355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Микола Сивіцький » Історія польсько-українських конфліктів т.2 » Текст книги (страница 10)
Історія польсько-українських конфліктів т.2
  • Текст добавлен: 20 сентября 2016, 15:16

Текст книги "Історія польсько-українських конфліктів т.2"


Автор книги: Микола Сивіцький


Жанры:

   

История

,

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 24 страниц)

Спочатку коїлись убивства окремих польських осіб і родин, але від початку 1943 р. вони набули масового характеру. Почалися вони в кінці лютого у Сарненському, Костопільському, Рівненському, Здолбунівському і Кременецькому повітах. У червні вони перенеслись у Дубненський і Луцький повіти. У липні на Горохівський, Володимирський і Ковельський, а в кінці серпня на останній волинський повіт – Любомльський. Убивства супроводжувались спаленням цілих польських поселень і потворними знущаннями. Вбивали все польське населення разом зі старими людьми, жінками і дітьми. Сільське населення, яке уникнуло смерті, покинуло свої поселення і, якщо не було захоплене і вивезене німцями на роботи, переховувалось у повітових містах або у кількох сільських центрах, так званих «оборонних базах». Ситуація їхня трагічна, бо вбивства не припиняються. Німці використовують ситуацію, викрадають і вивозять кого тільки можна, а ті, хто опинився у містах або на базах, маючи хоч якийсь захист, як правило, залишились без жодних засобів для існування. Кількість польського населення на Волині можна оцінити не набагато більше як 170 тисяч. Поведінка населення, крім тих, що стали фольксдойчами, є гарною. До початку масових убивств польське населення стосовно українців виявляло дуже виразні угодовські тенденції. Всюди, де проводилась польська підпільна робота, вівся пошук і знаходились контакти з українцями. У другій половині 1942 р. навіть здавалося, що не дійде до польсько-українського конфлікту, що вдасться якось розумно вирішити цю справу. Зрозуміло, що вбивства припинили тенденцію до польсько-українського порозуміння. Завдана кривда розпалила почуття ненависті й жагу помсти, сформувала однозначно негативне ставлення поляків до українців.

II. Організація польського суспільства.

Організаційні спроби конспірації робились уже в період більшовицької окупації. Це робилось як на території міст, так і на території сіл. Викриття цієї діяльності більшовиками, наступні арешти і судові розправи перервали підпільну працю. Під час німецької окупації найпершим розпочав організаційну роботу в значному масштабі «Трикутник». І вже у кінці 1941 р. в місцевості з'явились посланці «Трикутника» і розпочали організацію у волинському селі так званих груп читання підпільної преси. Ця праця протягом 1942 р. розрослась у серйозну організацію, яка охоплювала всю велику територію Волині, сягнула до міст і створила першу постійну мережу пішого і кінного зв'язку. У середині 1942 р. «Трикутник» розгорнув живу організаційну діяльність у структурі Селянської Охорони, так що вже наприкінці 1942 р. мав свій воєводський і повітові осередки у всіх повітах, додатково у 7 повітах – повітові комітети Селянської Охорони. Варшавська преса «Трикутника» доходить уже тоді до всіх активних сільських осередків, яких в кінці 1942 р. вже є понад 100. Поряд з «Трикутником» на території трьох найбільших міст зроблено спроби організації харцерства і, особливо, у Луцьку – Народової партії.

Спочатку зв'язок цих організаційних дій з варшавськими центрами був дуже активним, але в кінці 1942 р. майже зовсім припинився. Дуже активну діяльність з гуманітарної допомоги проводило і проводить духовенство.

Військові дії велись протягом усього 1942 р. активно, але хаотично. Тут діяли різні локальні військові організації, в західній частині Волині (особливо у Володимирському повіті) – так звана ЗОР. Систематичну організаційну діяльність військо проводило лише у Дубненському інспектораті, який охоплював 3долбунівський, Рівненський, Дубненський і частину Кременецького повітів. Цей інспекторат організаційно був зв'язаний зі Львовом.

Організаційну діяльність на місцевості Волинське Представництво розгортає у жовтні 1942 р. У перший період всі зусилля були спрямовані на вивчення становища і встановлення контактів з діючими організаціями та окремими людьми. Після встановлення контактів і орієнтування в ситуації дійшли до думки, що Волинське Представництво повинно мати інший характер, ніж у центральних округах. І мови не могло бути про те, щоб його завдання обмежувалось підготовкою адміністративного апарату. Перед ним відразу постали завдання тісної координації всіх організаційних польських дій і підготовки організаційної мережі самооборони польського населення, а також психічної підготовки населення до самооборони. Усі громадські організації відразу визнали єдине керівництво Представництва, зберігаючи свою організаційну автономію. Таким чином Представництво взяло у свої руки організаційне керівництво самообороною і самодопомогою всього польського населення на Волині. У кінці лютого організаційна діяльність охопила всю територію Волині. Організаційна мережа була така. Окружне Представництво мало такі відділи: Відділ безпеки і самооборони, Воєводська комендатура ПКБ і самооборони, Відділ освіти і культури, Відділ пропаганди, Інспекція зв'язку. Крім цього, були два заступники Окружного Представника Уряду. І заступник відповідав за всі справи безпеки і самооборони, II заступник одночасно був керівником секретаріату, і йому було довірено ведення відділу суспільної опіки. Уся територія була поділена на три інспекторати. Перший охоплював Ковельський, Володимирський, Любомльський повіти, другий – Горохівський, Луцький, Дубненський, Кременецький повіти, третій – 3долбунівський, Рівненський, Костопільський і Сарненський повіти. У всіх повітах були повітові представники разом зі своїм адміністративним апаратом. Найбільш розбудована була мережа Корпусу безпеки і оборони, що мала на місцевості близько 250 осередків і постерунків. Також були організовані досить ефективна мережа залізничного зв'язку і шляхи пішого і кінного зв'язку.

Організацію апарату безпеки і самооборони на території сіл взяла на себе, за нашої фахової і фінансової допомоги, Селянська Охорона. В організованому корпусі безпеки і самооборони було приблизно 4 тисячі осіб. Ми порахували, що у разі повної мобілізації їх кількість дійде до 15 тисяч. При повному обшуку території чи використанні всіх джерел закупівлі зброї стан озброєння був і є дуже поганим і тільки у двох повітах перевищував 10 % кількості людей, організованих у корпусі безпеки і самооборони. З моменту вбивств польського населення ми почали зосереджувати у кількох місцевостях у кожному повіті осередки і постерунки ПКБіС. Усі ці місцевості перетворились на оборонні бази польського населення. Багато цих баз були втрачені або евакуйовані, кілька існує до цього часу. До нинішнього дня організаційна мережа Представництва охоплює всі польські повіти і осередки. У грудні 1942 р. почали видавати інформаційний листок для Волині під назвою «Польща переможе». Наклад листка спочатку був 300, а потім збільшився до 1500. Поряд з «Польща переможе» поширювали часописи «Через боротьбу до перемоги», «Річ Посполита Польща» і «Відомості польські».

У кінці 1942 р. запрацювало систематично і військо. Відразу розгорівся конфлікт між Представництвом і ПЗП, який триває донині. Цей конфлікт спочатку був наслідком різних завдань, які ставили перед собою Представництво і ПЗП. ПЗП виходило з того, що головною для всіх є справа боротьби з німцями і пов'язані з нею завдання, які випливають із загального плану повстання. Тому військо вимагало, щоб у його виключному розпорядженні перебували всі військові віком від 18 до 40 років. Головним завданням для себе і всієї польської діяльності на цій території Представництво вважало підготовку і організацію самооборони польського населення, передбачаючи велику ймовірність нападу з боку українців. Коли цей напад відбувся, то ПЗП визначило першочерговість самооборони щодо всіх інших справ. Зробило це воно запізно, до того ж визнаючи, що територія охоплена військовими діями, зажадало підпорядкувати собі усі досягнення Представництва. Підпорядкування Корпусу безпеки й адміністративного апарату Представництва на період боротьби було проведено з чітким застереженням, що вся організаційна мережа Корпусу безпеки і Представництва залишиться незмінною. Цього вимагає інтерес польського населення, чого, у свою чергу, знову не може зрозуміти ПЗП. Нині маємо такий стан: з Корпусу безпеки і самооборони виділяємо вишколених у військовій справі й передаємо війську для організації партизанських загонів. На оборонних базах і в містах є командири ПЗП, яким підпорядкована вся підготовка проведення боротьби. Наша організаційна мережа і постерунки Корпусу безпеки і самооборони зберігають свою організаційну самостійність і залишаються надалі. Окремим командирам ПЗП це не дуже подобається, і тому безперервно тривають суперечки і сутички внаслідок нашої тенденції до підтримання самостійності нашого доробку. Ці непорозуміння дуже шкідливі, бо знижують авторитет Представництва і ПЗП та послаблюють волю польського населення до опору.

III. Українське суспільство.

Українське суспільство, яке становить переважну більшість, у початковий період німецької окупації мало чітко антибільшовицьку поведінку, а після першого досвіду з німцями – і антинімецьку. Українські маси якогось визначеного ставлення до Польщі і поляків не мали. Проте однозначно вороже ставлення до поляків мала та частина українського суспільства, яка при німцях була на їхньому боці й у співпраці з ними творила самоврядну адміністрацію і поліцію. Разом з німцями з'явилась велика кількість українців із Східної Малопольщі, і це вони, головним чином, організовували співпрацю українців з німцями і запровадили антипольську пропаганду. Одночасно з організацією самоврядної адміністрації і поліції започаткувалися напівпідпільні українські організації. З'явились три націоналістичні українські організації: ОУН-Бандерівці, ОУН-Мельниківці і Петлюрівці. Усі ці організації утворили в кінці 1942 р. спільний Узгоджувальний Комітет. Свою організаційну мережу в місцевості вони творили за посередництвом самоврядної адміністрації, але головне опертя знайшли приблизно в 200 постерунках української поліції. У цій поліції, зрештою, мали свої «ячейки» і комуністи. Моральний та ідейний стан цієї поліції був страшний. Вона прославилась тим, що кожний з поліцейських убив принаймні кількох євреїв. Коли німці, виявивши на кількох постерунках комуністичні впливи чи законспіровані бандерівські структури, розпочали роззброєння окремих постерунків, українці на це відповіли організованою втечею озброєних постерунків до лісу. Таким чином у лісі опинилося приблизно 5 тис. озброєних поліцейських. До них приєдналися всі вже діючі на той час банди і молодь, якій загрожував арешт або вивіз на роботи до Німеччини. Втеча поліції сталася в кінці березня, а вже у травні українські банди налічували щонайменше 40 тис. людей. Ці банди постійно збільшуються. Це вони є головним знаряддям злочинних нападів на поляків, інспірованих і підбурюваних обома окупантами. Згідно з зібраними відомостями можна стверджувати, що під час убивств ці банди дуже підтримує більшість місцевого населення. У чиїх руках зараз українські банди – важко визначити. Вони почали утворюватися за наказом бандерівців, але за короткий час вдалось зауважити відсутність у них єдиного керівництва і засміченість комуністичними «ячейками». Нині єдиного керівництва нема, і як з боку українців, так і з боку більшовиків робляться кроки, щоб його опанувати. Але в українському суспільстві нема жодного авторитета, який би міг зупинити вбивства серед польського населення. Єдиним ефективним чинником може бути тільки сила. Серед українського суспільства є значний відсоток інтелігенції і світлого селянства, які намагаються протидіяти мордуванням поляків і виступають за співпрацю з поляками. Ці елементи почали зосереджуватись або у «Трикутнику», або в утвореному недавно «Волинському Українському Комітеті». Але їхні організаційна слабкість, незначний авторитет, завойований перед війною, відсутність мережі зв'язку призвели до того, що на даний момент вони не мають жодної сили, яка могла б вплинути на волинську дійсність.

IV. Окупанти.

На даний момент німці утримують у своїх руках, і то з великим трудом, тільки одну залізничну лінію Холм – Ковель – Ківерці—3долбунів. Вони ведуть запеклу боротьбу за утримання залізничної лінії Брест – Ковель, що їм не дуже вдається, бо якщо один день лінія працює, то кілька днів потім треба її відновлювати. Усі інші лінії, за винятком лінії Рівне – Сарни, яку інколи використовують, не діють. Наприклад, залізнична лінія Ковель – Володимир у кількох місцях на відтинках у кілька кілометрів розібрана і навіть розорана. Залізничних катастроф відбувається по кілька щоденно. Території, розташовані далі від використовуваних залізничних ліній, є диким полем, у якому організовуються українські республіки, де чинником, який регулює все життя, є лісові банди. Сильна пацифікаційна акція німців перед жнивами не дала жодних результатів, бо німці проводять каральні експедиції, тобто палять, грабують, мордують села, не заглядаючи до лісу. Результат такий, що всі, хто може втекти, переховуються у лісі й збільшують чисельність банд. На вбивства польського населення німці взагалі не реагують, але де тільки можуть і як можуть паралізують самооборону польського населення. Грабують рештки майна, яке польське населення, втікаючи, бере з собою, а все населення вантажать у вагони і вивозять. Німці організовують міліцію з поляків. Ця міліція використовується для найбрутальнішої пацифікації, що призводить до ще більшого розлючення українців. Дізнавшись, що польським суспільством керує таємна польська організація, німці провели арешти польської інтелігенції в кількох повітових містах з Рівним і Луцьком на чолі.

Більшовики мають свої «ячейки» серед українського суспільства і серед банд. Вони намагаються опанувати керівництво бандами, і вже нині багато банд перебуває під їхнім керівництвом. Створюється видимість, що хочуть захищати польське населення. Проте всюди, де населення змушене було скористатись їхньою допомогою, вони хочуть тільки одного, щоб з польської молоді створити комуністичні партизанські загони. Один з таких загонів вже організований і отримав назву загону імені Тадеуша Костюшка. У кількох випадках серед нападників на польське населення були і більшовики, які перед тим пропонували польському населенню свою допомогу. Здається, можна бути майже впевненим щодо радянського підбурювання акції мордування польського населення. З'явились і на Волині численні загони радянських партизанів. Ці загони жодних боїв з німцями не проводять. Схоже на те, що відбувається накопичення сил перед майбутніми діями. Ці загони з повітря забезпечуються зброєю, амуніцією, людьми, інструктивними матеріалами. Волинь вони вважають радянською землею. На даний момент вони становлять уже значну силу.

Висновки

1. Акція вбивств польського населення на Волині розпочалася за наказом бандерівців, але підбурювана, стимульована й інспірована була як німцями, так і більшовиками.

2. Розрядити існуючий польсько-український конфлікт на Волині шляхом порозуміння абсолютно неможливо. Нема жодного авторитету, який мав би вплив на українські лісові банди і на припинення вбивств усього польського населення.

3. Наявні на Волині пропольські українські елементи до цього часу є неорганізовані й тому не становлять сили, яка могла б нині здійснити вплив на волинську дійсність.

4. Перебування решти польського населення на сільських базах і в містах залежить від негайної зовнішньої допомоги. Ця допомога має бути такою: а) надати населенню в містах і на сільських базах найнеобхідніший мінімум зброї і набоїв; б) ввести з центру країни на Волинь польські партизанські загони, особливо озброєні автоматичною зброєю. Надана допомога зброєю, набоями і бойовою силою повинна бути використана для самооборони польського населення; в) надати Волині якнайбільшу допомогу на гуманітарні цілі.

5. Визначити і узгодити згори завдання і взаємні стосунки Окружного Представництва і ПЗП зі збереженням організаційної самостійності організаційного апарату Представництва і Корпусу Безпеки, оскільки це єдиний територіальний апарат, здатний до політичного й організаційного керівництва самообороною і самодопомогою польського населення. Цей апарат повинен існувати доти, доки хоч один поляк перебуває на цій території. Діячів ПЗП належить якнайсильніше стимулювати, щоб вони зайнялись організацією переведення польських збройних загонів із центру країни.

6. Треба згори категорично заборонити підбурювання волинськими керівними діячами почуттів ненависті, жаги помсти і будь-якої акції відповіді з нашого боку стосовно українців. При наявних на даний час силах усяка діяльність такого рс ду є шкідливою і поглиблює ще більше волинську трагедію польського населення.

Самооборона і самодопомога – це все, на що повинні бути спрямовані всі зусилля, на які ми тільки здатні.

CA КС PZPR, zesp. 2271/4, sygn. 202/III/203, – referat str 1-17, załączniki 1-19 str. 64–84, zal 21 str 23–26.

Документ 7

ІНФОРМАЦІЯ ПРО НАЦІОНАЛЬНОСТІ № 8 11.ХІІ-31.ХІІ.43 р.

Увага: через відсутність відповідного інформаційного матеріалу пропускаємо цього разу литовський і білоруський відділи.

І. УКРАЇНЦІ

а) Волинь.

Тактика окупанта.Німці у ставленні до українців на Волині ведуть подвійну політику. З одного боку, дивляться крізь пальці на антипольські виступи, а з другого – при кожній нагоді атакують українські збройні відділи і тероризують населення. Наприклад, у селі Молодава за 1 німця вбито «30 бандитів разом з родинами». Для цього використовували польську міліцію, а в першу чергу – радянських, евакуйованих зі сходу. Так, наприклад, у Колках німці захопили українську старшинську школу і засоби пересування, а кілька сотень ранених бійців УПА, які перебували у шпиталі, замордували. У середині листопада під час пацифікації лінії Ковель-Брест дійшло до боїв з підрозділами УПА. За німецькими даними втрати УПА становили 150 чоловік. Втрати німців – 21.3 настанням морозів збільшуються походи з метою пошуку партизанів, які зимують по селах. До цього часу ці вилазки не приносять жодних результатів. Німецькі агенти, які.перебували в УПА й організовували погроми поляків, нині вступили у ряди УНК (Українського Народного Козацтва). Оголошений недавно набір до УНК не дав значних результатів. Один з підрозділів цього формування кількістю 300 чоловік вислано за межі польської Волині – до Шепетівки.

Діяльність українських збройних підрозділів.Виявлено численні випадки співпраці української СД (таємна поліція, яка прислуговувала окупантові) з українським незалежницьким рухом. У рядах УПА в Ковельському повіті останнім часом перебуває багато дезертирів з дивізії СС «Галичина». Крім скупчення УПА у Горохівському і Ковельському повітах, її сильні підрозділи з'явилися в околицях Острога і Крем'янця. Ставлення УПА до поляків залишається ворожим. Програма відозви від 16.ХІ втілюється в життя. Так, наприклад, полякам, які проживали у Мацієві Ковельського повіту, УПА поставила ультиматум: або негайний виїзд, або смерть. Ставлення радянських партизанів до УПА залишається ворожим. Витиснена радянськими партизанами з ковельських лісів УПА має намір відступити у Сарненський повіт. У листопаді стався ще один напад на Панську Долину, який був відбитий з власними втратами.

Українці між собою.Між окремими політичними угрупованнями останнім часом поглибились розходження, особливо на тлі ставлення до УПА. Криваві порахунки набирають масового характеру. В кінці листопада у Ковелі був застрелений на вулиці своїми земляками Матюк, колишній полковник Петлюри, останнім часом голова «Просвіти» у Ковелі. Ставлення українських селян до УПА є все більше неприхильним, бо справа незалежності України є для них, як правило, взагалі байдужа, а діяльність УПА накликає репресії на сільське населення. УПА все більше займається грабунками запасів харчування і одягу на селі, катуючи і знищуючи тих, хто чинить опір. Переслідуються всі форми співробітництва з німцями, збирання контингентів тощо.

Таємний часопис «Інформатор», про який останнім часом повідомляла «Національна інформація», розповсюджується УПА. Просоюзницьке число цього часопису суперечить попереднім висловлюванням, що є одним з численних доказів, які підтверджують відсутність чіткої політичної лінії у провідників УПА. Селянські маси очікують наближення більшовиків з тривогою і глибоким несприйняттям системи радянської влади.

б) Східна Малопольща.

Тактика окупанта.Шляхом впливу через У ЦК і репресій німці намагаються ослабити ОУН. УЦК поширює тезу, що малопольські бандерівці прислуговують також радянським. Німецькі репресії, викликані діяльністю націоналістичних боївок, зачепили перш за все українську інтелігенцію, не оминули навіть людей з УЦК і Військової управи дивізії СС. До середини грудня вони охопили Станіславський, Надвірнянський, Долинський, Бережанський, Підгаєцький, Кам'янський, Бродівський і Зборівський повіти. В окремих повітах (передусім підгірських, де особливо винищувались партизани) арештовано кількасот осіб, там також проведено публічні страти, в інших по кілька десятків. В останній тиждень листопада розстріляно приблизно 200 осіб. У Станіславському окрузі зміцнено гарнізони жандармерії і поліції. Через часті випадки дезертирства з рядів [написано незрозуміло] української поліції до навколишніх банд німці видали розпорядження, яке погрожує дезертирам смертною карою. Українська поліція зазнає все гострішого контролю, ставляться до неї з великою недовірою, проте у листопаді проведено до неї новий набір. Пацифікацію Східної Малопольщі повинна доповнити підготовлена вже технічно (друк пропагандистських матеріалів) антирадянська акція, поєднана із загальною вже мобілізацією українцівдо німецького війська. Кількість українських дивізій повинна бути збільшена до трьох.

Дивізія СС «Галичина».У повітових містах відбулись урочисті проводи нових контингентів добровольців з дивізії «Галичина», які від'їжджають на вишкіл до Рейху. Урочистості, як правило, організовував УЦК. Губернатор Вехтер влаштував прийом для 12 добровольців, які повернулися з вишколу як військові репортери. «Репортери» після спеціального інструктажу керівника пропаганди вирушили на фронт. Під головуванням полковника Бізанця і директора Палія, як референта у справах опіки над добровольцями, у Львові створено Головну жіночу комісію співпраці з військовою владою. Призначенням цієї комісії була опіка над родинами добровольців. Різні українські інституції, як театри, світлиці і т.ін., влаштували святкові подарунки для солдатів дивізії СС «Галичина». В кінці листопада у дивізійних таборах вишколу, нині розкиданих переважно по Піренеях, здійснено урочисте складання присяги рекрутів з участю губернатора Вехтера. Вишкіл дивізії в таборі Пусткове під Дембіцею завершується, і тепер пропаганда готує їх до відбуття на фронт в кінці зими. Харчування незадовільне, вишкіл вичерпує фізично.

Мордування поляківвідбувається постійно, але не має характеру діяльності, керованої згори. У Бережанському повіті в другій половині листопада зафіксовано понад 25 нападів українських банд на польське населення. Після попереднього спалення господарств схоплених поляків відводили у найближчий ліс і по-звірськи вбивали. Трапляються випадки нападів на поляків, які виходять з костелів. Деякі жертви гинуть без сліду. У Чортківському повіті за цей же час зафіксовано 21 випадок вбивства і захоплення поляків. У першу чергу жертвами стає польське духовенство і представники інтелігенції. У багатьох місцевостях українці розкидали листівки з закликом до поляків покинути свої домівки під загрозою смертної кари. Якщо у період від 20.Х до 15.ХІ загальна кількість смертельних жертв становила 70, то під впливом репресій протягом усього листопада було тільки 35. Загальна кількість від червня до грудня – приблизно 400.

Культурні й освітні справи.УЦК у Стрию розпочав зимові курси для бібліотечних інструкторів, керівників молоді, керівників курсів самоосвіти, вихователів, а також триденні режисерські курси. На початку листопада у Стрию розпочалися другі за чергою курси аграрних інструкторів, на які з'явилось 50 осіб.

Доповідь Кубійовича «Про демографічні проблеми Галичини», прочитана у Львові 11.ХІ, показала, що у 1920–1939 рр. у Східну Малопольщу прибуло приблизно 200 тисяч поляків на шкоду кількісному стану українців.

У Празі 29.ХІ відбулись вибори керівництва українського університету Ректором став доктор Олександр Колесса, проректором А.Яковлів, деканом філософського факультету Дмитро Дорошенко, природознавчого факультету – В.Кубійович. До складу сенату увійшли також представник доцентів Ю.Рудницький і голова Української академічної спілки доктор Гудим. Обрання ректором 76-річного старця пояснюється його ідеальною аполітичністю. Зрозумілою сенсацією є поява третього тому спогадів колишнього петлюрівського прем'єра Мазепи, у якому висвітлюється період київського походу 1920 р.

Українці між собою.Німецькі репресії розпочалися саме після візиту Кубійовича до Станіслава та його пронімецьких заяв і збіглися з візитом Франка до дистрикту Галичина та пов'язаним із цим обміном люб'язностями, тому українська реакція була спрямована перш за все проти діячів, які співпрацюють з німцями, – проти УЦК, який підозрювали у схилянні власного суспільства до прорадянських симпатій, і проти мельниківців. До Українського Політичного Представництва, яке сформувалось у підпіллі, увійшли передусім ОУН-б (бандерівці), УНДО і кола, наближені до святого Юра. Авторитет УЦК в суспільстві підупав внаслідок неможливості захистити від репресій хоча б лояльних українців.

УЦК, очевидно, давно не вірить у німецьку перемогу, але погоджується на збільшення набору до українського війська. Прагне мати якнайбільше солдатів, «навіть якби довелось відступати перед більшовиками далеко на захід, їхні зусилля не будуть даремними, бо там вони зустрінуться з англосаксами, які будуть знати, як їх використати у неминучій війні з Росією». Цей наївний план, очевидно, звільняє людей з УЦК від потреби порозуміння з поляками.

Одночасно з відозвою, написаною на початку листопада діячами, наближеними до УЦК, і спрямованою проти ОУН, з наклепами, що нібито ця організація працює на користь СРСР, повинна була з'явитись відозва Шептицького, але німецька цензура її не пропустила, бо митрополит недостатньо рішуче виступив проти СРСР, може, враховуючи можливість їхнього повернення (зрештою, Шептицький зазнав німецьких утисків, йому відмовили у виділенні борошна, вина і парафіну на церковні потреби). Звідси походить орієнтація «обережних», які жодним чином не хочуть наражатись на совєти, але це не свідчить, зрештою, про існування прорадянської орієнтації.

Німецькі репресії найбільше спрямовувались проти бандерівців. Ті, хто вцілів, не ночують вдома і стали більш схильними до порозуміння з поляками. Вони мають намір поставитись негативно до намірів німців мобілізувати українців.

Період найбурхливішої паніки перед більшовиками минув, найбільші боягузи продали майно і втекли (головним чином до Чехії, у глибину Генеральної Губернії).

в) Різне.

Емігранти з України.У Лодзі опинилось багато емігрантів з України. Для них утворено «Вогнище», організовано лікарську допомогу і матеріальну підтримку. Понад 50 київських і харківських акторів увійшло до складу центральної трупи у Коломиї. Харківська оперна трупа, яка прибула у Верхню Сілезію (разом з родинами понад 350 осіб), влаштувала кілька концертів у Катовіцах. Львівські українці звинувачують своїх земляків-біженців, призвичаєних до радянських стосунків, що вони часто вдаються до наговорів.

(Далі інформація про євреїв і росіян).

СА КС PZPR, zesp. 2267/1, sygn. 202/111-123,5. 43–45.

Документ 8

РАПОРТ ЗІ СХІДНИХ ЗЕМЕЛЬ № 38

Дня 1 травня 1944 р.

Примітка: Параграфи, позначені xxx, призначені виключно для внутрішнього вжитку, і відомості, які містяться в них, не повинні поширюватись.

СХІДНА МАЛОПОЛЬША

1. xxx) Настрої польського суспільства.Отримані з території Східної Малопольщі рапорти посилено акцентують увагу на наслідках, які для польського суспільства у Східній Малопольщі може мати опублікований наказ про співпрацю підрозділів АК з радянською армією, розкриття діяльності АК в тилу німецьких військ і т.ін.

У рапортах звертається увага на такі моменти.

Перш за все треба зауважити, що у Східній Малопольщі найбільша небезпека загрожує польському елементу не з німецького чи радянського боку, а з боку українців, які з середини грудня минулого року здійснюють справжню різанину поляків у все більшому масштабі, тому нинішня ситуація нічим не відрізняється від волинської ситуації минулого року. Кількість жертв до середини квітня оцінювалась принаймні у 10 тисяч осіб. Не можна мати жодних сумнівів, що українці намагаються повністю усунути польський елемент з цієї території.

За тих умов ставлення німецького окупанта, з одного боку, до поляків, а з другого – до українців є дуже важливим. Рапорти з місць нагадують, як виглядає ситуація на цьому відтинку. Треба принципово ствердити, що німецький окупант ні на Волині, ні потім на території Східної Малопольщі не захистив поляків, ставиться до польської мартирологи в цілому байдуже і, навіть не підлягає сумніву, збройну акцію принципово вважав за сприятливу для себе. Однак на різних відтинках з німецького боку робились певні жести, що мали імітувати протидію німців цим злочинам, які у результаті дещо полегшували самооборону польському суспільству. Німці дозволяли концентруватися полякам, толерантно ставились до польської самооборони, то тут, то там навіть дали полякам трохи зброї і набоїв тощо. А до українців застосовувались, хоча і без плану, хаотично і завжди запізно, пацифікації, різні репресії, багато українців розстріляно і т.ін.

Польські діячі зі Східної Малопольщі мають серйозні причини до побоювань, що зараз може припинитись навіть та мінімальна допомога з німецького боку, яка все-таки мала значення.

У рапорті з Тернопільщини після опису ситуації щодо українських вбивств читаємо: «…що цьому всьому протиставляється з польського боку, що робить народ, що робить уряд Польщі? Все завершується обуренням, співчуттям і словами підтримки з додаванням наказу вистояти на позиції і закликом до самооборони. Нічого не приготовано, нічого не організовано, бракує зброї, всього. А на другому боці все приготовано, досконало організовано, забезпечено зброєю і обмундируванням. Де є та наша Армія Крайова, про подвиги якої ми трубимо на весь світ, не задумуючись над тим, чи той розголос принесе більше шкоди, ніж користі? Ми перебуваємо на шляху, який веде до повного винищення польського елементу на цих землях. Принесені таким чином жертви є безглузді і безцільні, а хто допустивїх, вчинив злочин…»


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю