Текст книги "Нелюди. Команда в зборі"
Автор книги: Дарина Петюшка
сообщить о нарушении
Текущая страница: 5 (всего у книги 16 страниц)
По другому питанню Віка запитала мене, де Найтон.
– Він спить, – відповів. Ой, мені здається щось не добре назріває. Усі пішли його будити. Ну, звичайно, що нам ще робити. Потрусили його раз…два…три. Дає хропака.
Що це з ним? – задає очевидне запитання Варда.
Його там заточили, – із закритими очима каже фея. Я би назвав цю картину так: «Битва екстрасенсів з одним учасником». Якщо так подумати, то я те ж щось відчуваю, але тільки його емоції.
Де? – от хто, а Карай взагалі нічого не розуміє. Я не маю на увазі ці загадкові слова Віки, а взагалі ВСЕ.
У вимірі снів, куди в більшості випадків попадають демони.
Як вони туди попадають? – запитує Варда.
По бажанню. Це дуже важко пояснити, – із замороченим виглядом відповідає фея. Через паузу додає, – особливо для вас. Бувають випадки, коли одні демони при зустрічі заточують інших у цьому вимірі.
І як його з відти витягти? – через кілька хвилин питаю я.
А може не треба його витягати звідси, – з неловким виглядом каже Віка.
Правильно. Взагалі, чому ми разом? Треба залишити його тут, а самім розбігтися по всій галактиці та й усе, – каже швидше ствердно, а не запитально перевертень. В одному я з нею згоден, а в іншому – мені просто цікаво подорожувати з ними. Ну, та й шкода якось цього дурбецала. Чому я про нього думаю? Тому, що він ненормальний, але з іншого боку цікавий, і все ж таки жорстокий. Це я м’яко про нього виразився. Для цього типа слова не підібрати.
Та просто весело так з вами бродити по світу, – як ні в чому не бувало відповідає всім відразу дракониха.
Весело?! Та нас два рази ледь не вбили! Коли нас викрали, а ще давайте згадаємо цю бридку картину з носорогом, коли його морда була вся в крові, ненависть та жорстокість з його очей так і лилась потоками! – не витримала Варда й вибухнула, як вулкан, такою промовою. Карай стало соромно за свої слова. Я гадаю, що Варда погарячкувала, бо Карай просто хоче відшукати хоча би трохи позитиву.
Внсі, а ти можеш вселитися в нього? – питає Віка.
Так.
Але ти зможеш тільки його тілом керувати, – каже слушну річ фея.
І що з того? Ти, що збираєшся волокти за нами цю падлюку? – «репліка розлюченого перевертня», хоча я не знаю, чому вона така зла зараз.
Ні, я просто можу запхати Внсі у вимір снів до цього демона. І тоді нам поступить інформація від нього через Внсі, але мені потрібно, щоб Внсі вселився в тіло.
Я замислююся. Варто мені це робити? Це ж так складно. Та й, якщо так подумати я давно це не робив. Вселятися в чужі тіла не просто, бо жертва робить опір твоїм діям. Тому є багато відео, коли люди та нелюди типу «іносторонців» корчаться й звиваються, про них говорять: «демон вселився».
Повірте, мені просто цікаво, хто його заточив! – з наміром виразити свою ненависть до Найтона говорить Віка. Вона чекає тільки мою відповідь. Ну, що ж…
Карай
Давай! – з азартом в очах відповідає дух, – тільки дивіться, щоб у когось дах не поїхав.
Він нахилив голову на бік, а потім різко подивився на мене. А, що я?! Дух підлетів до Найтона і, піднявшись над підлогою, повільно опустився на тіло, поступово зникаючи в ньому. Що це взагалі було? Що це за фраза: «Тільки дивіться, щоб у когось дах не поїхав»?! Що це означає. Чому це в мене дах поїде?!
Внсі
Я опинився у світі фіолетових тонів. Тут захід сонця. Красиво. Переді мною сидить…заплаканий демон. Той, який був жорстоким та бездушним зі мною настільки, що на таке здатний не кожен психічнохворий маніяк. Я навіть не знаю, що йому казати. Він підіймає голову, швидко підходить до мене. Обіймає так, що в мене здається ребро тріснуло.
Вона мене кинула! – опа-па! І знову починає нюніти, скавуліти. Я відчуваю від нього стільки печалі, жалю, розчарування, що мені стало його дуже шкода.
Хто? – з круглими очима запитую я демона, який розливається.
Ролель! Це вона все підстроїла! Ролель поневолила мого брата, можливо вже й вбила! Вона мене кинула…я не вірю! Вона ж мене любила, я її кохав, а вона тепер каже мені, що ніколи навіть не задумувалась про те…що любить мене! Я… – розумію, що людині (у цьому випадку демону) після потрясіння потрібна підтримка, але щоб Найтон, який знає, що я його, м’яко кажучи, не поважаю, обняв мене до тріску ребра – це то й ще номер.
Заспокойся й розкажи повільно, що сталося, – здавленим голосом кажу я. Він мене відпускає.
Демон мені розповів про те, що Ролель (його колишня) хотіла запобігти планам його брата. Його брат збирався захопити Тунну шляхом проведення стародавнього ритуалу з жертвопринесенням. А оскільки Найон (його брат) помітив усі жертви якоюсь магією (зараза така), то Ролель було не складно цьому запобігти, просто вбивши одну із приречених.
Та чому цей демон зробив таку грубу помилку? Мені здається це не просто так. Ой, про, що це я?
Вона давно мріяла захопити трон Тунни, щоб бути володаркою, але реальних способів зробити це не могла знайти. А тут Найон знаходить манускрипт з ритуалом, який може дати магу безмежну силу, і захоплення Тунни та знищення правлячої династії може відбутися. Потрібно тільки випередити суперника.
Тому після невдалої спроби вбивства, вона заточила кудись його брата й взяла ситуацію у свої руки. Щоб нас піймати вона послала за нами того проклятущого носорога, щоб він нас проковтнув і приніс до ритуальної зали. Цей носоріг якимось дивом ще й мене схопив би. Вона не прорахувала тільки те, що хтось може відвідати Найтона в його ув'язненні. Ні, вона знала що це можливо, але думала, що всі настільки його ненавидять, що не стануть цього робити. Та й, що ми можемо з цією інформацією зробити?
От, ми – йолопи! Не домовилися коли мене витягнуть звідси! Сподіваюся, що різкий рух у ту сторону звідки я прийшов допоможе справі? Я вилетів з демона зі швидкістю метеора й пролетів крізь Карай. Їй звичайно стало не по собі. Головне, щоб параноїком не стала. Чому параноїком? Тому, що коли духи пролітають крізь людину, зачіпляючи її душу, тоді стільки страху вивільняється, що він може негативно вплинути на мозок.
Дракониха впала з холодним потом на обличчі. А як вона зараз трясеться. Ні, вона в повній свідомості.
– Що ти зробив? – викрикує фея.
– Відновив сили, що тут такого? – ну, справді, що я такого зробив. Нормально все з нею буде. Вона сильна, все ж таки онучка верховного дракона. Не знаю, хто це, але саме слово «ВЕРХОВНИЙ» дає знак, що це щось величне.
Прочухається! Ой, щось я згадав про легенду, яку мені розказали друзі. Про те, що клан драконів вбив Благомила. Благомил – дух, який хотів завадити драконам допомагати лицарям, які хотіли напасти на його замок на планеті…Фаєтон. Так ось, казали, що це верховний дракон мітку послав.
– Ти – бовдур, що ти з нею зробив? – ричить Варда.
– Мені ж треба було якось набратися сил після такого подорожування в його тіло. Тим паче, що Найтон не людина, а демон-вампір. Та все з Карай добре буде.
– Це по твоєму нормально, коли хтось ось так корчиться від хтозна-чого! – з рук Віки виходить рожевий туман.
– Зараз вона схожа на психічнохвору, але почекайте й все буде, як треба, – намагаюся я заспокоїти розлючених істот.
В мене полетіла незрозуміла рожево-фіолетова сфера від феї. Ледь увернувся. Зате інша сфера попала прямо в ціль. Мене припечатало до стіни.
Варда
Так і треба цьому паршивцю! Навіщо він так з Карай? Вона ж ні в чому невинна. От, хто-хто, а Найтон і Внсі ненормальні психи. Цей дух навіть не думав про наслідки. Бідна дівчина корчиться від болю чи від чого. Що він собі дозволяє!?
Не знаю, що зробила Віка, але його ніби приклеїли до стіни. Він не намагається хоча би щось робити. Внсі паралізувало. Вау.
– Карай, все добре заспокойся, – вона мене не чує… Вона трясеться.
Віка її трохи заспокоїла. Я не можу описати цю ситуацію. Про Найтона тепер не згадують. Та й нехай!
Раптово в Карай виросли чорні, довгі кігті, якими вона продірявила собі руки. Тепер у неї руки палають зеленим вогнем. Я придивилася, ран немає! Це що за містика така, чи магія?! У Карай руки запалали зеленим вогнем, а кігті щезлі! Що це за дивоглядія?!
Вона ледь піднялась. Побачивши духа, швидко відростила ті самі чорні кігті! Пазурі загорілися фіолетово-темним вогнем! Вона замахнулась і на груді в духа з’явилися чотири довгі криваві смужки, які теж запалали тим самим фіолетовим вогнем. Внсі навіть не крикнув нічого, можливо тому, що Віка його повністю паралізувала.
У дракона руки обросли червоною лускою. Із спини вирвалися крила, які загоріли голубим полум’ям. В очах можна розгледіти синій вогонь. Вся луска спалахнула світло-голубим полум’ям, як і крила! Верховний дракон показав себе!
Віко, запускай у неї сферу! Вона його ще вб’є! – кричу я феї. Віка запускає в неї таку саму сферу, як і в духа. Дракониха падає й стає на вигляд, як звичайна людина. Нерухомо лежать, що Внсі, що Найтон, що Карай.
І що ми будемо з ними робити? – питає фея.
А я звідки знаю, – пожимаю плечима, – дивися рани Внсі досі палають! Як думаєш, йому дуже боляче?
Звичайно.
Фея підійшла до духа та її долоні стали сяяти жовтим кольором. Провела руками перед лицем Внсі, повільно опустивши його на підлогу, і в цю ж мить він заволав.
Загасіть! – кричить він, але вода, якою ми його облили, не змогла загасити вогонь на його ранах.
Карай
Як тільки Внсі вилетів з тіла Найтона, він ПРОЙШОВ крізь мене. У цю мить я відчула дикий страх. Мою свідомість затопив жах. Навколишня дійсність стала змінюватися. У кімнаті я опинилася одна. Стіни кімнати стали розмитими, пішли хвилями, стеля провисла й погрожувала обвалитися усередину, по підлозі пішли тріщини, з яких полізли чорні волохаті павуки. Яка гидота! Завжди боялася павуків! Мене почало трусити.
Я почала озиратися в пошуках куди застрибнути, щоб врятуватися від павуків, як помітила, що під столом щось лежить. Предмет був повністю вкритий бігаючими комахами, але я здогадалася, що це тіло невеликої людини, можливо дитини. Нова хвиля жаху затопила мене і я втратила свідомість.
Я нічого не чула, але Віка, як «чарівне створіння» привела мене до тями. Випливши з темряви, побачила схилену наді мною стурбовану Варду. Ніяких змін в обстановці, ніяких страшних павуків. Фух! Значить привиділося. У грудях як лід розтанув. Я розслабилася й почала дихати спокійніше. Піднялась з підлоги. Як тільки побачила проклятого духа, ніби лава ожила в моїх венах. Ні, мені не стало боляче, чи гаряче, а навпаки приємно. Руки обросли лускою? Я вже не контролювала себе. Це дуже швидко сталося!
Я відчула теплі крила за спиною, чорні пазурі, які за мить виросли. З люттю розмахнулася в бік духа. Моя людська складова намагалася зупинити руку, але дракон переміг. Внсі хтось приклеїв до стіни. Як тільки рука опустилась – на тілі духа з’явилися чотири криваві рани.
Через кільканадцять секунд мене паралізувало і я впала на підлогу. Почувся приголомшуючий крик. Потім, здається жертва моїх пазурів, заволав:
– Загасіть!
Віка
Нічого не діє! Вода не може загасити дивний фіолетовий вогонь! Він поступив жахливо так, але його біль зараз набагато сильніший, ніж той, який був у Карай! Я гадаю, що біль Внсі можна порівняти з тим, що кому-небудь ножем будуть наносити рани, а потім до порізів прикладати розпечене залізо й колупати там.
Навіть моя магія не допомагає! Внсі сидить, підпираючи стінку. По його щоках течуть сльози. Він голосно стоне від нестерпного болю. Жахлива картина. Порізи не кровоточать, а просто палають. Але одяг навіть не зайнявся.
Знизу долинув звук дзвінка вхідних дверей …
Вибачившись, я знову накладаю на Внсі полог мовчання. Знімаю параліч з Карай і приводжу її у свідомість.
Вардо, допоможи! – наказую я перевертню. Ми швидко спускаємо Карай вниз на кухню, де кажу їй підпалити тумбочку. Після чого втрьох виходимо в коридор і відкриваємо двері.
У дверях стоїть сонний дагонець. У чорній футболці, рожевій спідниці та волохатих рожевих капцях. Вірніше дагонка.
Тик лор донбре?
Таке фе ромоне! – відповідає Карай і ми кидаємося на кухню гасити тумбочку.
Толу мі! Ке кон преонлг! – говорить дагонка, втискуючись на кухню за нами. – Рлог ту фі фіару?
Ну-ну варон мее, ун иарощ!
Тумбочку ми потушили. Відкрили вікно й включили витяжку.
Юбо-ор! Суераве, – після цих слів дагонка уходить. Ми з Вардой накинулися на Карай, щоб розповіла за чим ця ящірка до нас приперлася. Карай відповіла, що та почула крики й вирішила проявити громадянську свідомість допомогти безпорадним туристам. Значить добре, що я придумала гідний привід для криків: майже пожежа! Тепер розгрібаємо проблеми, що залишились.
Карай, ти зможеш ще раз запалити зелений вогонь? – дуже-е-е обережно питає Варда.
Що? – відповідь драконихи.
Ти перед цим зцілювала свої руки зеленим вогнем, – відповідає перевертень.
Коли?
Ай! – махнула рукою Варда, – Карай, я знаю і бачила, що зробив Внсі, але…
Варда повела її в кімнату, де лежать дух та демон. Найтон у ліжку, а Внсі прямо біля стіни. Я зняла з духу полог мовчання.
– Аааай!! Благаю!!! Благаю…загасіть!!! – він смикається й не може знайти собі місця.
– Ого! Це я так його? – шарахається від дверей Карай. У неї відростають пазурі, але вона не дозволяє їм сформуватися й втягує всередину.
– Бла…благаю!!! – хрипким голосом викрикує дух. Він дивиться їй в очі. – Карай! Я заслужив, але припини це! Будь ласка!
Карай
Якась невідома сила піднімає мою руку і я чую свій голос: «Вирок зроблено!». Після цього дух спокійно видихає. На його лиці таке полегшення. Звичайно, вогонь, який обпікав його рани, зник.
Тоді я схопила Внсі за горлянку, підняла в повітря та приперла до стіни. Я не знаю як, але я це зробила з легкістю.
По-перше, немає справедливості у твоїх діях проти мене, а по-друге, розумієш ти те, чи ні, але щойно ти підняв руку на дівчину.
Після цих слів, які пролунали наче блискавки, я з розмаху кинула духа на землю. На мить Внсі закляк, але потім піднявся. Він зараз виглядає, як присоромлений школяр.
Розповідай, що ти дізнався – наказала я.
Розповідь Внсі
Ролель (колишня демона) заточила Найтона у світі снів і призналася в тому, що вона з ним зустрічалася тільки тому, що стежила за його братом. Таку майстерну ілюзію кохання до Найтона важко пояснити. Найон (брат Найтона) замислював використати стародавній обряд жертвопринесення для того, щоб підкорити цілий вимір (Тунну). Він зробив велику помилку й помітив усіх жертв до того, як їх викрасти. Якось Ролель дізналася, кого він обрав. Вона хотіла йому перешкодити, тому спробувала вбити мене!
Потім Ролель задумалась: «Хм…а може мені вийде заволодіти Тунною?». Після, чого вона заточила Найона в тому ж вимірі, де й Найтон.
Це вона послала за нами ненормального носорога! Він мав нас спіймати, але завдяки мені не зміг. Та й вийшло так, що він міг би зловити навіть духа, але не став цього робити, а ганявся за нами.
Плани, плани
Карай
От-така сумна історія. Усе заплутано, не зрозуміло. Мені здається, що попала в повноцінний детектив, хоча ні! Фентезі, бо мене оточують магічні й не магічні істоти, сама я дракониха, інші світи існують!
Так, як нам цю проблему вирішити? Неможна ж його так залишати, – звертаюся до всіх. Лице Варди набралося смілості.
Я бачу, що вам довіряти можна. Кожному по-різному, але ви – достойні.
У всіх фізіономії здивовані, чекають продовження промови.
Зараз ми з вами маємо вирушити в Іншу Рідну, або, як ви її називаєте – Ровелла.
Але ж це закрита зоряна система, на яку ніхто не може попасти! – здивувалися ми. Ровелла – таємнича зірка, про яку всі знають, але дістатися ніхто не може. Усі, хто намагається туди потрапити, вилітають з місця розташування зірки, кажучи, що там нічого нема, а ще що там взагалі планет немає. Усіх вона цікавить тому, що прилади дослідницьких експедицій фіксують п'ять планет, придатних до життя, велику кількість корисних копалин, кисневі форми життя. А ось вийти на орбіту зірки не зміг ще жоден космічний корабель.
Учені донині сперечаються про достовірність відомостей, здобутих експедиціями. Одні кажуть, що біля зірки знаходиться джерело з невідомим типом випромінювання, хвилі якого прилади приймають за планети, форми життя і т.п. Інші доводять, що прилади не помиляються, просто людство ще не знайшло прохід на орбіту, а можливо невідомі поставили силовий щит навколо зірки, який не пропускає чужих до неї.
По-всім галактикам є тисячі таких зірок. Ці зірки наші – заявляє перевертень.
Це як? – запитує Внсі.
Ці зірки заселені такими створіннями, як ми. Планети, які обертаються навколо них, мають безліч різних мешканців! На тих планетах навіть є створіння, про яких ви не чули.
Ти з цієї зірки? – у духа округляються очі.
Так!
Ми вирішили, що коли прилетить зореліт, полетимо на планету Клавіантус, що обертається навколо легендарної Ровелли! Найтона беремо із собою, щоб тамтешні магі його визволили.
Виявляється, що на планетах цієї зірки мешкають: демони, дракони та їх різновиди, вампіри, феї, перевертні, русалки, водянки.
Водянки – підводні створіння, що розмовляють з морем та просять у нього шторми або штилі. Вони це роблять великими групами. Водянки схожі на людей, але вони повністю покриті лускою, яка більше схожа на пір’я. Їхня луска здебільшого фіолетова, рожева, синя, або ж зелена. Замість волосся в них темно сині нарости, схожі на зміїні хвости. Десь двадцять сантиметрів довжиною. Такі тоненькі зміїні хвостики. Дивина, але реальність.
Окрім цих створінь на планетах живуть: домові, ельфи, афрокерги, німфи, депи. Розповісти про загадкових і міфічних істот Варда пообіцяла потім.
Варда
Є купа запитань, але по-перше, що нам робити з демоном? Як протягнути Найтона на зореліт? По-друге, як умовити капітана летіти на Ровеллу? Він же не знає, що завдяки мені нам відкриють прохід.
Слух у мене дуже тонкий, але навіть він не знадобився, щоб почути як бурчить живіт у Карай. Ба, та вона ж їсти хоче! Скажу чесно не лише вона. Мій живіт давно присох до спини, адже з цими подіями ми пропустили не тільки сніданок, але й обід.
Я пішла на кухню. Холодильник пустий, а ось у морозилці купа якихось пакунків. Що тут у нас? Напівфабрикати. Щось рослинного походження. З огляду на те, що з ранку всі голодні, можна й траву з’їсти. По черзі запхала пакунки в мікрохвильовку та виклала їжу на тарілки. До мене приєдналися Віка та Карай, допомагаючи накрити стіл. Внсі з виглядом султана в гаремі сів на чільному місці. Обід пройшов у теплій та дружній атмосфері.
Потім влаштувалися у вітальні. Поки що наша компанія обдарованих вигадує план дій.
Я думаю, що до нас заявляться ЗМІ та служби, які зв’язувалися з нашими рідними планетами. Варда, твоя перша рідна – це Фарма, яка обертається навколо Акрипу, який знаходиться в 26 000 тисячах світлових років звідси? – каже Внсі.
Це довго нам чекати, адже Лондо всього лише в 58 світлових роках від Акрипу, а Віка казала, що вона з Порфосу, який обертається навколо Ошве (Ошве – карликова зірка знаходиться в 125 світлових роках від Лондо, а від Акрипу – в 109). Бригада буде летіти сюди півтори тижні, хоча це швидше, ніж рейсовий зореліт. Набагато швидше.
Так. Скажіть мені, будь ласка, куди нам діти Найтона?
Карай
Що ж з Найтоном?
Ми це вирішили так. Внсі, як дух може в нього вселитися, так? Може, але тоді його не буде. Щоб Внсі міг ним управляти зовні, Віка його буде підпитувати особистою енергією, щоб дух міг просто торкаючись демона-вампіра наказувати тілу, що робити. Ця особиста енергія настільки сильна, що біля нас можна спокійно телефон заряджати!
Надвечір до нас заявилися два дагонці. Одягнені в однакові червоно-зелені короткі футболки та помаранчеві бриджі. Дуже схоже на форму якоїсь організації, оскільки на шиї бовтаються бейджики.
Фе ме. Ну-ну попаваз. Шероль нор, – каже той, що більше.
Сказав, що все готово. Вони визвали бригаду. Нам чекати два тижня, – перекладаю.
А на що ми будемо жити? Нам дадуть їжу безкоштовно? Бо, якщо можна, ми обміняємо наші гроші, – говорить Внсі так, ніби в нас є чим платити.
Трубо ла, лодан? Акріпонк порен – ну-ну ролднг рам теб.
Толан, фі теб… – задумався дагонець, – Бор, фе морак, лано мофапок.
Ав порен нодари реву ялд няп. Ті-тікон парок лі фрег. Корен алан ну фіре-троба лонат народа рет покретобр ну ну-нан плотребь. Фіре прабет пур транжир абтро тілоб карпоб. Лапартмаб нотеб.
Платити гроші, – почала перекладати я. – Ну, я сумніваюся, що у вас є чим. Муніципалітет виділив кошти на ваші потреби на час перебування на нашій планеті, які ви зможете повернути потім. Для купівлі продуктів ви можете використовувати картки. Квартира безкоштовна.
Яка у вас валюта? – запитує Варда, яка стоїть біля мене зліва.
Таде Ав лотеб?
Торебки, – відповідає дагонець, який ще не говорив. – Фі Ав.
Торебки. Це вам.
Також вони пояснили, що якщо ми бажаємо, то їх банківські технології дозволяють підключити місцеві розрахункові картки до наших рахунків на рідних планетах. Менший дагонець дістав з наплічної сумки невелику плоску коробочку й поклав її на стіл у вітальні. У коробці знаходилися металеві палички розміром з товстий олівець, довжиною з середній палець руки.
Ено нанк гру.
Це банківська картка, – перекладаю для своїх.
Він взяв у руки одну паличку, крутнув верхню частину щодо нижньої, чим подовжив паличку у двічі. Потім натиснув на намальоване збоку коло. З верхньої половини палички в бік з'явилася прямокутна голограма із зображенням звичайного меню банкомату, яка вимикається подвійним натисканням на те саме коло. Дагонець пояснив як підключатися до нашого банку (віртуальна клавіатура з будь-якою письмовою мовою будь-якої цивілізованої зіркової системи рішала всі питання). Далі він настроїв кожному картку на його мову. Тільки картка Найтона залишилася сиротливо лежати в коробочці й "чекати" свого господаря. Ми сказали, що він пішов на прогулянку й коли буде невідомо. Кожен також мав вписати своє ім’я на рідній мові.
Звичайно ми всі мали би розмовляти на різних мовах. Я на мурярійській, Внсі на валялійській, Віка на порфоській, Найтон каже, що та мова, на якій він розмовляє – його рідна, а Варда на фармській, яка також є офіційною мовою галактики Великий Пес. Валялійська мова відрізняється від усіх найбільше! Наприклад ось вам фраза: «валяліській єнзик атлечаєтса больше всево!». А, так всі перераховані мови схожі. А ще мурярійську вивчають у школах двадцяти семи зірок.
Ми підключили кожен свою картку до банку, щоб купувати собі те, що знадобиться найближчим часом. Все ж таки те, що нам виділили безкоштовно квартиру – це вже велика щедрість!
Отримавши доступ до грошей і згадавши, що давно нормально не їли, ми пішли в ресторан, розташований на першому поверсі готелю. День закінчився смачно.
Ролель
Вечеря в ресторації «Іскус» з Генеральним прокуратором Тунни Луценієм Ірис принесла несподіване задоволення. Я повернулась додому в гарному настрої. А той факт, що дівчина Луценія стежила за нами й влаштувала потворний гучний скандал на виході з ресторації, лише добавив пікантності в наші відносини. Дуже добре, що при цьому були присутні журналісти, які щовечора чекають сенсацій біля місця зустрічі бомонду Тунни. Поява приголомшливих заголовків у завтрашній пресі забезпечена.
От тупоголова! Такими примітивними діями вона хотіла повернути свого коханого? Нічого, доведеться їй почекати. Генеральний прокуратор може мені забезпечити захист від нишпорок, які пхають свого носа куди не треба. Дуже вони активізувалися після операції на Мурярії. Ще необхідно буде підчепити Голову міжгалактичної розвідки. Треба ж дізнатися куди зникла п’ятірка цих тварюк.
За такими роздумами я дозволила служницям переодягнути себе й влаштувалася біля компа у своєму кабінеті. Люблю покопатися в інеті в новинах.
Так, а це що таке? Та як вони могли! Тварі безрідні! Яким чином ці недоумки змогли потрапити в сусідню галактику? Думай, Ролель, думай! Посилати найманців не вихід, занадто велика відстань, не встигнуть.
Я розгорнула на екрані мапу галактики Чумацький Шлях.
Тут з діючих агентів у мене є Зойтон, Мовін й Дерія. Зойтон у системі Вега, Мовін – у системі Альдерамін, а ось Дерія якраз знаходиться в системі Альтаір – це всього лише сімнадцять світових років від Фомальгаута. ЇЇ і відправлю!
Найтон перетворився на овоч, тому спочатку будемо шукати цих тварюк, а потім його тушку.
Дерія
Дзвінок смартфону був різким і неприємним. Я спеціально поставила свою найбільш неулюблену пісню на цього абонента, щоб бути морально готовою до того, що почую. Ролель ніколи не повідомляла приємних новин. Вона давала завдання, яке зазвичай було небезпечним та складним. Таке життя спецагента: багато грошей і крові, вседозволеність і небезпека.
– Деріє, негайно вирушай у систему Фомальгаута на планету Дагон. Там знайдеш чотирьох обдарованих: фею, перевертня, духа й дракона. Їх треба зловити, мені вони потрібні живими. Коли дізнаєшся де вони, скажеш мені, діяти будемо за обстановкою. Після шукатимеш непритомне тіло демона, він також потрібен мені живий. Всю інформацію по об'єктам скину тобі на смарт.
Ні добрий день, ні до побачення, тримай наказ і виконуй, радує хоч платить добре. Значить Дагон. Ну що ж, подивимося найближчий зореліт до системи Фомальгаут.
Дагон і дагонці
Внсі
Дежавю. Ранок. Павуки. Демон спить, хоч з гармати стріляй. Я вилетів з кімнати й почав літати по всій квартирі, як привид. Так, так, навмисно. А то дівчата непогано влаштувалися, позакривались у своїх кімнатах і сплять, а я повинен пасти цього чорта. До речі, якщо ми не хочемо, щоб Найтон пропав ні за цапову душу, нам доведеться доглядати за його тілом.
Переставши літати по квартирі, я попрямував на кухню, де влаштувався на стільчику біля вікна й став чекати.
До кухні зайшла сонна Варда.
Доброго ранку!
Кивнув. Позіхаючи, на кухні з'явилася фея. А там і Карай не забарилась.
– Що робити з демоном? – Віка поставила вічне питання. Мене розібрав сміх. Дежавю.
– Пропоную це питання розглянути після сніданку.
Карай
Поснідавши, ми вирішили спочатку зробити покупки, а потім, якщо вже нам треба провести тут цілих десять днів, дізнатися про визначні пам'ятки цієї планети. Зібралися та юрбою висипали на вулицю. У перехожих запитали напрямок до центру та пішли.
Архітектура не відрізнялася різноманітністю: одно-двоповерхові довгі будинки піщаного кольору, кам'яні стіни печер по краях. Дагонці, позбавлені натуральних фарб природи, із задоволенням розфарбовували всі рівні поверхні у своєму місті. Згадаймо божевільного дизайнера нашої квартири! На кожному будинку новий малюнок: тут і гори, і луки, і ліси, і озера, і море. Безліч різних тварин дивилися на перехожих з кожного малюнку. Навіть вуличні смітники мали на своїх гранях малюнки невеликих тварин. Єдине, що нагадує про цивілізоване суспільство – так це рухливі рекламні голограми, що висять у повітрі над головами перехожих, та ліхтарі, прикріплені до стін будинків, у формі квітів.
Пройти з печери в печеру можна по тунелях, у яких вхід і вихід закінчується товстими металевими дверима, зараз відкритими навстіж. Самі тунелі являли собою велику в діаметрі трубу, в якій для зручності була кам'яна рівна підлога. Скляні напівкруглі стіни і стеля світилися неяскравим зеленуватим світлом. На рівні очей аборигенів, для нас на рівні пояса, розташовувалася інформаційна смуга із зазначенням розташування печер, вулиць, оголошеннями й рекламою.
На мапі ми знайшли торгівельний центр і пішли в потрібному для нас напрямку. Велика печера з назвою "Террарія" перебувала в центрі міста й була однією з найбільших на планеті. Тут розташувалися адміністративні будівлі, в яких знаходиться уряд Дагону, банки, музеї, театр і центральна площа, на якій за раз могло зібратися близько п'яти тисяч дагонців. Будинки, як і бачені нами раніше, були розписані пейзажами, але тут працювали справжні майстри своєї справи! Якщо було зображено море, то глядач чув шум прибою і відчував запах морської води, якщо це був степ – співали птахи, в обличчя дув теплий вітер і відчувався солодкий запах квітів, а якщо – джунглі, то волога задуха охоплювала тіло, гомін лісових мешканців оглушав і по спині бігли мурашки від гарчання хижаків. Ми були вражені до глибини душі цими творами мистецтва.
У кінці печери, саме там, де на карті зазначений торгівельний центр, ми нічого не побачили. Стіни печери були кам'яні й тут теж стояв великий квадратний камінь, швидше це скеля, з довжиною сторін у десять наших зростів. Нічого не вдієш – йдемо далі.
Тротуар оминув скелю й ми встали як укопані. Це ж вхід у торгівельний центр! На стіну, що ми обійшли, спирається одним боком ще одна товстенна кам'яна плита, іншим боком впираючись у землю. Це стеля для входу, що світиться приємним денним світлом. Під нею починається спуск під землю. Похила підлога плавно йде вниз повертаючи вліво. Віка з Вардою, радісно скрикнувши, кинулися в перед. Ще б пак – мрія будь-якої дівчини – безліч магазинів з найрізноманітнішими товарами.
Уздовж стін розташовані магазинчики, у яких продається все! Одяг, взуття, аксесуари, косметика, засоби гігієни, тканини, посуд, золоті прикраси, сувеніри, дитячі речі, спортивні знаряддя, килими, меблі, двері, квіти, продукти, побутова техніка, інструменти, люстри, дзеркала, смартфони, акваріуми й рибки, птахи, корм для домашніх улюбленців, ковдри та подушки, постільна білизна й т.п. Зустрічалися маленькі кав'ярні та салони манікюру-педикюру (ну так, ящіркам перукар ні до чого). І так п'ятнадцять поверхів під землю по спіралі – рай для любителів шопінгу!
Ми з Внсі плелися позаду, розглядаючи всю цю різноманітність. Я зупинилась біля продуктового магазину, напевно. Велика квадратна каменюка з дерев’яними дверима. Над дверима вивіска з надписом «Fyek lu fek». Вивіска темно-синього кольору, а слова написані жовтогарячим. Ця фраза означає «Ням, так класно».
У середині зліва біля дверей розташована каса, як бар-стійка із дерева. На касі є літаючий екран, на якому калькулятор, додаток, в який завантажені ціни того чи іншого товару. До екрану під’єднаний пристрій, який провіряє гроші, а також термінал, який знімає гроші з банківської картки.
Прямо переді мною є «З’є-хол» – це агрегат, як три з’єднані холодильники для напоїв. Через скло я бачу в першій частині холодильника на полицях суші. Вау… обожнюю суші!
У другій частині «З’є-хола» напої, а в третій – різновиди морозива. Із другої частини я взяла «Телук» (порфоський смачний солодкий напій). Він має фіолетовий колір, бо це робиться з пору (фіолетовий фрукт схожий на персик).
Поверхи йшли з мінусовою відміткою: від мінус першого до мінус п'ятнадцятого. Десь між мінус восьмим і мінус десятим ми зустріли Варду й Віку. Побачити їх в натовпі покупців не склало труднощів, вони ходили як жирафи серед антилоп, при чому жирафи-ваговози, оскільки всі обвішані пакетами з покупками. Я приєдналася до дівчат, а Внсі відпросився в кав'ярню, щоб підтримати вичерпані сили.
