Текст книги "20 000 льє під водою"

Автор книги: Жу́ль Ґабріе́ль Ве́рн

Жанры:

Путешествия и география

сообщить о нарушении

Текущая страница: 28 (всего у книги 28 страниц)

_{Проте «Наутілус» аж ніяк не втрачає ореолу «міфічності», коли з'ясовується, що це – механічний апарат. Повернімося зокрема до самої назви човна. Жуль Верн пише: «Існує одна гарненька тваринка, зустріч із якою, на думку стародавніх, провіщає щастя. Арістотель, Атеней, Пліній та Оппіан вивчали її уподобання й нахили і на змалювання її вичерпали всі поетичні засоби Греції й Риму. Вони назвали це створіння «наутілус», або «помпіліус». Але новіша наука не закріпила їхніх назвиськ, і сьогодні цього молюска знають на ім'я аргонавта». Учений-природозвавець Кюв'є порівнює спіралеподібну мушлю з тендітним човником: збудована з речовини, яку виділяють два верхні мацаки молюска, мушля носить у собі тваринку, яка ніколи до неї не приростає.}

_{«…Аргонавт спроможний скинути свою мушлю, але цього ніколи не буває», – говорить Аронакс своєму служникові Конселеві.}

_{«Точнісінько, як і капітан Немо, – розважливо відповідає той».}

_{Девіз «Наутілуса» – «Mobilis in mobile» – теж пов'язаний з морем: море носить у собі човен, а він носить у собі героя. Ні, не «минули ті часи, коли Йони знаходили прихисток у китовій утробі». «Наутілус» – міфічний кит, священне чудовисько, рятівник і справедливий суддя. За висловом самого Жуля Верна, «святий ковчег», здатний і захистити, і покарати, як, наприклад, в епізоді, коли човен «відштовхує» дикунів, що намагаються його захопити, за допомогою власної електричної (магічної) сили.}

_{Таким чином, «Наутілус» Жуля Верна – образ багатогранний, символічний зміст якого має надзвичайну вагу, не меншу, аніж наукові відкриття, описані в романі. «Наутілус» дійсно є складовою частиною вернівського міфу про героя.}

_{Господар човна капітан Немо – творець «чудовиська» – уподібнюється до Творця всіх речей; «Наутілус» – його еманація, інструмент, «плоть від плоті», «розумний, відважний, неприступний».}

_{Капітан Немо – сучасний Одіссей. Саме його ім'я перебуває в очевидному зв'язку з давньогрецьким героєм, який у 9-й пісні Гомерової «Одіссеї» на запитання циклопа Поліфема, як його звати, відповів: «Ніхто». Утім, у капітана своє тлумачення власного імені: він хоче бути ніким для світу. Мандруючи морями, він не прагне повернення до жодної Ітаки. Він відмовився від «того нестерпного земного тягаря, що люди називають волею». Немо цілком присвятив своє життя морю. Стриманий і незворушний, він виголошує справжній гімн на честь моря, захоплено прославляючи його велич і багатства: «Море – це все… Його дихання – чисте, живодайне. Тільки в його неосяжному просторі людина ніколи не самітна, бо вона відчуває довкола трепет життя. Море – лоно, що в ньому плодяться й живуть найдивовижніші створіння, море – рух і любов; море – вічне життя…»; на переконання капітана Немо, море – символ цілковитої свободи. «Тут вищий спокій. Море не підвладне жодному деспотові. На його поверхні деспоти ще здатні чинити беззаконня, воювати, винищувати, переносити на неї всі земні жахи. Але на глибині тридцяти футів під водою їхні можливості вичерпуються, будь-які втручання марні. Тільки тут я почуваюся незалежним! Тут я не знаю над собою володарів! Тут я вільний!»}

_{Море зробило капітана Немо істотою не лише поза людством, я й понад ним. Немо міг би стати володарем світу} _[94] ₉₄
_{Робур у романі «Володар світу».}

[Закрыть] _{, як це сталося з іншим героєм Жуля Верна, який не встояв перед спокусою, – він просто відмежувався від суспільства, що зневажає, певне, маючи на те підстави. Щоправда, незмиренна ненависть капітана Немо має деякі винятки: це Аронакс і його супутники, а також повстанці (на Кіпрі) й гноблені всіх націй. Він володіє скарбами, якими всіяне дно океану. Немо збирає їх не для себе: «Хто вам сказав, що з їхньою допомогою я не роблю добрих справ? Я знаю, що на землі існують невтішне горе, нещастя, пригноблені народи, які волають про поміч, і жертви, що закликають до помсти…»}

_{Капітан Немо втаємничений у речі, незбагненні для інших людей. Він живе не тільки поза людством, але й поза часом. Однак це не застиглий, статичний персонаж. Аронакс часто спостерігає в нього глибокий смуток, який нерідко межує з відчаєм. Щоразу він ніби кидає виклик несамовитій стихії, залишаючись на палубі під час шторму, «вбираючи в себе душу бурі». «Геній моря» перетворюється на «архангела ненависті», коли незворушно спостерігає за загибеллю пораненого ним військового корабля. Він уважає, що має право чинити суд в ім'я справедливості. Та це фатальна помилка – вищі сили долають його: жахлива стромовина поглинає «Наутілус» і його господаря.}

_{У листі до видавця Етцеля, коментуючи розв'язку роману, Жуль Верн пише: «Що ж до фіналу, то прибуття в невідомі моря, небезпека Мальстрему, про яку Аронакс і його супутники навіть не здогадуються, їхній намір залишитися з Немо, коли вони чують це зловісне слово, відірваний човен попри їхні зусилля і разом з ними – це буде чудово! Потім таємниця, вічна таємниця «Наутілуса» і його капітана…»}

_{Письменник прагне показати, що доля капітана Немо не просто «дивовижна», а й велична. Він уникає відповідей на поставлені в кінці роману запитання про долю господаря підводного човна. Цей майстерний художній прийом замість розв'язки готує нову зав'язку: в нашій пам'яті закарбовується велична постать героя.}

_{Однак капітан Немо знову з'явиться в іншому романі Жуля Верна, де й відповість на всі запитання, що так хвилювали читачів.}

_{Закінчивши «20 000 льє під водою», Жуль Верн повертається до давніх задумів. Під час перегляду роману «Таємничий острів» у нього виникає ідея розширити свою «робінзонаду», надати їй рельєфності: він ховає в підводній острівній печері «Наутілус» і його господаря! Вірний своїй мізантропії, капітан, як і раніше, залишається невидимим і невідомим для мешканців острова, хоча й усіляко допомагає їм, оберігає, рятує від небезпек. В останні дні свого життя він усе-таки відкривається людям: стають відомими його ім'я та історія життя. У далекому минулому Немо, індійський принц Даккар – людина шляхетного походження, яка колись присвятила своє «земне» життя боротьбі за незалежність батьківщини. Після поразки повстання, втративши родину та близьких йому людей, відчуваючи ненависть до цивілізованого світу, принц назавжди полишив його. Відтоді він цілком належить морю, а «Наутілус» став його довічним прихистком…}

_{Зворушлива сцена біля смертного ложа капітана Немо викликає в уяві низку образів: ось ми бачимо його вперше – голова шляхетно піднята, чорні очі дивляться зі спокійною рішучістю; капітан Немо грає на фісгармонії, торкаючись тільки чорних клавіш; Немо, охоплений жагою помсти, спостерігає, як гине смертельно вражений ним корабель; капітан Немо підіймає свій прапор – чорне полотнище з вишитою золотою літерою «N» – на Південному полюсі, промовляючи пристрасні слова любові до волі. Не варто тлумачити чорний колір прапора як «анархічне» послання самого Жуля Верна – письменник жодною мірою не поділяв цієї ідеології. Його прагнення й любов до волі більш загальні й водночас особисті: це внутрішня необхідність і питома потреба людського єства. Образ капітана Немо втілює ідеал цілковитої свободи й водночас трагедію самотності. «Я помираю тому, що уявив, ніби спроможний жити в самоті!» – визнає на смертному ложі капітан в останні хвилини свого життя.}

_{Влучну характеристику дав капітанові Немо внук письменника Жан-Жуль Верн:}

_{«Капітан «Наутілуса» – не просто патріот, якого переслідує влада його країни; це узагальнений образ людини, яка повстала проти несправедливості й тиранії в суспільстві, де всім правлять завойовники.}

_{Немо – персонаж будь-якої епохи; його мандри – одіссея всього людства, що прагне розв'язання грандіозних проблем, однак при цьому має діяти виважено, з вірою в майбутнє».}

_{Наукові передбачення Жуля Верна давно стали реальністю. «Що б я не писав, що б не вигадував – усе це поступатиметься перед дійсністю, бо настане час, коли досягнення науки здолають силу уяви».}

_{Проте значення творчості Жуля Верна цим не вичерпується: він створив роман нового типу – роман про науку, яка дає людині знання й допомагає осягнути таємниці природи; він відкрив для літератури ще одну незвідану сферу – поезію винахідництва, романтику наукових пошуків та відкриттів. Час диктував свої вимоги. Жуль Верн тонко відчув настрій доби, проникся ним і відгукнувся на нього своїми романами.}

_{«Вільна людина, назавжди закохана в море…» – так назвав Жуля Верна французький поет Шарль Бодлер, і таким ми завжди пам'ятатимемо цього письменника, який втілював у художніх творах свої найфантастичніші мрії.}

_{Олена ПОНОМАРЕВА}