Текст книги "Десятий учень. Книга 1 (СИ)"

Автор книги: Наталья Мазоха

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 16 страниц)

– Дорогі наші гості, ви не станете беззахисними жертвами, як попередні. Щоб показати силу нашого повелителя, ми повертаємо вам вашу зброю. Хоча , навряд чи вона, допоможе, але це розважить Великого Норка, бо що може людина зі зброєю, в суцільній темряві. Ви житимете, поки горять факели, на стінах жертовника. А тепер прощайте і будьте достойні цієї честі.

Жриці принесли , відібрану у мандрівників зброю, і кинули їм під ноги. Процесія , що супроводжувала друзів до жертовника, разом з верховним жрицем, почала ритмічно в такт з барабанами, хлопати у долоні і вигукувати ім’я свого божества:

– Норк, Норк, Норк. – лунало з усіх боків.

Карол отямився першим, він став навколішки біля зброї, і нагнувся лицем до землі, коли підвівся, то стискав зубами свого кинджала. Кивком голови, хлопець запросив когось, підійти до нього. Першим підійшов Мозус і хлопець перерізав мотузку на його руках. Звільнившись від пут, чолов’яга , швиденько всіх порозв’язував .

– Що , будемо робити? – спитав у своїх товаришів, Крістур. – Невже , так і помремо, в цій смердючій ямі?

– З ями нам не вибратись. Тому нас і залишили самих. Залишається тільки битися, ось де знадобиться нам, наша сила. – сказав Мозус.

– Але ж , смолоскипи довго не горітимуть, а коли впаде морок, ми довго не протримаємось. – заперечив , Івер. – Жрець, був правий.

Запала тиша, кожен гарячково шукав виходу, адже він неодмінно повинен бути. Та спливали хвилини за хвилинами, а відповіді не було. Факели почали пригасати, в горі, свистів пронизливий вітер, на небі не було жодної зірки, мабуть його затягло важкими хмарами.

– Може, піде дощ. – висказав надію, Теймур. – Він нас захистить, шорхи не полізуть, якщо їм на голови литиме.

– Друзі, є ще один вихід, але він дуже небезпечний, та можливо, це і є наш шанс. – сказав Карол і витяг з кишені, шкіряну торбинку. – Добре, що нас не обшукали. Це порошок, який мені дав Муеро-Лісовик, він сказав, що коли ним посипати якусь річ, вона починає яскраво світитися в темряві. Ця нора підземлян, десь за стінами храму, виходить на поверхню.

– Ти , пропонуєш нам, в неї, добровільно залізти? Там же повно шорхів, а якщо, вона буде завузькою і ми там застрянемо?– обурився, Крістур.

Він мав на це, право. Кремезний і широкоплечий, він навіть в двері заходив боком. Що вже казати про нору! Мозус, що був не менший, з ним, погодився.

– Все, можливо, але треба щось робити. Неможна , ось так стояти і чикати смерті. Ми , обсипмось тим порошком і поки він світитиметься, шорхи до нас не наближатимуться, а занадто сміливих, ми пригостимо зброєю. – запально промовив, Івер. —Я , з Каролом, згодний! Хто ні, нехай залишається тут.

Міла зойкнула і показала рукою на покійників . Тіло однієї з жертв, почало рухатись, воно повзло в напрямку нори. Спочатку всім стало моторошно від такого видовища, та потім полоненні зрозуміли, це шорх тягне свою поживу.

– Напевне, вони тут звикли до такої годівлі і ці вигуки навколо, для них як запрошення на бенкет.

Тіла , одне за одним, зникли в норі. Мандрівники розуміли, скоро прийде і їхня черга.

– Якщо, підійти до самої нори і не давати їм з відти висунутися, ми зможемо виграти трохи часу. – сказав Плато.

– Не забувай , про темряву. – нагадав, братові , Капер. – Та і не думаю, що жриці спокійно дивитимуться, як ми рубаємо їхніх домашніх улюбленців.

Після слів хлопця, на якусь мить, запанувала тиша. Потім Мозус , махнув рукою:

– А, давай суди, той порошок і нехай нам , щастить!

Карол , розв’язав торбинку і почав обсипати з неї, всіх, по черзі. Спочатку, ніякого дива не сталося і Шутім вже було відкрив рота, щоб почати лаятись, та раптом одежа почала світитися яскравим, зеленкуватим світлом.

– Ну , що ж, друзі, рушаємо. Я піду першим, за мною Плато, потім Мілена і Шутім, за ними всі інші, Крістур піде останнім. – розпорядився, Мозус.

– Останнім, я не піду. – заперечив болотник.

– Це ж, чому?

– А, якщо я, застряну?

– Якщо, пройду я, пройдеш і ти. – заспокоїв Крістура, степовик.

Ніхто не знав, скільки часу, діятиме зілля, тому потрібно було поспішати. Виставивши в перед руку з мечем, Мозус поліз в нору. Світла від одежі, було достатньо, щоб бачити все навкруги і перше що він побачив, це як шорхи, задкують від нього.

– Будьте обережні. – гукнув він, позад себе . – Тут цих тварюк, сила силенна!

Тіл, які затягнули сюди підземляни, на вході вже не було, напевно їх відтягли подалі, а можливо вже і з’їли. Уявивши це, Мозус скривився від відрази до мешканців підземелля. Коли жриці побачили, що полонені самі полізли до нори, то аж завили, водночас і від подиву, і від утіхи. Вони ще дужче заляскали руками, а верховний жрець, простяг руки в напрямку до нори і прокричав:

– Повелителю, наш, Величний і Могутній Норк. Та прибудуть з нами , твоє покровительство і благословення.

Всі , хто зараз були назовні, фанатично вірили в самопожертву, своїх бранців.

8

Нора, на диво, виявилась досить таки просторою, по всьому було видно, що вони постійно користувалися нею, мабуть для отримання свого харчу, від служителів Норка. Та її ходи, лабіринтом розходилися на всі боки, тому мандрівники пішли навмання. Крістуру, майже весь час доводилося задкувати, щоб підземляни, не мали змоги напасти з заду. То в одному, то в іншому закутку, друзі помічали їхні очі, які виблискували зеленкуватим світлом, за мандрівниками спостерігали звідусіль. Деякі з тварей , навіть намагалися полювати на них, та їх, одразу спиняли удари мечів і вони для своїх соплемінників самі ставали поживою. В деяких місцях, проходи ставали зовсім вузькими і бідолашні Мозус та Крістур, ледь протискалися в них, залишаючи на стінах, сліди від чарівного порошку і рвучи свій одяг. Каролові кілька разів доводилося підсипати порошок, на одяг своїх друзів. І ось, останні пилинки, були витрушені з торбочки. Тепер їм , як можна швидше, потрібно знайти вихід. Було важко уявити, скільки пройшло часу від тоді, як друзі, спустилися під землю. Вони плутали і плутали в лабіринтах, кілька разів заходили в тупики і верталися назад по своїх слідах. Світло на їхньому одязі почало пригасати і шорхи стали нагліть. То з одного , то з іншого боку, вискакувало по кілька жахливих створінь. Друзям, все частіше, доводилося вступати в бій. Та поки що , їм щастило і вони залишалися не ушкодженими.

– Якщо найближчим часом, ми, не знайдемо виходу, нам капець. – мовив Теймур.

– Справді, вже майже нічого не видно. – піддержав його, Плато.

– Ви , відчуваєте?– раптом спитала Міла.

– Що?– озирнувся до неї Крістур.

– Свіже повітря. З відтіля!– дівчина показала рукою напрямок, і не чикаючи реакції чоловіків, сама туди кинулася.

Раптом, дорогу їй перегородив шорх, він змахнув своєю страшною лапою, і вже майже дістав до дівчини, якби її, з усієї сили, не смикнув назад Мозус, і ударом меча не рубонув потвору.

– Ти , що , крихітко, з глузду з’їхала? Чи забула , де знаходишся? Куди тебе несе?– закричав він дівчині в обличчя.

Та і сама страшенно перелякалася. Вона тремтіла всім тілом, притулившись до Карола.

– Ну, добре, ходімо далі. – заспокоївся Мозус.

Невдовзі, і решта мандрівників, відчули свіже повітря, яке надходило звідкілясь попереду. Друзі побачили світлу пляму отвору, і кинулися до нього, опереджаючи одне одного. Кляті шорхи ішли за ними по п’ятах, Крістур без зупину розмахував своїм мечем, не даючи їм наблизитись. Капер , випустив у темряву кілька стріл, почувся вереск преслідувачив, потім , якесь вовтузіння. Мабуть підземляни, спочатку вирішили розібратися , зі своїми пораненими. Це мандрівникам, дало трохи часу. Підійшовши до виходу, Мозус обережно вистромив голову, щоб розібратися, що коїться на зовні і одразу відчув на обличчі вологу, розпочався дощ. Він вискочив з ями, за ним Плато і Карол, до них наближалося кілька потвор, вони спішили до свого лігва, поки не почалася злива, а друзі стояли в них на дорозі. Знову почалася бійка. Чоловіки через силу стримували наступ шорхів, що злазили з усіх боків, тікаючи від негоди.

– Теймур казав, що дощ, нам допоможе, а вийшло навпаки. – прокричав Плато.– Треба швидше відходити від нори, бо скоро, ми вже не в силі будемо відбиватися.

Ставши у коло, спина до спини, закривши собою Мілину, друзі почали відступ. Сталось так, як сказав Плато, з ними в бій вступали лише ті шорхи, що траплялися їм на шляху, інші ж тікали до нори. Дощ ставав все сильнішим і це давало надію на порятунок. Мандрівники все далі і далі відходили від храму Норка. Земля під ногами розкисла і перетворилася на липку ковзанку. Іти було важко. Коли здавалося, що вся небезпека вже позаду, Івер , раптом посковзнувся і впав на розкислу дорогу. Тієї ж миті, невідома звідки, біля нього , з’явився підземлянин. Чи то він був дуже голодним, і не хотів відпускати свою здобич, чи то сам сприйняв падіння Івера , як напад, але тієї самої хвилини, як хлопець торкнувся землі, страшна лапа упала йому на горло. Крістур, спізнився лише на мить, мертве чудовисько впало поряд Івера. Мілена кинулась до хлопця, вона зірвала з себе хустку і притисла нею рану. Івер їй посміхнувся і хотів щось промовити, але замість слів , з рота полилась кров. Друзі оточили хлопця, він обвів їх усіх поглядом, потім закрив очі і затих. Карол стояв поряд з Міленою, він розгублено дивився на мертвого товариша і стискав в руці пляшечку з зіллям, що йому дав Лісовик, по його щоках котилися гіркі сльози. Почалась злива, вона швидко змивала залишки крові з мертвого тіла.

– Що будемо робити? Покинути тут, ми його , не маємо права, а придати вогню, змоги. – ледь чутно , обізвався Карол.

– Ти, правий, хлопче. – підтримав його , Мозус. – Та , нести з собою його тіло, у нас не вистачить сил. Зробимо так, як роблять це , каурданці, прикидаємо тіло камінням.

– Але ж шорхи, його відкопають. – не погодився з ним Карол.

– Будемо мати надію, що ні. Поки іде дощ, підземляни на поверхню не сунуться, а там , може чаклуни все і вирішать.

Тіло бідного хлопця, віднесли подалі від нори і заклали грудою каменю. Карол згадав Іверову матір, як бідна жінка не хотіла відпускати свого сина, біль і туга за товаришем , розривали його серце. Та і всі інші, почувалися не краще. Та що поробиш, треба було іти далі.

Глиниста земля, розкисла так, що мандрівники провалювалися в неї по кісточки ніг. Пудовими гирями, грязюка, висіла на взутті. Найменший пагорб, ставав справжньою перепоною, на шляху. Доводилось дертись, майже рачки. Карол підтримував Мілину, від утоми вона просто падала з ніг. Та най гірше, було Шутімові. На зріст як дитина, на неоковитих ніжках, він весь час перечіпався і падав, і був наче зліплений з грязюки, бо навіть такий сильний дощ, що йшов, не встигав її з нього змивати. Хоч як не було важко на душі, Теймур не втримався, щоб над ним не пожартувати:

– Тебе, Шутіме і шорхи зараз не зачеплять, подумають, що рухається купа лайна.

Шутім сердито засопів, але змовчав, бо не знайшов слів, якими відповісти образнику. Знову запанувала тиша. Трохи розвиднилось, мабуть зійшло сонце, але за товстим шаром хмар, його не було видно.

У замкові чаклуна, кипіла робота, гори книг були перечитані і вивчені, десятки заклять були вимовлені для виконання завдання, що перед своїми учнями, поставив Орнагул. Ос з’явилися перші результати, але отримавши їх, маги зрозуміли, що від них майже нічого не залежить. Сила людських почуттів, ніколи не поступиться чаклунській. Віра, надія і любов, три складових, які не в силі здолати магія. Орнагул , знов стояв над тацею зі срібним порошком:

– Він, пройшов перше випробування і зовсім близько від нас, але, ще треба провірити силу його кохання, якщо воно не справжнє, тут, ми їм ні чим не допоможемо…

По обіді, піднявся сильний вітер, дощ продовжував лити як з відра, та все ж , хмари швидше побігли по небу, це дало надію , що негода скоро скінчиться.

– Я, не можу більше іти. – простогнала Мілена. – Давайте трохи перепочинемо.

– Дівчина права. Всім потрібно відпочити. Знесилені, ми нічого не варті. Година сну, нам поверне силу. – підтримав , її , Мозус.

– Але де знайти притулок? Знову лізти в нору підземлян? – спитав Теймур. – Навколо ж гола рівнина.

– А , ось так і відпочинемо. Сядемо на голу землю і спробуємо поспати. – підтвердив свої слова Мозус. – Все одно, ми мокрі до нитки.

– Ну , знаєте…– хотів було знову заперечити хлопець, та не встиг.

Мілена і Карол сіли, просто там де стояли, всі інші наслідували їхній приклад. Теймур подивився на своїх товаришів, махнув рукою і всівся на землю. Мандрівники попритулялися один до одного, щоб зігрітися і невдовзі вже спали. Безсонна ніч, нервова напруга і втома, дались в знаки. Багато часу пройшло чи ні, невідомо. Та Шутім , прокинувся від того, що йому в обличчя, хлюпнула рідка грязюка, він стер її рукою, і відкрив очі. Перед ним гарцював кінь, з під його копит у всі боки і розліталися бризки . Коротун вскочив на ноги і побачив, що навколо нього і його товаришів, кружляє кілька, вершників , озброєних списами і довгими мечами, з міцної блискучої сталі. Проти цього озброєння, їхні короткі мечі, здавалися іграшковими. Мандрівники розуміли, давати відсіч було марно.

– З вогню, та в полум’я. – прошепотів Крістур. – Та, що ж це, діється? І коли, це все, скінчиться?Що робитимемо, друзі?

Відповіді, йому ніхто не дав. Зате пролунав голос ватажка, верхових:

– Віддайте зброю, та ідіть з нами. Якщо, звісно хочете жити, а ні, ми вас всіх тут і положимо, крім, звісно цієї кралечки, вона нам ще знадобиться. Правда ж , друзі. – звернувся він, до своїх вояк.

У відповідь, пролунав гучний регіт.

– Ану, дівко, іди до мене, на коня. – наказав ватажок, Мілені.

Карол закрив її собою, але повітрям в злетів довгий меч і ледь не опустився на хлопця, та дівчина закричала і вискочила на перед.

– Не треба, я поїду з вами.

– От і добре, розумнице. – похвалив її ватажок і простяг Мілі , руку.

Та , взялась за неї і за мить вже сиділа позад нападника. Мандрівників погнали у перед, їхня зброя перейшла до бандитів, лише Карол встиг сховати свого ножа в чобіт, але що вартий один кинджал , проти десятка озброєних чоловіків.

– Кароле? На цей випадок, твій чаклун, не дав ніякого зілля?– єхидно спитав, вугляр.

– Ні, тільки сказав, що в таких випадках, дуже балакучим відрізають язики. – грубо відповів хлопчина.

– Не сваріться , хоч зараз. Не до цього. – обірвав, пошепки їхню розмову, Плато. – Може крім розбрату, у вас є якісь інші плани? Бо в моїй голові, порожньо як в старій діжці.

Обидва хлопці здвигнули плечима, вони не мали що відповісти товаришеві, але надалі йшли мовчки і не сварилися. Під вечір. хмари розвіялися. Сонце вже майже сіло, тому на дворі, ані трохи не розвиднилося. Полонених, пригнали до якогось селища, будівлі тут були цілі, вулицями ходили місцеві жителі, та побачивши вершників, намагалися швидше сховатися.

Мандрівників закрили в сараї, на важкі дерев’яні двері, ліг залізний засув. Мілена залишилася з розбійниками.

– Знаєте, друзі,– обізвався, Крістур. – Я, спочатку вважав, що на тому хуторі, де була вбита родина, похазяйнували жриці Норка, та це на них не було схоже, адже їм потрібні були жертвоприношення, а вони покинули тіла…

– Я теж , гадав, що то зробили жриці. – перебив чоловіка Шутім.

Крістур хитнув головою, і закінчив свою думку:

– Та , тепер я знаю, чиїх то рук справа.

З ним погодилися всі, вони попали в полон, до мародерів і бандитів. Тому і люди в селищі , такі налякані , за них, не було кому заступитися.

– Невже, вони не бояться шорхів?– здивовано спитав, Капер.

– Мабуть вони, ще з ними не зустрічалися, тому і такі самовпевнені. В селищі не запалили жодного багаття. Разом з ними в небезпеці і населення, і ми. – відповів на запитання, Мозус.

– Якщо, нас не вб’ють, раніше. – іронічно додав, Крістур.

Мілена стояла навпроти великого дзеркала, на ній було гарне, навіть розкішне блакитне плаття, жінка років тридцяти, розчісувала її довгі, світлі коси .

– Тобі, подобається Самсон?– несподівано, для дівчини, спитала вона.

– Хто?– не зрозуміла Міла.

– Чоловік, за якого ти хочеш вийти заміж. Його звуть , Самсон. – пояснила жінка.

– Ні , не подобається, і заміж я, за нього, не хочу. Він обіцяв відпустити моїх друзів, якщо я стану його дружиною. – тихо відповіла ,дівчина.

– Він тобі збрехав. Він всім бреше. Як тільки він заволодіє твоїм тілом, твої друзі помруть, та і ти станеш йому не потрібною. Як ось, я. – сказала жінка.

– А хто, ти, для нього?– поцікавилася Мілена.

– Я і є, його законна, дружина. Він приїхав до нас на узбережжя, красивий, видний, багатий . Я ,одразу закохалася в нього. Він посватався до мене, і мої батьки дали згоду на наш шлюб. Хіба ми могли знати, звідки те багатство і хто він такий на справді. Самсон забрав мене в ці краї і лише один день я тут була з ним щасливою. Після першої шлюбної ночі, я зробилася йому не цікавою, і залишилася потрібною лише як прислуга. Те саме буде і з тобою. – розповіла ,жінка.

– Що ж, мені робити? Як врятувати себе і своїх друзів?– дівчина , подивилася очами повними сліз на своє відображення в дзеркалі, наче чикала від нього відповіді.

– Якщо, я , вам допоможу, твої друзі, захистять мене? Не кинуть на поталу, моєму чоловікові?– несподівано спитала жінка.

– Ні, не покинуть! А, як ви, нам допоможете?

– Ще не знаю. В мене є снодійне зілля, я спробую його використати. От тільки потрібно розвідати, де Самсон тримає полонених. Мені він, не скаже. Спробуй ти, у нього випитати.

– Як?

– Якось, спробуй! Зараз він, тобі, і гори золота даруватиме!

Двері, раптово відчинилися, на порозі стояв ватажок бандитів.

– Вассо, пішла геть з відси. – сказав він своїй дружині.

Та ,покірно вийшла. Самсон підійшов до Міли з заду і перекинувши руки через її плечі , показав їй намисто з перлів. Він посміхаючись, надив їй його на шию.

– Подобається? Це , мій тобі, весільний подарунок. – посміхнувся, він.

Та замісто посмішки наречена, побачила звірячий оскал. Її всю, аж пересмикнуло від відрази.

– Гарна річ, весільні подарунки. Наче даруєш комусь, а насправді вони залишаються в тебе. – Самсон, зареготав і вийшов.

За дверима він наштовхнувся на Вассу.

– Через хвилину, щоб , дівка була готова.

– Добре, господарю. – відповіла жінка.

Самсон пішов, він був задоволений собою. Якби він зараз озирнувся, то наштовхнувся на погляд повний люті і ненависті, яким його проводжала, дружина.

Посеред селищного майдану, горіло багаття. Навколо нього , були поставлені столи, що просто ломилися від наїдків і напоїв, за ними, розсілися вся банда. Мілена сиділа поруч Самсона. Від нервової напруги, в неї тремтіло все тіло. Васса обіцяла свою допомогу, та що може тендітна жінка, проти цілої банди. Ватажок, обійняв дівчину за плечі, він відчув її тремтіння.

– Що, таке, крихітко. Ти мене боїшся? Не треба! Ми хлопці хороші, нікого не кривдимо. Еге ж, друзі мої?– гукнув , Самсон, до своїх людей.

– Еге ж! Так! Звісно!– почулися звідусіль, п’яні вигуки.

Ватажок, смачно поцілував Мілену у вуста, слизьким і жирним він наїдків, ротом. Дівчина вирвалась і рукавом обітерла губи, та бандита це не збентежило, він знову голосно зареготав і показуючи на Мелену кісткою, яку щойно гриз, вигукнув:

– А дівча, з норовом. Мені , такі подобаються.

Навколо столу, ходила Васса. Вона все підливала і підливала вино в кухлі бандитів, ті були майже вщент, п’яні. Та Самсон, виглядав тверезим. Він поставив навпроти дівчини срібний кухоль і хлюпнув в нього червоного вина.

– Випий , моя зіронько, за наше кохання!– улесливо , промовив бандит.

Міла, слухняно взяла кубок і трохи надпила, а потім, через силу, посміхнулася грабіжникові.

– Щось, ти ,не дуже весела. Тобі не подобається наше свято?– побачивши, цю видавлену посмішку, спитав Самсон.

– Чесно кажучи, веселощів у вас і розваг, справді мало. Ось в нашій компанії, був карлик, він міг розсмішити кого завгодно. – відповіла Мілена.

Сказала і сама злякалася своєї сміливості. Та робити було вже нічого, треба було грати далі і дівчина, демонстративно позіхнула.

– А, чому був?– здвигнув плечима бандит. – Він і досі живий. Зараз ми тебе розвеселимо, моя крихітко. Гей, ви ,там, ану сходіть до полонених і приведіть коротуна. Моя дівчина хоче посміятися!

Васса, підійшла до Мілени і Самсона і попідливала їм пійла, а поки лила, нагнулася до Мілени і сказала:

– Не пий вина, воно з отрутою. Я, вже все налаштувала, попросись до вітру.

– Зараз приведуть Шутіма. Прослідкуй звідки. – прошепотіла у відповідь дівчина.

– Про що , це ви шепочетесь. – несподівано, почувся голос, ватажка.

Жінка не розгубилася:

– Дівчині, потрібно на хвилинку відійти, але вона соромиться, мій господарю, тобі про це сказати.

– От , дурненька! Чого ж тут соромитись?– пом’якшав голос бандита. – Гей, ти. – штовхнув він під бік вояка, що сидів поруч з ним. – Проводи, красуню, до вітру.

– Не треба, мій господарю. Вона при чужому чоловікові, буде не зручно себе почувати, я сама її проведу. – втрутилась Васса.

– Добре. Лише не довго, бо ти ж , мене знаєш. – дивлячись у очі своїй дружині. Прошипів Самсон.

Та , нічого не відповіла, лише ствердно кивнула головою. Мілена вийшла із за столу і пішла слідом за жінкою.

Вже багато часу, мандрівники просиділи в темному сараї, вони чули гамір, та п’яні вигуки, знадвору. Що вони тільки не передумали, за цей час, але розумного рішення так і не знайшли. Карол зовсім не хвилювався за себе, його весь час тривожила думка: « Як , там, Мілена. Що роблять з бідною дівчиною, ці недолюдки». Біля вхідних дверей зашурхотів засув, двері розчинилися і на порозі нарисувалося двоє п’яних бандитів. Один з них , ткнув смолоскипом майже в обличчя Шутімові.

– Ти, підеш з нами, тебе хоче бачити наш ватажок.

Коротун перезирнувся з товаришами.

– Не хвилюйся Шутіме. – заспокоїв його , Мозус і додав:– Використай свою прогулянку з користю.

Чоловік зрозумів натяк, він хитнув головою, даючи пойняти, що все зрозумів.

Тим часом Мілена і Васса, обговорювали план дії.

– Це добре ,що ти , попросила привести карлика , це нам дасть трохи часу, поки зілля почне діяти. Я сховала зброю і трохи харчив. Зараз , повернися до столу, щоб Самсон, нічого не запідозрив. – посовітувала, жінка.

– А, як же я, знову, піду із за столу?– розгубилася Мілена.

– Щось придумаємо. – заспокоїла її , Васса.

Мілена сіла біля бандита, якраз в ту хвилину, як до столу підвели Шутіма.

– Ану, карлику, покажи нам, що ти вмієш робити. – п’яно прохрипів , ватажок. – Заспівай , чи потанцюй для нас.

– Ще, чого!– обурився , малий. – Не дочекаєтесь, щоб я, перед вами , вихилясував.

Шутім, з пересердя, затупав своїми кривулястими ніжками, а п’яні бандити, дивлячись на нього, аж за животи хапалися, у Самсона навіть сльози виступили з очей.

– Ти, була права, моє серце!– вигукнув, він , звертаючись до дівчини. – Нічого смішнішого в своєму житті , я не бачив.

Ватажок обійняв Мілену за плечі і міцно притис до себе. Побачивши, як дівчина і бандит туляться один до одного, Шутім , аж присів від злості. Він хотів сказати щось образливе, та йому забракло слів. Він лише як риба, відкривав і закривав рота, витріщивши свої очі.

– Все! Досить! Більше не можу!– вимовив крізь регіт, Самсон. – Ведіть його назад , бо я умру від сміху.

Карол сидів під стіною і мовчав, втупившись в підлогу. Несподівано, йому здалось, що вона ворушиться. Він придивився пильніше, земля знов ворухнулася.

– Здається, в нас, ще більші неприємності , ніж ми вважали. – прошепотів юнак.

Друзі звернули на нього увагу.

– Про ,що, ти говориш?– не зрозумів , хлопця, Мозус.

Карол показав пальцем у підлогу:

– Про , шорхів. Мабуть, вони вирішили в цьому сараї прорити свою нору.

Земля під ногами, просідала все дужче і дужче. Друзі тулилися по під стінами, боячись провалитися.

– Ще трохи і нам кінець. – констатував факти, Теймур.

– І ,що, ти пропонуєш?– спитав його, Плато.

– Я , пропоную. – обізвався Капер. – Ми всі, не слабого десятка , треба разом налягти на двері, може виб’ємо, а там розберемося, що робити. Та сидіти і чекати поки нас з’їдять шорхи, дурість.

– А, що , може вийти!– погодився з братом , Плато.

Вони не стали чикати наказу, приготувалися і разом кинулися на двері. Та коли вони вже були перед самими дверима, ті , раптово відчинилися і болотники, не виспівши зупинитися, вивалилися на зовні, збивши з ніг охоронців, що якраз привели Шутіма. Коротунові, теж дісталося. Першим , отямився Плато, він ударив кулаком в обличчя, одного з охоронців і вихопив в нього зброю. Його прикладу , по слідував Капер, і обеззброїв іншого бандита. Здавалося , друзі вже вільні, залишилося визволити Мілу.

– Шутіме, ти там був, у нас є шанс врятувати дівчину?– спитав Крістур, підіймаючи за руку, малого з землі.

– Є, вони всі перепилися, але, чи їй це потрібно?– грубо відповів , коротун.

– Про, що ти кажеш?– сердито, вигукнув Карол.

– А, те і кажу, що вона сидить в обнімку з тим бандитом і либиться. —з образою в голосі, відповів Шутім. – Вона ,разом з іншими, сміялася з мене.

– Це , ще нічого не доводить. Я ,знаю Міленку, з дитинства. Вона не з тих дівчат, що вішаються на шию, кому попало і якщо вона, себе так поводила, на те в неї, мабуть, були причини на те. – спокійно і розсудливо сказав, Мозус.

– Пішли вже, поки підземляни не повилазили. – став підганяти товаришів, Крістур.

Мандрівники, обережно рушили в бік бенкету. За столами і справді вже були всі п’яні . Чи то Вассине зілля подіяло, чи то просто обпилися , різниці не було. Друзі сміливіше рушили в перед, та ватажок банди ,хоч і був добряче на підпитку , та не настільки, щоб не помітити їх. Він злякався, розуміючи, що його вояки, йому не підмога. Схопивши Мілу, Самсон витяг її із за столу, придавивши їй до горла ніж.

– Підійдете ближче і дівчина загине, зрозуміло? Ану покладіть мечі на землю і повертайтеся назад, до сараю. – наказав своїм полоненим, ватажок бандитів.

– Не можемо, в сараї , свою нору риють шорхи. – відповів , йому, Крістур.

Та Самсон зараз, мало що міг скумекати, тому весь час продовжував притискати ножа до горла дівчини і крутив головою на всі боки, шукаючи собі допомоги. Та все було марно. Ніж врізався в ніжну дівочу шкіру, вона почала задихатися, а товариші не знали як їй допомогти. Несподівано , Самсон застиг на місті і здивовано подивився на свій живіт, з відти тирчав наконечник списа. Рука з ножем безвольно опустилась, бандит відпустив Мілину і озирнувся назад, за його спиною стояла Васса.

– Ах, ти ж, су…– більше він нічого не вспів сказати і втративши свідомість , упав на землю.

– Це, тобі , покидьку, за моє знівечене життя. – з люттю в голосі промовила, жінка.

Мілена кинулася до неї.

– Дякую, тобі, Вассо. Ти , мене врятувала.

– Не, треба подяки. В першу чергу, я врятувала себе, а тепер, треба з відси тікати, поки бандити не прохмелилися. – сказала вона, звертаючись вже до чоловіків.

Ті столи і спостерігали за всім , що відбувалося з роззявленими від подиву ротами і лише після її слів, прийшли до тями. Карол обійняв і пригорнув до себе дівчину.

– Я так хвилювався за тебе. З тобою все гаразд?

– Так. Все добре. Ми з Вассою, хотіли прийти вам на допомогу і вже навіть приготувалися. Вона підпоїла бандитів сонним зіллям, але ви і самі вибралися.

– Оце, так жінка!– вигукнув , Крістур. – На все здатна.

Він дивився на неї захопленим поглядом , Васса, теж, глянула на нього, і посміхнулася, лише в молодості, на неї, так дивилися парубки.

– Хто ти, красуне?– спитав Крістур.

– Мене звуть , Васса. Я , дружина цього недоумка. – вона показала рукою на нерухомого Самсона. Як давно, я мріяла його вбити. Скільки знущань і наруги, я від нього зазнала. Думаю, Боги , мені вибачать за скоєний мною злочин.

– Неодмінно! Ти ж рятувала людину. – погодився з нею чоловік.

– Я , приготувала для вас зброю і харчі, там біля сарайчика. Треба забрати. – згадала, жінка .

Та коли мандрівники, разом з нею , наблизилися до будови, то побачили безліч тіней, які поволі рухалися в їхній бік.

– Це шорхи! Вони вже на поверхні. – вигукнув, Карол.

– Треба звідси швидше тікати. – обізвався Теймур.

– До речі, у бандитів є коні!– згадав Мозус. – Ними і скористаємось.

– А як же , місцеві жителі ?– спитала Міла. – Вони ж, загинуть.

Друзі від її запитання, розгубилися. Дійсно , покинути людей на смерть, це паскудство . Та Васса остудила її благородні наміри:

– Ми, нічим їм не допоможемо. Вони, так налякані бандою Самсона , що не стануть вас слухати, і не відкриють двері нікому. Так що, треба рятуватися самим, а їм , нехай допоможуть Боги.

Друзі повскакували на коней, що належали банді. Карол і Крістур підсадили жінок. Мілена перегнулася з коня і поцілувала хлопця, той від щастя аж засяяв. Він обернувся до Шутіма і з докором в голосі, сказав:

– А ти , що базікав?

– Я, лише казав, що бачив. – здвигнув плечима Шутім, потім коротун звернувся до дівчини. – Вибач Міленко, я вирішив, що ти полюбила Самсона.

Мілена у відповідь, лише засміялася.

– Ну, що, вже всі всілися?– спитав Мозус. – Тоді рушаємо.

Друзі поскакали, одразу пускаючи коней в галоп, покидаючи це небезпечне місце. Трохи проїхавши, Мозус притримав коня, в селищі почувся розпачливий крик.

– Почалося. – промовив він сам до себе і пришпоривши коня, наздогнав товаришів.

Їхали до самого світанку, підземляни за ними не гналися і мандрівники почували себе, майже, в безпеці. Дошкуляли лише, голод і втома. Вже другу добу, вони не мали крихти в роті, та і відпочити їм, так і не довелося. Крістур, весь час, крутився навколо Васси. Та, вона, здається цього не помічала, або просто вдавала, що не помічає. Зате товариші, це не пропустили. Першим , як завжди, вколов слівцем чолов'ягу, Теймур:

– Крістуре, а, Крістуре, чого це ти все їздиш кругами, навколо Вассиного коня? Він тобі, що, подобається більше за твого?

Крістур, почервонів і сердито зиркнув на хлопця, а потім потай, показав йому кулак.

– І, що то, робить , з чоловіками кохання. – скрутно похитав, Теймур головою, дивлячись на Мозуса.– Ну зовсім людина, втрачає голову. Ось, Крістур, вже друзям погрожує.

Мандрівники, весело засміялися. Крістур, скоса глянув на жінку, та дивилася на нього і посміхалася, він теж розплився в посмішці. Він зрозумів , що теж їй не байдужий. І можливо, підколи Теймура, розтопили останній лід, в їхніх стосунках. Тепер, він зовсім не сердився на хлопця, за його довгий язик.

– А куди, ви , направляєтесь. – першою заговорила до Крістура, Васса.

– На узбережжя. – відповів, чоловік. – Там десь, знаходиться замок чаклунів, до них, ми і направляємось.

– Я , знаю де це. Адже, я, народилася в тих краях. Мій батько, був капітаном, невеликого торгового судна і він, часто брав мене з собою. Неодноразово, ми з ним, пропливали по біля скелі, на якій стоїть цей замок. – сказала Васса.