Текст книги "Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій"
Автор книги: Оксана Забужко
сообщить о нарушении
Текущая страница: 30 (всего у книги 30 страниц)
Про автора
ЗАБУЖКО Оксана Стефанівна – поетеса, письменниця, громадський діяч. Народилася 19 вересня 1960 р. у родині філологів. Дебютувала з віршами в періодиці ще бувши школяркою. 1982 р. закінчила філософський факультет, а 1986 р. – аспірантуру з естетики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» (1987). Репутацію інтелектуального лідера свого покоління здобула в кінці 1980-х – на початку 1990-х pp. публіцистичними статтями на теми стратегічного розвитку української культури. Згодом викладала україністику в США на запрошення Пенсільванського та Пітсбурзького університетів, була Фулбрайтівським стипендіатом у Гарварді, провадила авторську колонку в ряді періодичних видань («Панорама», «Столичные новости» та ін.). З 1989 р. співпрацює з Інститутом філософії НАН України (старший науковий співробітник). Багато подорожує як учасниця міжнародних письменницьких форумів і програм, проте постійно мешкає в Києві, де виконує ряд громадських навантажень (віце-президент Українського ПЕН-центру, член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження», член Національної Ради з питань культури і духовності при Президентові України та ін.).
О. Забужко – автор поетичних збірок «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Новий закон Архімеда» (2000), «Друга спроба: Вибране» (2005). Її вірші перекладені понад тридцятьма мовами, відзначені нагородами низки міжнародних фестивалів поезії, а в Канаді – Поетичною премією 1997 року як краща поетична книжка зарубіжного автора. У США й Канаді на вірші О. Забужко написано кілька ораторій і одну оперу («Клітемнестра», комп. В. Балей). В Україні всенародну славу письменниці приніс роман «Польові дослідження з українського сексу» (1996), перекладений у дванадцяти країнах і внесений британським видавництвом Anthem Press до списку «сучасної світової класики». Оксана Забужко є також автором повісті «Казка про калинову сопілку» (2000), збірки повістей і оповідань «Сестро, сестро» (2003), книг есеїстики «Хроніки від Фортінбраса» (1999; екранізована 2001 р. на Київській студії хронікально-документальних фільмів), «Репортаж із 2000-го року» (2001) і «Let My People Go: 15 текстів про українську революцію» (2005). Крім того, її перу належать дві літературознавчі студії – «Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період» (1992) та «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу» (1997).
Творчість О. Забужко удостоєна багатьох міжнародних та національних премій і нагород, у тому числі премії Фонду Рокфелера, «гранту для геніїв» Фундації Джона і Кетрін Мак-Артур, Фундації Больяско для лідерів сучасного мистецтва, численних відзнак «Книга року» і «Книга десятиліття» тощо. Європейська критика називає письменницю «творцем постмодерного романтизму».
Ілюстрації
1. Сидять (зліва направо): Оксана Старицька і Ольга Косач. Стоїть Лариса Косач. Фото 1896 р. ( до стор. 48)
2. Марко Вовчок. Фото 1860-х pp. ( до стор. 48)
3. Ольга Драгоманова-Косач. Фото 1875 р. ( до стор. 48)
4. Пам'ятник Лесі Українці в Клівленді (США). Скульптор Михайло Черешньовський (до стор. 50)
5. Пам'ятник Лесі Українці в Луцьку. Скульптор Андрій Німенко (до стор. 50)
6. Небесна троянда Данте. Схема А. Доброхотова ( до стор. 163)
7. Мозаїка Капели св. Зіновії: єпископеса Теодора (квадратовий німб – ознака прижиттєвого зображення), св. Пракседа, Богоматір, св. Зіновія. Рим, Церква св. Пракседи, ІІІ ст. (до стор. 191)
8. Генріх Гайне. Портрет з робочого столу Лесі Українки (до стор. 284)
9. Сергій Мержинський (до стор. 284)
10. Климент Квітка (до стор. 284)
11. Герб Бурбонів: золоті лілеї, блакитне («біле») поле, пурпурова перев'язь ( до стор. 465)
12. Герб ґібелінів: біла лілея на черленому («золотому») полі ( до стор. 465)
Примітки (до електронної версії)
Помічені та виправлені верстальником помилки набору:
Стор. 301: …висловлена Н. Михайловським 1875 р. певність, ніби (перший-ліший =>) перший-ліпший мужик Фєдька тільки за «рівнем розвитку» стоїть нижче од Фауста й Гамлета…
Стор. 331: …натяк на Кочубеєву дружину, що була (інціаторкою =>) ініціаторкою доносу Петрові на Мазепу…
Стор. 336: …як часто повторювані (Оленою. Пчілкою =>) Оленою Пчілкою своїм дітям напучування…
Стор. 336: Думку, що найбільша проблема України – в тому, що «країну (відлено =>) відділено від свого мозку»…
Стор. 439: …більше Гелена в тексті (драмі =>) драми може не з'являтися…
Стор. 515: …Живаґо викладає схожу апологію «соціальної (хіруругії =>) хірургії» без тіні авторської іронії…
