Текст книги "Історія польсько-українських конфліктів т.2"

Автор книги: Микола Сивіцький

сообщить о нарушении

Текущая страница: 16 (всего у книги 24 страниц)

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

I. Треба уникати стосовно німців таких дій, внаслідок яких відбувалось би зміцнення українців. Тому тактика боротьби з окупацією на Червенській Землі повинна бути іншою, ніж у решті Польщі.

II. Цивільна боротьба повинна мати за мету перш за все консолідацію польського суспільства, переслідування донощиків та інших шкідників, головним чином переконання суспільства, що воно кероване. Виступи проти німців мають бути заборонені в принципі, виступи проти українців розглянуті з точки зору доцільності у кожному окремому випадку.

III. У можливих відозвах чи зверненнях до українців з метою змусити їх одуматись чи настрашити треба уникати зворотів, які можуть дратувати німців, бо такі звернення, як правило, українці відносять у гестапо з метою отримати для українців чи української міліції більшу свободу дій. Особливо треба уникати закликів до спільного фронту проти німців чи до спільного союзницького фронту, бо українці, навіть найбільше антинімецькі, розглядають такі звернення як товар для німців для обміну на певні переваги для них.

IV. Червенська Земля не повинна розглядатись як територія можливого повстання проти німців, бо німці, надавши зброю українцям, придушать це повстання їхніми руками.

V. Проблема постачання зброї для цього регіону повинна бути найважливішою проблемою. Тому не треба відкидати думку про отримання зброї з німецьких рук. Відповідно до цього повинна бути розвинута кампанія звернень до німецької влади, що польське населення не відчуває себе у безпеці, що вимагає захисту, навіть готове саме себе захищати, але для цього потрібна зброя.

VI. Про стан справ на Волині і Червенській Землі реально повинен бути проінформований Польський Уряд у Лондоні. Нині Уряд міг би прийти на допомогу населенню, якому загрожує винищення, якби авіацією поширив відповідні звернення і листівки на цій території. У листівках не треба говорити про права Польської Держави і нічого не обіцяти українському населенню. Воно не визнає обов'язків, а обіцянки на нього не вплинуть. Натомість абсолютно реальною справою є Польська Армія. Про цю Польську Армію треба подати якнайбільше подробиць, про її озброєння і оснащення, а особливо про авіацію та повітряно-десантні війська. Потім відозва повинна містити показники зростаючої могутності союзників. Це дуже впливає на свідомість українців. Нарешті, належить підкреслити, що Польський Народ ніколи не погодиться з убивствами поляків на Червенській Землі і ніколи цього не забуде. Розкидання таких листівок слід розглядати як дуже нагальну справу, бо це дасть гарантований результат.

VII. Місцеві керівні діячі повинні продумати план концентрації польського населення на місцевості, де польське населення розпорошене, до місць, в яких воно зможе здійснювати ефективний опір. Поляки у більших містах повинні бути так організовані, щоб не тільки гарантувати цілковиту безпеку собі, а й прийти на допомогу меншим містечкам і селам.

Зауваження 42 до праці «Загроза винищення».

У своїх висновках автор, крім емоційного чинника – ненависті,не бере до уваги інших чинників загального і політичного характеру.

Ця праця давала б серйозні підстави для ставлення до принципових чинників, якби загальні тези були сильніше підтримані доказами.

Відносно розділу «Рекомендації»:

– ad 1) думка правильна, – ad 2) автор забуває, що ми у стані війни з німцями, можна лише змінити характер цих виступів, – ad 3) доносів у тій чи іншій формі не уникнемо; редагуючи зміст відозви чи листівки, треба враховувати, що потрапить у руки окупанта, але це не може впливати на зміст листівки, – ad 4) суто оперативне питання, яке виходить за межі компетенції автора і не може дискутуватись, – ad 5) реально не можна здійснити. Німців не можна підозрювати у мрійництві, а така позиція веде до співпраці, що дорівнює втраті всього нашого доробку, – ad 6) думка слушна і придатна до реалізації, зрештою, як і пункт 7, керівні діячі давно її розглядають і реалізовують.

У цілому праця однобічна, але не можна відмовити у багатьох випадках слушності викладених думок, лише моменти акцентованої співпраці кричуще суперечать нашим попереднім постулатам і провідній лінії. 10. VIII [1943 р.]

/-/42

CA КС PZPR, zesp. 2400/2, sygn. 203/XV-8, s. 94–99.

Документ 37

Вазон

Л. дз. 432/VI Дн. 15.VIII [1943 р.]

Отримують: К.Г. 3 примірники, Опір, 48, ДР

[НІМЕЦЬКІ РЕПРЕСІЇ ЗА РІЗАНИНУ ПОЛЯКІВ]

Підтверджую отримання інструкції щодо ведення переговорів (наказ № 809/УІ) і стану української справи в липні ц.р. (252-А-8).

Оскільки на українській ділянці відбулись нині перестановки, які роблять тези для розмов певною мірою неактуальними, доповідаю таке:

–  Відносини у липні 1943 р.

З огляду на події на Волині через усю територію приблизно 20 липня пройшла кульмінація настроїв, викликана: а) переходом груп утікачів з Волині через її територію; б) спорадичними виступами проти польського населення; причому, не враховуючи вбивств заради пограбування, кількість убивств за встановленими політичними мотивами на кінець липня становила приблизно 15, у тому числі кілька вбивств членів нашої організації; в) листівки, поширювані ОУН Бандери, закидають полякам планове знищення українського населення на Холмщині й Підляшші і обіцяють помсту; г) антипольські виступи дивізії СС «Галичина».

Помилково здавалося, що вибух відкритої боротьби проти поляків є неминучим, а тим часом настало певне послаблення напруження, викликане гальмівними чинниками. Вони знайшли вияв у: а) виступах німецької влади, які у випадку заворушень проводили безумовну пацифікацію; б) рішучій поведінці польського населення в окремих місцевостях; в) певних заявах українських діячів, які в наших очах спочатку могли мати характер виступів, спрямованих на заспокоєння настроїв; г) якийсь вплив на позірне заспокоєння міг мати період жнив, який завжди приводить до певної стагнації на селі.

–  Теперішній момент.

1. Суспільні низи не змінили свого ставлення. Ворожість продовжує підтримуватись, між іншим, і через листівки до польського населення. Так, у Сокалі були розкидані листівки, які закликали поляків залишити міста до 8 ц. м., бо інакше їх чекає така сама доля, як і українців у Любельському дистрикті.

У Львові поширювались листівки такого змісту: закликаємо поляків до згоди з українцями і спільної боротьби з німцями і росіянами. У Львові, звичайно, буде Україна, але поляки не повинні нічого боятись, мусять мандрувати за Сян, але зможуть забрати з собою все майно.

Безперечним є факт, що українська пропаганда нині пояснює волинські події реакцією українського населення на вбивства українців поляками на Підляшші й Холмщині. Ця позиція знаходить своє відображення в офіційних відозвах УЦК і Святого Юра, про які мова піде пізніше.

З українських низів доходить інформація, що момент виступу проти поляків наближається і як термін називається третя декада серпня (святого Варфоломія 24. VIII).

Характерним є факт, що території, як вважалось, найбільше опановані Бандерою, не виказують сигналів виступів проти поляків (Бережани, Перемишляни, Сколівщина, Дрогобиччина, Яворівщина).

– Окупант. Окупаційна влада і далі намагається не допустити погіршення умов безпеки, побоюючись невдачі збору контингенту.

Зусилля німецької влади спрямовані на: а) Схиляння українських і польських діячів до видавання відозв, спрямованих на заспокоєння. Доказом цього є лист губернатора Вехтера до голови УЦК такого змісту: «Порядок у країні вимагає, щоб життя її мешканців, навіть поляків, було гарантоване. Останнім часом вбито багато поляків, причому йдеться про організовані дії, а не про вчинки окремих осіб. Губернатор застерігає, що такі випадки викликають групову відповідальність українського населення сіл і міст, на території яких вони сталися. Завданням УЦК є утримування українців від таких убивств».

Ініціатива німецької влади не обмежилась лише УЦК, а охопила також Святого Юра і Польський Комітет Опіки; б) ліквідацію підривних осередків, якщо інформація про них надійде до німецької влади, наприклад масові арешти українців у Брюховичах після листа з вироком смерті, адресованого полякам, і навіть німцям.

– Українське політичне життя. Нині тут період консолідації, який у разі успіху переговорів між окремими угрупованнями може завершитись навіть утворенням Українського Політичного Представництва, яке включатиме демократичні угруповання УНДО, УСРП, сфери УЦК, св. Юра і Бандеру. У нинішній момент ще не можна вести переговори, щоб ці зусилля завершились успішно.

Щодо ставлення до поляків, то зазначений вище процес консолідації на нинішній стан не вплинув ніяк. а) УЦК під впливом німців оголошує у «Львівських Вістях» 8. VIII відозву до українських селян. Цю відозву не можна вважати за заспокійливий хід, бо в ній є мова про численні жертви, яких зазнало українське суспільство у Любельському дистрикті від рук «партизанських банд». Так виглядають офіційні виступи УЦК. Він потаємно надсилає до своїх відділів обіжники, в яких застерігає від польських провокацій; б) УНДО продовжує ініціативу в напрямку консолідації українського життя. Є ознаки збільшення його впливів і встановлення контактів з бандерівцями. Антипольські виступи УНДО формально засуджує, але або не хоче, або не може видати публічну декларацію; в) Святий Юр. Під німецьким впливом 14.VIII у «Рідній Землі» митрополит оголосив листа, у якому засуджує вбивства, навіть здійснені з найкращих мотивів, і застерігає проти вбивства з помсти. Проте у відозві нема виразного заклику до припинення антипольських виступів. У цілому пастирський лист ґрунтується на засадах християнської етики.

З іншого боку, Святий Юр проводить діяльність, спрямовану на зміцнення дисци лліни серед парохів, і накладає церковне покарання на тих, хто у своїх виступах забув про обов'язки духовних осіб. Це не можна розглядати як крок, спрямований на заспокоєння настроїв, лише як намагання святого Юра ослабити впливи Бандери на греко-католицький клір.

4. Бандера ОУН. Протягом кількох місяців підтримували з нами контакти, які мали привести до офіційного обміну поглядами. 10. VIII Дніпро повідомив, що переговори перериваються через вихід Дніпра з організації. У разі відновлення розмов ОУН відновить контакт відомим їй шляхом.

Причини розриву контактів з ОУН установити не можна. Як можливі варіанти можуть розглядатись наступні: а) розкол у самій ОУН; б) зрив через близький початок наступу проти нас; в) зміна курсу ОУН на прорадянський напрямок.

Розвиток подій дасть змогу нам установити істинні причини.

–  Гороскопи.

На найближчий період можна передбачити: а) збільшення впливів УНДО в УЦК. Можливість відставки Кубійовича і введення представників Святого Юра в УЦК; б) обмеження і послаблення впливів ОУН Бандери як у підлеглих структурах, так і в широких суспільних верствах; в) створення конспіративного Українського Політичного Представництва, яке включатиме угруповання від Святого Юра через УНДО до ОУН; г) організовані виступи проти поляків при одночасному веденні розмов за посередництвом представництва, яке буде прикриватись неможливістю заспокоєння низів і вчинення на них тиску.

–  Польське населення.

Нинішню ситуацію польське населення оцінює як дуже серйозну і припускає можливість відкритого виступу. Польський Комітет Опіки у Львові ймовірно не погодиться на німецько-українську концепцію і не видасть відозви, яка закликатиме до заспокоєння настроїв. Її видання дуже потрібне українським діячам, які у такий спосіб хочуть зняти з себе частину відповідальності за доконані факти. Виступи Польського Комітету погоджуються з цивільними діячами. Нині польське населення бачить порятунок єдино у відповідній політиці крайових діячів і власній самообороні при співпраці військових діячів.

З огляду на зазначену вище ситуацію доповідаю, що:

1) оголошення у найближчі дні відозви Крайового Політичного Представництва до українців і запрошення їх до розмов вважаю за нинішніх моменту і ситуації тактично найбільш небажаними. Оголошення такої відозви може захитати основу нашого суспільства, яке буде вважати її ознакою нашої слабкості, може викликати у переддень боїв, які нас чекають, розхитування наших рядів диверсією НСЗ і схилити частину суспільства до пошуку прихильності й сприяння в окупанта;

2) після розриву контактів з ОУН і перед завершенням процесу консолідації в українському суспільстві, про який ішла мова вище, вважаю передчасним виступ з нашою ініціативою хоча б тому, що не маємо з ким говорити. Крім того, це відкриє нашу позицію, перш ніж ми пізнаємо наміри і можливості нашого партнера;

3) щодо прояву все більшої ймовірності збройної боротьби вважаю, що як зміст, так і термін оголошення політичної декларації повинні бути узгоджені з оперативними інтересами, бо передчасне оголошення декларації та її змісту матимуть вплив на готовність польського суспільства та резерв сил, необхідних для боротьби.

Щодо розмов, які проводяться: вони продовжуватимуться, і так само будуть встановлюватись нові контакти. Тези до розмов, які містяться в отриманому наказі, будуть основою для обміну думками, але із застереженням, що, поки українське суспільство не займе чіткої позиції, не заспокояться розпалені настрої, не будемо порушувати справ, які стосуються майбутнього.

Вазон 15. VIII. № 432/УІ

/-/ Стах.

CA КС PZPR, zesp. 2400/2, sygn. 203/XY-8, s. 91–92.

Документ 38

Сонце Таємно

№ 436 Отримали 40, 80,120, 43, 45, 50 кг

10. VIII [1943 р.]

[ВІДПЛАТА]

Отримані повідомлення від липня ц.р. вказують на дедалі численніші політичні вбивства, спрямовані проти поляків, у тому числі також бійців Збройних Сил у Краю.

Не можна допускати безкарних ударів ворожих чинників по окремих бійцях, як і терпіти організовані українські злочини стосовно беззахисного польського населення. З цією метою доручаю командирам округів: 1. Кожен факт убивства поляка детально розслідувати для виявлення, чи стався випадок убивства з метою пограбування, особистих порахунків, помсти за співпрацю з окупантом і т.ін., чи це є політичне вбивство, спрямоване українцями проти члена польської організації.

2. Стосовно підтвердженого факту вбивства члена нашої організації з політичних мотивів доручаю командирам округів проводити негайні дії у відповідь, спрямовані перш за все на безпосередніх убивць, а в разі, коли вони невідомі, на відомого члена української організації.

3. Передбачаючи можливість більшої терористичної акції, спрямованої проти одного з підпорядкованих округу підрозділів, наказую розвідати дані про низку осіб, відомих шкідників, які належать до місцевого керівництва українських організацій і на яких можна одночасно вдарити. Застерігаю, що такого удару можна завдати лише за моїм рішенням.

4. У жодному випадку не повинно бути провокацій з нашого боку.

Про випадки вбивств і наші відплатні дії належить негайно складати донесення і спостерігати реакцію місцевого як польського, так і українського населення.

/-/ Стах

С А КС PZPR, zesp. 2400/2, sygn. 203/XY-8, s. 111.

Документ 39

[ЗВІТ СУСПІЛЬНОЇ РАДИ СХІДНИХ ЗЕМЕЛЬ ВІД 5.VI. 1944 р.]п. 3. У Східній Малопольщі прихід на цю територію Дивізії СС створює небезпеку нової хвилі вбивств. Настрої у дивізії не залишають щодо цього жодних сумнівів. Тамтешнє населення бачить порятунок у швидкому радянському просуванні. Цей факт найкраще малює загрозливу ситуацію. СРСЗ висуває пропозицію, якщо українці будуть продовжувати вбивати поляків, здійснити негайну відплату стосовно українців, які перебувають на території Центральної Польщі. п. 4. Активізація державної і військової праці на Поліссі потребує підтримки громадськими діячами шляхом: а) допомоги у створенні державного апарату. У зв'язку з цим належало б утворити тут регіональні групи для головних поліських осередків; б) залучення добровольців до АК у Поліссі; в) допомоги у пропагандистській роботі.

СЛ КС PZPR, zesp. 2225/10, sygn. 202/11-52, s. 21.

Документ 40

У СПРАВІ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ В КРАКОВІ Й ВАРШАВІ

З огляду на український терор у Львівському окрузі встановлено, що українські організації утворили для своїх цілей українські осередки у Кракові і Варшаві. У Кракові українська організація, створена націоналістичними діячами, які втекли у 1939–1941 рр. від більшовиків, утримує організований центр, видає газету «Українські Вісті», є осередком для контактів з еміграцією у Празі й Берліні, переховує людей зі Східної Малопольщі, що втекли від польських або німецьких репресій. Подібна організація, проте меншого масштабу, існує у Варшаві.

Через наближення більшовицької армії українці розробили план евакуації діячів, яким загрожує найбільша небезпека, причому головним центром повинен стати Краків. Цю інформацію ми отримали з українських кіл, і вона була підтверджена багатьма цілком перевіреними фактами.

Інтереси держави і нашого округу вимагають, щоб ці осередки були ліквідовані. Місцеві варшавські й краківські органи повинні, на нашу думку, вести систематичну роботу для розшифрування цих груп і спостереження за ними з наступною ліквідацією терористичних і диверсійних елементів.

Зі свого боку Львів постарається надіслати списки українських діячів, які перебрались на захід.

29.111.44 р.

С А КС PZPR, zesp. 2267/2, sygn. 202/11/131, s. 91.

Документ 41

Тижневе зведення зі Східних Земель від З.ІУ.1944 р., с. 7 (77). НАПАД НА УКРАЇНСЬКИЙ КОМІТЕТ У ВАРШАВІ

31 березня стався напад на Український Комітет у Варшаві, який розміщується на вулиці Коперника, 13. Напад відбувся приблизно об 11 годині до обіду. Шість нападників увійшли до приміщення Комітету, у відповідь на вимогу консьєржа показати посвідчення (так було ухвалено у Комітеті стосовно незнайомих) вистрілили в нього, тяжко поранивши. Одночасно була тяжко поранена українка з Холма, яка там випадково перебувала. Після цього нападники попрямували на другий поверх, де спочатку вбили голову Комітету, потім 9 пострілами убили в кабінеті голови Комітету полковника Поготовка, якого підозрювали у тісній співпраці з гестапо. Побито також працівника Комітету, який працював у сусідній кімнаті, якогось Денисенка. Крім нього, ще один українець був тяжко поранений. В українських колах панують стурбованість і страх, що акти помсти можуть поширитись на решту української колонії у Варшаві. Щодо осіб, які вчинили замах, то я не можу уявити собі, хто це міг зробити. Це могла бути як польська організація, так і комуністична, нарешті, українська опозиція – за співпрацю Поготовка із ненависними їм німцями. На думку окремих українців, цей замах не був спрямований проти українського суспільства як такого, а особисто проти Поготовка.

CA КС PZPR, zesp. 2271/3, sygn. 202/III/195.

Документ 42

АНТИУКРАЇНСЬКІ РЕПРЕСІЇ НА ГАЛИЧИНІ

Витяг з перекладу звіту, знайденого у застреленого українця 25.111.1944 р. в Нежухові, повіт Стрий, під час оборони польської родини Козаків від нападу. СЛАВА УКРАЇНІ

Друже провіднику, надаю звіт про акції у Більшівцях, Слобідці Більшівцівській і Бовшові.

Друже провіднику, на нашій території (а перш за все у підрегіоні № 2) панують великий страх, деморалізація і знеохочення до всякого національного руху, а перш за все до УПА. «Чому УПА не захищає населення?» – питають по селах, які потерпіли. «Керівництво стягнуло зброю з села, збирає харчі і спокійно сидить у лісі». Покривджені поширюють байки, що ми є сильними тільки на словах. Але не вміємо діяти. Кажуть: «Хто їм у лісі дасть їсти, якщо ляхи попалять села і збіжжя, а людей повибивають, не буде кому їх годувати». Все населення настрашене, ночує у полі й говорить, що УПА підкуплена і підпорядкована німцям, бо німці видали наказ, щоб німецька армія не зачіпала УПА, тому УПА не хоче починати з ляхами, які переодягнені у німців, нищать села і українське населення.

Надрайонний провідник Мороз повідомляє, що населення не вірить українському керівництву, а тільки нарікає: «Ми їх годуємо, а вони нас зрадили».

У Більшівцях усе згоріло, тільки частково де-не-де залишилась якась хата, вціліла одна вулиця під горою. 16.111.1944 р. поховано 79 трупів, продовжують витягати трупи, які знаходять у підвалах. Є такі підвали, в яких знаходять 40 трупів. У підвали, де сховались люди, нападники кидали гранати.

Хто з українців не втік, того заганяли до церкви, поляків – до костелу. Потім на основі списків судили людей, окремо членів нашого руху, розстрілювали їх і їхні родини. Всіх людей мали у списку.

Випустили одну старшу жінку, за походженням чешку. Вона розказує, що це ляхи говорили, що треба так знищити Бовшів, Кінашів, Гебуртів і Скоморохи. Так говорили між собою ці посіпаки.

УБовшові спалили 30 господарств, згорів один юнак, погоріло також багато коней, худоби і свиней. 14.111.1944 р. приходили до Бовшова, де вбили одну людину, все населення села втекло у поле. Між собою говорили, що цілий Бовшів мусять знищити. Слобідка Більшівцівська згоріла вся. Було 30 жертв. Багато людей згоріло. Чимало чоловіків кидались у колодязі, щоб не потрапити живими у руки. З Бовшова і Слобідки Більшівцівської забрали 90 осіб для транспортування у напрямку Станіслава. До Бовшова і Слобідки Більшівцівської приїжджають майже щоденно і, кого живого зустрічають, того стріляють. Багато людей було порізано і порубано. Поляки кричали: «Хочете України – буде вам Україна в землі». Для цієї території дуже потрібна допомога.

Німецькі війська зосереджуються. На цей момент німецькі сили перебувають у Галичі, Бурштині, Рогатині, Городенці.

Друже провіднику, я б вас просив, щоб нарешті приїхали до цього підрайону. Бо так чи сяк, але ще не були у цьому районі. Героям Слава! Місце стоянки 17.111.44 р., 11 година ранку. – Степовий.

CA КС PZPR, zesp. 2400/3, sygn. 203/XV-16, s. 256.

Документ 43

[ВИТЯГ З ДОНЕСЕННЯ ЗА ГРУДЕНЬ 1942 р.]

III. Політична поведінка польського населення.

Наближення четвертої зими пройняло кожного страхом. Повсюди говорили, що цю зиму витримає мало хто з нас, що будемо знищені голодом і холодом. Восени настрої були найгіршими, але події в Африці, перехід союзників до наступу підняли настрої на 100 %. І хоча розвиток подій на африканських фронтах сповільнився, суспільство живе глибокою надією, що це вже остання зима. Аби тільки витримати, аби тільки дійти до перемоги – це гасло нинішнього дня широких верств населення.

Люди підняли голови, якось зосередились у собі, в суспільстві існує якась неорганізована оборона від окупанта. У важких умовах люди якось дають собі раду. Всі квапливо чекають на повідомлення англійського радіо. І хоча у суспільстві ходить багато перебільшених і викривлених відомостей на тему військових дій, усе-таки загалом суспільство добре поінформоване про те, що відбувається на фронтах. Пересічна людина не дуже цікавиться проблемами майбутнього соціального і державного устрою, бо сьогодні має лише одне прагнення – бути вільною і жити у своїй державі.

Цікавою є реакція суспільної маси на вбивства євреїв і на українську справу. Тут є велике зацікавлення, а громадська думка майже одностайна.

Усі засуджують жорстокість і безжалісність, з якими мордовано євреїв, але в цілому говориться, що «це історична кара прийшла на жидів». У душах населення нема стихійного протесту проти того, що сталось, нема гарячого співчуття, а є тільки холодне розумове засудження вбивства слабкого на цей момент противника. Люди мають відразу до виконавців та холодне ставлення до євреїв і поспішають їм допомогти, наражаючи власне життя на небезпеку. Однак у ставленні до єврейського загалу існує підсвідоме задоволення, що у польському організмі не буде євреїв.

До українців повсюдно вороже ставлення. Тут нема жодної дискусії на тему політичного лібералізму у ставленні до українців. Кожна програма, що проголошує потребу принципового вирішення української справи, маючи на увазі, що єдиними господарями на цій землі можуть бути тільки поляки, знаходить у суспільстві найширшу підтримку. Будь-яка спроба тієї чи іншої політичної автономії цих земель заздалегідь приречена на невдачу. Із союзниками німців ніхто тепер і пізніше не захоче мати щось спільне. Якщо хтось захоче зайняти іншу позицію, то програє у нинішньому суспільстві, хоча б і був якнайпопулярнішою особою.

Коли йдеться про українців, то варто познайомитися з поглядами політичних груп, які діють на цій території.

Стронніцтво Народове(Народова партія. – Ред.)видало «Зауваги щодо української справи». Ця праця містить 14 сторінок машинописного тексту.

У передмові автор відкидає помилкову, на його погляд, тезу, що «українське суспільство Східної Малопольщі ділиться на дві різні групи, з яких одна є пасивною селянською масою, дуже опортуністичною, яка шукає прямі вигоди, інша – це політично активна інтелігенція і напівінтелігенція, яка разом з кліром надає руху всьому народу і визначає політичний напрям його діяльності». Навпаки, стверджує автор, «є незаперечним фактом, що між українською інтелігенцією і українським селянством є координація діяльності, думки і тісна співпраця, про яку в польському суспільстві нікому й не сниться».

Далі автор стверджує факт, що українці 70 років співпрацюють з німцями, що «головний і перший ворог українського народу – це поляк».

Короткий абзац присвячено українській справі у польській державі. «Польський уряд проводить проукраїнську політику, підтримує їх національно-економічний рух, що не перешкодило йому в певний час провести пацифікацію серед українців».

Об'єктивно представлений період більшовицької окупації, коли це «українське населення тимчасово стає господарем становища». «Двори падають від грабунків українського селянина, вигнання інтелігенції з сіл і містечок, грабування до останку всього надбання кооперативного руху і масове захоплення всієї торгівлі через українську кооперацію». «Українці і євреї становлять головний корпус радянської адміністрації, на селі радянську владу захоплюють переважно українці, і також українською є міліція. Переважно їхніми руками здійснювалось вивезення польських колоністів і сільської інтелігенції в лютому 1940 р.».

Також період німецької окупації «дає клич на захоплення влади на території українцями», і попри те, що не виправдалися сподівання на створення Української держави з допомогою німців, переважає сліпа ненависть до Польщі.

До яких висновків доходить автор? Єдиним вирішенням українського питання є «політика фізичного виселення цілих районів з родинами за межі держави як громадян, які у своїй більшості виявились недостойними жити у цій державі». «А хто їх може взяти? Росія в обмін на поляків, що живуть у Росії, або і без обміну». «Росія з українцями дасть собі раду».

У «Політичних відомостях»– органі польської лівиці у Львові – № 108 від 10 грудня 1942 р. з'явилася стаття під назвою «Українська справа». Автор стверджує, що розчарування українців «щодо німців, зростаюча ворожість до окупанта на українській території не означають переходу в антигітлерівський табір, не створюють платформи до порозуміння з Польщею. Чому? Криваві події осені 1939 р. і літа 1941 р., масові вбивства поляків оунівськими боївками в селах і містечках Східної Малопольщі викопали прірву між українським і польським населенням. Почуття елементарної справедливості вимагає покарання цих злочинів. Жоден польський уряд, жодне польське політичне угруповання не може відступити від цієї вимоги, так само як ніхто, хто перебуває в таборі, який бореться з гітлерівською Німеччиною, не може відступити від вимоги покарати гітлерівських злочинців».

Автор статті далі стверджує, що «українське і польське населення національно неоднорідних територій історично приречене на співіснування. Переселення кількох мільйонів українців за Збруч чи близько 2 мільйонів за Сян являло би собою акт, який перевищив би своїм варварством всі жорстокості війни на цій території».

Яке є вирішення?

«Тверезомислячі українські елементи мусять рахуватися з тим, що Східна Малопольща разом з кількамільйонним українським населенням перебуватиме у кордонах Польської Держави».

Ставлення українців до Польщі значною мірою залежатиме від того, якою буде ця Польща. Відсутність землі і спричинене цим хронічне перенаселення українського села було причиною специфічного радикалізму українського селянина. «Надмір сільського населення мусить знайти зайнятість у швидко розбудовуваній промисловості». «Український селянин у новому образі промислового працівника і сучасного сільського виробника, втягнутого у ритм сучасного економічного життя, захоплений динамікою розвитку нової Польщі, знайде спільну мову з прогресивними польськими масами». «Польща повинна забезпечити українцям не тільки матеріальний добробут, але й повний національний розвиток культурних особливостей». «Радянський досвід вчить, що культурна автономія не стає причиною сепаратизму, якщо її урівноважує і нівелює динаміка економічного прогресу».

«Український робітник, якого не можна буде забезпечити роботою у малопольській промисловості, знайде працю в Сілезії, Варшаві чи на Помор'ї. Українського працівника не треба розглядати як працівника української території – разом з усіма громадянськими правами він мусить нести тягар відповідальності за долю всієї держави. Народна Польща може не привернути на свій бік українські партії, але вона може і повинна привернути на свій бік українське суспільство. І вона це зробить не шляхом національних концесій, а тільки і виключно привабливістю свого соціального змісту».

Також ліве крило польських соціалістів, так звані соціалісти-народники, у своїй заяві, опублікованій у «Вольності» від 13 грудня 1942 р., порушують українську справу. Приводом для неї стали останні арешти серед українців. «Український народ повинен прогнати своїх нинішніх політичних провідників. Перед українським народом стоїть шлях співпраці з польським населенням як єдина реальна і позитивна історична дорога. Співпраця українського населення з польським народом можлива лише на основі: а) визнання суверенності польського народу в Східній Малопольщі; б) Східні Землі Речі Посполитої ніколи не будуть Україною, а лише інтегральною частиною Польщі».

СА КС PZPR, zesp. 2400/5, sygn. 203/XV-27, s. 53–54.

Документ 44

УКРАЇНЦІ ТА ЇХНЄ ОГОЛОШЕННЯ ПОВСТАННЯ

[Витяг]

З усіх боків надходить до польського суспільства інформація про підготовку українським населенням повстання проти польського народу з наміром вирізати всіх ляхів не тільки по селах, а й у містах.

Певна частина суспільства тим перелякана і перебуває в стані страху, мотивуючи це тим, що будь-який спротив голими руками озброєному і жорстокому в своїх діях противникові не має шансів на успіх.