Текст книги "Десятий учень. Книга 1 (СИ)"

Автор книги: Наталья Мазоха

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 16 страниц)

– Однією з складових заклинання часу, є хутро червоної ящірки. – відповів Мозус.

Чаклун і старійшина перезирнулися на їхніх обличчях проявився неспокій і стурбованість.

– Щось не так ? Що означають, вирази ваших облич?– спитав Карол.

– Справа в тому, що цієї істоти, в нашій місцевості, немає . По неї треба іти, до Мертвого каньйону, в Нижній Сулерії.

– То тут, у вас, є ще одна країна?– дивувався Мозус.

– Ні , не країна, а лише місцина, та вона вам, не сподобається. Шлях туди хоч і не далекий, та там, на кожному кроці на вас чатуватиме небезпека. Ми обходимо її стороною, та я обіцяв допомогти і виконаю свою обіцянку, жінок з собою краще не брати, навіть якщо вони обіцятимуть, решту життя з вами не спілкуватися. – застеріг чаклун.

– Добре. – погодився Мозус. – Коли ми зможемо вирушити?

– Це залежить від того , наскільки ви поспішаєте.

– Тоді, вирушаємо негайно!– гарячково вигукнув Карол. – На нас чекають і покладають великі сподівання, ми не маємо права зволікати.

– Негайно той негайно. – погодився Крахун. – Тільки треба, дещо зібрати в дорогу.

Мозус погукав решту мандрівників і повідомив, що вже вирушають. Мілена і Васса обурились, коли дізналися, що їх не візьмуть. Та чарівник сказав:

– Вас не беруть не тому, що там небезпечно, а тому, що прийдеться постійно дертися по скелях, і ви, будете обузою.

– Добре, але пообіцяйте, що швидко повернетесь. —з нехотя , погодилися жінки.

Карол віддав на зберігання Крахуну сферу і той сховав її в своєму будиночку. Старшина приніс кілька міцних мотузок і торбину з харчами. Маленький загін вирушив з привітного селища, в невідоме. Іти було легко, і навіть весело, Теймур весь час жартував, сміялися всі, крім Карола. Він ішов насуплений і лише скоса поглядав на веселуна. Ревність як ядовита змія, отруювала йому з середини душу. Він навіть собі боявся признатися, що в дорогу його покликав не обов’язок перед людьми, а саме вона. Карол не хотів ні на хвилину залишати Мілу поряд з Теймуром. Вугляр помітив це, він розумів почуття хлопця, розумів, що потрібно з ним побалакати, пояснити, що йому соромно за свій вчинок, що він повинен був бути стриманішим, і мудрішим. І що б, він, Теймур, не відчував до дівчини, не треба було цього, виставляти на показ. Та висловити це в голос, було куди складніше, ніж запросити Мілу до танцю.

– Які великі птахи водяться у ваших краях. – промовив Крістур , показавши рукою на обрій.

Крахун глянув в той бік. В далечині в небі з’явилося якесь створіння.

– Це хестур! Швидше ховайтесь в траву!– вигукнув Крахун і першим впав на землю.

Друзі не розпитуючи, прослідували його прикладу. Карол повернув голову на бік і краєм ока побачив, велетенську крилату ящірку, яка пролітала над ними так низько, що здавалося простягши руку, можна до неї доторкнутися. Їдкий сморід, наповнив повітря, від нього почало паморочитись в голові. Ящірка не звернула ніякої уваги на лежачих в траві мандрівників і швидко зникла за деревами.

– Коли не стояти у хестура на шляху, і не рухатись, то він вас не помітить. – пояснив чарівник. – Він полетів за сулерітами, ті дурні, починають тікати, а хестуру, тільки цього і треба. Хоч би в селищі, цю твар, вчасно помітили. – бідкався, про долю одноплемінників Крахун, проводивши ящірку поглядом.

– Ще які сюрпризи чикають на нас?– спитав Мозус, глянувши на чаклуна. – Може з нас годі несподіванок і загадок?

– Я вам зараз усе поясню. Та це, в парі слів, не розповіси.

– Нічого, в дорозі не доведеться сумувати. – посміхнувся Теймур. – Давай !

Крахун трохи помовчав збираючись з думками, потім глибоко вдихнув і розпочав свою розповідь.

– У нас у Сулерії колись було два чаклуни – я і Бахтар. Спочатку було все добре: ми допомагали місцевим жителям, лікували їх, відводили негоду , ну і все таке інше, що ми мали робити. Та я помітив, що Бахтар став, якийсь не такий. Зробився непривітним і самовпевненим. Почав часто кудись зникати. Одного разу, я вирішив піти за ним слідом і подивитися , що то в мого товариша за секрети. У лісі Бахтар зайшов до печери, я за ним і на вході побачив знак у вигляді двоголової крилатої ящірки, що стискала в пазурах людський череп, а Біла Магія таких символів не має. Мені стало моторошно, в голові зародився страшний здогад, я зайшов до середини там були сходи , що вели в глиб землі. Запаливши смолоскип, який знайшов на стіні печери, я рушив у низ, ішов довго і, раптом, попереду побачив світло від вогню, воно виблискувало із за дверей якоїсь кімнати. Загасивши свій смолоскип, я зазирнув в середину, мій здогад підтвердився, Бахтар займався Чорною Магією. Це було зрозуміло з начиння цього приміщення. Чого тут тільки не було: різне зілля в скляних посудинах і пляшечках, сушені отруйні трави, мертві дрібні тваринки: миші, жаби, змії розвішені попід стелею і ще різна гидота до якої чаклун Білої Магії, навіть доторкнутися не здатен, а посеред цієї страшної кімнати стояв стіл, на якому лежала товста рукописна книга в чорній, шкіряній палітурці, на якій був відтиск такого самого знаку, що і над входом до печери. В кутку кімнати знаходилась ніша, в якій на ланцюгу, такого,я ще не бачив за все своє життя, сидів маленький сулеріт. Бахтар підійшов до нього і дав йому щось випити з пляшечки, потім став перед книгою, прочитав заклинання на не зрозумілій мені мові. І сталося дещо страшне і неймовірне: маленький сулеріт став швидко збільшуватись і перетворюватись на чудовисько з велетенськими іклами та кігтями, його очі стали криваво-червоного кольору і аж палали від люті. Він кинувся до чаклуна, але товстий ланцюг стримав звіра, та чудовисько не спинялося і продовжувало рватись на волю. Тоді Бахтар підняв руку і знову почав читати заклинання, між пальцями з’явився блакитний вогонь, він направив його в бік перетвореного сулеріта, тварина заспокоїлась і стала покірною. Чаклун підійшов до неї, поплескав по страшній морді і зареготав голосно і моторошно, у мене від переляку підігнулися ноги і я впав. Бахтар помітив мене і підійшов. У піднятій руці світився блакитний вогонь.

– Що ти робиш! Схаменись!– спробував я, його зупинити. – Слугуючи Марі, ти губиш свою душу!

– А що таке душа? Я безсмертний! І скоро весь цей світ належатиме мині! Я перетворю всіх сулеритів на монстрів , що слухатимуться лише мене, а ви всі , станете моїми рабами.

– Я не допущу цього!

– А , що ти можеш?

Бахтар кинув в мене, вогняну кулю і якби влучив, я б, загинув. Та Боги Світла і Добра захистили мене. Чаклун знову заніс руку з вогнем і жбурнув, я ухилився в друге. Вискочивши з кімнати, побіг на гору, за спиною в себе, я довго чув страшний регіт. Повернувшись в селище, я все розповів одноплемінникам. Люди були налякані і розгублені, а страшніше за все, для них, було те, що я не знав як їх захистити. Переглянувши десятки магічних книг я не зумів знайти відповіді на це питання. І тоді звернувся по допомогу до чарівників інших світів і вони відразу відгукнулися.

– І Орнагул?– перервав запитанням розповідь Крахуна, Карол.

– Так. Одним с перших. – підтвердив чаклун і продовжив розповідати. – Всі разом ми вирушили до печери Бахтара, але його вже там не було. Підземна кімната була порожньою. Мабуть він якимось чином здогадався, що ми замислили і втік. Та ми зуміли вислідити його серед скель Нижньої Сулерії, і поставили навколо цієї місцини магічні кордони, замкнувши вихід з неї для чаклуна і його створінь. Вже багато років Бахтар не полишав цю місцину. Та він не сидів склавши руки. Тисячі мерзотних створінь з’явилися в світ завдяки його вмінню. Це його військо і воно чекає слушної нагоди вирватись на волю, разом зі своїм повелителем. Ось, куди ми ідемо. З часом захисний бар’єр послабшав, він ще тримає Бахтара, а ось хестурам, інколи, вдається вирватись.

– Так. Веселу картину ти нам змалював, такого і в страшному сні не побачиш. – зітхнув Мозус.

– І мені, щось туди перехотілося іти. Краще б я зараз обіймався з Шамілею. – замріяно пробубнів Шутім.

– Розкажи про червону ящірку. Що воно таке?– попрохав ,чарівника, Крістур.

– Як ви вже мабуть здогадалися це теж дитя Бахтара, але вона відрізняється від решти, бо активна в ночі. Червоні ящірки охороняють свого володаря, коли інші сплять. Ви сказали, що вам потрібно її хутро. Хутром ми називаємо відростки на її спині вони, тонкі і довгі. Та отримати ви їх зможете лише вбивши тварину. А це краще зробити коли вона відпочиває.

– Тобто в день, коли не сплять інші монстри?– зрозумів Плато.

– Ти вірно здогадався. – кивнув головою чарівник.

– І що ж нам робити?

– Ми прийдемо до кордону, пізно у вечері , відпочинемо, а рано в ранці, коли червоні ящірки впадуть в сплячку, почнемо спуск.

– А як же, решта чудовиськ?

– Вони тоді ще не дуже проворні, бо не встигнуть розігрітися на сонці, цим ми і скористаємось… Якщо вдасться. – пояснив Крахун. – Та все одно потрібно бути обережними. Бахтар пильно слідкує за магічним кордоном, шукаючи хоч якийсь вихід. А з ним нам краще не зустрічатися.

10

До магічного кордону і справді дійшли тільки пізно у вечері. Це була не просто межа, через яку треба було переступити, він простягся якраз по краю урвища, яке стрімко спускалося до низу, оскалившись на мандрівників, гострими іклами каміння. В низу, простягся каньйон, де майже не було рослинності, тільки де не де, несміливо визирали із за каміння, колючі кущі. Вітер гнав дном урвища клуби пилу, а сонце нещадно висушувало і без того безплідну землю. Та зараз, воно швидко ховалося по інший бік прірви, за такою ж скелею, на якій стояла купка безумців, що наважилися сюди прийти.

– Табір розіб’ємо он за тими деревами, подалі від очей Бахтара. – сказав чарівник.

Зморені дорогою друзі, швидко позасинали, не спав лише Теймур, йому першому випало чергувати. Багаття не розпалювали, щоб не привертати зайвої уваги. Хлопець сидів обіпершись спиною об валун і дивився на зоряне небо. У голові роїлися думки, згадувалися події минулого дня. Ще в ранці вони були в замку Орнагула, а зараз сидять на краю урвища в чужій для них, Сулерії і невідомо що чекає їх в ранці. За цими думками хлопець не помітив як злетів час його чергування. Підійшов Капер.

– Ну, як справи?

– Все тихо. Навіть вітерець не заважає.

– Це добре. Мені ніколи не було так моторошно. Цей Крахун вміє нагнати страху. – тихо промовив болотник.

– Зате , ми добре усвідомлюємо ризик і будемо обережніші., а то ішли б, як сліпі кошенята. – не погодився з ним юнак.

– І то правда. Ну гаразд іди спати. Зараз моя черга.

Раптом, десь в низу, пролунав страшний рев. Друзі притихли і прислухались, та знову запанувала тиша.

– Це мабуть одна з тих червоних ящірок-охоронців. – здогадався Теймур.

– Якщо вона так кричить, то яка ж вона завбільшки?– тихо, наче боявся що його почує ящірка, промовив Капер.

– Мабуть здоровенна. Ну добре, я пішов .– віддавши свій пост, вугляр влігся , та до ранку так і не стулив очей.

Він чув як на варті змінювалися його товариші, як декілька разів ревли в низу Бахтарові створіння, як шурхотіли в траві якісь дрібні істоти, але весь цей час він бачив перед собою лише Міленку, кохану свого товариша. Він ніяк для себе не міг вирішити, як йому вчинити. Дівчина припала йому до серця. «Вона ще така юна і не знала справжнього кохання, можливо, вона зовсім і не кохає Карола, а лише симпатизує йому. Та і для Карола це перше захоплення і не відомо чи не зустріне він, когось привабливішого для себе. Хоча Карол мій товариш , а не знаю, що мені робити. Може трохи почекати з вибаченнями і подивитися, як то воно в них складеться?»– так лежачи в високій траві, розмірковував Теймур.

На сході почало світлішати небо, скоро прокинеться Алагір.

– Час вирушати. – скомандував Крахун. – Поки зійдемо в низ, зовсім розвидниться.

Бахтару цієї ночі, було на душі неспокійно, він все крутився в своїй постелі, нарешті не витримав безсоння , встав , підкинув в вогонь хмизу. Деревина затріщала і спалахнула яскравими язиками полум’я, освітивши чаклунове житло. Це була невелика печера, обставлена так само, як і та підземна кімната, про яку мандрівникам розповідав Крахун. Вже багато років він проживав тут на самоті, створюючи своїх чудовиськ, величезне, руйнівне військо, що і сам став, на них, трохи схожим. На худому із запалими щоками обличчі, світилися налиті кров’ю очі, під ними темні, аж сині кола, безбарвні губи тонкою ниткою виднілись під загостреним носом. Лють і заздрість висушили і без того невелике, його тіло і зараз він нагадував ящірку, що бігала по печері з кутка в куток. Бахтар на мить спинився посеред свого помешкання, наче щось пригадав, потім підбіг до полиці і взяв величезну книгу. Вона була такою важкою, що він ледве дотяг її до столу, розгорнув і почав читати заклинання на якійсь дивній мові, швидше це нагадувало бубоніння. Потім взяв до рук колбу з рожевим порошком і посипав ним сторінку в яку дивився, літери розпливлися і замість них з’явилися обриси магічного кордону, який відділяв його від зовнішнього світу. Чаклун уважно роздивлявся кожен камінчик, кожен кущик, кручі скель , але так нічого і не побачив. Розчарований, він з люттю захлопнув книгу і пішов до ліжка. Лише надворі почало сіріти, він знову вскочив і підійшов до велетенського монстра, який лежав біля входу до його печери . Він вдарив його ногою, той знехотя відкрив очі і повільно підвівся. Бахтар заліз на чудовисько, усівся йому на шию і примусив рушити. Захолонувши за ніч, ящірка ледь пересувала ноги, та підкорившись наказові рушила в перед…

Мандрівники підійшли до краю скелі і дістали мотузки.

– То як будемо опускатися? Ці линви закороткі , щоб дістати аж до дна провалля. Теймуре, може ти щось підкажеш. – звернувся до вугляра, Мозус.

– Берете мотузку, складаєте в двоє і чіпляєте згином за камінь, тільки камені вибирайте уважно, щоб бува не зломились. – почав роз’яснювати хлопець. – Потім хапаєтесь одразу за два кінці і спускаєтесь до підходящого, щоб стати, виступу. Стягуєте мотузку і все починаєте спочатку.

– Зрозуміло!– вигукнув Шутім.

Коротун боявся великої висоти, та не хотів цього показувати, він ніяк не міг вгамувати тремтіння в ногах і щоб якось заспокоїтись, ходив вздовж скелі в зад , в перед.

– Линв лише чотири, тому розіб'ємось на пари. – вирішив Мозус. – Шутім спускатиметься з Крістуром, я з Крахуном, Карол з Плато, а Капер з Теймуром. Всім зрозуміло?

Друзі закивали головами і почали спуск.

– Шутіме, іди сюди, ось непогана зачіпка. – гукнув коротуна Крістур і почав опускатися до низу.

Поряд, здавалося майже без зусиль, ліз вугляр. Він швидко перебирав ногами по скелі, ковзаючи руками по мотузці.

– Що значить практика. – позаздрив йому болотник.

Теймур лише посміхнувся. На початку спуску проблем не було, повільно але впевнено, друзі підкорювали скелю і пройшли вже половину шляху. Та несподівано з під ноги Мозуса, вискочив великий камінь і з гуркотом, відбиваючи ще сотні таких самих уламків, полетів до низу. Від несподіванки, Мозус відпустив один кінець мотузки і швидко посунувся вниз не встигаючи знайти для ніг опори. Крахун, що ліз за ним намагався зупинити мотузку, але вона не підкорювалася маленьким рукам, крихітний чаклун не міг втримати таку гору м'язів, як Мозус. Ще мить і вони, у двох, упадуть на гостре каміння. Крахун обома руками вчепився в повзучу в гору линву і разом з нею почав підійматися. Всі завмерли, не маючи змоги їм допомогти. Найближчими до потерпаючих, були Карол і Капер, болотник вже міцно стояв на ногах, а хлопчина ще опускався, він зрозумів, що хоче зробити чаклун і попрохав товариша розгойдати мотузку. Капер зробив це якраз вчасно , хлопчина встиг ухопитися майже за самісінький кінець, повзучої до гори линви і повиснути на ній , відпустивши свою. Падіння Мозуса зупинилося, чоловік ледве переводив подих.

– Мозусе, шукай куди стати. – гукнув йому Карол.

Друзі потроху приходили до тями. Зачепившись за скелю, чоловік став на ноги, він міцно тримав мотузку, на другому кінці якої, висіли Крахун і Карол.

– Теймуре, що робити далі?—спитав він у вугляра.

– Тобі, нічого , лише тримай. Карол нехай спробує повернутися на свою линву, а ти Крахуне, знову візьмись за обидва кінці і потихеньку опускайся, поки теж не станеш на скелю.

Зробили все, як порадив Теймур. Карол повернувся на свій маршрут, чаклун правда трохи повозився, та все врешті решт , обійшлось добре і мандрівники продовжили спуск. Вже зовсім розвиднилось і сонце ось, ось зазирне своїм золотим оком на дно каньйону. Мозус , Капер і Плато вже злізли, іншим залишилося лише кілька метрів, коли почувся зичний, сильний крик. З протилежної скелі до них, розправивши свої велетенські крила наближався хестур. Сонячні промені розбудили його вчасно, щоб він зміг побачити здобич, що ворушилася зовсім поруч, на дні ущелини.

– Ніхто не рухайтесь! Притисніться до каміння!– крикнув Крахун і сам сховався за виступаючий гостряк.

Всі зробили теж саме, один лише Крістур, безпомічно теліпався на мотузці, він не міг стрибнути до низу, заважали гострі камені і не встигав видертись вгору. Крилата ящірка, бачачи легку здобич, рушила прямісінько на нього, мандрівники вже відчували сморід, що йшов від потвори, а бідолашний Крістур, чикаючи не минущої гибелі, заплющив очі. Раптом ящірка закричала і каменем рухнула вниз, з її ока стирчало дві стріли. Мабуть не дарма Брати-болотники, навчилися справно стріляти. Крістур розплющився і крик радості вирвався з його пересохлого горла. Решта друзів теж загорлали.

– Ану замовкніть! Ви знаєте скільки тут цих тварей? Вас же почують!– прикрикнув на товаришів, чаклун.

І як на підтвердження його слів, зі скелі злетіло ще кілька монстрів.

Бахтар повільно пересувався каньйоном, верхи на ящірці, коли почув, спочатку гуркіт каміння, потім, пронизливий крик хестура.

– Це не с проста. Ану , ледащо, пішли швидше.

Бахтар вдарив свого візника і ящірка, що вспіла вже відігрітись на сонці, побігла підтюпцем. Виїхавши із за скелі, чаклун побачив купку людей.

– Ага!– радо заверещав він. —Я відчував, що сьогодні щось станеться! Ос ви, мені і попалися!

Наблизившись, Бахтар впізнав свого колишнього друга, а зараз найлютішого ворога, Крахуна.

– А, і ти тут, поганець!– закричав чорнокнижник. – Вже тебе, я з відси, живим не випущу!

Він підняв до гори руку і зібравши всю свою лють, жбурнув у ненависних, але таких довгоочікуваних гостей, блискавку. Та через поспіх, погано прицілився і вогонь вдарив у лежачий поряд з прибульцями валун. Каміння полетіло у всі боки і лише дивом, нікого не зачепило. Друзі, що ішли понад скелею, нічого подібного не очікували, вітер дув їм в обличчя, і крики Бахтара до них не долітали, від несподіванки попадали на землю.

– Це Бахтар!– закричав Крахун, його очі округлились від страху. – Він нас вистежив! Треба тікати!

Нова блискавка вдарила над головами і дрібне каміння посипалося на них гострим градом. Злий чаклун швидко наближався. Мандрівники побігли пригинаючись за камені і шукаючи якої не будь схованки . Невдовзі, вони помітили під скелею печеру, та щоб в неї залізти треба стати навкарачки і то по одному, а для цього потрібен час, якого в них якраз і не було. Бахтар все наближався, блискавки кришили валуни за якими поховалися друзі.

– Крахуне, ти ж чарівник, зроби щось. – благальним голосом, про хникав Шутім.

– Я не такий могутній, як ти гадаєш. Та все ж спродую.

Крахун підняв долоні на рівень обличчя і наче читаючи щось на них, зашепотів, мандрівники з надією дивилися на нього. Чаклунові долоні почали випромінювати тепле, схоже на сонячне , світло. Сяйво ставало все сильнішим розіходячись на всі боки , окутуючи собою людей. Бахтарові блискавки не проникали крізь це сяйво.

– Давайте, швидше ховайтеся до печери. Довго стримувати я його не зможу.

І справді, Крахунові сили швидко вичерпувалися від ударів, бідолашний, стримуючи їх, аж прогинався. Друзі один за одним, швидко ховалися до печери. Не рахуючи Крахуна, на зовні залишилися лише Крістур і Карол. У болотника були занадто широкі плечі і йому довилося докласти зусиль, щоб протиснутись в таку невелику діру. І поки він сопів і борсався на вході, чорнокнижнику вдалося пробити захист Крахуна, вогняна стріла збила коротуна з ніг і відкинула до самої печери. Бідолаха вдарився об каміння і кров заюшила по його обличчю. Та Бахтарові було цього мало, він вирішив добити свого недруга. Зібравши до купи всю свою лють він наніс, як гадав, остаточного удару. Та Карол встиг затягти Крахуна за камін, в той час як сам залишився не захищеним, хлопець повернувся до лютого чаклуна і застигши від жаху, дивився на вогняний смерч , що летів просто на нього. Та несподівано сталося диво. Амулет що висів у нього на шиї, засяяв і викинув на зустріч Бахтаровому вогню, такий же самий. Два смерчі вдарилися один об один і розсипалися міріадами іскор. Від такої несподіванки чорнокнижник оторопів, і на якийсь час зупинився, це дало хлопцеві змогу сховатися за каменем, біля Крахуна.

– Кароле, згадай про свою чарівну зброю. – ледь чутно прошепотів чарівник.

Юнак одразу пригадав яку силу мають амулет і кинджал складені до купи. Він витяг ножа і з’єднав його з медальйоном.

– Хлопче, Бахтар безсмертний. – встиг нагадати Крахун.

Юнак все зрозумів. Могутній луч вийшовши з кінчика ножа вразив ящірку на якій возсідав чаклун. Тварина похитнулась, а потім всією своєю масою рухнула на землю, придавивши Бахтара і поки він вибирався з під неї, хлопець заліз сам і затяг Крахуна до печери. Маленький чаклун зібравши остатки своєї сили, закрив отвір скелею, а сам втратив свідомість.

– Не погана прогулянка.– в повній темряві пролунав голос Мозуса.

– Добре, що поки всі живі . Могло бути і гірше. – відповів Перус. – Як ти гадаєш , брате?

– Угу. – тільки і почули від Капера, друзі .

– Що будемо робити? – спитав так , для годиться, Теймур. – Час спливає, а ми сидимо тут як кроти.

– Поки Крахун не прийде до тями, ми нічого не зможемо вдіяти. – відповів Карол. – Доведеться трохи почекати.

– Ну ,що ж давайте і ми трохи відпочинемо. – запропонував Крістур. – Ми теж всі виснажені.

Мандрівники погодилися, кожен вмостився по зручніше.

Бахтар швидко вивільнився з під мертвої ящірки і озирнувся по сторонам, але нікого не побачив. Він аж посинів від люті і закричав так, що скелі здригнулися, злякано злетіли і закружляли хестури.

– Щоб вам місця у світі не було, прокляті. Я, однаково знайду спосіб вибратись і тоді, ви, гірко пошкодуєте, а найбільше ти, молодий чаклуне, ще ніхто не посмів мене принизити так. Я з тобою розберусь!

Злий карлик тупотів ніжками і здіймав до неба свої маленькі, сухі кулачки. Та друзям було вже до того байдуже. Їх зараз хвилювало інше, як вибратись з цієї халепи, в яку вони, так необачно потрапили. Засвітився зеленуватим світлом камінь, це прийшовши до тями Крахун, і посипав його чарівним порошком.

– Дякувати Богам Світла і Добра, нарешті щось починає відбуватися!– вигукнув Крістур.

– Як, ти, Крахуне?– поцікавився самопочуттям чарівника, Карол.

– Все, добре. Не хвилюйся. Я вмію швидко відновлювати сили. – заспокоїв хлопця коротун.

– Справді. В тебе навіть сліду від ран на обличчі не залишилося. – зрадів за нього, юнак.

Крахун підняв до гори камінь і висвітив всю печеру. Вона виявилася досить просторою, від неї вглиб скелі ішов прохід.

– На зовні нам зараз не можна, там на нас чекає Бахтар. – промовив чарівник.

– Тоді пішли цим ходом, може десь і вийдемо. Адже в підземеллі у шорхів, в нас вийшло. – сказав Теймур.

– Іншого шляху однаково немає. – погодився з ним Крахун і першим рушив по підземному коридору.

Та в скорості, прохід розділився на кілька окремих ходів.

– Куди підемо тепер?– спитав Шутім.

– Кароле, ану візьми свого ножа і поклади на руку гостряком вперед. – не відповідаючи Шутімові, звернувся чаклун до хлопця.

Карол зробив як йому було сказано, а потім запитально глянув на Крахуна.

– Згуртуй свої думки на пошуку виходу і пошли ножеві.

Хлопець з концентрував свою увагу на кинджалі. Пройшло кілька секунд, ніж повільно піднявся над долонею і повернувся у право.

– Оце так!– захоплено вигукнув Крістур. – Зброя показує нам дорогу!

– То рушаємо, поки ніж не передумав. – поквапив товаришів Плато.

Мандрівники ішли слідом за Каролом і за чарівником. Друзі поспішали, адже їм потрібно було встигнути залишити каньйон до заходу сонця. Несподівано вони зайшли в глухий кут. Каролів кинджал впав на долоню.

– Що трапилось?– спитав Капер.

– Здається прийшли. – прокоментував подію Крахун.

– Але ж тут не має виходу.

– Десь повинен бути. Шукайте. – наказав чарівник.

Друзі розійшлися і стали роздивлятися стіни , відтягувати камені, що під ними лежали.

– Здається знайшов. – гукнув товаришам Плато. – Ось тут під низом, є лаз.

Він почав руками відгрібати від стіни пісок і дрібні камінці і скоро всі побачили світло , яке пробивалося з під скелі. Мандрівники кинулися йому допомагати, нарешті в лаз можна було просунутись навіть Крістуру. Плато обережно висунув голову на зовні, але далі не поліз ,а одразу ж затяг її назад.

– Що сталося?– спитав Мозус.

– Є дві новини. Одна гарна, друга не дуже .– повідомив хлопець товаришів.

– Та не тягни, ти. – розсердився на нього Крістур. – Що там таке?

– Там велика печера і є вихід на зовні…

– Так чого ти , морочиш голову. – не дав закінчити розповідь Шутім і поліз у діру.

Та Плато схопив його за ногу і затяг назад

– … та якраз на виході лежить величезна і страшна ящірка. – доказав хлопець, все ще тримаючи коротуна за ногу. Після його слів Шутімові і самому вже перехотілося вилазити.

Крахун визирнув на зовні.

– Це і є червона ящірка. – повідомив він мандрівників, повернувшись. – Вона відпочиває і у нас є гарна нагода, отримати те, за чим ми сюди і прийшли.

Всі дружньо закивали головами.

– У нас є чотири мечі, два луки і булава. – на останньому слові Мозус зиркнув на Шутіма. – Якщо ми обережно виліземо не розбудивши потвору, ми уб’ємо її у вісні. Тому прошу, вилазьте дуже тихо.

Та просити не було потреби, всі і так це розуміли. Один за одним, наче тіни, мандрівники влазили до печери червоної ящірки. Вони навіть дихнути лишній раз боялися, щоб не розбудити чудовисько. Кожен тримав свою зброю на по готові. Ящірка засопіла і мляво вдарила хвостом об землю, друзі завмерли, та вона продовжувала спати. Мозус рукою показав братам-болотникам ,стати по обидва боки голови і націлити луки тварині у очі. Потім обернувся до Крістура і провівши рукою по горлові дав зрозуміти куди наносити удар мечем. Той зрозумівши вказівку підійшов ближче і заніс зброю для удару. Сам Мозус зробив те ж саме. Теймур і Карол обійшли ящірку і стали з іншого боку.

– Давай!– крикнув ватажок і шість смертельних удари обрушились на тварину.

Важко поранена ящірка вскочила на ноги і злякано замотала головою у різні боки, голосно ревучі . Мить і друзі були розкидані по печері мов пір’їнки. Теймур вдарився головою об камінь і втратив свідомість. Чудовисько моталося по своєму лігву, розбризкуючи кров, яка лилася з глибоких ран, і що миті могла на нього наступити, Карол ледь встиг відтягти товариша до стіни. Шутім і Крахун перелякано визирали із за каменю, коли над їхніми головами пролетів важенний хвіст, обидва коротуни попадали і затихли, наче їх там і не було. Несподівано ящірка завмерла і потягла ніздрями повітря, та мабуть, крім запаху власної крові, нічого не відчула. Передні ноги її підкосилися, вона простягла шию по землі, тварина поволі помирала. Кров продовжувала цебеніти, і великою калюжею, розпливлась поруч з нею. Ще мить і тварина впала на бік , вона була мертвою. Друзі поволі висунулися із своїх закутків.

– Ну і страху я натерпівся, думав, що мені вже кінець. – промовив Капер потираючи забите плече. У вугляра була розбита голова, Карол відірвав шмат своєї сорочки і притис тканину до рани. Теймур відкрив очі і побачив над собою стурбоване обличчя товариша.

– Дякую тобі Кароле, за турботу.

– То пусте. – здвигнув плечима юнак.

Із за каменю вилізли Шутім і чаклун.

– Швидше відрізай відростки і тікаємо звідси. Зараз на запах його крові, назбігається стільки тварей, що ми звідси живими не виберемося. – гарячково заторохтів Крахун до Мозуса.

Мозус швиденько виконав його наказ і друзі направилися з печери, на зовні. Яскраве сонце засліпило їм очі. Був якраз полудень.

– Треба знайти собі іншу схованку, поки звечоріє. Ми занадто довго тут затримались, а це не на нашу користь. – наче сам до себе промовив Крістур.

Друзі обережно ховаючись за камінням , почали відходити від печери з мертвою ящіркою. Вони не вспіли зробити і кілька кроків, як по біля них пробігла невелика зграйка маленьких, але дуже бридких істот.

– Вони до печери. – прокоментував їхню появу чаклун. – Запах крові, що з відти виходить, скоро збере там цілий бенкет.

– Добре, що ми, не потрапили в меню. – криво посміхнувся, Теймур, і потер забиту голову.

– Як тут небезпечно. – зітхнув Шутім.

– Ти, це тільки що помітив?– зачепив малого Крістур.

Шутім не образився, а лише скорчив своєму другу смішну рожецю. Карол , що сидів поряд, не стримався, і чмихнув зі сміху.

– Годі вам. – шикнув на них Мозус. – Ну прямо як малі діти. Подивіться краще в гору, хестури на готові. Кричить дужче, і вони, вас, почують.

Друзі притихли і продовжили шлях по під скелею, видивляючись хоч якого не будь прихистку. Невдовзі вони знайшли в скелі велику тріщину, вона була досить просторою, щоб в ній помістилася людина. Вона ішла з низу, до самої гори.

– Ми по цій розколені зможемо вибратись без мотузок. Це буде простіше, ніж спускатися. – сказав Теймур , уважно роздивляючись скелі.

– От і добре. Тоді не будемо гаяти часу. – звернувся до товаришів Мозус. – Бо кожна хвилина, що ми тут знаходимось , дарує нам, все нові неприємності.

Підйом не забрав багато часу, сонце лише торкнулося обрію, а мандрівники були вже на горі. Важко дихаючи один за одним вони полишали кордони Нижньої Сулерії і Мертвий каньйон.

– Я цю мандрівку, до смерті не забуду. У норах шорхів, я менше трусився, ніж тут. Я не хочу залишатися на ніч біля цього місця.

– Я теж не хочу. – підтримав його брат.

– Тоді рушаємо до селища. – погодився з ними Мозус.

Ніч видалась місячною, все навкруги було видно як на долоні. Хоч і поморені, але задоволені собою, чоловіки верталися назад. Шутім ішов замислений і чомусь весь час посміхався. Може згадував свою подружку, з якою скоро знову побачиться. Теймур штовхнув Капера під бік і прошепотів тихенько, щоб не почув коротун.

– Дивуюся я з нього. Йому було важче за всіх нас, а він іде і посміхається.

– Це, друже, кохання. – так само тихо відповів болотник. – Це воно надає малому силу і піднімає настрій.