Текст книги "Історія польсько-українських конфліктів т.2"

Автор книги: Микола Сивіцький

сообщить о нарушении

Текущая страница: 13 (всего у книги 24 страниц)

Уся ця робота польських імперіалістів, які втратили будь-яке почуття відповідальності, спричинена їхнім шовінізмом і глибокою ненавистю до українського народу. В результаті вона завдає шкоди обом народам. Тому їй треба покласти край.

Поляки:

Український народ, який так само, як і ви, бореться за власну державу, прагне згоди з польським народом і приятельського існування між собою вільних України і Польщі.

Одночасно не допустимо, щоб польські імперіалісти поневолили хоча б частину українських земель. Особливо у нинішній ситуації не будемо безкарно терпіти будь-яких терористичних планів і дій польських імперіалістів, дій, спрямованих проти життя і майна українських громадян.

Поляки, мешканці Східної України.

Ваші імперіалістичні вороги закликають Вас до боротьби з українським народом. Пам'ятайте, що Ви живете серед української більшості й тому всяка спроба боротьби з українським народом буде безрезультатною. Якщо послухаєте імперіалістичних підбурювань, доведете лише до пролиття Вашої крові, бо український народ зі всією рішучістю буде захищати своє право на самовизначення і на власну державу.

Ми не хочемо нікого з Вас поневолювати. На території Української держави залишаться тільки ті з Вас, хто добровільно визнає, що хоче залишитись. Ми гарантуємо їм повну свободу, безпеку і рівні зі всіма громадянами української національності права.Наше гасло: свобода народам і людині.

Хай живуть вільні національні держави українського і польського народів! На спільний фронт боротьби, всі поневолені народи! Поневолені народи, об'єднуйтесь у боротьбі проти імперіалізму! Смерть загарбникам!

Липень 1943 р.

ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ-НЕЗАЛЕЖНИКІВ

CA КС PZPR, zesp. 2201/10, sygn. 202/1-34.

Документ 16

[ПОЛЬСЬКА ВІДОЗВА ДО ПОЛЯКІВ НА ВОЛИНІ]

ПД.Р.

25 X.1943 V.

Прочитай, подумай і навчи інших!

ПОЛЯКИ!

В останні тижні у наших рядах посилилась тенденція до самовільного залишення місцевих територій і «порятунку» втечею за Буг або по сусідству від нього. Ці овечі перегони, зрозуміло, є дуже шкідливим явищем, яке влучає у наше загальнодержавне добро, як і в усвідомлений інтерес кожного з нас. Панічне переселення за Буг, легальним чи нелегальним шляхом, не можна нічим пояснити чи вибачити:

І.а) Польська Волинь без польського суспільства польською не буде, це не підлягає жодному сумніву. Хіба ми забули наші віковічні традиції і так негідно й нікчемно маємо вирішувати долю одного з найцінніших шматків нашої Вітчизни? б) Хто самовільно покидає місцеві території, той діє на шкоду польському народу і повинен розуміти це. в) Особистий інтерес кожного з нас говорить про те, щоб ми стояли незламно і безстрашно до переможного кінця.

Добровільна відмова від залишків власного майна є легковажним наражанням себе і родини на ризик щодо непевного майбутнього, поневірянь, холоду і голоду, а може, й ще страшніших наслідків. Хто хоче брати участь у цьому безцільному і ганебному для нас перед усім народом переселенні за Буг, нехай над цим задумається і зробить відповідні висновки.

Усі поляки звідси не виїдуть – це цілком ясно. Люди, перейняті справжнім патріотичним духом, вірні поклику шляхетного серця і здорового глузду, залишаться на своїх місцях, готові до найбільших жертв на честь Вітчизни і Її незалежного існування, бо для нас чужими є страх і ганьба дезертирства.

Те, що ми на місцевих територіях протягом цих чотирьох років війни пережили, було страшне, а жертви численними. Страшна доля завдала, однак, багато кривд і нещасть нашому Народові – і все ж таки Народ в цілому не зігнеться і не зламається від цих ударів.

З честю ми пережили ці призначені долею криваві жертви, тим більше мусимо тут стояти, довірившись Божому провидінню, з глибоким переконанням, що після днів кривди і нещастя настануть дні перемог і хвали.

С А КС PZPR, zesp. 2266/2, sygn. 202/II/3, s. 11.

Документ 17

[УПА ДО ПОЛЯКІВ НА ВОЛИНІ]

Політичне Керівництво нескореної Польщі

Поляки!

«Коли мовчить зброя, нехай мислить голова і працюють язики». На жаль, забагато гримить зброя, щоб осмислити усе розумом. Взаємне знищення продовжується з невблаганною затятістю. І це триває тоді, коли два імперіалісти, які борються між собою, наближаються до наших кордонів. За кілька тижнів станемо перед лінією фронту, побачимо відступ німецьких нездар і атаку більшовицьких сатрапів. Україна полита морем вогню і крові, а скоро і Польща стане територією німецько-більшовицької боротьби.

Поляки, як меншість на західних землях України, не враховують, очевидно, цієї можливості, бо думають втримати Волинь і Полісся у своїх руках. Німці, відступаючи, нищать усіх. Маємо докази цього під Костополем, під Колками і Пшебражем. Німецький нездара намагається залишити за собою згарища і руїни.

Поляки, поділені на кілька орієнтацій – Лондон, Берлін, власна країна і Москва, на жаль, не можуть позбутись своїх імперіалістичних домагань щодо західних земель України. Нам дуже добре відомі польські передачі з Москви, Лондона і «Світу». Нам також відомі останні розпорядження Уповноваженого Уряду на Край, спрямовані на створення на Волині польських підрозділів для утримання цих земель у своїх руках. Передачі радіо «Світ» дуже промовисто свідчать про польський імперіалізм. «Ще буде існувати польський Львів, український Київ і литовський Каунас» – дослівно з передачі «Світу» від 21.Х.1943 р.

Ви, поляки, дивуєтесь, чому боремося з вами. Маєте цьому докази: ви самі є вчителями жорстокості й безкомпромісності. Ми даємо те, що накипіло у наших серцях протягом 20 років. Хто хоч раз на хвилину був у Березі Картузькій чи у жахливих середньовічних катівнях Луцька, Дубна, Рівного чи львівських Бригідок, перед тим, як живий образ, вічно, до кінця життя будуть в очах стояти постаті паціновських, дуд, яблоховських чи інших жорстоких садистів, рафінованих катів, той до кінця життя носитиме ненависть у своєму серці. А нас пройшли тисячі через руки цих злочинців! Хто був свідком затятої шовіністичної роботи КОП під час навернення, чи повернення через моральний терор у «віру батьків», чи створення так званої загродової (сільської) шляхти, той також платитиме ненавистю. А полонізація, а перешкоди в отриманні знань, і багато, багато інших речей і справ…

Чому Польща просто ганебно впала у 1939 р.? Бо не мала внутрішньої сили. Замість єдності і співпраці Польща поширювала ненависть. Імперіалізм ще ніколи не привів до мети. А Польща була переповнена імперіалістичним шовінізмом. Вона пропагандистськи претендувала на «потужну державу», не маючи для цього абсолютно сил, бо згори йшов розклад. Гіркий досвід 1939–1941 рр. поляки не врахували у своїх імперіалістичних прагненнях, коли німці перейшли лінію Бугу. Коли ми, облиті кров'ю більшовицького терору, намагались хоч би на момент оволодіти ситуацією, щоб підготуватись до майбутніх боїв з німецьким терором, ви, поляки, робили нам перешкоди на кожному кроці. Запінені уста ваших затятих імперіалістів зловтішались нашим вічним прагненням до свободи і незалежності. Ви намагались оволодіти адміністрацією принаймні у містах, маєтках і фабриках, використовуючи німців проти нас. Німці тоді сміялись. Сміються вони і нині. Ви прагнули утворити проти нас свої опорні бази на Волині, підготувати зброю, вишколити збройну силу. Гута Степанська вже у 1942 р. обстрілювала наших підпільних працівників, проводила напіввідкритий вишкіл війська. Костели, зібрання, свята і т.ін. ставали місцями нарад і політичних мітингів, спрямованих перш за все проти нас, українців.

Хто хоч раз мав можливість слухати шовіністичні дотепи запеклого зрадника Дубля чи підлої німецької наложниці літинського оберляйтера Білкувни, палатиме ненавистю до всього польського покоління. Ви самі, поляки, виховали нашу ненависть до вас. Збирайте тепер плоди вашої праці!

Коли ми рішуче підняли зброю проти німців і більшовиків на захист своїх національних прав, ви тішилися, що надійшов найкращий момент, щоб нас знищити, використовуючи нашу і литовську ненависть, а ваші підрозділи летіли на Волинь, щоб знищити український елемент, підтримувати і зміцнювати свій. Ми не йшли на ваші землі, щоб заволодіти ними, а ви прийшли до нас, щоб нас знищити, ви, купка загарбників, свідомо насаджена польським урядом протягом двадцяти років.

Уявіть себе на момент у нашому становищі і побачите бездонне провалля, штучно утворене вами між вашим і нашим народом, хоча сьогодні, притиснуті до муру, вже називаєте нас через свій «Світ» братнім народом. Чому ж не говорили про братній народ, коли фізично ви були сильнішими від нас?

Ви нині розраховуєте на виграш. Ми ніколи не були проти створення Польської Держави на ваших рідних землях, і не проти ми сьогодні. Навпаки. Ми повинні стати стіною проти московського імперіалізму, а ви проти німецького. Але чому шукаєте зв'язків з Москвою, щоб нас поневолити? Боїтеся створення незалежної України, щоб не зазнати наслідків вашої роботи проти українців?

Якщо будете на цьому стояти, мусите загинути. Це стратегічно-політичний момент щодо дійсності, яка насувається зі сходу. Для нас іншого виходу нема. Ми не мстимося вам заради кривавого задоволення жаги помсти, як ви називаєте нашу боротьбу у своїй запекло шовіністичній «Польща переможе», а робимо це, щоб мати одним запіненим імперіалістом менше, з яким доведеться воювати у більшовицькому тилу.

Польща перетворюється на руїну. Правильно говорить «Світ», якщо не прийде вам якнайшвидше допомога з заходу – всі загинете. У наступному році, коли англійці принесуть вам визволення, якого так чекаєте, можуть застати Польщу без поляків. Англійці воюють чужими руками, не поспішають приносити власні жертви. Імперіаліст рахується тільки з собою. Чому не поспішаєте захищати свої землі, а хочете наші? Даємо вам вільну дорогу в марші за Буг зі зброєю в руках, а в боротьбі з німцями за Бугом допомогти вам завжди зможемо.

Не радійте тимчасовій перемозі. Ви вже у 1939 р. говорили, що жодного ґудзика німцям не віддасте, а віддали ганебно цілу країну, населення і військо на поталу. Вашу злостивість знаємо. Згадайте долю Гути Степанської. Ваше знищення – це питання кількох тижнів. Фронт наближається! Німці створюють третю лінію фронту. Зрештою, коли нам стратегічно буде треба, можемо знищити вас і самі, лише шкода, що з вами може загинути багато невинного чеського населення. Це нас стримує від боротьби з вами, а не відсутність сили.

Подумайте, що маєте зробити. Чекаємо остаточної відповіді сьогодні до 24 години. Відповідь пришліть тим самим посланцем, що віддає вам цей лист.

Говорімо щиро і відверто, як люди, гідні боротьби за Волю і Незалежність. Вимагаємо від вас тільки покинути наші землі. За вашим ніколи не підемо, бо воно нам не потрібне, а свого ніколи не віддамо затятій групці шовіністичних й імперіалістичних зарозумільців.

16. ХІ.1943

Політичний керівник Української Повстанської Армії

/-/ Вірлий

Підтверджую:

Вацлава

CA КС PZPR, zesp. 2266/2, sygn. 202/III/3, s. 17–18.

Документ 18

Варшава, 22.ХІ.1943 р.

ПОГЛЯД НА СИТУАЦІЮ В КРАЇНІ

(…) Становище наших східних прикордонних земель і їх польського населення є просто трагічним. Їх гноблять і руйнують не тільки німецька окупація, але й радянські диверсанти. А одночасно на цих теренах поляків брутально знищують і переслідують українці на Волині, а литовці на Віленщині, бо вони дуже ослаблені у Східній Малопольщі українцями, а на новгородських і поліських територіях білорусами. Українці, литовці і білоруси проводять однозначну політику, використовують надані їм окупантами привілеї і вигідні для себе умови, намагаються зменшити кількісно польське населення на наших східних територіях і підірвати там основи його існування і розвитку. Крім того, не підлягає сумніву, що як українці, так і литовці, а досить значною мірою й білоруси, накопичують сили і готуються до того, щоб у переломний момент війни почати остаточне винищення або усунення з цих земель поляків і опір поверненню на них Польської Держави.

І взагалі, куди тільки не кинь оком на обширах польських земель, польське суспільство змушене боротися з жорстокістю, терором і утисками твердих, безпощадних гонителів. Треба пам'ятати і про те, що політичну боротьбу суспільство країни змушене вести у найтяжчих матеріальних умовах, які п'ята воєнна зима все більше погіршує. (…)

CA КС PZPR, zesp. 2201/10, sygn. 202/1-35, s. 97.

Документ 19

ЗАКЛИК ВОЛИНСЬКОЇ ЗЕМЛІ

У час, коли над Волинською землею нависла небезпека відриву її від Польщі, ми, волиняки, звертаємось до найвищих політичних чинників у країні і за кордоном з палким закликом докласти усіх зусиль і використати всі доступні засоби, щоб доля нашої землі відповідала найглибшим почуттям загальнолюдської справедливості.

Ми сьогодні стоїмо на її захисті і не будемо жаліти ні сил, ні життя. Ми повністю віддаємо себе у розпорядження Уряду і Верховного Головнокомандувача, просимо розпоряджатися всім, що ми маємо. Однією метою, яка об'єднує сьогодні широкі маси мешканців цієї землі, є врятування її долі і повернення до складу Речі Посполитої.

Протягом вікової своєї приналежності до складу Польщі Волинь була форпостом проти варварства сходу. Тут Польща здійснювала найкращі акції несення на схід західноєвропейської культури і цивілізації. Тут народжувались нові помисли співіснування і співпраці різних етнічних елементів. За цих умов Волинь та інші окраїнні землі дали Польщі низку найбільших творців у галузі культури, найглибших реформаторів, найгеніальніших провідників, вождів. Ці землі завжди народжували надзвичайне багатство непересічних особистостей, які добре відчували національні зв'язки і свою роль на східних рубежах Речі Посполитої. Культурний внесок Польщі зберігся на нашій землі впродовж 150 років неволі, яскраво засвідчуючи у кожній галузі життя, що те велике і вічне, яке тут є, з Польщею почалось і Польщею творилось. Такий самий період російської неволі не позначився на нашій землі нічим тривалим у жодній галузі життя.

Протягом 20 років своєї сучасної приналежності до Речі Посполитої Польщі Волинь повністю залікувала жахливі рани після світової війни, яка прокотилась тут у 1914–1920 рр. Після усунення цих наслідків Волинь увійшла в період (нерозбірливий вислів. – MC.) широкого розвитку.

Культурна і цивілізаційна праця Польщі на цих теренах за допомоги найяскравіших елементів інших національностей, які проживають на Волині, була перервана лише вибухом Другої світової війни. І знову до загальної боротьби з тиранією, яка загрожує всьому світові, Волинь внесла свою частку. Сини цієї землі, не розрізняючи національностей, воювали у рядах польської армії. Наша земля після окупації німцями західних і центральних воєводств разом з іншими окраїнними воєводствами стала єдиною територією державницьких сил, готових продовжувати боротьбу.

Лише зухвале і нічим не обґрунтоване вторгнення 17 вересня 1939 р., всупереч існуючому пакту про ненапад, радянської армії і військова окупація поклали цьому кінець.

Період насильницького приєднання Волині до СРСР на основі фіктивного плебісциту відзначився безперервною смугою терору, винищенням населення внаслідок депортацій, культурного та економічного винищення. Власне, цей період терору був однією з причин того, що непідготовлені політично елементи українського суспільства стали на шлях співпраці з німцями. У цьому шкідливому як для свого, так і для інших європейських народів кроці вони бачили свій протест проти радянської дійсності.

Польське суспільство Волині відбило всі німецькі намагання, на ділі підтверджуючи, що Волинь є складовою і невід'ємною частиною Речі Посполитої Польщі. У такому ставленні не було жодних вагань загалу нашого суспільства, незважаючи на те, що німці неодноразово намагались показати зовнішні ознаки менш жорстокого ставлення, ніж на інших територіях Польщі. Переломним моментом цієї підступної німецької гри було надання нам псевдосамооборони проти керованих їхніми руками злочинних українських елементів. У трагічні для Волині дні кровопролиття ми відкинули всі пропозиції співпраці з німцями відповідно до інтересів нашого народу.

У період кривавої німецької окупації був створений і запущений в дію суспільно-адміністративний і військовий апарат, а боротьба підпільної Польщі ведеться тут відповідно до директив найвищих чинників у краю і за кордоном.

З огляду на викладене вище польське суспільство на Волині вважає, що, зважаючи на досягнуті тут перед війною і в період військового катаклізму успіхи, також зважаючи на зазнані масові криваві втрати, має право вимагати, щоб його голос був урахований там, де вирішуватиметься питання про обіцяне краще життя народів.

Має право вимагати для себе і наступних поколінь такого існування, прагнення до якого підтримували кров'ю і працею, тим найкращим плебісцитом не фікції, а поведінки і дії.

Проголошуємо, що:

1. Єдиним законним представником Польщі вважаємо Польський Уряд у Лондоні і його владу в країні, наказам яких підпорядковуємося без застережень.

2. Польське населення Волині не визнає жодних псевдоправових актів приєднання Волині до СРСР і здійснених фактів та виключає можливі спроби проведення плебісциту як позбавлені не тільки правових, але й історичних, культурних та економічних основ.

3. Перед нашим народом і народами світу стверджуємо, що у боротьбу за право належати до Речі Посполитої Польщі вкладемо всі свої сили, не зупиняючись перед жодною жертвою і перешкодою.

4. Польща не може відмовитися від Вільнюса, Крем'янця і Львова без перекреслення своєї істотної сутності, без загрози приниження і морального падіння.

5. Вважаємо найбільшим приниженням національної гідності всяку іншу поведінку, крім неприєднання. Боротьба йде сьогодні не за кількість квадратних кілометрів, боротьба йде за дух Народу й існування Польщі.

До найвищих чинників у краю і за кордоном, до загалу побратимів у Польщі і за її кордонами звертаємося з гарячим закликом: обороняйте Волинь і окраїнні землі, не жаліючи своїх і наших сил. Не дайте, щоб історія назвала наші покоління гробарями польської справи. Мобілізуйте всі сили нашого народу, звертайтесь до світової громадськості, дайте волинській землі жити і працювати.

Волинь, січень 1944 р.

Провідники місцевої Польської Громади

CA КС PZPR, zesp. 2267/1, sygn. 202/11-121, s/211-213.

Документ 20

[Інструкція про ставлення до совєтів, що наближаються]

ДО НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННО-СХІДНИХ ВОЄВОДСТВ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ПОЛЬЩІ

У переможній боротьбі з німецькими загарбниками радянські війська у Волинському воєводстві перетнули кордон Речі Посполитої. Можна передбачити, що найближчим часом вони увійдуть на територію південно-східної Польщі, вже вдруге під час нашої війни з Німеччиною. Але існує принципова відмінність між ситуацією кінця вересня 1939 р. і нинішньою. Нині радянські війська вступають на наші землі як союзники наших союзників, які воюють проти спільного ворога, і, незважаючи на розрив дипломатичних відносин між Польщею і СРСР, на міжнародній арені безперервно відбуваються переговори щодо остаточного вирішення радянсько-польської суперечки. У досягненні позитивного результату цих намагань зацікавлені всі союзники, і завдяки позиції польського народу і його Уряду, що має довіру наших потужних союзників, можемо з впевненістю дивитись у майбутнє.

У цей знаменний час КВП нагадує, що, згідно з заявою прем'єра Станіслава Міколайчика і його заступника Уповноваженого Уряду Речі Посполитої на Край, слід уникати усяких конфліктів з наступаючими радянськими військами і поводитися з гідністю. А особливо:

1. Треба постійно пам'ятати і пояснювати іншим, що єдиною легальною владою для громадян Польської Держави є Уряд Речі Посполитої у Лондоні і підлеглі йому органи в Краю з Уповноваженим Уряду на чолі. Акти всякої іншої влади можуть бути тільки джерелом певних фактичних станів, і ніколи правових.

2. Слід, безумовно, залишатись на місцях. Обов'язком, який випливає з вірності Речі Посполитій, є перебування на посту і протидія евакуації всіма можливими засобами. Ті, хто виїде з окупантом на Захід, знайдуть лише поневіряння і примусову працю під бомбардуваннями у таборах Рейху. Належить боротися з кожним проявом паніки у польському суспільстві і протидіяти брехливій пропаганді ворога, ніби виїзд з ним і під його опікою забезпечить кращі умови виживання під час війни, ніж перебування на місці.

3. Життєва необхідність змушує громадян Речі Посполитої Польщі шукати і виконувати різні роботи під час перехідного перебування радянських військ на наших землях. Це дозволено з огляду на спільну з радянською армією нашу мету – якнайшвидшу перемогу над Німеччиною. Але треба пам'ятати, що межею можливої співпраці є обов'язок вірності Речі Посполитій і підпорядкування її Урядові.

4. Вступ і вербування добровольців до будь-яких військових формувань, не підпорядкованих Вищому Командуванню Збройних Сил, [є заборонене?].

У міру розвитку подій суспільство буде отримувати від Польського Уряду дальші розпорядження і вказівки стосовно конкретних проблем моменту. Закликаємо суспільство до збереження спокою, посилення дисципліни і зосередження навколо влади Речі Посполитої. Впевнені у тому, що громадяни Речі Посполитої, які проживають на південно-східних землях, як солдати на передовому посту, підготовлені до будь-якого розвитку подій, шлемо всім слова підтримки, стійкості і сили.

КЕРІВНИЦТВО ПІДПІЛЬНОЇ БОРОТЬБИ ЛЬВІВСЬКОГО ОКРУГУ

(№ 230 «Вистоїмо» 20.11.1944 р.)

СА КС PZPR, zesp. 2225/10, sygn. 202/11-52.

Документ 21

Голос зі Львова

НА ЗАХИСТІ СХІДНИХ КОРДОНІВ

Питання східних кордонів – це дуже болісна справа для Польщі. Час від часу в пресі з'являються повідомлення на цю тему, звертання до логіки мислення поляків, заклики до врахування фактів і, нарешті, заяви Англії, що Польща повинна відмовитись від своїх претензій на ці кордони. До цього додаються завжди несміливі висловлювання навіть деяких поляків, що справа східних кордонів є дуже важкою, а особливо Львова і Червенської Землі, бо і протилежна сторона має певні права на ці землі.

Проблему цих кордонів чужинці добре не розуміють – і нічого дивного, бо не знають деталей нашої історії. Гірше, що історії нашої держави не знають деякі поляки, для яких питання східних кордонів викликає певні сумніви. А питання є таким ясним і зрозумілим. Хто має право на ці землі, точно з'ясовує історія – так ця проблема виглядає. На східних кордонах польських земель у прадавні часи простягались безлюдні простори, степи, на яких ніхто не мешкав. Через ті землі лише час від часу тягнулись каравани купців чи розбійницькі банди. Весною, ці землі перетворювались на квітучий запашний сад, потім на море зелені, а вже влітку – на пусте дике поле. За дикими полями простягалася Русь зі столицею Києвом.

Через степи простягались шляхи розбійних банд або купців, які везли від Чорного моря, Греції і Азії різні товари на північ і захід. У місці, де перетиналися ці шляхи, розташувався ще у передісторичні поганські часи ляський град «Левград», узявши лева – царя звірів за свій герб і назву. Мешканці цього «Левграда» виявилися справжніми левами і боронили свої садиби міцними кігтями.

У момент створення Польської Держави це було вже місто як на ті часи значне і важливе. Рік 966 приніс йому світло римо-католицької віри, як і всій Польщі. Зростало населення. Виникали інші міста, більші і менші, але всі вони називались «Червенські Ґроди». Міста ці були «ляські», як тоді називались. Що це була польська земля, найкраще підтвердження дає руський літописець Нестор, який пише: «У 981 р. виправився Володимир, руський князь, на ляхів і забрав у них їхні міста: Перемишль, Львів (!? – MC.), Червенець (! – М.С.) й інші». Таке свідчення, хто має право на ці землі, дає не хто інший, як сам руський літописець, поважаний і шанований Нестор [23]23
  У літопису місто Львів не зазначене [Ред.].


[Закрыть].

Червенські Ґроди довго не залишались під правлінням русинів. Відвоював їх через 29 років Болеслав Хоробрий. Русини були часто ще й загарбниками. Червенські Ґроди зазнали багато нападів з їхнього боку, але завжди відбивались і приєднувались до батьківщини. Від часів Казимира напади русинів послабились, однак не бракувало інших ворогів. Та кожного разу «львівські леви» захищали не тільки своє улюблене місто, а й стояли на сторожі безпеки всієї Речі Посполитої – справжній кресовий град.

З роками він розростався, набирав потуги і разом зі своєю батьківщиною переживав добрі й гірші часи, часи розквіту і занепаду. У часи розквіту Львів був багатим торговельним містом. Купці зі сходу прибували до нього з товарами і закладали тут свої склади. Принаджені його багатством, прибували мешканці з інших кінців

Польщі, прибували свої і чужі. Одні залишались там, інші починали обробляти пусті поля, ставити садиби. Львів усіх приймав гостинно, брав під опіку, захищав від ворога, коли у цьому виникала потреба. Нещасний Ян Казимир у «Левовому Ґроді» шукав захисту, коли «потоп» залив усю Польщу. Тут у костелі король віддає свою нещасну батьківщину під опіку Божої Матері, називаючи її Королевою Польської Корони. Тут нарешті він закладає підвалини осередку найвищих знань і культури – існуючого донині університету.

Тим часом безлюдні землі на схід і південь від Львова щораз більше вкриваються хатами і подвір'ями, степ змінюється на оброблене поле. У цей край прибувають хоробрі сини вітчизни, чиї батьки й діти проливали рясно кров у боротьбі з одвічними ворогами, прибуває дрібна сільська шляхта, а що татари й інші вороги часто нападали на ці землі, вона була зрошена кров'ю своїх героїчних захисників.

Від XVI століття почала з'являтись нова назва цих земель – «Україна», польська назва, яка означає «країну на краю», справжні окраїни Речі Посполитої. На схід, у нижній течії Дону і Дніпра, простягалася Русь. В Україну з часом напливало теж руське населення, особливо від моменту, коли Русь стогнала під владою татарських ханів, а потім московських царів. Польські прикордонні старости ставились до прибульців доброзичливо, і окраїнні польські магнати опікувалися ними. Польські серця пригортали побратимів, але вони погано відплатили своїм господарям, віддячуючи їм ненавистю. Їхньою метою було опанування цієї землі, заволодіння нею і відрив від Польщі.

Та окраїнні лицарі, Левгород були на сторожі. Не допомогло ні вороже насилля, ні всілякі посягання. Львів вірно стояв з батьківщиною, вірний їй у долі і недолі. Він не піддався онімеченню, як інші міста на заході, не втратив віри і польськості, був завжди вірним – «semper fidelis». Такою є історія Львова і прилеглих земель, яку кожна польська дитина знає і знати повинна.

І зараз за це найдорожче, найвірніше, найбільш польське місто виникає суперечка, з ким це місто залишиться – чи зі своїми законними власниками, чи з чужими прибульцями. Що б ми сказали на те, якби хтось прийняв у своєму домі чужих, пригостив їх, дозволив їм перебувати у себе, створити власний добробут, а вони потім захотіли викинути господаря і самі в ньому осісти? Але таке не можна і помислити, і кожний суд знав би, як учинити. А щось подібне відбувається зі Львовом і східним кордоном.

Нехай же ті, хто повинен розглянути ті справи і в чиїх руках вирішення цієї справи, розважливо, логічно обдумають, нехай вивчать історію і не виносять легковажно вирок, який був би страшною і нічим не заслуженою кривдою для Польщі.

Чи за те, що поляки разом із союзниками так рясно проливають кров на чужих полях, чи за те мають бути позбавлені найдорожчої частини своєї батьківщини? Чи такою повинна бути вдячність шляхетних синів Альбіону?

Вступаючи на східні землі, комісаріат СРСР пообіцяв і публічно оголосив, що «завданням Радянського Союзу не є окупація жодної п'яді польської землі». Це слова, а дії? Утворено новий кордон, і поляків виселяють з їхніх власних домів і батьківської землі, з землі прадідів. У момент, коли сини Польщі б'ються проти спільного ворога, коли кладуть свої молоді життя у жертву, тоді власні союзники виселяють їхні родини з землі прадідів. Чи задумувались хоч на хвилину ті, хто нині спокійно сидить у своїх теплих домах, що означає виселення? І за що? Чи це повинно бути нагородою за жертву крові? Чи ніхто не знає про те, що відбувається у Польщі? Але ж це страшний злочин, і в ім'я чого здійснюваний? За що така кара?

За яким правом можуть ті, хто називає себе нашими союзниками, чинити так жорстоко? Якби це йшло від ворога, то частково було б зрозуміло, але що сказати про те, що роблять союзники, поряд з якими пліч-о-пліч воюють поляки? Чи то не підлі й жорстокі дії, не гідні будь-якого народу, людини? Винні ті, хто це робить, але й ті, хто дивиться, бачить, знає, але не реагує, хоч може і повинен. На вухо нам несміливо шепчуть, що за східні землі дістанемо західні землі. Чи це не смішно? Польща – це не шматок сукна, який можна відрізати з одного кінця і дошити з іншого. Польща не була і не є загарбницькою державою – чужого не хоче, але й свого відступити не може.

Дорогий нам кожний клаптик польської землі, але східні окраїни для нас найсвятіші. Як не як, ця земля дала найбільшого нашого проводиря і найшляхетнішу людину Тадеуша Костюшка, це земля Платерів, князя Сераковського, князя Семашка, Нарбутта, світлої постаті Траугутта і стількох героїв січневого повстання. Земля південно-східних рубежів дала нам Жулкевського. Тут стояла колиска Яна III, того «Лева півночі», який з високого замку у Львові побив об'єднані війська турків, татар і козаків. Тут Теребовля, яка завдячує своєю обороною польській жінці. Тут могила у Задворці – польські Фермопіли – тут кожний клаптик землі просякнутий польською кров'ю. Тут, нарешті, Львів – давній Левгород, найдорожче, найсвятіше зі всіх польських міст, завжди вірне. Місто, вірне Речі Посполитій, де зброю брали до рук жінки і діти, щоб його захистити, місто, у якому будинки позначені як місця героїчної оборони Львівських Дітей, місто відзначене Virtuti Militari, де єдиний у Польщі цвинтар Львівських Орлят, це місто завжди вірне – «semper fidelis».

І чи це можливо, щоб Річ Посполита Польща могла відкинути своє найвірніше дитя? Чи можливо, щоб поляки відмовились від східних земель? І чи не є страшним злочином, єдиним у своєму роді, те, що зараз відбувається на польській землі?

Чи Сполучені Штати, у яких пошанування свободи і прав людини так цінуються, можуть санкціонувати щось подібне? Чи пам'ять Пуласького і Костюшка погасла вже у серцях і умах тих, хто живе у країні «зіркового прапора»? Чи не відчувають вони бездонну недолю своїх братів і не можуть протистояти тому, що відбувається у материнському краї? Чи ніхто на світі не хоче і не може протидіяти цьому страшному історичному злочину?