Текст книги "Країни свiту. Азія"

Автор книги: Валентина Скляренко

Соавторы: Мария Панкова,Валентина Мирошникова
сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 20 страниц)

Грузія – сонячна мрія аргонавтів

Грузія (грузинською – Сакартвело), держава у Закавказзі. Площа її становить 69,7 тис. км ². На півночі межує з Росією, на сході – з Азербайджаном, на півдні – з Вірменією та Туреччиною, на заході омивається водами Чорного моря.

Археологи з’ясували, що легенда про золоте руно зобов’язана своїм походженням способу добування золота. Річ у тім, що деякі з грузинських річок на своєму шляху розмивають золотоносні породи. Щоб зібрати коштовний пісок, на дно клали овечі шкури та утримували їх камінням. Згодом на руні залишалися піщинки золота, його збирали, а руно знову занурювали у воду.

За походженням грузини належать до стародавнього корінного населення Передньої Азії. В VI ст. до н. е. тут знаходилося знамените Колхідське царство, до якого, за легендою, вирушили аргонавти у пошуках золотого руна.

Давній замок Метехі і пам’ятник Вахтангу І Горгосалу, засновнику Тбілісі

Не менш знаменитою була також Іберія (Іверія) – так називали східногрузинську державу, що існувала протягом IV-III ст. до н. е., візантійці та давні греки. Таку ж назву мала давня Іспанія. До речі, деякі з сучасних грузинів вважають себе нащадками іберів. Після занепаду Іберії розпочався тривалий період боротьби за незалежність. Територія сучасної Грузії опинилася спочатку під владою іранських Сасанідів, потім – Візантії та Арабського халіфату.

На початку XI ст. картлійський цар Баграт III об’єднав майже всю Грузію. Країна досягла великої могутності за часів царювання Давида Будівника та цариці Тамари у XII – на початку XIII ст. Але період розквіту тривав недовго: прийшли монголо-татари. У XIII-XV ст. внаслідок численних нашесть ззовні та внутрішніх усобиць Грузія стала слабкою, розкололась і на початку XVI ст. зовсім розпалася. В 1783 р. між Росією та Картлікахетинським царством (Східна Грузія) був підписаний Георгіївський трактат («дружній договір»). У 1801р. до Росії була приєднана Східна Грузія, а в 1803-1864 рр. (поетапно) Західна Грузія. З 1918 по 1921 р. Грузія – незалежна республіка, з 1922 р. по 1936 р. – разом з Азербайджаном і Вірменією входить до складу Закавказької Федерації, яку у грудні 1922 р. перейменували в Закавказьку Соціалістичну Федеративну Радянську Республіку. У грудні 1936 р. Грузію було перетворено на союзну республіку у складі СРСР. 9 квітня 1991 р. була проголошена незалежність Республіки Грузія. Столицею її є старовинне місто Тбілісі (IV ст.), розташоване в долині річки Кури. Нині тут мешкають понад 1,2 млн чоловік.

Грузія поділяється на 53 райони (крім того, до її складу входять Аджарія, Абхазія та Південна Осетія. Абхазія, яка перебувала в складі СРСР під владою Тбілісі як автономна республіка, а також Південна Осетія мають невизначений статус (тобто вони живуть за власними традиційними законами).

Главою Грузії є президент, який обирається голосуванням терміном на п’ять років. Президент може обиратися тільки на два терміни. Виконавчу владу здійснює Кабінет міністрів, який призначає президент з ухвалення парламенту. У складі Кабінету міністрів є посада державного міністра, який виконує функції прем’єр-міністра.

Грошова одиниця країни – ларі.

Грузія становить собою багатонаціональне середовище. Серед етнічних грузинів є регіональні групи – мегрели та свани. З національних меншин у країні мешкають вірмени (8,1 %), росіяни (6,3 %), азербайджанці (5,7 %), осетини (3,0 %), греки (1,9 %) та абхази (1,8 %). Аджарці (грузини, які прийняли мусульманство) мають свою автономну республіку, де вони становлять 82,8 % населення. До нечисленних меншин належать євреї, ассирійці, курди та татари.

Гірські райони Грузії

Велика кількість віруючих етнічних грузинів належить до Грузинської православної церкви (65 % віруючих). Східна Грузія стала другою (після Вірменії) державою, яка прийняла християнство в 326 р. н. е. як офіційну релігію.

Офіційна мова – грузинська, на території Абхазії – абхазька. Грузинська мова належить до картвельської групи кавказьких (іберійсько-кавказької) мов. Вона єдина серед них, що має стародавнє алфавітне письмо. Унікальне написання літер не має спільних рис із жодним алфавітом світу. Абхазька мова належить до абхазько-адигейської групи кавказьких мов, в ній з 1954 р. використовується кирилиця.

Середня висота гір на півдні країни становить 2000-3000 м над рівнем моря. У межах Південно-Грузинського (Джавахетського) нагір’я зустрічаються лавові плато, які утворені вулканічними туфами, та озера вулканічного походження (Паравани, Хозапіни тощо). Для території Грузії властива підвищена сейсмічність, у деяких районах відбуваються землетруси силою до 5-7 балів. Гірські райони нині мають загальну тенденцію до підвищення (понад 10 мм за рік), а низовини – до опускання. Особливо високими є темпи занурювання (до 1,3 мм за рік) Колхідської низовини. Багато прибережних поселень античної епохи нині затоплені.

Погода в горах швидко змінюється. У верхній частині хребтів Великого Кавказу налічується 786 льодовиків, загальна площа яких становить 556 км ². До осьової вододільної частини гір належать такі гірські перевали: Хрестовий (2384 м), Мамісонський (2829 м), Рокський (2996 м), по яких проходять туристські маршрути. На низьких хребтах (нижче 1000 м над рівнем моря) налічується понад 470 карстових печер, серед них найбільша – Новоафонська (завдовжки 3,3 км, площа близько 50 тис. м ²). На гірських схилах Грузії середня температура липня знижується до +4 – +6 °C, на високогір’ях середні температури січня сягають -10 – -16 °C. Середня кількість опадів коливається від 1600-2800 мм на заході до 1000-1800 мм на сході. У західних районах, на які впливає Чорне море, літо – вологе й тепле, з середніми температурами липня +22 – +24 °C. Зими м’які, середня температура січня +4 – +7° C. Випадає велика кількість опадів (1000-2000 мм на рік) з максимумом в Аджарії (до 3200 мм). Найбільша кількість опадів припадає на весну.

Річка Кура в гірській ущелині

У Грузії понад 25 тис. річок, багато з них використовуються для виробництва електроенергії та як джерело зрошення. Вони живляться переважно за рахунок талих снігових і льодовикових вод та атмосферних опадів. Найдовша та найбільш повноводна річка Західної Грузії – Ріоні (327 км) – бере початок на Великому Кавказі і впадає у Чорне море поблизу Поті. Річка Кура (по-грузинськи Мткварі) починається в горах на півночі Туреччини, перетинає південну та східну Грузію і на території Азербайджану впадає в Каспійське море. Озер у Грузії небагато. Найбільші з них – Паравані (37,5 км ²) і Табацкурі (14,2 км ²) на Джавахетському нагір’ї та Палеостомі (18,2 км ²) на чорноморському узбережжі, в гирлі річки Ріоні.

Флора Грузії різноманітна: тільки квітів тут можна зустріти понад 5000 видів. Неподалік від абхазького селища Амткел росте реліктовий самшитовий гай, що перебуває під охороною. Деревина його така тверда та важка, що тоне у воді. На заболочених ділянках добре себе почуває заокеанський гість – евкаліпт. Він, наче насос, осушує ті землі, де росте, до того ж знищує малярійних комарів. Залежно від кліматичних особливостей та абсолютної висоти місцевості відрізняються деякі зони та вертикальні пояси рослинності (від степового до альпійського). Ліси ростуть переважно в горах. Вони вкривають третину площі країни.

Тваринний світ Грузії теж досить різноманітний: 100 видів ссавців, 330 видів птахів та 160 видів риб. Багато представників фауни є ендеміками (групи рослин або тварин, поширення яких обмежене певною місцевістю) або напівендеміками, наприклад, ящірка артвинська і тур кубанський (роги якого в Грузії використовують як посуд для вина). Найбільш багатий тваринний світ лісів. У багатьох районах поширені кавказький олень, косуля, кабан, білка, а з хижаків – бурий ведмідь, вовк, шакал, лісовий кіт та лисиця.

Однією з головних екологічних проблем навколишнього середовища та охорони природи є забруднення атмосфери в промислових містах, особливо в центрі – Руставі. Серйозні побоювання викликають ерозія грунтів та забруднення акваторії Чорного моря. На території Грузії, з метою охорони природних комплексів та збереження біологічного розмаїття, створено Тбіліський національний парк, 17 заповідників та 6 заказників. Особливу увагу приділяють охороні природничих насаджень реліктових порід.

У квітні 1992 р. Грузія, Болгарія, Румунія, Росія, Україна та Греція підписали Конвенцію щодо захисту Чорного моря від забруднення. Діяльність цієї системи в Грузії підтримується міжнародними організаціями, а також Програмою з охорони навколишнього середовища в Чорному морі, яка фінансується Всесвітнім банком, Програмою розвитку ООН та Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

У Грузії складається стійкий від’ємний торговий баланс. Вона є імпортером енергоносіїв, автомобілів, техніки та транспортного обладнання. Експортує Грузія мінеральні води, вина, чай, цитрусові, труби, сплави чорних та кольорових металів, текстильні вироби. Крім цього займається реекспортом сирої нафти.

Грузія – «Держава нафтопроводів», за яку борються великі країни. По її території прокладені важливі нафто– і газопроводи, користуючись якими, можна транспортувати енергоносії зі сходу на захід, минаючи Росію та Іран.

Грузія з давніх часів є аграрною країною – виноградарство та виноробство тут мають давнє коріння й традиції. Країна відома високою врожайністю чаю, фруктів та горіхових культур.

Грузинська промисловість – це передовсім видобуток марганцевої руди, виробництво готового прокату, сталевих труб, електродвигунів, електровозів, автомашин сільськогосподарського призначення, мінеральних добрив. До останнього часу основні промислові об’єкти, такі, як Руставські металургійні та хімічні комбінати, Кутаїський автозавод, вугільні шахти Тлібулі, Тбіліське «Аналітобладнання» простоювали місяцями, працювали за скороченим графіком або зовсім не функціонували. З усіх галузей економіки найкраще склалися обставини на транспорті.

Майже половину (47 %) надходжень у державний бюджет дають прибутки від транзиту вантажу. Грузія забезпечує вихід на Захід для Азербайджану, частину транзиту з Каспійського регіону та Центральної Азії в європейські країни. Це єдиний додатковий результат загальної економічної стратегії, яка базується на створенні через Грузію «Великого шовкового шляху», тобто транскавказької транспортної магістралі.

Старовинна грузинська фортеця

Ще в минулому столітті кожен грузин, який вважав себе освіченою людиною, знав напам’ять поему Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі». А окремі рядки цієї поеми стали народними приказками.

Культура Грузії – це синтез близькосхідних, європейських та місцевих традицій. Уже в середні віки в країні процвітали філософія та історіографія, теологія та право, поезія та мистецтво, національна архітектура, астрономія, географія та інші галузі знань. Знамените грузинське багатоголосся із задоволенням слухають в багатьох країнах світу. За даними статистичного бюро ЮНЕСКО, Грузія є світовим лідером за кількістю бібліотечних книжок на душу населення. На кожну тисячу мешканців у бібліотеках країни припадає 15 400 книг.

Ємен – країна щастя

Єменська Республіка – одна з найцікавіших країн арабського світу. Назву країни – «аль-йаман» – можна перекласти з арабської як «правий бік» або «щастя», «благоденство». У цій країні налічується 50 аеропортів, але немає жодної залізниці. Ємен має добре розвинене сільське господарство, хоча площа земель, які можна використовувати, становить всього 2,9 % від загальної площі країни.

Єменський краєвид

Ємен посідає більшу частину території, яку давні римляни називали «Арабіа Фелікс» – «Щаслива Аравія». Країна розташована на південному заході Аравійського півострова, межує з Саудівською Аравією на півночі, з Оманом – на сході і омивається водами Червоного моря – на заході та Аравійського моря – на півдні. До складу Ємену входить ряд островів (найбільший – острів Сокотра). Загальна площа країни становить 533 тис. км ², але слід зазначити, що точно встановити розмір площі цієї країни досить складно, оскільки деякі частини її кордону дотепер чітко не визначені.

Єменська Республіка була утворена 22 травня 1990 р. в результаті об’єднання Єменської Арабської Республіки (ЄАР, або Північний Ємен) і Народної Демократичної Республіки Ємен (НДРЄ, або Південний Ємен). Факт колишнього існування двох Єменських держав можна помітити й нині, але хіба що при дуже пильному погляді. В цілому, західна частина більш традиційна і консервативна, а східна, як і інші постсоціалістичні країни, має набагато сучасніші уявлення про світ і спосіб життя.

Переважна частина мешканців Ємену мусульмани, частина з них належить до сунітів, а інші – до шиїтів (сунітська та шиїтська гілки ісламу). Ці релігійні розбіжності викликали дуже серйозні зіткнення між прихильниками різних течій ісламу і призводили до численних сутичок у країні.

На території Ємену протягом кінця II – початку I тис. до н. е. склалася південноаравійська цивілізація, до якої входили держави Хадрамаут, Катабан, Аусан, Саба, Маїн. На початку IV ст. н. е. на всій цій території була єдина держава – Хім’яритське царство. Через три століття Ємен увійшов до складу мусульманского Арабського халіфату, а на початку XVI ст. був приєднаний до Османської імперії. Проте вже в 1633 р. тут виникла самостійна держава – імамат зейдітів, – що існувала майже до кінця XIX ст. На деякий час Північний Ємен опинився під владою Великої Британії, але згодом відстояв свою самостійність.

Єменський краєвид

У XX ст. сформувалися дві держави: ЄАР та НДРЄ, між якими точився воєнний конфлікт. Але спільне минуле та відчуття єдності все ж таки перемогло: у 1990 р. відбулося об’єднання Ємену в єдину державу. Біля керма нової держави – республіки – стала Президентська рада, яка складалася з 5 членів. Главою держави є президент, якого обирають загальним голосуванням терміном на 5 років. Одночасно він є головнокомандувачем збройних сил країни. Головним (але не єдиним) джерелом законодавства є зведення ісламських релігійних законів (шаріат). Грошова одиниця країни – єменський ріал.

Єменська Республіка розташована на східній, найвищій частині Західно-Аравійського нагір’я, що являє собою підвищений, розчленований рельєф, який частково перекривають давні лавові відкладення. Ємен звичайно описують як країну напівпустель, але насправді його природа більш різноманітна. Є тут і низовина Тіхама, шириною від 30 до 80 км, яка впирається в гори заввишки 2000-3000 м, де розташоване велике горбисте плоскогір’я. Тут знаходиться і найвища точка країни – гора Ен-Набі-Шаїб (3660 м).

Пустеля Тіхама – спекотний, посушливий район з бідною рослинністю. Літні температури сягають +45 °C; опадів випадає від 150 до 400 мм за рік. У гірських долинах, що спускаються терасами до моря, опади більш регулярні й становлять близько 500 мм за рік. У високогір’ях іноді буває до 1000 мм опадів. Для східної частини регіону характерний посушливий клімат, а для центру – тепле літо та прохолодна суха зима. Клімат прибережної смуги також спекотний, як і в Тіхамі, але йому притаманна ще більша сухість. На південні схили єменських гір у літний період випадають рясні дощі. Тоді з гір збігають стрімкі річки. Дорогоцінна вода зникає так само швидко, як і з’явилася: вона висихає під палючими променями сонця. Але єменці і цій волозі радіють, бо в деяких районах дощів майже не буває.

Водні ресурси країни досить обмежені, відсутні постійні водостоки. Але вже у VIII ст. до н. е. араби створили велику іригаційну систему, до якої вода надходила з водосховищ. До речі, деякі водосховища ховали під землею, щоб вода не випаровувалася.

Столиця Ємену – Сана

Ємен багатий на корисні копалини. Тут є родовища золота, поліметалевих руд, заліза, міді, кам’яного вугілля, солі, сірки. Наприкінці 1980-х рр. на території Ємену розпочали видобувати нафту й газ, завдяки чому поліпшилися економічні показники і підвищився рівень життя населення.

Країна має унікальну флору й фауну. Деякі види рослин і представників тваринного світу ніде в світі не зустрінеш. У долинах річок ростуть сикомори, поширені різні види ліан, акації, мімози, алое. Тваринний світ також дуже цікавий: мавпи, пустельні лисиці, гієни та інші тварини.

Населення країни становить понад 17 млн чоловік. Розподілене воно нерівномірно: більшість мешкає у містах. Столиця Ємену – місто Сана (700 тис.). Інші великі міста значно поступаються Сані за кількістю жителів: Аден (400 тис.), Ходейда (230 тис.), Таїз (220 тис.), Ель-Муккала (100 тис.), Дамар (70 тис.).

Ємен складається в основному з арабських племен, які сповізують іслам. Неарабське населення включає переважно вихідців з Індії, Пакистану та Сомалі. За межами країни проживають близько 500 тис. єменців (головним чином у Саудівській Аравії). Етнічний склад населення: араби-єменці – 96 %, індійські народи – 2 %, сомалійці – 1 %. Крім цього, в країні мешкає 10 тис. персів, 2 тис. євреїв, 1 тис. англійців та інші. Найчастіше можна почути арабську мову, англійська вживається для міжнародного спілкування.

Ємен перебуває у «чорному списку держав» за виявлення своЄрідної єменської гостинності. Єменці (особливо східні) люблять викрадати іноземців заради викупу. У 99 % випадків викрадення закінчується благополучно, вас відпустять через тиждень або місяць. За 10 останніх років в Ємені було викрадено більше 100 іноземців.

Більша частина єменського суспільства є прихильниками традиційної племінної організації, а також релігійних традицій. На півночі, особливо у великих містах, жінки значною мірою виключені з суспільного життя. Найбільшими племінними конфедераціями є хашиб і бакіл. Центральне керівництво так і не змогло утвердити свою владу у деяких районах, які контролюються племінними об’єднаннями. Більшість чоловіків носять кинджали (джамбія), а деякі й вогнепальну зброю.

Куточок старовинної Сани

Країні властиві багаті культурні традиції, які зародилися ще в сиву давнину. Тут знаходиться кілька чудових архітектурних споруд ісламської епохи. До визначних пам’яток належать вироблені з неопаленої цегли споруди в Хадджі й Шибамі. Конусоподібні будинки з місцевої деревини, що будуються в Тіхамі, також викликають у туристів неабиякий інтерес. У дворі кожного будинку є колодязь, звідки за допомогою віслюків або верблюдів дістають грунтову воду. Вулички міста такі вузькі, що в них не можуть розійтися два віслюки з вантажем. Стара частина Сани – це своєрідний музей, де переважають будинки арабської архітектури. Більшість споруд тут збудовані з сірого каменю. Найсучасніший будинок – аеропорт на острові Сокотра. Його побудували тільки в 2001 році. Ще одна гордість острова – це перша асфальтована дорога. А зовсім поруч із цими сучасними дивами архітектури знаходяться більш звичні для цих країв маленькі будиночки з каменю. Контраст стає ще помітнішим через те, що поряд із багатьма будинками можна побачити «тойоти».

Типове для Ємену гірське поселення

Нещодавно спелеологи натрапили на унікальну печеру. В ній були знайдені написи на давніх мовах та артефакти, які належать періоду, що передував ісламському. Нині до цієї печери приїздять археологи зі всього світу.

Ємен – відстала аграрна країна. Її відсталість – наслідок тривалого панування феодалізму та англійської колонізації. У промисловості переважає кустарне виробництво тканин, предметів домашнього побуту, виготовлення гончарних та ювелірних виробів, зброї. Але є й сучасні підприємства: судноремонтний, нафтопереробний та інші заводи. Найбільші промислові підприємства перебувають здебільшого в державній або акціонерній власності зі змішаним капіталом. Харчова промисловість, яка базується здебільшого на імпортній сировині, є другою за об’ємом виробництва галуззю, після цементної промисловості. А нафтопереробний завод у місті Адені є найбільшим підприємством у південній частині країни. В Ємені є також підприємства, які виробляють текстиль та пластмасу, сіль, фарбу та інші товари.

На території Ємену знаходяться родючі землі Аравійського півострова. Попри те, що їхня обробка потребує величезних затрат, єменці охоче працюють на землі. Терасоване землеробство в горах має давні традиції. Техніка землеробства є відсталою, все робиться вручну. Основні зернові культури – сорго, просо, пшениця, ячмінь і кукурудза. Підвищується врожайність фруктів та овочів. На гірських схилах вирощується якісна кава. Важливою культурою у низовині Тіхами є бавовник. Також вирощуються кунжут і фініки. Велике значення для внутрішньої потреби й контрабандного вивозу в сусідні арабські держави має вирощування наркотичної рослини – ката. Мусульманська релігія не дозволяє єменцям та іншим народам Сходу пити вино, тож вони замість цього вживають листя ката. Але головна експортна культура – специфічний сорт єменскої кави. До речі, назва торгової марки одного з найкращих сортів кави «арабіка» (тобто арабської) – «мокло» – має єменське походження: цей сорт спочатку вирощували поблизу єменського міста Мохо.

Неабияке значення для країни мають також тваринництво (є незначне поголів’я овець, кіз, великої рогатої худоби, верблюдів і віслюків) та морське рибальство.

Туризм на території країни майже відсутній. Приїжджим у країну загрожує малярія, тому для профілактики необхідно вживати ліки. Інша складність – нестача питної води. Місцеві мешканці звикли до спеки, а ось туристи почувають себе комфортно лише тоді, коли ввімкнено кондиціонер. Тому для більшості європейців Ємен на все життя залишається білою плямою на мапі…