Текст книги "Діти Безмежжя"

Автор книги: Олесь Бердник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 19 (всего у книги 24 страниц)

Подих мільйонноліть

Втома дала себе взнаки.

Зоря і Добромир не бачили вже ніяких подробиць підземелля, не розуміли цікавих слів Коора.

Вони лише відчули, що опинилися в закритому приміщенні і вдихають чисте запашне повітря з ірозовою свіжістю. Скафандри з них зняли, і Коор поклав потерпілих на м’які чисті ліжка.

Вони поринули в прірву сну.

А коли прокинулись, то побачили незвичайну картину. Коор сидів у кутку великого, вирубаного в суцільній породі приміщення і ворожив над мініатюрними кібермашинами. Поряд з тими машинами видно було якісь дивні зеленкуваті сфери на золотистих триніжках. Вони з’єднувались з лічильними машинами кабелями.

Добромир оглянув печеру. На її сферичному куполі, в центрі, було вирізьблено опукле коло, облямоване золотим обручем. Від обруча в усі боки розходились зигзагоподібні промені. А далі, на темно-синьому тлі, блискотіли кружала. Напевне, планети. Добромир порахував їх. Кружал було одинадцять.

Дивно. Як дивно! Чому одинадцять? Адже планет дев’ять…

– Ага, – почувся голос Коора, і його сухорлява постать підвелася від кібермашин. – Ви теж помітили цю схему. Чудово. Абсолютна таємниця. Але я майже розгадав її.

– Тоді розкажіть нам, – озвалася Зоря, протираючи заспані очі. – Досить спати.

– От добре, що ви теж прокинулись. Я вже передав повідомлення про вас. Незабаром прилетить реактивний вертоліт. Попаде на горіхи. Зате почуєте таке, що й не снилося.

– Так чому ж одинадцять планет? – не стримався Добромир. Коор лукаво примружив очі, цмокнув і засміявся.

– Про одну можна догадатись і так.

– Фаетон! – скрикнула дівчина.

– Молодець, – похвалив Коор. – А ще одна – Трансплутон, або Вулкан. Не відкрита навіть сучасною наукою. Але була відома у давнину, а кому – скажу потім. Не робіть незадоволеного вигляду. Спочатку вмийтесь, поїжте, а потім – ласкаво прошу. Соромно говорити про такі тайни, не вмивши обличчя. Жартую, жартую. Вода ось там, у кутку. Тільки не розхлюпуйте. Вона потім ніде в дистиляцію. Треба берегти. Та вас не вчити… Ну, хутчіше, хутчіше.

Потерпілі швиденько вмилися, випили гарячої кави з бутербродами, їм не терпілося почути розповідь Коора, в словах якого відчувалося хвилювання і радість ученого, що відкрив зовсім новий світ.

Селенолог підійшов до дивних сфер на триніжках, торкнувся однієї з них рукою.

– Вас вразив їх вигляд? – запитав вій.

– Дуже, – признався Добромир. – Ніколи не бачив таких.

– І не дивно, – засміявся Коор. – Вони зроблені мільйони років тому.

– Де? – ахнула дівчина. – На інших планетах? Біля іншої зірки?

– На іншій планеті, – хитро сказав Коор, – якщо мати на увазі, що ми перебуваємо на Місяці.

– Не морочте нас, – скрикнув Добромир. – Ви говорите загадками.

– Ну все, годі, – посерйознішав селенолог. – Сідайте там, на ліжках, і слухайте. Ці апарати – подоба наших пам’ятних машин. Вони зроблені мільйони років тому, а точніше – сім мільйонів років тому, па Землі.

Добромир і Зоря перезирнулися вражено.

– Як – на Землі? – здивувалася дівчина. – Хто ж їх робив? Адже тоді ще не було людських рас.

– Були, – махнув рукою Коор. – Ви, може, не читали або забули, що вже півстоліття тому знаходили пам’ятки мільйонорічної давності, які підтверджували існування розвинутих цивілізацій багато мільйонів років тому. А наша знахідка тут, – Коор любовно погладив зелені сфери, – освітлює ту епоху повністю.

– Але чому на Місяці? – розвів руками Добромир. – Як потрапили на Місяць ці апарати? Хто сюди прилітав?

– Люди Землі. І дехто інший. Про все це я прочитаю вам. Слухайте уважно. В цих сферах методом кристалічного запису розповідається історія тих часів, часів розвитку лемурійської культури. Ви чули про гіпотетичний материк Лемурію? От і гаразд. Вона існувала раніше за Атлантиду. Це був гігантський материк. Він розстилався там, де нині Тихий, Індійський океани, до нього входила частина сучасної Африки.

– І ви зрозуміли чужу мову? – здивовано запитала Зоря.

– Не я, а мої кібермашини, – ласкаво сказав селенолог. – Вони дуже швидко знайшли ключ до записів. Довелося поморочитись, але все вдало. Скоро люди нашої планети знатимуть повністю свою передісторію. Досі все було в тумані. Труднощі були неймовірні. Розповідь ведеться в символічному плані. Своєрідна алгебра виразів і понять. Але я маю велику підготовку щодо стародавніх культур. Оскільки ж у них була повна спадковість, то мені пощастило натрапити на кінчик ниті. А до клубочка дійшли кібермашини. Ось так. Почнемо?

– Читайте, читайте, – разом скрикнули Добромир і Зоря.

– Гаразд. Ні, краще не я читатиму, а машина У неї неприємний голос, але вона збереже всю своєрідність викладу. Бо в мене можуть бути свої домисли, гіпотези, пояснення, а машина об’єктивніша. Будете судити самі. Назви Землі, Місяця, планет і так далі машина замінила з древніх на сучасні. Релігійно-містичне забарвлення залишилось. А об’єктивне наукове зерно вилущити – це вже справа дослідників.

– Скоріше, не мучте нас, – попрохала дівчина. Її сині оченята горіли нетерпінням. – А то прилетять наші мучителі – і не дослухаємо до кінця.

– Встигнете, – пообіцяв Коор. – Починаю.

Він підійшов до кібермашини, ввімкнув її. На щитку заблимали мініатюрні синюваті вічка. Почулося легеньке стрекотання. Спокійний металічний голос сказав:

– Ти, хто вперше доторкнешся до записів Асурамія, збережи священну повагу до моїх слів. Це слова правди, це слова горя, це слова великого попередження, яке Асурамія посилає в далеке Майбутнє. Я вірю – воно прийде, бо Спіраль Життя Вічна і нема сил у Безмежному Лоні Великої Матері, які б зупинили її урочистий і переможний хід.

Асурамія знає: ти, хто вперше доторкнешся до його записів, – будеш інший, бо ніщо не повторюється у Всесвіті. Ти будеш інший зовнішньо, у тебе буде інше вбрання, інші звичаї, інша мова, інші традиції. Але ми Брати з тобою, рідні Брати, бо Лоно Великої Матері, яке породило нас, – єдине. Кров Безмежності – Великий Вогонь – пронизує і мою, і твою ще не народжену субстанцію. І через нього, через той вічний благословенний Вогонь, ми з тобою і з’єднаємось у розмові дружби.

Прийми любов Асурамія, далекий Брате, прийми його сердечне попередження. Вислухай Історію Лемурії, історію її розквіту і загибелі, і хай вона буде для тебе дороговказом до Істини, яку не встигли побачити ми – діти Чорної Раси.

Вогонь – Священний Вогонь! Збережи слова Асурамія, донеси подих мільйонноліть до слуху майбутніх рас. Бо ми – це вони, бо вони – це ми, розділені невблаганним часом і простором – Великою Ілюзією Єдиного Існування.

Люди у підземеллі завмерли. Нема для них нічого: ні недавніх негод в ущелинах Місяця, ні страху смерті, ні Землі, ні Гайворона, який, напевне, готує їм прочухана за порушення дисципліни. Є лише цей дивний, таємничий голос, є лише грандіозна, легендарна панорама давно зниклого життя, яке знову відроджується, вирує, постає нещадною об’єктивністю у всій своїй буряності і трагічності.

Слово Асурамія

– Я, Асурамія, сиджу в печері.

Переді мною – священний Сура-па. Він приймає мої слова і поглинає їх в надра своїх кристалів.

Інколи я виходжу з печери, дивлюся у простір. Там пливе колесо Землі, яку я покинув недавно. Вона охоплена полум’ям і димом. Не видно землі. Не видно води.

Гнівні Божества Космічної Справедливості обрушили свою караючу волю на грішних сипів Чорної Раси, які власними руками викликали до дії таємні сили Вогню, заховані Великою Матір’ю в своєму покрові. Посіяні отруйні зерна дали жахливі парості. Нема повернення назад! Лемурія гине!

Місяць теж здригається від пекельних вибухів. Вогняні смерчі іуляють по його тілу. Випаровуються від страшного жару теплі моря, чорніють голубі дерева і мохи.

По ущелинах Місяця з вереском і жахом мчать волохаті тюї-ри – примітивні тварини цієї планети. Вони нічого не розуміють. Вони шукають захисту в горах. Та захисту нема ніде. Гине Земля. Гине Місяць. Караючий вогонь не знає пощади. Хай же здійснюється воля Космічного закону. Хай наступні раси не повторять гріха Лемурії.

Я, Асурамія, повертаюся до печери, сідаю перед священним Сура-па і починаю свою розповідь. Це буде розповідь про далеке минуле Лемури, про дні її розквіту і падіння, про дивних, божественних Синів Вогню, які прийшли з Космічної Далини, і про Чорних Жерців Лемурії, які повстали проти Посланців Великої Матері.

Я теж скоро піду з цього світу страждань та ілюзій. Я піду спочивати до Сфер Блаженства, щоб колись знову прийти сюди для боротьби і страждань. Але тепер доведу до кінця свій задум – залишу для наступних рас Слово Попередження. Я, Асурамія, починаю.

Перші раси Лемурії вийшли з предковічних лісів. Вони були високі і могутні. Вони мали довгі сильні руки і порослі густим волоссям тіла.

Вони були хоробрі і меткі. Чоловіки не боялися наодинці зустрітися з плямистими гігантськими такала, які нападали навіть на носорогів.

Мисливці приносили з полювання багато м’яса. Жінки збирали плоди. Лемурія була багатою землею. Пересуваючись з місця на місце, племена легко знаходили їжу і притулок. Інколи вони селилися в гірських печерах, інколи робили криївки з кори великих дерев.

Так минали віки. Багато віків.

Лемури почали здобувати вогонь. Спочатку вони його зберігали у кам’яних схованках, а потім навчилися підпалювати сухий мох і бересту тертям двох кусочків дерева.

Вогонь дав тепло і захист від нічних хижаків. Він нагадав темним лемурам, що якісь вогні сяють вночі на небі. Вони почали, інколи думати про ті таємничі далекі вогні.

А думка – брат вогню. На її крилах почали прилітати до лемурів великі відкриття. Так почалася довга дорога до слави Лемурії.

Минула епоха списів, луків і стріл. Лемури знайшли в горах руди – мідну, залізну і срібну. Вони навчилися плавити і обробляти її. Деякі племена оселилися на постійних місцях. Виростали городища, які почали володіти навколишніми землями.

Спалахнули війни за землі. Полилася кров.

І тоді прокотилися по Лемури могутні землетруси. Земля попереджувала нерозумних дітей своїх. На заході океан поглинув частину земель. На сході піднялися високі гори. Над ними клубо-чились вогні, і гарячі камені розліталися від них, запалюючи навколишні ліси.

Та лемури не прислухалися до голосу Матері. Війни тривали. Вони інколи переривалися короткими роками спокою.

Якраз у цей час з’явилися Сини Вогню – Посланці Великої Матері.

З неба спустилися великі Храми. Вони були вищі за тисячолітні дерева. Вони сяяли, як сонце, і могутнім ревом потрясали землі Лемури.

З них вийшли Сини Вогню. Вони були високі і сильні. Одежа на них була як барви небес.

Лемури поклонилися Синам Вогню, вражені жахом і несподіванкою. Але Сини Вогню нікого не зачепили, нікого не знищили. Вони легко вивчили мову лемурів і почали розмовляти з ними.

І тоді лемури дізналися, що Сини Вогню – не божества, а Посланці Великої Матері. Так вони називали Безмежний Космос. Посланці жили на далекій планеті, яка десь у безодні небес летіла навколо свого Голубого Сонця.

Вони розповіли, що прилетіли допомогти молодим братам – так вони звали лемурів – краще жити, показати їм інші світи, навчити їхніх дітей великих таємниць Буття.

Та мало хто з лемурів розумів Синів Вогню. Вони визнавали тільки силу і владу. А Посланці принесли тільки любов і сяйво Знання.

Довго перебували Сини Вогню на Землі. Вони передавали лемурам знання про Космос, вчили їх будувати високі будинки і піраміди, вивчати рух небесних тіл і подорожувати по морю, записувати значками свої думки і робити розрахунки. І ще багато-багато чого передали Посланці Великої Матері майбутнім поколінням Землі.

А потім вони полетіли назад, на свою Голубу Зірку. Вони обіцяли повернутися. Вони обіцяли, що будуть завжди з лемурами, але вже зовсім інакше. І що лемури зрозуміють цю таємницю, коли згодом навчаться читати записи, залишені Синами Вогню.

Для тих скарбів, що були залишені Посланцями Великої Матері, збудували Храм Знання. Він був високий і гарний, мав тисячу кроків у висоту і п’ятсот зокола. Високі гори зберігали його від кочових орд. Перед тим, як покинути Землю, Сини Вогню вивчили сто дітей лемурів, які оберігали Храм Знання і повинні були передавати знання Посланців новим і новим поколінням.

Так було деякий час. Охоронці Храму старанно виконували волю Синів Вогню. Вони допомагали містам лемурів будувати житла, статуї, храми Знання. Вони вирощували злаки з диких рослин. Вони приручали тварин.

Та серед охоронців Храму Знання почалася боротьба. Дехто з них повстав проти заповідей Синів Вогню, які говорили таке:

– Кожен, хто ввійде в Храм Знання, уже не належить собі. Він стає слугою всім людям. Любов до всіх – ось закон Космосу. Сонце дає силу свою всім планетам, всім рослинам і тваринам, всім людям і мінералам. Уподобимося Сонцю.

Повстанці говорили так:

– Для чого викидати дорогоцінні скарби Знання диким і темним рабам. Вони не розуміють їх, але користуються їхніми благами. Вони живуть у будинках, збудованих вогнем Знання, але від цього не стають ні розумнішими, ні добрішими. Любов до всіх, про яку говорили Сини Вогню, – велика химера. Такала пожирає травоїдних, травоїдні – траву, вогонь – сухе дерево, людина, озброєна Знанням, – підкорює собі все. Ось закон Буття. Ми, володарі Знання, живемо і вмираємо в порожніх приміщеннях Храму, не маючи ні задоволення, ні радощів Буття. Хто має силу, той і повинен панувати над слабкішими. Хай здійснюється Воля Сили.

В Храмі Знання почалася боротьба. Прихильники Синів Вогню не встояли. Вони не мали іншої зброї, крім любові і мудрості. Вони не були готові боротися проти насильства. Повстанці перемогли. Десятки учнів Посланців Безмежжя загинули. Тільки окремі з них втекли в гори, захопивши деякі цінні записи і прилади.

І тоді Повстанці стали володарями в Лемурії. Вони легко забрали владу в немічних вождів. Вони з’являлися разом із своїми слугами на площах міст, озброєні грізною зброєю у вигляді довгої трубки, яка кидала невидимий, але пекучий вогонь.

Горіли будинки, падали, розсічені страшним променем, гігантські статуї, вмирали люди на майданах. Розбігалися захисники вождів.

Так прийшли нові володарі, озброєні Знанням Синів Вогню.

Вони розділили між собою Лемурію, склавши угоду не порушувати кордонів кожного царства. Вони побудували ще більші міста і встановили Культ Синів Вогню. Храм Знання перетворився на Храм Вогню. Жерцем в ньому був найстарший з Правителів Лемурії.

Ніхто і ніщо не могло чинити опір волі жерців. Рабство духу і тіла входило в плоть і кров Чорної Раси. Страх перед розплатою породжував ненависть кожного до всіх, підозрілість, лицемірство. Жінка, яка раніше була серцем і душею сім’ї та племені, була зведена до стану рабині, бо любов – полум’я жіночого єства – була принижена і зганьблена. Любов жінки купувалась і продавалась. Принцип любові, заповіданий Синами Вогню, забули, а замість нього почав панувати принцип Сили.

Пливли тисячоліття. Жерці та їх послідовники прочитали багато записів Сипів Вогню. Вони навчилися будувати саморушійні колісниці, які блискавично проносилися по дорогах, навіваючи жах на лемурів.

Потім піднялися в повітря кораблі. Вони літали силою потужних струменів матерії, яку жерці навчилися вивільняти з допомогою Знання Синів Вогню. На кораблях можна було швидко пролетіти понад всією Лемурією, раптово напасти на сусіда. Це спонукало деяких вождів розширити свої володіння.

Почалися міжусобні війни. Вони поглинали сили лемурів і кров воїнів, знання мудреців і спокій в країні.

І тоді з гірських криївок вийшли мудреці та їх учні, вірні заповітам Синів Вогню. Вони йшли від селища до селища, від міста до міста і несли слово пересторог і правди. Вони не боялися виступати перед тиранами і жерцями. І слово їхнє було правдиве і ясне:

– Лемури зневажили заповіт любові і братерства. Розбрат і ненависть не можуть бути основою буття. Якби було інакше, вже давно б не існувало Лона Великої Матері – Безмежного Космосу. Тільки любов об’єднує, дає сили одного для всіх і всіх для одного, а ненависть роз’єднує, руйнує і призводить до занепаду. Силою не можна вирішити нічого. Сила повинна йти на допомогу слабшим, а не на підкорення їх. Так робили і роблять могутні Сини Вогню, так вони заповіли нам. Жерці приховали від лемурів їх заповіти. Ми знову нагадуємо їх. І попереджаємо насильників, що розплата за ненависть неминуча. Рабство і ненависть подібні до гниття тіла. І як тіло бореться з гниттям, заживлюючи рану, так і Велике Лоно Матері чистим вогнем спалить нечестивих, щоб відновити в Лемурії спокій і любов.

Слова мудрості не доходили до глухих ненависних правителів і жерців. І запалали вогнища на перехрестях доріг, де спалювали посланців любові на потіху юрбі. Під глум і крики вмирали мученики, пророкуючи неминучу загибель.

А жерці люто кричали своїм жертвам:

– Ви накликаєте вогонь – так спробуйте його першими! Так буде всім, хто підніме голос проти священної влади Служителів Вогню!

І знову клекотіли війни. Лилася кров. Стогнали жінки, принижені важкою працею, забобонами.

Після довгих і моторошних тисячоліть владу над всією Лемурією захопив Огунда – страшний і лютий жрець. Він підкорив собі всіх, і кожне його слово змушувало тремтіти близьких і далеких. Честолюбству його не було меж. Він створив численні легіони воїнів, зграї літаючих кораблів. Він миттю знищував до кореня всякі вияви незадоволення. Він створив касти наближених, які вірою і правдою служили його нещадній волі і діставали за це насолоди і втіхи. Будь-яка жінка, будь-який чоловік чи річ були в розпорядженні Огунди та його слуг.

При ньому мудреці збудували кораблі для польоту в Космос. Вони рухалися силою руйнування кристалу. Ця енергія була жахливою. Вона спалювала все навколо на тисячі кроків, якщо вибухала одразу.

Огунда велів будувати багато таких кораблів. Десятки посланців Огунди досягли Місяця – нічного світила. На ньому вони знайшли теплі мілкі моря і дивні ліси, сумирних тварин і високі гори. Там можна було дихати і жити.

Огунда велів побудувати на Місяці бойові фортеці. Він у своєму честолюбстві не знав меж. Він бажав поширити свою владу на інші планети, що літали навколо Сонця.

Та мудреці, які побували в Космосі, вперше не виконали волі тирана. Вони побачили таку красу простору, яка пробудила в їх серцях нові, не зрозумілі їм раніше почуття. Вони збагнули суть заповітів Синів Вогню. І найсміливіші з них таємно зв’язалися з гірськими мудрецями. Ті сказали їм:

– Благо вам, діти Розуму! Іскра, залишена нам Посланцями Матері, загорілася вогнем любові. Але пізно вже. Лемурія приречена. Треба рятувати обраних і священне знання. Місяць – найкращий притулок. А потім – інші планети розкриють обійми синам мудрості.

Воля Огунди була виконана. Фортеця на Місяці збудована. Але в ній зібралися воїни, які таємно готувалися до останнього, вирішального бою з тираном. Десятки учнів мудреців були переправлені на Місяць. Тут вони будували великі кораблі для польоту до далеких планет. У горах ховалися скарби Знання.

Поселенців очолив Апуїн – сміливий воїн і мудрець. Асура-мія, який говорить тепер з тобою, брате з далекого майбутнього, був його помічником.

Ми звернулися до тирана Огунди. Тоді було знайдено спосіб передавати слова і думки в просторі. Ануїн сказав рішуче і коротко:

– Слухай, Огундо! Слухайте всі, хто ще має розум і совість, хто тримає в серці своєму іскру любові!

Лоно Великої Матері – Безмежний Космос – не може більше тримати в собі планету, яка загниває рабством і розпустою, ненавистю і розбратом. Мудреці і Знання, залишене нам Синами Вогню, говорять: наступає час великого очищення! Лемурія приречена! Лише любов’ю і поверненням до заповітів Посланців Матері можна припинити катастрофу.

Ми, жителі Місяця, віднині не вважаємо себе підвладними Огунді – тирану і насильнику, який прирік нашу планету на знищення. Хай твориться Воля Космосу! Але попереджаємо – ще є час! Опам’ятайтесь!

У відповідь через простір понеслися прокляття Огунди. А вслід за ними кораблі з вогняними кристалами. Страшні вибухи потрясли поверхню Місяця. Вгору полетіли скелі, пара і дим від дерев. На місці вибухів з’явилися страшні глибокі прірви. Один за одним летіли кораблі, випаровуючи воду і життя на Місяці. Тоді Апуїн, який залишився живий разом з Асурамія та кількома помічниками, дав наказ знищити гніздо Огунди на Землі.

Ми у відповідь на підступ тирана послали бойові кораблі з вогняними кристалами на Лемурію. Фортеця, де засів Огунда, вибухнула. Ми бачили з Місяця, як ЇЇ охопив яскравий вогонь. Але на цьому страшна битва не закінчилася. Безумні жерці, вірні Огунді, й тепер кидають на Місяць страшні кораблі. Вони бажають знищити разом з Ануїном та його друзями навіть згадку про Синів Вогню та їх заповіт про любов і братерство. Але так не буде.

Наступає час великого очищення. Караюча Рука Космосу простягнулася на Землю. Лемурія розколюється на частки. Спопеляючий вогонь пожирає її, щоб очистити місце для майбутніх поколінь.

Ануїн велів мені записати на кристалах Сура-па розповідь про минуле Лемурії. Він впевнений, що майбутні люди Землі знайдуть ці записи і прочитають їх. Вони будуть любити один одного. Вони будуть братами. Між ними не буде насильників і тиранів. Вони запалять навколо всього Сонця той вогонь любові, який принесли від Великої Матері Сини Вогню.

Шлю тобі свій поклін і любов, мій далекий брате! Хто б ти не був, який би ти не був – ти мій брат, якщо серце твоє горить полум’ям любові і єдності. Пам’ятай: Лоно Великої Матері не триматиме в собі ненависті і розбрату, рабства і приниження, розпусти й загнивання духу.

Ануїн і Асурамія з тими братами своїми, які ще лишилися живі, покидають Місяць. Віднині він буде пустельним. Повітря його і вода випарувалися, і він перетворився на конаючий світ. Ми полетимо на інші планети. Ми будемо шукати братів своїх, поки на Землі знову не спалахне іскра Знання. Довго ждати цього часу, але він наступить. Асурамія вірить в це і посилає далеким нащадкам серце своє, яке вміло любити.