Текст книги "Історія польсько-українських конфліктів т.2"

Автор книги: Микола Сивіцький

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 24 страниц)

Частина друга
Документи

Документ 1

Спеціальний звіт

УКРАЇНСЬКА СПРАВА

І. Період польсько-німецької кампанії.

(Ст. Ровецький) 15X1.1941 р.

У переддень польсько-німецької війни акція нормалізації польсько-українських стосунків на землях Речі Посполитої була провалена. Уряд відкинув автономну програму УНДО і припинив реалізацію обіцяних концесій у Східній Малопольщі. Українці ставилися до польського населення все більш вороже і агресивно, викликаючи реакцію місцевої польської спільноти і широкі репресії. Відкликання Юзевського з Волині припинило і там політику порозуміння з українцями. Одночасно посилювалось розбивання українського суспільства, збільшуючи взаємне неприйняття. Такі факти, як руйнування церков на Холмщині, були повністю використані ворожою нам пропагандою. За цих умов парламентська декларація лояльності, проголошена Мудрим після вибуху війни, була радше виявом розуму політичного провідника, аніж відображенням настроїв населення. Мобілізований під кампанію солдат української національності поводився, як правило, лояльно. Його становище погіршилося лише тоді, коли в армії почало проявлятись напруження, а бойові дії наблизились до територій, де проживало українське населення. Українське село виявило себе ворогом польськості й продемонструвало симпатію до обох ворогів, які вступили на ці території. На Волині, за винятком комунізованих околиць, антипольський настрій був значно слабшим, ніж у Східній Малопольщі. Такий стан свідомості був, безумовно, спричинений помилками нашої української політики, а також інтенсивною німецькою та радянською агітацією.

II. Період окупації до початку німецько-радянської війни.

За винятком найзахідніших окраїн, усі українські землі Речі Посполитої потрапили під радянську окупацію. Тут після перших пропагандистських авансів щодо пролетаріату всіх національностей, що фактично повернулись лезом проти польської інтелігенції, землевласників і зовнішнього українства, настало знищення всіх національно незалежних течій, зокрема й української. Радянська влада намагалась досягти суспільної і політичної єдності «Західної України» з «Українською Радянською Республікою», тобто совєтизації її як вступу до русифікації. В атмосфері наближення німецько-радянського конфлікту почали гаснути симпатії до більшовиків, тим більше коли виявився нижчий культурний і економічний рівень окупантів. Особливо відштовхуюче вплинула примусова колективізація сільського господарства.

Тому провідні представники української політичної думки сховалися на території німецької окупації і тут знайшли опіку німецької влади і земляків, які віддавна слугували німцям. Отримали голос яскраво антипольські елементи, серед яких проявились дві групи: а) безумовно віддана німцям група старших, яка опанувала виключну національну репрезентацію – Український Центральний Комітет у Кракові («провідник» Кубійович); б) група молодших безкомпромісних незалежників на чолі з учасником вбивства Перацького (Бандера), які розглядали співпрацю з німцями як тимчасову необхідність на шляху здобуття великої незалежної України. Німці особливо використовували українців для економічного утиску поляків, надавали їм дрібні поступки, але не підтримували жодних політичних дій з огляду на відносини з Росією. Українські політики (які компромісно ставились до Польщі) повністю відійшли у тінь і не мали впливів (пропольська група УНД О – Петлюрівці).

III. Період радянсько-німецької війни.

Вибух війни українці привітали як перспективу незалежності. Група бандерівців, що знайшла моральну підтримку старшого незалежного покоління, об'єднаного в Український Національний Комітет, створений 22.VI. 1941 р. в Кракові, перейшла до політики здійснених фактів, створивши у момент визволення Львова незалежний уряд України (цьому передував виїзд Бандери у Словаччину і Закарпатську Русь). Швидко настало перше політичне розчарування: німці цей уряд розігнали. Незабаром надійшли і подальші удари: включення Малопольщі до Генеральної Губернії, передача Одеси і Поділля аж по Буг – Румунії, створення для решти земель Рейхскомісаріату з дуже обмеженим самоврядуванням. У цих діях німці напевно покладались на: а) розчарування українців державними силами, особливо на радянській Україні; б) переконання, що цю країну захоплять як німецький «Небенлянд» («Nebenland») без втягнення до небезпечної гри творення незалежної держави; в) зобов'язання щодо румунського і угорського «союзників»(у книзі «Армія Крайова в документах» текст, наведений курсивом, вилучено. – М С.).

У німецькій політиці провідним фактором була економічна необхідність експлуатації українських земель, звідси збереження колгоспів, терор у забезпеченні продуктових контингентів, а одночасно придушення прагнення до незалежності (арешти, особливо бандерівців). Початковий лагідний курс на Волині зазнав зміни.

Все це не розбудило у широких українських колах антипольських настроїв. Німецька окупація залишила ще досить широке поле для боротьби з поляками, які є найближчим і найгрізнішим ворогом. Німці можуть піти, а поляки залишаться, треба використати перебування німців (додаток 1, висловлювання адвоката Горбового – ОУН).

IV. Нинішній стан української справи. Прогноз.

Затягування, всупереч усім розрахункам, російської кампанії, все більше ангажування Сполучених Штатів у війну, нарешті, все відчутніше вичерпання Німеччини посилюють також серед українців віру в кінцеву поразку Рейху, а серед людей, розпропагованих більшовицьким вихованням, посилюються надії на повернення совєтів. Розчарування у сподіваннях на незалежність, економічний і політичний утиск незалежників викликають антипатію. В окремих угрупованнях і на окремих землях це створює різні ситуації і вимагає конкретних передбачень майбутнього.

Генеральна Губернія

Польське середовище у регіоні Галичина зазнало значного послаблення через масове вивезення більшовиками і через економічне знищення. Нині ситуація не поліпшилась, бо в економічному житті тут домінують привілейовані українці. Польське середовище, колись безроздільно панівне, зазнало значного обмеження, й існує тенденція до наступних обмежень у міру підготовки українських фахівців. Українці передовсім опановують давні єврейські осередки.

Ось як сформулював політичну програму галицьких українців на випадок поразки німців один зі старших політиків (доктор Черкавсысий з Ярослава): «Для нас байдуже, яку і чи взагалі візьмете компенсацію від німців, можете взяти Пруссію і більше, ми вам у цьому охоче допоможемо, але там, де ми у більшості (границя Сяну, Бугу і Прип'яті), хочемо самі вирішувати» (додаток 2). Компенсацією за Львів, Тернопіль та інші округи з польською більшістю мали б бути Холмщина з Підляшшям і Лемківщина, які за його оцінкою населялись 800 тисячами свідомих українців. З цієї позиції випливає, що, намагаючись забрати Східну Малопольщу, зустрінемося з опором зміцнілої української стихії, яка має власну численну і озброєну поліцію, матеріал для війська, організований у численних спортивних організаціях (особливо «Січ» – майже у кожному селі), зрештою, готовий власний адміністративний апарат, якого бракувало у 1918 р. Польське середовище, навпаки, ослаблене, буде для нас менш ефективним опертям. Оскільки у нинішній момент становище поляків дещо поліпшується, бо справна діяльність публічного апарату в тилу діючої армії вимагає використання готових фахівців, навіть якщо це й поляки, але на майбутнє, в міру підготовки українських адміністративних працівників, становище може погіршитись.

На територіях, що їх українці були б схильні нам відступити, – Холмщині, Лемківщині й Посянні – також належить рахуватися зі зміцненням українського середовища, хоч і в іншій формі. Тут переважна частина української еміграції перед російською війною мала на польських землях «полегшене життя» і, роблячи добрі справи і віддаючись політиканству, зазнала ґрунтовної деморалізації. Однак дуже значна частина найактивніших людей пішла на село, найбільш досі пасивне або найсильніше полонізоване. Створено майже 1000 шкіл і стільки ж кооперативів. Повсюдно насипались могили борцям за свободу. У містечках місце євреїв зайняли український купець і ремісник. У багатьох місцевостях ця акція проводилась погано і «не захопила». Після початку війни більшість активних діячів – учителів, молоді, попів – перебрались на схід, і пробуджене ними життя завмерло, але безсумнівно, що багато плодів цієї праці залишилось, і нам з цим доведеться рахуватись.

УНДО нині пасивне і зайняло вичікувальну позицію. Єдиною активною українською групою, схильною шукати з нами порозуміння на тлі програми «Великої України», є молоді безкомпромісні незалежники (бандерівці). Нині вони переходять до таємної діяльності і займають антинімецький фронт (Борис Левицький – додаток 3).

Волинь

Тут ситуація значно простіша. Герметично відділена від Галичини, яка нас ненавидить, з менш суспільно активним населенням, а одночасно з більш позитивними досягненнями польських урядів, нарешті, з людьми, залученими до лояльної співпраці, які після періоду вагань під час яскравих міражів співуправління з німцями знову повертаються на становище лояльності (Скрипник – додаток 4). Тут після досягнення певних компромісів, прийнятих для нас, можна було б відновити суверенність на цій території без боротьби.

Радянська Україна

Виявилась збільшовиченою і майже цілком вичищеною від активних національно свідомих українських елементів. Настрої на цій землі залежать перш за все від долі цієї кампанії – якби вона принесла поразку Росії, то Україна напевно знайшла б нового Петлюру Це засвідчують прихильні в цілому до Польщі настрої населення різних верств, особливо з урахуванням того добробуту в Польщі, який застали у 1939 р. українсько-радянські війська у Східній Малопольщі і на Волині.

V. Висновки.

1. Нинішня оцінка української справи може ще зазнати еволюції, бо становище змінюється. Щораз виразніші ознаки поліпшення ставлення українців до Польщі, залишені без уваги з нашого боку, можуть бути перекреслені німецькими концепціями у момент погіршення військової ситуації Рейху на сході з метою створення нам труднощів.

2. У момент повстання проти німців, під час оволодіння суверенними землями Речі Посполитої на сході треба передбачати нині боротьбу за Східну Малопольщу, а може і за Волинь, в цілому у несприятливих для нас умовах. Боротьба буде подаватись ворожою нам пропагандою як нова «загарбницька війна» – ця боротьба з огляду на можливість конфлікту з СРСР (якщо він буде досить послаблений у процесі нинішньої війни) за наші східні кордони повинна бути проведена якнайшвидше і з якнайменшими жертвами, ідеально було б, щоб вона мала ознаки збройної окупації(у книзі «Армія Крайова у документах» текст, поданий курсивом, усунено. – М С.).

3. Цю кампанію у зв'язку із захопленням наших земель на сході можна було б собі полегшити, якщо не уникнути її повністю, завдяки пропагандистській пацифікації у відповідний час, принаймні Волині, і послабленню опору у Східній Малопольщі шляхом завоювання там прихильності частини українського суспільства.

4. Цього можна досягти через: а) налагодження контакту з українською еміграцією на заході й пропаганду серед американської еміграції; б) попередню декларацію уряду щодо співіснування обох народів після війни, яке б більше відповідало істотним національним інтересам, ніж це було у 1939 р.; в) призначення річників (напевно, представників. – М С.) з Волині і Східної Малопольщі до Національної Ради; г) проведення незабаром пропаганди на українських землях Речі Посполитої Польщі, яка б могла спростовувати антипольські аргументи або й вибивати з рук зброю у найкритичніший момент, тобто у момент початку антинімецького повстання.

5. Та акція, спрямована на політичну підготовку кампанії відновлення влади на суверенних територіях Речі Посполитої, могла б стати основою для тривкого вирішення українського питання на польських землях.

6. Відновлення влади у Східній Малопольщі могло б нам полегшити відповідне порозуміння з угорцями. Угорські війська, які воюють на сході, мають свої пункти у Тернопільському і Станіславському воєводствах. Їхнє ставлення до польського населення прихильне, а до українців – вороже.

Додаток 1

РОЗМОВА З АДВОКАТОМ ГОРБОВИМ, ЧЛЕНОМ ЛІКВІДОВАНОГО НІМЦЯМИ [УРЯДУ] УКРАЇНСЬКОГО, ЩО ВІДБУЛАСЯ 10.VIII.1941 р.

…(…) Я запитав його, чи з огляду на ті всі факти (які свідчать про негативне ставлення німців до української справи) українці мають намір переглянути своє ставлення до німців. На це я отримав відповідь, повторену кілька разів, що українське суспільство буде послідовно підтримувати німців і дотримуватись німецької орієнтації, навіть хоча б, що не виключено, після окупації радянської України наступили серйозні репресії і переслідування українського руху за незалежність. Якщо б навіть, зазначив Горбовий, за місяць чи два опинився у Дахау, то і там буду захищати справу союзу України з німцями… Вияви небажання і розчарування, очевидно, є неминучими, але обов'язком відповідальних керівників буде, власне, вплив на суспільство в напрямку утримання від всяких неприязних до німців виступів. Зайняти таку позицію змушує український національний інтерес. Попри все вважаємо: те, що нині діється, є змінами на краще. Зміною на краще вважаємо негативний результат майбутньої німецької перемоги, тобто падіння наших двох елементарних ворогів: Росії і Польщі. Також маємо надію, що майбутнє принесе нам досягнення нашої основної мети – незалежність і об'єднання України. На моє зауваження, що майбутня Україна матиме конфлікт не тільки з Польщею і Росією, але і з Румунією і Угорщиною, які тримають у своїх руках частину української території, тобто Буковину і Підкарпатську Русь, відповів мені, що Ужгород і Чернівці мають для України третьорядне значення порівняно зі Львовом. Зі Львова і «Західної України» вийшло національне відродження українського народу, яке охопило найширші маси, тому ця частина української землі обходить нас найбільше. На питання, що станеться, коли німці програють війну, пан Горбовий відповів, що українська діаспора у Сполучених Штатах не марнує часу, а недавно до Ватикану був надісланий український представник доктор Зедзович, який веде переговори… у справі союзу на заході.

Я запитав Горбового, як він уявляє собі майбутній розвиток польсько-українських відносин. Вирішення спірних проблем між Польщею і українцями – сказав він – залежатиме від того, хто ці справи уладнуватиме. Якщо німці, то нема про що говорити. Якщо це повинно відбуватись між нами, то, на жаль, здається мені, що польська психіка є зовсім непідготовленою до такого вирішення наших суперечок, які вдалось би розв'язати мирно. Не можемо відмовитись від лінії Сяну і Бугу, бо це означало б відмову від найціннішого національного елемента. Єдина поміркована польська група, з якою ми могли б розмовляти на цю тему, зв'язана з особою Бохенського. Він сам ще недавно розмовляв з нами у Кракові на тему культурної автономії для поляків на території української держави, створеної німцями (це відбувалось ще перед 5 липня ц.р.), але пан знає, як багато прихильників має пан Бохенський. За цих умов, здається мені, що, на жаль, випадки від 1918–1919 років мусять повторитись і що мусимо розв'язати силою цей гордіїв національний вузол. Говорю про це відверто, бо ми у змозі це зробити…

Додаток 2

ЗІ ЗВІТУ З КРАКОВА 19.Х.1941 р. РОЗМОВА З ДОКТОРОМ ЧЕРКАВСЬКИМ З ЯРОСЛАВА – ПОЗИЦІЯ ПОМІРКОВАНИХ УКРАЇНСЬКИХ КІЛ.

«… З поляками можна буде говорити… вважаючи за платформу до розмов кордон… Сяну, Бугу і Прип'яті. Для нас байдуже, чи (і яку) компенсацію візьмете від німців. Можете взяти собі Пруссію і більше, ми у цьому охоче б вам допомогли, але там, де ми у більшості, хочемо самі вирішувати». На питання, як собі уявляє, щоб Польща після переможної війни могла відмовитись від польського Львова чи таких беззаперечних острівців польськості, як Чортків, Тернопіль і т. д., співрозмовник твердив, що достатньою компенсацією вже є відмова від Лемківщини і Холмщини, де знаходиться 800 000 свідомих українців.

Додаток З

ЗІ ЗВІТУ 18.Х.1941 р.

Кілька днів тому до Варшави приїхав Борис Левицький… як офіційний представник ОУН для проведення розмов з представниками польських незалежних організацій… Левицький висловив бажання розпочати поважні розмови, які привели б до узгодження певних моментів спільної політики щодо німців. Стурбовані тим, говорив він, що офіційні українські чинники пішли на стопроцентну підтримку німецької концепції, бо розуміємо, що нова Європа буде творитись згідно з англійськими, а не німецькими концепціями… Мої повноваження наразі не є широкими, поки що обіцяю спричинити зміну настроїв українського населення, дотепер налаштованого вороже до поляків. Припинились би ексцеси, яких поки що, на жаль, багато… Поляки, зі свого боку, мусили б припинити антиукраїнські переслідування, у майбутніх переговорах виходити з засади, що незалежна Україна повинна постати, причому справа польсько-українських кордонів обговорювалась би після закінчення війни.

Додаток 4

ЗІ ЗВІТУ 1.Х.1941 р.

Повернувся з Рівного колишній депутат сейму – Шишко-Богуш… Розмовляв там зі Скрипником, який повернувся з Берліна, не отримавши від німців жодних обіцянок. Скрипник шукав там зустрічі з інформатором, показав йому текст своєї промови у Волинській Українській Національній Раді, який ні в чому не суперечить обов'язкам громадянина Речі Посполитої. Весь час розмова відбувалася польською, хоча проїздом до Берліна у Варшаві Скрипник розмовляв виключно українською.

CA КС PZPR, zesp. 2271/3, sygn. 202/III/198, s. 33–36.

Документ 2

ТАЄМНА ПРОПАГАНДИСТСЬКА ІНСТРУКЦІЯ

Пропагандистські директиви у справі слов'янських меншин на Східних Землях

А. Українське питання

Незважаючи на політичні труднощі, які виникають навколо східного кордону Польщі у зв'язку з чіткими анексійними намірами Радянської Росії, Уряд Польщі стояв і продовжує надалі стояти на позиції непорушності кордону, встановленого Ризьким договором,спираючись на гарантії, зазначені у польсько-британському союзі з 1939 р. Ця позиція є вирішальною у сфері польської державної пропаганди. Вона повинна прагнути до розкриття законних прав Польщі на ці землі з огляду на те, що:

1.  Поляки на Східних Землях становлять автохтонний народ, зв'язаний віками з цією територією.

2.  Поляки дали цим землям західну культуру і зробили їх бастіоном цієї культури.

3.  Поляки власною кров'ю протягом віків захищали ці землі від численних нападів зі сходу.

4.  Економічний розвиток Східних Земель є справою поляків.

5.  Роль польського елементу в організації життя на Східних Землях завжди була активною і домінуючою.

Виходячи з цих міркувань, польська політика ніколи не може стати політикою добровільної відмови від цих земель, навіть якщо на цих землях мають відбутися якісь корекції кордону. Генеральна лінія польської пропаганди на цей момент: польська державна приналежність цих територій повинна бути збережена. Підтримуючи становище польського східного кордону від 1939 р., наштовхуємось на українську проблемуна Волині й у Східній Малопольщі як внутрішню проблему Польської Держави.Тому також єдиним критерієм, на основі якого можуть регулюватися справи української меншини у Польщі, може бути польський державний інтерес. З іншого боку, гаразди держави вимагають, щоб польський державний інтерес був єдиним критерієм, а всі фактори емоційного походження, всі упередження і схеми мусять відпасти як неістотні моменти.

Польський державний інтерес вимагає, щоб Польська Держава, спираючись на Сході на кордони з 1939 р., становила сильний, згуртований і якнайбільше цілісний організм і всі національності, які проживають у Польщі, були позитивним і творчим фактором державного життя, і щоб вони були якнайбільше зацікавлені у розвитку і стабільності польської державності.

Тим мотивам повинні бути підпорядковані повністю і виключно методи нашої діяльності на територіях, на яких розміщене українське населення у Польщі.

Особливою основою польської політичної й економічної діяльності повинні бути застосування принципів єдності цих земель з цілою Польською Державою, зміцнення цього зв'язку і категорична протидія всім різнорідним відцентровим тенденціям. Імовірне створення Української держави поза межами Польщі – у тому політичному укладі, який формується, неможливе – є зовсім відмінною проблемою від нашої внутрішньої української справи. Нам належить об'єднувати ці справи і робити залежними від них наші цілі у внутрішній національній політиці.

Польське населення Східних Земель

Польське населення на Східних Землях є фактором, який найсильніше зв'язує ці землі з Польською Державою, й існування його на цьому терені є найповнішою гарантією нерозривності тих територій з цілим державним організмом.

Поширювані націоналістично-українською пропагандою переконання, які вдалось передати навіть окремим польським чинникам, нібито поляки на Південно-Східних Землях становлять кількісно слабкий і процентно низький елемент, є фальшивими, не відповідають справжньому стану справ і є дуже шкідливими. Кількість поляків на території чотирьох південно-східних воєводств (Львівського, Тернопільського, Станіславського і Волинського) дорівнювала у 1931 р. приблизно 3 309 000 осіб, а в 1939 р. – щонайменше 3 600 000, що становить більше, ніж усе населення таких держав, як Норвегія, Литва чи Латвія, і майже стільки, скільки Фінляндія чи Данія. Це населення розміщене на всій території Південно-Східних Земель і становить в одних повітах меншість населення, а в ряді інших (розташованих на схід від Сяну і Бугу) – навіть абсолютну більшість, сягаючи 60–70 % населення.

Мішаний характер Східних Земель

Поляки і українці на Південно-Східних Землях Речі Посполитої становлять такий змішаний між собою з точки зору розміщення елемент, що не існує жодного кордону, яким можна було б два народи один від одного відділити.

На схід від Сяну не тільки немає суто польських повітів, ані суто українських, але навіть у кожній гміні чи селі мешкають віками поруч і поляки і українці. Внаслідок постійно створюваних від найдавніших часів так званих мішаних шлюбів між представниками обох народів кордон, який відділяє польський елемент від українського на Південно-Східних Землях, мусив би проходити через «середину окремих господарств і окремих родин».

З огляду на особливе значення на цих територіях польського елементу навіть там, де він становить лише меншість населення, – з точки зору польського державного інтересу – мішаний національний характер держави повинен бути збережений.

Висунуті окремими українськими чинниками проекти здійснення такого роду переселень польського і українського елементу, щоб утворити на території Польської Держави якийсь суто український національний простір, не повинні братись нами до уваги за будь-яких умов.

З точки зору польського державного інтересу було б кориснішим ще більше змішування польського і українського населення на території всієї Польської Держави шляхом відпливу певної кількості українського населення з Південно-Східних Земель на територію західної і північної Польщі, а особливо до промислових центрів, як ми це спостерігали перед війною на території ЦП О (Центрального промислового округу).

На користь цієї концепції говорять і економічні аргументи, передусім необхідність оздоровлення сільськогосподарської структури цих територій шляхом ліквідації карликових господарств, не здатних утримати родини.

Неоднорідність українського елементу в Польщі

Наступним фактом, з існуванням якого мусимо реально рахуватись, є велика неоднорідність за різними ознаками українського елементу в Польщі.

Мусимо також – для уникнення принципової помилки в оцінці ситуації – враховувати часто дуже глибоку відмінність між різними верствами українського народу. Почуття національної відмінності, національних потреб, ставлення до Польської Держави – все це має у різних верствах українського суспільства дуже відмінні прояви, і в різних напрямках відбувається кристалізація цих понять. Одні тенденції розвитку мають ті всі поняття серед сільського населення, інші – серед інтелігенції. Один характер мають устремління української молоді, а інший – старшого, більш урівноваженого і більш критично налаштованого суспільства.

Важко також забувати про те, що навіть сама назва народу – український – в цілому не була перед війною повсюдно прийнята у цьому суспільстві, і певна група цього народу вживала свою стару назву: русин. Треба пам'ятати, що це була не лише проблема вживання того чи іншого слова, тієї чи іншої назви, бо різниця між українцями і русинами мала глибшу понятійно-ідеологічну основу. Нині, внаслідок військових дій і політики двох чергових окупантів, назва «українець» прийнята майже всюди, але було б передчасно вважати, що ідеологічні принципи, зв'язані з давнім поняттям русина, повністю зникли, тим більше, що з деяких територій Східної Малопольщі надходить інформація про певні ознаки відродження «староруського» руху.

Цю неоднорідність українського елементу в Польщі, різнорідність тенденцій, які панують у ньому, треба нам правильно оцінити і відповідно взяти до уваги, тим більше, що вона може бути фактором, який серйозно зменшує протистояння відцентровим тенденціям деяких націоналістичних українських чинників.

Однак найглибші відмінності – у характері, настроях і устремліннях українського населення у Польщі – зв'язані з територіальним розміщенням.

Внаслідок розмаїтої низки причин, у тому числі й історичних, на Південно-Східних Землях виник ряд окремих регіонів, які живуть своїм власним специфічним життям. Такими окремими регіонами є на цьому терені передусім Полісся, Волинь і Східна Малопольща, крім того, Східна Малопольща поєднує в собі також кілька територій, дуже різних за характером.

Населення Полісся має надзвичайно слабко розвинуте почуття національної приналежності.Боротьба білоруських, українських, а також російських впливів на цій території створювала вже перед війною значний понятійний хаос, так що визначення своєї національної приналежності як «тутешня» більшістю сільського населення на цій території при проведенні перепису населення у 1931 р. насправді найкраще відповідає справжньому стану справ.

Цей хаос поглибили ще чергові експерименти, здійснювані на населенні Полісся під час нинішньої війни. Під час радянської окупації більшість Полісся було приєднано до так званої Білорусі, і по-чиновницьки його мешканців перетворювали на білорусів.

Якою хисткою і сумнівною була «білоруськість» цієї території, найкраще засвідчує те, що наступний окупант, німецький, визнав за правильне у свою чергу приєднати більшість Полісся до так званого Рейхскомісаріату України. Отже, українізація тамтешнього населення відбувається на державному рівні.

Належить зауважити, що нинішня концепція, як і попередня, є фальшивою концепцією, яка не відповідає сутнісному національному обличчю тамтешнього населення. На Поліссі українці були і далі перебувають у незначній кількості, а місцеві українські «діячі» рекрутуються виключно з прибулого елементу.Немає жодних причин, щоб у майбутньому утримувати нинішній штучний стан. Полісся повинне у майбутньому утворювати, як це і було перед війною, окрему адміністративну одиницю, а державна політика, яка проводиться на цій території, має бути пристосована до її особливостей.

Також окрему відособлену цілісність являє собою Волинь. Українське населення на цій території становить безумовну більшість, яка дорівнює приблизно 70 %. Однак настрої і устремління цього населення дуже принципово відрізняються від настроїв українського населення у Східній Малопольщі. Відмінностей між одним і другим населенням є багато, виділимо лише дві – з політичної точки зору найбільш суттєві.

Перша з них – це різна релігія. Українське населення Волині визнає православ'я, тоді як українське населення Східної Малопольщі є греко-католицького обряду. За відомого впливу церкви і релігії на сільське населення належність протягом кількасот років українського населення Волині і Східної Малопольщі до двох різних церков вирила у психіці однієї й другої груп українців дуже глибокі, сягаючі меж витривалості, поділи. Цю відмінність дуже добре розуміє Шептицький, проводячи акцію «поєднання» православ'я з греко-католицькою церквою і висуваючи як один з перших аргументів на користь єднання застереження, що релігійний поділ між українським населенням Волині і Східної Малопольщі міг би призвести з часом до утворення двох різних народів.

Друга принципова відмінність між українським населенням Волині і Східної Малопольщі є зовсім різне ставлення одного і другого населення до крайнього, сепаратистського націоналізму, який представляла ОУН.Колискою ОУН і взагалі єдиною територією, на якій вона отримала ширші впливи, є Східна Малопольща. Звідти намагалась і намагається ОУН проникати на інші території, де проживає українське населення, у тому числі й на Волинь. Належить підкреслити, що вплив ОУН на Волині перед війною був зовсім мінімальним, та й нині, попри докладання значних зусиль, ОУН зустрічає на Волині значний опір. Населення Волині виявилось порівняно менш податливим, ніж населення Східної Малопольщі, до проголошуваних ОУН гасел. Воно належить до зовсім іншого психічного типу, ніж українське населення у Східній Малопольщі. Його інтереси є швидше регіональними волинськими інтересами, ніж загальноукраїнськими.

Також не можна оминути той факт, що населення Волині майже сто років перебувало під іншим поділом і зовсім іншим культурним впливом, ніж населення Східної Малопольщі, що не могло не вплинути на формування його окремішності.

Утримання у майбутньому Волині як повністю окремого адміністративного простору і застосування на його території принципово іншої національної політики, ніж на території Східної Малопольщі, є державною необхідністю і відповідає глибинним інтересам місцевого населення.

Східна Малопольща становить простір цілком відмінного характеру від інших територій, на яких проживає українське населення у Польщі. Вона розпадається на три регіони, зосереджені навколо трьох центральних осередків: Львова, Тернополя і Станіслава, що мають особливі якості як в економічному аспекті, так і з огляду на національний склад. Ці відмінності повинні враховуватись у майбутньому для збереження передвоєнного поділу на три воєводства.

Принципи національної політики щодо українців