Текст книги "Історія української літератури. Том 1"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 31 страниц)

3 Грайте, дівочки, грайте,

Пилу не збивайте,

Плаття не каляйте

[і далі – як нижче про плаття дівчаче і парубоче].

Кривого танця йдемо,

Кінця му не знайдемо,

Парубочка не знайдемо:

Іде сліпий, невидющий,

Я того не хочу!

Плету-плету плетеницю,

На парубків шибеницю,

А дівчатка з краю,

А щоб були в раю...

Ой вінку, ній вінку,

Я тебе ізвила

Ще і учера да із вечера

Да повісила тебе

Ой у теремі да на дереві

[далі мотив про нелюба] .

Треба його [танок] вести,

Як віночок плестиі

Плела його, плела,

Да ще з вчора з вечора,

А матінка взяла

Та нелюбій дала, і т. д.

Коло млина калина,

Там удівонька ходила,

Дівкам танець водила, —

Що виведе та й стане,

На всіх дівок погляне...

Кінець кінцем сі додаткові мотиви, далеко змістовніші, вбивають основний, архаїчний, у водний мотив: він відпадав і танець ведеться при самих додаткових співанках – див. варіанти Чубинського і Милорадовича. Се дуже інтересна ілюстрація затрачування таких архаїчних, бідніших мотивів під натиском пізніших додатків.

Первісна ж вага лежить, очевидно, не в тексті, не в пісні, а в руху, в хороводі, і в сім бачу відбиття примітивного такого хороводу: його першого завдання – підняти настрій, розбудити енергію.

Інші хороводи виявляють об’єктивну мету сього піднесення енергії в виконавцях: передати її доохресному світові, своїм екстазом, збільшенню енергією і волею розбурхати природні сили, розбудити до життя, до продукції, піднести їх життєву силу. Вони, очевидно, входять в ту сферу мімічно-магічних дій, які соціологи часто тепер звуть австралійським терміном intichiuma 1.

1 Початки громадянства, с. 141.

Елементи гри, з одної сторони, з другого боку, розвій пісні, музикальний і словесний, ставши властивою метою і відтиснувши на другий план мотиви магічно-мімічні, притьмили сей початковий, вихідний характер дій. А проте, на мій погляд, можна все-таки ясно вгадати сю первісну магічно-мімічну операцію в таких веснянках, скажім, як «Горошок»:

Вийся, горошку, в три стручки,

А роди, Боже, в штири, штири,

Щоб тебе черви не точили,

Щоб парубки ся женили!

або:

Ой вийтеся огірочки,

А в зелені пуп’яночки,

Грай, жучку, грай!

Не вважаючи на різні пізніші додатки, прилучені з інших забав, – елементи залицяння, парування і т. д. (про них будемо говорити потім), – тут ще ясно виступають ті ж елементи, що в згаданих австралійських церемоніях розмноження: імітації рухів звіря чи ростини, котрої розмноження має ся дія на меті. Звиваючись на взір горохового стебла чи огіркового огудиння, учасники хороводу, несвідомо вже для себе, мають, очевидно, пособляти доброму росту гороху чи іншої городовини. (Огірок сам по собі річ недавня в вашім городницькім інвентарі, не сягає часів переселенських, і огірочний мотив тут мабуть пізніший, – він заступив якийсь інший, аналогічний.)

Сей мотив – хороводними, імітаційними рухами пособляти зростові потрібних ростин, – очевидно, лежить в основі різних веснянкових дій, і я думаю, що вони були вегетаційними (ростинними) магічними діями, виконуваними старшими, перше ніж зійшли на гри молодіжі. Такі забави, як «просо», як «сіяння маку», в котрих тепер поетичні образи пісні уже взяли перевагу над вегетаційними діями 1 і притьмили початковий магічний, імітаційний акт, – колись стояли, мабуть, в дуже тіснім зв’язку з магічними, вегетаційними танками, церемоніями, діями, котрих серія починалась з початком соняшного року і переходила через весь господарський сезон, пильнуючи розбудити, зміцнити, можливо, розвинути природні явища добродійні, корисні й потрібні, а знейтралізувати ворожі й шкідливі.

Подібно як австралійці переводять в своїх обрядових діях магічний посів трави, котрої насіння споживають, – розсівають се насіння в повітрі в певнім магічнім обряді або, зложивши з піску подобу їдобної ящірки, розметують сей пісок в повітрі, щоб тим способом розмножити зародки сих ящірок, – так і тут. В різних весняних грах і танках, де згадуються різні роди збіжжя і городини, немало заціліло останків подібних же магічних операцій, що рухом, ритмом, голосом, словом повелівають природним силам. Треба лише приглянутись, за поміччю порівняного етнологічного матеріалу, тим примітивнішим актам, котрі хоч покрились пізнішими поетичними формами, все-таки місцями доволі ясно з-під них виступають 2 і мають незвичайний інтерес як останки тих зав’язкових рухових і тукових, тонічних форм, з котрих розвивалась поезія взагалі, і наша зокрема.

1 «Соловейчику, пташку, пташку,

Чи бував же ти в садку, в садку,

Чи видав же ти як мак сіють?

Ой так, так – сіють мак!..

або: Горобчику, пташку, пташку,

Чи бував же ти в нашім садку?

Ой був, був. – Що ж ти чув?

Сіють мак і морковицю

Й пастернак.

(Квітка Українські Мельодії. № 35, стих дещо змінений).

2 Порівняти з наведеною піснею про мак таку старшу, очевидно, форму «макового» хороводу:

При долині мак, при широкій мак,

Ой мак чистий, головистий і коренем коренистий.

Молодиї молодці, завивайте головиці,

Станьте ви в ряд, тут буде мак (Чуб., с. 47).

Вар [іант]: Мої любі маковочки,

Сходітеся до купочки...

Постійте, дівчата, як мак на горі (ів.).

Тут ще досить ясно виступає магічний жест, вегетаційний обряд.

Багатство руху, тісне об’єднання словесної музикальної дії з пантомімою, з танком, хороводом, котре так сильно ще заціліло в веснянкових грах і хороводах, надає їм сильно архаїчний характер, таїть в собі, дійсно, багато старовинного, ембріонального – такого, що вводить нас в початки словесної творчості, коли в нім більше розглянутись. Пісенні тексти, т[ак] ск[азати] лібретто дій, дуже прості й небагаті змістом; величезну ролю грають повторення, зміст наростає дуже поволі; пісня загалом стоїть на другім плані, за танцем і ритмом. З другого боку – незвичайно цікаві елементи діалогу, драматичної дії, котрі тут бачимо. Вони переважно дуже примітивні, але переходили також і в більш розвинені драматичні форми. Маємо їх тепер в весільнім обряді, а правдоподібно, що таких драматизованих дій було багато і в сім вегетаційнім репертуарі. Напр. похорони й оплакання Коструба, яке заховалось в дуже убогих останках, або Купальна дія, що також звелась нині до незначних останків, могли мати колись далеко багатші драматизовані форми. Форми антифонного співу двохорової дії виступають і тепер іще дуже сильно в сім конгломераті останків різних старих обрядів соняшного календаря, що зістались в нинішнім веснянім циклі. Лиш, кажу, їх ще треба пошукати 1.

1 Двадцять літ тому російський історик літератури Е. Анічков зробив цінні початки в сім напрямі в своїй двотомовій праці: Весенняя обрядовая пЂсня на ЗападЂ и у насъ (Сборникъ отд. рус. языка Петерб. академій, т. 74 і 78, 1903 і 1905). Перевів паралелі між західноєвропейськими і слов’янськими весняними обрядами, розвиваючи вище цитовану тезу Ніцше про розвиток поезії з обрядового закляття, в дусі магічної теорії англійського етнолога Фразера, і притяг до сього дещо й українського матеріалу. Небагато, розуміється. Належало б нам хоч і з деяким опізненням, зате використовуючи новіші соціологічні і фольклорні помічення, перевести сю роботу повніше і глибше, використовуючи зібране вже і розглядаючись за недосить завваженим досі. Нижче читач знайде огляд українського календаря і зв’язаної з ним обрядовості; я був би рад, щоб він послужив заохотою до ширшої колективної української праці в сім напрямі.

Вертаючись до магічного елемента в обрядовості, я зазначу далі, що не самі лише гри і хороводи повні ними. Напр. закликання весни, котрим розпочинається весняний цикл, звісне в білоруських варіантах.

Да поможи, Боже,

весну закликати,

на тихо лЂто, но ядряно жито —

жито и пшаницу,

усякую пашницу.

(Безсоновъ, БЂлор. п., 181).

такі «весняночки»:

Ой весна, весна,

да весняночка,

ой де ж твоя донька,

та паняночка,

опис весняних дарїв:

Ой весна-красна, що нам винесла?

Ой винесла тепло, і добреє літечко,

Малим діткам – ручечки бити,

А господарям поле орати...

(Чуб., 109).

всі вони, в своїй основі, являються не простим привітом приходові весни, а магічним обрядом, котрим весна дійсно закликається, кличеться, велиться їй прийти волею сих кликунів, які виходять для сього на горбки, вишки, дахи 1.

Сьому відповідають такі ж колективні закляття мороза, зими і смерті, що виголошувались, очевидно, паралельно з очищенням землі огнем від усякої нечистоти, що відбувались при тім – і заховались в практиках різдвяних новорічних, в огнях великого четверга і великодньої ночі та в різних обрядах очищення 2. На жаль, самі закляття звісні тільки в не досить певних варіантах: Чубинського, нібито з збірника Куліша, з Проскурівського повіту (с. 180), але тотожнім з варіантом Головацького (II, 530):

Смерте, смерте, іди на ліси,

Йди на безвість, йди на море,

І ти морозе, великий і лисий,

Не приходь до нас із своєї комори!

Смерть з морозом танцювала,

Танцювала і співала

А за море почвалала.

Чуб., 180 весн.,

і новішим варіантом з того ж Підгір’я:

Смерть з морозом танцювала

Та за море десь пігнала,

Пішла собі смерть у ліси

Побіг за нев мороз лисий.

І сидять там у темній норі

За водами у коморі.

Смерте, смерте, не вертайся,

Ти, морозе, не з’являйся —

Сидьте си там, не вертайте,

Нас пожитку не збавляйте,

Най нам сонце дальше гріє,

Жито, ярець скоро зріє 3.

Як було завважено 4 сі тексти належать до «собітчаного очищення огнем, зв’язаного з «царинними» обходами поля:

1 Матеріал, переважно великоруський, у Анічкова, І, с. 89.

2 Про новорічне очищення огнем і обрядове палення сміття згадував я принагідно вище. Дуже інтересні великоруські обряди оборювання жінками села від хороби і пошести – Терешенко, Бытъ рус. народа, VII, с. 41. Про vynošeni Smrti у чехів Зібрт в Ces. Lid, 1893.

3 Archiv XXVIII, як нижче. Анічков не завважив сього нашого закляття (котре б годилось підкріпити ще новими записами) – але навів паралельні тексти західнослов’янські й німецькі:

Smrt nesem ze vsi,

Novy lito vsi,

bud’te, pani, veseli

ze vam lito nesemy.

Tod aus, Tod aus,

Sommer un de Mee

Sommer mancherlee, etc.

4 Преміальна рецензія Веселовського на корпус Чубинського в Записках Петерб. академії, т. 37 (180), с. 185.

Сбором ідеме полон иесеме,

Мольме се Богу і всі посполу,

Жеби нас тучі не заходили,

Злиї вітрове не пановали:

Оборонь, Боже, гори-долини,

Гори-долини, наші царини!

Прийми, Божейку, труд-доржейку,

Же ми обійшли гори-долини,

Гори-долини, наші царини.

Кади ідеме, Бога слідеме,

Бога слідеме, Бога просиме.

Зароди, Боже, гори й долини,

Гори й долини, наші царини:

Наша царина преч поорана,

Срібло-злотом преч засіяна,

Стріцовим 1 перком заволочена.

(Голов., II, 246).

Ой на Яна на Купала

Купалася ластівойка,

Купалася і пуряла.

Аж ся річка роздягала.

Ти купайся, ластівойко,

А ти гори, собітойко,

Най нам марга ся розводить,

Челядойка пишно ходить.

Собітойка ясно горить,

Челядойка пишно ходить,

Собітойка догорає,

Челядойка проквітає 2.

Наведені «царинні» співанки мають уже легку християнську закраску. Вона характеристично вказує, де поділася з часом ся стихія магічної колективної дії: вона християнізувалась, перейшла в обряди, виконувані християнським духовенством, інакше була зломана і знищена сим же духовенством і ним порушеною адміністрацією, оскільки не розпустилась в «невинних» забавах підлітків або не перейшла в чисто поетичні форми величань і поздоровлень. З ними стрінемося потім, тут тільки два слова про те, як ставсь сей перехід.

Уже Потебня справедливо поясняв сей процес в колядковім матеріалі 3.

1 Струсевим, страусовим.

2 Записи проф. Калужняцького в Archiv f. Sl. Phil., т. 27 і 36.

3 Я процитую нижче се пам’ятне його слово.

Ті описи багатства, життя, краси, мудрості господаря, котрі містять вони, се не прості поетичні прикраси-перебільшення: се магічні закляття на щастя, оперті на вірі в чудодійну здібність слова наводити те, що ним сказане. Коли колядники малюють в таких перебільшених рисах багатство дому, несчисленні урожаї, безконечні стада господаря, вони зовсім не мають заміру описувати дійсність, і так не розуміють того хазяї – се була б нераз занадто гірка іронія! Колядники своїми розкішними образами накликають се багатство, щастя, шану і славу на свого господаря, – так як веснянщики накликують весну з її дарунками. Обрядові і пісенні поздоровлення і величання – се рід закляття на щастя, на здоровля, котре й досі заховалося в усній традиції.

Я поки що тільки зазначую сю нитку, котра протягається від примітивної колективної обрядовості: від сих весняних (в широкім розумінні) дій до новорічних, великодніх, всяких інших поздоровлень, до котрих ми перейдемо в дальших розділах. Тепер же хочу зазначити безпосереднє продовження магічної колективної дії в закляттях, замовляннях і молитвах індивідуальних, так багато заступлених в нашім фольклорі.

Молитви і закляття. Ослабнувши в своїй чистій, магічній формі в колективнім уживанні, накликування добра і закляття лиха довго тримаються в індивідуальнім ужитку, в різних магічних формулах, замовляннях і молитвах, які не раз стоять в близькім зв’язку з колишніми колективними обрядами, почасти захованими, почасти затраченими без сліду 1.

1 Наші молитви і закляття досі не оброблені скільки-небудь відповідно. Великороси і білоруси випередили нас на сім полі. Велику збірку великоруських заклять видав іще Сахаров, потім Л. Майков (1869 р., 372 чисел). Тільки в 1872 р., в першім томі корпуса Чубинського вийшла збірка вірувань, забобонів, заклять і молитов, доволі багата, але дуже хаотично зложена, і два роки пізніше з’явилась спеціальна збірка П. С. Єфименка, Сборникъ малороссійскихъ заклинаній, Чтенія московські, 1874, І, 212 чисел, – зроблена незалежно від збірки Чубинського і теж не особливо упорядкована, а по сім не з’явилось ні одної великої збірки – в тім роді, як корпус білоруських замовлянь Романова (БЂлорусскій сборникъ, т. V, 1891, понад вісімсот нумерів). Се, очевидно, відбилось і на розсліді сеї категорії народної традиції. Студентська робота Мик. Крушевського: Заговоры какъ видъ русской народной поэзії (Варшавскія Унив. Изв., 1876, III), оперта головно на збірці Майкова, надовго зісталась одинокою монографією. Тим часом се була дуже слабенька праця. Далеко цінніші замітки Потебні, в його студії про пісню про воєводу Штефана (Малорус. пЂсня по списку XVI в., 1877) – про аналогії заклять і пісень (тут він подає і дефініцію замовляння як «словесного образа порівняння даного або умисно витвореного явища з побажаним, з метою викликати се друге»). Але через свою принагідність, мабуть, вони не звернули на себе уваги. Тільки в 1890-х рр. до них повернулись дослідники – проф. Владимірів в розділі, присвяченім замовлянням в його Введенії въ исторію русской словесности, 1896, Сумцов в студії Пожеланія и проклятія, преимущественно малорусскія, 1897 (Сборникъ Харків., т. IX), Ф. Зелинский, О заговорахъ, 1897 (там же, т. X). Потім почала друкуватись велика праця іншого ученика школи Потебні А. Ветухова: «Заговоры, заклинанія; обряды и другіе виды народного врачеванія, основанные на вЂрЂ въ силу слова». – Рус. Фил. ВЂстникъ, 1901 – 1907 (недокінчена). Бібліографію до 1890-х рр. подав Сумцов в харківськім Сборнику, IV, 1892. Спеціально український матеріал не розсліджений і обговорювався тільки всуміш з іншими. В рефератах, з котрими минулого року виступав проф. Ф. Колесса, він теж не вийшов ще поза загальні прелімінарії, судячи з змісту, ласкаво ним мені уділеного. Належить сподіватись, що в остаточнім обробленні сеї теми він ближче займеться українським матеріалом, особливо його формальною стороною, досі мало розробленою, – не тільки ритмічною, але й мелодичною, що проступає в різних випадках, – як зробив се для голосінь, а також і відсвіжить дотеперішній запас матеріалу свіжим приносом.

Я наведу кілька формулок, які при своїй незамітності дають інтересний перехід від тих весняних колективних актів до індивідуальних молитов і заклять 1.

Побачивши весною вперше диких гусей, треба підкинути вгору трохи соломи й сказати:

Гуси, гуси, вам на гніздо,

А нам на тепло!

Або:

Гуси, гуси, вам на гніздечко,

а нам на здоров’ячкої (100 – 1) 2.

1 Читач помічає, що я не маю охоти йти слідами дослідників, які старались докладно розмежувати різні категорії молитов-заклять: побажання, прокльони, замовляння, закляття, молитви (передхристиянського характеру). Я вважаю, що се все тільки нюанси одної магічної гадки, котрі доволі тяжко класифікувати по таким розділам, і не бачу навіть потреби такої систематизації. Важніше було б розложити їх в різних степенях еволюції, але для сього тепер ще не бачу твердих підстав.

2 Тексти вибрані головно з збірок Єфименка (значені його нумерами) і Чубинського (значені сторінками).

Сю солому потім добре зібрати і вложити квочці на гніздо – ні одного яйця не пропаде.

Побачивши ластівку, кинути на грядку грудку землі і приказати:

Там виросте кріп, кріп сію!

Журавлям показують на Благовіщення хлібець і приказують:

Бусень, бусень, на тобі голвоту (sic),

а мені жита копу (117).

Перші весняні квіти добре потоптати, приказуючи на здоровля – на сон-траву:

Щоб на той рік діждати,

сону топтати!

На ряст:

Топчу, топчу ряст,

дай, Боже, потоптати,

і того року діждати (100 – 1).

Сіючи мак, почухати голову і приказати:

Щоб головки в моїм маку були такі великі, як моя голова, і щоб маку було так багато, як багацько на голові волосся!

Садячи капустяну розсаду, приказати:

Дай Боже час добрий,

щоб моя капусточка приймалась

і в головки складалась,

обняти голову і вдаритись у ноги:

щоб моя капусточка була з кореня коренистая,

а із листу головистая!

присівши:

щоб не росла висока,

а росла широко,

посадивши і придавивши коліном:

щоб була глуха як коліно!

Посадивши розсаду, накрити горнцем, приложити камінцем і накрити білою хусткою та приказувати:

Щоб була тяга, як камінець,

головата, як горнок,

а біла, як платок (150).

Щоб горобці не літали на поле: скинувши сорочку, кинуть трохи землі горобцям і з тою ж землею три рази оббігти поле, приказуючи кожним разом:

Агу, горобець,

і я молодець! (140).

До місяця приказувати, побачивши на повні:

Тобі, місяцю, з повні —

мені на здоров’ї.

Тобі, місяцю, посвітитися —

мені по світу надивитися,

добре находитися (20).

Новому місяцеві:

Молодик-гвоздик,

тобі роги красні,

мені очі ясні! (21).

На дощ (держаться здебільшого як дитячі співанки):

Ой дощику, накрапайчику, накрапай,

чорну хмару на [назва села]

наганяй! (196 – 7).

Іди, іди, дощику,

зварю тобі борщику,

сікни, рубни, дійницею,

холодною водицею.

Дощику, дощику,

зварю тобі борщику,

в новенькому горночку,

поставлю на дубочку,

дубочок схитнувся,

а борщик линувся —

цеброю, відром, дійничкою

над нашею пашничкою!

Аби перестав:

Не йди, не йди дощику,

Дам ти борщику,

Поставлю на дубонці,

Прилетять три голубонці,

Та возьмуть тя на крилонька,

Занесуть тя в чужиноньку (203).

Зійди, зійди, сонечко,

На татове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір’ячко (206).

1 До сих українських співанок Веселовський свого часу навів паралелю новогрецьку: «Вийди, сонечко, загрій мене, я несу тобі пиріжки, з медом і молочком, і залізним черпачком» (Раз., VIII, с. 301).

Замовляння більш складного характеру: від крові (фрагменти):

Там на горі тури орали,

Красну рожу сіяли —

Красна рожа не зішла! (38).

Ішли ліки,

через три ріки,

і лозу рубали,

і рожу сажали —

і рожа не принялась,

і кров унялась... (39).

Текло три ріки

під калиновий міст:

перва водяна,

друга молочна,

третя кровава.

Я водяну ізопью,

а молочну споживу,

а кроваву іспиню —

із сірого коня кров ізгоню (46).

Від гадюки:

Ой чи не в того лукомор’я зелена лоза —

Зелену лозу вітер сушить,

Вітер сушить – листи розносить:

Оден листочок у море впав,

Другий листочок до сердечка припав,

Третьому листочку рани лічити,

Рани лічити – рани курувати —

опубліковане ще Срезневським – може, підправлене; для порівняння друге:

На морі на лукомор’ї стоїть купа,

А на тій купі лежить гадюка,

Я тую гадюку посічу, порубаю

І щиреє серце N. N. замовляю (55).

Царице Лага, царице Лагице,

Збирай своє військо гадюцькеє й гадежське,

Збирай і спинай зуби, губи і уста

Од звіриного лиця,

На синім морі озираємна,

На озираємні грушевина,

На грушевині гніздище,

На гніздищі цариця Лага.

Од білої кості,

Од червоної крові

Раба божого N. (Чуб. 122).

Од урока:

У моря калина.

Під калиною дівчина.

Вона не знала ні шити, ні прясти,

Ні золотом гаптувати,

Тільки уміла від раба божого N.N.

Уроки і презори викликати і визивати,

На сухиї ліси посилати:

Уроки-урочища, чоловічі, жіночі й дитячі —

вам, уроки-урочища, у раба

божого N. не стояти,

жовтої кості не ламати,

червоної крові не пити,

серця його не нудити,

білого тіла не сушити, —

вам іти на мха,

на темні луга,

на пусті ліса! (74).

Од перелогів:

За лісом-перелісом там хатка стоїть,

А в хатці престол стоїть,

На престолі рукавиці гаманиці мені,

[А] перелоги – дідьк[ови] в роги:

Iдіть собі на мха, на болота,

На cухиї очерета,

На нициї лози.

Де півні не співають,

І півнячий голос не заходить —

Там вам питіння і їдіння,

І розкоші ваші.

(71 – поправляю явні помилки),

Від плачу дитині – хлопцеві:

Дубе, дубе, ти чорний,

У тебе, дубе, білая береза,

У тебе дубочки – синочки,

А у березочки дочки.

Тобі, дуб і береза, шуміть та рости,

а рожденому да хрещеному рабу божію N.

спать та рости.

Дитиш-дівчинї починають від берези і потім до дуба (7). На красу говорити дівчині ввечері:

Зорі, зірниці,

есть вас на небі три рідні сестриці,

четверта породжена, хрещена N.

Ідіть ви, зберіть ви красу,

покладіть на порожденну хрещену N.

Як ви ясні-красні межи зорями,

щоб була така красна N. межи дівками.

До сонця:

Сонечко ясне-красне,

освічаєш гори-долини,

освіти моє личко,

щоби моє личко було красне,

як сонечко.

Позбавлю я росу,

а збавлю з жінок... [пропущено]

з панів повагу,

з панів пиху,

з парубків гордість,

а з дівок красу...

(Очевидно, щоб покласти на дівчину N.).

Варіант повніший (до раннього сонця):

Добрий день тові, сонечко яснеє!

Ти святе, ти ясне-прекрасне,

Ти чисте, величне й поважне!

Ти освіщаеш гори і долини,

І високиї могили!

Освіти мене, рабу божу, перед усім миром...

Добротою-красотою,

Любощами й милощами,

Щоб не було ні любішої

ні милішої від раби божої

нарожденної і т. д. N.

Яке ти ясне, величне й прекрасне,

Щоб і я була така ясна, велична, прекрасна,

Перед усім миром християнським.

На віки-віків, аминь (Чуб., 93).

Обливаючись водою на св. Івана:

Добрий день, водичко-ярданичко,

Найстарша царичко!

Обливаєш гори, коріння, каміння,

Облий і мене, порождену, хрещену N.

Від усякої мерзи, від пагуби,

Абих така була чесна і велична, як весна!

Абих була така красна, як зоря ясна!

Як ся радують сій весні,

Так аби ся мені радували!

Аби була сита, як осінь,

А багата, як земля

(Шухевич, IV, 262).

На любов: Ввійти до води у півночї, положити на воду кладку, стати на неї босо, трястись і приказуватись:

Трясу, трясу кладкою,

кладка водою,

вода купиною,

купина чортами,

чорти козаком (таким-то) —

щоб його трясли-трясли,

та й до мене принесли:

до нарожденної, хрещеної,

молитвяної раби божої

дівчини [ім’я].

Варіант з Гуцульщини (на св. Андрія):

Андрію, Андрію,

Коноплі сію,

Дай ми, Боже, знати,

З ким їх буду брати:

Я трясу плотом,

А пліт болотом,

А сужений м...ми

Над моїми грудьми

(Шухевич, IV, 270).

Казати на дворі опівночі коло покуття:

– Добривечір тобі, огненний бугало!

– Здорова, нарожденна, молитвяна, хрещена раба божа, дівчино!

– Куди ти летиш?

– Полечу ліси палить, а землі сушить, а трави в’ялить.

– Не лети ж ти, огненний бугало, ліси палить, землі сушить, а трави в’ялить!

Полети ж ти, огненний бугало, до козака N. у двір:

Де ти його спобіжиш,

Де ти його заскочиш:

Чи у лузі, чи в дорозі,

Чи в наїдках, чи в напитках,

Чи у вечері, чи у постелі,

Учепися ти йому за серце,

Затоми ти його,

Зануди ти його,

Запали ти його,

Щоб він трясся і трепетався душею і тілом за мною, нарожденною, хрещеною, молитвяною рабою божою, дівчиною N.

Щоб він мене не запив, не заїв,

І з іншими не задумав,

Усе мене на помислах мав.

Тягніть [тягни?] до мене, нарожденної і т. д. дівчини N.,

нарожденного і т. д. козака N. (Чуб., 91).

Палячи з воском у печі якусь частину одежі коханого:

Щоб тебе за мною так пекло, як пече вогонь той віск!

Щоб твоє серце за мною так топилось, як топиться той віск!

І щоб ти мене тоді покинув, коли знайдеш той віск! (N. 1).

Закляття на любовне аілля «тирлич»:

Терлич, терлич,

десятьох приклич!

А з десятьох девятьох,

а з девятьох восьмерох,

а з восьмерох сємерох,

[а з сємерох шестирох],

а з шестирох пятирох,

а з пятирох чотирох,

а з чотирох трьох,

а з трьох двох,

а з двох одного —

та доброго (Квітка, II, 121).

На ворогів і суддів (говорити вночі на порозі):

Ніч темна, ніч тишна,

сидиш ти на коні буланому,

на сідлі соколиному!

Замикаєш ти комори,

двірці і хлівці,

церкви й монастирі!

Замкни моїм ворогам губи-губища,

щоки-пращрки,

очі-праочі.

щоб вони на мене, нарожденну і т. д. N..

зубів і очей не витріщали,

гніва в серці не мали,

щоб усе поважали

і в добрих мислях мали!

(Чуб., 95).

На коні їду,

а гадюкою поганяю,

усім моїм неприятелям

і супостатам роти затикаю,

гадючий хвіст,

а хробаче черево,

як приїду я між пани, щоб

стали вони як сухе дерево.

Ви, стіни, не будьте німі,

ви, сволоки, підіймітесь,

тихі речі, тихі мислі, на добре

повернітесь,

бо N. їде чорним волом —

щоб став моїм ворогам язик колом!

Добривечір тобі, царю бузничий 1.

добрий чоловіче!

Що тому буде, що батька і матір убив,

з сестрою гріх зробив?

І нічого не було:

терлось та м’ялось,

та й так зосталось!

Щоб так зосталось моє діло —

рожденної чи рожденного

і т. д. N.

Я зазначив, що склад сих молитов, заклять і замовлянь дуже складний. На первісну стихію сильно налягла верства християнська – завдяки вище вказаній обставині, що християнський ритуал був широко використаний для магічних завдань, і християнське духовенство дуже радо пішло назустріч сим бажанням, творячи безконечну систему різних обрядів, молитов і заклять на вилічення, очищення, благословення в усяких обставинах і випадках життя. Через те християнські постаті і терміни дуже глибоко поврізувались в сю сферу, і справа не скінчилась на рецепції самої номенклатури – очевидно, з нею були прийняті і різні форми, запозичені, знов-таки, християнською практикою з різних джерел: вивилонських, юдаїстичних і т. д.2. Рецепція сих же елементів могла робитись і незалежно від християнських впливів – з усної практики сих народів, з котрими наші люди стикались, а в основі сих усіх чорних мудростей лежала класична магічна наука старих месопотамських шумерів, перейнята пізнішими вавилонськими магами («халдеями»), які стали потім найбільшими спеціалістами і авторитетами всього цивілізованого і нецивілізованого світу. На значення1 сеї халдейської магії звернув увагу піввіку тому французький орієнталіст Ленорман, і спеціально щодо східнослов’янських замовлянь підніс її значення в 1890-х рр. Вс. Міллер.3.

1 Себто нечистої сили, що сидить у бузині.

2 Доходять з того часом до виводу, що тепер уже зовсім нема «чисто поганських замовлянь, без християнської закраски» (напр., Лекцій по народной словесности проф. Лободи, 1910, студентське видання, ст. 32). З наведених прикладів видко, що є все-таки замовляння зовсім свобідні від християнської закраски або такі, в яких є частини християнські і не закрашені християнством. Розуміється, і тут, як і в інших разах, ми ще через те не можемо сказати напевно, що такий свобідний від християнської закраски текст походить з часів поганських.

3 Ассирійскія заклинанія и русскіе народные заговоры, Рус. Мысль. 1896, VII.

Але вказані ним паралелі, правда, зроблені досить побіжно, на основі одної колекції ассирійських заклять, мали настільки загальний характер, що не зробили особливого враження і не викликали у інших дослідників охоти продовжити студії в сім напрямі 1.

1 Зелинський в цитованій розвідці (с. 37) навіть виразно заявив, що наведені Міллером аналогії не переконали його в можливості витворення індоєвропейських заклять під халдейськими впливами.

Одначе така робота мусить бути пророблена. Бо наші закляття становлять все-таки настільки визначну частину нашої старої усної словесності, що повинні дочекатись літературного аналізу. Як видко навіть з наведеної маленької вибірки, вони одним крилом глибоко врізуються в стару обрядовість, в сферу колективних магічних дій і їх поглядів на людину і доохресний світ, другим тісно заходять в поетичну творчість, орудуючи тими ж поетичними образами, що народна пісня, та піддаючи їй не раз взірці і провідні мотиви. Але заразом сі замовляння, закляття та їх мотиви належать, без сумніву, до тих галузей нашого старого мистецтва, які особливо були приступні широким запозиченням: магічна формула для людини, яка вірить силі таких формул, річ дуже цінна, а що при своїй короткості вона досить легко запоминається, то й легко переноситься. Аби вилучити те, що в сім матеріалі належить народному нашому життю, треба, можливо, докладно вимежувати елементи запозичені. Елементи чисто християнські, такі як імення і терміни церковні, кидають в вічі; я в наведених взірцях старавсь оминати формули з занадто ясним християнським характером або лишив на бік християнські додатки, більш механічно додані до нейтрального тексту. Але, з одного боку, буває так, що християнське ім’я, або християнський термін (раб божий, хрещений і т. д.), цілком механічно вкладається в передхристиянську формулу, не зміняючи її; в других випадках з ним входить і цілий комплекс понять, грунтовно вміняючи характер закляття. В нехристиянізованих текстах можуть критись запозичення халдейські, античні, юдаїстичні (з Кабали і Талмуда) – погляди на космічні сили, на магічне значення різних елементів людського тіла (крові, волосся, одежі, сліду і т. ін.). Не завсіди тільки можна буде відрізнити свійське від запозиченого: не одно виростало паралельно на спільнім грунті примітивного світогляду; деякі спільності можуть іти в такі глибини передісторичного життя (арійсько-семітських стичностей), що за тими не можності пройти туди. Але ближчий аналіз сього матеріалу може все-таки дати багато для розуміння старого світогляду, словесної творчості й інтернаціональних взаємин.

Такого спеціального розсліду варті передусім два найстарші, літературою передані руські самозакляття в трактатах Ігоря і Святослава з греками, 944 і 971 рр.:

Да не ймуть помощи отъ Бога ни отъ Перуна,

да не ущитятся щиты своими,

и да посЂчени будут мечи своими,

отъ стрЂлъ и отъ иного оружья своєго,

и да будуть раби въ сий вЂкъ и въ будущий.

Да имЂємъ клятву отъ Бога, въ него же вЂруємъ,