Текст книги "Країни свiту. Азія"

Автор книги: Валентина Скляренко

Соавторы: Мария Панкова,Валентина Мирошникова
сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 20 страниц)

М’янма – Країна золотих пагод

Однією з назв М’янми є назва Країна золотих пагод. І недаремно, адже лише храмів і пагод тут просто неймовірна кількість. У давньому місті Баган, наприклад, на досить невеликій території розміщено близько чотирьох тисяч давніх буддійських храмів, кожен з яких є унікальною спорудою зі своєю власною неповторною архітектурою! М’янма – країна, багата на культурні традиції та історичні події. Також тут можна знайти неймовірної краси пейзажі. Столицю М’янми навіть називають Золотою землею… Тут можна побачити все – від суворих, укритих льодовиками Гімалаїв до сонячних і теплих пляжів.

У 1989 р. назва країни змінилася з Бірми на М’янму. У зв’язку з цим є певна плутанина, бо жителі М’янми і досі називають себе бірманцями, а свою мову – бірманською.

М’янма розташована в Південно-Східній Азії, в північно-західній частині півострова Індокитай. Її загальна площа становить 677 тис. км ². Кількість населення становить близько 48,8 млн мешканців. У М’янми багато сусідів. На заході вона межує з Бангладеш та Індією, на півночі і північному сході – з Китаєм, на сході – з Лаосом, на південному сході – з Таїландом. З південного заходу країна омивається водами Бенгальської затоки, з півдня – Андаманським морем, де розташований архіпелаг М’юї, який входить до складу М’янми.

Понад 65 % усього населення країни – м’янми (м’ями). Але, крім них, у країні мешкає ще більше 60 народів і народностей. Деякі мають свої національні округи, що називаються п’ї. Це шани, які становлять приблизно 10 % усього населення, карени – 7 %, араканці – 4 %, чини, качини і міни – по 2 %. Також є китайці (близько 1 %) та індійці. Більшість населення живе в південній частині ріки Іраваді. Щільність населення там сягає 500 чоловік на км ².

Стародавній Баган

Головна географічна ознака М’янми – річка Іраваді, яка перетинає країну з півночі на південь. Загальна довжина її – 2150 км. Іраваді впадає в Андаманське море, розділяючись при цьому на безліч рукавів і утворюючи, таким чином, величезну дельту, площа якої дорівнює близько 30 тис. км ². Інша велика річка М’янми – Салуїн – починається в Китаї і також впадає в Андаманське море. За довжиною Салуїн перевищує Іраваді, він несе свої води протягом 3200 км. Однак через те, що він протікає здебільшого через гірські райони, його роль в житті М’янми набагато менша, ніж Іраваді. Ще одна значна річка – Ситаун, її довжина становить 560 км.

Долини річок Іраваді та Ситауна – єдині рівнинні райони М’янми. На решті території височать гори. Північ М’янми, куди доходять східні відроги Гімалаїв, – справжня гірська країна. Тут знаходиться найвища точка південно-східної Азії – гора Кхакаборазі. Її висота становить 5881 м. Звідси починаються гірські хребти, які, поступово знижуючись, величезними дугами з обох боків обіймають центральну частину країни. На заході ця дуга починається хребтом Паткай, який по суті і є кордоном з Індією, а закінчується хребтом Ракхайхн, який іде вздовж берега Бенгальської затоки. Східна дуга починається хребтом Гаолігон, що простягнувся вздовж кордону з Китаєм. Потім вона проходить через Шанське нагір’я, що займає всю східну частину М’янми. До речі, найвища точка цього нагір’я гора Паннон, її висота сягає 2563 м. Закінчується східна дуга хребтом Білауктонг, що спускається на південь уздовж узбережжя Андаманського моря по кордону з Таїландом.

У всіх гірських місцевостях країни практикується підрубно-вогняне землеробство (таунг’я). Дерева вирубують і спалюють, розчищаючи таким чином ділянки під змішані посіви. Іноді на одній ділянці росте до 45 видів різних культур. За такої системи господарювання родина може забезпечити собі скромний харч, але через кілька років грунт виснажується, і починаються ерозійні процеси. Врожай на таких ділянках падає, і підвищується змивання грунту. На ділянках, що залишаються, ліс не встигає відновитися, бо його витісняють бамбук і жорсткі трави. Цю рослинність важко знищити, і внаслідок цього ділянка стає непридатною для подальшого використання.

М’янма – країна, де упродовж кількох кілометрів може різко змінитися не тільки ландшафт, але й клімат. В основному ж він тропічний мусонний, на півдні країни – субекваторіальний. Вирізняються дві пори року: сухий сезон (з листопада по травень), який пов’язаний зі східним (зимовим) мусоном, і сезон дощів (з червня по жовтень), пов’язаний з південно-східним (літнім) мусоном. Сухий сезон, у свою чергу, поділяється на прохолодний (листопад – лютий), коли середня температура може опускатися до + 16 °C, і спекотний (березень – травень), коли стовпчик термометра іноді підскакує вище +40 °C. Слід зазначити, що розподіл опадів через особливості рельєфу досить нерівномірний. Якщо у південних районах кількість опадів сягає 5000 мм, то в центральній частині країни вона не перевищує 1000 мм.

Рослинність М’янми дуже давня. Тут налічується понад 700 видів рододендронів (а всього їх у світі відомо близько 1000), понад 700 видів орхідей, 80 видів камелій, 70 видів пальм, стільки ж бамбуків, понад 400 видів папороті. Збереглися в М’янмі і деякі найдавніші види тварин: малайський тапір, індомалайські їжаки, шерстокрили. Зустрічаються ще однорогий носоріг, білоброві гібони, фазан-аргус. У річці Іраваді водиться прісноводний дельфін, якому загрожує вимирання. У М’янмі створено три національних парки і 17 заповідних територій, загальна площа яких становить 1 % від усієї площі країни.

Поселення на сваях

Лан після збору врожаю

Понад 60 % території М’янми вкривають тропічні ліси, які в гірських північних районах переходять у субтропічні. В нижній частині навітряних схилів гір ростуть вічнозелені ліси, в менш вологих районах – мусонні ліси з тиковими деревами (у М’янмі сконцентровано понад 75 % світових запасів тику), а в центральних районах – листяні ліси і савани. Вздовж узбережжя у рівнинній частині країни поширені мангрові ліси. Через те, що ліси постійно вирубують для збільшення території під використання землі в сільському господарстві, рівнинна частина країни нині вже втратила свій природний вигляд.

М’янма – аграрна країна. Основна сільськогосподарська культура – рис, під посіви якого відводять значні площі в рівнинних районах країни. Головна область для посівів рису – дельта Іраваді. Вирощують також пшеницю, кукурудзу, олійні, бавовник, джут, цукрову тростину, тютюн. Велику рогату худобу використовують як тяглову. Одна з галузей економіки – заготівля деревини цінних порід і рибальство. У М’янмі багато корисних копалин. Тут видобувають нафту, руди кольорових металів, вугілля, природний газ, срібло і коштовні камені. Також тут добре розвинений кустарний промисел. Грошова одиниця – кіат.

Столицею М’янми є місто Янгон (раніше Рангун). Це порівняно молоде місто, в якому мешкає 3,5 млн чол. Воно засноване в середині XVIII ст., хоча невеличке поселення Оккала існувало на цьому місці кілька століть. Завершуючи об’єднання країни, засновник останньої бірманської династії Конбаунів Алаунпаю зайняв дельту Іраваді і проголосив кінець воєнної кампанії біля священної пагоди Шведагон. Селище, яке було розташоване біля неї, на честь пагоди називалося Дагон. Закладене тут місто і порт був названий Янкон, що значить «кінець ворожнечі». Але самі янгонці віддають перевагу більш поетичному варіанту – «місто миру». Воно має іще одну назву – «місто Будди», бо в ньому дуже багато буддійських святинь і пам’ятників. Головний з них – ступа Шведагон і навколишній храмовий комплекс. Прикрашений коштовним камінням золотий шпиль видно звідусіль. За легендою, ступа була створена для зберігання волосся Будди. Сучасний монументальний пам’ятник був збудований у XVIII ст. і оточений неймовірною кількістю статуй, храмів, святинь і павільйонів. Редьярд Кіплінг назвав Шведагон «красивим переливчастим дивом». Вхід необмежений, але перебувати на території ступ, пагод і монастирів можна лише босніж. А ще там скрізь розвішані дзвони – низько, над самою землею. Люди можуть підійти і вдарити в них дерев’яним кийком, що лежить поряд. Існує повір’я: якщо зробити пожертвування і тричі вдарити у дзвін – бажання обов’язково здійсниться.

Будівля верховного суду в Янгоні

Іншими визначними пам’ятками міста є колоніальна архітектура Странд Готелю, колосальна статуя лежачого Будди в Чаукхатгі Пая та спокійні озера Кандавгі та Інле. Озеро Інле – незвичайне. Назва його перекладається як «маленьке озеро». І справді, воно порівняно невелике за розмірами – двадцять на шість з половиною кілометрів. А за глибиною й справді маленьке – три метри в сухий сезон і п’ять під час дощів. Коли й чому люди оселилися на озері – питання, на яке точної відповіді поки що немає. Очевидно, це сталося в XI столітті. Якась група бірманців була змушена перебратися з суші на воду, щоб убезпечити себе від набігів войовничих шанських племен. Мешканці Інле називають себе «інта», що значить «сини озера». Вони споруджують не лише хатинки і човни при них – сампани, а навіть домашні городики, де вирощують помідори, пальми і папайю. Посередині озера на палях збудований Монастир стрибучих кішок. Зараз там живуть лише шість монахів. А в центрі озера кожні п’ять днів жителі організовують плавучий ринок, на якому можна купити все, що завгодно.

Одна із славетних ступ М’янми

Але, мабуть, найвідомішою є Золота гора. Це величезних розмірів позолочений камінь, який завис над прірвою. Під ним зберігається священне волосся Будди. Як вважають віруючі, саме завдяки йому камінь залишається на місці вже кілька століть. Бірманці називають його «пагодою старого пустельника». І справді, камінь трохи нагадує поголену голову ченця. Паломники, навіть найбідніші, обов’язково жертвують гроші на позолоту каменя.

У I-XI ст. на території М’янми існували держави Шикшетра, Аракан, держава монів. А самі м’янма створили свою державу – Паган – в XI столітті. В XIII-XVIII ст. держави Ава, Пегу та Таунгу боролися за об’єднання території М’янми під своєю владою. А в середині XVIII ст. була створена єдина держава, яка була на початку XIX ст. однією з найбільших. Але внаслідок англо-бірманських воєн М’янма була захоплена англійцями. В 1886-1937 рр. вона входила до складу Британської Індії, потім стала окремою колонією. В першій третині XX ст. посилився національний рух, а з грудня 1941 і до 1945 р. М’янма була окупована японськими військами. У 1948 р. було проголошено незалежність країни. А1961 року до влади прийшла Революційна рада на чолі з Не Віном, і замість колишніх партій і організацій була заснована Партія бірманської соціалістичної програми (ПБСП, з 1988 – Партія національної єдності). В 1988 р. відбувся державний переворот і було призупинено дію конституції 1974 р., яка встановлювала винятковий стан ПБСП. І з 1989 р. країна називається М’янма.

Стародавній бірманський храм

Непал – «Земля біля підніжжя гір»

Королівство Непал розташоване у Південній Азії, в центрі Гімалаїв. Площа його становить 147,2 тис. км ². Він має спільні кордони з Індією та Китаєм. У Непалі мешкає близько 23 млн людей. Столиця країни – місто Катманду (420 тис. мешканців). Грошова одиниця – непальська рупія.

Існує понад 20 версій щодо походження назви країни. Тибетці перекладають слово «Непал» як «будинок шістьох» («не» – будинок, «пал» – шість), народ лепча – як «священна печера», народ лімбу – як «рівна земля». Предки сучасних непальців, ківари, називали свою країну «серединною землею», а якщо розтлумачити назву країни як санскритську, то вийде «земля біля підніжжя гір». Вчені вважають, що слово «Непал» може походити від назви одного з давніх племен, які займалися скотарством: «неп» – скотар, «ал» – земля, тобто, «земля скотарів». Ще одна версія походження назви спирається на легенду: колись цією країною правив пустельник Не. Він був дуже справедливою людиною, тому в назві країни залишилося його ім’я, а повністю слово «Непал» перекладається так: «край, де справедливо правив Не».

Непал дуже довго залишався для європейців «терра інкогніта» – невідомою землею. До середини XX ст. країна була закрита для іноземців. Але не для всіх: територія країни з давніх часів ставала притулком для біженців з Тибету та Індії.

Сучасне населення Непалу представлене понад 40 етнічними групами (мов у Непалі ще більше – 70! а державною визнана непальська), стосунки між ними здебільшого мирні, добросусідські. Найвідоміші етнічні групи – це непалі (вони вирощують переважно рис), гуркхи (саме з них складається «основа» непальської армії) та шерпи, які переносять вантажі численних альпіністських експедицій.

Перші відомості про події, що відбувалися в Непалі, належать до VIII ст. до н. е. До XV ст. на території сучасної країни знаходилась значна кількість дрібних князівств. Вони часто об’єднувалися у своєрідні федерації. Потім всі тимчасові союзи розпалися, і князівства стали цілком самостійними. У XVII ст. наймогутнішим стало князівство Горкха, яке в другій половині XVIII ст. об’єднало навколо себе інші непальські землі. У 1814-1816 рр. точилася англо-непальська війна, яку почала Ост-Індійська кампанія. Англійці були добре озброєні, і тому непальці врешті-решт зазнали поразки в битві поблизу Катманду. Після цього зовнішня політика Непалу на довгий час опинилася під повним контролем Великої Британії. Втім, пересічних жителів більше хвилювали внутрішні справи. З 1850 по 1951 р. країною правила не королівська родина, а найвпливовіші феодали, зокрема рід Рана. Нам трохи дивно чути про феодалізм у сучасній країні, але віки ізоляції не сприяли швидкому розвитку Непалу. Навіть рабство було офіційно заборонене тільки 28 листопада 1924 року.

Буддійська пагода поблизу Катманду

Після бурхливого періоду боротьби проти знатних родин, під час якого рід Рана втратив більшість своїх привілеїв, і влада перейшла до законного правителя, було прийнято конституцію Непалу. Вона проголосила конституційну монархію, рівність усіх громадян перед законом, свободу совісті та надала всім громадянам виборче право. Втім, феодальні традиції в Непалі такі міцні, що одним політичним актом їх спростувати не можна. Тому мине ще багато часу, поки Непал стане демократичною країною.

Еверест

Непал, мабуть, найближча до неба земля: гірські вершини тут здіймаються так високо, як ніде у світі. Тут знаходиться найвища на Землі гора Джомолунгма (інші назви – Еверест, Сагарматха), яка здіймається над рівнем моря на 8846,1 м. «Джомолунгма» означає «верхівка світу», «Сагарматха» – «матір богів». Ця гора вважалася священною майже для всіх народів, які жили поруч з нею. А ось «Еверест» – це, так би мовити, назва-подарунок. Гора отримала її на честь Джорджа Евереста, який очолював англійське топографічне управління. Підлеглі вирішили зробити начальнику приємне, хоча сам він жодного разу не бачив горитезки.

Серед альпіністів підкорення Евересту вважають одним з найвищих досягнень. Першими на цю вершину піднялися шерп Н. Тенцинг та новозеландець Е. Хілларі. Це сталося 29 травня 1953 року.

Серед гір Непалу є й інші «восьмитисячники»: Канченджанга, Дхаулагірі, Макалу та Анапурна. Всі вони знаходяться у так званих Великих Гімалаях – найвищій частині Непалу. На південь від Великих Гімалаїв лежить зона вже менш високих Малих Гімалаїв. Їхні хребти перетинають численні річки, що прорізали глибокі ущелини в Махабхараті (одному з головних хребтів) і течуть на південь, до рівнин. Остання частина гірської корони Непалу – це гори, що мають назву Зовнішніх Гімалаїв. Вони набагато менші – від 900 до 1800 м заввишки. У цих горах часто трапляються плоскодонні долини (дуни), які мають велике значення для сільського господарства. А ось тераї (заболочені джунглі) – це не гірські, а низинні райони Непалу, які є продовженням Гангської рівнини.

У Непалі існує кілька кліматичних зон. Тут є райони з субекваторіальним, мусонним та гірським кліматом. На півдні середня температура липня становить +30 °C, січня – +15 °C; у горах холодніше, а у високогір’ях – справжнє царство холоду. Кількість опадів становить близько 2000 мм на рік. Пори року в Непалі чітко виражені: влітку, коли мусонні дощі приносять вологу з Індійського океану, дуже спекотно і волого. Взимку, із середини грудня по лютий, в Непалі сухо і прохолодно, в горах випадає сніг. Весна (особливо – березень та квітень) і осінь – найкращий час для подорожей, оскільки в цей час практично не буває опадів. Утім, непальці розрізняють не чотири, а цілих шість пір року:

Басант – весна – лютий/березень;

Грдишма – літо – квітень/травень;

Барша – мусон (сезон дощів) – червень/липень;

Шарад – збір урожаю – серпень/вересень;

Хеманта – осінь – жовтень/листопад;

Шишир – зима – грудень/січень.

Є в Непалі і загадкові істоти, існування яких ще й досі остаточно не підтверджено наукою – йєті, снігова людина. «Йєті» – слово з мови шерпів. Ті, хто зустрічався з йєті, розповідають, що він чимось нагадує велику мавпу: має великі розміри, вкритий волосяним покровом. Руки в йєті звисають до колін, рухається він дуже швидко. Але річ у тім, що місцеві жителі не вважають його твариною і приписують йому розум та деякі надприродні здібності.

Природа Непалу дуже своєрідна. Тут можна зустріти диких слонів, малих панд (цих звірів часто називають бамбуковими ведмедями), сніжних барсів (ірбісів), тигрів та носорогів. Тут збереглися невеликі стада гаурів – диких биків, які мешкають у гірських лісах на висоті близько 2000 м над рівнем моря.

Головні річки Непалу – Калі, Карналі, Гандак та Косі. Всі вони мають значний потенціал, але гідроелектростанції влаштовані тільки поблизу великих міст (Катманду, Покар, Біратнагар та Біргандж мають власні ГЕС, які повністю задовольняють їхні потреби в електроенергії).

Індуїстський храм у Катманду

Непал – аграрна країна. Найпоширеніші злакові культури – рис, пшениця, кукурудза та ячмінь. У значній кількості вирощують джут (на продаж), тютюн, цукрову тростину, індиго й опійний мак. Культивують також овочі, овес, прянощі. Найбільш розвинене землеробство в долинах Катманду і Покхара. Майже повсюдно розводять овець, кіз, свиней і свійську птицю. Поголів’я волів зосереджене переважно в долинах, а високо в горах чи не єдиною свійською худобою є яки, які добре переносять нестачу кисню і знаходять собі їжу навіть на бідних гірських пасовиськах. У джунглях ростуть дерева твердих порід, а також бамбук і ротангова пальма. Все це використовується виробниками меблів та експортується.

Гірське поселення

Промисловість Непалу не дуже розвинена. Більшість підприємств обробляє сільськогосподарську продукцію і забезпечує країну тканинами, цукром, тютюновими виробами, взуттям та килимами. Але, на щастя, у непальців є й інше джерело прибутків – туризм. Туристів можна поділити на дві категорії: альпіністів та відвідувачів буддійських культових споруджень. Саме в Непалі розташоване містечко Лумбіні, де, за легендою, народився Будда. Але офіційною релігією Непалу є не буддизм, а індуїзм. Серед найголовніших святинь Непалу є кілька таких, що відомі всьому світові і внесені до списку ЮНЕСКО. Це буддійські ступи Сваямбуднатх та Буднатх, Лумбіні – місце народження Будди, індуїстський храм Шіві – Пашупатінатх, індуїстський храм Вішну – Чангу Нараян. Є в Непалі, так би мовити, і світські визначні місця: королівські палаци і площі в Катманду, Патані й Бхактапурі, Національний парк Еверест та Національний парк Читван.

Непальці – дуже сердечні, щирі люди. Попри бідність та важкі умови життя, вони завжди усміхнені і раді прийти на допомогу не тільки сусідам, а й іноземцям. Вони дуже працелюбні. Майже всі важкі види роботи, починаючи з землеробства і закінчуючи прокладенням гірських стежок, виконуються вручну, без машин. Деякі стежки просто вирубані в скелях. За можливість спілкування з сусідами непальці заплатили багатьма роками важкої праці.

Релігія відіграє в їхньому житті дуже важливу роль. Тут є навіть справжня жива богиня на ім’я Кумара. Її вважають живим утіленням богині Таледжу. Майбутню богиню обирають у три-п’ятирічному віці після кількох випробувань. Потім вона живе в храмі кілька років, і навіть король схиляється перед нею, щоб дістати благословення. Втім, бути живою богинею – почесно, але не дуже радісно. Бо коли дівчина підросте, вона повертається до своєї родини і майже не має шансів вийти заміж.

Маленька жива богиня Кумара

Непальська кухня не така знаменита, як, скажімо, китайська. Основу більшості непальських страв становить бат – себто рис. Дал – м’ясний або овочевий соус, яким присмачують бат. Замість хліба до столу подають чапаті – сухі, тонкі та хрусткі коржі своєрідного солонуватого смаку. Їдять непальці без виделок і ложок, просто правою рукою. Столове начиння подають лише іноземцям у ресторанах.

Національний музей у Катманду

У Непалі багато видатних майстрів, які виготовляють із сандалового дерева, кості, коштовних металів та каменів ювелірні прикраси, статуетки Будди та індуїстських богів, дзвоники, що наповнюють простір чарівними звуками. У цих художніх витворах майстри прагнуть відтворити любов до цієї дивовижно прекрасної землі, що розкинулася коло підніжжя найвищих гір у світі.