Текст книги "Євангелія від Ісуса Христа"

Автор книги: Жозе Сарамаго

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 25 страниц)

* * *

Час біжить не зупиняючись, ця істина всім відома й знаходить широке застосування, проте не така вже вона очевидна, якою здається тим людям, котрі задовольняються найближчим значенням слів, узятих чи то окремо, чи то промовлених у своєму поєднанні, адже все залежить від того, як саме вони були промовлені, з якою інтонацією і з яким почуттям, їх не можуть однаково промовити той, чиє життя склалося невдало й він живе надією, що для нього колись настануть і кращі дні, і той, хто промовляє їх як погрозу, як обіцянку майбутньої помсти. А крайнім випадком можна вважати той, коли слова: Час біжить не зупиняючись, із меланхолійним зітханням промовляє той, хто не має вагомих підстав нарікати ані на здоров’я, ані на свій добробут, просто він народився песимістом і постійно чекає гіршого. Малоймовірно, щоб Ісус, у своєму віці, промовляв ці слова, надаючи їм хай там якого значення, але ми, що, як і Бог, знаємо все, що тоді було й що буде, маємо цілковите право промовити їх, прошепотіти чи видихнути, спостерігаючи, як він опановує ремесло пастуха в горах Юдеї або в належний час спускаючись у долину Йорданську. І справа тут не лише в Ісусі, адже кожному представникові роду людського в кожну хвилину свого життя властиво робити щось добре або щось погане, й діла добрі та діла погані чергуються в нього мірою того, як спливає час. Позаяк Ісус – головна дійова особа цієї євангелії, яка не ставить перед собою сумнівну мету спростувати те, що вже написали інші, стверджувати те, чого не було, й заперечувати те, що було, користуючись категоричними «так» або «ні», позаяк Ісус наш головний протагоніст і його діяння відомі, то нам було б дуже легко підійти до нього й розповісти йому про те, що чекає його в майбутньому, про добрі справи та чудеса, які він творитиме, завдяки яким зможе нагодувати багато людей, інших зцілити від тяжких недуг, а одного навіть воскресити з мертвих, але не варто цього робити, бо хоч хлопець і твердий у своїй вірі та добре обізнаний із тим, що дійшло до нас від стародавніх патріархів і пророків, проте він не позбавлений здорового скептицизму, притаманного його віку, й може послати нас туди, куди зазвичай посилають у таких випадках. Він, безперечно, змінить свої погляди, коли зустрінеться з Богом, але ця вирішальна в його житті подія ще не близько, й перед тим, як вона відбудеться, Ісусові доведеться ще довго блукати в горах, видоїти чимало кіз та овець, наварити з надоєного молока багато сиру, навимінювати за молоко та сир усякої всячини у ближніх селах. Він убиватиме також тварин хворих і покалічених і плакатиме за ними. Але одного з ним ніколи не буде, і нехай вразливі душі заспокояться: він ніколи не піддасться жахливій спокусі, якою намагався звабити його лукавий і розбещений Пастир, – використати козу або вівцю, або обох для погамування плотської хоті та задоволення ницого тіла, в якому доводиться жити чистій душі.

Тут не місце для тонкого психоаналізу, бо мине ще багато сторіч, перш ніж будуть опрацьовані його методи, тож не будемо згадувати про те, як часто задля того, щоб похвалитися чистотою тіла, душі доводиться самій нести тягар смутку, заздрощів і бруду.

Етичні й богословські суперечки між Пастирем та Ісусом тривали лише кілька днів, і хоч іноді вони спалахували знову, проте загалом ці двоє жили дружно, і старший чоловік терпляче навчав молодшого секретів вівчарського ремесла, а хлопець засвоював ту науку з таким ентузіазмом, ніби все його життя залежало від неї. Ісус навчився спритно кидати патерицю, що крутилася і свистіла в повітрі, аж поки падала точно на спину тієї вівці, яка з неуважності або зухвальства відбилася від отари, а проте ця наука далася йому не так легко, бо одного дня; коли він ще не досить опанував техніку, палиця полетіла в нього по надто низькій траєкторії і влучила не в неслухняну вівцю, а в ніжну шию козеняти, яке народилося лише кілька днів тому, вбивши його на місці. Такий нещасливий випадок може статися з ким завгодно, навіть обізнаний і досвідчений пастух від цього не застрахований, але бідолашний Ісус, до якого доля так часто бувала немилосердною, здавалося, перетворився на статую смутку та гіркоти, коли підняв із землі ще тепле тіло козеняти. Тут уже нічого не можна було вдіяти, навіть мати-коза, обнюхавши тіло сина, відійшла і знову заходилася скубти ріденьку й жорстку травичку, рвучко посмикуючи головою, так ніби хотіла довести правдивість відомого прислів’я: Коза, що надто сумує, себе ніколи не нагодує, а це те саме, що сказати: Слізьми горю не зарадиш. Пастир підійшов подивитися, що там сталося, і сказав: Не журися, таке буває. Я вбив його, захлипав Ісус, убив такого маленького. Атож, якби це був бридкий і смердючий цап, ти б його так не жалів або жалів менше, поклади його, я ним займуся, а ти ліпше доглянь он за тією вівцею, вона готується окотитися. А що ти хочеш зробити? Оббілую його, бо життя я однаково повернути йому не можу, творити чудеса я не навчений. Присягаюся, я не їстиму його м’ясо. З’їсти тварину, яку сам убив, – то найліпший спосіб ушанувати її, значно гірше їсти ту, яку вбив хтось інший. Я його не їстиму. Не їж, мені більше залишиться. Пастир витяг із-за пояса ніж, подивився на Ісуса і сказав: Рано чи пізно, а тобі доведеться засвоїти й цю науку – роздивитися, як збудовані всередині ті, кого створено для того, щоб вони служили нам, зокрема правили й за їжу. Ісус відвернув обличчя і ступив крок, щоб відійти, але Пастир, ще не опускаючи піднятий ніж, сказав: Раби живуть для того, щоб нам служити, й можливо, якби ми розітнули їх і подивилися, що в них усередині, ми знайшли б там нових рабів, а розітнувши царя, ми знайшли б ще одного царя в його череві, а якби раптом ми зустрілися з Дияволом і він нам дозволив би себе розітнути, то я не виключаю, що, на наш превеликий подив, звідти б вистрибнув Господь-Бог. Ми вже згадували про те, що вряди-годи між Ісусом і Пастирем і далі спалахували такі ідейні суперечки, ось вам і приклад. Але з плином часу Ісус зрозумів, що найкраща відповідь у таких випадках – мовчанка, що йому ліпше не піддаватися, як ми тепер би сказали, на провокації, навіть такі брутальні, як ця, а могло дійти й до ще гіршого: адже Пастиреві нічого не варто було припустити, що, розітнувши Бога, вони знайшли б у Ньому Диявола. Ісус пішов шукати вівцю, що збиралася окотитись, там принаймні на нього не чатували несподіванки, ягня, яке народиться, нічим не відрізнятиметься від інших ягнят, створене за образом і подобою матері, яка, у свою чергу, є точною копією своїх сестер, існують такі істоти, які не носять у собі нічого іншого, крім тихомирної і безсумнівної спадковості. Коли він знайшов вівцю, вона вже народила ягнятко, що здавалося складеним з одних ніг, а мати легенько тицяла в нього мордочкою, намагаючись допомогти йому підвестися, але бідолашний малюк, розгублений і ошелешений, лише посмикував голівкою, ніби намагався знайти найкращий кут, під яким він міг би роздивитися світ, у який щойно прийшов. Ісус допоміг йому зіп’ястися на ніжки, намочивши руки в нутряних життєвих соках вівці, але це його не збентежило, життя в полі разом із тваринами багато чого навчає, що слина, що слиз – усе одно, а ягнятко народилося таке гарненьке, з кучерявим руном, і його рожева мордочка, шукаючи молоко, вже нетерпляче тицялася в соски матері, про які воно не мало жодного уявлення, коли перебувало в її лоні, справді-таки жодне створіння не може нарікати на Бога, адже відразу по народженні Він дає йому змогу побачити стільки всього корисного. Дещо віддалік Пастир підняв шкуру козеняти, натягнуту на каркас із палиць у вигляді зірки, оббіловану тушку він обгорнув чистою ганчіркою і поклав у торбину, щоб посолити м’ясо, коли отара зупиниться на ночівлю, крім тієї частини, яку Пастир залишив собі на вечерю, бо Ісус уже сказав, що не їстиме м’ясо тварини, в якої він, сам того не бажаючи, відібрав життя. Для віри, яку він сповідує, і для звичаїв, яким підкоряється, така гидливість не може бути виправдана, адже на вівтарях Господа щодня вбивають сотні й тисячі таких створінь, а надто в Єрусалимі, де щодня навалюють гекатомби принесених у жертву тварин. Проте якщо глибше подивитися на випадок із Ісусом, на перший погляд, непоясненний в обставинах того часу й місця, то він напевне пояснюється його вразливістю, пригадаймо, що зовсім недавно трагічно помер його батько, такими ще свіжими були його спогади про те, що сталося у Віфлеємі менш як п’ятнадцять років тому, й нам залишається тільки дивуватися, що цей хлопчина після такого зберіг свій здоровий глузд неушкодженим, що вціліли коліщатка механізму, закладеного в його мозок, хоча жаскі сновидіння досі його катують, і якщо ми про них давно не згадували, то це аж ніяк не означає, що вони дали йому спокій. Коли страждання Ісуса долають певну межу й доходять до такої напруги, що передаються навіть отарі, яка прокидається посеред ночі з відчуттям, що її зараз пошлють під ніж, Пастир обережно розбуджує його, запитуючи: Що з тобою, скажи мені, що з тобою? – й Ісус виривається з чіпких обіймів кошмару, щоб припасти до нього, як припав би він до грудей свого безталанного батька. В один із перших днів їхнього знайомства Ісус розповів Пастирю про те, щó йому сниться, намагаючись, проте, приховати коріння й причини своїх нічних мук, але Пастир йому сказав: Облиш, можеш не розповідати мені про свій сон, я все знаю і знаю навіть те, щó ти намагаєшся приховати від мене. Це було ще в ті дні, коли Ісус дорікав Пастирю за його безвір’я та інші вади й лукаві риси характеру, які також проявилися – даруйте, що ми повертаємося до цієї теми, – в його намаганнях розбудити сексуальні інстинкти Ісуса. Але ми вже знаємо, що в Ісуса не було нікого на світі, крім його родини, яку він покинув і яку вже почав забувати, крім матері, яка завжди залишається матір’ю, тією, котра подарувала нам життя, хоч і бувають такі хвилини, коли хочеться їй сказати: І навіщо ти народила мене на світ? – крім матері, він іноді згадував лише сестру Лізію, невідомо чому, але пам’ять у кожної людини має свої особливості, які пояснити важко, й сама визначає, кого їй пам’ятати, а кого забувати. За таких обставин Ісус зрештою прихилився до Пастиря, і зрозуміти його неважко, ви тільки спробуйте уявити собі, що ви сам-один у світі віч-на-віч зі своєю провиною, і раптом поруч із вами з’являється чоловік, який знає про неї, і не прикидаючись, ніби прощає те, чого простити не можна, навіть якби він мав таку можливість, чоловік, що ставиться до вас справедливо, осуджує вас за те, за що слід осуджувати, і хвалить за те, за що можна вас похвалити, тобто належно оцінює ту частинку вашого «я», де в оточенні моря провин ще зберігається ваша невинність. Ми вирішили саме тепер, скориставшись із нагоди, дати всі ці пояснення, аби добре зрозуміти, чому Ісус, у всьому такий відмінний від свого брутального хазяїна і наставника, все ж таки залишався з ним до своєї зустрічі з Богом, про яку ми вже згадували, але якої йому довелося чекати довго, адже Бог не з’являється перед простим смертним, якщо в Нього на те немає вельми поважних причин.

Раніше, проте, відбудеться кілька важливих і непередбачених подій, які мають стосунок до тих збігів у житті людини, про які ми вже так багато говорили, й у результаті Ісус зустрінеться з матір’ю та кількома зі своїх братів на святі Пасхи в Єрусалимі, яке він уперше святкуватиме сам-один, у розлуці з рідними. А те, що Ісус вирішив податися на Пасху в Єрусалим, могло б здивувати пастуха, й він мав би всі підстави відмовити своєму підпаскові в його проханні, адже отара була в пустелі й вимагала пильної уваги та догляду, не згадуючи про те, що, не бувши юдеєм і навіть не поклоняючись якомусь іншому Богові, Пастир міг би сказати, з огляду на свою лиху й норовливу вдачу: Нікуди я тебе, хлопче, не відпущу, тут твоє місце, я твій хазяїн і гуляти без діла я тобі не дозволю. Але сталося зовсім не так, як можна було б сподіватися, Пастир лише запитав: Повернешся? – таким тоном, у якому не звучало найменшого сумніву в тому, що Ісус повернеться, і хлопець відповів йому без найменшого вагання в голосі, але й сам здивований, що це слово так відразу злетіло йому з губів: Повернуся. Тоді вибери собі ягня, чистеньке й добре вгодоване, й принесеш його в жертву, адже ви, юдеї, маєте такий звичай, – але Пастир це сказав лише для того, щоб випробувати Ісуса, з’ясувати, чи він спроможний віддати на смерть ягня з тієї отари, якій він присвятив стільки праці, щоб доглянути її й зберегти. Щодо Ісуса, то його ніхто не попередив і не остеріг, не навідав його нечутно янгол, із тих маленьких та майже невидимих, і не прошепотів йому на вухо: Стережися, на тебе наставили пастку, не довіряй цьому суб’єктові, він на все спроможний. Його власні почуття підказали йому правильну відповідь, а може, до цього спричинився спогад про мертве козенятко та про новонароджене ягня. Я не хочу брати ягня з цієї отари, сказав він. Чому? Я не віддам на смерть створіння, яке сам виростив. Що ж, я вважаю твоє рішення правильним, але ти, думаю, розумієш, що тепер тобі доведеться шукати ягня на пожертву в іншій отарі. А куди ж я дінуся, ягнята з неба не падають. Коли ти хочеш піти? Завтра вранці. І ти повернешся? Повернуся. Більше про це вони вже не говорили, хоч у нас не може не виникнути сумнів, як Ісус, який грошей не має і працює за харчування, зможе купити собі пасхальне ягня. Та позаяк він не знає тих спокус, за вдоволення яких треба платити, то ми маємо всі підстави припустити, що в нього досі збереглося кілька монет, які фарисей дав йому майже рік тому, але тих грошей йому все одно не вистачить, ми ж бо вже знаємо, що в ту пору року зростають узагалі всі ціни, а передусім зростають ціни на ягнят, які підіймаються до таких висот, що один Бог міг би допомогти Ісусові, якби захотів. Попри всі ті нещастя, які його спостигали, слід визнати, що цей хлопець народився під щасливою зіркою, яка береже його й захищає, якби не справжньою нісенітницею, а надто в устах євангеліста, цього чи якогось іншого, звучало твердження, ніби тіла небесні, такі далекі від нашої планети, можуть виявляти вирішальний вплив на долю кожної людини, хоч би як пильно придивлялися до них, досліджували їх і шукали взаємозалежностей між їхнім розташуванням та буттям окремих людей три поважні маги, які – коли те, що про них розповідають, правда – мандрували в цих краях три роки тому, що, зрештою, не призвело до якихось важливих наслідків: вони побачили те, що бачили, й пішли собі далі. Викладаючи ці досить-таки довгі міркування, автор не ставив перед собою іншої мети, крім як переконати читача в тому, що наш Ісус, безперечно, знайде спосіб прийти до Храму, як годиться, зі своїм ягням, виконавши той обов’язок, який мусить виконувати кожен правовірний юдей і яким, безперечно, можна вважати нашого героя, позаяк він довів це у важких умовах напруженого протистояння з Пастирем.

У той час отара втішалася буйною пашею в долині Аялонській, між містами Ґезер та Емаус. В Емаусі Ісус спробував заробити трохи грошей, щоб купити потрібне йому ягня, але дуже швидко зрозумів, що після річного навчання ремеслу пастуха він утратив навички до будь-якої іншої праці, зокрема й теслярської, в якій через брак часу для навчання він теж нічого особливого не досяг. Тож він покинув Емаус і пішов до Єрусалима, поринувши в міркування про своє нелегке життя, бо купити собі ягня, як ми вже знаємо, він не міг, красти він не хотів, і було б справжнім чудом, якби на тій дорозі з Емауса йому пощастило натрапити на ягня загублене. Там не бракувало цих невинних створінь, яких або вели за собою на мотузці, обмотаній навкруг шиї, або, якщо хазяїн був жалісливий, несли на руках, вони уявляли собі у своїх маленьких головах, що їх вивели на прогулянку, а тому були збуджені, неспокійні, хотіли все знати, а що не могли ставити запитання, то дивилися на все широко розплющеними очима, так ніби зором можна пізнати світ, який складається зі слів. Ісус сів на камінь біля дороги, думаючи про те, як розв’язати матеріальну проблему, що перешкоджала йому виконати свій духовний обов’язок, було б марно, звісно, сподіватися на те, що на дорозі з’явиться ще один фарисей або той самий, якщо такі добрі вчинки він зробив своєю повсякденною практикою, і запитає в нього: Тобі потрібне ягня? – як ото колись запитав: Їсти хочеш? Того разу Ісусові не довелося просити, щоб йому дали, тепер же він просить, не маючи найменшої певності, що йому дадуть. Він уже простяг руку, тобто набув пози, що не вимагає пояснень і є такою красномовною, що ми, як правило, намагаємося відвести від неї очі, як відводимо очі від відкритої рани або від непристойного видовища. Кілька монет таки впали в наставлену ківшиком долоню Ісуса, кинуті руками менш неуважних подорожан, але їх було зовсім мало, і якби скласти гроші, які він уже мав, і ті, які йому дали, то їх не вистачило б навіть на половину ягняти, а кожному відомо, що Господь приймає на свої вівтарі лише пожертви без жодного ґанджу, навіть мови не може бути, щоб принести Йому тварину сліпу, калічну або хвору, коростяву або з бородавками, і можна уявити собі, який скандал вибухнув би у Храмі, якби ми віддали на пожертву лише задню частину туші або тушу з розчавленими, розтрощеними чи то відірваними яйцями – у такому разі не випадає сумніватися, що нас би вигнали із Храму втришия. Хай там як, а ніхто не здогадався запитати хлопця, з якою метою він збирає гроші, доти, доки не підійшов до нього старий чоловік із довгою білою бородою, залишивши позаду свою численну родину, яка з пошани до свого патріарха зупинилася посеред дороги, щоб його зачекати. Ісус подумав, що зараз йому впаде в долоню ще одна монетка, але помилився. Старий запитав: Ти хто? – і хлопець підвівся, щоб йому відповісти: Я Ісус із Назарета. У тебе нема родини? Є. Чому ж ти тоді не з нею? Я прийшов в Юдею, щоб найнятися пастухом, і це був брехливий спосіб сказати правду або сказати правду, яка послужила б брехні. Старий подивився на нього з виразом невдоволеної цікавості й після короткої мовчанки запитав: Чому ж ти просиш милостиню, якщо маєш роботу? Я працюю за харчі й не маю грошей, щоб купити ягня для пасхальної пожертви. Тому ти й жебраєш? Так. Старий підкликав одного з чоловіків свого гурту: Дай ягня цьому хлопцеві, ми купимо собі інше, коли прийдемо до Храму. Вони вели за собою шістьох ягнят на одній мотузці, чоловік відв’язав останнє й підвів його до старого, і той сказав: Ось тобі ягня, щоб і ти міг ушанувати Господа на Пасху своєю пожертвою, і, не чекаючи слів подяки, приєднався до своєї родини, яка зустріла його усмішками та оплесками. Ісус подякував уже тоді, коли вони відійшли далеко й не могли його чути, й невідомо з якої причини дорога від останнього повороту й до наступного стала зовсім безлюдна, на ній залишилися лише ці двоє, хлопець і ягня, що нарешті зустрілися на дорозі з Емауса в Єрусалим завдяки доброті старого юдея. Ісус тримав кінець мотузки, на якій було прив’язане ягня, тваринка подивилася на свого нового хазяїна й подала голос, промовила тоненьке й тремтяче «ме-е-е» – так уміють мекати лише ягнята, приречені померти в дитинстві, бо такими вони більше до вподоби богам. Працюючи пастухом, Ісус тисячі разів чув це мекання, і тепер воно так сильно зворушило його серце, що його опанувало відчуття, ніби всі його члени розтікаються від жалості, адже він тепер був, як ніколи не був раніше, володарем життя і смерті іншого створіння, цього білого ягняти, незаплямлено чистого, яке не мало ані власної волі, ані власних бажань, яке підіймало до нього свою цікаву й довірливу мордочку; коли воно мекало, було видно його рожевий язичок, рожевими всередині були і його вуха, прикриті ніжним пушком, рожевими були й нігті на ногах, яким ніколи не судилося затверднути і стати ратицями – саме під такою назвою вони відомі людям. Ісус погладив ягня по голівці, а воно у відповідь підняло її й тицьнулося йому в долоню вологим носиком, від чого його пройняло тремтіння. Чари розсіялися так само вмить, як і виникли, й у глибині дороги, з боку Емауса, замайоріли туніки, загойдалися сакви й торбини, і з’явилися інші прочани з іншими ягнятами, які йшли, вимахуючи патерицями та співаючи славослів’я Господу. Ісус узяв своє ягня на руки, мов дитину, й рушив у дорогу.

Він не був у Єрусалимі від того далекого дня, коли приходив туди, щоб з’ясувати, яку ціну мають його провина і його каяття і як їх треба терпіти, чи поділивши на частини, як ділять спадщину, чи прийнявши їх у їхній цілості, як приймає кожен із нас свою смерть. Натовп на вулиці скидався на потік брунатної багнюки, що вливався на великий майдан перед крутими сходами, що вели до Храму. Тримаючи ягня на руках, Ісус дивився на товкотнечу перед Храмом, одні спускалися сходами, інші підіймалися, одні несли тварин, призначених у жертву, інші йшли вже без них, із веселими обличчями, співаючи: Алілуя, Осанна, Амінь, ще інші мовчали, бо в їхньому випадку співати або кричати було б недоречно, як недоречно було б вигукнути, виходячи з Храму: Евое! [3]3
  Вигук, яким славили Вакха під час античних торжеств.


[Закрыть]– або загорлати на всю силу своїх легенів: Гіп-гіп ура! – хоч, по суті, різниця між цими чи іншими вигуками не така істотна, якою вона здається, ми горлаємо, коли хочемо виразити квінтесенцію свого торжества, але з плином часу слова та вигуки стираються від частого застосування, і ми тоді запитуємо себе: А що це, зрештою, означає? – і не знаходимо відповіді. Над Храмом здіймався у височінь стовп диму, закручуючись у спіраль, безперервний, підживлюваний усе новими й новими жертвоспаленнями, показуючи всьому світу, що ті, хто сюди прийшов, були прямими нащадками Авеля, того сина Адама та Єви, який у ті далекі часи запропонував Богові первістків від своєї отари та їхній жир, і Бог прихильно його жертву прийняв, тоді як його брат Каїн, який не міг піднести Богові нічого, крім дарів землі, побачив, що Бог не став навіть дивитися на його пожертву, а чому – ми досі не знаємо. Якщо саме з цієї причини Каїн убив Авеля, то ми можемо бути спокійні, бо сьогодні люди не вбиватимуть одне одного, адже всі вони приносять Богові в жертву одне й те саме, й щоб переконатися в цьому, досить послухати, як потріскує жир, подивитися, як підрум’янюється м’ясо, а ми знаємо, що Господь у своїх вишніх емпіреях радісно вдихає пахощі, які линуть від побоїща, влаштовуваного біля вівтарів Його Храму. Ісус пригортає своє ягня до грудей, він не може зрозуміти, чому Бог не хоче, щоб Його вівтар окропили молоком, соком самого життя, який передається від одного земного створіння до іншого, чому не можна посипати його, як сівач посипає землю, зерном пшениці, з якої випікають хліб, що дарує роду людському безсмертя? Його ягня, яке ще зовсім недавно було чудовим подарунком старого чоловіка юному хлопцеві, не побачить сьогоднішнього сонця, бо вже пора йому підійматися сходами Храму, пора нести його під ніж та у вогонь, так ніби воно недостойне жити, ніби воно вчинило непрощенний гріх проти вічного охоронця пасовищ та джерел, напившись із річки життя. І тоді Ісус із таким відчуттям, ніби якесь світло спалахнуло у нього всередині, вирішив, що всупереч вимогам шанувати Закон, якому його навчили в синагозі, всупереч слову Божому, він не дозволить цьому ягняті померти, що створіння, яке йому віддали на смерть, далі житиме, і що, прийшовши до Єрусалима, щоб принести жертву, він повернеться з Єрусалима ще більшим грішником, ніж він туди увійшов, бо так, ніби йому було мало гріхів колишніх, він додав до них іще й цей, а Бог нічого не забуває, і настане день, коли йому доведеться відповісти за всі. Протягом якоїсь миті страх перед неминучою карою примусив його завагатися, але уява вмить намалювала перед ним жахливу картину неозорого моря крові, крові незліченних ягнят та інших тварин, пролитої від часів сотворіння людини, бо саме для того, щоб поклонятися Богові та приносити жертви, й було створене людство. Уява його розігралася настільки, що він побачив себе, як він стоїть на сходах Храму, по яких стікають багряні потоки крові, й підносить до неба своє ягнятко, мертве, з відтятою головою. Він утратив усяке уявлення про дійсність і так себе почував, ніби опинився всередині великої бульки, наповненої мовчанкою, але несподівано булька луснула, розлетілася на бризки, і його вуха знову наповнив гомін слів, бубніння молитов, знову залунали навколо нього благання, крики, співи, жалібне мекання ягнят, але всі ці звуки заглушив суремний звук шофара, довгого, вигнутого спіраллю баранячого рогу, яким повідомляють про початок або кінець служби Божої. Укинувши ягнятко до торбини, ніби щоб уберегти його від загрози, що стала тепер цілком реальною, Ісус кинувся навтіки з майдану перед Храмом, заблукавши у вузьких вуличках, бо його мало цікавило, куди він біжить. Коли прийшов до тями, то побачив, що опинився в полі, вибігши з міста крізь північну, Рамалійську браму, ту саму, крізь яку увійшов, коли прийшов сюди з Назарета. Він сів під оливою, біля дороги, дістав із торбини ягня, ніхто не дивувався, бачачи його там, і люди, певно, думали: Цей хлопець відпочиває після важкої подорожі, щоб набратися сил перед тим, як віднести ягня до Храму, яке ж воно гарне, й нам ніколи не здогадатися, кого мав на увазі той, хто так думав, що хотів він сказати: яке гарне ягнятко чи яке гарне хлоп’я. Ми вважаємо, що гарні вони обоє, але якби нам довелося обирати між ними двома, ми все ж таки присудили б яблуко ягняті, але з однією умовою: не виростати в здоровенного барана. Ісус лежить горічерева і тримає в руці кінець мотузки, щоб ягня не втекло, але цей захід остороги зайвий, бо сили в бідолашного створіння геть вичерпалися й не тільки тому, що воно таке маленьке, а й від хвилювання, від усієї цієї метушні, від того, що його то тягли на мотузці, то брали на руки, не кажучи вже про те, що його майже не годували від учорашнього дня, бо помирати з повним черевом непристойно, незалежно від того, хто ти є: мученик віри чи ягня. Отже Ісус лежить горічерева, його дихання потроху заспокоюється, він дивиться на небо крізь гілля оливи, легенько розгойдуване вітром, і промені сонця, проникаючи між листям, танцюють перед його очима, певно, вже десь близько шостої години, сонце ще високо, й тіні короткі, важко навіть повірити в те, що ніч своїм повільним диханням погасить це сліпуче сяйво. Ісус уже відпочив і каже, звертаючись до ягняти: Я віднесу тебе до отари, і з цими словами став підводитися на ноги. По дорозі йдуть кілька людей, за ними видно й інших, і, побачивши їх, Ісус одним стрибком підхоплюється на ноги; його перше бажання – втекти, але, звичайно, він так не зробить, не наважиться, адже він побачив там свою матір і кількох братів, найстарших, Якова, Йосипа та Юду, побачив він там і Лізію, але вона жінка, і її можна не брати до уваги, хоч народилася вона за віком між Яковом і Йосипом. Вони його ще не побачили. Ісус виходить на дорогу, знову взявши на руки ягня, але тепер він підозрює, що зробив це тільки для того, аби руки в нього були зайняті. Першим його помічає Яків, він підіймає руку, а тоді щось швидко каже матері, й Марія дивиться в той бік, куди він показує, тепер усі прискорюють ходу, тому Ісус відчуває, що й він повинен пройти свій клапоть дороги, але з ягням на руках він не може бігти, ми так довго пояснюємо цю обставину, що може здатися, ми не хочемо, щоб вони зустрілися, але це не так, материнська, братська й синівська любов мала б дати їм крила, але ж справа не тільки в любові, у них є також причини бути стриманими, ми знаємо, як вони розлучилися, і не знаємо, до яких наслідків призвела така довга розлука й цілковита відсутність новин. Та коли люди йдуть назустріч одне одному, вони зрештою зустрічаються, й ось вони вже стоять віч-на-віч, і Ісус каже: Благослови, мамо, а мати відповідає: Нехай Бог тебе благословить, сину. Вони обнялися, потім настала черга обійматися братам, Лізія обняла Ісуса останньою, проте ніхто, як ми й передбачали, не знав, щó треба говорити в таких випадках, ані Марія не збиралася вигукнути: Яка несподіванка! – ані Ісус у тому ж таки тоні: Я не думав, що тебе зустріну, з якої причини ти прийшла до міста? – ягня у нього і ягня в них усе пояснювали, було свято Пасхи Господньої, а різниця між двома ягнятами була тільки в тому, що одне мало померти, а другого смерть уже обминула. Ти жодного разу не повідомив про себе, сказала нарешті Марія, й у цю мить сльози нарешті закапали з її очей, адже перед нею був її первісток, такий високий, уже з обличчям дорослого чоловіка, з ріденькою щетиною на підборідді й обвітреною шкірою людини, що живе просто неба – під сонцем, на вітрі й серед пісків пустелі. Не плач, мамо, я маю роботу, тепер я пастух. Ти пастух? Так. А я думала, ти займешся ремеслом, якого навчив тебе батько. Обставини склалися так, що я став пастухом. Коли повернешся додому? Не знаю, коли-небудь повернуся. Принаймні ходімо разом до Храму. Я не йду до Храму, мамо. Чому не йдеш, адже в тебе і ягня напоготові. Це ягня не для Храму. Воно має якусь ваду? У нього нема ніякої вади, але воно помре, коли надійде його природний час. Я тебе не розумію. І не треба мене розуміти, я врятував це ягня від смерті, щоб і мене хтось колись урятував. Отже, ти не підеш зі своєю родиною. Я вже йшов не у Храм, а з Храму. І куди ж ти йдеш? Туди, де я тепер працюю, до отари. А де твоя отара? Тепер вона в долині Аялонській. А де вона, ця долина Аялонська? З протилежного боку. З протилежного боку від чого? Від Віфлеєма. Марія відступила на крок і зблідла, стало видно, як вона постаріла, хоч їй було тільки тридцять років. Чому ти згадав про Віфлеєм? – запитала вона. Бо там я зустрів того пастуха, на якого тепер працюю. А хто він такий? – і перш ніж син устиг відповісти їй на це запитання, вона сказала, звертаючись до інших. Ідіть і зачекайте мене біля брами, потім схопила Ісуса за руку й потягла його на узбіччя дороги. Хто він? – знову запитала вона. Не знаю, відповів Ісус. Ти знаєш, як його звуть? Якщо він і має ім’я, то він мені його не сказав, я називаю його Пастирем і більш ніяк. Який він? Дуже великий. Де ти його зустрів? У печері, в якій народився. А хто тобі її показав? Рабиня на ім’я Саломея, що допомогла мені з’явитися на світ. А він? Що – він? Що він тобі сказав? Нічого такого, чого б ти не знала. Марія впала на землю, так ніби чиясь могутня рука збила її з ніг. Той чоловік – Диявол. А звідки ти знаєш? – запитав Ісус. Коли я вперше його побачила, він сказав мені, що він янгол, і звелів нікому не казати про це. А коли ти його вперше побачила? У той день, коли твій батько довідався, що я вагітна тобою, він прийшов до нас у подобі жебрака і назвався янголом. А ще ти коли-небудь зустрічала його? Я бачила його на дорозі, коли ми з твоїм батьком ішли до Віфлеєма, щоб відбути перепис, потім у печері, де ти народився, й бачила його в ту ніч, коли ти пішов із дому, він тоді увійшов на подвір’я, я думала, то ти, але то був він, підійшов до самих дверей і вирвав із корінням дерево, яке там стояло, ти ж, либонь, пам’ятаєш, дерево, що виросло на тому місці, де ми закопали чашку з тією землею, що світилася. Яку чашку, з якою землею? Я тобі ніколи про це не розповідала, жебрак тоді повернув мені чашку, з якої поїв, і насипав туди землі, що світилася, а тоді пішов геть. Лише янгол міг зробити так, щоб земля світилася. Спочатку я повірила в те, що він янгол, але ж і Диявол багато чого вміє. Ісус сів поруч із матір’ю і поставив ягня на ноги. Я й сам давно зрозумів, що дуже важко відрізнити янгола від демона, коли вони творять якісь чудеса, – сказав він. Залишайся з нами, не повертайся до того чоловіка, послухайся матері. Я пообіцяв йому повернутися й мушу дотримати свого слова. Дияволу можна щось пообіцяти тільки для того, щоб обманути його. Той чоловік, що не є людиною, я вже це знаю, той янгол або демон супроводжує мене від мого народження, і я хочу знати, навіщо це йому треба. Ісусе, сину, ходи до Храму разом з матір’ю та своїми братами, віддай це ягня на вівтар, бо такий твій обов’язок і така його доля, й попроси Господа, щоб він звільнив тебе від поганих думок, якими ти одержимий. Це ягня помре тоді, коли настане його час. Його час померти – сьогодні. Мамо, для дітей, яких народила ти, теж настане час померти, але ж ти не хочеш, щоб вони померли завчасно. Існує різниця між ягнятами і дітьми людей. Коли Господь наказав Авраамові, щоб той убив свого сина Ісаака, про цю різницю ніхто не знав. Я проста жінка й не знаю, як тобі відповісти, але прошу тебе облишити ці погані думки. Думки, мамо, є такими, які вони є, вони приходять і відходять, як ото ковзають по землі тіні від хмар, і самі по собі вони не можуть бути ані добрі, ані погані, лише наші дії мають вагу. Хвала Богові, що Він нагородив мене таким мудрим сином, мене, жінку темну й неодуковану, але я завжди тобі казала й тепер кажу: ця мудрість не від Бога. Від Диявола теж можна чогось навчитися. Ще б пак не можна, адже ти перебуваєш у його владі. Якщо саме завдяки йому це ягня зберегло сьогодні життя, то він трохи спричинився до покращення світу. Марія нічого не відповіла. Від міської брами до них наближався Яків. Марія підвелася і сказала: Я сьогодні зустріла сина і знову втратила його, а Ісус відповів: Якби ти його не втратила раніше, то не втратила б і сьогодні. Він сунув руку в торбину й дістав звідти кілька монет – милостиню, яку сьогодні випросив. Ось усе, що я маю. Це за стільки місяців? Я працюю лише за харчі. Певно, ти дуже любиш того чоловіка, на якого працюєш, якщо задовольняєшся таким дріб’язком. Господь – мій пастир. Не ображай Господа, адже ти живеш із Дияволом. Хто знає, мамо, хто знає, можливо, він янгол, але служить іншому богові, що живе на іншому небі. Господь сказав: Я твій Господь, і ти не повинен поклонятися іншому богові. Амінь, відповів Ісус. Він узяв на руки ягня і сказав: Я бачу, Яків уже кличе тебе, прощай, мамо, а Марія відповіла: Схоже, це ягня тобі дорожче, ніж твоя родина. У цю мить так, – відповів Ісус. Задихаючись від болю та обурення, Марія покинула його й побігла до свого іншого сина. Вона жодного разу не обернулася.