Текст книги "Країни свiту. Азія"

Автор книги: Валентина Скляренко

Соавторы: Мария Панкова,Валентина Мирошникова
сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 20 страниц)

Кіпр – казково прекрасний куточок Азії

Ця держава знаходиться на острові Кіпр – третьому за розмірами в Середземному морі. У 1974 р. його північна частина була окупована турецькими військами і з того часу має назву Турецька Республіка Північного Кіпру. Острів лежить між Туреччиною, Сирією та Єгиптом. Загальна площа Кіпру – 9,2 тис. км ², а турецької частини – 3,3 тис. км ². На цьому шматку суходолу мешкають 772 тис. людей (у тому числі на турецькій території – 212 тис.). Навіть столиця острова, Нікосія (200 тис. мешканців), поділена навпіл (єдина розчленована столиця у світі). Відповідно і державних мов тут дві – грецька і турецька, а грошова одиниця одна – кіпрський фунт.

Цей казково прекрасний острів простягнувся з південного заходу на північний схід на 230 км, при цьому максимальна його ширина з півночі на південь становить усього 95 км. Північне узбережжя надійно захищене смугою гір Кіренія (Пентадактилос). Посланці Посейдона сердито шумлять, розбиваючись об круті неприступні стіни висотою до 1024 м (гора Кипарисовунон). На південь на шляху води стає великий гірський масив, який увінчує найвища на Кіпрі гора Олімбос (1951 м). Гірські схили поросли соснами, дубами та кипарисами. А між горами вмостилися великі піщані пляжі і широка родюча долина Месаорія.

На околиці Нікосії

За мить міська площа перетвориться на танцювальний майданчик

Клімат на острові чудовий: одразу розумієш, чому Афродіта вирішила народитися саме тут: окрім того, що це місце позначено рідкісною красою, воно має й сприятливі погодні умови. Сухе прозоре повітря, кришталево чиста вода (досі!), великий вибір місцевих овочів і фруктів, смачна кухня, розкішні пляжі. Остров’яни дуже полюбляють танці. Коли звучить музика, на місці тут не може всидіти ніхто – ні малеча, ні поважні старі. Недарма Кіпр часто називають «танцюючим островом»!

Середземноморський клімат передбачає спекотне сухе літо (середня температура становить +28 °C) та досить м’яку зиму (середня температура – +10 °C). Дощі зазвичай тривають із жовтня по травень. Кіпр часто називають країною вічного літа, оскільки ясна сонячна погода тут тримається в середньому близько 340 днів на рік! От тільки питної води влітку бракує, бо в цей час майже всі ріки пересихають. Клімат острова вважається спеціалістами мало не найсприятливішим у світі для здоров’я людини. Середній вік для чоловіків тут становить 75, а для жінок – 80 років. Дві найбільші етнічні групи острова – греки (85, 2 % населення) та турки (11,6 %). Серед національних меншин, які мешкають на Кіпрі, – вірмени, англійці, ліванці-мароніти. Греки, які вважають себе нащадками давніх своїх співвітчизників, користуються рідною мовою і дотримуються православної віри. Турки ж стверджують, що вони – нащадки османів, розмовляють, звичайно ж, турецькою і сповідують мусульманство.

Вважається, що перші еллінські поселення виникли на острові десь 3 тис. років тому. А турки з’явилися тут тільки в 1571 р., коли Кіпр був завойований Османською імперією.

Державний устрій незалежного Кіпру установлений згідно з міжнародною домовленістю, підписаною в 1959 році. З того часу острів є суверенною республікою, якою керує президент-грек; віце-президентом за традицією обирають турка. Але згодом турецька община проголосила, що стара Конституція насправді не діє і ухвалила в 1974 р. власну Конституцію. А15 листопада 1983 р. на острові була утворена незалежна Турецька Республіка Північного Кіпру. Проте офіційно існування нової держави було визнане лише Туреччиною. Крім того, 256 км ²території острова за давньою угодою належать не місцевим жителям, а двом «суверенним британським військовим базам», які мають власну адміністрацію.

На острові діють кілька політичних партій. Частина з них виступає за проголошення єдиного, незалежного, суверенного й територіально цілісного Кіпру або за утворення федерації двох держав.

Типовий кіпрський краєвид

Традиційне житло кіпріотів

Протягом тривалого часу острів був переважно аграрною державою. Тут вирощували (і донині вирощують) цитрусові, виноград, тютюн, картоплю, маслини, овочі, ячмінь, пшеницю, насіння ріжкового дерева. До речі, тутешня картопля дуже смачна, її навіть замовляє для свого столу англійська королева. У Протарасі цей овоч збирають тричі на рік. На острові відбувається заготівля деревини та ведеться риболовля. Щоправда, рибу тут давно б уже всю знищили, якби не спеціальні ферми, де вирощують мальків.

З індустріалізацією на Кіпрі познайомилися тільки в 60-х рр. минулого століття. А через три десятки років експорт острова на три чверті складався з продуктів харчування та напоїв (8 %), тканин, взуття, готового одягу, меблів, хімічних продуктів, машин та обладнання. Ввозяться ж сюди пальне, автомобілі, промислові вироби та деякі харчові продукти. Дефіцит торговельного балансу в економіці вдало перекривається за рахунок доходів від туризму – починаючи з 80-х рр., ці доходи є основним джерелом валюти в державі. Кіпріоти досить швидко забезпечили собі високий рівень життя. Тут переважає так званий «середній клас»; заробітна платня остров’ян дозволяє не тільки жити заможно, але й відкладати гроші. Квартири тут взагалі вважають тимчасовим житлом! От і збирають кіпріоти гроші на власний двоповерховий будинок. Аті, хто дуже поспішають, беруть для цього позичку в банку. Остров’яни дуже цінують гарний вигляд оселі, тому кожний будиночок оточений садом – чистим, охайним, з викладеними плиткою доріжками, з фонтаном або скульптурою. Котеджі мають відкриті тераси, а на даху в них установлюються діжі з водою: її зігріває сонце. На острові майже всюди використовуються сонячні батареї.

Назва Кіпру походить від слова сиргит – «мідь». Це тому, що в надрах острова насправді з глибокої давнини добували цей метал. Крім того, на Кіпрі є азбест, пірит, умбра, хром. Одначе наприкінці минулого століття гірські розробки почали сильно скорочуватись. Незважаючи на це, економіка грецької частини острова швидко розвивається, обсяг експорту постійно зростає. Аот у північній частині справи складаються не так добре, незважаючи на допомогу Туреччини.

На острові діє ретельно продумана система освіти. Її початкова (обов’язкова і безкоштовна) та середня ступені ведуться окремо по етнічних общинах. На Кіпрі працюють кілька технікумів, професійно-технічних училищ, педагогічних коледжів, грецька православна семінарія. У 1992 р. в столиці було відкрито Кіпрський університет.

Археологи стверджують, що цей прекрасний острів був колискою могутніх давніх культур. Перші сліди тутешніх поселень належать до епохи неоліту (XI тис. до н. е.). Уже в IX тисячолітті до н. е. на Кіпрі існувала розвинена цивілізація. Неабиякий вплив на місцеву культуру мала спадщина давнього Криту – одна із найзагадковіших у світі.

Після XVI ст. до н. е. на острові почали виникати міста-держави, які підтримували торговельні та культурні зв’язки з Єгиптом, Сирією та Палестиною. Греки-ахейці захопили цей шматок суходолу в XIV-XI ст. до н. е., а згодом тут оселилися також фінікійці. Починаючи з IX ст. Кіпр стає одним із центрів міжнародного мореплавства й торгівлі.

Церква на околиці Протараса

Протягом наступних віків острів постійно захоплювали: то ассирійці, то єгиптяни, то перси. Потім настала черга Александра Македонського (у 333 р. до н. е.). Згодом Кіпр став частиною Єгипту, потім – Римської держави, Східної Римської імперії (майбутньої Візантії). Християнство тут з’явилося рано: апостольська церква була створена на Кіпрі в 46 р. н. е. Однак тільки в V ст. вона була визнана автокефальною (самостійною). Нетривалий мир знову змінився війнами. Цого разу острів Афродіти захопили араби. Візантія повернула собі владу над ним, але. тільки для того, щоб через кілька років поступитися хрестоносцям. Річард Левине Серце, у свою чергу, продав острів лицарському ордену тамплієрів. Тепер на Кіпрі точилися релігійні чвари: ще б пак, правителі були католиками, а населення – православним. Економічна влада потихеньку переходила до купців-італійців. У 1488 р. остання кіпрська королева (венеціанка за походженням) офіційно передала острів Венеціанській республіці. Одначе вже в 1570-1571 рр. Кіпр захопили турки, які зберігали свою владу над ним протягом 300 років.

У 1878 р. острів знову змінив хазяїв. Тепер він належав Великій Британії (хоча до 1914 р. вносив данину в турецьку казну). Після Другої світової війни греки почали вимагати передачі Кіпру під владу Греції, а турки, навпаки, бажали будувати власну суверенну державу. У 1954 р. болюче питання було винесене на засідання ООН. Не дочекавшись результату, через рік місцеві патріоти розпочали партизанську війну. Туреччина вимагала або передати Кіпр під її владу, або розділити його між нею та Грецією. І тільки під тиском НАТО в 1959 р. в Цюриху була підписана угода, згідно з якою 16 серпня 1960 р. багатостраждальний острів офіційно був визнаний незалежною державою, хоча політична ситуація на ньому залишалася дуже нестабільною: фактично, Кіпр був розділений на дві частини.

У 1990 р. ця держава подала офіційне прохання про вступ в Європейську Співдружність. Але кіпріотам порадили спочатку політично врегулювати ситуацію в країні. Пізніше, у 2003 р., Кіпр, проте, став членом ЄС, хоча об’єднання острова так і не відбулося (до міжнародної організації була прийнята саме визнана в усьому світі Республіка Кіпр).

Острів часто порівнюють з величезним музеєм під відкритим небом. Це не дивно – від кожного тутешнього каменя віє самою історією. Дива починаються вже тоді, коли ви ступаєте на землю, овіяну легендами. Поряд з аеропортом у Ларнаку мерехтить Солоне озеро, на березі якого розкошують під сонцем рожеві фламінго. На західному березі озера, в оазисі, ховається одна з великих мусульманських святинь світу – Текке Умм Харам (Хала Султан Текке) – вона вважається третьою за рангом після Мекки та святилища Мухаммеда в Медині. Це місце пов’язане з прийомною матір’ю пророка Мухаммеда, Умм Харам (Хала Султан), що прибула на острів у 649 році. Під час битви жінка впала з коня й померла. Поховали Умм Харам на цьому ж місці, поклавши на її могилу кам’яний метеорит вагою в 15 т; кажуть, що цю каменюку принесли на Кіпр ангели з гори Синай. Пізніше поряд з могилою побудували мечеть і будинок для паломників і розбили сад з фонтанами. Вважають, що Ларнака знаходиться на місці найдавнішого з кіпрських міст-держав Кітіону, заснованого ще славетним нащадком Ноя Кіттімом. Назва сучасного міста походить від слова «ларнакс» – саркофаг: саме тут знаходяться саркофаг Св. Лазаря та могили численних завойовників острова. Тут же народився й знаменитий античний філософ Зенон.

Пафос – особливе місце на Кіпрі: тут зосереджена нечувана кількість історичних пам’яток. Він названий на честь міфічної дочки Афродіти та Пігмаліона. Це – давня столиця острова. У Пафосі залишилися могили кіпрських королів, вирубані в невисоких пагорбах, руїни римської вілли вражаючих розмірів, прикрашені чудовою мозаїкою, старовинна цитадель (вона знаходиться в порту й понад усе нагадує величезний кубик), давній театр. Археологи майже не припиняють розкопок у тутешньому грунті, але з ними могли б легко конкурувати місцеві селяни: вони постійно знаходять давні предмети під час сільськогосподарських робіт. Наприклад, у 1962 р. трактор одного кіпріота відкрив посеред поля кам’яну підлогу з мозаїчними картинами на диво тонкої роботи. Виявилося, що це – залишки величезного старовинного палацу (V ст. до н. е.). Картини, викладені зі шматочків різнокольорового каміння, зображують тваринний світ острова того часу та сцени з давньогрецьких міфів. А на околиці сучасного міста можна побачити руїни Палепафоса (Старого Пафоса). Колись там існувало головне святилище Афродіти, де відбувалися щорічні дійства, присвячені цій богині. На них прибували не тільки кіпріоти, але й іноземці. До речі, Афродіта вважається покровителькою Кіпру, тому тут її вшановували особливо. З моря ж «пінонароджена» богиня вийшла саме неподалік від Пафоса, і там, де вперше ступила її ніжка, з моря вистромився великий камінь («скеля Афродіти»). Кажуть, що навколо нього треба пропливти кілька разів, щоб залишатися молодим і вродливим протягом багатьох років. Саме Пафос першим з тутешніх міст визнав християнство. У 45 р. Св. Павло прибув до міста й настановив на віру його володаря, Сергія Павла, який став першим християнським правителем у світі.

Мабуть, на Кіпрі важко знайти місце, яке не могло б похвалитися власним «експонатом» історії. Подорожі до старого покинутого монастиря Меса Потамос, старовинними містами Пафос-Куріум, Тродос-Кіккос та іншими задовольнять найвибагливішого з туристів. А у Фамагусті й нині височить суворий та непривітний венеціанський замок, де колись розігралася драма Отелло та Дездемони…

Самі кіпріоти називають це місце «мертвим містом»: тут ніхто не живе вже багато років, починаючи з того моменту, як турки вигнали звідси місцевих жителів. Тепер Фамагуста, яка колись була великим курортним містом з тисячами будинків і десятками прекрасних готелів, потихеньку перетворюється на безлюдні мальовничі руїни.

Олімпійська лагуна

Сьогодні ніяких страхіть ви тут не побачите. На Кіпрі можна встати посеред глухої ночі й вирушити світ за очі: злочинності тут практично не існує. Ви можете в будь-якому місці залишити свої речі й піти перекусити: валізи ваші ніхто й пальцем не торкне. А багато магазинів взагалі виставляють свої товари на відкритих вуличних стендах, які навіть не видно з приміщення.

Ось тільки потрапити на турецьку територію не просто. Річ у тім, що при подоланні цього «кордону» туристові у паспорт ставлять спеціальний зелений штамп. Так от, якщо ви його отримали – вважайте, що з Кіпром доведеться прощатися. Причому назавжди. Бо на грецьку частину острова вас не пустять, як «співчуваючого» ворожому табору.

Побувати на Кіпрі і не завітати до Ай-Напи – повний нонсенс. Це маленьке селище швидко перетворилося на курортне містечко, де проходить шоу «Танцюючих фонтанів». Аякщо комусь набридне загоряти на пляжі, хлюпатися в морі, танцювати на дискотеці, дивитися на знахідки археологів, можна вирушити на білій яхті в подорож – ловити рибу (для цього часто використовуються човни зі скляним дном). Або у великий акваріум, де зібрано багато мешканців моря, який оточує чудовий парк з екзотичними тваринами. Потім варто податися до аквапарку (найкращі з них розташовані в Ай-Напі, Лімасолі). Туризму в республіці приділяється особлива увага на найвищому державному рівні. Усі права приїжджих надійно захищені.

Кіпр – місце, де ви на власні очі побачите різкі контрасти – прохолодні кедрові ліси спускаються тут до золотих гарячих пляжів, а гомін і вирування життя сучасних космополітичних міст чергується зі спокійним тихим плином часу невеличких охайних селищ, де туристи обов’язково купують дивовижно смачний сир, парну баранину та густе молоко. У маленькій таверні можна подивитись, як місцеві жителі танцюють сіртакі. Крім того, на Кіпрі існує справжній культ гарного вина: воно не дурманить голову, а наповнює людину енергією та силою. Простота тутешніх будиночків якось непомітно змінюється вражаючим багатством готелів, які туляться мало не до самого моря. Подорожувати тут на диво легко й приємно: на острові існують не тільки старі дороги, але й сучасні автомагістралі.

Місцеві свята залишають по собі добрі згадки. Крім православних Різдва, Великодня, свята Трьох волхвів – Єпіфанії – тут залюбки згадують свята глибокої давнини. У травні на острові відбуваються Анфестерії – давньогрецькі торжества на честь Діоніса та квітучої природи, у вересні – Свято вина; Катаклізмос – свято води – з часом перетворився на згадку про ковчег старого Ноя. Фестивалі пісень, танців, стиглих фіг. Вибір дуже широкий!

Дев’ять тисяч років налічує історія цього фантастичного острова. Але він залишається таким же, сповненим бажання жити й радіти сонцю, як і в ті часи, коли на берег біля Пафоса вийшла богиня любові. Може, духи-хранителі Кіпру й справді вночі плавають навколо «скелі Афродіти», щоб зберігати силу й протистояти владі часу?

Киргизстан – країна вражаючих контрастів

Киргизстан, або Киргизька Республіка знаходиться у північно-східній частині Центральної Азії. Вона межує з Казахстаном на півночі, Китаєм – на сході та південному сході, Таджикистаном – на південному заході й Узбекистаном – на заході. Населення Киргизстану становить 4,6 млн чоловік. Бішкек – столиця Киргизької Республіки (641 тис. мешканців), є найбільшим містом країни. Другим за величиною містом є Ош. Державна мова – киргизька, грошова одиниця – сом.

Киргизстан вражає контрастами. Це країна могутніх гір, укритих вічними снігами, та альпійських луків з розсипом квітів; країна бурхливих гірських рік з пінистими водоспадами та степів, країна блакитних озер і зелених долин. Тут винятково сприятливі курортно-кліматичні умови.

Засніжені верхівки Ала-Тоо

Хоча сама територія Киргизстану не така вже й велика (198,5 тис. км ²), «об’єму» їй додає гориста місцевість. Більша частина країни входить до гірської системи Тянь-Шаню, і тільки крайній південний захід належить до Паміро-Алаю. Найвища вершина – шпиль Перемоги, або ще її називають ДженгишЧокусу (7349 м), розташована в Тянь-Шані на сході країни, на кордоні з Китаєм. Між хребтами Кюнгей-Ала-Тоо та ТерскейАла-Тоо знаходиться міжгірська западина, дно якої зайняте великим озером ІссикКуль, так званим «Киргизьким морем». На північ від Киргизького хребта розташована передгірна Чуйська западина, найбільш освоєна та густонаселена частина республіки.

У верхньому ярусі гір вічні сніги та льодовики займають приблизно 4 % території країни, що становить близько 8 тис. км ². Це значно більше площі льодовиків Кавказу й Альп, разом узятих. У льодовиках зберігається така величезна кількість прісної води, що на площі, рівній площі республіки, вони могли б утворити триметровий шар води. Снігова лінія на хребтах розташовується на висотах близько 3-4,5 км. Найбільшими льодовиками Киргизстану є Південний Інильчек довжиною 59,5 км та Північний Інильчек довжиною 38,2 км, вони ще мають кілька льодовиків-приток.

Крім того, гірська система Тянь-Шань багата на водні ресурси і є основним постачальником вологи для навколишніх рівнин. Великі річки – Чу, Нарин та Талас – беруть початок у високогір’ях. Чу протікає на півночі країни, вона є ніби кордоном між Киргизстаном та Казахстаном завдовжки 145 км.

У межах Киргизстану нараховується понад 3000 озер, у тому числі мальовниче озеро Іссик-Куль – одне з найбільш глибоких у світі. Його максимальна глибина 668 м. Озеро здається величезним дзеркалом, що здатне охопити всю велич гір, відбитих у ньому. У перекладі з киргизької Іссик-Куль означає «гаряче озеро», чи з давньотюркської – «священне, заповідне озеро». А за красою воно таке чарівне, що місцеве населення називає його «Перлиною Киргизстану».

Країна має континентальний клімат. Але західні та північні схили гір одержують велику кількість опадів. Вона збільшується з висотою до 5000 м. На великих висотах волога випадає у вигляді снігу, до речі, тут навіть улітку можливі заморозки. Середні температури січня коливаються від -2° до -8 °C в долинах та від -8° до -20 °C в горах. Іноді у високогір’ях середня січнева температура становить близько – 28 °C. Літо жарке та сухе, із середніми температурами липня в долинах від +20° до +27 °C, у середньогір’ях від +15° до +17 °C, а у високогір’ях +5 °C та нижче.

Флора Киргизстану дуже розмаїта. На території країни вона представлена різними видами рослинності: центральноазіатські, індогімалайські, північні та передньоазіатські й, звичайно, тянь-шань-алайські. Для Тянь-Шаню характерна наявність лісового поясу тяньшанської ялини, який вище переходить у субальпійські луки. У північній гірській місцевості Ферганської долини збереглися горіхові ліси. У високогір’ях поширені луки, на яких протягом багатьох років влітку пасли овець. На найвищих рівнях рельєфу багато кам’яних розсипів. Трав’янисті рослини там украй нечисленні, звичайні мохи та лишайники. У передгір’ях поширені пустелі, напівпустелі та сухі степи, на зміну яким вище приходить чагарникова рослинність та рідколісся.

Гірське озеро Саричелек

У високогір’ях живуть гірський козел теке, гірський баран архар, барс, кам’яна куниця, червоний вовк, сірий та червоний гірські бабаки. У лісовому гірському поясі мешкають косулі, вовки, горностаї, кабани, рисі, бурі ведмеді, лисиці, куниці. Для степових районів характерні численні види гризунів, у тому числі жовтий ховрашок, великий тушканчик, різні плазуни, з копитних – джейран, із птахів – куріпки, дрохва та ін. Деякі тварини Киргизстану (сніжний барс, бабак Мензбира, джейран, червоний вовк, сірий варан) занесені в Червону книгу Міжнародного союзу охорони природи.

Територія Киргизстану, як і вся Середня Азія, є одним з найдавніших осередків людської цивілізації. Найдавніші сліди діяльності людини тут виявлені в Центральному Тянь-Шані (біля озера Іссик-Куль) та у Ферганській долині і належать до палеоліту. Палеолітичні знаряддя були знайдені також на півдні, у районі Капчигая. Перша письмова згадка про Киргизстан належить до 569 року. В ній повідомляється, що візантійський посол одержав у подарунок раба-киргиза. В околицях Бішкека та Нарина були виявлені неолітичні поселення. В печерах у долині р. Сари-Джаз знайдені наскельні зображення тварин. Племена, що жили тут у V-III тис. до н. е., виготовляли кам’яні знаряддя, глиняний посуд, користалися луком та стрілами. Саме в ті часи людина почала займатися скотарством та землеробством. Найдавніші відомості щодо території сучасного Киргизстану містяться в «Авесті», священному каноні та творах Геродота. У перських джерелах племена називалися саками, а в грецьких – азіатськими скіфами.

У передгір’ях Тянь-Шаню

На території республіки знаходиться понад п’ять тисяч історико-культурних пам’яток. Ці безцінні свідчення культури давніх часів мають величезне пізнавальне значення. Серед них – печерні стоянки первісної людини й унікальні рунічні написи на валунах, дивні наскельні малюнки та кам’яні статуї, залишки античних поселень та середньовічні фортеці, що вражають уяву сучасників своєю раціональністю та неприступністю. Пізніше, у бронзовому віці, все частіше використовувалися знаряддя з бронзи, а потім – з міді. У різних районах Киргизстану відлюдно жили групи хліборобів та скотарів. Киргизстанські племена згадуються як союзники тюрків в їхніх походах проти уйгурів у VIII-IX ст. На початку XIII ст. Киргизстан був скорений монголами і лише в 1399 р. знову здобув незалежність. Протягом кількох століть він підпадав під владу сусідніх народів. У середині XVIII ст. у Киргизстані сформувалися певні родоплемінні відносини, що збереглися до XX століття.

Юрта є цінною пам’яткою культури киргизького народу. Це переносне житло, в якому минало все життя кочівника, мало великі розміри й іноді вміщало до 200 чоловік.

Як єдиний етнос киргизи виявили себе з XVI століття. Нині, окрім 2,7 млн киргизів, що мешкають у республіці, приблизно 300 тис. живуть в Узбекистані, Казахстані, Таджикистані та Росії, ще 300 тис. – у Китаї. Невеликі групи киргизів проживають у Монголії, Туреччині та Пакистані. До появи в Середній Азії ісламу основну роль у релігійному та політичному житті народу відігравали шамани. Деякі киргизи прийняли мусульманство у VIII ст., однак остаточне сприйняття релігії народом в цілому завершилося лише у XIX столітті. Через територію Киргизстану проходив Великий шовковий шлях, який сприяв торгівлі між Сходом та Заходом, поширенню ідеологій, релігій, мистецтва та технологій.

Киргизькому народу традиційно була властива родоплемінна структура. На чолі роду в киргизів стояв старійшина – аксакал (біла борода), що був також вождем племені. Йому допомагав мулла, мусульманський священнослужитель, який керував релігійним життям громади, здійснював шлюбні та похоронні обряди та разом з вождями роду або племені вирішував суперечки, що виникали.

Киргизький фольклор включає складну міфологію, легенди, народні прислів’я та приказки. Однією з головних проблем киргизької мови є алфавіт. На початку 20-х років радянський уряд, вважаючи, що арабський алфавіт перешкоджає поширенню грамотності, ухвалив рішення про поступовий перехід на латинський алфавіт. Цей перехід завершився лише у 1926 році. Однак у 1940 р., не враховуючи думки населення, в адміністративному порядку був реалізований перехід писемності всіх тюркських народів, зокрема й киргизів, з латиниці на кирилицю. У 1992 р. уряд Киргизстану прийняв рішення про повернення до латиниці.

У долині річки Карасу

Киргизький народ з давніх часів славився своєю музикальністю. Свою музику, що йде з глибин століть, киргизи поділяють на пісні та кю. До кю належать усі музичні твори для народних інструментів. Найбільш популярним музичним інструментом є триструнний щипковий комуз. Популярні також двострунний смичковий кияк та язичковий темир ооз комуз. У народній музичній практиці застосовуються язичковий жигач ооз комуз, духовий флейтовий чоор, духовий тростяний пурнай та інші інструменти.

За радянської влади Киргизстан в основному був джерелом сировини, що відправлялася на переробку в інші регіони СРСР. Після 1991 р. економіка держави вступила на шлях ринкових перетворень. Але перехід до ринкової економіки виявився важким.

Киргизстан – індустріально-аграрна країна з низьким рівнем розвитку економіки та життя населення. Тут ведеться розробка родовищ кам’яного вугілля, нафти, ртуті, сурми (одне з перших місць у світі), цинку та свинцю. Розвинені галузь машинобудування, такі промисловості, як текстильна, швейна, шкіряно-взуттєва. Головний напрямок сільського господарства – пасовищне тваринництво (вівчарство, молочно-м’ясне скотарство, конярство). Вирощуються в невеликій кількості пшениця, кукурудза, цукровий буряк та ін. Дуже поширені посіви маку (посідає одне з перших місць у світі за кількістю продукції). Іноземних туристів у країні практично не буває.

Через гірський рельєф розвиток залізничного та трубопровідного транспорту обмежений. Довжина залізниць становить близько 370 км. Вони є продовженням залізниць сусідніх держав.

У Киргизстані 54 вищих навчальних закладів (у тому числі Киргизстанський національний університет, Киргизстанський технічний університет, Державний університет архітектури і будівництва, Слов’янський університет, Ошський університет, Американський університет, Медична академія, Академія сільського господарства), сім великих музеїв, чотири театри. Але найголовніше – Киргизстан є однією з небагатьох країн, які зуміли знайти «золоту середину» між засвоєнням загальнолюдської культури та збереженням національних традицій.