Текст книги "Зневірений дух"

Автор книги: Міхай Емінеску

сообщить о нарушении

Текущая страница: 19 (всего у книги 19 страниц)

– Вперед! – крикнув Фет-Фрумос коневі, і кінь полетів у нічній пітьмі, мов демон, що тікає від прокляття. Блідий місяць виглядав із-за сірих хмар, наче ясний лик, що з’являється в тривожних снах.

Фет-Фрумос невпинно летів і летів…

– Ой, пече мені в спину! – глухо застогнала дівчина, мовби вже довго терпіла мовчки, а тепер не стало сили терпіти.

Оглянувся Фет-Фрумос і побачив величезну сіру сову зі сліпучо червоними очима, ніби двома блискавицями, прикутими до хмари.

– Кинь точило! – сказала дівчина.

Фет-Фрумос кинув.

І враз піднялася з землі велетенська сіра скеля, висока й прямовисна, сягнула верхівкою аж до неба і наче завмерла з переляку.

Фет-Фрумос так шалено мчав, що здавалося, ніби він не на коні скаче, а летить з піднебесся у глибочезне провалля.

– Пече мені! – скрикнула дівчина.

Вража баба пробила в скелі дірку і зміїлася крізь неї цівкою диму з розжареною вуглиною попереду.

– Кинь хустину! – сказала дівчина.

Фет-Фрумос послухався.

І раптом побачив позаду широке біле озеро, глибоке й прозоре. У ньому купався срібний місяць із променистими зорями.

І тут Фет-Фрумос почув якісь чаклунські звуки. Глянув угору, а з піднебесся тихо-тихо спускається на мідних крилах стара баба Північ – була вже на відстані двох годин від землі.

А відьма тим часом перепливала біле озеро. Коли вона припливла до середини, Фет-Фрумос кинув свою булаву в височінь і перебив Півночі крила. Та каменем упала на землю й жалібно прокаркала дванадцять разів.

Місяць сховався за хмари, а на відьму напав залізний сон і потягнув її на дно озера. І враз довга чорна трава вкрила воду – то спливла на поверхню проклята відьмина душа.

– Ми врятовані! – мовила дівчина.

– Ми врятовані! – сказав кінь із сімома серцями. – Господарю! – звернувся він до Фет-Фрумоса. – Ти збив Північ на землю на дві години раніше, і я відчуваю, що в мене під ногами пісок перевертається. Це вже кістяки небіжчиків, похованих у пустельних пісках, повстають з могил. Вони полетять на Місяць бенкетувати. О цій порі небезпечно їхати. Повітря наповнюється отруйним могильним духом. Ви можете загинути від нього. Найліпше вам зараз лягти відпочити, а я поки що злітаю до своєї матері та посмокчу вогненного білого молока – сили наберуся і знову буду красивий.

Фет-Фрумос послухався його. Скочив з сідла й розіслав на ще теплому піску свій плащ.

Але диво дивне… У дівчини стали западати очі, щелепи загострилися, смаглява шкіра посиніла, руки наче свинцем налилися і охололи, мов крига.

– Що з тобою? – спитав Фет-Фрумос.

– Нічого… Нічого… – промовила вона згасаючим голосом і зіщулилась на піску, тремтячи, мов у лихоманці.

Фет-Фрумос відпустив коня, а сам ліг на плащ і заснув.

Але йому здавалося, що він не спить. Наче повіки почервоніли і стали прозорими. Крізь них він бачив, як усе нижче й нижче спускається місяць, поволі більшає і стає схожим на підвішений до неба чарівний палац, що виблискує сріблом… Високі білі зали… тисячі рожевих вікон… А із замку стелеться до землі широка дорога, вкрита сріблястим гравієм, припорошена променистим пилом.

А в безмежному пустельному просторі повстали з пісків високі кістяки у довгих, зітканих з тоненьких срібних ниток білих плащах, таких прозорих, що крізь них було видно всі кістки. У кожного на чолі золотом сяяв терновий вінець… Посідали кістяки на коней і тихо-тихо довгою вервечкою поїхали по чарівній дорозі до Місяцевого палацу й зникли в мармурових залах. А з рожевих вікон полинула ніжна музика… музика снів.

І тоді привиділося Фет-Фрумосові, що й дівчина спроквола підводиться… Тіло її розпорошується в повітрі, зостається сам кістяк. Закутавшись у прозорий сріблястий плащ, вона сіла на коня, поїхала променистим шляхом до палацу й зникла в примарному царстві тіней, звідки її зманила колись на землю вражими чарами відьма.

Тим часом Фет-Фрумосові повіки позеленіли… почорніли, більш нічого він не побачив.

Коли прокинувся, сонце вже підбилося височенько. Дівчини біля нього справді не було. А в гарячій пустелі іржав його прекрасний кінь, захмелілий від сонячного світла, яке йому вперше довелося побачити.

Фет-Фрумос скочив у сідло і тільки-но встиг зо дві щасливі думки подумати, як опинився перед Дженаровим замком.

Цього разу Дженар полював на відстані семи днів.

Фет-Фрумос посадив Джєпарову доньку на коня поперед себе. Вона обняла його шию обома руками і сховала голову в нього на грудях. її довга біла сукня торкалася піску. Вони так швидко мчали, що здавалося, ніби пустеля і хвилі морські летять назад, а кінь стоїть на місці. І тільки ледь-ледь долинало до них нявчання усіх семи голів Дженарового кота.

Забившись у непрохідні лісові нетрі, почув Дженар іржання свого коня.

– Що сталося? – спитав він.

– Фет-Фрумос доньку твою вкрав, – відповів чарівний кінь.

– Наздоженем його? – здивовано спитав Дженар, бо добре знав, що сам убив Фет-Фрумоса.

– Ні,– сказав кінь. – Тепер не зможемо наздогнати, бо він мчить на моєму братові, який має семеро сердець, а в мене лише двоє.

Дженар так пришпорив коня в боки, що той аж здригнувся від болю й полетів, як вихор. Загледівши далеко попереду в пустелі Фет-Фрумоса, Дженар сказав коневі:

– Гукни своєму братику, нехай закине вершника за хмари і переходить служити до мене. Я годуватиму його горіховими зернятками і напуватиму солодким молоком.

Кінь проіржав своєму братові слова Дженара, а той передав їх Фет-Фрумосові.

А Фет-Фрумос йому й каже:

– Нехай твій брат свого вершника за хмари закине, а сам до мене служити йде. Я годуватиму його розжареним вугіллям, а напуватиму полум’ям.

Фет-Фрумосів кінь проіржав братові ці слова, а той і закинув Дженара за хмари. Хмари закам’яніли й перетворилися на величну сіру фортецю, а крізь два просвітки в них визирали голубі, як небо, очі й метали блискавиці. То були очі Дженара, замкненого в піднебесному царстві.

Фет-Фрумос посадив дівчину на батькового коня, і через день вони примчали до прекрасного палацу Фет-Фрумосового побратима-царя.

А там уже всі вважали Фет-Фрумоса загиблим, і як розлетілася звістка, що він повернувся живий і здоровий, день заяснів по-святковому, люди радісно загомоніли, наче весняні струмки.

А що ж сталося за цей час з Іляною?

Вона, тільки-но Фет-Фрумос поїхав, замкнулася в саду за високим залізним парканом, лягла на холодну камінну плиту, поклавши голову на крем’яну брилу, і гірко плакала, збираючи сльози, чисті, мов діаманти, у золоту мушлю, яка стояла біля неї.

У занедбаному саду пожовкло листя на деревах, на голому камінні під спекотним сонцем і холодним місяцем виросли хирляві квіти з жовтим листям і пожухлими пелюстками каламутного, як очі мерців, кольору. Це були квіти горя й смутку.

Ілянині очі осліпли від сліз, вона вже нічого не бачила, їй лише здавалося, що в блискучій мушлі, наповненій її слізьми, виникає, мов уві сні, милий образ коханого. А згодом її очі висохли, як висихають струмки, – сліз не стало. Коли б хто побачив її довге розпущене волосся, що ніби складки золотої мантії, спадало на холодні білі груди, коли б хто побачив лице її, на якому наче долотом було викарбуване горе невимовне, той міг би подумати, що в саду лежить закам’яніла морська фея.

Але як почула Іляна, що Фет-Фрумос повернувся, лице її проясніло. Слізьми з золотої мушлі покропила вона сад, і враз ожили дерева, листя на них стало смарагдово-зеленим, а зажурені квіти звеселіли, скинули пожухлі пелюстки й засяяли перлинами – від цього хрещення слізьми народилися білі конвалії.

Сліпа Фет-Фрумосова наречена тихо пішла садом, нарвала багато конвалій і виклала з них ложе біля золотої мушлі.

І в цю хвилину прийшов до неї Фет-Фрумос.

Вона кинулась йому на шию, занімівши від радості, дивилася на нього сліпими очима, ніби хотіла побачити його душу. А тоді взяла коханого за руку й підвела до мушлі, наповненої слізьми.

Ясний місяць золотою квіткою розцвів на темному вечірньому небі. Фет-Фрумос умив обличчя слізьми з мушлі, загорнувся плащем, який Іляна виткала з місячного проміння, і заснув на квітковому ложі. Іляна прилягла біля нього, і приснився їй сон, ніби матір божа зняла з неба дві голубі зірки й поклала їй на чоло.

Уранці прокинулась вона зрячою…

Наступного дня повінчався цар із Дженаровою дочкою.

А через день мали справляти Фет-Фрумосове весілля.

Роєм злетіло з неба золоте проміння й розповіло музикам, як співають ангели, а з глибини озера піднялися хвилі й розповіли, як співають німфи, коли бажають добра людям. І навчилися музики урочистих і величальних пісень.

Полум’яна троянда, срібні лілеї, білі, мов перлинки, конвалії, лілові фіалки та інші квіти зійшлися на раду, і кожна з них своїми пахощами повідала, яким вона бачить весільне вбрання Іляни. Таємницю довірили квіти чемному синьому метеликові з золотими бризками на крильцях. Він полетів до сплячої дівчини і кружляв над її обличчям, аж поки вона побачила уві сні, наче в дзеркалі, як їй слід одягтися на весілля.

Фет-Фрумос надів зіткану з місячного проміння сорочку, підперезався перловим поясом і накинув на себе білосніжний плащ.

І справили вони славне весілля, такого ще й світ не бачив.

Довго жив Фет-Фрумос з Іляною в мирі й спокої, в щасті й радості. А коли те правда, що люди кажуть, ніби для Фет-Фрумосів час не біжить, а стоїть на місці, то ще й досі живуть.

ІНДІЙСЬКА КАЗКА

Колись давно в одній далекій країні жив цар і мав дочку такої вроди, що ні словом сказати, ні пером описати. Волосся було в неї, наче сльоза сонця, якщо тільки сонце коли-небудь плакало. Місячними ночами золотоволоска гуляла в сутінку лаврових дібров довкола замку, витесаного із суцільної скелі. І от одпого разу до неї долинув спів – такий чарівний, мов у солов’я, але все ж людський. Йому акомпонувала арфа, чиї звуки нагадували рівний і лагідний плюскіт морського прибою. То співав юнак-парія, закоханий у цареву дочку. Вона побачила його в місячному сяєві, що лилося крізь гілля дерев, – високого і ставного, з гордим, обрамленим чорного чуприною обличчям, на якому двома темними квітками квітли очі. Вона не могла не закохатися в юнака: такий він був гарний.

Крізь сіті темного листя олив та лаврів сходив у небо місяць, наче золотий щит. Парія опустився на коліна біля ніг золотоволосий, притулився щокою до подолу її вбрання й пильним, але похмурим поглядом пророка глянув у ясну чорноту її великих очей. Ніжними руками вона куйовдила йому чуб, а тоді, нахилившись, повними любові устами поцілувала юнака в чоло.

– Яке прекрасне твоє чоло! Корона володаря всього світу мала б за честь увінчати його.

– Ти цього хочеш? – спитав він, і в очах його зблиснули дві вранішні зорі.

Підвівшись, юнак глянув на неї так, як дивиться раз на життя закоханий цар Сахари лев. Палко обійнявши золотоволоску, юнак подався геть.

Стояла глибока, тиха і ясна ніч. Тільки священні води Гангу спокійно шуміли, як величний символ мудрості часу. Парія придивився до річки і збагнув її потаємну суть. До нього долинули голоси великих предків, і він пізнав ту силу, що рухає всім скороминущим на землі. І тоді він розбив свою арфу об скелю, збунтував народи проти їхніх володарів, підкорив царів та багато країн і, ставши на чолі цілих народів, одні з яких пишалися великими попередниками, інші були темні й забиті, пішов за течією великої ріки, повергаючи в прах імперії.

Народи любили його, справедливого й доброго; можновладці боялися. Так він став володарем світу й царем усіх, хто прийшов на цю землю й скоро в неї піде.

І тоді він згадав про замок у скелі й про свою кохану. Він вернувся під склепіння високої вежі приміряти коропу світу до чола нареченої – але застав її мертву: біла, наче віск, вона лежала перед ним у повен зріст. Душа його й серце оглухли, він уже нічого не чув і не відчував, тільки священні води Гангу глузливо шелестіли зоддалік. Схилившись над коханою, він гірко прошепотів: «Навіщо? Навіщо?» Тоді випростався й рушив у бік пустелі, й ніхто більше не чув про нього.

ПРИМІТКИ

ЗНЕВІРЕНИЙ ДУХ

У повісті зображені революційні події 1848 р. в Трансільванії. Румунські землі в середині XIX сторіччя були роз’єднані. Вала-ське й Молдавське князівства перебували під суверенітетом турецького султана, а Трансільванію загарбала Австрія. У 1848 р. по всіх румунських землях прокотилися революційні виступи мас. У Молдавії революційний рух придушив господар Михаїл Стурдза, якому допоміг російський цар Микола І. У Валахії революція спочатку перемогла – господар Г. Бібеску втік, а влада перейшла до тимчасового уряду. Однак нерішучість уряду в проведенні аграрної політики позбавила його підтримки селянства, і Порта при підтримці царської Росії домоглася відновлення старих порядків.

У Трансільванії революційні події 1848 р. розвивалися набагато складніше. їхнім початком було прийняття в березні так званої Пештської програми, яка проголошувала рівність усіх громадян перед законом. Однак реакційні кола мадярської буржуазії, зневажаючи волю румунського населення Трансільванії, висунули вимогу об’єднання цього краю з Угорщиною. Національне розмежування в Трансільванії посилювалося соціальним – тут румуни були переважно кріпаками, а уюрці – поміщиками. У травні румунське населення Трансільванії прийняло петицію до австрійського імператора з вимогою свободи. Тим часом державні збори Трансільванії, які перебували під впливом угорських націоналістичних кіл, проголосували за унію з Угорщиною. Австрійський цісарський уряд, розпалюючи національну ворожнечу, майстерно з неї скористався. Влітку австрійські війська виступили проти революційного уряду Угорщини. Румуни Трансільванії відмовилися від визнання унії й проголосили свою вірність австрійському імператору, від якого сподівалися довгожданої волі. Австрійська реакція скористалася цим, щоб розпалити національну усобицю в цьому краї. Так почалася війна між румунами й угорцями. На чолі озброєних румунських загонів стояв Аврам Янку, який закликав до примирення. Під тиском обставин угорський уряд Лайоша Кошута пішов на поступки і проголосив надання певних політичних прав румунському населенню. Але було вже надто пізно. Влітку 1849 р. угорська революційна армія капітулювала перед російським військом генерала І. Ф. Паскевича. Тоді ж були роззброєні й румунські легіони.

У 1868 р. М. Емінеску був свідком широкого руху протесту трансільванських румунів проти унії Трансільванії з Угорщиною. Саме в цей час письменник і задумав написати твір про події двадцятирічної давпості. Картини революції 1848 р. М. Емінеску змалював без найменшої фальші, свідомо підкресливши реальну жорстокість братовбивчої різанини.

С. 14. Тассо Торквато (1544–1595) – видатний італійський поет епохи Відродження.

Бухарест став столицею Румунії в 1862 р.

С. 15. Арпад – вождь угорських племен у 889–907 рр. в період завоювання Паннонії, засновник першої династії королів угорської держави.

Йокаї Мор (1825–1904) – угорський письменник, автор історичних романів, пригодницьких та фантастичних творів.

С. 16. «Гугеноти» – опера французького компознтора-романтика Джакомо Мейєрбера (1791–1864), в якій відображені трагічні події Варфоломіївської ночі. Написана в 1836 р.

С. 25. Елагабал (Геліогабал) Марк Аврелій Аптонін (204–222) – римський імператор, колишній жрець культу Сонця в Сірії. Запровадив у Римі офіційний культ Сонця як єдиної державної релігії.

С. 26. Александрі Васіле (1818–1890) – видатний румунський письменник.

С. 27. «Еммі» – ліричний вірш В. Александрі з циклу «Перлини», присвячений померлій коханій.

С. 32. Пепеля – персонаж румунських народних анекдотів, що уособлює гумор, дотепність, винахідливість.

С. 34. Палестріна Джованні П’єрлуїджі да (1525–1594) – відомий італійський композитор, автор поліфонічних творів.

С. 37. Канова Антоніо (1757–1822) – знаменитий італійський скульптор-неокласицист.

С. 41. «Норма» – опера італійського композитора Вінченцо Бел-ліпі (1801–1835).

С. 47. Ресслер Роберт (1840–1881) – німецький історик, який намагався довести, ніби румунський етнос формувався на південь від Дунаю. Ця його теорій була взята на озброєння угорськими націоналістами, щоб аргументувати переважні права мадярів на Трансільванію.

Поле Свободи – раніше відоме під назвою Грецьке поле в місті Блажі, де 15–17 травня 1848 року відбулися народні збори румунського населення Трансільванії, в яких взяло участь від 20 до 40 тисяч чоловік.

Трикольоровий прапор – румунський національний прапор, поєднував червоний, жовтий і блакитний кольори.

С. 55. Муреіи – річка, нка перетинає Трансільванію із сходу на захід, притока Тиси.

С. 58. «Володар кодрів» або «Король гір» – прізвиська Аврама

Янку (1824–1872) – румунського революціонера-демократа, який очолив збройні загони, що виступили на захист румунських земель від нападу угорського війська.

Гонвед – угорський солдат-піхотинець.

Мокан – румун-горець у Трансільванії.

ПЕРЕВТІЛЕННЯ ФАРАОНА ТЛА

Повість написана під час навчання у Віденському університеті. Вперше у повному вигляді надрукована в 1943 р. Літературознавці довели, що «єгипетські» епізоди пов’язані з творами французького письменника Т. Готьє. Водночас цей твір є свідченням широкої літературної ерудиції М. Емінеску – тут можна зустріти мотиви з творів Шекспіра, Дюма, Шіллера, Новаліса, Гете.

С. 89. Мемфіс – столпця стародавнього єгипетського царства у 2778–2263 роках до н. е.

С. 91. Ісіс (Ісіда) – в єгипетській міфології богиня родючості, вітру й води, символ жіночності, подружньої вірності, богиня мореплавства.

С. 94. Францісканець – чернець ордену, заснованого Франческо д’Ассізі в 1209 р.

БІДОЛАХА ДІОНІС

Перша філософсько-фантастична новела в румунській і молдавській літературі, написана М. Емінеску у Відні, прочитана на засіданні літературного товариства «Жунімя» в Яссах у 1872 р. і тоді ж опублікована в журналі «Конворбірі літераре»* (1872–1873).

Серед рукописів Емінеску зберігся уривок «Моя тінь», в якому автор уперше звернувся до кантівських ідей про суб'єктивність сприйняття часу і простору, а також до концепції філософа-ідеаліста Шопенгауера, за якою немає відмінності між реальним життям і мареппям душі. Ці ідеї, поєднані з уявленням про перевтілеппя індивідуальної душі, стали основою новели «Бідолаха Діоніс», але її ідейний зміст цим не обмежується. Головний герой, переконаний, що світ – це сон його душі, що минуле і майбутнє, час і простір – це лише його власне уявлення, за допомогою магічних операцій з магічною книгою пересувається то в часі (на чотириста років назад), то в просторі (романтична подорож на Місяць); Діоніс – це вічна людина, дух, що втілюється в різні людські образи. Критики відзначали схожість окремих місць цього твору Емінеску в відповідними місцями творів Новаліса, Гофмана, Гете, Шаміссо,

Гоголя. Включений до новели вірш публікується й самостійно під назвою «Роздуми бідпого Діоніса».

С. 137. Мірча Великий – господар Валаського князівства в 1386–1418 рр.

Александру Добрий – господар Молдавського князівства в 1400–1432 рр.

С. 139. Дибич-Забалканський 1. 1. (1785–1831) – російський генерал-фельдмаршал, головнокомандуючий російською армією в Європі під час російсько-турецької війни 1828–1829 рр.

С. 148, Академія в Соколі. Сокола – монастир у Яссах. Тут М. Емінеску припустився анахронізму. Школа в соколянському монастирі була заснована митрополитом Веніаміном Костаке в 1803 р.

С. 151. Спатар (спафарій) – боярський титул у середньовічній Молдавії; боярин, який мав це звання, посив меч і булаву господаря, а під час воєнних дій командував військом.

С. 152. Лета – у грецькій міфології річка забуття в підземному царстві. Той, хто пив воду з Лети, одразу забував усе, що було в його житті.

Заратустра – засновпик релігії зороастризму (маздеїзму) – вчення про залежність світу і перемоги справедливості у борні добра й зла від вільного вибору людини, її активної участі в цій боротьбі на захист добра.

С. 156. «Халіма» – середньовічна збірка арабських та східних казок, об’єднаних у два цикли: «Тисяча й одна ніч» і «Тисяча й один день». У Європі набула особливого поширення на початку XVIII ст.

С. 166. Готьв Теофіл (1811–1872) – французький письменник-ро-маитик і критик.

ЧЕЗАРА

Новела написана Емінеску в студентські роки і опублікована в газеті «Курієрул де Яш» у серпні 1876 р. з підзаголовком «Оригінальне оповідаппя». Цей твір наочно відбиває суперечності в творчості Емінеску, який, з одного боку, викладав ідеї Шопенгауера, а з другого практично їх заперечував, оспівуючи кохашія.

С. 170. Падіння ангелів – мотив християнської релігії, за яким слуги бога зрадили йому і перетворилися на його ворогів – демонів (бісів).

Венера – богиня жіночої вроди й кохання у римлян, ототожнена з грецькою Афродітою.

Адоніс – у грецькій міфології вродливий юнак, у якого закохалася Афродіта.

С. 171. Пальма (Нігретті) Якопо на прізвисько Пальма Веккьо (бл. 1480–1528) – італійський художник венеціанської школи, автор картин на міфологічні й релігійні сюжети. Один із жіночих портретів цього художника Емінеску бачив у Віденському Гофму-зеумі.

Антіной – один із женихів Пенєлопи, дружини Одіссея, відомий своїм зухвальством.

С. 173. Аврора – римська богиня світанку.

Оріон – у грецькій міфології красень-мисливець, який загинув від стріли богині тваринного й рослинного світу, мисливства, лісів та гір Артеміди.

Діана — римська богиня рослинності, ототожнена з грецькою Ар-темідою.

С. 176. Еутанасій – ім’я утворене від гр. «евтанасія» – тихе зга-г сання; безболісна легка смерть.

С. 177. Аполлон — у грецькій міфології олімпійський бог, покровитель мистецтв.

* АРХЕУС

Філософського змісту оповідання написане в ясський період творчості М. Емінеску. Вперше надруковане в 1905 р.

У центрі оповідання – ідеї про роздвоєння людської особистості та про можливість перенесення душі в інший час і простір. М. Емі-песку намагається художньо пояснити перевтілення душі, апріоризм Канта в тлумаченні Шопенгауера, для якого світ був лише уявленням. Для Емінеску причина існування світу – універсальний дух, який і е самим світом. Наш розум надає можливість існування різноманітним формам, однією з цих форм є форма людської істоти, що, за Шопеигауером, уособлює окрему ідею. Тут Емінеску користується ідеєю Лейбніца про те, що можливість означає реальність. Але якщо Лейбніц таким чином доводив існування бога, то Емінеску користується цим аргументом для доказу незнищенності людської свідомості. Отже, можливість і реальність ідентичні, вони є наслідком уявлення; суб’єктивність людського сприйняття доводиться в тексті посиланням на патологію сприйнять, спричинену отруйними рослинами.

Але світ уявлень потребує існування чогось стабільного, цим стабільним і є археус. Термін археус чи не першим ужив відомий швейцарський лікар Парацельс для позначення породжуючої сили життя, що зберігає рівновагу в організмі і залежить від впливу на неї рослин і зірок. Ідеї Парацельса розвинув Я. ван Гельмонт. На його думку, космічна матерія зберігає життя у стабільних, незмінних типах, що постійно оновлюються за допомогою ферментів. За

Гельмонтом, археус – це напівДуховна, напівтідесна субстанція, присутня в кожному явищі життя. У молдавській культурі послідовником Гельмонта був Д. Кантемір, однак немає підстав твердити, що М. Емінеску знав латипомовні праці Іїантеміра.

С. 192. Примарія – міська управа в Румупії.

С. 193. Кенігсберзький мудрець – німецький філософ-ідеаліст Іммануїл Кант (1724–1804), який усе життя правів у місті Кенігсберзі.

С. 194. Сем, Хам і Яфет – легендарні сипи біблейського персонажа Ноя.

С. 202. Агасфер – легендарний образ «вічного жида», приреченого блукати, аж поки настане кінець світу.

ІКОНОСТАС І ФРАГМЕНТАРІЙ

Під цим заголовком у рукописах Емінеску Збереглися чотири різних твори, серед яких відзначається цільністю лише перший, наведений тут. Написаний він у роїш студентства (1872–1874), С. 202. Фрагментарій– назва одного із зошитів Емінеску, до якого він записував свої твори.

С. 203. Штефан – це ім’я мали дванадцять Правителів Молдавського князівства. Згадана тут особа – це або Штефан І Мушат, який правив наприкінці XIV ст., або Штефан її, який перебував на молдавському престолі неодноразово між 1433 і 1447 роками.

Господар – офіційний титул правителів середньовічного Молдавського князівства.

Сучава – столиця молдавського князівства у 1374–1564 рр.

С. 204. Ісайя – перший із чотирьох найвідо5(іших біблейських пророків, який нібито у VIII ст. до н. е. провістав прихід месії.

Іезекіїля видіння – насичена містичною символікою картина появи бога пророкові Єзекіїлю, викладена в одній і₃ книжок Біблії.

С. 207. Лот – біблійпий персонаж, пебіж Авраама, який разом іа ним переселився в Ханаан. Дочки Лота, напоївши батька вином, спровокували його на інцест,

СМЕРТЬ ІОАНА ВЕСТІМІЄ

Новела написана під час журналістської роботи М. Емінеску в Бухаресті. Вперше надрукована 1932 р. Ав>₀р звертається до химерної ситуації сну персонажа про власну смерть і до сну уві сні,

Оповідання-ідилія написана в студентські роки. Було надруковано в газеті «Куріерул де Яш» без підпису автора в 1876 р., коли Емінеску був редактором цієї газети.

С. 214. Клеопатра VII <— цариця Єгипту в 51–49 і 48—ЗО рр. до н. е. Після усунення від влади братом Птолемеєм XII була повернена на трон Юлієм Цезарем.

Цезар Гай Юлій (100—44 рр. до н. е.) римський політичний діяч і полководець.

Август (Гай Юлій Цезар Октавіан Август) – перший римський імператор у 27 до н. е. – 14 н. е. рр. Племінник Цезаря, усиновлений ним. Герой оповідання Емінеску ототожнив Августа з Це-варем.

БАТЮШКА ЄРМОЛАКІЄ КИСЕЛИЦЯ

Незавершений твір Емінеску пародійного характеру належить до ясського періоду творчості. Вперше опубліковано в 1932 р. У 1875 р. Іоан Славіч написав комедію, яка й стала приводом для пародійного вадуму М. Емінеску.

С. 219. Сажень – у Молдавії дорівнював 1,966 м.

С. 220. Прокімен – вірш псалму, що співається перед читанням у церковній службі священного писання.

С. 221. Парастас – ваупокійна відправа, що відбувається на третій, дев’ятий, двадцять перший та сороковий день після смерті небіжчика.

ФЕТ-ФРУМОС ІЗ сльози

Твір являє собою створену в часи навчання М. Емінеску у Віденському університеті майстерну обробку мотивів народних казок із застосуванням символіки естетики романтизму. Вперше був надрукований у журналі «Конворбірі літераре» в 1870 р.

С. 224. Фет-Фрумос – традиційне ім’я героїв румунського і молдавського фольклору.

С. 225. Хора – назва народного танцю.

Дойна – назва молдавських і румунських народних пісень елегійного характеру.

С. 231. Дженар <= ім’я народного героя, який самотньо живе а полювання в лісі.

Написана в 1873 р., вперше надрукована в журналі «Семенето-рул» у 1902 р. З індійською культурою М. Емінеску познайомився ще в Чернівцях, навчаючись у гімназії, а потім вивчав її у Віденському і Берлінському університетах.

С. 243. Парії — одна з нижчих каст в Індії. Парії були недотор-куваними, представники вищих каст вважали, що оскверняють себе спілкуванням з нимп.

Зміст

Слово про Міхая Емінеску. Передмова Станіслава Семчинського 5

ПОВІСТІ

Зневірений дух. Переклав Микола Чищевий 14 =

Перевтілення фараона Тла. Переклав Іван Кушнірик 89

НОВЕЛИ

Бідолаха Діоніс. Переклав Андрій М'ястківський 136

Чезара. Переклав Віктор Баранов 166

Археус. Переклав Микола Чищевий 192

Іконостас і фрагментарій. Переклав Віктор Баранов 202

Смерть Іоана Вестіміе. Переклав Віктор Баранов 209

На іменини. Переклав Микола Чищевий 214

Батюшка Єрмолокіе Киселиця. Переклав Станіслав Семчинський 219

КАЗКИ

Фет-Фрумос із сльози. Переклала Галина Бережна 226 Індійська казка. Переклав Віктор Баранов 245

Примітки. Станіслав Семчинський 247

Литературно-художественное издание Серия «Вершини мировой литературьі»

Том 66

ЕМИІІЕСКУ МИХАЙ

Разуверившийся дух Повести, новеллн, сказки Перевод с румьтского

Киев, издательство художественной литературн «Днипро»

На украинском язьше

Художнє оформлення В. В. Шоломицького. Художній редактор О. Д. Назаренко. Технічний редактор С. М. Величко. Коректор Н. І. Забашганська

ИБ М 4486

Здано до складання 29.11.88. Підписано до друку 24.03.89. Формат 84Х108'/_Зі. Папір друкарський № 2. Гарнітура звичайно-нова. Друк високий. Умовн. друк. арк. 13,44. Умовн. фарбовідб. 15,33. Обл. – вид. арк. 4,857. Тираж 15000 пр. Зам. 8-982. Ціна 1 крб. 40 к,

Видавництво художньої літератури «Дніпро», 252601. Київ-МСП, вул. Володимирська, 42.

Харківська книжкова фабрика ім. М. В. Фрунзе. 310057, Харків, вул. Донець-Захаржевського, 6/8.

Емінеску М.

Е55. Зневірений дух. / Перекл. з рум.; Передм. С. Семчинського. – К.: Дніпро, 1989.– 255 с. (Вершини світового письменства, том 66).

I8ВN 5-308-00454-4

Трагічний розлад тонкої, творчої натури з життям, вірність і зрада в коханні, складні явища людської психіки, які часом призводять до фантастичних перетворень особистості,– такий зміст художньої прози видатного поета, класика румунської й молдавської літератур.

Е ^03010100-178_ 178 89 ВБК 84.4р

М205 (<)'.)– 89

Трагический разлад тонкой, творческой натуры с жизнью, верность и измена в любви, сложные явлення человеческой психики, временами приводящие к фантастическим превращениям личности, – таково содержашіе художественпой прозы выдающегося поэта, классика румынской и молдавской литератур.

Передмова та примітки С. В. Семчинського

Редактор А. М. Чердаклі Перекладено за виданням:

Міhаі Eminescu. Priza literara. Editura facla, Timisoara, 1987.

ISBN 5-308-00454-4

© Український переклад, передмова, примітки, художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1989 р.