Текст книги "Діти Безмежжя"

Автор книги: Олесь Бердник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 15 (всего у книги 24 страниц)

Промені серця

Вона йшла по гірській стежині повільно, легко. Ніби пливла. Мимо нагромаджених над головами скель. Мимо багатовікових деодарів, ялин. Мимо бурхливих потоків, які то з’являлись поряд із стежиною, то знову зміїлися десь в ущелинах.

Буревію ввижалося, що вона не звичайна людина, жінка, з якою він тільки що познайомився, що вона невіддільна від усього того, що нині оточує його. Від гір, струмків, дерев і хмар, від великої тиші, яка оновила цей край таємниці. І від нього – Буревія. Ось він іде за нею. І не міг би не йти. Запитував сам себе в серці – чи можна було б тепер робити щось інше, саме тепер, у цю хвилину? Вести корабель, сперечатися з друзями, сидіти в Космошколі, купатися в океані? «Ні, ні, ні», – співало серце. Все те і багато іншого – може бути й не бути. Не одне – так інше. А вона – єдина. Вона – це він. Вона – це подих, плин крові в тілі, промені світла, шелест листя на деревах, чистота білосніжних вершин…

Розум втручався, зупиняв урочисту мелодію серця, іронізував. Зачекай, не поспішай. Негарно, неетично. Побачив гарну дівчину – і одразу закохався, забувши про все. А приїхав же для справи. Забуто не лише Космос, а й те, що він повинен узнати тут.

Він одмахнувся від тих думок. Вони були звичайними, буденними, банальними. До чого тут мудрість і логіка, справи і обов’язок. Мовчи, іди за нею, простягни їй до серця срібну нитку єднання від власного серця. І коли зростуться два серця в одне – путь буде єдиною. Чи Космос, чи Земля, чи горе, чи радість – не матиме ніякого значення. Все у всьому – буде їхнім життям.

Ріона зрідка оглядалась. Ясні блискавиці з чорних очей обпікали Буревія. Дивна тривожна посмішка розквітала на їхніх обличчях і згасала. І знову дівчина пливла вперед, по гірській стежині. А він мовчазно супроводжував її.

Вона зупинилася біля водоспаду. Гімалайські деодари стрімко піднялися в небо, створюючи подобу казкового палацу. В просвітах між ними біліли високі вершини, вгорі палац прикривало куполом небо – темно-блакитне, спокійне. Водоспад натягнув прозорі ниті між скелями, невидимий музикант торкався тих струн пальцями, грав ледь чутну, чарівливу мелодію вічності.

Ріона схилилася, почала збирати сухі гілочки. Він зрозумів її без слів, почав допомагати. Скоро вони назбирали цілу гору хмизу. Дівчина вказала місце біля самого водоспаду. Буревій склав багаття і запалив.

Вогонь весело заскакав по сухому гіллі. Вони сіли на широкі плескаті каміння. їх розділяло багаття. Вони дивилися в огонь, зрідка одне на одного – і знову зливалися з сутністю полум’яної стихії.

Полум’я підіймалося вище і вище. Міріади веселих торжествуючих іскор плавно, стрімко здіймалися на потоці могутнього вогню вгору і з’єднувалися з простором. Буревій дивився на їх політ, і душа його переносилася в царство предковічних легенд і казок.

Він підклав кілька товстих віток кедра в багаття. Глянув па неї. Тихо сказав:

– Мені здається, це вже було… Вогонь, гори, і ми, і тиша…

– Було, – ніби луна, відгукнулася Ріона.

– Коли? – з надією запитав Буревій.

– Завжди…

«Завжди», – засміялося щось в серці Буревія. «Завжди», – палахкотіло урочисто полум’я. «Завжди», – дзвеніли струни водоспаду.

І знову тиша. Тріск іскор, що міріадами плинуть у тривожне небо.

Вона зітхнула Пригладила волосся на скронях, відкинула за спину важку косу. Міцно сплела пальці рук, сперлася на них підборіддям.

– Слухайте… Хай буде наша розмова казкою. Не треба аналізу. Не треба суперечок. Шукайте розгадки в серці, шукайте її в спогадах, в легендах, у майбутньому… Політ ракет, гримотіння машин, ефемерна потужність всієї технічної цивілізації хай стане зрозумілою поряд з польотом думки – вінця всього буття. Все те, попереднє, чим ми пишаємось, лише перші дитячі незграбні кроки гіганта, який пробуджується, який не знає ще своєї сили.

Так зернина, доки вона не проросла, здається нікчемною поряд з важкими скелями, речами, машинами, людьми, далекими світами. Але ж та зернина, якщо їй дати простір, може перебудувати світ. Заколосяться масиви хлібів, зашумлять густі ліси, мільярди людей одержать їжу і вбрання, будівлі і машини, папір для книг і музичні інструменти для висловлення гармонії.

Так було і є досі з думкою. Хоч думка завжди була ведучою в еволюції, її не помічали. Більше звертали увагу на зовнішні вияви, не помічаючи, що то лише грубі вбрання думки. Чи стілець, чи ракета, чи мелодія, чи пісня, чи хліб, чи прекрасна іграшка для дитини – все це творчість вогняної думки. А наші руки, машини, інструменти і вся гігантська споруда суспільства – лише зброя людської думки, якою вона перебудовує світ.

Але вже тисячоліття тому знаходилися люди, які розуміли, задумувалися над суттю думки. З’являлися припущення, що енергія думки передається в просторі, що вона може конденсуватися, концентруватися, розсіюватися, що вона незнищенна, як все в Космосі.

Але я захопилася. Пробачте, друже. Це вже філософія. Про це ми поговоримо потім. А тепер – ближче до основного. Вам не раз доводилося чути, читати, що в хвилини небезпеки або смерті людина особливо думає про близьких. І дуже часто цим близьким з’являється постать того, хто вмирає або страждає. Спочатку наука не сприймала серйозно таких повідомлень. Вважали їх забобонами, містичними побрехеньками. Але час ішов. Накопичувались факти. Про це заговорили люди, яких не можна було запідозрити в обмані чи містиці. І тоді наука несміливо повернула своє обличчя до явищ метасвідомості, або парапсихології.

– Я знаю про все це. Читав, – тихо сказав Буревій. – Та не вважав це серйозним. Але Багрян – ваш керівник… а тепер ви – відкриваєте переді мною новий, не відомий досі світ. І я відчуваю, що він реальний, такий же, як і той, до якого я звик…

– Вищий, – додала Ріона, зітхнувши. – Значніший, могутніший, безконечний. Нема йому меж і загадок. Розкуйте думку людини – і вона розгадає все!

– Говоріть. Говоріть…

– Я скажу коротко. Все інше хай буде здобуте вашим бажанням. Отже, наука десятки років уже накопичує статистичні дані і експериментує. Це дуже важко. Мало здібних людей. Мало ще довір’я до перспектив нового напрямку в пізнанні. Але основні тенденції визначені. Ми можемо концентрувати і конденсувати енергію думки. Нам пощастило навіть у мікродозах скристалізувати цю енергію, здобути її субстрат. Про це вам розповість Багрян. Нам відомо, що при видіннях, які колись вважались появою мерців, привидів та інших містичних вигадок, діє енергія думки, сконденсована волею того, хто послав її, і сприйнята відповідною людиною, близькою психічно цій хвилі. Та для чого далеко ходити. Ми з вами – найкращий приклад. Проводячи експеримент, я раптом побачила вас, Плутон, чужу планету, ваші останні слова чи думки, послані людям Землі, ваші почуття. Я відчула себе вами, я збагнула всю глибину трагедії людини, одірваної від живого тіла людства. Мої враження були записані на відеоплівку. Знаючи, що вашою долею стурбований Космоцентр і вся Земля, ми негайно передали це їм. Вони почали готувати рятунок. А наш Інститут тим часом попередив вас.

– Як? – запитав Буревій, цілком вражений розповіддю дівчини. – Невже ви володієте такою силою думки?

– Ні, не володію, – відказала Ріона. – Мою думку посилили енергією, сконцентрованою в кристалі. На цей імпульс було витрачено майже весь запас. У чому суть цього експерименту? Створення в просторі так званого «психодвійника». З потенціальних часток вакууму. Цей «двійник» не має інерції, властивої речовині з масою спокою, і навіть квантам. Отже, він може пересуватися під дією нашої волі, нашої думки миттєво у будь-який пункт простору, на будь-яку планету.

– Миттєво? – перепитав Буревій.

– Так. Вам здається це неможливим?

Космонавт поворушив багаття. Воно спалахнуло сильніше. Очі Ріони у відсвітах його здавалися отворами в тривожний, невідомий світ. Буревій дивився в них, не міг одвести погляду.

– Ні, – сказав він. – Мені тепер нічого не здається дивним. Але розум…

– Ага, – дзвінко засміялася Ріона, і луна повторила той кришталевий сміх у горах. – Розум вперто вимагає логічних висновків. Хай так. Наша гіпотеза, тобто моя, Багряна, всіх працівників Інституту і більшості парапсихологів, така: передача взаємодії від мозку, від свідомості до свідомості відбувається не в електромагнітному, і не в гравітаційному, і не в мезонному чи іншому полях, які підлягають законам часу. Вона розповсюджується в нейтрополі, у вакуумі, в праполі, в потенційному полі, в псиполі, в Х-полі, і не має значення, як його називають. Це поле зв’язане з нашим часовим буттям, бо є його основою, але не підкоряється часу. Будь-яке збурення в цьому полі миттю відчувається в іншому місці цього поля де завгодно.

– Зрозумів, – підхопив Буревій. – Це поле не диференційоване, воно єдине, і тому діє як єдність, а не як ланцюг часток.

– Правильно. Приблизно так. Отже, те, що ми звикли називати часом в чотиримірному континуумі нашого буття, для цього поля не має ніякого значення. Але, проявляючись у нашому світі, тобто в часових категоріях, енергія думки проявляється в часі. Слухайте ж далі.

Ясно, що перспективи вивчення світу з допомогою думки неосяжні. Ми зможемо посилати «психодвійників» куди завгодно: на планети, на інші зірки, до далеких галактик. Все залежатиме лише від енергії. Ми ввійдемо в контакт з іншими Братами, ми швидко сприймемо їхню мудрість і передамо свою. Думка з’єднає Безмежжя. Вона не відкине технічну цивілізацію. Ні. Все прекрасно на своєму місці, у свій час, епоху. Але кожному ясно, що там, де можна обійтись без громіздкої техніки, треба відкинути її.

З часом ми навчимося матеріалізувати «психодвійника». Там, на далеких планетах, будемо ходити ми, точніше наші заступники, виконуючи нашу волю, волю нашого розуму, нашої науки. Ви збагнули, до яких висот приведе вивчення енергії думки?..

На гори спадали сутінки, темніло небо, на ньому спалахували великі зірки. А водоспад все дзвенів свою пісню, і Ріона вела захопленого Буревія по широкій путі свого серця, свого сміливого розуму. Він бачив ясно і зримо, що ця нова суджена дорога людства відкриває грядущим нащадкам титанічну далину звершень і творчості. І їй не буде кіпця.

Новий шлях

Буревій залишився в Інституті.

На Місяць, у Космоцентр, сповістили про його рішення. На його ім’я у відповідь прийшла радіограма з поздоровленням «заживо похованому». Буревій з Ріоною прочитали її, посміялися, та в серці космонавта не ворухнулося ні жалю, ні сумніву за тим, що сталося. Все було прекрасно, все було як слід.

…Минуло два роки.

Раніше, в іншій ситуації, в інших умовах, цей час здався б космонавту нескінченним. А тут все було іншим. Нез’ясовним вихором, розмаїтим сплетінням подій, явищ промайнув цей благословенний час.

І знову сидить Буревій на плескатому камені, біля дзвінкого водоспаду. Слухає пісню гір, слухає тишу гір, слухає мудрість гір. І жде її. Вона скоро прийде.

Між двома каменями товстий шар попелу. Скільки раз – влітку, восени, взимку і весною – сходилися вони в улюбленому місці? Скільки дум передав їм казковий водоспад, скільки чарівних таємниць нашептали горді деодари, величні гори? Скільки снаги і сили влило до сердець їхніх тріпотливе багаття?

Купка хмизу знову чекає її. Прийде вона – і затанцює вогонь, вітаючи свою господиню химерним древнім танком.

Буревій заплющує очі. Прислухається до простору. Згадує. Знову мчить, відновлюється в свідомості ланцюг подій цього року. І знову вражає Буревія своєю незвичайністю, своєю простотою.

Він гадав, що одразу ж почнеться щось казкове. Але ніякої казки не було. Почалася якась дивна, на перший погляд, дитяча робота. Буревій не зміг би тоді назвати це роботою. Це була скоріше гра.

Перед ним, наприклад, розкладали багато різних речей, просили за кілька секунд оглянути їх, а потім, не дивлячись, розповісти про те, що запам’ятав.

Або називали одне слово, а по ньому вже просили відновити всю фразу, яку задумувала в основному Ріона.

Або йому необхідно було кожного дня в певні години уявою будувати речі, постаті, будівлі, деталі обличчя, тіла, досягаючи в цьому великої чіткості. А контролювалися його успіхи спеціальним апаратом, який записував його мисленні утвори на відео-плівку.

Дуже скоро Буревій зрозумів суть цих вправ. І вже не іронізував над своїми «пустощами», як він спочатку називав такі заняття, а старанно виконував завдання Ріони. Він зрозумів, що йому необхідно відточити здібність зосередження, концентрації думки, навчитися мислити чисто, ясно.

– Можна послати потужний промінь думки, – говорила Ріона, – а вслід за тим засмітити простір цілою зграєю вороння, яке своїм ґвалтом зіпсує попередню посилку.

Він з радістю погоджувався з нею і старався не пускати у простір «вороння». Ріона була задоволена учнем. А ще більше Багрян. Він не міг діждатися, коли вже з Буревієм можна буде проводити космічні досліди.

Але Ріона вперто відточувала здібності Буревія, і він почав навіть сумніватися в характеристиці, яку давав колись їй Багрян, назвавши її «розхристаною». Скоріше її можна було назвати пунктуальною.

Космонавт перейшов до складніших завдань. Він передавав у простір свої думки в формі образів, символів, слів, а Ріона приймала їх. А потім навпаки. Результати передавалися Багряну і Раді Інституту. Після таких експериментів Багрян зустрічав Ріону і Буревія сонячною усмішкою. І вони знали, що досліди їхні перевищують усі сподівання вченого.

Велися експерименти з фотографуванням «німба» Буревія, «німба», якого вважали колись містичним атрибутом святих. Виявилось, що він був притаманний кожній людині, хоч і проявлявся не в кожного однаково. І нічого містичного в ньому не було. Звичайне енергетичне випромінювання комплексного характеру. В цей комплекс входила і біологічна радіація тіла, і електромагнітні промені мозку, і власне проявлення Х-поля думки. Велися експерименти з вивчення пульсації «німба» під час мисленних процесів, при запису цієї пульсації і перетворенню цих пульсацій в акустичні та зорові сигнали, тобто в трансформацію зовнішніх сигналів мозку, свідомості на об’ємні, стереофонічні і стереоскопічні образи. Багрян хотів таким чином контролювати суб’єктивні записи індивіда об’єктивними показаннями апаратури. Інститут мав уже надзвичайно великі успіхи в цих експериментах.

Потім Буревій захопився ще одним тренуванням своєї думки. Він почав працювати над зміною рослин під впливом енергії Х-поля. Такі експерименти подобалися йому більше за все. Вони були казкові, але разом з тим цілком реальні.

Він брав кілька рослин, розташовував їх у різних приміщеннях і ставився до кожної з них по-різному. Одну залишав у спокої, другу підбадьорював дружньою хвилею думки, третю вольовим зусиллям примушував сповільнювати ріст. І рослини слухалися його. Хоч потрібно було кілька місяців, щоб побачити результати. Але вони були. І були разючі. А ще цікавішим був експеримент з квітами. Буревію пощастило змінити колір незабудок з голубого на фіолетовий. Для цього йому довелося витратити два місяці, кожного дня опромінюючи квіти енергією вольової посилки.

А потім наступили дні суворих екзаменів. Йому необхідно було створити в просторі «психодвійника». В цьому допомагав цереб-ропсихоконцентратор (ЦПК) – винахід Багряна і його помічників. Апарат у формі овала надівався на голову, ніби вінець. З допомогою кристала психоенергії в ЦПК збуджувалось потужне Х-поле, яке спрямовувало енергію думки суб’єкта вузьким концентрованим променем у потрібному напрямі, допомагало зосередитись, щоб створити необхідну форму «психодвійника».

Саме так Ріона відвідала Плутон тоді, рік тому, коли Буревій прощався з Землею в чужому світі.

Враження від перших спроб перевершили мрії Буревія. Йому здалося, що він потрапив у царство снів. Коли людині спиться, що вона літає в просторі, до інших планет, чи опускається під воду, чи перетворюється в слона, птаха або в що завгодно – така людина не дивується, прокинувшись, що з нею трапляються чарівні пригоди. Вона каже: «Приверзлося, та й усе…» Але тут все було реально, хоч і казковіше, ніж будь-який сон.

Надівши перший раз ЦПК, Буревій, як завжди, зосередився. Згідно з домовленістю, він послав думку в простір, спрямувавши її до вершини сусідньої гори. Там ждали асистенти Багряна – контрольний пункт Інституту.

Космонавт відчув, що він уже не в експериментальній камері, повністю ізольованій від світу. Він миттю вийшов свідомістю з стін Інституту, майнув над озером, над лісом. У грудях солодко похололо, Буревію здалося, що його свідомість охопила собою незміряні простори. Йому уявилось, що він може помчати куди завгодно – в Безмежжя, настільки колосальні сили відчулися в потенції думки. Але завдання є завдання.

Він метнув себе незначним вольовим зусиллям до вказаної гори. Зупинився біля намету асистентів. Вони побачили його, радісно привітали. На нього націлились кілька об’єктивів, весело засяяли вічка автоматів, реєструючи появу «психодвійника». Але найдивніше було Буревію. Він розумом знав, що лежить в експериментальній камері Інституту, а разом з тим почуття наочно стверджували, що він, Буревій, також знаходиться на горі, біля своїх товаришів.

Враження було неймовірне. Але факт, уявлений свідомістю, був стверджений багатьма бездоганними свідками – квантовими та електронними автоматами.

Інститут тріумфував. Тепер парапсихологи одержали ще одного сильного працівника. Багрян готувався впритул підійти до заповітних дослідів – до вивчення Космосу, щоб ствердити свою мрію і відкрити новий шлях польотів між зірками. І, звичайно, «покласти на лопатки» прихильників квантових кораблів у завоюванні простору.

Ще кілька пробних польотів. А потім – ривок на Місяць.

Буревій згадує комічні перипетії, зв’язані з тим експериментом. Він в одну мить подолав простір між Землею і Місяцем. Консервативна земна свідомість, для якої цей політ здавався кощунством, порушенням всіх законів фізичного світу, замовкла вражена, приголомшена. Тільки серце співало урочисту пісню перемоги над простором. Серце ставало господарем світу, братом далеким зіркам, галактикам…

Тільки що Земля була внизу, вона здавалася грандіозною кулею, оповитою зеленкуватим ореолом, і раптом за якусь мить опинилася вгорі. А Буревій вже побачив себе серед місячного пейзажу.

Зубчаті гори. Тіні. Хаотичні нагромадження скель.

Над серцем майнув крилом жах: тут нема повітря, він без скафандра, зараз замерзне, задихнеться. І одразу ж Буревій радісно засміявся. Не треба нічого: ні скафандрів, ні повітря. Він всемогутній, всепроникаючий, всюдисущий.

Ось вежа Космоцентру. Незначним зусиллям волі Буревій проник усередину. Опинився в центральному залі. Там якраз відбувалась нарада космонавтів. Про щось говорив Вогневик.

Буревія побачили. Залунали привітальні вигуки. Руде волосся Вогневика замайоріло від задоволення.

– Ага. Вернувся, зрадник. Не витримав містики? Звідки ти? Яким рейсом?

– Це не я, – замогильним голосом відповів Буревій. – Це мій привид. Обережно, не наближайтесь.

– Не валяй дурня! – весело закричали друзі, кидаючись до нього, простягаючи руки.

Але руки їхні вільно проходили крізь пружну просторову плівку «психодвійника». Залунали вигуки здивування. Буревій сміявся.

– Ага! Злякалися!

– Поясни ж, будь ласка, – не стримався Вогневик. – Що це за фокуси? Де ж тоді ти, якщо тут твій привид?

– На Землі. В Інституті. Що, здорово?

– А не брешеш? – простодушно закричали космонавти.

– Клянусь парсеком!

– Оце так! – хотів ударити Вогневик Буревія по плечі. Але рука його прорізала «психодвійника» і ляпнула себе по стегну. Космонавти зареготали. Вогневик конфузливо почухався.

Так закінчився космічний експеримент Буревія. Друзі щиро бажали йому успіхів, обіцяли підтримку, прохали об’єднати сили «космачів» і «психів», як ризиковано вони назвали працівників Інституту Думки.

Минали дні, місяці. Незабаром настане час, коли почнуться польоти до планет. А потім до інших зірок. До зірок! Це неймовірно. Але факт. Багрян вірить, що ще за життя Буревія і Ріони вони зможуть «махнути» до інших галактик.

Думки Буревія збурилися, майнули врозтіч. Серце відчуло її наближення. її. Він уже не думав про неї як про Ріону – працівника Інституту, соратника спільної справи. Це була просто вона. Вона. І не треба нічого…

Ось вона наближається, як і завжди, нечутною, плавною ходою. Ніби випереджаючи обличчя, летять попереду двоє зірок-очей. Простягаються назустріч йому руки, як промені. Він бере їх в долоні, з серця в серце посилає радість свою. І обоє сідають, як завжди. Мовчазно. Тихо.

Вона обіцяла розповісти щось цікаве. Вона говорила, що це її таємниця. Буревій знає, що її таємниця така ж прекрасна, як і вона. Інакше й бути не може.

Він розпалює багаття. Вогонь виривається на волю, освітлює зачаровані лиця. Буревій дивиться на дівчину, жде.

«Говори, говори… Дай моєму серцю відчути твою таємницю, Ріоно…»