Текст книги "Країни свiту. Азія"

Автор книги: Валентина Скляренко

Соавторы: Мария Панкова,Валентина Мирошникова
сообщить о нарушении

Текущая страница: 19 (всего у книги 20 страниц)

Надра цих островів багаті на вугілля, нафту, золото, сировину для цементної промисловості, вапняк, мідь, нікель, залізо, срібло, марганець, цинк та кобальт. Крім того, країна входить у десятку основних світових виробників хрому. А от економічну кризу, яка тривала 20 років, тут змогли подолати тільки в 1993 р. До речі, ця острівна країна є другою у світі (після США) за масштабами розвитку геотермальної електроенергетики.

Цікаво, що Філіппіни свого часу були одним із засновників ООН. Нині в Манілі розміщено правління Азіатського банку розвитку. Держава є членом Асоціації країн Південно-Східної Азії та Всесвітньої торговельної організації. Грошова одиниця – філіппінське песо.

Рисові поля на сходах терас

Будинок адміністрації провінції Себу

Автодорожний та залізничний транспорт на островах розвинені досить добре. Але уявіть цю країну без морських перевезень. Тисячі місцевих рейсів обслуговують більше 500 філіппінських портів, а до кількох десятків з них можуть заходити також океанські кораблі. Крім того, в країні діють 87 аеропортів, два з них є міжнародними.

Система освіти на Філіппінах передбачає безкоштовне шкільне навчання, можливість отримати вищу освіту в одному з десятка місцевих університетів, у професійних коледжах, педагогічних та технічних училищах (безкоштовно) та ряді приватних навчальних закладів (платно).

За легендою, Ф. Магеллан, який власне й відкрив для Європи Філіппінські острови, сказав: «Якщо є рай на землі, то він тут!» І країна підтримує таку репутацію не тільки завдяки пейзажам чи клімату, але й традіційним святам. Їх на островах сила-силенна. Тільки офіційних, державних налічується двадцять! А ще загальнонаціональні, провінційні, міські, сільські та багато інших… Різноманітність приводів для радості вражає: свята рису, квітів, плодів, водяних буйволів, повітряних зміїв, ліхтарів, свічок, танців, народних пісень і навіть. смаженого поросяти! Деякі з них тривають кілька днів, отож школярі та студенти ще з XIX ст. звикли називати день між двома святами «містком». Під час свят усюди лунає музика, проходять фестивалі, музичні концерти, костюмовані паради, релігійні процесії, театралізовані вистави, конкурси краси, змагання співаків, танцюристів, повітряних зміїв, бої биків та півнів, феєрверки. Але справді загальними в країні визнаються лише Різдво, Новий рік, Страсний тиждень, Великдень, Травневі свята та День усіх святих.

До речі, під час Страсного тижня на Філіппінах і досі можна побачити, як люди повторюють шлях Христа на Голгофу. Вони тягнуть важкий хрест, на голови надягають справжні тернові вінці, а спеціально найняті люди лупцюють їх довгими батогами, в які часто вплітають осколки скла. А на деяких островах у ці ж дні інсценується розп’яття Христа. Уявіть – відбою від добровольців немає! Хоча отримані рани загоюються більше місяця. Один з найбільш активних місцевих жителів був розп’ятий вісім разів, і дірки на його долонях уже не заростають.

Третій тиждень січня присвячено святу Ати-Атихан. Це історико-етнічне дійство розповідає про реальні події давно минулих часів, коли місцевих жителів ати малайські князі дату вигнали з родючих рівнин у гори, «заплативши» їм за втрачену власність шомполами, кинджалами та намистом. Відтоді (уже вісім століть) обидві сторони зустрічаються щороку на спільному святі, хоча самих ати вже майже не залишилось, а їхні ролі грають місцеві сільські хлопчаки.

Одним з найяскравіших свят, безперечно, є Тадтарин, названий так за ім’ям давньофіліппінської богині, покровительки жінок-матерів. Під час цих трьох днів тихі, обтяжені різноманітними клопотами філіппінки дозволяють собі відпочити так, як їм заманеться.

Серед історичних та культурних пам’яток, яким варто приділити увагу в країні, старе місто в Манілі, оточене кам’яними стінами, довжина яких дорівнює 4,5 км; історичний Форт Сантьяго, найстаріша на островах кам’яна церква – Кафедральний собор, давній форт Сан-Педро й Хрест Магеллана. А ще до послуг туристів та місцевих жителів – чудовий зоопарк, міні-Діснейленд, культурний центр та багато музеїв. Серед них найпопулярнішими є Санто-Томас, Національний та Муніципальний музеї, Метрополітен (музей образотворчих мистецтв). На невеличкому острові Мактан установлено пам’ятник на місці смерті Магеллана. Поряд з ним існує багато споруд на честь місцевого вождя Лапу-Лапу, під час битви з яким, власне, й загинув знаменитий мореплавець. А на Бохолі туристів дивують знамениті Шоколадні пагорби – унікальне явище природи. На цих пагорбах мешкають найменші у світі мавпочки. На Мінданао варто побувати в Орлиному заповіднику та на плантації орхідей. Потім можна відпочити на унікальних чорних піщаних пляжах неподалік від Давао.

Місцеві жителі уникають конфліктів і суперечок. На їхню думку, щоб досягти щастя й успіху, треба лише бути терплячим і виявляти витримку. А ще – відповідати добром на добро. Бо такий борг неможливо повернути грошима.

Шрі-Ланка – острівна держава

Ця острівна держава у Південній Азії розташована на південь від півострова Індостан. Її площа дорівнює 65,6 тис. км ². Територія острова поділяється на сім адміністративних провінцій, які, у свою чергу, складаються з округів. Населення острова становить понад 18 млн чоловік. Шрі-Ланка є членом ООН (з 1955 р.), Співдружності націй, Південно-Азіатської асоціації регіональної співпраці й Руху неприєднання. Грошова одиниця – ланкійська рупія.

Римляни називали цей острів Тапробане, араби – Серендибом, англійці – Цейлоном, а місцеві жителі дали йому ім’я Шрі-Ланка. Острів має форму сльози. Від материка його відокремлюють неглибока Полкська протока та Манарська затока. Між ними знаходиться ланцюг островів, відомий як Адамів міст. До речі, від цього царства неповторних водоспадів, розкішної рослинності та золотих пляжів до самої Антарктики немає ніякої землі. Частина території Шрі-Ланки має висоту вище 1500 м над рівнем моря, однак ці місцевості перетинає багато розломів. З певної відстані вони сильно нагадують малюнок якоря, стрижень якого витягнутий у напрямку з півночі на південь. Гора Підуруталагала є найвищою в країні (2524 м.) Між урвищами простяглись напрочуд гарні долини, подекуди вони поступаються місцем плато з пологими схилами, які непомітно переходять у мозаїку з пагорбів та вологих низин.

Червоно-жовті грунти острова є малородючими. Попри це, тут вирощують непогані врожаї чаю, кокосових пальм, каучуконосів. Правда, для цього треба вчасно дбати про внесення добрив. У низинах сухої зони грунт червоно-бурий, більш родючий, але має свої вади: важко піддається обробітку та погано утримує вологу.

Ріки Шрі-Ланки здебільшого короткі й мають швидку течію. Усі вони починаються в Центральному масиві; звідти Махаоя та Келани несуть свої води до західного узбережжя, Валаве та Нілвала – до південного, а Гал та Ян – до східного. Найдовшою з блакитних артерій острова є Махавелі, що тече з південного заходу Центрального масиву до північно-східного узбережжя країни.

Ця «сльоза океану» лежить усього на кілька градусів широти північніше екватора. Тому клімат тут дуже теплий і стабільний. Найпрохолоднішим є грудень (+25 °C), а найгарячішим – травень (+28 °C). Звичайно ж, у горах трохи інакше. Наприклад, у місті Нувара-Елія, найвищому в країні (розташоване на висоті 1881 м), у січні температура повітря ледь сягає +14 °C, а в травні – +17 °C. Сусідством острова з Індійським субконтинентом пояснюються сезонна зміна напрямку вітрів, контрастність у режимі атмосферних опадів, якими «керують» мусони, різкі районні відмінності в кліматі. Наприклад, південно-західні низини належать до вологої зони. На західних схилах Центрального масиву температури стають нижчими залежно від висоти, а кількість опадів за рік подекуди перевищує 5100 мм. Водночас у низинах сухої зони, на півночі та сході острова, максимум дощів випадає з жовтня по січень – саме в цей час тут проходить північно-східний мусон. А з червня по вересень цей район переживає засушливу пору. В сухій зоні кількість опадів за рік стає значно меншою, ніж у вологій: від 1900 до 1300 мм.

Рибацькі парусні судна

Рослинний світ Шрі-Ланки досить цікавий. У низинах вологої зони та на схилах гір колись росли тропічні ліси, які поступово переходили у вічнозелені. Однак нині картина суттєво змінилася. Оскільки людина активно зайнялася господарською діяльністю саме на цих територіях, від дикої рослинності тут майже нічого не залишилося. Зелені «аборигени» збереглися хіба що на природних ділянках, які перебувають під охороною закону. У низинах сухої зони лісам теж не дуже пощастило. Але подекуди мішані вічнозелені зарості ще тримаються, переходячи в колючі чагарникі та хвилі вторинних злакових.

Фауна острівної держави дуже різноманітна, але кількість великих тварин, на жаль, поступово зменшується. Особливо це стосується ведмедів, слонів, леопардів. Зате багато видів змій, крокодилів, ящірок не дуже страждають від сусідства з людиною й почувають себе досить непогано.

Більшість розвинених міст знаходиться на південному заході країни. Головним діловим і торговельним осередком є Велике Коломбо (себто столиця, її околиці та місто-супутник Котте), де мешкають понад 2 млн чоловік. Другим за розміром вважається Дехівала-Маунт-Лавінья (196 тис. чол.), за ним іде центр Північної провінції Джафна (129 тис. чол.) та Шрі-Джаяварданапура (109 тис. чол.). У Центральному масиві найбільшим містом є Канді (104 тис. чол.), а в Південній провінції найвпливовішим вважається її адміністративний центр та невеликий порт Галле (84 тис. чол.).

Більшість місцевих жителів – сингали. Трохи менше тут ланкійських тамілів (нащадків давніх переселенців з Індії та індійських тамілів, які потрапили сюди тільки в середині XIX століття. Індійські таміли аж до 70-х рр. минулого століття вважалися «особами без громадянства». Пізніше дві третини з них змогли виїхати до землі предків, а ті, що залишилися, стали громадянами острова. Сингали та таміли й досі займають відокремлені території, шлюби між представниками обох народів трапляються дуже рідко. В країні досить багато маврів – нащадків від шлюбів арабів та місцевих жінок, євразійців, бюргерів, малайців. А от представників найдавніших корінних жителів цієї землі – веддів – нині нараховується всього 3000 чоловік.

Більшість ланкійців користуються сингальською мовою (вона належить до індоєвропейських мов та використовується лише в Шрі-Ланці), яка визнана офіційною державною. Таміли й маври спілкуються тамільською, що має статус національної. А от євразійці й бюргери розмовляють англійською.

Дві третини жителів країни є буддистами. Одну п’яту складають індуїсти. 8 % населення – християни (переважно католики), 7 % – мусульмани. Цікаво, що понад 15 000 жителів острова – монахи, які належать до трьох основних сект. До речі, у країні й досі існує кастова система. Кастовий фактор грає не останню роль навіть у політичній боротьбі під час виборів.

Якщо згадати історію цього острова, то здається, що природа недарма надала йому форми сльозинки. З VI ст. до н. е. через нього пройшли хвилі завойовників: індоарійські племена з північної Індії, таміли, португальці, голландці, англійці. Усі вони залишили свій слід на цій землі. Сингали побудували складну систему гребель, водосховищ, підземних резервуарів та тунелів для зрошення земель. Через постійні сутички та набіги система водопостачання земель на рівнинах прийшла в занепад, а місцеві жителі почали перебиратися туди, де вологість грунту дозволяла обходитись без штучного поливу. Всього два століття пішло на те, щоб родючі землі півночі перетворилися на непролазні джунглі, а вода, яка застоювалася в резервуарах та каналах, заболотилася. Внаслідок цього на острові поширилася малярія. Крім того, ослаблення держави призвело й до занепаду культури.

Столиця Шрі-Ланки – Коломбо

Португальці принесли на острів католицизм, почали розвивати торгівлю слонами, корицею, чорним перцем, плодами арекової пальми. Голландці дали «зелену вулицю» поставкам гвоздики, кардамону та інших спецій, порозумілися з сингальцями, допомогли їм вигнати з острова португальців і завезли на Цейлон нові рослини: кавові деревця та гевею. Англійці створили мережу доріг, що сполучила всю країну, та єдину адміністративну систему, взялися розводити різноманітні сорти чаю, гевею. Але місцеві сингали анітрохи не бажали працювати наймитами на плантаціях, тоді з Південної Індії на Цейлон і потрапили таміли. Незалежність країна отримала 4 лютого 1948 р., але залишилася у складі Британської Співдружності націй, носила назву Цейлон і підкорялася англійському монарху. У 1972 р. острів проголосили незалежною республікою. Високі світові ціни на чай справили неабиякий влив на досягнення в країні непоганих економічних успіхів. Проте на острові тривали сутички між сингалами та тамілами. Громадянська війна там, можна сказати, не вщухає й дотепер.

Нині Шрі-Ланка (цю назву острів повернув собі в 1978 р.) є демократичною республікою, в якій діє багатопартійна система правління. Основою економіки країни є сільське господарство. На світовому рівні Шрі-Ланка вважається одним з лідерів серед експортерів чаю й поступається хіба що тільки Індії. Другою експортною культурою, на яку спирається економіка країни, є гевея. Під кокосову пальму відведено вдвічі більше площі, ніж під гевею та чайні кущі разом.

Економічне становище острівної держави дуже залежить від виробництва рису. Воно почало суттєво зростати після того, як у 1948 р. в країні була ліквідована малярія, відновлені давні зрошувальні споруди, почалося використання мінеральних добрив та розгорнулося планове будівництво поселень. Отож після 1976 р. країна нарешті виявилася спроможною забезпечити себе.

Буддійська ступа в Поллонаруві

Надра острова багаті на дорогоцінне каміння та графіт. А на півострові Джафна розробляються поклади вапняку, який є основним компонентом при виробництві цементу.

Транспортні шляхи держави добре розвинуті: автомобільні дороги, три чверті яких мають тверде покриття, утворюють густу мережу; в столиці діє головний морський порт, обладнаний штучною гаванню; у Катунаяку працює сучасний міжнародний аеропорт. Ось тільки з залізничним транспортом на острові не все гаразд: багато магістралей не діють з середини 80-х років минулого століття.

Промисловість країни складається з розвинених традиційних промислів, підприємств з переробки місцевої сільськогосподарської продукції, машинобудівних заводів, підприємств із виробництва цементу, паперу, фанери, кераміки. На півночі від столиці утворена спеціальна економічна зона для залучення іноземного капіталу, де діють закордонні компанії, яким надані значні податкові пільги. Досить високими темпами розвивається й будівельна індустрія країни. Економіка Шрі-Ланки сильно залежить від зовнішньої торгівлі. Місцеве населення має право на безкоштовне лікування та освіту. Крім того, в країні надаються соціальні послуги та допомога бідним: вони можуть розраховувати на отримання місячної допомоги, грошових дотацій для хворих на сухоти, старих, хворих та інвалідів. На Шрі-Ланці діють понад 12 000 початкових та середніх шкіл, кілька університетів, два університетські коледжі, 21 інститут інженерного профілю та 26 педагогічних училищ.

Серед місцевих визначних пам’яток, насамперед, треба згадати Національний музей Коломбо, де демонструється найкраща експозиція з історії Шрі-Ланки від кам’яного віку до сучасності. Варто відвідати також бібліотеку при музеї, Національний архів столиці, Національну бібліотеку, Національний бібліографічний центр, регіональні музеї у Канді, Джафні та Ратнапурі. Але найбільше вражають гостей острова інші свідки минулого. Шпиль Адама (2243 м) – буддійська святиня. За легендою, саме тут спустився на землю Адам, якого вигнали з раю. На схилах шпилю видно відбитки слідів, які нагадують людські (буддисти вважають, що вони належать Будді, а християни та мусульмани – що Адаму). Серед дивовижних місць країни – природні парки. Тут є все: водоспади, річки, чудернацька рослинність, гори. Просуваючись по звивистій дорозі, можна побувати в усіх кліматичних поясах і вийти туди, де буяє щось на зразок тайги. Одна з перлин острова – національний парк «Ялла». Тут майже під ногами товчуться гарні павичі, на кожному кроці зустрічаються буйволи та крокодили. Дикобрази є на острові всюди (часто їх можна побачити на порогах хиж – чим не сторожові пси!). Крім того, тут можна зустріти леопардів, чорномордих мавп, слонів, а ще побачити фікус, який своєю кроною покриває площу в половину футбольного поля. У Королівському ботанічному саду в Нераденії, наприклад, під таким рослинним гігантом проходять конференції і семінари: і дихаєш вільно, й сонце не заважає.

Провінція Нувара-Елла відома своїми чайними плантаціями й справляє особливе враження. Усі схили гір там укриті охайними рядами зелених кущів, а між ними подекуди виглядають маленькі села та майже казкові містечка. Тут же, у горах, працює клініка ланкійської медицини.

У Канді, де постійно проходять якісь фестивалі, карнавали, свята, найбільшою святинею вважається храм Зуба Будди. На одному з вівтарів приміщення стоїть щось схоже на ліхтар. На ньому – тінь обличчя Будди. Якщо дивитися їй у вічі, то в який би куток ти не відходив, тінь буде повертатися за тобою. Ще в Канді варто побувати в Ботанічному саду. Від його входу починається дивовижна алея, над якою дугами вигнулися дерева, дуже схожі на. ялинки! Є тут і дерево, великі яскраві квіти якого символізують буддизм. Воно приносить великі важкенні плоди. Трохи далі в саду є теплиця з орхідеями. А над кущами та деревами снують летючі лисиці – розчепірені тушки, начебто одягнуті в широкий чорний плащ. Під ногами ж вештаються дивні тварини – «суміш пацюка, крокодила, тигра й мавпи» – так називав мангустів А. Чехов. Увечері в Канді можна побачити народні танці, виступи «пожирателів вогню», ходіння по розпеченому вугіллю.

У Дамбулу є система печерних храмів, стіни й стелі яких укриті малюнками; «живуть» тут статуї Будди з усього світу. А в Сігірії вражає фортеця на величезній скелі. Цей пам’ятник давно внесений ЮНЕСКО до переліку світових цінностей. Побудована 2500 років тому, ця фортеця має вигляд лева, а вхід знаходиться в пащі звіра (назва цього архітектурного дива так і перекладається – «паща лева»). Колись галерею, яка веде до тронної зали, прикрашали зображення красунь з гарему (їх було 500), а протилежна стіна, відполірована до дзеркального блиску, відбивала силуети дівчат. Пізніше у фортеці поселилися монахи. Коли вони покинули це місце, всю скелю поглинули джунглі. Відшукали цю дивовижну пам’ятку далеких часів тільки наприкінці XX століття. Взагалі, на Шрі-Ланці збереглося багато унікальних старовинних споруд, полишених людьми XV-XVI ст. тому. Тепер там розкошують мавпи.

Міхінтале, звідки на Шрі-Ланці поширився буддизм, може похвалитися численними храмами. Анурадехапура – давня столиця країни, де росте величезне Бо – дерево Будди, найстаріше на острові. Поллонарува – ще одна колишня столиця, цікава вирізьбленими в скелях величезними статуями Будди.

Приємно вражає приїжджих при зустрічі з представниками місцевого населення те, як ланкійці вміють будь-чому радіти. А ще – вони напрочуд серйозно поринають в нірвану (Блаженний Спокій). Цей шлях дуже довгий, але. остров’яни, схоже, нікуди не поспішають. Бо в них попереду ціле життя (за буддійськими уявленнями, не одне!). Потяг до нірвани, очевидно, позитивно впливає на людину: злочинність тут практично відсутня.

Японія – Країна вранішнього сонця

Якщо поглянути на карту світу, то на схід від континенту Євразія можна побачити декілька островів, що нагадують морського коника. Це – Японія. Її територія складається приблизно з 3800 островів, які розташовані в Тихому океані. Їхня загальна площа – 378 тис. км ². Великих островів чотири: Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю. Столиця Японії – Токіо (11,9 млн мешканців). Грошова одиниця – єна.

Японці називають свою країну Ніппон або Ніхон. До цієї назви входить два ієрогліфи, перший з яких означає «сонце», а другий – «основа». Звідси походить і символіка японського прапора – червоне коло на білому тлі, і поетична назва держави: Країна вранішнього сонця. А ось гімн Японії – Кімігае – має «іноземне» походження. Він з’явився у 1888 р. завдяки англійцю Фентону, який був диригентом у японській армії, та німцю Еккерту.

За однією з легенд, Японія була створена мечем. Колись боги опустили кораловий клинок в океан, а коли виймали його, чотири прозорі краплі впали у воду і перетворились на чотири острови.

Майже три чверті території Японії займають гірські масиви з вузькими долинами, якими протікає безліч маленьких річок. А найвища гірська вершина країни – вулкан Фудзіяма – вважається святинею. Кожен японець хоча б раз у житті пішки підіймається на неї. Слід сказати, що вулкан цей дуже мирний – він прокидається один-два рази на століття.

Японці ставляться до своєї землі з великою шанобою, хоча природні умови в цій країні дуже складні. Кількість опадів від 100 до 3000 мм на рік (це більше, ніж у дощовій Великій Британії). Крім того, Японія постійно потерпає від стихійних лих – цунамі, тайфунів та землетрусів. Тут щорічно відбувається близько 1,5 тис. землетрусів різної сили: в середньому кожного дня земля здригається чотири рази, а в деякі роки – до шести разів за добу. Великі землетруси набагато рідші, але вони здатні знищувати цілі міста. Японці почали фіксувати землетруси у своїх літописах починаючи з першого тисячоліття до нашої ери. Один з найсильніших землетрусів, про який збереглися достовірні відомості, стався 1 квітня 1793 року. Внаслідок його повністю зник японський острів Унсен разом з 53 тис. його жителів. На місці острова утворився вулкан. У 1930 р. в Японії було зареєстровано 5744 землетруси. А під час землетрусу в Токіо (21 березня 1857 р.) загинуло 107 тис. чоловік. Жителі Японії постійно відчувають загрозу: за прогнозами вчених, через якихось 50 років їхня столиця може бути повністю зруйнована.

Фудзіяма

Рельєф Японії переважно гірський. Найвищі гори, Японські Альпи, розташовані в центральній частині острова Хонсю. Їхні окремі шпилі перевищують 3000 м над рівнем моря. Гори розділені глибокими, до 2 км, річковими ущелинами. Здебільшого японські гори мають вулканічне походження, причому деякі з вулканів – діючі. Втім, японці, як ніхто в світі, вміють обертати небезпеку собі на користь. На теплих схилах вулканів, що підігріваються підземним вогнем, вони вирощують овочі. А гейзери, які часто трапляються поряд з вулканами, ще багато століть тому вважалися природними лікарнями. «Працюють» на людей не тільки вулкани, але й морські хвилі. Японці були одними з перших, хто здогадався використовувати енергію припливів та відпливів, щоб отримати електроенергію.

Токіо – столиця Японії

Річок в Японії дуже багато, але здебільшого вони несудохідні. Найдовші з них – Сінано (368 км), Ісікарі (367 км) та Тоне (322 км). Вони використовуються для сплаву лісу, якого в країні багато.

Оскільки Японія витягнута з півночі на південь, її клімат у тому ж напрямку змінюється від помірного до тропічного. На острові Хоккайдо влаштовують зимові фестивалі, товщина снігового покриву в деякі роки досягає там 4,5 м (звичайно, в горах). Ана південних островах сніг коли й випадає, то дуже швидко тане, а в деяких місцевостях його не бачать роками. Кількість дощових днів змінюється від 130 на півдні і до 235 на північному заході.

Приблизно 60 % площі Японії вкрито лісами. Флора країни дуже різноманітна і включає 2750 видів, у тому числі – 168 порід дерев. Тут можна побачити і кедрові ліси, і вічнозелені сосни-мацу, і такі знайомі берізки, і бамбукові зарості. Неофіційним гербом країни є 16-пелюсткова хризантема – символ імператорського дому. А про квітучу японську вишню – сакуру – створено стільки прекрасних віршів, що вона стала втіленням уяви європейців про японську культуру. Тваринний світ Японії дуже багатий. На її островах можна побачити багато мавп (макак, гібонів), кажанів, куниць, білок, летяг, шерстокрилів. На острові Рюкю живуть японський олень, чорний заєць «куро-усаги», синій птах «рурі-какеду», отруйна змія «хабу». Водяться в Японії й лисиці, японські чорні ведмеді, велетенські саламандри (до 1,5 м завдовжки), горностаї, сибірські соболі тощо.

Японська цивілізація – одна з найдавніших у світі. Ще за 7000 років до н. е. на території Японії вже жили найдавніші неолітичні племена. Першою справжньою культурою вчені вважають «дзьомон». Вона виникла десь у VI – І тис. до н. е. У ті часи люди займалися полюванням, збиранням, рибальством і збиранням їстівних молюсків у прибережній смузі. Жили вони в землянках, глиняний посуд виготовляли вручну, без використання гончарного кола. Пізніше прадавні племена зайнялися вирощуванням рису, скотарством. У сусідніх Китаю та Кореї вони запозичили бронзові знаряддя праці і зброю.

Десь у ІІІ ст. нашої ери виникла ще одна культура, так звана курганна. Правителів ці люди ховали у величезних курганах. Зброя була вже залізною, гончарні вироби – більш досконалими. Вчені вважають, що саме тоді були закладені основи соціального та державного устрою Японії. Довгий час йшла запекла боротьба між окремими кланами, потім почалася централізація країни. Але постійного центру не було: кожний імператор переносив столицю у своє місто. Легендарний імператор Японії Дзімму-Тенно вступив на престол Держави Ямато у 660 р. до н.е. і поклав початок безперервної династії японських імператорів.

Золотий павільйон у Кіото – давній столиці Японії

Японія багато разів потерпала від інтервенції з боку Китаю. Але водночас вона багато в нього запозичила: писемність, буддизм, першу конституцію, прийняту у 604 р. До речі, китайська мова була офіційною та діловою в країні до XII-XIII ст. Соціальний устрій Японії був простим і складним водночас. Вся земля належала імператору, а його васали за право користування землею несли службу та сплачували податки.

З кінця XII ст. до 1867 р. державна влада зосередилася в руках сьогунів. Усього було три династії сьогунів: Мінамото (1192-1333 рр.), Асікага (1338-1573 рр.) і Токугава (1603-1867 рр.). У 1867 – 68 рр. відбулася революція, що сприяла модернізації країни. Незабаром, у 1889 р., була введена конституція, за якою Японія була проголошена конституційною монархією.

Наступний період розвитку країни був дуже бурхливим та неспокійним. У 1894 – 95 рр. Японія вела війну проти Китаю. Після російсько-японської війни 1904 – 05 рр. вона встановила протекторат над Кореєю, у 1910 анексувала її. У 1914 р. Японія вступила в Першу світову війну на боці Антанти. Безперервні війни призвели до величезного соціального напруження, в 1918 р. розгорнувся народний рух – «рисові бунти». У 1918 – 22 рр. Японія почала інтервенцію на Далекому Сході Росії, але зазнала поразки. Втім, загарбницькі плани японського уряду залишилися незмінними. В1931 Японія окупувала Маньчжурію, у 1937 р. почала війну за захоплення всього Китаю, робила напади на СРСР і Монголію, але зазнала поразки. У Другій світовій війні Японія як союзник Німеччини окупувала багато азіатських країн, але з 1943 р. почала втрачати захоплені території. У серпні 1945 р. японський народ став жертвою атомних бомбардувань. Бомби, скинуті на міста Хіросіма та Нагасакі, обірвали життя мирних людей. З того часу кожного року японці вшановують пам’ять загиблих.

Японії нічого не лишалося, як примиритися з поразкою. Країна була цілком знесилена. Тоді вона вирішила зробити ставку не на зброю, а на науку – і виграла. Те, що сталося, економісти називають не інакше як «японським дивом». Вона стала провідною державою світу, маючи тільки один вид ресурсів – трудові (корисних копалин тут дуже мало – лише незначні поклади кам’яного вугілля, міді, вапняків, поліметалів та великі запаси сірки).

Меморіальний парк у Хіросимі

Нині Японія – високорозвинена індустріально-аграрна країна. За загальним обсягом промислового виробництва вона посідає одне з перших місць у світі. Вона є лідером з виробництва промислового радіоелектронного устаткування, побутових електронних приладів, роботів і гнучких виробничих систем, виплавки сталі, з виробництва легкових і вантажних автомобілів, суден, електроенергії, цементу, пластмас і синтетичних волокон, переробки нафти.

Сільське господарство Японії базується на вирощуванні рису та овочів. Але є тут і незвичайні ферми та поля, які знаходяться просто в морі. Японці штучно вирощують молюсків, рибу, креветок та морську капусту. За виловом риби країна посідає одне з перших місць у світі. Крім того, тут займаються шовківництвом (високоякісний японський шовк цінується в усьому світі).

Японська культура дуже своєрідна та витончена. Вона спирається на любов до всього прекрасного та піднесеного. Тільки тут могла з’явитися церемонія «ханамі» – милування квітами (до речі, крім неї є ще «юкімі» – милування снігом, «цукімі» – милування місяцем, і навіть «мамідзіварі» – милування кленовим листям восени), обігамі (створення фігурок з паперу) та ікебана (мистецтво складання букетів). А складання віршів колись вважалося необхідним елементом виховання та освіти. Кожна благородна людина повинна була вміти висловити свої почуття у трьох (хокку) або п’яти (танка) рядках вірша. Існувала навіть народна мудрість: «Самурай, який не пише віршів, стає демоном». Військові мистецтва Японії – дзюдо, айкідо, карате, кендо – не менш витончені, ніж поезія. Вони базуються на точності рухів, пластичності бійців і обов’язково пов’язані з тим чи іншим образом.

Гармонійність японського світогляду походить від японських вірувань, що збереглися з давніх часів. Кажуть, що в Японії вісім мільйонів богів. Кожне місце має свого духапокровителя. Одні живуть в скелях, інші – в озерах та річках, деякі – в деревах. Ці духи звуться «камі». Навіть сьогодні перед початком будівництва японці проводять спеціальну церемонію, щоб умилостивити камі. Крім духів місцевості є й інші: покровителі ремесел, боги, що втілюють людські чесноти, душі померлих. Культ предків – дуже важлива річ для японців, вони ніколи не забувають свого коріння. Всі ці вірування мають назву «синтоїзм» (від «син» – божество і «то» – шлях, тобто «шлях богів»). У другій половині VI ст. в Японії поширився буддизм, але суперечки між релігіями не виникло. В храмах навіть проходили спільні богослужіння. До речі, деякі з японців вважають себе прихильниками водночас двох релігій.