Текст книги "Десятий учень. Книга 1 (СИ)"

Автор книги: Наталья Мазоха

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 16 страниц)

– А , як довго, нам ще туди іти?– втрутився в розмову, Мозус.

– Якщо в ночі відпочивати, то дня, три.

– До речі, про відпочинок, ми що вирішили замучити себе до смерті?– спитав , Шутім.

Коротуна послухали і зупинилися.

– Треба роздобути харчів. Пішли, братику, пополюємо. – звернувся Плато до Капера.

– Пішли, але, чим ми будемо полювати? Ганятимемося за птахами з мечем?

– А ти, що , не здатний зробити лука і нарізати стріл?– єхидно, відповів болотник братові.

– Я про це , не подумав. – знизав той плечима.

Ось так спілкуючись, парубки зникли за невисокими заростями, біля яких, зупинився загін мандрівників. Поки розводили багаття, повернулися охотники, вони принесли дику козу.

– Як, це вам так швидко, вдалося вполювати дичини?– здивувався , Крістур.

– Та ми і самі здивувалися, що так вийшло. – почав розповідь , Плато. – Ми з братом, перейшли через цей лісок і вийшли в зелену долину, а на ній тварин, видимо-невидимо. Я не вспів і слова вимовити, як мій братик, хапає меча і кидає його в саму гущу , як списа і, о диво, влучає в козу.

– Що, в цьому, дивного? Я що, мисливиць – дилетант?

– Та ні, дивно інше, звідки стільки тварин? – перервав його, Крістур.

– Подивіться під ноги, тут навколо скелястий грунт. Шорхи не зможуть рити свої ходи. Тварини не лякані. – пояснив Мозус.

– А, ще, ми по дорозі, бачили водоспад він падає в невеличке озеро і вода там тепла, при тепла. – ні з того, ні з цього, додав Капер і зиркнув в бік жінок.

– Як, туди дійти?– спитала, Васса.

– Ось так, прямісінько, прямісінько і вийдете. – пояснив , хлопець.

– Пішли , подруго. Поки чоловіки смажитимуть козу, ми помиємося.

Дівчина, з радістю, погодилась. Озерце, виявилось пречудовим, схожим на кам’яну чашу, оздобленою візерунком з квітучих рослин.

– Як тут, гарно. – вдихнула на повні груди, Васса. – Здається, мені ніколи не було так добре, як зараз, у вашому товаристві.

– А , особливо, у товаристві Крістура. Чи, не так?– посміхнулася їй, Мілена.

– Так. Він приємний чоловік, та я, його, ще добре не знаю. Самсона, я теж вважала чудовим, поки не розпізнала.

– Крістур, не такий. Він, гарна людина. Можливо, трохи не зграбний і не вміє гарно висловлювати свої почуття, та в кожного є свої недоліки.

Мілена почала роздягатися, необережним рухом, вона зачепила намисто, нитка порвалася і перла розкотилися навкруги, а деякі попадали у воду.

– Ой, я зовсім про них забула. Та не шкода, мені вони все одно, ні до чого. – байдужим голосом, промовила дівчина. – Та і це плаття, навіщо воно, але іншої одежі немає, а в ньому, незручно їхати верхи.

– Потім щось, придумаємо. – пообіцяла, Васса.

Подруги, попрали свій одяг і розіклали на камені, сохнути, а самі пішли митися. Міленине плаття, вигравало на сонці різнокольоровим бісером і стеклярусом, з дерева, за ним довго спостерігав великий ворон. Він то одним оком подивиться на миготливі камінці, то іншим і нарешті коли купальниці відійшли по далі, підлетів, зачепив блискучу одежину дзьобом і майнув геть. Подруги, лише охнули. Та що вдієш, Міла залишилася в самій сорочці. Дівчина кинулася слідом за птахом. Плаття для ворона , було важкою ношею, та кидати його, він не збирався, лише трохи відлетів і сів відпочивати. Мілена вже майже добігла до птаха, але він знову відлетів, забравши з собою і одежину.

– От, капосне створіння!– вилаялась, дівчина. – Ану, зараз же, віддай.

Та ворон, наче насміхався з неї, він знову почекав поки Міла підійде ближче і піднявся у повітря, залетівши за скелю. Дівчина кинулася слідом і несподівано наштовхнулася на старого діда. Побачивши, напівроздягнену дівчину, старий прикрив долонею очі і промовив:

– Чого, чого, а такого дива, я тут не сподівався побачити.

Мілена, сором’язливо , прикрила рукою глибоке декольте і відступила за камінь.

– Це, часом не твій одяг?– спитав старий, простягаючи Мілені , сукню.

– Так, мій. Його в мене ворон поцупив і я за ним гналася. – дівчина вдяглася і вийшла з за каменю.

– Це моя пташка. – посміхнувся до неї , старий. – Він полюбляє все блискуче. От і тягне, що надибає. Ти вже на нього не ображайся , дурна істота.

– А ви , тут десь неподалік живете?– спитала дівчина.

– Так. Зовсім поряд. Бажаєш зайти в гості?

– Вибачте, та мені потрібно повертатися , на мене чикають.

– Я , розумію. Та все ж, дозволь тебе запитати.

Дівчина ствердно кивнула головою і старий спитав:

– Якби я міг тобі запропонувати переселення в інший світ, вільний від шорхів, де ти змогла жити в повному достатку і навіть розкошах, не ризикуючи власним життям. Ти б , погодилася?

– Разом з моїми друзями?

– Ні, лише тебе саму. – сказав старий і злегка доторкнувся до її чола.

Перед її зором, попливли яскраві картини райського життя. Мілена відчула себе царицею дивовижного світу, де всі і все належить лише їй, де виконуються найдрібніші її забаганки і весь світ, сповнений любові лише до неї одної.

– І ви, здатні таке зробити?

– Так. То ти погоджуєшся?– старий , очікуючи відповіді, замовк.

Мілена подивилася на нього своїми великими, блакитними очима і посміхнувшись, відповіла:

– Ні, я не хочу розкошів, не хочу іншого світу в якому не буде, поруч мене, людей яких я люблю.

– В цьому світі ти можеш загинути, а така вродлива дівчина, не заслуговує на смерть, у такому ніжному віці.

– На , таке ніхто не заслуговує. Нещодавно, від шорхів, загинула банда грабіжників і убивць. Вони заслуговували на смерть, але все одно, не на таку. – відповіла Мілена.

Дідусь, схвально захитав головою. Йому сподобалась її відповідь, а дівчина, несподівано спохватилася.

– Діду, а ви бува не чарівник ?

– Так.

– А , не з тих, бува чарівників, що живуть в замку , біля моря?

– Саме з тих. Мене звуть, Фалонд.

– Я і мої друзі, якраз і направляємося до вас.

– Знаю, тому і прийшов вам назустріч.

– То ви, мене надурили, коли сказали, що живете поруч?

– Ні , не надурив. Ми , мандруємо інакше ніж звичайні смертні. Скоро ти в цьому переконаєшся. Тепер пішли, познайомиш мене зі своїми товаришами.

Мілена і старий , пішли до озерця, їм на зустріч вийшла Васса.

– Подруго, я вже почала хвилюватися за тебе, де ти пропала?– спитала, жінка. Та помітивши старого діда, зупинилася. —А, це , хто з тобою?

– Чарівник. – спокійно, наче нічого значущого не сталося, відповіла дівчина.

– Чарівник? Ти , не жартуєш?

Мілена посміхнулася і закрутила головою:

– Він , хоче , з нами познайомитися поближче, а я його супроводжую.

– Добре. – трохи розгублено промовила, Васса. – Пішли тоді, разом.

Проходячи берегом озера, Фалонд побачив розсипані перла. Чарівник простяг до них свою долоню, і намистинки, як по команді, повскакували в неї.

– Ваше? – спитав він, у жінок.

– Не потрібні, вони, нам. – відповіла Васса.

– Даремно, ви, так. В подорожі, все знадобиться. Візьми.

Мілена взяла перла, і сховала до кишені. «Можливо старий, і правий.» – подумала вона. Жінки повели старого, до табору, коза вже була спечена, чоловіки , хоч і захлиналися, з голоду, слиною, та все ж чикали на повернення , представників слабкої статі. Вони не сподівалися, крім жінок, побачити ще когось. Поява чаклуна, дуже здивувала їх, вони навіть забули привітатися у відповідь.

Першим, прийшов до тями Карол:

–Я вас знаю! Я бачив вас у лісі, коли перевіряв зброю, що мені подарував батько. – і не чикаючи, що скаже на те старий, обернувся до Мозуса. – Пам’ятаєш? Я розповідав.

– Так. Це саме я. – погодився, старий. —А ще, я той самий торговець, який подарував твоєму батькові, ту зброю. Великий Орнагул, приставив мене, оберігати тебе і допомагати, якщо в цьому виникне потреба.

Карол дивився на старого захоплюючим поглядом. Та захват раптово зник, коли він почув, запитання Мозуса.

–То ,ви знали все про шорхів, про наші поневіряння і нічого не робили? Ви ж, могутні, як ви могли допустити, що загинуло стільки людей? Безневинних людей.

Старий, вислухав звинувачення ватажка, з непорушним виразом обличчя, а потім відповів:

– Ми, чаклуни білої магії, а біла магія не допускає вбивства, нехай навіть це буде, найжахливіша істота в світі. Таму ми і не можемо зупинити шорхів, це повинні зробити ви, але про це, ви дізнаєтесь у замку, куди ми зараз і відправимося.

Старий підняв в гору руки і почав промовляти якесь заклинання.

– Стрівайте, стрівайте, а як же коза? Ми що покинемо її, навіть не скуштувавши?– закричав, Шутім.

– Кому, що. А ,коротунові, аби наїстися!– висказався, Теймур.

Фалонду, прийшлося починати все спочатку. Шутім, тепер, тримав печеню в руках. Перед очима мандрівників все замерехтіло і попливло, а коли спинилося, то вони разом з чаклуном опинилися, в напівтемному, але затишному приміщенні, здається бібліотеці, бо навколо стояли стелажі з книгами. Із за вікон долинав шум прибою і крики чайок.

9

– Гості вже прибули. – повідомив, Орнагула, один з його учнів.

Маг поволі підвівся зі свого крісла, і рушив до бібліотеки. Слідом за ним ішло вісім по жилих чоловіків, отакою процесією вони і зайшли до кімнати, де на них чекали друзі.

– Я радий, що ви всі, благополучно дісталися , до нашого замку. Ми знаємо ціль вашого візиту і як можна ретельніше, підготувалися до нього. Весь наш світ охопило велике лихо і лише ви в змозі його здолати. Та перш , ніж я розкажу вам, як це зробити, ще раз добре поміркуйте, чи готові ви на важкі випробування, за ради порятунку, інших людей?

– Ці , інші, наші рідні і друзі. – відповів на запитання, Орнагула, Крістур. —і якби ми були не готові, то взагалі не пішли б у цю подорож.

– Так, я це розумію, але ваші поневіряння, ще не скінчилися, можливо буде ще гірше. Тому , я і питаю.

– Ще гірше?– витріщив очі, Шутім.

– Ти хочеш відмовитись?– замість відповіді, спитав старий чаклун.

– Ні. Я просто спитав. – винувато потупився коротун.

– Значить , всі готові. Тоді давайте присядемо. – чаклун показав рукою на стільці навколо довгого столу, що стояв в цій же кімнаті, а коли всі повсідалися, продовжив.– Слухайте мене, уважно. Створінь темряви, шорхів , зараз вже неможливо подолати, вони розповзлися по всьому нашому світі. Це, справа Мари і її помічників. Таким чином, вона намагається захопити наш світ.

– То що ж , нам робити?– друзі, схвильовано, перезирнулися між собою.

Орнакул трохи зачекав, поки вони заспокояться і продовжив:

– Ви знаєте, як підземляни прийшли на велику землю. Єдиний спосіб, їх зупинити, це зруйнувати перешийок що з’єднує Стеркію з великою землею , але не тепер а в минулому, до того, як шорхи його перейшли.

Мандрівники, здивовано дивилися на Орнакула, та він не звернув на ці погляди, ніякої уваги і продовжував пояснювати:

– Існує закляття, що здатне перенести вас, в той самий час, що нам потрібно. Та для його виконання, потрібні деякі складові, яких не знайти в нашому світі. В нас було трохи такого зілля, але ми його використали. І перш, ніж подорожувати в часі, вам доведеться відправитися в мандрівку по інших планетах Алагіра. Я склав список, потрібних інгредієнтів.

– А це, дуже небезпечно?– спитала схвильовано, Мілена.

– Я гадаю, що жінкам краще з нами не йти!– перебив її Крістур.

– Підуть всі, хто прийшов у наш замок. – мовив Орнагул. – Якщо доля привела вас сюди, то значить ви потрібні одне одному. Мандрівки в інші світи, думаю, не страшніші, ніж подорож по заповненій шорхами землі. Якщо ви триматиметесь разом і допомагатимете одне одному, у вас все вийде. Перша планета, куди вам треба відправитись, Сулерія. На ній, потрібно знайти хутро червоної ящірки. Допоможе вам у цьому, мій старий друг і чарівник Крахун, я з ним вже зв’язувався , він чекатиме на домовленому місці, а потім допоможе , помандрувати далі.

– Хіба Сулерія, не єдиний світ, що нам потрібен?– захвилювався Карол.

– Гадаю, що засмучу вас, якщо скажу, що ні. Потрібні будуть ще Місячний Камінь, Камінь Сонця, крило морфінна і око дракона-слактора з планети-океану Акварії. – перерахував усі інгредієнти Орнагул.

– Скажіть , а в Акварії лише сама вода, навкруги? Я ж не вмію плавати. – за панікував Шутім.

– Не хвилюйся, може ти ще туди і не дійдеш. – зло пожартував над ним , Теймур.

Чаклун з докорам подивився на балакунів, що перервали йог пояснення, ті вибачились і замовкли.

– А вже там, чарівник Валером, допоможе створити з усіх цих складових зілля, промовить заклинання, яке я дам вам із собою і відправить вас назад до нашого світу у потрібний час.

– А крило морфінна і ці камені, теж знаходяться в Акварії?– спитав Мозус.

– Ні. Камінь Сонця, знаходиться в головному храмі Норка , на Стеркії, у вас буде трохи часу, щоб знайти його, коли ви, повернетесь у минуле. Крило морфінна , найдете на планеті, з назвою, Містерія.

– Ви забули сказати по Місячний камінь. – нагадала Мілена.

– Де знаходиться, ця складова , ми і самі не змогли з’ясувати, та сподіваємося, що ви самі по це дізнаєтесь.

– І скільки днів на все це нам знадобиться?– спитав Мозус.

– А чи не все одно, якщо ми повернемося в минуле?– здвигнув плечима Крістур.

– Твоя правда. – погодився ватажок. Потім звернувся до Орнагула. —І коли нам, в дорогу?

– Спочатку відпочиньте, відіспіться, а завтра в ранці, вирушите. Тільки зараз, нам, треба з'ясувати ще одну річ. Прошу всіх пройти зі мною. Старий підвівся і рушив в глиб кімнати, там на високій підставці, лежала прозора сфера.

– Що це?– спитав Карол.

– Це ключ від дверей у інші світи, але користуватися їм зможе тільки обраний.

Зараз ви по черзі будите підходити і торкатися його, він покаже, хто саме нам потрібен.

Чаклун злукавив, він добре знав хто той обраний, та хотів показати це мандрівникам, щоб вони не сумнівалися в тому. Першим підійшов Мозус.

– Поклади руку на шар і уяви, що віддаєш йому, всю свою силу і енергію. Чоловік зробив все так як наказав старий. Шар почав з середини світитися, наче хтось запалив в ньому невеликий вогник, він палахкотів і вигравав різнокольоровими барвами.

– В тобі достатньо сили, щоб бути гарним воїном і сильною духом людиною, але не достатньо щоб відкрити прохід. – пояснив побачене Орнагул. – Хто наступний?

Наступним був Крістур. Він зробив все як і Мозус, сфера, під його рукою, не запалала яскравіше ніж у ватажка. Він розчаровано відступив пропускаючи в перед Плато.

– Нехай підійде Карол. – попрохав чарівник.

– Але ж він ще зовсім дитина. – не хотів уступати своєї черги, болотник.

– Не має значення. – наполіг на своєму Орнагул.

Карол не сміливо простяг руку, кінцівка тремтіла, він ще не встиг її опустити на сферу, як вона почала яскраво світитися. Він одсмикнув руку назад.

– Не бійся, продовжуй, ти не обпечешся. Це холодне світло. – підбадьорив , хлопця, старий чаклун.

Карол послухався і поклав долоню на шар. Від яскравого спалаху, усім довелося примружитися.

– Оце так енергія!– захоплено вигукнув Шутім.

– Тепер , я думаю всі зрозуміли, для чого Муеро, наполягав на Кароловій участі в цій мандрівці?– спитав Орнакул.

– Так. – відповів за всіх Мозус. – він буде нашим провідником по світах.

– Не тільки. Його, Боги нагородили дивовижною силою, зрозуміти яку, йому допоможе ця подорож, а він завдяки їй, допомагатиме вам. – пояснив чарівник. – Тепер можете іти відпочивати, мої учні, проведуть вас по ваших кімнатах.

– А нас тут, сьогодні нагодують? Чи ми їстимемо своє?– обізвався Шутім.

І лише тепер, всі звернули увагу на те , що він і досі тримає в руках , смажену козу і навіть встиг трохи її погризти. Орнагул , вперше за весь час розмови, посміхнувся:

– Вибач, друже. Зовсім випустив з голови, та не ображайся на старого, вже став забудькуватим. Прошу всіх до їдальні, там на вас, давно чекає, накритий стіл.

– От, з цього і потрібно було починати. – діловито промовив, коротун і першим вирушив за одним з учнів Орнагула, що провів їх, до трапезної.

Вечеря була просто розкішною, від страв ломився стіл і всі вони були дивовижно смачними, а спілкування з господарями замку виявилося дуже приємним. Чаклуни ,які с першого погляду, були суровими і замкнутими, на повірку, виявились балакучими і веселими дідками. Всі вони були дуже поважного віку, а деякі дожили вже до сотні років, як Фалонд і Манерус. Найменшим виявився, Каху, йому виповнилося, лише сімдесят. Коли трапеза скінчилася, мандрівників провели до гостьових кімнат. Вони були розташовані поряд одна одної вздовж довгого коридору. У кожній з кімнат на гостей чикав приємний сюрприз: діжі з теплою водою і чистий одяг. Чоловіки не встигли помитися в теплому озерці і зараз з задоволенням порскались в діжах. Мілену і Вассу поселили до однієї кімнати, жінки одразу почали роздивлятися одяг, що їм запропонували. Він виявився, чоловічим. Спочатку, жінки розгубилися, а потім лукаво перезирнувшись, почали перевдягатися. Міла стягла з себе остогидлу сукню і з задоволенням кинула її в корзину для брудної білизни. В одежі, що їм запропонували чарівники, було дуже зручно. Жінки стали схожими на двох хлопчаків, обидві стрункі і тендітні з гнучким станом і стрункими ногами. Всі їхні принади, тепер були на показ, та їм зовсім не було соромно, навпаки, їм це подобалося.

– Тепер, Крістур, остаточно втратить від тебе розум. – промовила Мілена, роздивляючись спою подругу. Я навіть подумати не могла, що нам пасуватиме це вбрання.

– Ти права. Мені теж подобається. – погодилась з нею Васса.

Каролові, не дивлячись на страшенну утому, все ніяк не вдавалося заснути . Він весь час ворочався в м’якій постелі. Вже було за північ та сон ніяк до нього не йшов. Несподівано в двері постукали, виявилося, що не лише він один не спить. Карол відчинив, на порозі стояв Шутім. Він голосно шмигнув носом і не чикаючи запрошення, пройшов до кімнати.

– Кароле, як ти гадаєш, чаклуни зможуть зробити мене красенем?

– Що?– не зрозумів хлопець.

– Ну з допомогою чар, вони мене перетворять на красавця?

– Шутіме, ти що, здурів? Яка зараз година?– він взяв, коротуна за плече і виставив до коридору. А навздогін додав:– Спитаєш завтра про це ,у Орнагула.

Шутім, розчарований, пішов до своєї кімнати, йдучи він бубнів щось собі під носа. Та Карол не став дослухатися, він знову влігся і йому вдалося навіть задрімати, коли до кімнати знову постукали. Розсерджений хлопець підскочив до дверей і рвучко їх відчинив, він сподівався побачити там Шутіма і вже приготував для нього пару кріпких слів, та завмер побачивши Мілину. Вона дивилися на нього злякано і в той же час, довірливо.

– Кароле, мені страшно.

Дівчина притулилася своїм обличчям до його грудей, хлопець обійняв її за плечі.

– Мені теж страшно, та ми зможемо це пережити, всі разом ми велика сила і ти, і я, і Мозус, і всі інші. Орнагул це знає напевно.

– Чому, ти, так вважаєш?

– Це важко пояснити. Коли Орнагул запропонував нам мандрівку в минуле, я все зрозумів. Чарівники живуть і в майбутньому і в минулому. Орнагул все про нас знає!

– Що саме?

– Він знає нашу долю, він знає, що ми, здолаємо всі труднощі. Ти мені віриш?

– Вірю.

Дівчина подивилася Каролові в очі, ніжно поцілувала в губи, юнак хотів повернути їй поцілунка, та вона не дала, прикривши йому рота рукою. Тоді він цмокнув її в пальчики , дівчина відняла руку і пішла до своєї кімнати. Карол зачинив двері і повернувся до ліжка. Він не знав чи вдалося заснути цієї ночі Мілі, та він заснув міцним , спокійним сном, бо зумів висловити те, що непокоїло і його самого і це надало йому впевненості.

Хлопець розплющив очі і подивився у віконний пройом, надворі сіріло. Настав ранок. Карол , вже не міг з впевненістю сказати, чи насправді до нього в ночі приходили Шутім і Міла, чи це йому лише наснилося. За дверима почувся голос Каху.

– Кароле, тебе бажає бачити вчитель.

– Іду.

– Поспіши, він не любе чикати.

Карол вийшов до коридору і привітався . Старий чаклун чекав його в бібліотеці.

– Радий тебе , вітати. Як відпочив?

– Дякую. Добре.

– Я хочу тобі дещо розповісти, це стосується лише тебе. Амулет і кинджал , що тобі подарував батько, як ти знаєш , не звичайні речі. Окремо одне від одного, це лише прикраса і зброя, а от разом, могутня чарівна сила. Це одна з десяти чарівних речей, що їх створив мій вчитель, могутній Вартохар. Вони призначені, захищати обраного. Колись , цей кинджал і амулет , захищали мене. До речі, я вже повернув їм силу, що одібрав Фалонд.

– А ви впевнені, що той обраний, саме я.

– Так. І чарівна сфера, це підтвердила. Тепер потрібно, щоб ти сам, в це, повірив. Бо силою, до магії, нікого не можна навернути, як до речі і до усього іншого.

Орнагул підвівся, і взяв з полиці велику теку. Він дістав з відти, лист паперу, списаний незрозумілими знаками і простяг хлопцеві.

– Що це?

– Це те закляття, про яке я говорив. Бережи його як зіницю ока, без нього, ваша подорож, не має сенсу. Зрозумів?

Карол кивнув головою. До кімнати зайшли решта мандрівників, хлопець озирнувся і оторопів побачивши Мілину і Вассу. Він був просто у захваті від їхнього вигляду.

– Ми, хлопче, теж отетеріли, коли жінки з’явилися перед нами. – посміхнувся з його реакції , Крістур.

– Чарівники, можуть творити чудеса, не пристосовуючи магію. – підтримав, його Теймур.

Жінки, трохи зашарілися, але лише так, для виду. Їм сподобалася увага чоловіків. Після сніданку, мандрівникам принесли зброю, кожен вибрав собі за смаком. Перус і Капер узяли собі луки, вони дуже справно ними володіли, Мозус і Крістур віддали перевагу мечам що були відібрані у бандитів. Теймур і Карол вибрали мечі полегше, а Шутім взяв булаву на міцній, шкіряній линві. Навіть жінки не залишилися в стороні , вони озброїлися кинджалами і пристосували їх в себе на ременях. Друзі розпрощалися з господарями і підійшли до чарівної кулі.

– Як нею користуватися?– спитав Карол у Орнагула.

– А хіба я не пояснив?– здивувався той. – Знову, провали в пам’яті. Ну добре, слухай і запам’ятовуй, Кароле. Береш сферу до рук, твої друзі тісним колом навколо тебе, щоб на кожного з них впало світло і подумай про планету, який ти, хочеш опинитись, за мить ви будете там. От і все, нічого складного. Зрозумів?

– Так. – відповів хлопець і простяг руки до шару .

– Стрівай , я вийду з кімнати, щоб випадково не помандрувати з вами, для цього, я вже занадто старий. Бажаю вам удачі.

Старий вийшов і зачинив за собою двері, крізь їхні щілини, блиснуло яскраве світло і одразу ж згасло, чаклун зазирнув до бібліотеки, вона була порожня.

– Ну от і все. Хай вам щастить! А тобі, Кароле, найбільше. Цей довгий шлях приведе туди, де, насправді твоя доля. – промовив у слід мандрівникам, Орнагул.

Карол чекав стрімкого перельоту, а насправді, йому здалося, що він пливе в густому киселі: рухи були уповільнені і він міг добре роздивитися усе навколо. Перехід нагадував скляну трубу з спотвореними стінками, за якими змінювалися світи, хоч і роздивитися крізь них нічого було не можливо. Все злилося в одну різнокольорову смугу. Та ось на якусь мить його оточив морок, хлопець з переляку заплющився і відразу відчув під ногами землю. Карол відкрив очі, він стояв на зеленій галявині, поряд були всі його друзі, вони теж здивовано роззиралися навкруги. Трава сягала їм до колін, навколо росли дерева вкриті білими квітами,– великими і духмяними. Теплий, лагідний вітерець грався з волоссям, на небі не було жодної хмаринки.

– Ми потрапили до обителі Богів?– запитав Капер і глянув на брата, немов хотів отримати ствердну відповідь і за одно пересвідчитись чи він поряд.

– Мабуть це і є Сулерія, якщо, звісно Карол, не подумав про якесь інше місце. Де ж той Крахун, що мав нас чекати ?– розмірковував у голос Мозус.

– А це, що таке?– Мілена дивилася у бік дерев, зляканими очима, всі звернули туди увагу. До них наближалося ціле стадо велетенських ящірок, вони ішли не поспішаючи, час від часу нагиналися до землі, зривали жмути трави і повільно пережовуючи ковтали. На мандрівників вони не звертали ніякої уваги.

– На перший погляд, вони не агресивні, але краще зійти з їхнього шляху. – запропонував Крістур.

– Ой, а тут іще одна. – почувся з заду, голос Шутіма.

Всі озирнулись. Поруч, на відстані двох чи трьох кроків, стояла ящірка, не менша за інших, тупо дивлячись на них, її роздвоєний язик то з’являвся, то зникав у страшній пащі. З близька вона не виглядала такою миролюбною як інші. Мозус повільно дістав меча і приготувався захищатись. Раптом почувся писклявий голос, чимось нагадуючи Шутімового, друзям здалося, що то промовляла тварина.

– Радий вас вітати, мандрівники!

Вони здивовано витріщились на істоту.

– Не туди дивитесь. – знову почувся дивний голос.

Тепер він лунав, відкілясь з гори. Мандрівники задерли голови, і розгледіли на спині чудовиська, маленького чоловіка з короткими ніжками і маленькими, пухкими руками, наче він був рідний брат їхнього коротуна.

– Вибачте, що налякав вас. Мене звуть Крахун.

Друзі привіталися. Крахун стукнув ящірку маленьким кулаком по спині, і велетень поволі опустився на землю, простягши шию, по якій, як по гірці, він з’їхав униз.

– О, радий вітати тебе, брате! Я і не знав, що в інших світах, живуть такі маленькі люди, як ми. – зрадів Крахун, роздивляючись Шутіма.

– Я , в нашому світі, один такий. – гордо відповів ,той.

– А , хіба вас тут , таких, багато.?– поцікавився Карол.

– Ціле плем’я .– повідомив Крахун.

– І дівчата є. —з тайною надією, спитав Шутім.

– Багато! Та хіба Орнагул вам, про нас, не розповідав?

– Ні, він нічого не казав про інші світи. – відповів Карол.

– Це на нього схоже. Я давно його знаю і він завжди був загадковим. – посміхнувся Крахун.– Ну що ж, прошу іти за мною. Мої соплемінники влаштували на вашу честь, свято, і чекають на «великих» гостей. Не добре змушувати їх довго чекати.

Мандрівники рушили за чарівником, планети Сулерія. Чим далі вони ішли, тим більше дивувалися і захоплювалися тим, що бачили. А дивитися було на що! Природа просто зачаровувала, своєю красою. Навкруги розливали пахощі різнобарвні квіти, над ними пурхали такі ж яскраві метелики. Високо в небі кружляли великі птахи з довгими хвостами, наче танцюючи. То тут , то там паслися стада ящірок: зелених, сірих, коричневих з візерунками на спинах і без них.

– Крахун, скажи, ці тварі не заважають вам жити?– запитав чарівника Мозус.

– Ну що ви! Вони для нас, як ваші коні і корови. Чим більше у родини сулеритів, тим вона поважніша.

– То це свійські тварини!– зрозумів ватажок. —А я то думаю, звідки така дивна назва, вашого світу?

В далечині показалося поселення. Кілька десятків невеличких будиночків на півколом стояли навпроти великої, схожої на палац будівлі, перед якою була площа з фонтаном. Навколо всього поселення, як і скрізь по Сулерія, квітли сади.

– У такому чудовому місті не можуть жити погані люди. Правда ж, Міло. – звернувся до дівчини Карол, вони весь час ішли поруч, тримаючись за руки.

– А хто, сумнівається?– запитав Шутім.

Коротун просто світився від щастя, що зустріне своїх соплемінників і аж підтанцьовував від радості. На зустріч друзям вийшли мешканці поселення, вони всі посміхалися і плескали в долоні. Лунала весела музика. Жінки несли великі букети квітів. Які дарували гостям. Одна з них підбігла до Шутіма і ткнула в руки букет, той розплився в широкій посмішці і чмокнув жіночку в щоку, вона хіхікнула і втекла.

– Кароле, ти бачив .– штовхнув хлопця, під бік Шутім. – Вона мені посміхнулася.

– Я радий за тебе друже. – без іронії відповів юнак.

Він і справді радів за свого друга. Нарешті, той не буде самотнім і можливо зустріне тут собі пару.

Потім був святковий обід, столи ломилися від різноманіття страв: салатів, м'яса, були і фаршировані яйця сулеритів, завбільшки з диню. Гості спробували всього, було дуже смачно , а найдужче старався Шутім, він наминав за обидві щоки і не забував розхвалювати кухарок, які так смачно готують. Знову заграла музика. Розпочалися танці, словом, мешканці цього світу вміли веселитися. Давно мандрівники так не відпочивали, їм було добре в оточенні цих маленьких людей. Шутім помітив, що в його бік дивиться жіночка, та сама, яка подарувала йому квіти, вона була білявкою з кучерявим волоссям, яке білою хмаринкою оточувало миле, майже дитяче личко. Сірі оченята лукаво поблискували з під опущених вій, на щоках палав рум’янець, вона сором’язливо м’яла в руках хустинку і ногою малювала на землі візерунок. Крістур ліктем штовхнув друга:

– Ну чого ти сидиш? Піди запроси дівчину до танцю.

– Я не вмію танцювати. – ніяково відповів коротун.

– Ну той що, навчишся! От її і попроси, щоб навчила.

Шутім послухав і підійшов до дівчини.

– Дозвольте вас запросити на танець. – вклонився він їй.

– Дозволяю. – кокетливо відповіла білявка і пара пішла до інших танцюючих.

– Як вас звуть, красеню?– запитала партнерка.

– Шутим. А ти насправді вважаєш мене красенем, чи жартуєш?

– Ну що ти, хіба я б посміла. В нашому поселенні ніхто з тобою не зрівняється.

– А як тебе звуть?– раптом схаменувся коротун.

– Шаміля – відповіла дівчина і весело розсміялася, а за нею зареготав і Шутім.

Йому ніколи не було так добре, як зараз. Здавалося що він найщасливіший чоловік у всіх світах разом взятих. Дивлячись на нього, Теймур важко зітхнув і, повернувшись до Плато, сказав:

– Ну то , ще на одного самітника поменшало.

– Я співчуваю, тобі хлопче. Та для тебе, життя не закінчилось. Колись і ти, знову зустрінеш гарну дівчину, і покохаєш. – відповів на те Плато.

– Може, я її вже зустрів, тільки вона про те не здогадується.

Теймур подивився в бік Мілени і хотів вже було, підійти до неї. Та болотник встиг притримати його за рукав.

– Недобре, відбивати коханих, у своїх товаришів. Нам, ще довго мандрувати разом, а за спиною краще мати друга, а не ворога.

– Не хвилюйся, не відбиватиму, я лише хочу з нею потанцювати.

Міла якраз розмовляла з жінками селища і не звертала на хлопця ніякої уваги. Він зупинився на крок від неї і прокашлявся. Дівчина озирнулась:

– Ти щось хотів, Теймуре?

– Так. Запросити тебе на танець. Ти не проти?

– Ні.

Мілена підійшла і поклала руки йому на плечі. Від її дотику у хлопця аж мурашки побігли по спині. У парі, вони повільно закружляли по майдану. Плато провів їх поглядом і якось дивно похитав головою. Та він був не один, хто спостерігав за танцюючими. Карол аж зблід, коли побачив Теймура і Мілину разом, якби можна було вбити поглядом , то вугляр, був би вже мертвим.

– Не переймайся ти так, Кароле, це лише танець. – зрозумів почуття свого юного товариша, Мозус. – запроси і ти Мілу, дівчата люблять потанцювати.

– Ні. – зітхнув юнак. – Є важливіші справи .

Мозус і Карол сиділи за столом разом з Крахуном і старшиною поселення. Ватажок мандрівників звернувся до чаклуна:

– Коли Орнагул зв’язувався з вами, він повідомив про те що ми шукатимемо у вашому світі?

– Ні. тільки сказав, що в разі потреби, я маю допомогти вам. А що вам потрібно?