Текст книги "Країни свiту. Азія"
Автор книги: Валентина Скляренко
Соавторы: Мария Панкова,Валентина Мирошникова
сообщить о нарушении
Текущая страница: 1 (всего у книги 20 страниц)
В. Мирошнікова, В. Скляренко, М. Панкова, А. Шуклінова
Країни свiту. Азія
Оспівана Шехерезадою
Азія є найбільшою частиною світу. Разом з Європою вона утворює материк Євразію. Її частка на цьому материку становить близько 43,4 млн км 2. Кордон між Азією та Європою проходить по Уралу, річках Емба, Кума, Манич, через Кавказ, по Каспійському, Азовському, Чорному і Мармуровому морях, протоках Босфор і Дарданелли. З Африкою Азію з’єднує Суецький перешийок, а від Північної Америки її відокремлює Берингова протока. Береги Азії омивають три океани – Північний Льодовитий, Тихий та Індійський.
Острів Тіоман у Малазії
На півночі крайньою точкою частини світу є мис Челюскіна, на півдні – мис Піай. Відповідно східний край Азії представляє мис Баба, а на сході – мис Дежньова.
Площа азіатських островів перевищує 2 млн км 2. Серед них найбільшими вважаються Північна Земля, Новосибірські, Врангеля, Курильські, Сахалін, Японські, Тайвань, Філіппіни, Малайський архіпелаг, Шрі-Ланка, Кіпр та інші.
У горах Непалу
Середня висота Азії становить 950 м над рівнем моря. Саме в Азії знаходиться найвища вершина нашої планети Джомолунгма (Еверест), заввишки 8848 м. Водночас в Азії знаходяться і найглибші западини Землі. Рекордною за глибиною западиною на планеті є найглибше озеро світу Байкал. Найбільша його глибина – 1620 м. Друга за глибиною западина – Мертве море. Його узбережжя розташоване на 395 м нижче рівня моря (це найнижче місце на поверхні Землі), а глибина самого озера сягає 356 м. Тож глибина цієї западини дорівнює 751 м.
Назва Азії відома ще з VI ст. до н. е. і походить від давньогрецького «Асія». Спочатку так називали східне узбережжя Егейського моря, а потім ця назва поширилася на всю частину світу.
Азію зазвичай поділяють на кілька великих частин:
– Північна Азія (Сибір і крайній північний схід материка);
– Східна Азія (південні райони Далекого Сходу, Камчатка, Курильські острови, Сахалін, Північно-Східний і Східний Китай, Корейський півострів та Японські острови);
– Центральна Азія (Тибетське нагір’я, Джунгарія, Кашгарія, Внутрішня Монголія);
– Середня Азія (Туранська низина, до якої входять Памір і Тянь-Шань);
– Південна Азія (Малайський архіпелаг, півострови Індостан та Індокитай, Гімалаї та Індо-Гангська рівнина);
– Західна Азія (півострів Мала Азія, Великий Кавказ, Вірменське та Іранське нагір’я, Левант і Аравійський півострів).
Близько 75 % території Азії займають гори і плоскогір’я. Вони утворюють два великих пояси. Один з них тягнеться із заходу на схід від Малої Азії до Малайського архіпелагу. Інший спрямований з південного заходу на північний схід і тягнеться від Тянь-Шаню до Південного Сибіру і далі до Чукотки.
Найвищі азійські гори знаходяться в Центральній Азії. Вони утворюють великі гірські системи Гімалаї, Гіндукуш, Каракорум, Куньлунь, Тянь-Шань. До інших великих гірських систем Азії належать також Великий Кавказ, Алтай і Саяни.
Гірська річка в Киргизії
Азія відома також великими нагір’ями. Серед них вирізняються Тибетське, Середньосибірське, Аравійське, Іранське, Вірменське та Декан. А найбільшими рівнинами вважаються Західно-Сибірська, Туранська, Велика Китайська, Індо-Гангська та Месопотамська.
Левантом називають країни, які знаходяться у східній частині Середземного моря. Це Сирія, Ліван, Ізраїль, Єгипет, Туреччина, Греція і Кіпр. Назва походить від французького слова «левант», що означає Схід.
На деяких територіях Азії часто бувають сильні і навіть катастрофічні землетруси. Вони характерні для Курильських і Японських островів, півострова Камчатка, Малайського архіпелагу. А на Камчатці і островах Малайського архіпелагу височать діючі вулкани.
Азія багата на великі повноводні річки. Ті з них, що течуть до Льодовитого океану, – Об, Іртиш, Єнісей, Лена – більшу частину року вкриті кригою. До Тихого океану прямують Амур, Хуанхе, Сіцзян, Меконг та найдовша річка Азії Янцзи. Її довжина становить 5800 км. Адо басейну Індійського океану належать величні Інд, Ганг, Брахмапутра, а також Іраваді, Салуїн, Шатт-ель-Араб.
В’єтнамські джонки у бухті Халонг
Киргизький краєвид
Крім Байкалу, в Азії існують й інші великі озера. Найбільшим з них за площею є Каспійське море. Площа його водної поверхні дорівнює 376 тис. км 2. Каспій є ще одним азійським рекордом. Він вважається найбільшим озером світу. А ось Аральське море-озеро (36,5 тис. км 2) майже висохло. Його регіон вважається зоною екологічного лиха. Крім цього, до великих озер Азії належать також Балхаш, Іссик-Куль, Ван, Урмія, Ханка, Кукунор, Поянху, Дуньтінху, Тайху, Тонлесап.
Клімат Азії дуже різноманітний: від арктичного на півночі і різко континентального у Східному Сибіру до екваторіального на островах Індонезії. У Східній і Південній Азії клімат мусонний, на рівнинах Центральної, Середньої та Західної Азії – пустельний і напівпустельний. У найвищих горах Середньої і Центральної Азії, в Гімалаях, на островах Арктики багато льоду. Льодовики вкривають площу в 118,4 тис. км 2. У Північному і Східному Сибіру існують великі масиви вічної мерзлоти, площа яких становить 11 млн км 2.
Отже, характерною ознакою Азії є наявність майже всіх кліматичних зон, які є у світі. Вздовж Північного Льодовитого океану та на його островах тягнуться арктичні пустелі і тундра, облямована з півдня вузькою смугою лісотундри. Далі на південь вирує зелене море тайги, яка поступово змінюється листяними лісами, лісостепами і степами. На Аравійському півострові, у внутрішніх районах Іранського нагір’я, в Середній і Центральній Азії розташовані пустелі і напівпустелі. Для Західної Азії характерні сухі субтропіки. У Східній і Південній Азії існують мусонні листопадні ліси і савани, а в екваторіальних широтах вирують багатоярусні дощові тропічні ліси гілеї.
Панорама Мумбая (Індія)
Для цієї частини світу характерними є значні зміни температур. У Сибіру поблизу Оймякона і Верхоянська знаходиться полюс холоду. Взимку стовпчик термометра тут опускається до -68 °C. А в пустелі Тар, що розташована в Південній Азії, влітку буває 53 °C вище нуля.
Населення Азії становить понад 3,2 млрд чоловік. Тут утворено близько п’ятдесяти суверенних держав. Серед них такі великі, як Китай, Індія, Росія, більша частина території якої знаходиться саме в Азії. Є й зовсім маленькі, на зразок Мальдівської Республіки чи Сінгапуру.
У вересні 1954 р. в Манілі була створена Організація договору Південно-Східної Азії (СЕАТО). Мета цієї організації полягала в захисті країн-членів від зовнішньої агресії і внутрішньої підривної діяльності. Керівним органом СЕАТО стала Рада міністрів, яка складалася з міністрів іноземних справ держав-учасниць та їхніх заступників. Постійна штаб-квартира була розташована в Бангкоку (Таїланд). До союзу ввійшли Австралія, Франція, Нова Зеландія, Пакистан, Філіппіни, Таїланд, Велика Британія і США. Згодом політична ситуація в регіоні суттєво змінилася. Франція і Пакистан активно виступили проти війни СШАу В’єтнамі. АВелика Британія почала виводити свої війська з Азії. У 1972 р. Пакистан офіційно вийшов із складу СЕАТО. Нарешті в 1975 р. Рада міністрів ухвалила рішення про згортання діяльності організації, і 30 червня 1977 р. вона була розпущена. Втім, договір не втратив свого значення. Всі невоєнні програми чинні досі, але на двосторонній основі.
У 1967 р. була створена невоєнна регіональна організація – Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), куди ввійшли десять країн цього регіону. Спочатку це були Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд і Філіппіни. З 1984 по 1995 р. до них приєдналися Бруней, В’єтнам, Лаос, М’янма (Бірма) та Камбоджа.
Традиційна корейська пагода
Вищим керівним органом АСЕАН вважаються зустрічі глав держав-учасниць і урядів. Керівним органом асоціації є щорічні наради міністрів іноземних справ. А керівництво поточними справами здійснює Постійний комітет під головуванням міністра іноземних справ країни, яка влаштовує в себе чергову нараду міністрів іноземних справ. Існує також постійний секретаріат, який засідає у Джакарті під головуванням Генерального секретаря АСЕАН.
Асоціація сприяє економічному розвитку, соціальному і культурному прогресу країн регіону; зміцненню миру; розширенню активного співробітництва і взаємодопомоги в галузі економіки, культури, науки, техніки і підготовки кадрів; розвитку співробітництва в галузі промисловості і сільського господарства; розширенню торгівлі і підвищенню життєвого рівня громадян країн-учасниць тощо. Крім того, у 2001 р. АСЕАН прийняла Декларацію про спільні дії проти тероризму.
Наймолодшою з міжнародних організацій, що існують в Азії, є Шанхайська організація співробітництва (ШОС). До неї входять шість держав: Казахстан, Китай, Киргизія, Росія, Таджикистан і Узбекистан. Штаб-квартира ШОС знаходиться в Пекіні, а офіційними мовами організації визнані китайська та російська. Організація є досить впливовою, бо сукупна територія держав-учасниць становить 61 % території Євразії, а економічний потенціал її включає найпотужнішу після США економіку Китаю. Міжнародну вагу організації надає також те, що два її члени, Росія та Китай, володіють ядерною зброєю та мають статус постійних членів Ради Безпеки ООН. Це є визначальним для забезпечення системи колективної безпеки у Середній Азії, та в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Час народження організації припав на червень 2001 року. Тоді представники країн-засновників зустрілися у Шанхаї. А порядок роботи був остаточно затверджений на московському саміті 2003 року. Основними керівними органами союзу є Ради глав держав-учасниць, Ради глав урядів, а також Ради міністрів іноземних справ. До того ж, ШОС має Регіональну антитерористичну структуру (РАТС), місцем перебування якої є столиця Республіки Киргизстан Бішкек. У серпні 2003 р. під її проводом пройшли перші антитерористичні навчання збройних сил країн ШОС. Перший етап був здійснений на землях Казахстану, другий – на території Китаю.
Азербайджан – земля вогнів
На теренах Азербайджану сусідять кам’яні багатовікові вежі віком в кілька століть і сучасні будівлі, готелі й караван-сараї, фортеці й нафтові вишки. Ця земля, оспівана поетом Нізамі, освячена вогнепоклонниками (завдяки яким названа «землею вогнів»), омита Каспійським морем і наділена «чорним золотом». Якщо нафта – безсумнівна власність Азербайджану, то численні історичні пам’ятки, що бережуть дух давніх епох, можуть вважатися надбанням усього людства.
Старовинна мечеть
Азербайджан (площа 86 тис. км 2, населення – 7,5 млн людей) розкинувся в південно-східній частині Закавказзя, на хребтах Великого та Малого Кавказу, між якими пролягла велика низина. Далеко в Каспійське море (найбільше озеро у світі) врізається Апшеронський півострів, де розташоване «місто вітрів» Баку. До цього моря-озера несе свої води найбільша річка країни Кура. Клімат змінюється від вологого субтропічного в низовині до засушливого в горах. Схили деяких гір укриті лісами з різноманітними деревами (дуб, граб, бук, каштан, ясен) і багатою фауною.
Історію Азербайджану може розповісти і природа, і колоритна архітектура. Так, свідком давнього періоду є всесвітньовідома Ахизька печера та її «подруги». В них збереглися сліди прадавніх людей, які жили на цій благодатній землі кілька мільйонів років тому. У кінці VIІІ ст. до н. е. значна частина території Азербайджану входила до могутньої рабовласницької держави Мідії. В цей час тут виникла релігія зороастризм, пов’язана з культом вогню. Храми вогню, залишки яких збереглися до наших днів, були візитною карткою цих земель. Неподалік від Баку на місці давнього святилища зведено храм вогнепоклонників «Атешгях», що повністю відтворює давній прототип.
При правителі Атропаті Мідію часто називали на його честь Атропатеною. Поступово назва трансформувалася в Атропакан, араби говорили на свій лад – Адербеган, Азербайган. За іншою версією, сучасне ім’я країні дали через релігійні уподобання давніх мешканців і перекладається воно як «земля вогнів» або «вогнепоклонників» (від персидського слова «азер» – «вогонь»).
Після ослаблення Мідії та проникнення туди персів культурний центр давнього Азербайджану перемістився на північ, до Кавказької Албанії. Вона виникла у IV ст. до н. е., а розквіт її припадає на V-VIІ ст. н. е. Тут поширилося християнство. Пам’ятками зодчества Кавказької Албанії є храмові комплекси в селищах Лекіт, Киш та Орта. До кінця VIІ ст. територія Азербайджану майже повністю була завойована арабами, які вогнем і мечем насаджували іслам, і ввійшла до Арабського халіфату. В ХІ ст. посилився вплив кочових тюркських племен, персидська мова невдовзі була переможена тюркським діалектом, на грунті якого згодом сформувалася самостійна азербайджанська мова (яка нині є державною). На ХІІ ст. припадає культурний розквіт Азербайджану, який тоді тільки номінально залежав від арабів – в цей час творив поет Нізамі, натхненно працювали архітектори. Пам’ять про ті роки бережуть мавзолей Юсуфа (в Нахічевані), а також символ Баку – Дівоча Вежа. У середні віки на цих землях виникло кілька невеличких держав (Ширван, Кара-Коюнлі, Ак-Коюнлі). Палац Ширваншахів (НУ ст.), мавзолей сім’ї ширваншахів мовчазно, але переконливо розповідають про тогочасну культуру.
Баку. Площа Дж. Джабарли
Серед архітектурних пам’яток Азербайджану особливе місце належить мостам. Деякі з них були споруджені в XII – XIII ст. Це свідчить про майстерність тогочасних архітекторів і будівельників – мости красиві й надійні. Вони наче з’єднують століття і, можливо, є мостами у вічність.
Протягом усього XVIII ст. за азербайджанські землі змагалися Персія, Росія й Туреччина. Остаточно долю цих земель вирішив 1828 рік, коли Азербайджан було поділено між Росією та Персією (Іраном). Згодом північна частина, що відійшла до Росії, стала Азербайджанською Радянською Соціалістичною Республікою, у 1922 р. ввійшла до СРСР у складі Закавказької Радянської Федеративної Республіки, а в 1936 р. – як окрема республіка. Під час російського правління стрімко розвивався, розширювався Баку (1,8 млн мешканців). Був побудований нафтоперегінний завод, було відкрито багато загальноосвітніх шкіл робітничої і селянської молоді. Численні будівлі в дусі соцреалізму з національними елементами – це вже надбання радянського періоду.
У 1991 р. Азербайджан став незалежною державою. Незабаром він увійшов до Співдружності незалежних держав (СНД), потім до ООН та інших міжнародних організацій. Як гриби після дощу, в містах з’являлися символи нового часу – сучасні будівлі офісів та магазинів, що зовсім не конфліктують зі старими мечетями й фортецями.
Країна ніяк не може владнати конфлікт з Вірменією навколо Нагірного Карабаху. Через цю азербайджанську область, населену етнічними вірменами, вже давно йде неоголошена війна, і жодна сторона не хоче поступатися іншій. Ситуація і досі не врегульована, незважаючи на договір про припинення воєнних дій, підписаний 1994 року. В результаті цього конфлікту Азербайджан фактично втратив п’яту частину території й має вирішувати проблему біженців. Все це гальмує розвиток економіки, хоча Азербайджан і лідирує серед країн СНД за темпами зростання іноземних інвестицій. Це й не дивно: всіма партнерами він сприймається як значне джерело нафти й газу. Ще мандрівник епохи Відродження Марко Поло згадував азербайджанські нафтові вежі. На початку НН ст. в Баку видобувалася половина світового видобутку нафти. І нині «чорне золото» – головний аргумент на економічній арені, від якого залежить добробут країни.
Окрім ключового нафтогазового сектора (58 % від ВВП) промисловість Азербайджану представлена машинобудуванням, легкою, хімічною, металургійною, харчовою та іншими галузями. Розвинене сільське господарство. В теплому кліматі гарні врожаї дає бавовник, тютюн, а також гранати, чай, цитрусові, хурма, виноград. Азербайджанці виробляють натуральний шовк, розводять велику рогату худобу, овець, кіз. Однак харчами країна забезпечує себе всього на 10-15 відсотків.
Нафта приносить азербайджанцям не тільки гроші, а й екологічні проблеми. Апшеронський півострів та інші узбережні райони – в списку найбільш небезпечних місць на планеті через сильне забруднення повітря й води. Винуватцем цього є «чорне золото» й підприємства з його переробки. Але більше за екологічні проблеми азербайджанців лякає той факт, що нафта через кілька десятиліть може закінчитися, і вони вже зараз шукають її нові поклади.
Негативно позначилася на економіці молодої країни політична нестабільність. Крім того, після розпаду СРСР багато спеціалістів (переважно росіяни та вірмени) залишили Азербайджан, промисловість почала розвалюватися. Лише в середині 90-х рр. уряд зміг припинити економічний спад і стабілізувати національну валюту манат. Незважаючи на багатство надр, родючі землі та вражаючий ріст ВВП (понад 8 % щорічно) протягом п’яти останніх років, бідність залишається серйозною проблемою Азербайджану. У 2001 р. майже половина населення вважалася бідною, а 17 % жили в злиднях. Поки що прибутки від «чорного золота» відчувають далеко не всі жителі країни, тут процвітає корупція, безробіття, багато азербайджанців їдуть працювати за межі батьківщини. Однак Азербайджан і сьогодні відомий своїми прадавніми ремеслами. Особливої слави зажив він завдяки вишуканим килимам, самобутній кераміці, різьбленню по камінню. Цінителі впевнені: за справжнім азербайджанським килимом треба їхати безпосередньо на його батьківщину. Тим паче, що тут можна влаштувати собі пізнавальний відпочинок, адже багата азербайджанська культура нікого не залишить байдужим. Проте за один раз побачити численні пам’ятки архітектури та відвідати сто п’ятдесят музеїв, напевно, неможливо, тож доведеться повертатися знов і знов.
Нафтові камені
Афганістан – країна з підстреленою репутацією
Якщо сприймати Афганістан поза політичним контекстом, то передовсім можна сказати, що це неймовірно мальовнича країна, яка могла б посперечатися з багатьма райськими куточками світу. Вона створена для вишуканих цінителів природи, для тих, хто полюбляє вражаючі контрасти. Це країна засніжених гірських вершин та розігрітих сонцем пустель, зелених оазисів та річок, які вже давно не псує бездіяльна промисловість. Проте все це – для мандрівників-екстремалів. Адже Афганістан має вкрай погану репутацію та двадцять п’ять років воєнних дій на своїх землях. Його мешканці до свисту куль звикли більше, ніж до співу птахів.
Захід сонця в Кандагарі
Територія сучасного Афганістану дорівнює 652,2 тис. км 2. Розташований у Південно-Західній Азії, він займає частину Іранського нагір’я з поритими та міжгірськими долинами (найвищою точкою є гора Наушак – 7485 м). На значній частині площі країни – піщані пустелі (Регістан та інші). Ці гори та піски були свідками всіх потрясінь і трагедій, що довелося пережити країні.
Старовинний наскельний храм
Перші поселення землеробів існували на цій території в ІІІ тис. до н. е. У І-V ст. н. е. економічний і культурний прорив для давнього світу здійснило розвинене Кушанське царство. За його часів афганські землі стали значним торговельним центром. Це сталося не тільки завдяки розвитку місцевих ремесел. Територією сучасного Афганістану проходив Великий шовковий шлях, що з’єднував Схід і Захід. Таким чином, країна, не маючи виходу до моря, й не помітила, як опинилася в дуже зручному географічному положенні.
Через кілька століть Кушанське царство підкорили перси, згодом араби, які й принесли сюди іслам. У XIII ст. афганські землі застогнали від монгольської навали. Один з нащадків Тамерлана на деякий час зробив столицею своєї великої держави Кабул. У XVI-XVII ст. ослаблений Афганістан грабували всі, хто хотів. Ідея утворення національної афганської держави була реалізована в 1747 р. – після того, як місцеві племена дали відсіч загарбникам, виникла Дурранійська держава. Вона об’єднувала кочові племена, які провадили традиційну для себе політику, що зводилася до захоплення та пограбування чужих територій. З початку ХІХ ст. афганські землі стали привертати увагу великих європейських держав. Країною прокотилося три англо-афганські війни. Хоча корінному населенню вдавалося давати відсіч, англійці нав’язали країні договір, за яким без британського схвалення вона не мала права здійснювати самостійної дії на політичній арені.
У 1919 р. Афганістан проголосив себе незалежним від Британії. Країні довелося пройти через революції, повстання, збройну боротьбу за владу. У 1973 р. відбувся черговий воєнний переворот, і Афганістан було проголошено республікою. Та незабаром ця республіка зав’язла у війні. Наслідки цього вона й досі відчуває. Щоб упоратися з громадянською війною, президент покликав на допомогу СРСР. Війська було введено в 1979 році. Націоналісти-моджахеди, противники діючого режиму, чинили жорстокий опір радянським військам. Війна ця принесла багато втрат і сліз як афганцям, так і радянським людям, але не принесла спокою у країну. У 1989 р. радянські війська залишили Афганістан. Громадянська війна тривала. У 1994 р. заявив про себе рух «Талібан», війська якого базувалися в Кандагарі. Невдовзі ці війська захопили столицю країни Кабул. Війська талібів сформувалися з випускників мусульманських духовних шкіл (медресе) в сільських районах Пакистану та Афганістану. Виступали вони під лозунгами об’єднання всіх мусульман, боротьби із Заходом, навчали афганців непримиренності й жорстокості до «невірних».
За суперечливими даними, на початок 2001 р. таліби контролювали від 60 до 90 % всієї території країни. Їхнє правління довело Афганістан до масштабної катастрофи: остаточно зупинилися підприємства, багато селян покинуло домівки, в країні лютували хвороби та голод. Економіка була зруйнована. Проте Афганістан став найбільшим у світі постачальником наркотиків. «Талібан» отримував від цього шалені прибутки. Великий друг талібів «терорист номер один» Усама бен Ладен перетворив Афганістан на величезну базу підготовки терористів. Після «чорного вересня» 2001 р. США провели антитерористичну операцію, завдали потужних ударів по базах бойовиків та зайняли більшу частину Афганістану, зокрема Кабул. У 2002 р. ціною важких зусиль у країні було утворено перехідну адміністрацію. Нині держава балансує на межі миру та війни й намагається повернути свою втрачену репутацію.
Панорама Кабула
Державні мови: пушту, дарі.
Грошова одиниця країни – афгані.
Уламки техніки в афганській землі – понад двадцять мільйонів мін (на кожного афганця – по міні!) нагадують мешканцям країни про страшне минуле. Багато дітей не ходять до школи, держава залежить від міжнародної допомоги. Однак уряд вважає, що є надія вирватися з наркотичного полону і відродити економіку. Адже Афганістан багатий на корисні копалини (в його надрах сховані нафта, газ, мідна, залізна, марганцева, олов’яна руди, кам’яне вугілля, високоякісний лазурит та багато іншого). Місцеві жителі пам’ятають великі врожаї зернових, цукрового буряку, бавовни, а фрукти, горіхи та каракулеві шкурки, якщо буде відроджена економіка, можуть знову стати предметом експорту.
Прийшовши до влади, таліби заборонили телебачення, західну музику, кіно, відео, танці. Жінки не мали права навчатися й працювати. Було оголошено боротьбу з усім неісламським. Весь світ здригнувся, коли таліби знищили унікальні монументальні скульптури Будди, викарбувані в скелі (III-V ст.), шедеври Національного музею в Кабулі та ряд інших культурних пам’яток. Після падіння «Талібану» на місцевих базарах найбільш ходовим товаром стали аудіокасети, а за квитками до знов відкритого столичного кінотеатру стояли величезні черги.
Мешканцям Афганістану зараз не до навколишньої краси, та й взагалі навряд щоб у країні найближчим часом відродився туризм. Ті, хто, попри все, таки наважується відвідати її, говорять, що населення тут цілком дружелюбне, і якщо не переходити певних меж (наприклад, не ходити в шортах, адже це мусульманська країна), то не виявляє ворожості до приїжджих будь-якої раси й віри.