Текст книги "Історія польсько-українських конфліктів т.2"

Автор книги: Микола Сивіцький

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 24 страниц)

CA КС PZPR, zesp. 2226/8, sygn. 202/111-36, s. 253–255.

Документ 22

Осередок R12

[МІСЦЕВЕ ЗВЕДЕННЯ]

23. II.44 р.

1. 22.11.44 о 10 годині під час промови губернатора Вехтера, який вітав з балкона дистрикту І батальйон дивізії СС «Галичина», серед інших прозвучали слова такого змісту: «…бо це не геройство і захист країни піти у ліси і мордувати беззахисних жінок і дітей». Український перекладач переклав ці слова так: «…бо на наші села нападають банди з лісів і мордують наших жінок і дітей». Взагалі весь переклад був заздалегідь тенденційно препарований.

Зазначений фрагмент промови Вехтера є першим публічним засудженням діяльності українських банд. Цікавий факт, якщо порівняти його з відповіддю представнику ПКОп 11.11.44 на аудієнції, де йому доповідалася справа українських вбивств. Губернатор тоді висловився, що це є неминучий наслідок більше як 600-річної польської політики на цій території.

2. Про моральні якості дивізії СС «Галичина» може свідчити такий факт: 19.11.44 після 21 години 15 членів СС «Галичина» напали на доктора Рудольфа Дуду на вулиці Личаківській поодаль від каплиці.

23. II.44 р.

Українська справа стає все більш гарячою. Накази українському населенню від підпільної влади виразно спрямовані на цілковите винищення поляків на цьому терені методом убивств. Через дедалі більшу небезпеку з боку українців отримую низку зведень, з яких одні описують розпачливе становище поляків, інші намагаються вказати засоби оборони на розсуд керівних діячів.

У додатку подаю два найбільш характерних зведення, отриманих 22.11.44 як спеціальні доповіді.

1. У відповідь на наказ, надрукований у підпільній пресі, залишатися будь-якою ціною на місція отримав з інспекції Вишня від керівника ВВ «Морви», котрий одночасно є керівником відділу в українських справах, таку заяву, яку подаю дослівно як вияв настроїв населення, що перебуває під найбільшою загрозою. «Доповідаю: Хто вчасно не втік з Волині, був замордований. Поляки, які не поспішили, були змушені об'єднуватися у групи і пробивати собі дорогу для втечі, але й за цих умов їх загинули тисячі. З околиць Рівного на захід виїхав професор гімназії. Він визнав, що всі поляки, які не встигли вчасно виїхати, були вибиті до ноги. Керівні сфери Варшави заборонили втечу, наказали чинити опір німцям у разі евакуації зі сходу, вимагали уникати паніки. Тому треба організувати якийсь захист польського населення, розпорошеного серед українців, згромадити його у більші осередки, вислати туди підрозділи нашої підпільної армії, доставити зброю і набої. Якщо ми не в змозі це зробити, то слід принаймні відкликати людей з присілків і хуторів у більші населені пункти, зайнятись організацією безпеки, доставити харчування, забезпечити опіку. Допомога втікачам, які рухаються на захід, повинна бути так організована, щоб німці не зосереджували їх у таборах примусової праці. Наводжу приклад: через Судову Вишню їхали польські втікачі на фурах під конвоєм двох солдатів СД. Біженці питали по дорозі, чи у Перемишлі (станція призначення) їх не помістять у табір, бо якщо так, то вони можуть утекти. Ніхто не міг їх про це поінформувати. Турбує відсутність опіки над польським населенням та відсутність організації.

Не знаю, на що розраховують керівні сфери у Варшаві, вважаючи рятування від вірної смерті панікою. Я не можу втручатися у цю справу, але попри все мені здається, що у справі польського населення на Волині щось не все було в порядку з нашого боку, що можна було зайнятися ним, захистити його або вивезти на захід. Адже військове керівництво евакуює і переселяє цивільне населення під час військових дій, щоб захистити його від знищення. Якщо ми настільки слабкі, що не можемо організувати захист населення від винищення, то дозвольмо йому, аби само рятувало своє життя. Якщо будуть люди, землю можна відібрати знову, але людей не воскресити.

– Наказ, що забороняє евакуацію, може розглядатись лише як прояв розпачу: загинуло стільки, то нехай гине решта. Крім такого коментування наказу цивільним населенням, інші коментарі подають це як приклад цілковитого безсилля правлячих кіл. На мою думку, ми повинні врятувати і вивести те населення, яке не має жодної іншої надії на порятунок, а залишити тих, хто має умови для збереження життя. Це не моя справа, але влада повинна знати розташування польського населення серед українців, умови його безпеки, плани охорони – чи шляхом боротьби, чи шляхом переміщення у безпечні місця. Мені здається, що нашою метою є не тільки боротьба з німцями, сам зголосився добровольцем, щоб зайняти пост на сході. Але треба тверезо розглянути ситуацію і постаратись врятувати якнайбільшу кількість польського населення у будь-який спосіб, а не залишати його без керівництва, директив, оборони і допомоги.

Або організація ефективної оборони, або евакуація польського населення на захід, іншого виходу не бачу. Коли ж не зробимо цього, все польське населення буде помордоване, ущент винищене, і проблема польськості цих земель буде трагічно вирішена».

/-/ підпис керівника осередку

2. Після доповідей про підготовку українців до боротьби з поляками інший інформатор перелічує такі засоби оборони: а) за посередництвом підпільної преси і через усну інформацію належить повідомити польське населення Львова про підготовку українців уЛьвові; б) з огляду на вищенаведене польське суспільство повинно бути підготовлене до ворожих українських дій, щоб відбити всі атаки; в) треба своєчасно підготувати засоби оборони, убезпечити будинки, квартири від несподіваного вторгнення, порозумітися з сусідами з метою організації спільної допомоги; г) звернути увагу на сусідів-українців, не вірити їхній брехливій лояльності;

ґ) особливу опіку надати квартирам з перевагою жінок і дітей, щоб ніхто не піддавався паніці; д) організувати протипожежну службу і швидку медичну допомогу, нічні чергування, сигнали тривоги і т.ін.

Викладені зауваження посилаю як доказ, що бійці АК цікавляться українськими справами, що для них не чужим є розуміння їх серйозності й небезпеки, що вони не опускають рук, а хочуть радити. На мою думку, їм слід тільки дати відповідні накази і засоби оборони, а громада вчинить опір українським діям, які є невідворотними.

/-/ Врубель

CA КС PZPR, zesp. 2400/2, sygn. 203/XY-13, s. 184–185.

Документ 23

[Квітень 1944 р.]

[ВИТЯГ З МІСЦЕВОГО ЗВЕДЕННЯ]

3. Добровільний виїзд населення.

(…) Якщо йдеться про добровільне залишення території зі страху перед більшовиками, то принципово різниться поведінка польського населення від українського.

У польському суспільстві домінує думка, що слід залишитися на місці, тому випадки втечі від більшовиків мають індивідуальний характер. Загал польського суспільства не захитався жодного разу до цього часу в своєму рішенні вистояти і своєму лояльному ставленні до рішення влади у цій справі. Відозва Уповноваженого Уряду від 15 листопада минулого року, дві відозви керівництва підпільної боротьби Львівського округу і остання відозва ДО від 30 березня до Південно-Східних земель, про яку буде йти мова в іншому абзаці, віднайшли повне розуміння у польському суспільстві.

Зовсім по-іншому виглядає ця справа серед українців. Українська інтелігенція майже весь березень залишала територію Східної Малопольщі панічно у масовому порядку. Індивідуально виїжджали тисячами. Поїзди, які відходили на захід, були так переповнені українцями і фольксдойчами, що за місце у поїзді платили більше 1000 злотих, а ще більші суми за перевезення багажу.

Характерним з цієї точки зору був перебіг добровільної евакуації, проведеної польським і українським комітетами. З дозволу німців УЦК евакуював приблизно 6 тисяч українців і сам покинув Львів, перебираючись на захід. Приблизно 20 березня німецька влада повідомила Польському Опікунському Комітету, що евакуаційний потяг подано. До поїзда прийшло… 46 осіб. Через те, на велике здивування німців, справа евакуації поляків і Польського Опікунського Комітету стала неактуальною.

Таку ж, як у Львові, ситуацію можна було спостерігати по всіх містах і містечках Східної Малопольщі. Слід підкреслити, що коли значна кількість греко-католицьких священиків покинула свої парафії, то римо-католицькі священики залишаються на своїх місцях.

Виїжджаючі українці намагаються дуже часто здобути польські посвідчення особи (кеннкарти), а ті, що залишаються, часто змінюють помешкання або навіть місце проживання з метою заплутати за собою сліди.

Лише в останні дні березня та в перші дні квітня хвиля українських утікачів дуже зменшилась. Не підлягає сумніву, що причиною цього було те, що всі заможніші або більш нервові українці вже змогли на той час виїхати. Це явище може бути спричинене і низкою інших причин. Перш за все менш заможні біженці, які не можуть власними силами влаштуватись на заході, групуються в таборах, де у них дуже важкі умови перебування. Гальмування німцями дальшого просування радянських військ також могло вплинути. На підставі нечітких висловлювань окремих українців складається нарешті враження, що у цій справі видані якісь нові інструкції українських підпільних діячів. Є фактом, що відплив українців у середині березня і квітня був серйозно призупинений, і навіть спостерігаються випадки повернення тих, хто попередньо виїхав на захід. (…)

9. Бережани

Згідно з інформацією від 31 березня у Бережанах всі українські магазини перестали існувати, бо їхні власники або виїхали на захід, або згідно з наказом УПА переїхали у села. Українські священики з Бережан втекли, і церкви замкнені.

Поляки, на відміну від українців, залишились на місці. Польський Опікунський Комітет діє, залишився на місці римо-католицький пробощ, і працює єдиний магазин у Бережанах – польський кооператив «Рольник». Польське населення організувало 6 оборонних пунктів, виставляє сторожу, має сигнали тривоги і т. п., але має мало зброї, що є серйозним недоліком на випадок нападу українських банд. Місто виглядає як вимерле, вулицями ніхто не ходить. (…)

СА КС PZPR, zesp. 2267/1, sygn. 202/111-121.

Документ 24

[ЗАКЛИК ДО ЕВАКУАЦІЇ]

На початку квітня у місцевостях Белжець, Дерентани, Ясени ця Руська, Стрептів, Спас і Явне Кам'янко-Струмилівського повіту українці розклеїли на хатах відозву такого змісту:

Поляки! Нинішня ситуація, а власне, ваша поведінка щодо українського населення, а також тактика проведення вашої політики з наміром окупації земель Західної України, Ваша співпраця з більшовицькими бандами і дикі вбивства українського населення, які мали місце на Холмщині, Грубешівщині та інших місцевостях, примушують нас сьогодні до реваншу і відплати та проведення безпощадної радикальної боротьби з ворожим нам польським населенням на території Західної України. Ми стоїмо на сторожі цих земель і будемо завжди прагнути до того, щоб раз і назавжди позбутися з наших земель Західної України ворожого польського населення, яке перешкоджає нам у національній боротьбі проти більшовиків.

Ви є братнім слов'янським народом, і ми не хочемо проливати Вашу кров, тому звертаємось до Вас, усіх поляків, щоб до 6.ІУ. 1944 р. покинули територію Західної України і переселились на неукраїнську територію.

Хто не підкориться нинішньому наказу і не виїде до зазначеного терміну, буде знищений і спалений, як це мало місце на Волині і недавно у Кам'янецькому повіті.

Зауважуємо, що не хочете бути спаленими живцем разом з вашими дітьми і майном і гинути від куль, тому дозволяється Вам добровільно до зазначеного терміну забрати з собою своє майно і залишити українську територію.

Хто не виїде або тільки переїде з місця на місце на українській території, той буде радикально знищений, і не дозволимо Вашим жінкам нічого взяти з собою, бо все буде спалено.

Також зазначаємо, що за будь-який збройний спротив українським Збройним Силам будемо нищити не тільки чоловіків, а й цілі родини.

Постуй, 2.ІV.1944 р.

Природно, що ця відозва вразила поляків, й багато родин почало залишати свої хати. У Деревлянах після розклеювання цього наказу під час завантаження на вози до села прийшли німецькі солдати на реквізицію возів. Оскільки не застали війта-українця, який передбачливо сховався від них, забрали вози у поляків, і вони змогли виїхати лише після того, як випросили у місцевих українців старі вози.

/-/ Леон Вржос

(Рапорт № 47, Львів, 15.IV.1944 р.).

CA КС PZPR, zesp. 2271/3, sygn. 202/111-198,5. 154–155.

Документ 25

B33B № 6

ВІДОМОСТІ – ТАЄМНИЙ ДОДАТОК

Доля польського населення на Південно-Східних землях

Від групи діячів Червенської Землі, які проживають у Кракові, отримали такі зауваження. Українці зайняли позицію, що, незалежно від подальшої долі тих земель, винищення поляків буде очевидною користю для справи України. Навіть агітують за вбивства таким чином, що коли прийдуть сюди англійці чи американці, то будуть питати, хто живе на цій землі, і якщо будуть лише українці, то природно, що землі будуть визнані за українцями. Таке виправдання Українська Повстанська Армія дає для своїх антипольських розпоряджень.

Ці дії переслідування польського населення відповідають німецькій політиці, і тому стиха підтримуються.

Нові ускладнення вносить розвиток військових подій. Переважно польське населення міст Бродів і Тернополя в останній момент було викинуте з цих міст. У Львові панує евакуаційна паніка, а за німецькою статистикою у Львові мешкає приблизно 170 тисяч поляків.

Тим часом серйозну дезорієнтацію створює агітація, щоб залишались на місці, і навіть існують щодо цього розпорядження польської влади. Здається, що це останній шанс вирішити справу принципово. Українська Повстанська Армія, яка виключно визначає нинішню політику українського народу, проголосила і веде рішучу боротьбу з польським народом. Боротьбу почала і продовжує або йде з поля бою, коли нема реальних шансів на перемогу. Польський народ, крім ефективної реакції на українські мордування у Львові і його найближчих околицях, тієї боротьби не веде. Але населенню не дають права відступити і врятувати найцінніший нині матеріал, яким є людина. Польське населення у Східній Малопольщі, на жаль, призначене до винищення тими, хто наказує йому залишатись на місці, але не дає ефективного захисту. З огляду на такий стан справ належало б:

1. Скасувати всі накази польському населенню залишатись на місці.

2. Розпочати діяльність РГО і польського населення на суто польських територіях і провести масове вивезення польського населення із Східної Малопольщі на ці території й тут його розмістити.

Якщо у нас повинно віднайтись місце для евакуйованого або переважно добровільно втікаючого українського населення, то потрібно докласти зусиль у цьому напрямку, щоб тут знайшлось місце для недобитків із Східної Малопольщі. Переховування сільського населення у містах і містечках на території Червенської Землі є тільки напівзасобом, який ще й полегшує процес знищення.

Навіть можливе вивезення частини поляків до Німеччини дає ще певні шанси на врятування життя, може, відносно більші, ніж перебування їх на територіях боїв беззбройних, безкарно переслідуваних мордуючими українцями, яких підтримують німці, та бойових дій більшовиків, які зовсім не зважають на інтереси місцевого населення.

Цю справу треба розглянути, і вона вимагає швидкого вирішення.

Краків 16.V.1944 р.

Українська акція проти польського населення

В акції, яка проводиться з тупою запеклістю і спрямована на усунення з цієї землі поляків, українці застосовують нові форми і методи – погрози і накази покинути за короткий термін польські оселі. Ці погрози підкріплюються мордуванням найбільш незручних або беззахисних людей. Ми є свідками масового переміщення населення із села до міст і на захід. Останнім часом українці застосовують жорстку блокаду міст, наприклад, УПА оточило кордоном Бережани у радіусі 4 км і не допускає селян з продуктами до міста. З поселень, де серед більшості поляків живуть менші групи українців, усувають своїх, щоб мати вільні руки при нападах, наприклад у Свіржі. Часто після успішного відбиття нападу польське населення залишає небезпечні місцевості або внаслідок втоми та відсутності віри в успішність продовження опору, або через те, що під час бою все село згоріло. Українці оголосили нам безжальну війну і ведуть її із застосуванням усіх методів і засобів, не зупиняючись ні перед чим. Усі повідомлення з провінції, всі розмови з людьми закінчуються сповненими стурбованості запитаннями, чи вся Польща знає про те, що відбувається, чи розуміє вона всю величину небезпеки, яку становить нашим основоположним інтересам українська політика творення доконаних фактів, і чи будуть застосовані у відповідний час належні засоби з нашого боку. Оцінюючи ситуацію в цілому, можна ствердити, що при енергійній діяльності з нашого боку можна ще цю справу врятувати і хоча б частково надолужити втрачене.

Надходять, наприклад, добрі новини з повітів Львівського округу про акцію сильного польського лісового підрозділу «Надтав'янського», який діє на північ від Львова. 24.IV посланці наших підрозділів розклеїли звернення до українців у Белжці, Наролі і Угнові, щоб протягом 24 годин вони виїхали. Багато їх із цих містечок утекло.

У Жовківському повіті ситуація трагічна. На даний момент повіт для нас втрачений.

Яворівський повіт також винищений. Польське населення зібралось до Яворова, Великих Очей і Краківця, звідки партіями виїжджає на захід.

Повіти Львів, Гродек Ягеллонський і Мостиська мають більшу польську силу і забезпечують захист Львова.

У Бібркському повіті під самою Бібркою утримались два сильних польських села – Ланки і Стрзалки. У Рудківському, Самбірському і Дрогобицькому повітах маємо лише спорадичні вбивства.

Львів, 29. V.44 р.

Із Золочева доносять, що польська відплата, яка мала місце у Хлібовицях Свірських Перемишлянського повіту, селі, котре до цього часу не потерпало від антипольської терористичної акції, принесла сумний факт: польський підрозділ помилково розстріляв і 6 поляків. А в Соколівці той самий підрозділ викликав враження української акції проти поляків, і вони мало не покликали німців на допомогу. Так само не брали участі в антипольських діях села Черепин повіту Львів і Лопушна повіту Бібрка. Акція відповіді львівського підрозділу, у результаті якої вбито кільканадцять українських хлопців, згідно з поширеною думкою викликала хвилю мордувань поляків у Бібркському повіті. Наприклад, у Лопушній серед скликаних війтом 46 фірманів польський підрозділ розстріляв 41 українця, відпустивши поляків. Розстріляли без розбору винних і невинних. Українська відповідь відразу після відступу польського підрозділу призвела до повної ліквідації трьох сіл, а також частково ще трьох, де кількість польських жертв становила 200 осіб. Помсту треба належно підготувати і виконати в селах, які брали участь у вбивствах, і в їх околицях, де польські села належно підготовлені до оборони. Найправильнішим було б провести велику операцію проти УПА, спрямовану виключно на оволодіння лісами і знищення зосереджених там військ УПА, а також надання з лісів допомоги польським поселенням, які зазнали нападу. У зв'язку з цим відзначимо думку поважних і прихильних до поляків німців про шкідливість публічного оголошення співпраці АК з більшовицькими диверсантами, бо це призведе у результаті до німецьких репресій стосовно поляків і до підтримки українців у антипольській акції.

Золочів, 29.IV.44 р.

Увага Краків – Ярослав: Поляк Владислав Матусяк проживав у селі Марушка біля Куткожа, за більшовицьких часів був великим комуністом і гнобив поляків доносами, потім збратався з українцями, доносив, хто з поляків має зброю і про що говорять. За це його побили, і поляки пригрозили йому, що як не заспокоїться, то його прикінчать. Зі страху перед заслуженою карою роздобув вагон і виїхав до Ярослава. З помсти доніс у Красне в німецьку комендатуру, що у Марушці є озброєна польська боївка, це викликало німецьке розслідування у тому селі. Належало б з ним негайно відповідно вчинити.

Львів, 27.IV.44 р.

CA КС PZPR, zesp. 2225/10, sygn. 202/11-53.

Документ 26

Командування регіону АК Львів

11. V.1944 р.

СИТУАЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ № 16

IV. Діяльність українців

Українська ділянка і далі відзначається значним збільшенням убивств. Нині їм, як правило, передує письмовий наказ про виїзд українською мовою. Його зміст такий: «Поляки, вам наказано негайно покинути за Сян західні українські землі. Хто не покине їх протягом 48 годин, підлягає ліквідації. Українська Повстанська Армія. Постуй 14.V. 1944».

Врахувати можливість розсилання подібних наказів у Львові.

CA КС PZPR, zesp. 2400/3, sygn. 203/XY-17, s. 72.

Документ 27

СИТУАЦІЯ НА СХІДНИХ ЗЕМЛЯХ (квітеньу травень 1944 р.)

Евакуація

(…) В останні дні квітня станіславський крайсгауптман Альбрехт викликав до себе представників Польського Опікунського Комітету і наказав їм негайно розпочати підготовку до евакуації всього польського населення Станіслава. Насправді розпорядження Альбрехта внаслідок звернення до Вехтера наразі призупинено, але воно проливає багато світла на справжній зміст німецьких прагнень. З одного боку, вони хочуть отримати численні ряди невільничих сил, а з другого – позбутися з території особливо польського елементу як найбільш небезпечного для них. Поблажливе ставлення до різанини, яку чинять українські банди, є не чим іншим, як продовженням цих методів.

Польське суспільство Східної Малопольщі переглянуло німецьку гру і не має жодних сумнівів щодо її справжніх цілей.

Це засвідчує, між іншим, видана у травні поточного року відозва керівних діячів польського підпільного життя у Східній Малопольщі, в якій читаємо:

«…Тут, на східних окраїнах Речі Посполитої, поряд з боротьбою з німецьким окупантом ведемо нав'язану нам боротьбу на захист життя і майна від здичавілого українського націоналізму, зосередженого у рядах УПА, ОУН, дивізії СС «Галичина» та інших бандитсько-військових формацій… Поряд із фізи іною силою наші вороги у великих масштабах застосовують війну нервів. Використовуючи близькість фронту і неминучі явища, пов'язані з цим, вони намагаються психічно тероризувати польське населення, щоб змусити втікати його на захід. Кількарічний досвід вчить, що німецьким обіцянкам не можна вірити. Треба також пам'ятати про величезні труднощі утримання великих мас населення на вже і так густонаселених землях центральної Польщі.

Із цих міркувань, підтримуючи з повним усвідомленням і почуттям відповідальності заклик залишатись на місці, ми, Окружний Представник Польського Уряду, Командувач Південно-Східних Збройних Сил і Польська Рада Південно-Східних Земель Речі Посполитої Польщі, яка консолідувала всі польські політичні організації, об'єднані на демократичній платформі навколо урядової цивільної влади і Армії Крайової, чинимо це не тільки з огляду на польський державний інтерес, що вимагає безумовного існування на Південно-Східних Землях Речі Посполитої Польщі якомога численнішого польського елементу, який би своїм існуванням засвідчив нерозривний зв'язок цих земель з Річчю Посполитою Польщею, а й з розуміння істотних життєвих інтересів усього населення».

Наслідком таких настроїв був факт, що до першого евакуаційного поїзда, який мав відходити зі Львова, зголосилось лише 40 осіб замість сподіваних двох тисяч. Зрештою ці особи зайняли два вагони, причеплені до звичайного пасажирського поїзда. Це доводить, що польське суспільство не піддається німецькій пропаганді. Відозва Гелеера, замість бажання втечі з території, викликала недовіру і подіяла, принаймні в перший період після його оприлюднення, стримуюче.

Але, незалежно від нинішніх настроїв польського суспільства у

Львові, кількість осіб, які вже покинули Східну Малопольщу, дуже значна. Повіти, які найбільше зачепила українська різанина, вже дощенту очищені від польського населення, а рештки, які залишилися в них, думають про якнайшвидший від'їзд. Намагання виїхати на захід починає дуже проявлятись навіть на території тих повітів, де різанина не набрала великого поширення. З територій повідомляють, що через беззахисність польського населення важко протидіяти панічним настроям і оволодіти ними.

Протягом лише кількох тижнів травня на захід зі Львова виїхали або намагались отримати документи на виїзд приблизно 50 тисяч осіб. Ситуацію на тих територіях найкраще ілюструють повідомлення, отримані з кількох повітів.

Якщо йдеться про українців, і перш за все про українську інтелігенцію, то увесь березень і квітень у цих колах панували просто панічні настрої. Українці, які на співпраці з окупантами на різних посадах зуміли зібрати часто значні кошти, виїжджають з міст і містечок Східної Малопольщі, прямують на захід і осідають переважно у Західній Малопольщі, хоча є значні їх групи, що опинились у численних місцевостях усієї Польщі, в тому числі у Варшаві.

CA КС PZPR, zesp. 2267/2., sygn. 202/III/130.

Документ 28

ДО ПОЛЯКІВ ПІВДЕННО-СХІДНИХ ЗЕМЕЛЬ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ПОЛЬЩІ

У тотальній війні, нав'язаній майже 5 років тому народам, які цінують мир і об'єднані під прапором демократії, поруч із солдатами, котрі воюють на фронтах, активну участь беруть цілі народи. Багатомільйонні маси цивільного населення зазнають усіляких поневірянь, пов'язаних з війною, і дух, який їх окрилює, їхні зусилля і жертовність так само впливають на результат війни, як і кількість наявних танків чи літаків. Мужність захисників Варшави у пам'ятні дні вересня 1939 р., дух британського народу восени 1940 р., коли міста Англії перетворювались на руїни під градом німецьких бомб, мужність оборонців Сталінграда – ось промовисті приклади морального стану народу, який бореться за своє існування. Нема вже військ, які воюють, а є народи, які воюють.

З вірою у невичерпні сили польського народу, який увесь бореться у підпіллі й щоденно дає докази, що Польща живе і буде жити попри все насильство ворога, звертаємось до польського суспільства Південно-Східних Земель Речі Посполитої Польщі з закликом: не втрачайте духу.

Тут, на східних кордонах Речі Посполитої, поряд з боротьбою з німецьким окупантом ведемо нав'язану нам боротьбу за захист нашого життя і майна від озвірілого українського націоналізму, зосередженого у рядах УПА, ОУН, дивізії СС «Галичина» та інших бандитсько-військових формувань.

Той український гітлеризм зустрічає все частіше сильний і ефективний опір польського населення, і маємо незламне переконання, що скоро він буде відступати.

Разом з фізичною силою наші вороги у великому масштабі ведуть війну нервів. Вони використовують близькість фронту і неминучі явища з цим пов'язані, намагаються психічно тероризувати польське населення, щоб змусити його до втечі на захід. Певна незначна частина поляків, на жаль, піддалась паніці і виїжджає з помилковим переконанням, що там уникне небезпеки і труднощів війни. Діючи таким чином, вони не тільки забувають про послух, що його кожен громадянин повинен мати до власного Уряду, який закликає залишатись на місці, але й діють всупереч власним інтересам. Треба пам'ятати, що з просуванням фронту на захід бої будуть усе жорстокіші, сила союзного бомбардування, як про це свідчать нальоти на Німеччину і західні території Польщі (останнім часом Познань), більшою, а німецький терор сильнішим. Існує ймовірність, що німецький окупант зі збільшенням густоти заселення західних територій організує там численні табори праці і облави для примусових робіт у Рейху. Кількарічний досвід вчить, що німецьким обіцянкам не можна вірити, а тимчасова толерантність окупаційної влади може мати на меті переселення мешканців з наших територій. Належить також пам'ятати про великі труднощі утримання великих людських мас на землях центральної Польщі, і без того густонаселених.

З цих міркувань, підтримуючи з повним усвідомленням і почуттям відповідальності заклик залишатись на місцях, ми, Окружний Представник Польського Уряду, Командувач Південно-Східних Збройних Сил і Польська Рада Південно-Східних Земель Речі Посполитої Польщі, яка консолідувала всі польські політичні організації, об'єднані на демократичній платформі навколо урядової цивільної влади і Армії Крайової, чинимо це не тільки з огляду на польський державний інтерес, що вимагає безумовного існування на Південно-Східних Землях Речі Посполитої Польщі якомога численнішого польського елементу, який би своїм існуванням засвідчив нерозривний зв'язок цих земель з Річчю Посполитою Польщею, а й з розуміння істотних життєвих інтересів усього населення.

Тут, на цих землях, більше ніж будь-де, ми всі є бійцями, першим обов'язком яких є стояти непоступливо. Передовсім це стосується чоловіків, яким ні на хвилину не можна забувати, що війна триває, і мобілізація з вересня 1939 р. зобов'язує їх і надалі як не у формально-правовому аспекті, то в моральному. Закликаємо до послуху і дисципліни, звертаючись у першу чергу до тих, хто з огляду на виконувані у суспільстві функції повинен бути за приклад. Широкі маси, пов'язані зі своїми установами праці, залишаться у своїй більшості на місці, організувавши життя своє і своїх родин відповідно до вимог моменту, зосереджуючись у більших міських і сільських осередках в разі загрози українського гітлеризму. Органи Уряду і Армія Крайова докладають безперервно зусиль, щоб у рамках своїх можливостей допомогти польському населенню Південно-Східних Земель Речі Посполитої Польщі перебути найважчий кінцевий період війни.

Але вимагаємо від суспільства не тільки послуху щодо наших розпоряджень, але й активного ставлення до подій і найвищої активної солідарності без огляду на соціальні, майнові чи політичні відмінності. Хто діє самостійно, сам позбавляє себе такої потужної підтримки, яку може надати солідарне й організоване суспільство. Сміливо дивимось у майбутнє. Перемога є певною, і близький момент, коли відновиться вільна демократична Польща. До цього, очікуваного нами, моменту мусимо вистояти у незламній і героїчній поставі.

Командир Південно-Східних Окружний Представник Збройних Сил у Краю Польського Уряду на Південно-Східних Землях

Польська Рада Південно-Східних Земель Речі Посполитої Польщі

Травень 1944 р.

CA КС PZPR, zesp. 2267/2, sygn. 202/III/127.

Документ 29

(Весна 1944 р.)

[ЗВИНУВАЧЕННЯ ЛОНДОНСЬКОГО УРЯДУ ПОЛЬЩІ]

[Зазначено від руки: «Надіслано зі Львова»]

Ці слова з'явилися в дуже гарячий час, коли східний фронт наближався до львівських рогаток і поширилися жахливі вбивства, грабунки і пожежі з боку українських банд.

Ледве перестали надходити жахливі вісті про страшні дні Волині, як те саме почала переживати Східна Малопольща. Волинь! Це слово пов'язане тепер не тільки з нещастям, яке спіткало тамтешнє населення, але й компрометацію Польщі на Волині, або швидше, може, її офіційних діячів, які вважали за вершину злої думки і політичної волі спокійно спостерігати з Варшави, як під боком безкарно впень вирізали земляків, як чи не одним засобом порятунку від загрози самому біологічному існуванню польського населення цього нещасного краю був масовий виїзд до Рейху на роботи. Палючий сором відчуває кожен поляк при згадці глупоти чи недбальства керівництва Підпільної Польщі, яка змогла за кілька років списати багато тонн підпільної преси, але не змогла вчинити опір анархії, організованій бандитськими елементами.