіки! – пробелькотів чорт і знову спробував ударити, але тут моя голова вибухнула від болю і я впала в темряву… Відчула ляпас. Я відкрила очі й побачила Депорона:
– Алабама, прокинься! – стурбовано мовив він.
– А куди ж поділася Мія Лі? – глузливо протягнув дух.
– Йдемо, – сказав Депорон і допоміг мені піднятися. Ми пройшли в капітанську рубку і я наказала Янику летіти за "Непокірним вітром", потім пішли на вихід. Дух волочився за нами, підслуховував усі наші розмови, поїдав очима й наостанок, біля стикувального шлюзу, помахав рукою й пообіцяв швидку зустріч, а також страшні кари, якщо з феєю що-небудь трапиться.
ПИЛОСМОК у дії
Карай
– Коли ж вони прилетять? – Варда нервово стиснула руки.
– Ти про кого? – я з надією подивилася на перевертня.
– Я викликала ПИЛОСМОК, – гордо відповіла вона.
Бідненька, від страху думки колесом заходили:
– Звичайно, нам же треба прибиранням зайнятися, – співчутливо подивилася на неї.
– А ти звідки знаєш форму виклику? – зробила великі очі Варда.
– Якого виклику? Ти про що? – я вже нічого не розуміла й не знала до чого готуватися.
– Коли викликають ПИЛОСМОК, треба писати, що потрібно прибирання.
– Вардо, будь ласочка, давай почнемо спочатку. Що ще за пилосмок? – я благально заглянула їй в очі.
– Превентивний импет Ліги організацій Сил мобільної охорони космосу -ПИЛОСМОК. Це рятувальна організація, яку можуть викликати нелюди, якщо потраплять у лихо! – Варда, радісно потерла руки й продовжила, – нарешті подивлюся на них у дії. Хоча де вони? Минуло вже, – вона увімкнула планшет і глянула на екран, – двадцять дві хвилини, а рекламували, що вони літають зі швидкістю світла… – у голосі дівчини почулося розчарування.
– Йоок макарьок! Нас буде рятувати пилосос…
Внсі
Демони-пірати забралися із зорельота. Уже добре! Правда вони тримають нас на прицілі, але будемо розв’язувати проблеми по мірі їх надходження. Я відразу попрямував до дівчат.
– Дівчата, – почав я, проникнувши під купол через ліжко, Карай аж підскочила, – у мене для вас дві новини: добра й погана. З якої почати?
– Давай спочатку гарну, – гримнула Варда.
– Демони покинули зореліт, – урочисто вимовив я.
– Усі? Ніхто не сховався? – насторожилася Карай.
– Точно всі. Я особисто супроводжував їх до стикувального шлюзу. Можу навіть сказати, що вони відстикувалися від нас, – боягузка.
– Карай, прибирай купол, – наказала Варда й звернулася до мене, – а яка погана?
– Наш екіпаж під їх повним контролем і капітан отримав наказ летіти за ними.
Купол раптово зник. Карай розгублено почала роздивлятися безлад у своїй каюті, а Варда схопилася з ліжка й забігала з боку в бік:
– Ну де ж вони? Я буду скаржитися в Лігу організацій!
– Ти що-небудь розумієш? – повернувся до Карай.
– До нас їде ПИЛОСМОК! – радісно проголосила вона й засміялася. Це з переляку така реакція?
– Ви викликали пилосос для прибирання каюти?
– Не пилосос, а ПИЛОСМОК – превентивний импет Ліги організацій Сил мобільної охорони космосу – допомога нелюдам, – проторохтіла Варда. – Нам треба потрапити в капітанську рубку, щоб підтвердити що ми тут, коли вони прилетять. Внсі, ти можеш це зробити?
